Україна на шляху до Європи

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 39

Як вже було зазначено вище, наявна доктрина роз-ширення ЄС дозволяє будь-якій європейській демо-кратії претендувати на членство в ньому. Ймовірна відмова у проханні про приєднання може спиратися лише на два базові постулати: невідповідність країни- Иретендента усім критеріям вступу; неготовність або неспроможність Спільноти до такого розширення.

Застосування у відносинах з країнами Східної Європи інструментів регулярного моніторингу та про¬грам дій уможливлює цілісну та об'єктивну оцінку їхнього поступу до ЄС. Натомість значно важче оціню-вати стан внутрішньої готовності самого Союзу, оскільки подібний аналіз базується більше на суб'єктивному баченні окремих країн-членів, аніж на чітко визначених критеріях. Приміром, майже при кожному новому розширенні, французькі політики (від генерала Де Голля до нинішнього лідера французьких правих Алена Жюппе) попереджають про загрозу «роз¬чинення Співтовариства у широкій зоні вільного обміну без потуги та ідеалу» (Міттеран, жовтень 1991 р.). Сьогодні деякі західноєвропейські лідери та керів-ництво Єврокомісії заперечують а ргіогі можливість подальшого розширення Євроспільноти на країни Східної Європи, мотивуючи це потребою «зберегти внутрішню рівновагу та згуртованість Союзу» (Проді, грудень 2003 р.).

Така аргументація викликає, однак, істотні засте-реження. По-перше, як зазначив сам голова Євро-комісії з приводу нинішнього розширення, ефективна організація Спільноти «цілком залежить від чіткості розподілу повноважень між європейськими установа-ми та чинних процедур. У сотню разів простіше діяти в Союзі 27 країн-членів на основі голосування біль-шістю, аніж в межах «П'ятнадцятий», яка ухвалює рішення за правилом одностайності» (Проді, 2001 р.). У разі успішного ухвалення проекту Європейської кон¬ституційної угоди інституціонально-політична струк¬тура Євросоюзу зазнає якісного оновлення: перехід до нової системи ухвалення рішень кваліфікованою більшістю в Раді міністрів ЄС (більшістю держав- членів, які представлятимуть 60 % населення Союзу) подальше звуження сфери застосування процедури од¬ностайного голосування; одночасне реформування та зміцнення «інституційного чотирикутника» (Євро¬пейської Ради, Ради міністрів, Європейської Комісії та ввропарламенту) тощо. Можна припустити, що із (ЗТІленням в життя нової Конституційної угоди (орієнтовно з 2009 року) та її вірогідним подальшим реформуванням Євроспільнота буде цілком здатна просунутися далі за нині погоджену східну межу роз-ширення. Крім того, ймовірне розширення Євросоюзу На Туреччину вимагатиме подальшого реформування спільної сільськогосподарської та структурної політик, що могло б, у свою чергу, полегшити інтеграцію еко-номічно відсталих східноєвропейських країн.

По-друге, тезу щодо «внутрішньої неспроможності Спільноти» взагалі не можна застосувати щодо невели¬ких за розмірами та кількістю населення Молдови та країн Закавказзя. Європейський Союз, який з ни¬нішньої «П'ятнадцятая» (377 млн осіб) планує розшири¬тися до 32 (500 млн осіб) чи 33 (570 млн осіб разом а Туреччиною) країн-членів, спроможний також погли¬нути менш як 50-мільйонну Україну. Насправді тільки ймовірне розширення на найбільшу країну континен¬ту Російську Федерацію та, меншою мірою, Туреччину (з огляду на її стале демографічне зростання) реально загрожує цілісності та внутрішньополітичному балан¬су Євросоюзу. Питання можливого членства Росії в ЄС не стоятиме на порядку денному Спільноти до тих пір. доки російське керівництво не сформулює прохання про вступ. Такий сценарій видається, проте, малоймо¬вірним навіть якщо й припустити, що на сьогодні слабкі демократичні сили та громадянське суспільство Росії зможуть у майбутньому трансформувати ни¬нішню модель путінської «керованої демократії» в уста¬лене демократичне правління. Річ у тім, що навіть європейська та демократична Росія закономірно праг-нутиме залишитися одним зі світових полюсів впливу й, відповідно до цього, не бажатиме втрачати автономії в ухваленні рішень та поступатися значною часткою свого суверенітету на користь Євроспільнота.

