Geum.ru

Україна на шляху до Європи

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   39

Сьогоднішня практична і теоретична журналісти¬ка йде шляхом відмови від стереотипів, збагачення світовим та вітчизняним досвідом, пошуку самобут-нього та самоцінного, інновацій (хоча й подекуди від-чутне епігонство, сліпе копіювання). Робиться це з метою підвищення власне культури журналістської діяльності та вирішення низки організаційно-творчих проблем, серед яких головні:

— удосконалення системи ЗМІ з урахуванням заро-дження у ній нових інститутів (приміром суспільне те-лебачення);

— підвищення ефективності ЗМІ на основі медіа- права, законів та актів, спрямованих на забезпечення журналістської діяльності та посилення відповідаль-ності журналіста за життєдіяльність суспільства;

— розвиток та зміцнення організаційно-творчої інтеграції ЗМІ країни і світу, кооперативних засад (обмін інформацією та її координація, спонсорство, ма-теріально-фінансова та технічна допомога тощо);

— реорганізація системи підготовки і перепідго-товки журналістських кадрів шляхом створення

регіональних професійних навчально-методичних та науково-практичних центрів з урахуванням світового

набутку;

— координація наукових, журналістикознавчих досліджень як одного з найважливіших чинників вирішення практичних завдань мас-медіа у карди-нально новій соціально-політичній ситуації.

Постіндустріальна або інформаційна цивілізація, до якої прагнуть світ і Україна, висуває суворі вимоги. Одна з них — чи не найголовніша — продуктивно-твор¬ча інтеграція мас-медіа світу.

Мас-медіа України у міжнародному інформаційному просторі

Політично-владні структури, які зросли на загаль-них демократичних і національних гаслах некомпе-тентності й безвідповідальності, виявляють здатність до блискавичної корупції й легко стають жертвами сен-саційних викриттів. Незаможна вільна преса, ще до¬сить немічна, поступово таки складається, але її ви¬кривальні кампанії майже не мають наслідків — суспільство кволо реагує на факти, що за нормальних умов породили б обвальні політичні кризи. Зрештою, 1 самі мас-медіа дозволяють собі неперевірені звинува¬чення і безвідповідальні заяви. Коротко кажучи, фор¬мується нездорова і небезпечна система позадержав- мих громадських структур, пов'язаних з великими гро¬шима і здатних тримати під контролем суспільство і кожного з нас, у тому числі й за допомогою мас-медіа, Ш гірше, ніж влада бюрократії. Словом, ідеться про створення людині прийнятних умов існування, про ме¬ханізми суспільного життя, що підтримували б його ІЧЖраметри в стані, який забезпечував би рівновагу І вростання. В тому числі й за допомогою механізму Мас-медіа.

Журналістика і дипломатія — найважливіші в по-літичній структурі суспільства. Дипломатія як складо¬ва органічна частина зовнішньої політики покликана реалізовувати міжнародну діяльність держави. Саме зовнішня політика визначає цілі та завдання дипло¬матії, що являють собою сукупність практичних за¬ходів та форм, засобів і методів (передусім засобів масо¬вої інформації), використовуваних для здійснення зовнішньої політики.

Проте, як відомо, годі провадити зовнішню політи-ку, не враховуючи внутрішнього становища держави. Президент, парламент, уряд не можуть ігнорувати дум-ку суспільства, і для того щоб зробити серйозний крок у зовнішній політиці, їм слід підготувати громадську думку всередині країни, спиратися на неї у своїй міжнародній діяльності, що можливе лише з ужиттям усіх засобів впливу на суспільство, використанням моніторингу суспільної свідомості, насамперед жур-налістики, яка в політичній структурі суспільства посідає вкрай важливе місце. Ця особливість дик¬тується потребою доводити до людності в належному висвітленні і в загальнозрозумілій формі зовнішні акції державної влади, постачати публіці щоденну інфор-мацію для роздумів у дусі державної дипломатії, робити політику потребою всього українського народу. Зро-зуміло, що домогтися успіхів на міжнародній арені владні структури не змогли б без журналістики. Надто, коли держава робить перші самостійні кроки.

Преса (періодика, телебачення та радіомовлення) — стратегічна і тактична зброя у веденні дипломатії, міжнародної політики. Однак це не означає, що преса має бути підпорядкована вимогам та інтересам дипло-матії і тим самим перетворена на слухняне знаряддя влади. Тут також діють загальні закономірності взаємодії та взаємовпливу відомої тріади: «політика —- преса — влада».

Згадана проблема взаємин журналістики й зовніш¬ньої політики актуальна і багатоаспектна. Зосередимо увагу лише на окремих із них, які, на нашу думку, є стрижнем проблеми.

