Geum.ru

Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материалаДокументы

Содержание


Наукова та науково-технічна творчість як необхідна складова якісної освіти
Науково-дослідницька робота у школі
Философские проблемы духовного творчества в науке и технике
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   33
Хоменко Г П (м. Сімферополь)

Сучасні методологічні та світоглядні аспекти формування оcвітньої парадигми

Сучасний соціально-економічний і духовний розвиток суспільства неможливий без усвідомлення кожною людиною себе активно діючим суб’єктом соціальної системи, що об’єктивно сприяє підвищенню цінності окремої особистості, неповторності індивідуального буття, а також проявів у самому процесі мислення, спілкування, поведінці, діяльності, взаємодій з соціумом. Тому творчість як один із вищих аспектів людського буття, набула останнім часом особливої значимості у житті як окремої особи, так і сучасного суспільства в цілому.

Сьогодні для багатьох європейських країн освіта є центральною темою суспільної політики і майбутніх перспектив. В Україні політика в галузі освіти та інновацій має теж сприяти розвитку нової культури навчання й викладання, практиці соціалізації людини, спадкоємності культурних традицій, формуванню духовного життя і виробництва, розвиткові регіональних систем і збереженню національних традицій… Мова не лише про дискусію щодо Болонського процесу, а й про таке реформування системи освіти, яке б сприяло нашій державі посісти належне місце серед найосвіченіших країн. Освіта має активно прискорювати культурні зміни і перетворення у житті суспільства й окремої людини. Нашій державі потрібні експерти які б складали щорічний національний звіт про освіту. Завдяки ньому можна було б провадити регулярний аналіз якості освіти в усіх видах шкіл і на всіх рівнях вищої освіти. Якщо ми прагнемо у ЄС, нам, як і в Німеччині, можливо, варто заснувати "Фундацію освіти й виховання", програму "Нові медії в освіті" у рамках якої розробляються комп’ютерні програми, тощо. Маємо ж бо повернутися до професійної освіти, адже у світі саме у цій сфері зараз відбувається справжній бум. У тій же Німеччині існуюча дуальна система освіти – тобто поєднання практичної і теоретичної професійної освіти – є унікальною. Можливо аналогічна система в Україні сприятиме актуалізації і затребуваності цілого ряду сучасних професій, які, завдяки розробці їх навчальних програм, зможуть набути офіційного статусу. Також потрібно продумати і підготувати програми, покликані й здатні скоротити безробіття не лише серед молоді, а й усіх вікових груп, полегшити працевлаштування багатьох мільйонів безробітних. Держава насамперед має фінансувати заходи, спрямовані на те, щоб молоді люди мали змогу завершити свою середню освіту, цілеспрямовано продовжувати навчання і готуватися до здобуття професії. Тому, тут не потрібне затягування освіти у середній школі до дванадцяти років. Світ йде шляхом запровадження коротших навчальних курсів. Чи й нам не робити так?

Нині США, Великобританія і Німеччина – три найпривабливіші для іноземних студентів держави. Україна теж має достатній досвід роботи з іноземними студентами. Але на перспективу потрібно розробити нові “орієнтовані на іноземців спеціальності” з рекламою своїх власних пропозицій, конкурентних на освітніх ринках усього світу. Треба ще активніше долучатися до програм міжнародного студентського обміну, адже нерідко колишні випускники ВУЗів стають на батьківщині представниками фірм або їхніми контактними особами, що йде на користь обом сторонам.

Наш уряд має розробити і запропонувати концепцію нової усталеної освіти, серед іншого – посилити інтернаціональну кооперацію та міжнародні програми, створити мережі центрів знань, запровадити навчальні курси із визнаними у світі дипломами, розвинути дослідження самого усталеного розвитку. Принцип усталеності у мінливому світі повинен бути включений у відповідні навчальні плани. Девізом має стати: «у майбутнє – через знання», бо лише забезпечивши ґрунтовну освіту для усіх людей, можна реалізувати усталений розвиток у глобальних масштабах.

Маємо створити досконалий проект національної стратегії усталеного розвитку, який накреслить перспективи життєдіяльності української держави і нації. Завдання суспільства – взяти на себе відповідальність за майбутні покоління, не занедбуючи при цьому потреб сучасного. Це і є основний принцип усталеного розвитку і формування нової освітньої парадигми.