Звичайно, Євросоюз не зобов'язаний приймати до своїх лав країни «спільної периферії». Лідери Єдиної Європи повинні, однак, чітко усвідомлювати наслідки такого політичного рішення. Як і у випадку Західних Балкан, утвердження стабільності, демократії та доб-робуту в східноєвропейських країнах можливе тільки в перспективі їхньої повної інституціональної інтеграції до ЄС. Тож перед розширеним Союзом постає така альтернатива: або цілеспрямована підтримка внут¬рішніх демократичних та економічних перетворень в Україні, Молдові та країнах Закавказзя і подальше інституціонаяьне й бюджетне пристосування до «по¬глинання» цих країн, або погодження з існуванням на його східних кордонах авторитарних режимів — дже¬рел потенційних чи тліючих конфліктів та постійних «слабких загроз».

Без сумніву, темпи просування східноєвропейських країн до Єдиної Європи визначатимуться передусім хо¬дом їхнього внутрішнього просування до спільних цінностей та стандартів ЄС. У цьому світлі нині «най- багатовекторніша» країна Європи Україна могла б пройти наступний триетапний шлях до членства в Спільноті:

1. Стати найкращим сусідою (2004 — 2009 рр.). Но¬ве українське керівництво розпочинає нарешті мас¬штабну програму європеїзації та соціально-еко-номічної модернізації країни. Паралельно Україна на-буває членства в СОТ, досягає домовленості з Євросою- зом про створення зони вільної торгівлі та поступово інкорпорує пріоритетні сфери асдиів соттилаиіаіге (з можливим, але не обов'язковим ухваленням нової «сусідської» угоди між ЄС та Україною). Як наслідок, Україна зможе претендувати на звання одного з «най¬кращих сусідів» ЄС.

2. Стати країною — кандидатом на членство в ЄС (2009—2012 рр.). Отримавши підтвердження своїх перших успіхів від Єврокомісії та заручившись по-

Передньою підтримкою «східноєвропейського лобі» в межах розширеного Союзу, Україна звертається до ЄС з офіційним проханням про вступ. З огляду на досяг-нуті результати та продовження курсу реформ, Євро-пейському Союзу нічого не залишається, як визнати За Україною статус країни-кандидата й ухвалити рі-шення про початок переговорів про приєднання.

3. Стати країною-членом (2012—2019 рр.). На цьо-му завершальному етапі зближення Україна та ЄС пе-реходять до повної лібералізації взаємної торгівлі та ве¬дуть переговори про вступ. Водночас стає реальністю Спільний європейський економічний простір між ЄС та Російською Федерацією. У результаті цілеспрямова¬них зусиль української сторони і паралельного рефор¬мування спільної сільськогосподарської політики та, Ймовірно, нового перегляду Конституційної угоди з бо¬ку Євросоюзу обидві сторони успішно завершують пе¬реговори про вступ. Після успішної ратифікації угоди про приєднання Україна набуває офіційного членства в ЄС, приміром, з 1 травня 2019 року, щоб мати змоіу взяти участь у чергових виборах до Європарламенту.

Втілення такого сценарію європейського сходжен-ня України може й затягнутися в часі, але якою не була б дата вступу, головне, щоб нове українське керівниц¬тво та розширений Союз продемонстрували обопільну політичну волю до повноцінного зближення. Для цього просто не потрібно забувати, що європейське будів¬ництво залишається проектом вільного об'єднання європейських демократій, який засновується на спільних ідеалах, соціально-економічній солідарності та прагненні скасувати існуючі розмежування та кор¬дони. «Розшукувати Європу — це її творити!» (Ружмон, 1961р.).

1 Ще у преамбулі Римської угоди про заснування ЄЕС 1957 року 6 країн-засновниць наголосили на відкритому характері євро¬пейського інтеграційного проекту, «закликаючи інші народи Європи, які поділяють їхні ідеали, приєднатися до їх зусиль». Стаття 237 Угоди СЕС (нинішня стаття 49 Угоди про ЄС) затвердила право будь- якої європейської держави звернутися з проханням про прийняття її в члени Співтовариства.

