Навчально-методичний комплекс дисципліни „ менеджмент діяльності підприємств на ринку товарів І послуг" для підготовки фахівців напряму 0502 „Менеджмент" зі спеціальності

Вид материала

Питання, які виносяться для підготовки до залікового контролю
Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи під керівництвом викладача з дисципліни „менеджмент діяльності підприємст
Підготовка студентів до роботи з кейсом.
Під час підготовки до практичного заняття із застосуванням кейс-технології викладачеві
Пояснення викладачем суті даної проблемної ситуації. Визначення основних завдань для аналізу.
Розподіл студентів за малими групами.
Аналіз проблемної ситуації в малих групах.
Презентація результатів аналізу представниками малих груп.
Загальна дискусія. Вибір спільного рішення проблемної ситуації.
Метод «дельфі»
Метод номінальних груп
Підбиття підсумків викладачем. Оцінювання роботи студентів з кейсом.
Рекомендації щодо виконання ролі загального експерта
Рольова гра (role playing), інсценізація, метод інсценівки
Методичні вказівки та завдання для студентів заочної форми навчання
Назва теми
Модуль ІІ. Процес прийняття рішень та основні функції менеджменту

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Питання, які виносяться для підготовки до залікового контролю

Сутність менеджменту підприємств на ринку товарів і послуг.
Принципи менеджменту.
Сучасний менеджмент на ринку товарів і послуг.
Менеджмент ринкової економіки.
Сутність понять: керівництво, управління, лідерство, менеджмент.
Складові елементи менеджменту як системи.
Організації та їх розвиток на ринку товарів і послуг.
Методологія формування моделей менеджменту на життєвих циклах організації.
Потенціал організації та менеджменту на ринку товарів і послуг.
Організаційна культура та її розвиток.
Динамізм організацій та систем менеджменту.
Структура управління як структура задач, функцій, прав, відповідальності.
Стратегії управління на ринку товарів і послуг.
Типи структур управління на ринку товарів і послуг.
Структури управління ринкового типу.
Маркетинго-логістичні структури управління.
Взаємодія управлінського профілю, структур управління, організаційного клімату та кадрового потенціалу.
Управлінська команда: сутність, значення, завдання, рольові функції.
Методологія формування управлінської команди: принципи, технологія підбору і розстановки, розподілу відповідальності і повноважень.
Методи оцінки діяльності команди підприємств на ринку товарів і послуг.
Методологія формування управління діловою кар`єрою, зміцненням і розвитком кадрового потенціалу.
Теорії мотивації.
Система мотивації в інноваційних процесах, змінах, в розвитку менеджменту, в самозайнятості.
Конкурентоспроможність підприємств як система.
Управління конкурентоспроможністю підприємств на ринку товарів і послуг як система: сутність, структура, методологія формування.
Потенціал конкурентоспроможності підприємств на ринку товарів і послуг: сутність, структура, методологія формування.
Антикризовий розвиток організаційних систем як можливість запобігання криз.
Сутність управління антикризовим розвитком підприємств на ринку товарів і послуг.
Стадії розвитку організаційних систем..
Стратегічний розвиток як об`єктивний процес.
Критерії стратегічного розвитку підприємств.
Соціальні, економічні та екологічні індикатори рівня розвитку організаційних систем.
Результативність систем и управління стратегічним розвитком підприємств та організацій на ринку товарів і послуг.
Виробнича, інституціонально-структурна взаємодія в процесі управління стратегічним розвитком підприємств на ринку товарів і послуг.
Механізми управління на ринку товарів і послуг.
Технології, процеси, операції, процедури в менеджменті ринку товарів і послуг.
Процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень.
Методи обгрунтування та оцінки рішень.
Методологія діагностики діяльності підприємств та менеджменту на ринку товарів і послуг.
Теорія вибору критеріїв та показників діагностики менеджменту.
Діагностика організаційного клімату, управлінського профілю.
Методологія побудови результативних систем контролю і відповідальності.
Взаємозв`язок відповідальності і контролю.
Контролінг в системі діяльності та менеджменту, методологія формування.
Децентралізація контрольних функцій та відповідальності, умови забезпечення.
Обгрунтування структури механізмів управління на ринку товарів і послуг – організаційних, економічних, соціально-психологічних, правових.
Інформаційні системи менеджменту на ринку товарів і послуг: сутність, структура, цільова спрямованість.
Розробка моделей інформаційного забезпечення менеджменту на ринку товарів і послуг, схем горизонтальних і вертикальних інформаційних зв`язків.
Формування результативного обліково-аналітичного механізму управління.
Сутність інновацій та змін в організаціях і в менеджменті.
Види інновацій.
Методологія формування результативної системи управління змінами, інноваціями та адаптацією організацій до змін у зовнішньому ринковому середовищі.

Конспект лекцій

Список рекомендованої літератури

Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної ради України. 1991. №49. – С. 682.
Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" //Відомості Верховної ради України. 1991. №29. – С. 377.
Закон України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”// Відомості Верховної Ради. – 2000. № 12. С. 97.
Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції". К.: Закони і постанови Верховної ради. 1992. Ч.І. С.528.
Закон України "Про підприємництво"// Відомості Верховної ради У країни. 1991. №14. – С. 168.
Господарський Кодекс України// Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – С. 144.
Закон України “Про фермерське господарство”// Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 45. – С. 363.
Закон України "Про товарну біржу"// Відомості Верховної ради України. 1992. №10. – С. 139.
Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”// Відомості Верховної Ради. – 2006. – № 31. – С. 268.
Земельний Кодекс України // Голос України. 2001. №217-218.
Конституція України: Закон України, 28 червня 1996 р., № 254 К-96-ВР//Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 30. – С. 141.
Митний Кодекс України // Відомості Верховної ради України. 2002. №38. – С. 288.

Основна:

Андрійчук В.Г. Бауер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик. Навчальний посібник - К., 1998. - 314 с.
Андруків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, Видавництво "Світ", 1995. – 294 с.
Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика, 1995 .- 384 с.
Беджехот Р. Философия и практика маркетинга.- М.: МНИ, 1991
Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: МП "ИТЕМ" ЛТД "Юнай Тед Лондон Трейд Лимитед", 1995.- 444 с.
Бовыкин В. Новый менеджмент (Управление предприятиями на уровне высших стандартов: теория и практика эффективного управления) - М.: ОАО Экономика, 1997.- 368 с.
Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Изд. "Питер", 1999. – 816 с.
Братенко С.Д., Шанилин А,А. Анализ структуры потребительского бюджета с помощью экономических индексов.- М.: ВЦАН СССР, 1991.- 60 с.
Брікхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Підручник / Пер. з англ.- К.: Молодь, 1997.- 1000 с.
Ван-Жилен. Бизнес, товар, качество. - Симферополль, 1993.- 197 с.
Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Институт международного права и экономики, Изд. "Триада ЛТД", 1997. – 384 с.
Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 1999. – 528 с.
Виханский О.С., Наумов А.И. Практикум по курсу "Менеджмент".- М., 1998.- 287 с.
Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник - К.: КНЕУ, 1998.- 268 с.
Воронкова А.Э. и др. Практикум. Учебное пособие/ А.Э.Воронкова, А.П.Осыка, Т.И.Титова - Луганск, 1999.- 163 с.
Галькевич Р.С., Набоков В.И. Основы менеджмента. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 189 с.
Герасимчук В.И. Управление маркетингом.- К.: Вища шк., 1993.- 422 с.
Герчикова И.Н. Менеджмент. Учебник.- 2-е изд., перпраб. и доп.- М.: "ЮНИТИ", 1995.- 408 с.
Глухов В.В. Менеджмент: Учебник. – СПб.: Спец. лит., 1999. – 700 с.
Глущенко Е.В., Захарова Е.В., Тихомиров Ю.В. Теория управления. Учебный курс.- М.: Вестник, 1997.- 332 с.
Голошубова Н.О., Мальцева О.Я., Гурч Л.М. Інформація для розв'язання комплексних контрольних завдань.- К.: КТДЕУ, 1994.- 46 с.
Гудзинський О.Д. Менеджмент в системі агробізнесу.- К.: Урожай, 1994.- 240 с.
Дафт Р. Менеджмент. – СПб.: Изд. "Питер", 2000. – 612 с.
Дихтель Э. Х. Практический маркетинг.- М.: 1995.- 255 с.
Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика. – Спб.: Изд. "Питер", 1999. – 560 с.
Завадский Й.С. Менеджмент: Підручник. – В 2-х т. – К.: Укр.-фін. ін-т менеджменту і бізнесу, 1999.
Завадський Й.С. Менеджмент. Підручник.- К.: УФІМБ, 2000.- Т. 1 - 543 с.
Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом в системі АПК. Підручник.- К.: Вища шк., 1992.- 367 с.
История менеджмента: Учебное пособие/ Под ред. Д.В.Валоаого.- М.: ИНФРА-М, 1997.- 256 с.
Кабушкин Н.И. Оновы менеджмента: Учеб. пособие. – 2-е изд. – Мн.: Остожье, 1999. – 336 с.
Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. Как перестать беспокоиться и начать жизнь/ Пер с англ. - СПб.: Лениздат., 1992.- 708 с.
Котлер Ф. Маркетинг менеджмент - СПб.: Питер Ком, 1998.- 896 с.
Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. – 556 с.
Кузьмін О.Е. Сучасний менеджмент: навчальний прикладний посібник. - Львів: Центр Європи, 1995.- 176 с.
Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1981. – Т.1. – 495 с., Т.2.– 511 с.
Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: книга для предпринимателя.- К.: МП "Леся", 1965.- 367 с.
Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (Світовий досвід і проблеми України).- Тернопіль: Збруч, 1995.- 179 с.
Менеджмент / І.М.Синякевич, Є.І.Сенько та ін.: за ред. І.М.Сенякевич.- Львів: УЗМН, 1998.- 284 с.
Менеджмент организации: Учебное пособие / Под ред. З.П.Румянцевой – М.: ИНФРА - М, 1995. – 432 с.
Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 701 с.
Мильнер Б.З. Теория организаций. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 336 с.
Общий курс менеджмента в таблицах и графиках: Учебник для вузов / Под. ред. проф. Б.В.Прыкина. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 415 с.
Олдкорн Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Изд. "Финпресс", 1999. – 320 с.
Основи менеджменту в АПК / за ред. Й.С.Завадського.- К.: Вища шк., 1995.- 246 с.
Основы менеджмента: Учеб. пособие / Под. общ. ред. С.Г. Лопатиной. – М.: Юрайт, 1999. – 295 с.
Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. А.А. Радугина. – М.: Центр, 1998. – 432 с.
Портер М.Е. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А.Олійник, Р.Скільський.- К.: Основи, 1997.- 390 с.
Практикум з менеджменту в системі агробізнесу: Ситуації і ділові ігри.- К.: Урожай, 1996.- 144 с.
Проектування системи управління та менеджменту: Практикум / Й.С.Завадський, О.Д.Гудзинський, та ін., За ред. Й.С.Завадського.- К.: Урожай, 1994.- 206 с.
Справочник менеджера / Э.А.Уткин, Е.В.Иванова, А.З.Ильин и др.; За ред. Э.А.Уткина.- М.: ЭКМОС, 1998.- 488 с.
Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.
Теория и практика антикризисного управления / Под ред. д. т. н. С.Г.Беляева, д.э.н. проф. В.И.Кошкина.- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996.- 469 с.
Травин В.В., Дятлов В.И. Основы кадрового менеджмента, —М.: Дело, 1995.—336с.
Фалмер Р. Энциклопедия современного управления: В 5 т. – М.: ВИПК Энерго, 1992.
Фатхутдинов Р.А. Производственный менеджмент. Учебник.- М.: ЮНИТИ, 1997.- 447 с.
Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент. Учебное пособие.- М.: ЗАО "Бизнес - школа", "Интел - Синтез", 1997.- 304 с.
Филипов Я.Е., Мельник П.В., Черванов Д. Н. Введение в иновационный менеджмент.- К., 1993.- 305 с.
Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища школа, 1995.
Шегда А.В. Менеджмент - основа современного предпринимательства, -К.: АНИР, 1995.- 267 с.
Шегда А.В. Основы менеджмента: Учеб. пособие для высших учеб. завед. – К.: Знання, КОО, 1998. – 512 с.
Экономическая стратегия фирмы. Под ред. Градова.- СПб.: Спец. литература.- 1995.- 410 с.
Якокка Ли. Карьера менеджера; Пер. с англ.- М.: Парадокс, 1996.- 423 с.

Додаткова:

Ансофф И. Стратегическое управление.– М.: Экономика,1989.
Блейк Р., Моутон Дж. Научные методы управления. – К.: Наукова думка, 1990.
Борман Д., Воротина Л., Федерман Р. Менеджмент: предпринимательская деятельность в рыночной экономике. - Гамбург, 1992.
Васильев Ю.П. Управление развитием производства: (Опыт США). - М.: Экономика, 1989.
Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс: Учебник. – М.: Изд. МГУ, 1995.
Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. - М.: Экономика, 1989.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. - М.: Экономика, 1991
Герчикова И.Н. Менеджмент. - М.: Банки и биржа, 1994.
Гребнев Е.Т. Управленческие нововведения. - М.: Экономика, 1985.
Грейсон Дж., О`Дейлл К. Американский менеджмент на пороге ХХI века. - М.: Экономика, 1991.
Драгс Р. Административная наука. - М.: Прогресс, 1982.
Друкер П. Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы. - М.: Бук Чембер Интернэшнл, 1992.
Евенко Л.И. Организационные структуры управления промышленными корпорациями США: Теория и практика формирования. - М.: Наука, 1983.
Евланов Е.Г. теория и практика принятия решений.- М.:Экономика 1984.
Исикава К. Японские методы управления качеством. - М.: Экономика, 1984.
Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учебник. - Минск: БГЭУ, 1996.
Как работают японские предприятия. / Под ред.Я.Мондена и др. - М.: Экономика, 1989.
Капиталистическое управление: уроки 80-х / Под ред. О.А.Дынкина. - М.: Экономика, 1991.
Карлоф Б. Деловая стратегия.- М.: Экономика, 1991.
Коно Т. Стратегия и структура японских предприятий. - М.: Прогресс, 1987.
Крупнов В.И., Крупнова Н.А. Менеджмент в бизнесе. - М.: Новости, 1990.
Курицын А.Н. Управление в Японии: организация и методы. - М.: Наука, 1988.
Ладанов И.Д., Пронников В.А. Совершенствование управления экономикой на основе японской модели менеджмента. - М.: Информэлектро, 1990.
Мерсер Д. ИБМ: управление самой преуспевающей корпорацией мира. - М.: Прогресс, 1991.
Мильнер Б.З., Евенко Л.И., Рапопорт В.С. Системный подход к организации управления. - М.: 1983.
Монден Я. “Тоета”: методы эффективного управления. - М.: Экономика, 1989
Оучи У. Методы эффективного управления. Японский и американский подходы. - М.: Экономика, 1989.
Шоннеси Дж. Принципы организации управления фирмой. – М.: Прогресс, 1979.
Питерс Дж., Уотермен А. В поисках эффективного управления. - М.: Прогресс, 1986.
Планкетт Л., Хейл Г. Выработка и принятие управленческих решений: опереджающее управление. - М.: Экономика 1984.
Попов А.В. Теория и организация американского менеджмента. - М.: Экономика, 1991.
Райт Дж. “Дженерал моторс” в истинном свете. - М.: Прогресс, 1985.
Санталайнен Т. и др. Управление по результатам. - М.: Прогресс, 1988.
Скотт Синк Д. Управление производительностью. - М.: Прогресс, 1989.
Современный бизнес: Учеб. в 2т: Пер.с англ./ Д.Дж.Речмен, М.Х.Мескон, К.Л.Боуви, Дж.В.Тилл. - М.: Республика, 1995.
Стерлин А., Тулин В. Стратегическое планирование в промышленных корпорациях США. - М.: Наука, 1990.
Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. - М.: Экономика, 1989.
Тейлор Ф. Принципы научного менеджмента. - М.: Контролинг, 1991.
Тичи Н., Девана М.А. Лицеры реорганизации (из опыта американских корпораций). - М.: Экономика, 1990.
Труханов Р.И. Модели принятия решений в условиях неопределенности. - М.: Наука, 1991.
Управленческике нововведения в США: Проблемы внедрения / Под ред. Ю.А.Ушакова. - М.: Наука, 1986.
Фостер Р. Обновление производства: атакующие выигрывают. - М.: Прогресс, 1987.
Шонбергер Р. Японские методы управления производством: (девять простых уроков). - М.: Экономика, 1988.
Яккока Л. Карьера менеджера. - М.: Прогресс, 1991.

Періодична (часописи):

Проблемы теории и практики управления.
Економіка України.
Российский экономический журнал.
Вопросы экономики.
США: экономика, политика, идеология.
Кадры
Економіка АПК
Бізнес
Галицькі контракти
Пропозиція

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА З ДИСЦИПЛІНИ „МЕНЕДЖМЕНТ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НА РИНКУ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ”

У навчальних планах підготовки магістрів з напряму „Менеджмент” вивчення навчальної дисципліни „Менеджмент діяльності підприємств на ринку товарів і послуг” передбачає, крім лекцій, самостійну роботу під керівництвом викладача.

Сучасні вимоги до підготовки менеджерів передбачають здобуття основних практичних вмінь та навичок ще на студентській лаві. Опанувати сучасними технологіями прийняття управлінських рішень, формування комунікативної компетентності, навичок роботи та керівництва групою, вміння застосовувати основні функції менеджменту в практику роботи організації найкраще допоможуть інтерактивні методи навчання. їх застосування можливе як при всіх видах аудиторних занять, так і в самостійній роботі студента.

Планування занять передбачає створення передумов для реалізації таких методологічних принципів навчального процесу:

інтенсивне використання самостійної роботи студента (підготовчий етап до роботи над ситуаційним завданням, пошук матеріалу для виконання аналітичних та аналітично-ситуаційних задач, складання індивідуального алгоритму прийняття управлінського рішення, самооцінювання управлінських якостей та здібностей тощо);

використання методу конкретної ситуації з метою пояснення нових теоретичних положень теми;

активне використання технічних засобів навчання, в тому числі відеоматеріалів, які ілюструють і надають інформацію до ситуаційних задач;

дотримання жорсткого регламенту: визначення часу на індивідуальну роботу, на обговорення та прийняття групового рішення, на представлення групового варіанту вирішення проблеми, на дискусію;

впровадження принципу нормування: дотримання норм і правил при проведенні ділової гри, чітке визначення оцінювання результатів гри;

дотримання умов недостатньої визначеності. Оскільки управлінські рішення приймаються в умовах дефіциту об'єктивної інформації, необхідно навчати майбутніх менеджерів „діяти за обставинами”;

використання різних рольових функцій при аналізі студентами конкретних ситуацій. Як правило, залежно від здібностей студентів, можуть виконуватись ролі „опонента”, „оптиміста” або „песиміста”, „адвоката”, „провокатора”, „реаліста” та ін.;

активна підтримка внутрішньогрупової взаємодії студентів, залучення до обговорення пасивних студентів, зняття напруження в відношеннях між емоційними й амбіційними членами групи;

впровадження принципу прямого звертання: активізація й залучення до обговорення за допомогою запитань: „Як би ви вчинили в такому випадку (в ролі керівника підприємства, власника, співробітника)? Що ви думаєте з приводу такої ситуації....? Чи зустрічались ви з подібними ситуаціями?

Порівняно з традиційним, в інтерактивному навчанні змінюється сама роль викладача. Він поступається своєю активною роллю студентам і тільки спрямовує ігровий процес навчання та розвитку через співорганізацію взаємодії учасників, створює умови для їх ініціативи й творчого пошуку ефективних рішень конкретних ситуацій.

Під час проведення занять, які передбачають самостійну роботу студентів під керівництвом викладача з навчальної дисципліни „Менеджмент діяльності підприємств на ринку товарів і послуг” доцільно використовувати такі інтерактивні методи навчання як, метод кейсу, метод інциденту, рольові й ділові ігри.

Кейс-метод (метод аналізу конкретних ситуацій) дає можливість наблизити навчання до реалій практичного менеджменту. Провідна роль у розробці та впровадженні кейс-методу в практику підготовки менеджерів належить Гарвардській школі бізнесу (початок XX ст.).

Визначають такі основні типи кейс-стаді:

ілюстративні навчальні ситуації;

навчальні ситуації з формуванням проблеми;

навчальні ситуації без формування проблеми;

прикладні вправи.

Залежно від типу розрізняють такі цілі кейс-стаді:

прийняття управлінського рішення;

процес досягнення рішення;

діагностика ситуації;

аналіз інциденту.

