Geum.ru

Україна на шляху до Європи

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   39

Найтиповішим і показовим прикладом формування постіидустріальних тенденцій, до якого часто зверта-ються зазначені автори, є розвиток: інформаційних технологій. Вони відзначають, що зміна поколінь комп'ютерної техніки й перехід від одного техно-логічного рішення до іншого, досконалішого, відбу-вається з такою швидкістю, яка не тільки в 3—6 разів вище за темпи розвитку технологій використання енергії, а й має тенденцію до постійного прискорення. Швидка зміна структури зайнятості також відбувалася 13 1970—80-ті рр., коли кількість працівників, зайня¬тих безпосередньо у виробничих операціях, скоротила¬ся у США до 12 %, а фабричний пролетаріат становив . і*іе більше 17 % працездатного населення. Ще однією (Суттєвою ознакою настання постіндустріальної стадії ■[розвитку суспільства є зростання значення вироб-ництва й споживання інформації, яка є основним ре-сурсом постіндустріальної економіки.

Деякі автори вважають зростання постіндустріаль- них тенденцій «глобальною революцією», що не обме-жена технологічними новаціями, а передбачає перехід до якісно нового стану всього суспільства або навіть за-значають, що ця революція є найзначущою з усіх, які коли-небудь переживало людство. Таким чином, постіндустріальне суспільство протиставляється до- індустріальному та індустріальному як за основним ресурсом, яким виступає інформація (тоді як у до- індустріальному й індустріальному суспільстві такими були відповідно сировина та енергія), так і за харак¬тером виробничої діяльності, що визначається як об¬робка інформації (на відміну від видобутку сировини й виготовлення матеріальної продукції), а також за тех-нологією, названою інформаційномісткою (тоді як перші дві стадії характеризувалися трудомісткими й капіталомісткими технологіями).

Слід зазначити, що концепція інформаційного суспільства не тільки була теоретично підготовлена дискусією щодо продуктивності різних форм вироб-ництва, так само як і про спроби членування вироб-ництва на сектори, а й знаходить своє підтвердження в реаліях сучасної економіки. Так, на кінець 1960-х рр. частка тих галузей, що були безпосередньо зв'язані з виробництвом і використанням знань (вони дістали назву «кпошіесіде іп<ііізігіе5>>\ у валовому національно¬му продукті СІЛА оцінювалася в межах 29 — 34,5 %. У 1991 р. у США вперше витрати на придбання ін¬формації та інформаційних технологій, що становили 112 млрд дол., були більшими, ніж витрати на при¬дбання виробничих технологій і основних фондів, що не перевищили 107 млрд дол. Зростання значення інформації було настільки стрімким, що на початок 1995 р. в американській економіці «за допомогою ін¬формації вироблялося близько трьох чвертей доданої вартості, створеної у промисловості».

Так само розвиток інформаційних технологій став значною мірою визначати економічний потенціал

держави в сучасних умовах та істотно впливати на її становище у світовому розподілі праці й міжнародній торгівлі. Якщо до 1994 р. всі види послуг забезпечува-ли близько 22 % зовнішньоторговельного обігу країн, що входять в Організацію економічного співробіт-ництва й розвитку, причому 42,2 % цього товарообігу становили інформаційні послуги, то вже у 1995 р. обсяг ринку комунікаційних послуг був 395 млрд дол. (з цієї суми на частку Сполучених Штатів припадає 41 %), а ринку послуг з обробки даних — 95 млрд дол. (контро¬люється США на 75 %). Враховуючи такі тенденції стрімкого зростання значення обробки інформації в сучасному суспільстві, інтерес до концепції інфор¬маційного суспільства є цілком закономірним. Завдяки ' працям таких авторів, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньєр у межах цієї концепції було розроблено ба¬гато оригінальних положень, пов'язаних з економічни¬ми й соціально-політичними наслідками зростання ролі інформаційних технологій.