2 Ідею створення Європейської економічної зони чи Європей¬ського економічного простору [Еигорєап Есопотіс Агеа, англ., Езрасе Есопоткіие Ешорйеп, фр., було запропоновано тодішнім Головою Єврокомісії Жаком Делором у січні 1989 року з метою тіснішої економічної інтеграції ЄЕС з країнами ЄЗВТ. З при-єднанням до ЄС Австрії, Фінляндії та Швеції, угода про ЄЕЗ. яка набула чинності з 1 січня 1994 року, охопила країни «П'ятнадцятий», Норвегію. Ісландію та Ліхтенштейн.

3 Доповідь Єврокомісії для Європейської Ради в Лісабоні у черв¬ні 1992 року.

4 Цікаво, що у такому вигляді західного кордону російського геополітичного простору ніколи не існувало ані в часи Російської імперії, ані в часи СРСР. Найбільш близьким до нинішнього розмежування уявляється західний кордон Радянського Союзу станом на 2 серпня 1940 року — дати офіційного включення до складу СРСР Бессарабії як новоутвореної Молдавської РСР. Однак, вже кількома днями пізніше (3 — 6 серпня 1940 р.) до складу СРСР увійшли три нові прибалтійські республіки, тоді як частина ни-нішнього українського Закарпаття (Карпатська Україна) продовжу¬вала перебувати до 1944 року у складі Угорщини,

5 Як справедливо зауважує Єно Шукс (1985 р.: 84), тоді як на Заході абсолютизм виступив лише одним із етапів його суспільно- політичної еволюції, російський абсолютизм (починаючи з царювання Івана ПІ та Івана IV) послужив основою для усього подальшого розвитку Сходу.

6 Саме так охарактеризував питання щодо кордонів Європи колишній голова Європейської Комісії Жак Делор. Див.: «Ье Мопйе» за 19 січня 2000 р.

7 Знаменно, що вже у самих історичних назвах «Україна", «Країна» (територія східної Хорватії вздовж кордону з Боснією) відображено сталий периферійний статус цих територій.

8 Див., зокрема, аналіз Олександра Сушка (2002 р.). Доречно також навести результати загальнонаціонального опитування Центру Разумкова, проведеного ЗО січня — 6 лютого 2002 року, згідно з яким розвиток відносин із країнами ЄС вважають пріоритетним 56 % опитаних жителів Західного регіону, 31,3 % мешканців Цент¬рального регіону та, відповідно, 24% й 21,9% жителів Півдня та Сходу. Натомість, відносинам з Росією віддають перевагу відповідно 45,1 % та 34,3 % мешканців Сходу й Півдня України, 27,8 % опита¬них жителів Центрального регіону та лише 9,4 % тих, хто проживає у Західній Україні. Крім того, 25,7 % жителів Півдня, 21,7 % опита-

Них зі Сходу. 21,4% жителів Центру та 13,1 % мешканців Заходу йисловилися за пріоритетні відносини з країнами СНД. Див.: Національна безпека та оборона. — 2002. — № 2. — С. 35 — 45.

9 Концепцію «європеїзації» звичайно використовують в со¬ціальних науках для того, щоб описати вплив європейського будівництва на поведінку національних акторів, процес ухвалення рішень та здійснення традиційних державних повноважень у краї¬нах — членах ЄС. Європеїзацію можна теж визначити ширше як Переймання базових норм та цінностей західноєвропейської Спільноти (з боку колишніх авторитарних європейських режимів), Які необов'язково зводяться до асиі8 соттипаиіаіге. Див., зокрема: К. ГеаІЬегеїопе аіігі С. Кагашіав (есія.) (2001 р.).

10 Якщо виходити з того, що будь-яка геополітична спільнота Є простором застосування певного політичного проекту, то в такому разі можна окреслити геополітичну Європу як простір дійсного функціонування ринкової демократії та правової держави. Див.: МісНеІ РоисЬег (1993 р.: 15).

11 Рейтинг демократизації (РД) є середньою оцінкою ходу виборчого процесу, розвитку громадянського суспільства, неза¬лежності ЗМІ та державного управління. Рейтинг верховенства права (РВП) ґрунтується на оцінці конституційної, законодавчої, судової систем та рівня корупції. «Ргеейош Ноизе» визначає по¬казники країн за 7-бальною шкалою, де 1 відповідає «стабільній, усталеній демократії», 3 — «демократії з певними ознаками консо¬лідації», 5 — «автократії, де є певні можливості для висловлення опозиційної думки», 7 — «автократії, де немає жодних можливостей для висловлення опозиційної думки». Вказані рейтинги відобра¬жають стан демократичного розвитку посткомуністичних країн за 2002 рік. Потрібно також зауважити, що за станом економічної лібералізації ситуація є дещо відмінною, зокрема, з огляду на відносно кращі показники Російської Федерації.