У вітчизняних мас-медіа, на жаль, час від часу з'яв-ляються публікації про деякі малопривабливі історії, що сталися в українських дипломатичних представ¬ництвах за кордоном і негативно позначаються на імі¬джі нашої держави. Йшлося, зокрема, про скандальні події в українських представництвах у Канаді, Єгипті, Туреччині, Китаї, Бразилії, деяких європейських краї-нах. Так, в одній країні український дипломат встряв у скандальну історію з викраденим автомобілем, в іншій — у нетверезому стані збив автомашиною дівчинку, яка одразу ж померла від травм, а, скажімо, ще в одній державі, де українське посольство надто вільно поводилося з фінансовими рахунками, спалах¬нув скандал навколо 40 тисяч американських доларів, які, за словами генерального консула, привласнив по¬сол... А ще в одній — дипломати затіяли між собою бійку, а потім вдалися до судової тяганини.

Справді, немає в окремих наших дипломатів належ-ного «вишколу». І все ж це тільки горішня частина айс¬берга, так би мовити, риси дипломатичної натури, які в жодному разі не визначають справжньої натури ук-раїнської дипломатії, — у неї чимало успіхів, надто цінних, якщо врахувати, що це перші самостійні кроки на терені світової дипломатії.

Поставимо собі такі запитання: а чи справедливо діяла вітчизняна преса, розкриваючи риси саме такої «натури»; яка сьогодні співвіднесеність «натури» й «іміджу» України у внутрішніх виданнях (програмах) і тих, які «працюють» на закордон; яка «рецептура» діяльності української журналістики у цьому плані бу¬ла б найпліднішою?

Навіть без використання методів так званої «точної журналістики» можна констатувати: у пресі «внутріш-нього вжитку» домінує натура неприваблива, стра-хітлива (пояснення загальновідоме: суспільство пере-буває на перехідній стадії і тому є низка об'єктивних, насамперед економічних, мотивацій, обставин та по-яснень). Кількість видань, які працюють із закордон¬ною пресою, вочевидь недостатня (приміром, «Україна. Європа. Світ»), а орієнтованих на закордонну ауди-торію — і зовсім мізерна. Щоправда, поступово зростає в Україні кількість періодичних видань мовами міжна-родного спілкування, зокрема англійською, не кажучи вже про не до міри значну частку видань російською мовою. Зрозумілий сам характер видань «закордон¬них»: тут дбають про «імідж», який, по суті, відіграє роль рекламного ролика (і це можна зрозуміти — «сміття з хати не виносять!»).

Для подальших роздумів наведемо кілька історич¬них прикладів. Петро І задумував свої «Ведомости» саме як видання міжнародного характеру: інформація зі світу, обмін міжнародним досвідом тощо. Навіть обов'язки власного кореспондента на той час викону¬вала дипломатична служба тодішньої Росії. При¬нагідно підкреслимо: української кореспондентської мережі за кордоном у нас поки що немає, то чому б не скористатися досвідом Петра І як редактора?

Або ще таке. За часів царювання Миколи І Міністер¬ство закордонних справ видавало «Журнал де С.-Пе¬тербург». Знову напрошуються аналогії.

Висвітлення проблем міжнародної тематики у пресі у своєму загальновідомому «апріорному» вигляді має три підходи: а) повний збіг поглядів і схвалення дій вла¬ди на міжнародній арені; б) різка критика інновацій дипломатії як ланки державної влади; в) коригування стилістики дипломатії, а то й неприховане лакування міжнародної ситуації, акції, дії. Який із підходів завдає найбільшої шкоди? Відповісти важко, тут потрібне об'єктивне розслідування. Для ілюстрації досить звер-нутися до так званого «чилійського ефекту», про який закинув колишній Президент України Л. Кучма і став-лення до якого як до лакмусового папірця виявлялось у пресі.

На нашу ж думку, найвразливіша з погляду крити¬ки є позиція журналістів-позерів, журналістів-камуф- ляжерів. Бо тут не так превалюють пошуки істини, як її словесна оболонка і неприхована амбіція: мовляв, і ми розуміємося на дипломатії (за відомим принципом «знавця» сільського господарства, медицини, спорту).

У практиці міжнародної журналістики утвердилися такі методи вивчення дійсності: об'єктивний і інтерпре- таційний.

Об'єктивний метод полягає у фіксації журналістом подій з позиції стороннього спостерігача, зацікавлено¬го лише у точній передачі подій, не вдаючись до роз¬криття їх підспідку, до пояснень. Цей метод непродук¬тивний, бо не встигає за складністю і різноманітністю подій у сучасному світі, за зрослими смаками і рівнем освіти аудиторії, яка хоче не тільки знати про те, що відбулося, а й розмірковувати над цим.