Ще одна група концепцій, без яких неможливе ро-зуміння специфіки сучасної медіа-культури, пов'язана а постмодернізмом як комплексною культурологічною й Соціологічною доктриною, метою якої було теоретичне Осмислення особливостей економіки, культури й стилю ' життя доби поспгмодерну, яка приблизно співвідно¬ситься з постіндустріальною фазою розвитку та ста¬' Мовленням «третинного» сектору економіки, орієнтова¬ного на сферу послуг і обробку інформації. Проблемам доби постмодерну присвячено значну кількість пуб¬лікацій зарубіжних авторів. З них необхідно відзначи¬ти дослідження Г. Бертенса, в якому вивчається історія Становлення концепцій постмодернізму, та С. Леша. котрий приділив значну увагу проблемі комодифікації (перетворення продуктів культури на товар, що набуло Особливого значення в добу постмодерну) та змінам в Ідентичності соціальних груп.

Необхідно зазначити, що саме поняття «постмо-дернізм» запропонував ще в 1939 р. А. Тойнбі, який

позначив у такий спосіб етап історії, іцо почався після Першої світової війни, відмежувавши його таким чи¬ном від доби модерну, теоретичною рефлексією якої була сукупність концепцій естетичного модернізму. У післявоєнні роки продовжувалося дослідження пост- модерністських тенденцій у літературі та мистецтві, це поняття стало все ширше використовуватися філосо¬фами й соціологами — з ранніх праць необхідно відзна¬чити культурологічні статті Л. Фідлера і Л. Мейера, а та¬кож праці І. Хассана і Ч. Дженкса, в яких розглядаєть¬ся розвиток постмодерністських тенденцій у культурі. Як відомо, найбільш завершене філософське осмислен¬ня парадигми постмодерну висвітлено у працях фран-цузьких інтелектуалів, а саме Ж.-Ф. Ліотара та Ж. Бодріяра, які створили основи постмодерністської психології, теорій мови та символічної репрезентації6.

Крім того, аналізуючи особливості доби постмодер¬ну, дослідники відмічають зростання плюралістич- ності, полім о дальності суспільства, багатоваріантності прогресу суспільного розвитку. Отже, виникнувши на хвилі соціальних трансформацій 1960-х рр. і набувши широкої популярності у 1980-х рр., постмодернізм став досить зрозумілим (хоча й концептуально досить розпливчастим) понятт ям, яке виявилося зручним для багатьох діячів культури, політиків і філософів. Проте із середини 1980-х рр. популярність постмодернізму як теоретичної моделі стала знижуватися.

На початку 1990-х рр. виникла суперечлива ситу¬ація, оскільки концепція постіндустріального су¬спільства, що підкреслює насамперед перехід від ви¬робництва матеріальних благ до виробництва послуг та інформації, набула широкого визнання, але при цьо¬му залишалася скоріше методологічною основою для розвитку нових концепцій, ніж теорією, що могла без¬посередньо застосовуватися для описання реалій соціального буття. З другого боку, концепція інфор¬маційного суспільства, як і постмодернізм (з їх акцен¬том на становленні нової особистості та її місці в сучас¬ному суспільстві) продемонстрували певну одно¬бічність і стали об'єктами критики.

Основною відмінністю ситуації у другій половині 1990-хрр. стало реальне становлення постіндустріаль- ного суспільства в більшості економічно розвинутих країн з переважанням сервісної та інформаційної сфе¬ри над індустріальним виробництвом. Зміцнення внутрішньої стабільності постіндустріального світу, який став розвиватися, будучи в повній безпеці від значних соціальних потрясінь, привели до зміни мен¬талітету працівників сервісної економіки, а також до формування нової системи цінностей, адекватних сьо¬годнішній соціальній структурі. Важливе значення мав і розпад СРСР, унаслідок чого сформувався одно- полярний світ, в якому вже не було загрози протисто¬яння двох військово-політичних блоків. Нарешті, вели¬ку роль відіграло те, що технологічний розвиток ра¬дикально змінив погляд на екологічні проблеми, оскільки технологічна революція та продумана внут¬рішня політика призупинили погіршення екологічної обстановки в розвинутих країнах, насамперед у Євро¬пі, а розроблення й використання природоохоронних технологій стала однією з найпривабливіших сфер інвестування капіталу і знань.