12 Термін «асоційоване партнерство» є більш слушним з огляду на те, що країни, які уклали угоди про асоціацію, не засідають в керівних органах ЄС та не беруть жодної участі в процесі ухвален¬ня рішень (поза процедурою часткової консультації в межах ЄЕЗ). У цьому контексті вони залишаються зовнішніми партнерами Спільноти, а не стають членами із спеціальним асоційованим статусом. Див., приміром: Сиу Ізаас (1998 р.: 22). Економічна лібералізація та відповідна адаптація законодавства асоційованих країн виступає центральним елементом асоціації, хоча й самі асоціативні угоди охоплюють низку Інших сфер співробітництва, зокрема щодо транспортних мереж, енергетики, наукових до-сліджень. юстиції та внутрішніх справ, довкілля, освіти й науки тощо. Першу угоду про асоціацію було укладено 9 липня 1961 року між ЄЕС та Грецією.

13 Тож, у своєму посланні від 27 серпня 1990 року (СОМ/90/398Япа1), присвяченому європейським угодам. Євро¬пейська Комісія зазначила, що «можливість приєднання до ЄС не залежатиме від укладення угод про асоціацію».

14 Найбільш вірогідним сценарієм є відмова Ради розпочати переговори про вступ на основі негативного висновку Єврокомісії, як це трапилося з Туреччиною у 1990 році. Призупинення процедури приєднання можливе також унаслідок одноосібного вето країни- члена, як це двічі зробив у 1963 та 1967 роках тодішній президент Франції Шарль де ГЬлль, відмовляючись надавати згоду на відкриття переговорів про вступ з Великобританією. Натомість із початком переговорів про вступ процес розширення стає фактично незворотним, оскільки, беручи до уваги вагомість політичних наслідків, видасться малоймовірною одноосібна нератифікація угоди про приєднання якоюсь з країн-членів. У цьому ракурсі Приєднання може не відбутися лише з огляду на ймовірне негативне голосування Європейського Парламенту або негативні результа¬ти референдуму в самій країні-кандидатові (випадки Норвегіі' та Швейцари).

15 Ці базові реалії політичної географії не перешкоджають, однак, деяким західноєвропейським політикам ставити в один ряд європейські країни СНД та деякі країни Магрибу чи Близького Сходу. Скажімо, один із лідерів німецьких християнських демократів Міхаель Пі ос заявив у Бундестазі, що «вступ до ЄС Туреччини створить прецедент для таких держав, як Марокко та Україна» («НапйеІзЬІаіІ» за 4 грудня 2002 р.) У свою чергу, на думку ко¬лишнього міністра та депутата Європарламенту від Франції Алена Ламасура (2003 р.: 39), недотримання географічного критерію привело до визнання турецької кандидатури та ставить питання щодо можливого членства в ЄС України, Молдови, Марокко. Росії. Ізраїлю. Проте, як справедливо зауважує іспанський політолог Дебора Міралес (2002 р.). країни Південного Середземномор'я могли б претендувати на вступ до ЄС тільки за умови усунення вимоги географічної приналежності до Європи зі ст. 49 Угоди про ЄС.

16 Послання Єврокомісії від 11 березня 2003 року «Розширена Європа — Сусідство: новий вимір відносин з нашими східними та південними сусідами». Слід, однак, відмітити вкрай дивну географічну аргументацію двох чільних засновників концепції «Розширеної Європи» Романо ГІроді та Кріса Паттена, котрі у спільній статті «Жити по-сусідськи», опублікованій у провідних європейських виданнях (зокрема, в «І_е Мопсіе» за 19 березня 2003 р., а також в Євробюлетні Представництва ЄК в Україні за березень 2003 р ), написали: «Зрозуміло, що стратегія розширення не може тривати вічно, бо інакше, до чого ми дійдемо? До Союзу, який включатиме вже й Нову Зеландію?» Нинішній ГЬлова Єврокомісії та його близькі

Соратники, крім того, неодноразово заявляли, що європейські Країни СНД не можуть сподіватися на членство в ЄС. а мусять Обмежитися співпрацею в рамках «Розширеної Європи». Див., Приміром: «ЬаЗІатра» від 15 жовтня 2002 р.