Цимбал Т.В. (м. Кривий Ріг)

Творчість як онтологічна категорія та спосіб буттєвісного укорінення сучасної людини

Категорія “творчість” неодноразово обиралась предметом серйозної рефлексії в історії філософії, але можливості її додаткової раціональної реіфікації невичерпні. Наукова новизна авторського підходу полягає в тому, що “творчість” розглядається як онтологічна, соціокультурна категорія та екзистенціал в контексті концепції буттєвісного укорінення людини.

“Укорінення” визначається нами як “буття-для-себе” і “культура себе”, максимальна повнота буття людини, актуалізація і реалізація всіх її сутнісних сил, можливостей, здібностей, смислів культури, цілей та цінностей, горизонт особистісного темпорального простору для вияву екзистенціалів духовності, творчості, свободи, суверенності і відповідальності.

Творчість посідає особливе місце в системі екзистенціалів-потреб особистості, адже через призму даного поняття можливо розглянути основні рівні, форми, сфери та засоби укорінення людини. Укорінена ж у бутті людина – то діюча особистість, для якої важливими є зміст та ціннісний вимір її діяльності, форми та характер, що засвідчують логіку процесу творчості як укорінювального екзистенціалу, міру персоніфікованої соціокультурної самодіяльності. Тобто, творчість – це такий спосіб укорінення у бутті, коли людина сама “є принципом” (К.Маркс), метою та втілює самодіяльність як творення “культури себе”, своєї самості у всіх аспектах життєвияву.

Творення “культури себе”, будучи пов’язаним з екзистенціальним принципом “турботи про себе”, своїм змістом має мистецтво впорядкованого існування людини в різноманітних соціальних сферах та способи творення цілісного горизонту “культурних практик”. Даний принцип є основою міжособистісних зв’язків, комунікацій, особливого способу ставлення людини до світу та набуття досвіду володіння собою і соціальною ситуацією.

Найголовнішим аспектом творення “культури себе” в процесі буттєвісного укорінення є турбота людини про власну душу, духовність. Саме в цьому головна відмінність людського буття від існування інших живих істот, непризначених “турбуватися про себе”. Тобто, турбота про себе є і привілеєм, і обов’язком, дарунком і повинністю людини, що з одного боку, забезпечує свободу, а з іншого – примушує всіх людей вдосконалюватися, приймати себе як предмет творчості на протязі всього життя. Як зауважував ще Сенека, вчитися все життя – це значить перетворювати своє існування в безперервні вправи, і якщо важливо рано розпочати, то ще важливіше – ніколи не розслаблятися.

Творення “культури себе” – це ціннісно-процесуальний феномен, головними характеристиками якого є самовиробництво, саморозвиток, самореалізація людини на шляху до належного, через суще та бажане.

Отже, авторський підхід знаходиться у межах діяльнісної парадигми, проте з певним зміщенням акцентів: людина розглядається нами як така, що перетворює не лише оточуючий світ, а передусім себе у напрямку вдосконалення та гармонізації власного буття і стосунків з навколишнім середовищем (соціальним та природним), але уникаючи “своєцентризму” (Г.Батіщев). Творення “культури себе” визнається основним сенсожиттєвим орієнтиром людини, що забезпечує підтримку ідентичності, грунтом духовної розбудови особистості та ввімкнення останньої в систему соціокультурних практик як спів-творчість. Таким чином, творчість є іманентною характеристикою людини, “буттєвісне коріння” якої у неповторності власної екзистенції, в самому існуванні як відповіді на дарунок буття.

Творчість виступає в даному випадку саме онтологічною категорією, за допомогою якої усвідомлюються альтернативи, перспективи збереження і розвитку буття людини як вищої цінності, та способом буттєвісного укорінення людини.


  1. Наукова та науково-технічна творчість як необхідна складова якісної освіти

Бахтіна Г.П. (м. Київ)

Створення системи трансдисциплінарних зв’язків в освіті – шлях до формування креативності особистості

Проблема творчої продуктивності особистості, реалізації творчого потенціалу, самоактулізації в останні роки стає все більш актуальною.

Диференціально-психологічний аналіз поведінки людей в різноманітних життєвих ситуаціях показує, що існує тип особистості, який використовує оригінальні, нетривіальні способи вирішення будь-яких життєвих задач. Це тип творчої особистості, основною особливістю якої є креативність.