Так, у другій половині 1990-х рр. сформувалась цілком самодостатня постіндустріальна цивілізація, вплив якої внаслідок глобалізаційних процесів та інте-грації світової економіки й масової культури відчу-вається сьогодні в усіх країнах (крім, хіба що таких, які взяли свідомий курс на самоізоляцію та інформаційну закритість в ім'я тих чи інших форм фундаменталізму, З яких найпоширенішим за загальним визнанням Є нині ісламський фундаменталізм).

За умов сервісної та інформаційної економіки постіндустріального суспільства суттєво змінюється і роль мас-медіа, так само як і створюваної ними медіа- культури. ЗМІ, зокрема, починають значно більше впливати на політичну культуру та політичну ко-мунікацію (ніж це було за умов традиційної економіки індустріального капіталізму, так само як і економіки «індустріального соціалізму» у колишньому СРСР), при- зводячи до явища «медіатизації політики», на аналізі якого ми зупинимося далі в даному дослідженні. На на¬шу думку, усі ці явища стосуються не тільки західних країн, а й виявляються досить виразно і в медіа-куль- турі в Україні та інших пострадянських державах (хо¬ча, очевидно, у суттєво меншому масштабі, ніж, скажімо, у США чи Німеччині), чим і зумовлено даний розгляд концепцій постіндустріального та інфор¬маційного суспільства.

Реальне підтвердження в середині 1990-х рр. теоре-тичних положень, висловлених авторами цих концеп¬цій у 1970—80-х. рр., і формування постіндустріально¬го суспільства привели в другій половині 1990-х рр. до нових спроб теоретичного осмислення глобальних суспільних трансформацій, з яких слід відзначити колективну працю «Четвертий фактор» — доповідь Римському клубу за 1997 р., підготовлену колективом авторів під керівництвом Е. фон Вайцзеккера, в якій розглядаються, головним чином, екологічні аспекти постіндустріального суспільства та зростання значен¬ня природоохоронних технологій.

Особливо цікавою в контексті нашого дослідження є масштабна тритомна праця одного з найвідоміших сьогодні дослідників соціально-політичних проблем сучасного суспільства Мануеля Кастельса7 «Інфор-маційна ера: економіка, суспільство й культура», в якій він послідовно розвішає власну концепцію «становлен¬ня суспільства мережних структур». Розглядаючи трансформацію соціальної структури сучасного су-спільства, що відбувається сьогодні в глобальному мас-штабі за рахунок розвитку інформаційних технологій та створення уніфікованої масової медіа-культури.

М. Кастельс пропонує концепцію «мережного суспіль-ства», яке прийшло на зміну традиційній стратифіко- ваній соціальній структурі й побудовано за принципом глобальних комп'ютерних мереж. Його найважливі¬шою рисою виступає навіть не домінування інфор¬мації, а зміна способу її використання, унаслідок чого основну роль у сучасній економіці й житті починають відігравати глобальні «мережні» структури, що витіс¬няють традиційні форми діяльності. У такому су¬спільстві, за М.Кастельсом, належність до тієї чи іншої мережі стає найважливішим джерелом влади, так само як і змін у суспільстві мережних структур (пеішогк зо- сьеіу). Мережна структура є комплексом взаємозалеж¬них вузлів, до яких належить глобальна мережа засобів масової інформації, що є основою для виявлення су-спільної думки, а також основним інструментом ство-рення медіа-культури мережного суспільства. Для такої структури інформаційного простору й суспіль¬ства географічна відстань втрачає значення завдяки миттєвому доступу до інформації за допомогою сучас¬них систем телекомунікації.