17 За влучним висловлюванням британської дослідниці Хітер ІрСЙб (Іпіептаїіопаї І ІегаІсІ ТНЬипе, 13 червня 2003 р.).

18 Як випливає зі спільного звернення Коля — Мітгерана від 19 квітня 1990 р.. яке ініціювало скликання міжурядової конфе¬ренції про створення політичного союзу, «глибокі перетворення в Східній Європі» спонукають «прискорити політичну побудову Євро¬пи...». Не викликає також сумніву, що все подальше реформування Соропейського Союзу (Амстердамська й Ніццька угоди, нинішнє ухвалення Європейської конституції) здійснювалося в перспективі його розширення на КЦСЄ. З огляду на це варто замислитися над тим, чи Євроспільнота змогла би подолати весь цей шлях внут¬рішніх перетворень за відсутності перспективи розширення та по греби адаптації до прийняття нових країн-членів зі Сходу Європи.

19 Див. Копенгагенську декларацію «Єдина Європа» від 13 груд¬ня 2002 року з нагоди завершення переговорів про приєднання до ЄС восьми КЦСЄ, Кіпру та Мальти.

20 Розширення ЄЕС на Великобританію, Ірландію та Данію було, (іокрема, обумовлено досягненням остаточної угоди щодо фінан¬сування Спільної сільськогосподарської політики та, загалом. Спільного ринку на засадах автономного бюджету. Приєднання Іспанії та Португалії стало можливим після нової реформи фі¬нансування євробюджету, укладання домовленості щодо ринку шина, ухвалення Середземноморських інтегрованих програм сто¬совно Італії, Греції та Франції.

21 За влучним спостереженням британського дослідника Йільяма Волеса (2003 р.: 4). На потребі «притягальності» політики Сусідства (близькості), яка «повинна мотивувати наших партнерів тісніше співробітничати з ЄС» наголошує й сам Романо Проді у Своєму програмному виступі «Розширена Європа — політика близькості як ключ до стабільності» (2002 р.).

22 Ідею створення статусу асоційованого члена ЄС (на відміну від Існуючого інституту асоційованого партнерства) розглянуто детальніше автором у книзі «Європейський Союз. Інсгитуційні Основи європейської інтеграції». (К.: Смолоскип. 2002. — С. 155— 156), а також у статті «Роиг реппеїіге ипе «ріик §галсіе Еигоре»: ріаісіоуег роиг ип яіаіиі (1с шешЬге аззосіе а Шпіоп Еигорееппе» («ИИГЕ <1и Соїізее» (Рагіз), п" 40, АУГІІ — Маі 2003).

23 Романо Проді (2002 р.). Це, однак, не перешкодило ГЬлові Єзрокомісії заявити двома днями раніше, що «ми не можемо прийняти всі країни, які прохають про членство» (5-й Європейський форум, Брюссель, 3 грудня 2002 р.). Загалом складається вражен¬ня. що нинішні керівники Єврокомісії часто забувають, що усі рішення в межах процедури приєднання ухвалюються спільною згодою країн-членів, а роль Комісії зводиться до питань моніто¬рингу, консультування та виконання поставлених Радою завдань.

24 У цьому світлі викликають здивування подальші заклики української сторони до укладення європейської угоди та надання Україні «статусу асоційованого члена» за прикладом КЦСЄ.

25 На думку данського дослідника Лікке Фриса. головна проб¬лема країн Північної Європи у їхніх відносинах з Євросоюзом (до яких можна у цьому ракурсі додати Швейцарію та Ліхтенштейн) полягає в тому, що ці країни «почуваються краще за більшість країн ЄС», тобто є заможнішими, політично стабільнішими державами з кращою системою соціального захисту порівняно з іншими європейськими країнами. Див.: «А зипгеу о( сЬе ІЧогсІіс геіоп» іп «ТНе Єсопотізі», Ліпе 14Ці 2003.

26 Див., приміром: виступ французького міністра закордон¬них справ Домініка де Вільпена в Марселі від 2 грудня 2002 року, «Ье Мопйе», 3 грудня 2002 р.

