Україна на шляху до Європи

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 39

2. Сутність, характер впливу ЗМІ полягає в під-ключенні частини інформації (позитивної, негатіщ• ної), що надходить через них, до внутрішнього обґрун-тування людських уявлень про суспільство і світ, до закріплення вже наявного інтересу і, у кінцевому під-сумку,— рішення (але не завжди). Це риса всіх ЗМК, але специфічність ЗМІ в цьому плані — це оператив¬ність інформаційних сигналів, краща можливість ви-словлювати, артикулювати суспільні імпульси, різно-манітність використовуваних засобів, найбільше по-в'язаних з повсякденним життям родовою загальною знаковою системою.

3. У найближчі десятиліття роль засобів масової інформації щодо інших ЗМК буде постійно підвищува-тися. Ця тенденція пов'язана насамперед із різкими змінами в суспільних відносинах, у виробництві і спо-живанні, зі змінами політичними, економічними, со-ціальними і духовними. Інформація потрібна і погли-нається постійно. Швидко засвоюючи інформацію, соціальний організм має потребу в черговій порції інформаційного допінгу. Відбувається мовби самороз-виток інформації — звичайно ж через ЗМІ, тому що вони органічно включені в цей процес. ЗМК — це най¬сучасніші ЗМІ, особливо маючи на увазі ті, що біль¬шою мірою індивідуалізують вплив (скажімо, масове кіно сьогодні менше зацікавлює, ніж відео).

Зберігаючи певний інтерес до справді духовного, маса людей сьогодні орієнтується на інформацію спо-живчого характеру. Причому в даному разі акту-алізується не тільки суто матеріальний інтерес, а й політика, економіка, ідеологія, організація виробницт-ва, щоправда, у плані суто практичному, у плані реаль-ної власної користі. Це, безсумнівно, позитивне явище, але в умовах дестабілізації як суспільних, так і вироб-ничих відносин споживач інформації не знаходить відповідей на більшість з тих запитань, що ставить пе-ред ним життя. А це неминуче призводить до незадово¬леності засобами інформації, отже, до об'єктивного зниження інтересу до них.

Проблема ПІДСИЛЮЄТЬСЯ тим, що кожний окремо взятий ЗМІ в цих умовах прагне до максимальної від¬окремленості, до оригінальності суджень, що часом не збігаються з інтересами особистості. При цьому най¬частіше тут спрацьовує навіть не залежність від «спон¬сора», а прагнення до конкурентоспроможності — звідси гонитва за хибними сенсаціями, взаємозвинува- чення тощо.

В умовах глобалізації і демократичних перетворень в українському суспільстві національні засоби масової комунікації повинні враховувати той факт, що у світі, зв'язаному надійними каналами інформації, ЗМІ, з од-ного боку, мають захищати і закріплювати права люди¬ни, а з другого — враховувати, що право на комуніка¬цію і соціальну інформацію стало центральним серед інших прав індивіда.

Четверта Європейська конференція на рівні мініст-рів з питань політики у сфері засобів масової інфор¬мації (Прага, 7—8 грудня 1994 р.) акцентувала увагу на тому, що свобода слова, отже, і засобів масової ін¬формації є однією із головних умов справді демокра¬тичного суспільства.

Журналістська діяльність у різноманітних елек-тронних і друкованих засобах масової інформації ґрунтується на базовому праві свободи слова, гаран-тованого статтею 10 Європейської конвенції про права людини.

Державні органи або організації, що займаються журналістською діяльністю, зобов'язані сприяти:

розробленню високоякісних систем професійної підготовки журналістів;

діалогу між журналістами, редакторами, видавця¬ми, продюсерами, власниками ЗМІ і структурами, від-повідальними за політику в галузі засобів масової ін-формації на урядовому і міжурядовому рівнях;

створенню і підтримці умов для захисту журналіс¬тів (національних і іноземних), що беруть участь у не-безпечних місіях або потрапляють у небезпечні ситу-ації, у тому числі шляхом установлення двосторонніх і багатосторонніх угод;

відкритості щодо структур власності підприємств засобів масової інформації, а також відносин з третіми сторонами, що мають вплив на видавничу незалеж¬ність засобів інформації.