Цей метод не потребує великих матеріальних та часових витрат і припускає варіантність навчання, а саме:

проблемна ситуація може бути висвітлена на початку вивчення теми й використовуватись як основа при викладанні теоретичного матеріалу;

проблемна ситуація може використовуватися з метою узагальнення та систематизації матеріалу. В такому разі її доцільно використовувати на заняттях, після попереднього повторення основного теоретичного матеріалу.

Навчальні завдання кейс-методу:

придбати навички використання теоретичного матеріалу під час аналізу практичних проблем менеджменту;

сформувати навички оцінювання ситуації, вибору та організації пошуку ключової інформації;

набути вміння правильно формулювати питання та запити;

набути вміння розробляти багатоваріантні підходи до реалізації плану дії;

сформувати вміння розробляти управлінські рішення в умовах невизначеності;

сформувати навички ясно й чітко висловлювати та відстоювати власну точку зору в різних формах: письмово, при проведенні дискусій у малих групах та під час виступу перед аудиторією;

сформувати вміння самостійно приймати рішення, використовуючи інформацію групового аналізу ситуації;

сформувати навички та прийоми всебічно аналізувати управлінські ситуації, прогнозувати шляхи розвитку ситуації;

сформувати вміння та навички конструктивної критики.

Алгоритм проведення занять із застосуванням кейс-методу представлено на рис. 1.

Рис. 1. Алгоритм опрацювання конкретної ситуації (case-study)

Основними умовами ефективного навчання за допомогою кейс-стаді є ретельна підготовка до заняття в аудиторії, якість обговорення й активної участі та взаємодії між студентами. Заздалегідь викладач має визначити метод проведення заняття:

індивідуальна робота студента в аудиторії (самостійна робота);

робота в малих (рольових) групах;

у формі змагання в групах (між групами);

моделювання ситуації з розподілом ролей у групі;

комбінований метод.

Роботу з кейсом розподіляють на дві частини: домашня самостійна робота й робота в аудиторії. Готуватися до роботи з кейсом в аудиторії мають і студенти, і викладачі.

Підготовка студентів до роботи з кейсом. Кейс доцільно читати, як мінімум, двічі. Перший раз - «по діагоналі», щоб ознайомитися та визначити ключові проблеми. Вдруге - докладно, позначаючи олівцем ключові фрази, які можуть допомогти визначитись під час відповіді на запитання, наведені наприкінці кейсу, й прийняти првильне управлінське рішення.

Під час самостійної роботи вдома студенти можуть ознайомитися з постановкою завдання, додатковою інформацією про компанію, про ситуацію на ринку, про структуру управління та кадрову політику компанії. Наприкінці кожної ситуаційної задачі наводяться основні питання для аналізу.

Для більшості ситуаційно-аналітичних задач (наприклад, „Швидко їжа готується, та не просто справа робиться", "Контроль по ТПКовські", «Макаронна індустрія», "Цугцванг"), ситуаційно-розрахункових задачах ("Запашна кава не тільки зранку", "Бізнес комп'ютерних посередників"), у деяких ситуаційних вправах і задачах ("Бути успішним бізнесменом в Україні важко", "Кращі топ-менеджери України") інформацію взято з журнальних статей або Інтернет-сайтів конкретних організацій, які працюють на українському ринку. Тому в процесі первинної домашньої підготовки й самостійного аналізу перед студентом може бути поставлено задачу щодо пошуку новітніх даних про компанію та її безпосереднє середовище.

Під час підготовки до практичного заняття із застосуванням кейс-технології викладачеві необхідно:

визначитись, які елементи кейсу є ключовими для досягнення цілей теми курсу, а що є менш важливим або до яких питань доречніше буде звернутися під час вивчення інших тем чи на інших формах занять;

проаналізувати, як саме цей ключовий момент кейсу має пройти крізь основні етапи самостійної та аудиторної роботи;

на хід обговорення, безумовно, впливатиме сама студентська аудиторія й стосунки, які склалися у викладача зі студентами. Звичайно, що студенти, які мають досвід практичної роботи й студенти, які не поєднують свого навчання з практичною діяльністю, будуть вести себе по-різному. Практичний досвід викладацької роботи вказує, що іноді навіть групи одного лекційного потоку вимагають різних педагогічних підходів. Тому, готуючись до практичного заняття, необхідно проаналізувати, які сценарії обговорення доцільно застосувати в певній групі;

якщо послідовність обговорення при вирішенні даної конкретної ситуації має принципове значення, то доцільно скласти приблизний план проведення практичного заняття. Складаючи план практичного заняття, слід зосередитись на двох основних чинниках: послідовність обговорення та розподіл часу на кожний етап аудиторної роботи. Доцільно визначити ключові запитання на кожному етапі обговорення, продумати можливі відповіді студентів, можливі відхилення від логіки просування до кінцевої мети й способи повернення до визначеної викладачем структурно-логічної схеми обговорення. Після визначення основних питань необхідно розподілити час на обговорення кожного з них. Обмеження в часі на кожному етапі обговорення важкувато досягти при жвавій, інформаційно обгрунтованій дискусії;

визначення плану роботи з дошкою. Основні ключові теоретичні питання або визначення основних закономірностей в прийнятті управлінського рішення доцільно фіксувати на дошці. Під час підготовки до роботи над кейсом доцільно продумати, як Ви будете розміщувати записи на дошці. Розміщення записів на дошці сприятиме більш ефективному запам'ятовуванню студентами основних ключових елементів вирішення конкретної ситуації, надасть вам можливість підбити підсумки роботи над ситуацією, може бути використаним для ілюстрації внеску кожної малої групи в загальне рішення. Цей аспект підготовки набуває особливого значення, якщо проблемна ситуація висвітлюється на початку вивчення теми й використовується як основа для викладання теоретичного матеріалу;

сформувати попереднє ставлення студентів до предмету обговорення за допомогою ретельного самостійного опрацювання кейсу допомагають різні засоби. Як правило, це підготовка домашнього письмового аналізу питань, визначених наприкінці кожної конкретної ситуації. В деяких ВНЗ України практикуються зошити для виконання самостійних домашніх завдань. Таку роботу оцінює викладач після вивчення кожної теми або при оцінюванні роботи студента за змістовним модулем. Стимулювати попередню роботу студента з кейсом можна за допомогою підготовки рефератів-оглядів, які деталізують окремі інформаційні блоки кейсу (правові, тенденції розвитку ринку, аналіз основних конкурентів тощо) або надають додаткову інформацію з прецеденту вирішення подібних ситуацій в інших компаніях, необхідну інформацію із суміжних навчальних дисциплін (психології, управління персоналом тощо). Якщо ситуаційна вправа передбачає участь кількох учасників, студентам можна доручити підготувати виконання ролі персонажів кейсу.

Пояснення викладачем суті даної проблемної ситуації. Визначення основних завдань для аналізу. Цей етап роботи над кейсом проводиться в аудиторії в два етапи: частково при першому інструктажі, коли ви даєте домашнє завдання; частково на другому, коли розпочинаєте аудиторне опрацювання конкретної ситуації. Перед проведенням першого практичного заняття із застосуванням конкретних ситуацій доцільно пояснити студентам сутність методу, надати основні відомості щодо самостійного етапу роботи з кейсом.