Соціальна структура, що має мережну основу, ха-рактеризується високою динамічністю і відкрита для інновацій, не ризикуючи при цьому втратити свою зба-лансованість. До того ж нові форми економіки, тісно пов'язані з глобальними мережними структурами капіталу, управління та інформації, стають усе більш Відмінними від економіки індустріальної доби. Так формується нова структура глобального розподілу Праці, а сам ринок праці в мережному суспільстві набу¬ває все більш індивідуалізованого характеру, унаслідок чого порушується стабільність масового середнього ісласу, на якому грунтувалася і «держава загального благополуччя» (мова йде про розвинуті західні країни), і політична стабільність останніх десятиріч XX ст. При Цьому нові фінансово-політичні еліти мережного суспільства набувають транснаціонального, космо¬політичного характеру.

Трансформації в мережному суспільстві виходять за межі лише економічних відносин, торкаючись сфе¬ри культури й влади. Сучасна культура все більше абст-рагується від історичних і географічних умов і реалізує себе в медіа-просторі мереж електронних комунікацій, де створюється аудіовізуальний гіпертекст культури віртуальної реальності. На думку М. Кастельса, вплив культури віртуальної реальності на формування масо¬вої свідомості пояснюється тим, що «синкретична мо¬ва» електронних комунікацій, в якій інформацію пода¬но в аудіовізуальній формі, співвідноситься з образами несвідомого.

До того ж політична комунікація в основному здійснюється через систему засобів масової інфор¬мації, і тому політична гра все частіше розігрується са¬ме в цьому віртуальному просторі мас-медіа. Так, фено¬мен політичного лідерства набуває персоналізованого характеру, а шлях до влади лежить, насамперед, через створення іміджу. Оскільки діяльність транснаціо-нальних корпорацій, як і сучасний бізнес у цілому, все більше набуває глобального характеру, це послаблює позиції національних держав. Ще одним чинником цього є зростання значення регіональних владних структур на рівні локальних спільнот, яким виборці по¬чинають довіряти більшою мірою, аніж національним урядам. Такі особливості сучасної політичної комуні¬кації призводять до загострення в мережному суспіль¬стві суперечностей між владою та суспільством.

Аналізуючи соціальні структури нового типу, а та¬кож зміни традиційної ідентичності (це висвітлюється у другому томі праці М. Кастельса), дослідник особливу увагу приділяє проблемі протиставлення соціуму й осо-бистості, відзначаючи, що їх взаємини з настанням інформаційної ери не тільки не гармонізуються, а й стають напруженішими, оскільки в сучасному суспіль-стві все більше виявляється протистояння мережних систем (Л/еіУ та особистості (5еф. Сприяють цій напру-женості ще й такі чинники, як розпад традиційних Інститутів індустріального суспільства, у тому числі патріархальної сім'ї, а також зростання нестабільності традиційного середнього класу — у мережному су-спільстві професійна й життєва самореалізація дня особистості, яка не інтегрована в глобальні інформа¬ційні потоки сучасного бізнесу, стає проблематичною.

Глобалізація й реструктуризація господарства, у тому числі зростання значення глобального розподілу Праці, поширення уніфікованої медіа-культури вірту¬альної реальності призводить до зростання актуаль¬ності проблеми соціальної (а врешті-решт, і особистіс- но'і, екзистенційної) ідентичності, оскільки, за М. Кас- тельсом, це єдиний шлях для особистості зберегти себе в мережному суспільстві.

Досліджуючи різні аспекти проблеми втрати тра-диційних форм ідентичності та пошуків нових ідентич-ностей, М. Кастельс розглядає самовиявлення, саморе- алізацію особистості (спосіб пошуку власної ідентич-ності) як самодостатній процес, у ході якого суб'єкт усвідомлює себе й осмислює ціннісні орієнтири своєї діяльності. Розвиваючи теоретичну модель А. Турена, Виділяє три типи ідентичності, кожен з яких здатен ви-ступати реальним рушієм соціального прогресу.

Перший, позначений ним як «законослухняна іден-тичність» (Іедііітіу.іпд ісіепШу), характерний для доби Індустріального суспільства й відповідає традиційній Системі цінностей.