Найваясливіша функція НСМК в умовах глобалізо- ваного світу передбачає, що всі учасники журналіст-ської діяльності діють відповідально і лише за нормами етики. Журналістика повинна функціонувати, зва-жаючи не лише на свободу слова, а й на права інших учасників інформаційного процесу, свобод, особистих і суспільних інтересів громадян.

1 Див.: Чічановськші А. Тарас Шевченко як символ України, що націоналізується // Т. Г. Шевченко і світова культура: Матеріали Всеукр. наук.-метод, конф. 26—28 лютого 2004 р. Сімферополь.— К.: Грамота, 2004,— С. 38.

2 Див.: Чичаноаский А. А. За чертой полета: нации и народьі после развала СССР,— М., 2000.— С. 80—92.

3 Більш детально див.: Чїчановськхш А. А. Проблеми інформа¬ційного простору// Засоби масової інформації і процеси державо¬творення в Україні: Тези наук. конф. 29—30 березня 1994 р.— С. 20.

І 8 6-046

Володимир ШКЛЯР, доктор філологічних наук, професор

ВЕКТОРИ ЧАСУ

ДЛЯ України ідея євровибору — не абстракція. Під нею мається на увазі демократія, ринкова економіка і поважання прав людини. Сьогодні влада намагається переконати не стільки Захід у тому, що Україна йому потрібна, скільки власних громадян, іцо Україні по-трібна Європа. Залишаючи за дужками запитання — навіщо це потрібно владі, відзначимо, що ключовим посередником у цій геополітичній грі опиняються мас-медіа. І при цьому їх роль — не горезвісний піар вчинків влади, а принципово нова: засобам масової інформації належить показати нашим громадянам Європу в усій привабливій силі й зробити рух в її бік однією зі складових національної ідеї.

Доводиться визнати, що далеко не всі в Україні вва-жають європейський шлях безальтернативним, а ба-гатьом до цього просто немає діла. Таким чином, ЗМІ повинні відіграти роль, від якої уже досить сильно від-викли. Мова йде про просвітництво. Сьогодні це про-світництво потрібне владі, а для журналістів воно було важливим завжди, оскільки піднімало їх у власних очах. Чи стане просвітництво благородною метою для сьогоднішньої журналістики, чи перетвориться ідея Європи в ідеологему, потрібну для виконання актуаль-них завдань влади, або це буде просвітництво в істин-ному смислі — покаже час.

Поки що варто відзначити, що спроби «пробитися» в Європу сприймаються українцями як справа вищої політики, яка їх не стосується. Корінь такого ставлен¬ня — у відсутності достатньої, адекватної інформації про європейські структури. Незважаючи на те, що влада вже перетворює європейську інтеграцію із зов¬нішньої політики у внутрішню, люди все ще не розу¬міють, що конкретно дасть їм ця інтеграція, що змі¬ниться в їхньому житті. Обмеженість інформації може призвести до того, що українці опиняться в Європі, хоч їх ніхто про це не спитає. Тоді з'ясується, що далеко не все на Заході так, як уявлялось. Тому ЗМІ мають дати людям повну картину переваг і пересторог європей¬ської інтеграції, зробити цей процес обговорюваним, що повністю відповідає їх просвітницькій місії. Таким чином, нинішні умови можна вважати ідеальними для розквіту якісних ЗМІ. І у них є унікальна можливість відіграти ту роль, котра піїнла б на користь країні.