Найчастіше при проведенні перших занять із застосуванням кейс-стаді студенти запитують: «А яке рішення правильне?» В практичному менеджменті немає універсальних рішень, які можна застосовувати для будь-яких ситуацій, з будь-яким персоналом, при будь-якому стилі керівництва. В реальному менеджменті управлінські рішення - це продукт складного процесу посередництва та переговорів, який займає значно більше часу, ніж заплановано, й залучає велику кількість зацікавлених сторін. Більшість завдань менеджерів не має ні початку, ні кінця; проблеми йдуть суцільним потоком й зазвичай існує дуже мало можливостей вирішення організаційних проблем один раз назавжди. Завдання викладача - навчити майбутнього менеджера творчо підходити до управлінської діяльності. Хороший менеджер має вміти працювати на фрагментованій, складній арені, де завдання ніколи не закінчуються й потрібно нескінченно взаємодіяти з іншими людьми. Йому потрібні такі якості, як екстраординарне терпіння, витривалість і здатність думати «на ногах». Тобто слід йти на спонтанні компроміси, вести переговори на піку моменту й переорієнтовувати мислення від предмета до предмета за вимогами часу.

Розподіл студентів за малими групами. Аудиторне опрацювання конкретної ситуації доцільно розпочинати з роботи в парах або малих групах. Це формує в студента навички роботи в групі, вміння встановлювати ділові контакти, обмінюватись інформацією, відстоювати свою точку зору й брати участь у формуванні групового рішення. Такий підхід стимулюватиме індивідуальну активність студентів. Сором'язливі студенти, які з приводу різних причин бояться висловлювати власні думки перед аудиторією, під час роботи в малих групах отримують колективну підтримку своїм думкам. Після обговорення ситуації в малих групах вони легше висловлюють свою думку. Для залучення до обговорення таких студентів можна доручати їм підготувати реферати-огляди, які деталізують окремі інформаційні блоки кейсу.

Практичний досвід свідчить, що чим більша група, тим важче стає процес опрацювання. Як правило, два-три студенти активно працюють, інші в кращому разі спостерігають за процесом. Найбільш ефективно працює група з 4-6 студентів.

Якщо уважно придивитися, то будь-яка академічна група вже поділена на малі групи. Студенти навіть займають місця в аудиторії за цим принципом. У таких сформованих групах ролі лідерів, виконавців, критиків і тих, хто звик використовувати працю інших, уже розподілено. Тому в процесі розподілу на малі групи можна використовувати принцип розміщення студентів в аудиторії. Доцільно також змінювати склад груп і таким чином надавати студентам можливість випробувати себе в інших ролях та навчитися співпрацювати з людьми, що мають різні психотипи.

Частина ситуаційних завдань і рольових ігор потребує визначення експертів. Експертами краще призначати студентів, які схильні до домінування, або тих, які тихо сидять в куточку й не висловлюють власної точки зору. Це, як правило, сором'язливі студенти, які побоюються виступати, або ті, що мають низький рейтинг у студентському оточенні. Роль експерта дозволить викладачеві залучити таких студентів до колективної дії, привернути до них увагу з боку інших студентів.

Домінуючі студенти в ролі експерта почувають себе в «своїй тарілці». Якщо такому студенту не дісталася роль експерта, того його краще призначити в групу з такими самими домінантними особами.

Аналіз проблемної ситуації в малих групах. Викладач має чітко обмежити час, протягом якого студенти повинні обговорити ситуацію в групах, прийняти спільне рішення й підготуватися до презентації.

Викладач має спостерігати за роботою в малих групах і керувати цим процесом. Іноді допомагають уточнюючі запитання як до всієї групи, так і до конкретного студента, який не бере участі в обговоренні. Управління процесом обговорення в малих групах з боку викладача потрібно також у випадках наявності дуже активного й галасливого лідера, який намагається говорити один і тим самим гальмує процес прийняття групового рішення.

Спостерігаючи за процесом обговорення ситуації в малих групах, доцільно робити записи щодо роботи кожного студента. Як правило, таке спостереження дає можливість, зробити висновок про якість самостійної домашньої роботи з кейсом кожного студента.

Під час проведення перших занять можуть виникнути труднощі в експертному оцінюванні окремих студентів - викладач ще не знає ім'я та прізвища кожного. В цьому випадку можна використати технологію, яку запроваджують при проведенні тренінгів, а саме - іменні таблички, зроблені кожним студентом із стандартного аркуша паперу. При цьому більшу площу на папері має займати саме ім'я. Прізвище викладачеві потрібно для оцінювання, а ім'я студента - для спілкування. Звертання до студента за прізвищем збільшує дистанцію, що буде заважати дискусії.

Презентація результатів аналізу представниками малих груп. Виконуючи роль доповідача від малої групи студент формує навички виступу перед аудиторією, готовність взяти на себе відповідальність не тільки за результати власного аналізу ситуації, а й за роботу всієї групи. Якщо процес презентації не контролювати, то можуть виникнути такі проблеми:

доповідачами від малих груп будуть виступати одні й ті самі студенти, що мають особистісні лідерські характеристики;

презентації від деяких груп можуть затягтися в часі;

обговорення може відхилитися від основної теми аналізу. Викладач має контролювати, щоб протягом семестру кожний із студентів групи зробив презентацію від малої групи.

Загальна дискусія. Вибір спільного рішення проблемної ситуації. На цьому етапі обговорення на дошці вже є основні змістовні елементи, які необхідні для прийняття управлінського рішення або відповідей на поставлені в кейсі запитання.

Основним елементом цього етапу є міжгрупова дискусія. Основне завдання викладача - підтримати зацікавленість до ситуації, яка обговорюється. Викладач спрямовує дискусію таким чином, щоб було визначено та проаналізовано основні проблеми, які мають місце в конкретній ситуації; використані адекватні аналітичні методи для оброблення інформації.

Ефективним можна вважати таке обговорення, коли студентами визначено кілька обгрунтованих варіантів вирішення ситуації-На дошці занотовується кожний з варіантів і уточнюються форми й умови прийняття управлінського рішення. Особливо важливим елементом цього етапу є класифікація висловлених студентами аргументів на користь прийнятого рішення та виокремлення їх, обґрунтування вибору розв'язання проблеми. Студенти формулюють основні аргументи під час дискусії, а роль викладача зводиться до систематизації та остаточного обгрунтування цих аргументів.

Вибираючи шляхи вирішення проблеми, описаної в ситуаційній задачі, студенти мають орієнтуватись на такі критерії:

позитивні сторони прийнятого рішення;

передбачувані наслідки впровадження прийнятого рішення;

негативні умови його реалізації.

Умови, в яких ухвалюються рішення, задаються викладачем або визначаються студентами, виходячи з проблемної ситуації, стану зовнішнього середовища організації та наявності об'єктивної інформації. Як і в практичному менеджменті, в кейс-стаді рішення ухвалюються за умов визначеності, невизначеності та ризику.

