Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материала

Документы

Содержание До питання про співвідношення продуктивного та репродуктивного в творчості Образование как предпосылка мировоззренческой свободы личности в современной украине. Парадигми вищої освіти та система управління Творче мислення майбутніх учителів музики як важливий компонент фахової підготовки. Поиск творческого изменения основания творчества Экологическая культура как фактор творческого преобразования личности современного школьника Творча особистість та її становлення в контексті здобуття вищої освіти Противоречия познавательной деятельности историка Творчество как самореализация личности Значення мистецтва і національних традицій в педагогічній творчості Реалізація свободи в освітньому процесі – шлях до розвитку творчої особистості Наукова та науково-технічна творчість як необхідна складова якісної освіти Науково-дослідницька робота у школі Философские проблемы духовного творчества в науке и технике Науково-дослідна робота – необхідна складова якісної освіти Наукова творчість як синтез індивідуального та колективного Наукові дослідження та розвиток сучасного наукового та освітнього простору Перспективи розвитку та принципи організації науково-дослідної роботи студентів у вищій школі україни Сучасний стан та перспективи розвитку науки та нових технологій Болонський імператив підготовки майбутніх менеджерів у системі вищої освіти україни ... Полное содержание

Подобный материал:

• В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
• Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш, 8270.65kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Ауки та освіти україни харківський національний університет радіоелектроніки “проблемно-орієнтовані, 184.05kb.
• [Текст] : бібліогр покажч. / Волин обл б-ка для юнацтва; [уклад. Н. А. Ількевич]. Луцьк, 340.08kb.
• Метод поради до відзначення 80 річчя від дня народження Майї Фролової / кз „Обласна, 236.66kb.
• Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
• До курсового проектування за курсом "Моделювання І прогнозування стану навколишнього, 1003.34kb.
• Амятников, оставивший неизменными традиции и уклад жизни населения, сегодня притягивает, 202.43kb.
• Н. Б. Давидова І 58 Інвестиційна діяльність будівельної галузі (2000-2008 рр.) [Текст]:, 190.12kb.

Творчість та освіта у вимірах XXI століття


Матеріали VIII Міжнарної науково-практичної конференції

12—13 травня 2005 р.


Уклад.: Б. В. Новіков, І.І. Федорова


К.: ІВЦ «Видавництво «Екмо», 2005


м. Київ




Новіков Б.В. (м. Київ)

ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ПРОДУКТИВНОГО ТА РЕПРОДУКТИВНОГО В ТВОРЧОСТІ

Ведучи мову про самодіяльність, неможливо обминути питання, яке часто викликає теоретичні суперечки, а саме: якою б творчою не була людська діяльність, але ж виробництво матеріальних благ як вихідна та визначальна умова людського життя, завжди буде передбачати і нетворчу, чисто репродуктивну діяльність – власне працю в її традиційному значенні.

Гадаємо, що витоки подібної «теоретичної колізії» – в чисто метафізичному роз'єднанні та протиставленні якісної та кількісної характеристик творчого процесу. Якщо перша засвідчує (характеризує) власне продукування нової людини, особистості, то другий, кількісний параметр, кількісний момент завжди «утримує в полі свого зору» ту суттєву обставину, що людина – це усуспільнена людина, і що творчість можлива лише в суспільстві і для суспільства. Виробництво ж в його суто політекономічному значенні і являється процесом відтворення, репродукування, тиражування, копіювання продукту, одного разу в акті творчості спродукованого, з метою донести його до кожного, хто в ньому потребується. (Це, звичайно, ідеалізована ситуація, оскільки між «можу», «бажаю» і «маю» – дистанція звивиста та різномірна...). І в цьому смислі та значенні він (момент репродукції) виступає ланкою, яка з'єднує, опосередковує процес продукування власне суспільності, а тому найважливіша та найнеобхідніша умова існування суспільства, людини. І хоча в умовах передісторії та в перехідний період від передісторії до історії така праця, таке виробництво – це основне поле розгортання та вияву самодіяльності людини, однак не варто упускати з виду, що власне виробничий процес – це, так би мовити, прерогатива вже не стільки самої людини-творця, скільки – уречевленої, об'єктивованої та матеріалізованої сили його знання – машин, техніки, технології і т. п. На тому ступені розвитку людського суспільства, коли творчість набирає статусу практичної всезагальності, реалізується положення про те, що праця «...виступає вже не стільки як включена в процес виробництва, скільки як така праця, при якій людина, навпаки, відноситься до самого процесу виробництва як його контролер та регулювальник... Тепер робітник вже не поміщає в якості проміжної ланки між собою та об'єктом модифікований предмет природи; тепер в якості проміжної ланки між собою та неорганічною природою, якою людина оволодіває, вона розміщує природний процес, трансформований нею в промисловий процес. Замість того, щоб бути головним агентом процесу виробництва, робітник стає поряд з ним.