Сьогодні редактори, журналісти більше акценту¬ють увагу на «справедливості», ніж «об'єктивності». Замість бути лише в іпостасі «репортера», передаваль-ної машини для поверхового фіксування подій, жур-наліст може провести власне розслідування події чи Серії фактів, з'ясувати, що відбувається, а потім вибра¬ти найкращий спосіб (жанр) розповісти про це. В ре-зультаті виникає інтерпретаційне повідомлення. Це, по суті, «особистісна» журналістика, оскільки інтерпре-тація потребує поглядів, її слід починати з викладу пев¬ної позиції, власного судження.

Практики так званої «нової журналістики» (інтер- Претаційної) розповідають про те, що відбулося, про-пустивши події через особисті почування та досвід (соціальний, життєвий, індивідуальний). Ще одним способом інтерпретувати події та явища є ідеологія. Журналіст починає з певних переконань, що поділя-ються якоюсь підгрупою в суспільстві, а потім так ви-бирає й інтерпретує події, факти та явища, щоб піді-ймати їх під певну структуру. Його матеріал сприйма-ють, в основному, члени цієї підгрупи. Є і третій шлях. Він відрізняється від особистих чи соціально-групових упереджень лише широтою дії. Це — узвичаєні думки. А вони базуються на застосуванні в журналістиці ме-тодів соціальних наук, у тому числі й соціологічних. Анкетування, контент-аналіз, експеримент як соціо-логічні методи визначають творче обличчя інтерпре- таційної преси (наприклад, газети «День»), При цьому є змога уникнути суб'єктивізму, особистісних наша-рувань та викривлень. У такому разі об'єктивно від-дзеркалюється саме природа, а не її образ.

Україна поки що помітно випадає зі світового інформаційного процесу. Ми не маємо стратегії вигід-ної і систематичної інтеграції у світовий телеко-мунікаційний та інформаційний простори.

Щодо означеної теми, то зауважмо, що міжнародні правові норми в Україні будуть радше бажаними, ніж обов'язковими. Адже про пряму дію міжнародних норм Конституція не містить ні слова. Навіть більше, пере-важна частіша з них ще навіть не опублікована. А тим часом останніми роками в міжнародному праві відбу-лися неабиякі зміни: укладено чимало нових багато-сторонніх угод завдяки впливу демократизації міжна-родних відносин. Тільки міжнародне гуманітарне пра¬во оперує близько 40 чинними міжнародно-правови¬ми документами, що стосуються інформаційної сфери.

Розробляючи стратегію розвитку системи вітчизня-них ЗМІ. варто особливу увагу звернути на вивчення і запровадження в журналістську практику світового і європейського досвіду. Корисною була б програма, яка б сприяла:

— підвищенню професіоналізму ЗМІ через вивчен¬ня суті журналістської справи та редакційної ор¬ганізації;

— обговоренню етичних законів (кодексів) журна-лістської професії, беручи для розгляду робочі умови й можливості конкретного журналіста;

— створенню законів, правових актів та інститутів захисту свободи преси, слова й інших конституційних прав;

— створенню прес-клубів та інших організацій, по-кликаних гарантувати безпеку і права журналістів.

Стратегія інтеграції вітчизняних ЗМІ в міжнародні телекомунікаційний та інформаційний простори по-винна Грунтуватися на розв'язанні таких проблем, як:

— умови для ефективної діяльності мас-медіа в різних країнах;

— роль преси в демократичних процесах;

— ідеологія, етика, свобода преси;

— розвиток різних видів журналістики, особливо дослідницької (розслідувальної), адвокатської;

— визначення актуальних питань для вітчизняної, європейської, світової ясурналістики.

Роль журналістики в міжнародній діяльності дер-жави важко переоцінити. Назрілі питання світової спільноти виносяться на обговорення аудиторії преси, радіо, телебачення, і по суті рекомендації цього масово¬го публічного аналізу міжнародної політичної ситуації покликають до життя нові варіанти політичних дій держави. В іншому разі — відбувається експертиза політичної міжнародної ухвали на базі уявлень народу, Громадської думки суспільства.

Підкреслимо дві тенденції, характерні для розвитку міжнародної журналістики в Україні: констатація Хронікального перебігу подій міжнародного життя та Полемізування (вираження зіткнення контрастних по-глядів з приводу актуальних суспільних суперечностей та їх перспектив).