Студенти визначають, чи мають вони достатню кількість об'єктивних даних щодо можливих варіантів розвитку подій та конкретних умов. Якщо студенти визнають, що вони не визначили й не обговорили усіх можливих альтернатив, а також ризику, пов'язаного з кожним варіантом та усіх можливих наслідків від ухваленого рішення, то рішення приймається за умов невизначеності. Якщо ухвалення рішення за кожною з альтернатив завдає потенційних збитків, то рішення приймається в умовах ризику. Викладач має контролювати, щоб усі аспекти ситуації студенти оцінювали логічно й раціонально.

Форму ухвалення спільного рішення визначає викладач. Протягом навчального курсу викладач має спланувати розв'язання ситуаційних задач у групах взаємодії, групах «дельфі» й номінальних групах.

Прийняття управлінських рішень у групах взаємодії - найпоширеніша форма вирішення ситуаційних задач. Малим групам студентів дається завдання ухвалити рішення з певної конкретної ситуації. Члени малої групи мають дійти спільного висновку. Рішення кожної групи доповідають і потім за результатами обговорення студенти академічної групи мають дійти спільного висновку та ухвалити рішення. Підводним каменем цього методу виступає явище, яке в менеджменті отримало назву групового мислення. Як правило, таке мислення з'являється тоді, коли бажання досягти консенсусу переважає над бажанням ухвалити оптимальне рішення. Таке рішення не задовольняє ні організацію, ні менеджерів, ні власників.

Метод «дельфі», розроблений Rand Corporation, використовується з метою досягнення консенсусу в експертних оцінках і передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, що працюють індивідуально в різних місцях. При виборі управлінського рішення за цим методом академічну групу розділяють, наприклад, на п'ять малих груп. Чотири групи є робочими, вони розробляють і приймають управлінське рішення, а п'ята група є експертною. Аналіз і варіанти управлінських рішень робочих груп усереднюється цією групою. Експертна група може бути поділена за спеціалізаціями. Наприклад, хтось із студентів буде економістом-аналітиком, хтось психологом, хтось фахівцем з підприємницького права тощо.

Метод номінальних груп використовують у випадках, коли за планом роботи над ситуаційною вправою більшість часу має припадати на самостійну домашню роботу. Під час роботи в аудиторії студентів не поділяють на малі групи. «Домашні рішення» кожного студента оголошуються всій академічній групі, обговорюються, записуються на дошці. Студенти голосують за кожне рішення. Рішення, яке має найвищий рейтинг, визнається рішенням академічної групи.

Метод номінальних груп має кілька обмежень. По-перше, його можна застосовувати тільки в невеликих академічних групах. По-друге, завжди існує ймовірність того, що студенти, які доповідають останніми, можуть «запозичити ідеї» попередників. Цей метод потребує особливої ролі викладача, який має спрямовувати дискусію навколо ідеї ще до голосування.

Підбиття підсумків викладачем. Оцінювання роботи студентів з кейсом. Викладач підводить підсумки роботи над ситуаційною вправою, які включають:

анотоване формулювання проблеми;

основні аргументи та елементи аналізу, які вплинули на прийняття остаточного групового рішення;

формулювання ухваленого групового рішення;

оцінювання роботи академічної групи над ситуацією;

оцінювання роботи окремих студентів.

Викладач має використовувати багатокомпонентний метод формування підсумкової оцінки роботи над ситуацією. Складовими такого оцінювання виступають:

Оцінка за домашню самостійну роботу: підготовка рефератів-оглядів; письмовий аналіз ситуації.

Оцінка за участь в обговоренні кейсів в аудиторії: участь у підготовці групового проекту; проведення презентації; участь у дискусії.

Під час аналізу самостійної роботи, яка була виконана письмово, увага викладача має звертатися насамперед на повноту аналізу основних проблем кейсу; проведення розрахунків; використання адекватних аналітичних методів при обробленні інформації; оригінальність та ґрунтовність зроблених висновків; якість складених управлінських документів тощо.

При оцінці участі студента в дискусії оцінюється теоретична підготовка студента, аргументованість його пропозицій, логічність, висування оригінальних альтернатив; підведення результатів аналізу в якості експерта, презентація доповіді.

Досвід практичної роботи із застосуванням кейсів свідчить про хибність оцінювання за активністю, коли оцінка ставиться за кількість виступів протягом дискусії. Така практика може привести до того, що певна категорія «активних» студентів буде намагатися багато висловлюватись тільки тому, що велика кількість виступів, а не їхня якість, забезпечують високу підсумкову оцінку. Це може створити серйозні труднощі при необхідності структурованого обговорення та логічного просування до визначеної цілі.

Імітаційна (ділова) гра відноситься до інтерактивних методів навчання, який дещо нагадує дитячу гру. Така гра відбувається в штучних умовах уявної, моделюючої, експериментальної ситуації.

Вперше імітаційне моделювання було використане у військовій справі у вигляді маневрів і командно-штабних навчань. Імітації в умовах бізнес-середовища отримали назву ділових ігор. У центрі ділової гри-імітації, як правило, знаходиться структура функціональних зв'язків в організації, бізнес-середовищі.

Ігрова, імітаційна система відрізняється від реального управлінського аналога такими умовами:

1. Реальна інформація щодо організації (або ситуації) замінюється псевдореальною інформацією.

2. Для ділової гри характерний експериментальний характер, згідно з яким стискується масштаб часу й спрощується організаційна структура організації.

3. Учасники гри виконують ролі учасників управлінського процесу.

У навчальному курсі „Менеджмент діяльності підприємств на ринку товарів і послуг” ділові ігри застосовуються з метою формування та вдосконалення вмінь з технології прийняття управлінських рішень, організаційного проектування, аналізу управлінської ситуації, вибору стратегії, розробки тактичних та оперативних рішень. Протягом ділової гри студенти здійснюють різноманітні взаємодії: переговори, дискусії, публічні презентації матеріалів, запитання та відповіді тощо. Таким чином, створюються передумови щодо освоєння ефективного комунікативного досвіду та розвитку комунікативної компетентності.

Проведення занять методом ділової гри включає такі етапи:

підготовчий;

ігровий;

дискусійний;

заключний.

Підготовчий етап включає формулювання управлінської проблеми викладачем, опис викладачем умов ситуації й визначення ролей для учасників та визначення умов ситуації.

Ігровий етап включає проведення відповідних розрахунків, обговорення отриманих результатів або основних ключових моментів управлінської ситуації. Найважливішою частиною цього етапу постає презентація групових проектів (або управлінського рішення) та їх захист перед експертами.

Дискусійний етап включає міжгрупову дискусію. Залежно від цілей заняття на заключному етапі може бути прийнято загальне рішення щодо подальшої стратегії діяльності, визначені оперативні рішення з реалізації стратегії.

На цьому етапі ділової (імітаційної) гри може виникнути конфронтація різних думок та поглядів. Витоками цього явища виступає різний життєвий досвід, різний рівень теоретичних і практичних знань, індивідуальні психологічні особливості учасників гри. Така різноманітність важлива для розвитку проблемного мислення студентів. В невеликих академічних групах (до 20 осіб) дискусія може проводитися з усією групою. Якщо практичне заняття проводиться в більшій академічній групі, то бажано студентів розподілити по групах за уподобаннями та підходами до вирішення проблеми. Кількахвилинне обговорення в таких групах сприятиме поглибленню аргументації, обгрунтуванню прийнятого рішення.