В цьому перетворенні в якості головної засади виробництва та багатства виступає не безпосередня праця, що її виконує сама людина, і не час, на протязі якого вона працює, а присвоєння її власної всезагальної продуктивної сили, її розуміння природи та панування над нею в результаті її буття в якості суспільного організму, одним словом – розвиток суспільного індивіда». (Маркс К. Экономические рукописи 1857 – 1859 годов //К.Маркс и Ф. Энгельс. – Соч., 2-е изд. – Т. 46. – Ч. 2.-С.213-214).

Постійна «відкритість» людини творчості та сприйнятливість до неї полягає в тому, що «створивши» щось одного разу, в акті творчості, в одиничному її здійсненні, вона завжди може розробити техніку та технологію для репродукування будь-чого, в одиничному акті творчості одного разу спродукованого. Може розкласти весь процес творчого акту на елементарні (більш елементарні) його складові (операції, дії, кроки, алгоритми тощо) і перекласти їх на «плечі» знову ж таки уречевленої сили свого знання, економлячи при цьому величезні маси живої (рутинної) праці, звільнюючи для себе соціальний хронотоп, який може, при відповідних передумовах, стати історичним хронотопом: часом і простором самодіяльності. Творчості.

Власне «праця» одним із своїх багатоаспектних визначень має і те, що вона є процес повторення, фабрикування, відтворення чогось, одного разу створеного та перекладеного на «партитуру» тиражування. І тут є доволі цікавий зріз проблеми. Якщо ця і така праця із міркувань технологічних чи то суто економічних передбачає в собі виключно репродуктивне начало, то історичний хронотоп, хронотоп творчості необхідно шукати та знаходити за межами такого трудового процесу, такої праці. Якщо ж ця праця передбачає можливість постійного її та в ній вдосконалення (винахідництва, раціоналізаторства, новаторства, інноваційності), більш того – заохочувана в такій своїй якості, то саме цей, шлях є шлях поступу з царства необхідності (природної та соціальної) до «царства свободи». Це, головно – шлях корінної, якісної зміни змісту, характеру та форми самої праці. Це так саме тому, що шлях історичного розвитку праці – це і є шлях розвитку самої історії. Саме і виключно історія єдино здатна (в спромозі) в цілком визначеній системі виробничих відносин перетворити працю із сукупності специфічних вмінь людини у всезагальну силу творення, тотожну сукупній творчій масі індивідів, або, що теж ж саме, тотожну їх суспільності.

Можна резюмувати, що творчість без машинного виробництва, тим більше в формі практичної всезагальності, в принципі неможлива. Втім, справедливим буде і висновок про те, що ефективне, сучасне промислове виробництво без творчості також вельми проблематичне, якщо взагалі можливе...

Є ще один аспект цього питання, на який рідко звертають увагу дослідники проблеми творчості. Кажучи про монотонність, рутинність виробничого процесу і відмовляючи на цій підставі людині у можливості бути в ньому творцем, роблять подвійну помилку: по-перше, ігнорують ту принципову обставину, що безпосередньо-суспільне (повністю усуспільнене) виробництво -це завжди виробництво інших в результаті творчого самоздійснення себе, а, по-друге, не приймають до уваги все багатство, весь спектр тих можливостей для творчості, що їх надають для того засоби виробництва, оскільки в останніх зосереджений, сконденсований, втілений весь попередній досвід людей, і які, за сталою формулою «значно багатші за продукт, що продукується з їх допомогою». Багатші, бо дозволяють реалізувати будь-який із потенційно притаманних їм напрямків застосування, а це, в свою чергу, перманентно ініціює винахідницькі, раціоналізаторські, новаторські зусилля по їх удосконаленню.

Крім відмічених обставин та особливостей, які зумовлюють абсолютну необхідність моменту повторюваності для нормального протікання творчого процесу, які роблять цілком зрозумілим, чому репродуктивне – це ні що інше, як «своє-себе-продуктивного», а не якась аномалія (як «не-творчість» по відношенню до «творчості»), вкажемо на ту, що на неї звертає особливу увагу в роботі «Человеческая деятельность – познание – искусство». (К., 1976. – С. 136.)

В.П. Іванов: «Повторюваність являє собою об'єктивний процес, який помимо будь-якого аналізу та свідомого відбору вичленяє найбільш раціональні та ефективні сторони життєдіяльності, зберігаючи їх в найбільш широких діапазонах часу. Не випадково саме повторювані ознаки суспільного буття виступають в якості характерологічних властивостей для розпізнавання історичних культурних форм... Повторення рафінує певні схеми діяльності, але воно ж їх і консервує, створюючи в поточній діяльності певний незмінний шар». Завважимо, що де повторюваність – там закон, там наука...