Креативність є інтегративною якістю психіки людини, яка забезпечує продуктивні перетворення в діяльності особистості та дозволяє задовольнити потребу в дослідницькій діяльності.

Креативна особистість відрізняється від інших людей рядом особливостей.

До когнітивних особливостей відносяться висока чутливість до субсенсорних подразників; чутливість до незвичайного, унікального, одиничного; здібність сприймати явища в певній системі, комплексно; пам’ять на виняткові події; розвернута уява та фантазія; розвинуте дивергентне мислення як стратегія узагальнення множини рішень однієї задачі тощо.

Емоційні особливості: збудженість; перемагання стану стурбованості; наявність стенічних емоцій.

До мотиваційних особливостей відносяться потреба в розумінні, дослідженні, самовиявленні, самоствердженні, потреба в автономії та незалежності.

Комунікативні особливості це ініціативність, схильність до лідерства, спонтанність.

Творчість як один з видів діяльності та креативність, як стійка сукупність рис, яка сприяє пошуку нового, оригінального, нетипового, в тому числі, у вирішенні проблемних ситуацій, забезпечують прогрес суспільного розвитку. Креативність визначається не стільки критичним відношенням до нового з точки зору минулого досвіду та знань, скільки сприйнятливістю до нових ідей.

Дж. Гілфорд, який розробив концепцію креативності як здатності до творчості, розглядав шість параметрів креативності: здатність до генерації великого числа ідей; оригінальність, як здатність нестандартно відповідати на подразники; гнучкість, як здатність до продукування різноманітних ідей; здібність до удосконалення об’єкту за рахунок нових деталей; здатність вирішення проблем (здатність до аналізу та синтезу).

До факторів, які стимулюють розвиток креативності, відносяться такі, як наявність ситуацій невизначеності та відвертості; підтримка незалежності, самостійності та відповідальності; відсутність жорстких вимог при виконанні завдань; наявність проблемних ситуацій та заохочення до висування множини гіпотез. Стереотипи, конформність, тенденції до ухилення від невизначених ситуацій та ризику перешкоджають розвитку креативності.

На наш погляд, формування креативної особистості в структурі розвитку фундаментальної універсальної освіти, яка поєднує природничі, соціальні та гуманітарні науки, може вирішуватися через налагодження та закріплення міждисциплінарних та трансдисциплінарних підходів до знань.

Вихід на трансдисциплінарні зв’язки обумовлен потребою у формуванні широкоосвіченої особистості, яка має гнучке та багатогранне мислення, пристосоване до реалій ХХІ століття. Необхідний пошук глибинних основ методології пізнання, що забезпечують належний рівень трансдисциплінарності.

Математика, як універсальна мова науки, є основою міждисциплінарних та трансдисциплінарних зв’язків в науці та освіті. З 1978 року автор статті займається розробкою методології та конкретних технологій міждисциплінарних зв’язків при викладанні курсів математичного циклу, а також науково-дослідницько-практичною роботою студентів у напрямку створення та реалізації складних мультидисциплінарних проектів.


Волинець И.М. (м.Біла Церква)

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА У ШКОЛІ

Відповідно до основних завдань, які ставляться перед середньою загальноосвітньою школою, сучасний випускник має володіти певними якостями, а саме самостійно і критично мислити. Вміти бачити і формулювати проблему, знаходити шляхи раціонального її вирішення, бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити; грамотно працювати з інформацією (вміти збирати потрібні факти, аналізувати їх, висувати гіпотези вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, робити аргументовані висновки, використовувати їх для вирішення нових проблем). Для досягнення цієї мети необхідно сформувати стійкий інтерес учнів до пізнання світу і дослідницької діяльності, забезпечити високий рівень їх дослідницьких умінь і навичок, знання дослідницьких процедур і методик, розуміння ціннісної ролі досліджень в удосконаленні знань людства.

У значній мірі реалізації вищевказаної проблеми сприятиме використання у навчально-виховному процесі основ наукових досліджень за такими напрямами:

а) розвиток наукового мислення школярів у процесі навчальної діяльності (відповідні знання, нестандартні уроки) – мають бути охоплені практично всі учні;

б) позакласна діяльність – участь у роботі наукових гуртків, колективних дослідженнях, олімпіадах, змаганнях, семінарах, конкурсах;

в) участь у роботі МАН – індивідуальна наукова діяльність, яку можна вважати найвищою для школярів.