Особливо це важливо усвідомлювати в плані ролі і місця мас-медіа у формуванні репутації українського суспільства в інформаційному просторі. Продукти культурної діяльності, які поширюються за допомогою мас-медіа, отримали міжнародну аудиторію, тобто намітилася тенденція до створення системи глобаль-них, міжнародних комунікацій. Глобалізація має бага¬то «за» і «проти». Проте у будь-якому разі вона корисна для мас-медіа, оскільки сприяє все більшій відкритості.

Останні десятиліття привнесли кардинальні зміни в розстановку ідеологічних пріоритетів світової спіль-ноти. У сфері міжнародної масової комунікації домі-нують правила нового міжнародного інформаційного і комунікаційного порядку (ИМІКП), основними стра-тегічними постулатами якого є:

* упровадження інвестицій в інфраструктуру, збільшення і модернізація комунікаційних засобів Країн;

е забезпечення людських і технічних ресурсів, пріоритети у використанні відповідних технологій;

• підготовка досліджень з проблем соціокультурно- го впливу комунікаційних медіа і нових технологій на культурну ідентичність народів;

• розвиток програм, спрямованих на просвітниц¬тво, освіту користувачів комунікаційних медіа.

Спроби влади нав'язати громадянське суспільство зверху критикувалося багатьма. Однак вони засвідчу-ють те, що в даний момент влада готова працювати з ідеєю громадянського суспільства і навіть щиро підтримувати його. Констатуємо: громадянський фо-рум все ж таки відбувся, і влада доклала багато зусиль, щоб це сталося.

У всьому спектрі викликів нового століття особли¬во актуальні, на наш погляд, два аспекти проблеми євроінтеграції:

— мас-медіа і формування європейського мислен¬ня;

— формати національної ідентичності та ЗМІ.

Мас-медіа і формування європейського мислення

Сьогоденна ситуація політичної й економічної гео-графії Європи висунула ряд вимог перед країнами кон¬тинентального типу, особливо Східної Європи і країн СНД — Білорусі, Росії, України. Задля справедливості зауважимо, що вимоги Європейського Союзу є бажа¬ними для вказаних країн-держав, які обрали шлях єв¬ропейської інтеграції. При цьому враховуються істо¬ричні, культурні, економічні, політичні передумови об'єктивного і суб'єктивного характеру кожної з них. Україна першою зголосилася на європейський вибір, обравши спаринг-партнером Польщу (тут далися взна¬ки насамперед історико-культурні, політичні й еко¬номічні зв'язки країн), що остаточно і переконливо підтвердив Президент України; Росія вустами свого Президента кволо висловила той же намір; Президент

Білорусі як європейська «фігура замовчування», «персо¬на нон грата» набрав у рота води і заглядає в очі Росії (цього вимагає ситуація співдружності, союзу Білорусі та Росії).

Розвал СРСР як геополітична революція зумовив пошуки інтегративного і самоідентичного характеру для країн ринкової орієнтації. Йдеться не тільки про економічні засади, а й філософсько-політичні: верхо-венство закону, права і свободи громадян як наріжні чинники демократичного ладу, який, за висловом У. Черчілля, не є кращим, але ще кращого поки що немає.

«Маємо те, що маємо». Вагомість цього крилатого в Україні виразу (Л. Кравчук) вкотре очевидна. На фоні цього незаперечна сумнівність окремих політико-еко- номічних метаідей: «Україна потрібна світові», «Світ обирає Україну» тощо. Остання метаморфоза останньої метаідеї більш схожа на логічний софізм: «Україна — європейська держава»; «Народи європейських держав живуть заможно»; «Народ України — заможний (?!)». Як тут не згадати латину — запсіа зітріісііаз (свята про-стота).