Зрозуміло, що подібний аналіз даного співвідношення завжди має базуватись на послідовному та бездоганному проведенні принципу історизму. Співвідношення продуктивного та репродуктивного якісно відмінне в умовах передісторії та історії, в діяльності та в творчості (чи, в маргінальній формі: в «творчій діяльності»). Лише дотримання даної умови може запобігти вкоріненню стійкого передсуду, у відповідності з яким продуктивна діяльність – то є синонім творчості, а репродуктивна – синонім не-творчості. Лише цілком певні соціальні умови спроможні повністю відділити індивіда від продуктивної складової в його діяльному бутті, вбачаючи (притому цілком свідомо) розвиток – у відсутності будь-якого розвитку та редукуючи людину до робочої сили, пролетарія, товару, «певним чином видресованої сили природи»... В умовах же, коли творчість постає універсальним, практично всезагальним виміром людини та суспільства, стає способом буття історії, репродуктивне не щезає, але в оптимально-необхідній мірі органічно вплетене в діалектичну суперечність з продуктивним в складі творчості і завжди визначається тією конкретною предметністю, тим дійсним змістом творчості, який щоразу зумовлює неповторність та унікальність кожного акту творчості в його безпосередній дійсності, оскільки щоразу ж направлений на унікальну (одиничну) предметність. Отже, можна зробити висновок, що, з одного боку, для успішного освоєння нового старе повинне бути доведено до досконалості, повинне повністю розкрити та вичерпати свої (еврістичні в пізнанні) можливості. А з другого – лишень допущена абсолютизація старого, як воно необхідно стає призвідником стагнаційних та реакційних наслідків і в кінцевому підсумку – згубним для нового. Замітимо принагідно, що саме механізм співвідношення нового та старого і є тією «кухнею», на якій готуються різноманітні «страви» форми перетвореної...

Нині можна констатувати очевидне: науковий філософський інтелект вражений тяжкою хворобою. Різновидом своєрідного СНІДу. Дивним, і, на перший погляд, незрозумілим чином були владно, ніби за чиєюсь владною ж командою, відсунуті в глухий закут, в якісь запавучені запасники засадні принципи методологічно бездоганного на­уково-філософського пізнання, а продажна, вересклива, розгнуздана та гамірна біляфілософська та білякультурна братія влаштувала відносно довготриваючий духовний /та, скорше – бездуховний/ вертеп та стриптиз в священних залах нашої філософії, нашої культури та втинає ось вже майже п'ятнадцять літ поспіль якихось дикунських /постмодернових/ теоретичних оргій в режимі філософської міфотворчості, в режимі пер­манентної імпровізації, в режимі джазу, в режимі калейдоскопічної зміни плюральних дискурсів та деконструктів, парадигм та наративів, пастишу та аттракторів; так, ніби й не було на світі більш аніж 2500-літньої генези та традиції поставання філософського духу в єдиному річищі загальнолюдської духовної культури. Ну і, звісно, його непере­січних, класичних, неперехідних та нетлінних надбань та результатів.

Такого рівня теоретичної та методологічної розпусти, що він є характерним для нинішнього етапу «духовної розбудови» в обширах нашого суспільства, годі й пригадати.

Але саме тому й сприймається, і, відповідно – викликає рішучу відразу, спротив та категоричне несприйняття ця вакханалія «просвіченого» невігластва та дикунства, це торжище безсоромного духовного сервілізму, ця тотальна продажність нотарійно завірених свого часу «інтелігентів» та «інтелектуалів», що існують високі взірці та зразки, задані справжні, еталонні рівні культури, включно і філософської. саме тому й не опускаються долу руки в розпачі та відчаї, що явлені світу, явлені людству ці зразки та рівні, еталони та стандарти. Саме на їх тлі теоретична пошлість є – пошлістю, духовний сервілізм – сервілізмом, зрада – зрадою, видимість та удаваність, брехня та неправда, імітація та симуляція – тим, чим вони (та їх суб‘єкти) є насправді, є по єству, є по сутності своїй.

Саме в цих умовах надзвичайно актуальним, ми б сказали – гостро нагальним є завдання виявлення всього того потенціалу, котрий акумульований у феномені творчості. Допріч всього це зумовлено тим передчуттям (і передчуттям зовсім небезпідставним), що відповідь на невимовлене питання: що сьогодні в спромозі врятувати світ, може бути лише такою: світ врятує творчість. Врятує від економічного занепаду, політичного озвіріння, соціальної деструкції, духовного розпаду, морального розбещення, екологічного самовбивства, художньо-естетичного знічевлення, загалом – культурного здичавіння. А добре ж бо відомо: озвіріла людина – гірша за тварину…

І тут неможливо переоцінити роль та значення розподілу, який в умовах, коли він є розподілом самодіяльності (самодіяльним розподілом) створює не лише умови для повноцінного поставання та розгортання творчості, але й здатен іманентно притаманними лише йому засобами та методами забезпечити оптимальне з точки зору як природної, так і соціальної необхідності співвідношення старого та нового, продуктивного та репродуктивного в творчості. Створює об'єктивні засади для імперативу: від суспільства трудящих – до суспільства творящих. До творчого суспільства. До суспільства дійсного гуманізму. В формі практичної всезагальності.

1.