Другий — «ідентичність опору» (гезізіапсе ісіепНіу) формується навколо ідеї підвищеного значення локальних спільнот (Іосаі соттипііу) з їхніми специ-фічними системами цінностей. Зростання значення .«.Ідентичності опору» в умовах мережного інформацій-ного суспільства пояснюється М. Кастельсом як по¬шук спроб протистояння глобалізаційним процесам, чим зумовлено поширення різних форм фундамен¬те ліз му і тероризму. З цією самою формою ідентич¬ності пов'язано й зростання значення кримінального бізнесу, який у мережному суспільстві набув форми ор¬ганізованої транснаціональної злочинності.

Третій тип, названий М. Кастельсом «проектною ідентичністю» (рго)есі ісІепШу), або «ідентичністю, спрямованою в майбутнє», є конструктивною альтер-нативою першим двом типам ідентичності. На думку М. Кастельса, альтернативні форми ідентичності фор-муються не на основі традиційної, «легітимізуючої» ідентичності індустріального суспільства, а на основі «ідентичності опору», форми яких у сучасному СВІТІ різноманітні — від транснаціонального кримінального бізнесу до посилення фундаменталістських тенденцій. Проте різновидів альтернативних «проектних» ідентич-ностей у сучасному суспільстві існує не так багато — це, вважає дослідник, екологічний та феміністичний рухи, що мають до певної міри спільне ідеологічне підґрунтя, потенціал якого міг би призвести до подаль¬шої трансформації сучасного суспільства на основі но¬вої системи цінностей. Крім того, ще однією перспек¬тивною «проектною ідентичністю» дослідник вважає проект європейського співтовариства з його принци¬пами свободи слова та забезпечення прав людини.

Ми зупинилися на аналізі концепції М. Кастельса тому, що ця теоретична модель, на наш погляд, досить вдало пояснює різні аспекти сучасних глобалізаційних процесів, у контексті яких відбувається розвиток мас- медіа. Зрештою, згадана концепція, будучи однією з найновітніших, має низку переваг перед іншими кон-цепціями глобальних трансформацій та їхнім впливом на медіа-простір. Що стосується специфіки електрон¬них ЗМК та їх ролі у становленні нових форм демо¬кратії, то слід відзначити одну з останніх праць М. Кастельса: «галактика Інтернету: Інтернет, бізнес і суспільство».

Що стосується праць українських дослідників, то необхідно зазначити, що в сучасному контексті про-блеми мас-медіа почали вивчатися лише з часу прого-лошення незалежності України (численні роботи ук-раїнських авторів радянського часу, в яких досліджу-ються роль ЗМІ в суспільстві та різні аспекти жур-налістики, з очевидних причин сьогодні є застаріли¬ми). Серед праць загального характеру необхідно на¬звати публікації таких авторів, як В. Вебик, Г. Варта- иов, В. ГЬрбатенко, О. Задоянчук, О. Зернецька, В. Іва¬нов, М. Карась, Н. Костенко, С. Макеєв, І. Мащенко, А. Москаленко, В. Шкляр, а також колективні праці «Українська журналістика: історія і сучасність», «Пю- бальні трансформації та стратегії розвитку», «Глобалі-зація та безпека розвитку».

У цілому можемо зазначити, що за останнє деся-тиріччя проблеми ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях українського суспільства неодноразо¬во привертали увагу дослідників, якими проаналізова¬но значний обсяг статистичного матеріалу, публікації української преси, нормативні документи з проблем ЗМІ, дослідження зарубіжних авторів. Проте, на наш погляд, деякі важливі аспекти діяльності мас-медіа за¬лишилися ще недостатньо дослідженими, зокрема це стосується аналізу діяльності українських мас-медіа у контексті найновіших теорій «мережного суспіль¬ства», ролі ЗМК у забезпеченні інформаційної відкри¬тості суспільства, так само, як і їх вплив на співвідно¬шення глобального й локального в політичній культурі українського соціуму та на становлення громадянсько¬го суспільства,— чим і зумовлено наше звернення до цих проблем у даному дослідженні.

Перейдемо до розгляду деяких суттєвих аспектів діяльності мас-медіа в контексті глобальних суспільних Трансформацій на початку XXI ст., без яких неможливе адекватне розуміння проблеми відкритості інфор-маційних систем як основного чинника успішності де-мократичних перетворень у суспільстві.