Проблеми європеїзації, які сьогодні займають уми багатьох, і схожі, і несхожі. Саме в несхожості є вияв самобутності, пошук національної самоідентичності, аби не стати простим і звичним розчином у геополітич- ному просторі, яким, приміром, видавав себе табір країн соціалістичної співдружності, військовий договір країн Варшавського договору. І в НАТО є «країни-роз- чини», здебільшого ті, хто щойно зрікся комуністич-них/соціалістичних ідей. Тут варто підкреслити ту об-ставину, яку продиктувала подія 11 вересня 2001 року у США: світ об'єднався проти тероризму, насамперед, його військовий та ідеологічний потенціал. У цьому плані на особливу увагу заслуговує проблема коорди-нації й кооперації мас-медіа світу. Віддамо належне І українським ЗМІ — масово-політичну кампанію про¬ти тероризму було проведено досить професійно в тій частині, яка пропагувала ідеї добра, справедливості, гарантій прав на життя, захист громадян та їх свобод.

Ідеї європеїзації в історико-культурному і політич-ному аспекті реалізувалися і мають реалізуватися у трьох площинах: 1) елітній (еліта нації/держави про-пагувала і пропагує ідеї європейського вибору); 2) дер-жавній (приміром, як це зробили країни європейської орієнтації, в тому числі й Україна, на рівні владних структур): 3) національній (коли означені ідеї стають ма.соводомінантними в сучасній політичній культурі нації). Всі ці аспекти корелятивні, інтегративні, і місія мас-медіа у процесі формування національного євро-пейського мислення і свідомості — унікальна і неоці-ненна (кампанійщина може тільки згубити здорову ра-ціональну ідею!). Вже сьогодні можна виділити більш професійний підхід до цієї справи у пресі західної Ук-раїни (дається взнаки історичне підґрунтя, традиції, особлива ментальність), ніж східної. При цьому визна-чальну роль відіграють і мають відіграти регіональ-ні/місцеві мас-медіа.

По суті, старт пропаганді євровибору дала держава в особі президента, проте в масовій свідомості гору бе-ре «острах колонізації»: недавній урок штучного об'єднання країн соціалістичної співдружності не стер-ся у пам'яті. Щоправда, тогочасна ідеологічна ідея ко-ординації мас-медіа життєздатна і потенційно сильна і сьогодні. Методика ж її реалізації потребує певного вдосконалення і розмаїття, але основні журналістські стандарти у цьому сенсі непересічні (обмін видання-ми/програмами, їх спільна підготовка, колективне ре- портажування, власкорівські пункти, роздрібний про-даж видань, взаємне телерадіотранслювання — теле- радіоконференції, телерадіомости, в тому числі й на регіональному рівні тощо).

Звичайно, що поставлене завдання зумовлюється і техніко-технологічною стороною, а саме — інтенсив-ним розвитком інформаційно-комунікаційних техно-логій. Має відбутися вирівнювання державних інфор-маційних потенціалів, що зумовить паритетність взаємозв'язків і стосунків, повноту і своєчасність інформації, її обміну.

За часи суверенітету національний медіапростір модифікувався залежно від концептуальних впливів і підходів. Перший — стихійний етап — позначився і, на жаль, позначається донині в руслі американо-росій- ського епігонства, далебі не в кращій копії творчого ар¬сеналу. Сьогодні спостерігаються зародки раціонально-го етапу з національним змістом і оформленням. Один із доказів — вироблення чіткої концепції державної інформаційної політики (принаймні три варіанти її бу-ли публічно представлені для медіазагалу). В останньо¬му документі виразніше і конструктивніше врахований саме європейський медіадосвід, і це, на нашу думку, спричиняється раціонально обраним правовим шля¬хом — французько-німецькою правовою моделлю діяльності ЗМІ в суспільстві. Проте й тут не обійшлося без певної «однобокості», «національного пошуку»: ко¬піюючи з європейської організаційну структуру дер¬жавного управління медіапростором, створено Націо¬нальну раду з питань радіомовлення і телебачення, пресова ж журналістика (періодика, видавництва) віддані на відкуп лише тому ж держкомітетові телеба¬чення і радіомовлення, який зобов'язаний впливати і на діяльність електронних ЗМІ. Саме це порушення рівноваги спричиняє масу конфліктів навіть між цими держструктурами. «Ображені» електронні ЗМІ шука¬ють «захисту» то в однієї, то в іншої. Впливу на стабі¬лізацію інформаційної політики не мають Національ¬на спілка журналістів, асоціація працівників ЗМІ, гільдія головних редакторів ЗМІ та інші громадські ор¬ганізації країни.