Соціальний ефект міжнародної журналістики без-посередньо пов'язаний з ініціативою преси, яка вияв-ляється в порушенні дискусійних питань, полеміці її приводу міжнародної ситуації, орієнтованої насампе¬ред на оприлюднення, зондування та активізацію гро-мадської думки (пригадаймо ситуацію з м. Севастопо-лем і пов'язані з цим проблеми українсько-російських відносин).

Активізація громадської думки з актуальної і досить «загальної» проблеми має здійснюватися завдяки про-думаній редакційній позиції кількома шляхами. По- перше, чітким окресленням вихідного конфлікту, який дав «сплеск» думок. По-друге, вмілою режисурою зіставлення думок аудиторії, які не «гасять», а розвива-ють розпочату розмову. По-третє, коментарями ре¬дакції ходу дискусії, які формують річище дальшого припливу висловлювань і суджень. Підсумковий ре¬дакційний огляд-висновок — то плід консолідації гро¬мадської думки з приводу точно окреслених актуаль¬них «точок» суспільного розвитку. Кажучи узагальнено, суспільна вага таких акцій визначається їх високою інформативністю, залученням як істотного компонен¬ту соціальної активності практично необмеженої кількості людей (ефект народної дипломатії).

Коли приціл акції міжнародного плану досить точ-ний, у поле зору включаються явища з глибинних про-шарків історії і сьогодення суспільного життя народу та світової спільноти, які вимагають пильної уваги, до-кладного аналізу, а в перспективі нерідко — розгорну-тих міжнародних дій, дипломатичних реакцій. Пору-шення дискусійних питань у пресі не тільки окреслює контури назрілої суспільної проблеми, а й активно до-помагає діагностувати її і тим самим накреслити певні орієнтири ставлення до проблеми, суспільної реакції на неї.

На основі викладеного видається переконливим висновок про те, що дискусії з проблем міжнародного життя — ефективна форма оперативного і чіткого ок-реслення поточних суперечностей соціального розвит-ку світової спільноти, їхнього гнучкого, всебічного аналізу і конструктивних шляхів розв'язання.

До нагальних проблем, що потребують термінового розв'язання, належить створення розгалуженої корес-пондентської мережі вітчизняної системи ЗМІ за межа-ми держави. Тільки так можна уникнути синдрому «вторинності» (песопсі Нсітісі) міжнародної інформації та залежності від інших, посередницьких рук, за допомо¬гою яких ми нині репрезентуємо Україну світові, нама¬гаємося створити властивий тільки їй інформаційний імідж. Тоді буде далеко легше українській дипломатії виконувати свої завдання.

У сучасному світі проблеми, пов'язані зі збором інформації та її поширенням, стали в ряд найакту-альніших. Реальність сучасного світового розвою, як відомо, створює передумови для взаємовигідної співпраці між державами, в тому числі й у царині обміну інформацією. Тож базою високого соціального ефекту міжнародної журналістики є доктрина міжна-родного обміну інформацією (похідна з концепції «вільного потоку інформації»). Україна дотримується вимог ЮНЕСКО та ООН у сфері міжнародної інфор-маційної політики, різко підтинаючи всілякі вияви «інформаційного диктату», «інформаційної ізоляції», «інформаційної війни».

Преса і світ... Національна і світові школи журна-лістики: проблеми і перспективи інтеграції... Засоби масової інформації як головний канал і засіб міжна-родного спілкування. Ці та інші проблеми викликають сьогодні неабияку зацікавленість і дослідників світово-го комунікаційного процесу, і журналістін-практиків.

* * *

Ми живемо Б епоху комунікацій. Тому те, як світ рухатиметься далі, багато в чому залежить від мас- медіа. Давня формула, що журналістика відображає світ, на наш погляд, неправильна.

Журналістика — це конструктор реальності, а не її дзеркало. Міжнародна журналістика — це світовий соціальний архітектор сьогодення, це позиція соціаль-ного конструктивізму планети, оскільки світова гро-

9 6-646 мадська думка формується і конструюється світовими мас-медіа.

Ми живемо в ситуації, коли мас-медіа народжують численні світи. І те, якими будуть ці світи, залежить від журиаліста-міжнародника. Ідеологія і філософія толе-рантності — це та нитка Аріадни, котра допоможе нам бути толерантними не лише в деклараціях, а й у наших особистих і соціальних діях.

Влада і преса в суспільстві у період легітимації політичної системи

Подальші соціально-економічні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в циві-лізоване світове співтовариство, інтеграція в Європу неможливі без формування нової моделі «влада — пре¬са — суспільство» в період легітимації політичної си¬стеми.