Основні завдання такої дискусії полягають у:

встановленні проблем, явищ, що мали місце у грі;

аналізі запропонованих варіантів рішень проблеми з їхньої аргументацією;

оцінювання прийнятих рішень, їхньої ефективності, моральності й ціннісного смислу;

визначення відповідностей гри до реального життя;

виявленні причин позитивної та негативної поведінки учасників у грі;

встановленні, чи мають місце в реальному житті подібні зразки поведінки;

наданні пропозицій щодо поліпшення дій учасників гри задля поліпшеня результату;

визначенні, який урок від ділової гри можна отримати для професійної діяльності.

Для проведення міжгрупової дискусії доцільно підготувати комунікативне поле, а саме:

1. Місце для доповідей і презентацій: трибуна (кафедра); графо-проектор, плівка з фломастерами; дошка, флетчарти; указка.

2. Спеціальний стіл та необхідні аксесуари для експертів.

3. Місце для ведучого дискусії або керівника гри та його помічника.

На перших заняттях проводити дискусію має викладач, проте наприкінці навчального курсу або під час проведення ділової гри на навчальній практиці проведення дискусії можна доручити студентові.

Під час проведення дискусії найважливішим для викладача є вміння ставити запитання, які задаються, щоб досягти остаточної цілі або виявити рівень розуміння проблеми всіма учасниками навчального процесу. Такі запитання допомагають підвищити рівень зацікавленості студентів у розв'язанні проблеми, змінити темпи отримання інформації, концентрують увагу на певному аспекті проблеми, стимулюють та заохочують до виступів.

Під час проведення дискусії викладач має пам'ятати, що значна кількість закритих запитань, які потребують однозначних відповідей типу «так» або «ні», пригальмовують дискусію. Двосторонні комунікації вимагають відкритих запитань. Наприклад: «Чому ситуація, коли ... можлива в реальному житті?» Якщо група не може дійти висновку, який вимагає мета заняття, то викладач може застосовувати навідні запитання.

Алгоритм проведення дискусії такий:

1. Вступне слово викладача або керівника дискусії з числа студентів. Інформація про основні цілі дискусії, процедури, регламент, правил.

2. Доповіді-презентації від представників груп або індивідуальні виступи від окремих студентів (у малих академічних групах).

3. Запитання від членів інших груп, які виконують ігрові ролі опонентів, адвокатів та експертів.

4. Виступи опонентів.

5. Заключне слово доповідачів від груп.

У ділових (імітаційних) іграх студенти виконують такі ролі:

учасника малої групи, з числа якої обирається студент, який робитиме презентацію;

ведучий гри та його помічник;

експертна група. Ролі членів експертної групи також може бути розподілено. Опоненти й адвокати беруть участь у міжгруповій дискусії. Загальні експерти основну увагу зосереджують на оцінюванні результатів презентації, проектів, роботи всієї групи та окремих її учасників.

Звичайно, що на першій діловій грі ролі для експертів може розподілити викладач, виходячи з психолого-особистісних характеристик студентів. У середині навчального курсу експертні ролі можна написати на маленьких табличках і дозволити студентам «витягувати» їх наосліп. Такий підхід активізує ділову гру, надає їй азарту. Проте по закінченні навчального курсу кожний студент має «програти» всі ролі, тому що в його менеджерському житті він буде і експертом, і опонентом, і адвокатом.

Рекомендації щодо виконання ролі загального експерта

Загальні експерти оцінють роботи в малих групах, якість проекту й презентації, дискусії.

Роботу в малих групах загальні експерти оцінюють за такими чинниками:

- що заважало досягненню згоди та прийняттю спільного групового рішення;

- хто був лідером при обговоренні проблеми, за якими ознаками виявлено лідерство;

- хто з членів групи домінував і не аргументовано нав'язував свою думку;

- яка атмосфера панувала в групі під час обговорення проблеми.

Робота в групах оцінюється за 2 складовими: індивідуальний індекс та визначення рейтингу групи.

Індивідуальний индекс визначається як середнє значення всіх показників оцінювання роботи члена групи. Кожний з показників оцінюється за 5-бальною шкалою. Показники, за якими проводиться оцінювання:

1. Здатність до співробітництва.

2. Вміння переконувати.

3. Самоконтроль.

4. Вміння слухати співрозмовника.

5. Новизна й обгрунтованість висловлених пропозицій.

6. Аргументація й контраргументація.

7. Етичність поведінки.

Визначення рейтингу групи проводиться аналогічно оцінюванню індивідуальної роботи по такими критеріями:

Новизна проекту ( управлінського рішення).
Обґрунтованість проекту.
Якість презентації.
Задіяність членів групи в розробці проекту.
Практична реалізуємість проекту (управлінського рішення).
Ефективність прогнозів.
Аргументація й контраргументація в дискусії.

Бажано, щоб результати роботи загальних експертів було занотовано в спеціальних таблицях. Під час роботи в аудиторії загальні експерти можуть робити тільки нотатки. Розробка загальних таблиць може бути домашнім самостійним завданням. У такому випадку загальне оцінювання результатів переноситься на наступне заняття.

Заключний етап. На цьому етапі оцінюють дію й рішення, прийняті в процесі гри.

Після проведення кожної презентації експерти індивідуально оцінюють роботу групи. Для наочності оцінювання й активізації уваги до своєї роботи виставляти оцінки можна шляхом підняття карток з балами. Загальна експертна оцінка є середнім експертним балом.

Оцінку роботи окремих студентів та груп можуть провести як експерти, так й члени інших команд. Після кожної доповіді - презентації групам надається хвилина на підготовку репліки-оцінки, що розробляються колективно, потім усі групи, за винятком тієї, яка робила доповідь, висловлюють свою думку, ставлять команді окремий бал за презентацію й окремо оцінюють проект (управлінське рішення).

Таким чином, кожна команда, яка робила презентацію, отримує три оцінки: оцінку від викладача; оцінку від експертів; оцінку від груп, які брали участь у грі. Якщо роль ведучого виконував не викладач, то він теж має оцінити роботу всіх учасників гри: гравців, тих хто робив презентації, експертів.

Загальну оцінку роботи, оцінку роботи окремих груп, окремих студентів і самих експертів робить викладач. До такої оцінки можна провести невеличке обговорення з приводу того, які загальні помилки були зроблені групами, яким чином можна уникати цих помилок, які основні результати гри, основні її досягнення. Викладач робить загальний аналіз ділової гри, всіх її етапів, підсумовує досягнення основних цілей практичного заняття.

Рольова гра (role playing), інсценізація, метод інсценівки грунтується на навчальному ефекті сумісного розігрування умовної ролі.