Як це не прикро визнавати, але потенціал регіо¬нальної преси, найбільш впливової медіаланки, досі не реалізований; організаційна ж розруха її в силу економічних обставин триває. Питання ж формуван¬ня національного європейського мислення без регіо-нальної преси не розв'язати. Ситуація ускладнюється і тим, що упродовж десятиліття в Україні немає повно-кровних, справді національних ЗМІ. Це притаманно усім країнам СНД, хоча в той же час країни Східної Європи зуміли зберегти сутність національних ви¬дань і каналів (Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія).

Стилістика державної інформаційної політики зу-мовлена двома взаємозв'язаними головними аспек¬тами:

— формуванням національного інформаційного простору;

— інтеграцією його в європейський/світовий ін-формаційний простір.

Сьогоднішні техніко-творчі параметри існуючого національного медіапростору не викликають опти¬мізму на швидкий прогрес, насамперед якісну рево¬люцію в мас-медіа (кількісну виконано сповна і трохи більше).

Психологія європейського мислення вбирає в себе кілька типів сприйняття: художнє (передусім через ве¬ликі романи XIX і XX століть); геополітичне (політич¬на географія і політичний ландшафт континенту відіграють першочергову роль); культурно-традиційне (співжиття культур, релігій, традицій народів); еко-номічно-географічне (спільність ринку і потреб вироб-ництва); правове (забезпечення прав і свобод громадян, спільнот, національностей, народів).

Філософія ж європейського мислення базується на інтегративності інтересів життєдіяльності країн-дер- жав на паритетних засадах, виключаючи радянську соціалістичну квазіфілософію «дружби народів» в еко-номічній площині (республіки-утриманці жили за пра-вилом «дай мені, бо у мене немає»), оберігаючи ідею ми¬ру, партнерства і співробітництва.

Проблеми геополітики сьогодні не стільки модні, скільки актуальні. Точиться науково-практична дис-кусія, якщо хочете, суперництво (за О. Дугіним) між «Морем» (або «атлантистами» — на чолі з Америкою) і «Сушею» (читай «Євразією», «євразістами», і, зрозумі-ло, — на чолі з Росією). Пекучими є проблеми так зва-них «Євроландів», полем для яких можуть стати Украї¬на, Польща й інші східноєвропейські країни, які ро¬сійський політолог К. Сорокін елегантно по-англійськи називає «РЗіїесі паііопз» («нації, що провалилися»). По¬при всі штучні геополітичні схеми, світ, в якому ми живемо,— це передусім світ людей, а не пустих про¬сторів. І глобалізація — це не що інше, як розширення кількості країн із відкритою економікою, і звідси ви¬пливають можливості вільного обороту товарів, послуг, капіталів і робочої сили таким чином, мовби держав¬них кордонів не існує.

Формати національної ідентичності та ЗМІ

Існують докази на підтримку кожної з двох пер-спектив глобалізації:

1) що глобалізація серйозно підтримує демократич-ний процес;

2) що глобалізація ворожа йому.

І все ж таки більшість схиляється до думки, що гло-балізація продовжить свій тріумфальний хід. Таким чином, за стрімкого розвитку подій держави стають перед завданням визначення заходів, які необхідно буде прийняти для пом'якшення спільного й всеосяж¬ного впливу глобалізації, одне з них — збереження, по-силення й збагачення національної ідентичності.