Основними принципами організації науково-дослідницької діяльності старшокласників, на нашу думку, є:
  • Залучення учнів має бути добровільним, безперервним впродовж всього навчання в старшій школі.
  • Система має включати як творчу підготовку для всіх учнів, що здійснюється в навчальному процесі, так і науково-дослідну роботу, що проводиться у позанавчальний час найбільш здібними та краще підготовленими старшокласниками.
  • При формуванні безпосередньої тематики досліджень слід враховувати можливість продовження, розширення і поглиблення досягнень, які отримували учні у попередній період (як у процесі навчання, так і у позанавчальний час) відповідно до принципу єдиної теми.
  • Система організації науково-дослідної роботи має включати такі ефективні форми, які б дозволили об’єктивно відбирати і сприяти розвиткові обдарованої молоді.
  • Ефективна організація науково-дослідницької роботи має передбачити систему стимулювання учнів та вчителів, які беруть участь у її проведенні.

Відомо, що у старшокласників розвивається здатність міркувати, обґрунтовувати свої судження, доводити істинність висновків, контролювати процес міркування, а здатність критично мислити стає джерелом критичного ставлення до знань, які ними засвоюються. Тому в період ранньої юності в навчально-виховному процесі мають переважати дослідницький метод, проблемне навчання, самостійна робота (під керівництвом учителя).

Цікавими формами діяльності для школярів періоду ранньої юності, які сприяють формуванню в учнів дослідницьких навичок, умінь застосовувати методи наукового пізнання, є літературні вечори, літературні екскурсії до музеїв, організація роботи шкільних літературних музеїв (куточків), гурткова робота, факультативні заняття, підготовка науково-дослідницьких та науково-пошукових робіт.


Гулевич В.О., Назарова Е.В. (м. Київ)

Механізм прийняття рішення як складова наукової творчості

Розвиток творчості наукової, як і науково-технічної, потребує добре спланованого механізму поступових дій. Для цього необхідно скласти алгоритм процесів, які будуть виконувати основні завдання. Прийняття рішення – це і є основою вибору альтернативи для кращого вирішення проблем наукової творчості.

Взагалі наукову творчість використовують усюди: в політиці, в соціальній, в економічній та інших сферах. Якщо розглянути економічну сферу, то механізм прийняття рішення виглядає наступним чином. Він складається із спільного керівництва прийняттям рішення, правил прийняття рішення, планів прийняття рішення, прийняття двосторонніх рішень керівниками одного рівня на базі індивідуальної взаємодії, цільових груп та їх ролі в прийнятті рішення (групова взаємодія) та матричного типу взаємодії. Всі ці елементи виконують важливі функції.

Спільне керівництво, зокрема, припускає, що процес прийняття рішення знаходиться в руках лінійного (спільного) керівника, який підпорядковується, в свою чергу, вищому керівництву. Таким чином складається ієрархія в прийнятті рішення, яка використовується для різних видів робіт, серед яких і творчість.

Всі ці складові механізму прийняття рішення є способом, у який здійснюється наукова творчість в галузі економіки. Завдяки такому відокремленню ролей та завдань основні проблеми вирішуються набагато швидше.


Драмарецький Б.Б. (м. Київ)

Транспортні технології як науково-технічна творчість людства.

Важливою складовою фундаментальних відкриттів як науково-технічної творчості людства є транспортні технології. Винахід парової машини та двигуна внутрішнього згоряння спричинив створення паровоза, пароплава, автомашини та літака, що дало можливість швидше і зручніше долати відстані. Це були не тільки науково-технічні новації, а й абсолютно нова соціокультурна реальність, що викликала появу нового культурного кола – того суспільства, що називають промисловою цивілізацією. Перевезення стали необхідними і обов'язковими завершеннями виробництва. Транспорт ставав не тільки необхідною та прибутковою частиною економіки, а й системою нового способу і стилю життя. Хвиля цих змін виходила з Англії і швидко поширилася на інші держави. У Європі почалася модернізація за англійським зразком, на першій стадії вона включала запозичення техніки і технологій – верстатів, парових машин, залізниць. Друга стадія включала політичні і соціокультурні перетворення: у 1848 році Європу охопила хвиля революцій, прапором яких було скинення монархій і парламентські реформи, рівноправність громадян, національна ідентичність та ін.