Побудова і вивчення моделі «влада—преса—су-спільство» в період легітимації політичної системи до-зволяють своєчасно знаходити відповіді на окремі пи-тання сучасних суспільних відносин. Підкреслимо, що створюється саме нова модель як конструкція для ре-алізації певних конкретних цілей і завдань трьох си¬стем — влади, преси і суспільства. Союз цих систем не може бути постійним, оскільки легітимація політичної системи — процес дискретний, головним чином прояв-лений лише в розвитку масштабних політичних про-цесів — реформування суспільства і політичної систе¬ми, прийняття законів, у тому числі й конституційних поправок, виборчі кампанії, урядові кризи, прийняття непопулярних рішень тощо, тобто тоді, коли влада найбільше потребує підтримки громадськості. Отже, модель взаємодії має часові рамки.

Стосовно України можна говорити про тимчасову системну кризу, труднощі періоду і разом з тим про його історичну значущість. Загострені соціальні супе-речності знаходять відображення у протиборстві, про-тистоянні, непримиренності різних політичних сил, рухів, партій, гілок влади, еліт і політичних лідерів, що проявилось і в ході президентських виборів 2004 року. Після них життя українців справді відповідає словам ГЬракліта: «Все тече, все змінюється», «На того, хто вхо¬дить у річку, течуть все нові й нові води»1.

Особливий характер відносин систем влади і преси, коли перша, володіючи великими ресурсами, форму¬лює іншій правила дій (приміром сумнозвісні «темни¬ки»), визначає асиметричну і багато в чому недоско¬налу форму моделі. В асиметричній моделі не може бути паритетності, і в цьому ключ до розгадки підпо-рядкованості ЗМІ на час легітимації влади, появи «ін-формаційного спецназу» (термін належить І. Панаріну). Політична влада у час легітимації знаходить парт¬нерів, союзників — партії, громадські організації, ЗМІ в тому числі.

Дії моделі «влада — ЗМІ» обмежуються політични-ми, економічними та інформаційними процесами в суспільстві. Підтримка влади залежить від політичної лояльності ЗМІ, тобто йдеться про певне коло ЗМІ, які включені в цю модель. Влада і ЗМІ прагнуть до єдності в силу потреби до самоорганізації і саморозвитку. їх складові підсистеми здатні реагувати на зміни зов-нішнього середовища, при цьому трансформуються самі й модернізують систему в цілому. Цьому чудовою ілюстрацією слугує «медіабунт» телеканалів «1+1», «Ін- тер», «УТ-1» в часи президентських виборів. їх жур-налісти відстоювали і відстояли право на своєчасну, точну, об'єктивну інформацію. Відбулося саморегу-лювання, самоочищення журналістської спільноти. Журналістський корпус країни не захотів, за висловом П. Бурдьє, «хитрим чином звести те, що називають «новинами», до низки цікавих подій»2.

Моделювання взаємодії на вісі «влада — ЗМІ» є, по- Гіерше, засобом протистояння процесам політичної деструкції, по-друге, методом соціального управління, по-третє, прийомом вивчення питань легітимації політичної влади. Ця модель досить повно була реалі-зована в часи президентської виборчої кампанії, особ-ливо її завершальної фази — «помаранчевої еволюції/ революції».

У моделі «преса — суспільство» функціональним яд¬ром, на наш погляд, є функція психологічної регуляції (теоретики журналістики визначають її по-різному: «рекреативна функція» (Є. Прохоров), «функція психо¬логічної розрядки» (Н. Богомолова), «функція пси¬хогігієни» (С. Корконосенко). Вона виконує роль регуля¬тора і нейтралізатора соціальних конфліктів, інфор¬маційно-психологічних війн, до яких є підстави відно¬сити і президентські виборчі кампанії.

У теорії журналістики і журналістської практики утвердився і відіграє важливу роль прийом «встанов-лення порядку денного» (від англійського терміна адеп- <іа). Інакше кажучи, це список тем, котрі суспільна дум¬ка чи ЗМІ вважають найбільш важливими. Висвітлюю¬чи ту чи іншу проблему, ЗМІ концентрують на ній ува¬гу суспільства і виштовхують її на передній план (те¬орія Маккоумза і Д. Шоу). У «виштовхуванні» немає продуманого плану. На думку П. Бурдьє, порядок ден¬ний складається стихійно, в результаті конкуренції між ЗМІ. Одначе всяка політична подія, а тим паче прези¬дентська виборча кампанія, ставиться на перше місце. Таким чином, копіюючи одне одного, ЗМІ, в результаті, роблять одне й те ж. Проте і в цій ситуації першо¬рядність диктується політичними уподобаннями са¬мих редакцій ЗМІ.