Монро Прайс визначає національну ідентичність дак зібрання міфів, ідей та оповідань, використовуваних панівною групою чи коаліцією для утримання влади в суспільстві, у тому числі і за допомогою ЗМІ. Сам дослідник зізнається, що це досить інструментальне (і незвичайне) визначення, але його корисно протиста-вити більш привабливим, популярним і менш ци-нічним тлумаченням цього терміна.

Зрозуміло, сама можливість існування таких моде-лей національної ідентичності (інструментальної, істотної і плюралістичної), що не зіставляються, допомагає зро¬зуміти, чому одним з найбільш важких питань як у зрілих західних демократіях, так і перехідних постко¬муністичних суспільствах є визначення належної ролі уряду в структурі й регулюванні національної системи ЗМІ. Для прихильників істотної моделі величезне зна¬чення має сильний урядовий інтерес до ЗМІ як творців відносин і думок. Щоб існували міцні й глибокі зв'язки, що скріплюють воєдино націю й державу, необхідно плекати, демонструвати і поважати особливості націо-нальної ідентичності.

Для прихильників плюралістичного визначення національної ідентичності надзвичайно важливо сте-жити за керуванням усіма механізмами, здатними по-рушити чи розтрощити міжкультурну рівновагу. Поряд з тенденцією до усереднення, глобалізації й зникнення кордонів спостерігається також процес дезінтеграцї й дроблення всередині політичних культур і націй, ко¬ли певні підгрупи кидають виклик панівній націо¬нальній ідентичності і вимагають собі культурних і навіть територіальних прав. За одночасної дії цих до-центрових і відцентрових сил тиск здійснюється і на державу, і на ЗМІ.

Інструментальне визначення — найважче, хоча і найпривабливіше. Національну ідентичність легко можна перетворити в маскування ряду контролюючих заходів, що захоплюють творчий простір і зводять нанівець можливість плюралізму думок і свободи ви-словлювань. Національна ідентичність занадто часто виставляється напоказ не як засіб позитивного вира-ження, а як знаряддя критики й придушення ідей,

застосовуване, на думку ГЬрберта Шиллера, для від-волікання уваги людей від погано функціонуючого соціального порядку. Згідно з більш простим формулю¬ванням, національна ідентичність — це ширма для визначення того, які слова чи прагнення припустимі, а які — ні. Таким чином, пошук прийнятного визна¬чення національної ідентичності пов'язаний з давньою суперечкою про відносини між урядом і правами осо¬бистості.

Тут доречно, здається, згадати, що звеличуванню римського права сприяли його універсальність і гнуч-кість. Юристи, які створювали право, вільно черпали «думку» і «досвід», що приносила із собою кожна нова хвиля емігрантів, з міжнародного спілкування взагалі, з кожної нової скільки-небудь впливової філософії, з кожної своєчасної правової доктрини. Також доречно згадати про «нову хвилю» уваги, яка приділяється римському праву юридичною наукою. Завдячуючи цьому, воно аж ніяк не вмерло і для практичного вжи¬вання, чому чимало сприяє міжнародна інтеграція, що вимагає свого роду авторитетної наднаціональної платформи для розмивання кордонів, яке відбувається на наших очах.

Визначення національної ідентичності дають співтовариству такі поняття, як: хто належить до співтовариства і хто відрізняється від нього, що таке норма і хто є «чужинцем». Ці визначення зміцнюють і живлять інші процеси, пов'язані зі співтовариством. У тоталітарному суспільстві цей зв'язок очевидний: то-талітаризм держави виражається в його монополії на ЗМІ (3. Бжезинський).

Тому зовсім не дивно виглядає частий зв'язок національної ідентичності з регулюванням ЗМІ. Турбо¬та про національну ідентичність, наприклад, лежить в основі важливих винятків у документах про права людини, що стосується волі приймати і передавати ■ інформацію,— Міжнародному пакті про цивільні та

Blog

Україна на шляху до Європи

Содержание