Автор теорії ролей Дж. Морено відзначав, що слово роль походить від латинського rotula (невеличке колесо або кругла колода), яке пізніше стало означати скручений в трубочку аркуш паперу з записом тексту п'єси для акторів. З XVI - XVII ст. під роллю стали розуміти гру акторів. Поняття рольових ігор з'явилось в XX ст. Прототипом ситуаційно-рольових ігор стали імпровізовані драматичні ігри за заданою темою, розроблені Дж. Морено в 1946 р.

Рольові ігри як спосіб інтерактивного навчання використовуються з метою формування вмінь прийняття управлінського рішення в конкретній ситуації, навичок поведінки у великих і малих групах, конструктивної взаємодії, управління конфліктами, формування адекватного само сприйняття та сприйняття інших учасників ділової ситуації.

Для рольових ігор створюються штучні умови, ролі виконують лише частина студентів, решта виступає в якості спостерігачів, що беруть участь в аналізі гри «акторів», самої ситуації.

Алгоритм підготовки та проведення рольової гри представлено на рис. 2.

Як і при застосування кейс-стаді, при проведенні першої рольової гри викладач ознайомлює студентів із сутністю та особливостями даного методу та ситуацією. В рольовій грі визначаються тільки сюжет та ролі. Інструкція до ролі видається кожному «актору» й має містити опис ситуації з боку даного виконавця, проте не ставити жорстких меж, які можуть завадити йому зіграти власне бачення ситуації.

Викладач має проінструктувати тих, хто спостерігає за грою, сформувати їх завдання. Як правило, для них визначаються жорсткі правила, за якими спостерігачі не можуть демонструвати свою реакцію на гру «акторів», втручатися протягом дії «спектаклю». Вони записують позитивні та негативні дії кожного виконавця в зошит й беруть участь в аналізі та обговоренні.

Рис. 2. Алгоритм опрацювання рольової гри

Розподіл ролей між учасниками гри може проводити як викладач, так і самі учасники за власним бажанням. А. П. Панфілова пропонує впроваджувати в навчальному процесі 2 варіанти розподілу ролей.

За першим варіантом, ролі розподіляються між кількома студентами, а всі інші - спостерігачі. «Актори» виконують ролі так, як вважають за потрібне, самостійно визначають стратегію поведінки, формують власний вербальний сценарій. Вони можуть імпровізувати, виходячи з власного бачення ситуації. В таких рольових іграх студенти грають самих себе, демонструють свій стиль поведінки, виходять з власних цінностей, емоційної культури, компетентності або наслідують чиюсь поведінку.

За другим варіантом, викладач ознайомлює студентів із загальною ситуацією, і вони за власним уподобанням розподіляються на невеликі групи однодумців. Кожна група бере на себе окрему роль, вона визначає, як саме її потрібно виконувати, обирає актора на виконання ролі, вболіває за нього.

Для проведення рольової гри може знадобитися реквізит, який можуть підготувати самі студенти. Під час теоретичного навчання тривалість сценки не повинні перевищувати 15 хв. Така тривалість зумовлена не тільки браком часу, а й фізіологічними особливостями людини щодо зосередження уваги. При проведенні рольових ігор протягом навчальної практики тривалість інсценізації може бути збільшена.

Після виконання інсценізації проводиться дискусія. Якщо людина є безпосереднім учасником ситуації, то вона її сприймає інакше, аніж тоді коли ззовні спостерігає за подіями. Тому при проведенні рольових ігор доречно використовувати відеозйомки. Якщо проводилася відеозйомка, то першими аналіз рольової гри дають самі виконавці, а вже потім - спостерігачі. Вони мають оцінити поведінку кожного з виконавців, визначити стиль їхньої поведінки. Викладач не повинен втручатися, а лише управляти дискусією. Наприкінці заняття викладач має критично оцінити підсумки рольового спілкування, визначити досвід, який набули студенти, пояснити причини неправильного прийняття рішення.

Якщо при проведенні рольової гри між виконавцями виник конфлікт, то доцільно разом зі студентами з'ясувати його причини, ступінь його руйнівності, надати психолого-педагогічну підтримку тим, кого образили.

У навчальному курсі рольові ігри доцільно використовувати поряд з іншими інтерактивними методами навчання. Основним принципом при викладанні навчальної дисципліни має стати використання всього арсеналу агротехнічного менеджменту.

Методичні вказівки та завдання для студентів заочної форми навчання

Навчально-тематичний план дисципліни

“Менеджмент діяльності підприємств на ринку товарів і послуг” (заочна форма начання)

Назва теми		Лекції	Практичні заняття	Самостійна робота
Модуль І. Менеджмент у системі економічних відносин підприємств на ринку товарів і послуг
1.	Суть менеджменту діяльності підприємств на ринку товарів і послуг та його місце в системі економіки і менеджменту	1	-	3
2.	Розвиток теорії та практики менеджменту підприємств в контексті теорії світового менеджменту	-	-	3
3.	Внутрігосподарський механізм підприємства	1	-	3
Модуль ІІ. Процес прийняття рішень та основні функції менеджменту
4.	Процес прийняття рішень у менеджменті	1	2	3
5.	Планування та контроль в системі менеджменту підприємств	-	2	2
6.	Управління організаційними змінами та інноваціями	1	-	2
7.	Менеджмент маркетингу	-	2	2
8.	Менеджмент трудових ресурсів підприємства	-	2	2
9.	Управління ефективністю в менеджменті	-	2	2
	ВСЬОГО	4	10	22

Самостійні роботи представляються студентами у вигляді рефератів, презентацій, доповідей за власно обраною темою (погодженою з викладачем), за результатами досліджень відповідних організацій та установ, а також за результатами власних досліджень по темі магістерських робіт, які стосуються питань менеджменту.

Змістовні роботи оцінюються викладачем за визначеними балами.

Самостійна робота студента з курсу “Менеджмент діяльності підприємств на ринку товарів і послуг” формує навички роботи з літературою і фактичними даними, тренує вміння систематизувати матеріал і викладати його у письмовій формі, робити висновки і пропозиції. Обовязковим є план роботи і список використаної літератури.

На титульному аркуші індивідуальної роботи необхідно вказати:

назву учбового закладу;
назву факультету;
назву кафедри;
тему роботи;
прізвище, ініціали студента, курс, номер академічної групи;
дату подання самостійної роботи викладачеві на перевірку (день, місяць, рік).

Наступним після титульного аркушу має бути план, в якому доцільно виділити вступ, три-пять питань основного змісту, список використаної літератури. В плані праворуч позначаються номери сторінок початку кожного розділу. Назви розділів (заголовки) обовязково мають поділяти текст на частини, щоб було видно, де закінчується один розділ і починається наступний. Поля (праве і ліве) мають бути не менше 30 мм (для зауважень викладача).

Обсяг самостійної роботи залежить від того, як вичерпно розкрито тему: показано значення питання, що розглядається, розкрито його зміст і зроблено висновки та обґрунтовані власні пропозиції.

Обовязкові ілюстрації: таблиці, схеми, графіки, діаграми тощо. Список використаної літератури (не менше 5 джерел) оформляється відповідно до діючих правил.

Blog