Особливості діяльності мас-медіа в сучасних умо- Шіх, так само як характер масової комунікації, сьогодні значною мірою визначається глобалізаційними процеса-ми, що неодноразово привертали увагу дослідників і ґрунтовно висвітлені в уже згаданих працях В, ГЬрба- тенко та О. Зернецької. Пюбалізація у сфері масових комунікацій відбувається головним чином за рахунок посилення і збільшення світових комунікаційних кон-гломератів, що утворюють глобальний інформаційний простір, в якому домінуючу роль відіграють такі транс-національні корпорації, як Тіте Л\7агпег, Зопу Согро- гаііоп, МаІаи&Ігіїа Еіесіхіс Іпгіизігіаі, Согрогаїіоп, Вегіеізшап, КАІ, \Уа1і Оівпеу Сотрапу та ін. Завдяки їхній політиці індустрія розваг поступово стає єдиною індустрією інформаційних технологій та телекомуніка-ційного обладнання.

Ідеї глобалізації, у тому числі у сфері масової ко-мунікації, наслідком чого має стати створення інфор-маційного суспільства, значною мірою сформувалися під впливом концепції М. Маклюена (а також його ме-тафори «глобального селища» (дІоЬаІ ийіаде)), що досить вдало відображає специфіку сучасного суспільства, ступінь глобальних взаємозв'язків якого значно під-силився за рахунок розвитку комунікаційних техно-логій8. Підходи сучасних дослідників до проблем гло-балізації можна в цілому поділити на два типи — оп-тимістично-утопічний, згідно з яким глобалізаційні процеси в економіці, масових комунікаціях та в інте¬грації різних культур будуть мати своїм наслідком розв'язання більшої частини суперечностей сучасного суспільства. Інший підхід можна вважати критичним, відповідно до якого глобалізаційні процеси породжу¬ють низку проблем як у сфері економіки, так і у сфері масової комунікації — це, насамперед, проблема поши¬рення глобальної масової культури, яка веде до стан¬дартизації стереотипів масової свідомості на основі культурних зразків, створених у США і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот зі своїми власними світоглядними традиціями та культурами.

Саме тому сучасні дослідники глобалізаційних про¬цесів розрізняють процеси культурної інтеграції, влас¬тиві для доби постмодерну, і «культурний імперіалізм», що веде до поглинання глобальною масовою культурою самобутніх національних культур, не кажучи вже про те, що можливість скористатися глобальним інфор¬маційним простором суттєво відрізняється в різних країнах світу,

Оюбалізаційні процеси є причиною зростання кон-центрації глобальних ЗМК і створення транснаціо-нальних мультимедійних корпорацій — Тіте \Уагпег, 8опу, Вегіеівтапп, Місгозоїї, Ме\\'з Согрогаііоп, Рага- тоипі тощо, очолюваних медіа-магнатами Р. Мердо- ком, С. Верлусконі, Б. Гейтсом, Т. Тернером. Тенденція до концентрації медіа-індустрії та створення транс-національних мультимедійних конгломератів, що ви-никають унаслідок поглинання однією компанією ін¬ших і набувають величезного економічного потенціалу, виникла ще в 1980-ті рр., особливо посилилася в ос¬танні десять років XX ст. завдяки розвитку інформа¬ційних та телекомунікаційних технологій, у тому числі кабельного й супутникового телебачення. Не зупиняю¬чись детально на розгляді історії створення мульти¬медійних концернів, відзначимо лише, що основною економічною причиною цього процесу є прагнення до розширення ринків збуту й збільшення прибутків їйСДіа-компаній за рахунок глобального розподілу пра¬ці, перенесення частини виробництва в регіони з де¬шевою робочою силою та ослабленим законодавчим Контролем тощо. Загальним наслідком цього є набуття Іішми глобальними компаніями здатності контролю- ®ти масову свідомість великої кількості людей у різ- ЗОС країнах за допомогою створюваних ними взірців Й.С0В0Ї культури.