27 16 липня 2003 року український президент Л. Кучма заявив, що «Україні потрібно забути про ЄС на кілька десятків років». Цими унікальними для лідера європейської держави словами Л. Кучма фактично розписався у власній неспроможності втілювати в життя проголошений ним же у 1996 році курс на європейську інтеграцію України.

28 Як випливає із математичних підрахунків Річарда Болдвіна та Міки Відгрена (2003 р.), запропонована схема голосування дозволяє розширеному ЄС 2 7 країн-членів ухвалювати рішення так само легко (з погляду технічної процедури), як це було в Євроспільноті 6 країн- засновннць. У цілому нова система підрахунку голосів збільшує політичну вагу четвірки найбільших держав Союзу, у першу чергу Німеччини, й, навпаки, послаблює позиції тих країн-членів, кількість населення яких коливається між 3 та 40 млн осіб (перед¬усім Іспанії та Польщі). Правда не виключено, що поточна між¬урядова конференція підвищить необхідний демографічний поріг ухвалення рішень кваліфікованою більшістю з 60 % до 66 %,

БІБЛІОГРАФІЯ

Йатаоі ЕІіе, Оооззепз Раиі (ей.), Ьез ігопііеґез йе ГЕигоре, Ое Ііосск. 2001.

ВгаиЛеІ Еегпапй, Сгаттаіге йез січгіїізайопз, Паттагіоп, 1993 (і 963).

Втаисіеі Еегпапй, Ьа Мегїіїеггапее. Ь'езрасе еС ГІіізСоіге, Маттагіоп. 1985 (1977).

Ваійюіп Кісіїагй, Шсідгеп Міка «Оесібіоп-Мак1п£ Апй Піе Соп- ііїишопаї ТґеаСу», СЕР5 Роїісу ВгіеГп° 37, Аиизі 2003.

Созапсіеу Шиігі, Ье Зесгеї сіє І'Оссійепі, Агіеа. 1997.

Ое Ьа Зегге Егапоізе, Цгдиезпе СІїтізііаіі. диеііе Цпіоп роиг ф,іе11е Еигоре? Сотріехе. 1998.

Иеїтаз Сіаисіс, Ьа сМІізаІіоп еигорееппе, Р11Г. «0ие заізе?», П° 1872, 1980.

ОЕЬОСНЕ-СЛІЮЕ2 РЬогепсе, Ьа Егапсе сі ГеіагіззетепС а 1'Ез( СІС 1'Шіоп еигорееппе, Ьез Еїийез би СЕК1, п° 46, осЮЬге 1998.

Ое Кощетопі Оепіз, МпМшіІ зіесіез й'Еигоре, Ое ВагШІаС. 1090. (1961).

йоидшпе Аіехагиіге Озпочу уеугагі] зілга (Гопйетепіз сіє 1а Шеогіе еигазіетіе), Агк[о£еуа, 2002.

ЕеЬиге Ьисіеп, Ь'Еигоре. Сепезе сі'ипе сМІІзаИоп. Соигз ргоіеззе Ви Соїіее Йе Ргапсе еп 1944—1945, Реігіп, 1999.

Еоисіїег Місіїеі. Ега§тепі-з й'Еигоре: АНаз Йе ГЕигоре тейіапе СІ. огіепіаіе», Гауагй, 1993.

Еоисіїег МісНеІ Ьа КериЬие еигорееппе. Веііп, 2000.

Етегзоп МісНаєІ «ТЬе \Уніег Еигоре аз Ше Еигореап Ііпіоп'з (їіепйіу Мопгое йосігіпе», СЕР5 Роїісу ВгІеГ, п° 27, ОсІоЬег 2002.

Етегзоп МШіаєІ, «Піе 5Ьаріп| оГ а Роїісу Кгате\тогк Гог Ше Шійег І$игоре», СЕР5 Роїісу ВгіеГ, п° 39, ЗеріетЬег 2003.

Кетре 1гіз, Уап Меигз и-'іт. «Тошагй а МиШ-Ьауегесі Еигоре. РгозресСз апсі Кізкз Ьеуоікі ЕІІ Еп1ал*етеп(>, САР Уі/огкіпа; Рарег. ІМоуегаЬег 2002.

Blog

Україна на шляху до Європи