На рубежі ХІХ–ХХ ст. транспортний комплекс удосконалюється, а транспортні засоби надалі швидко збільшують власну швидкість, ефективність та комфортабельність. Поряд із пароплавом та паровозом великого значення набуває автомобіль і літак, удосконалюються і шляхи сполучення. Посилюється і залежність людини від них. Нова доба для доріг почалася тоді, коли Д. Макадам запропонував покриття зі щебеню та смоли (1815 р.), повністю використане лише після появи автомобілів. Дешевшало транспортування на залізницях, перевозячи дедалі більше пасажирів і вантажів. Так подорож від Парижа до Санкт-Петербурга скоротилася з 20 днів 1800 р. до 30 годин 1900 р. Європейців захоплювала романтика та корисність їх залізниць.

Актуальним для транспортних технологій цього періоду була робота по удосконаленню двигуна, в тому числі малих пересувних двигунів. Спочатку це були газові двигуни, що призначалися для дрібних підприємств і ремісничих майстерень. Більш перспективними були роботи над двигуном, що працювали на бензині, що в свою чергу викликало необхідність створення пристрою для розпилення палива в циліндрі – карбюратора. Перший працездатний бензиновий двигун був збудований у 1883 році німецьким інженером Ю. Даймлером. У 1886 р. він поставив свій двигун на чотирьохколісний екіпаж.

На початку 90-х років ХІХ ст. німецький інженер Р. Дизель розробив нову систему двигуна. Його ідея полягала у піднятті тиску в циліндрі до порядку 90 атм., при цьому температура досягала 900 градусів. Проте, перший його двигун, що з'явився в 1895 р., зробив сенсацію – коефіцієнт корисної дії складав 36%, що було удвічі більше, ніж у бензинових двигунів. Однак, виробництво таких двигунів вимагало високої технологічної культури, і Дизелеві багато років довелося їздити по різних країнах, налагоджуючи виробництво своїх двигунів. Разом з тим, двигуни внутрішнього згоряння почали використовувати не тільки у автомобілях, а й у сільському господарстві та в авіації.

У ХХ ст. транспортні технології продовжили удосконалюватися. Їх використовували і у масових перевезеннях населення, і у перевезенні вантажів, і у військовій справі. З розвитком НТР велика увага надається використанню новітніх технологій на транспорті для збільшення швидкості, вантажопідйомності, масовості перевезень та зручності, дизайну і комфортності.

На рубежі ХХ–ХХІ ст. процеси глобалізації створюють нові реалії для транспортних технологій – об'єднання національних транспортних систем в єдину світову мережу. Початковий етап потребує створення єдиної системи транспортних коридорів, які поєднають регіональні транспортні ВУЗли у єдиний світовий транспортний простір.


Дронь Н.М., Панфилов В.А. (г. Днепропетровск)

ФИЛОСОФСКИЕ ПРОБЛЕМЫ ДУХОВНОГО ТВОРЧЕСТВА В НАУКЕ И ТЕХНИКЕ

Философия науки и техники как проявление чувственно-практического, осмысленно-теоретического и духовно-предметного творчества исследована явно недостаточно. Научное и техническое творчество выступает как созидательная активность человека или социальной группы, культивируемая обществом во имя утверждения общечеловеческих ценностей, взращивания человеческого в человеке, роста и сбережения духовной и материальной культуры. Критериями креативного процесса и его результата являются: во-первых, принципиальная новизна (с позиций науки, техники и культуры); во-вторых, социальная значимость, оцениваемая как научное, техническое или коммуникативное благо для человечества; в-третьих, совершенство исполнения. Первый критерий выражает онтологию творчества (отношение творческого продукта к вещам того же класса в рамках данной науки, техники или культуры), второй – аксиологию творчества (место творения в системе научных, технических, культурных и социальных ценностей), третий – праксеологический и эстетический аспекты (степень совершенства научного открытия, технического достижения, мастерство исполнения, например, монографии или космической ракеты). Критерии творчества носят относительный характер, зависят от конкретной исторической ситуации. Объявляя критерием научного и технического творчества только новизну, отказывая ему в нравственном и эстетическом измерениях, можно оправдать, например, создание атомной бомбы и реабилитировать «гениев злодейства». Философия творчества в науке и технике не может сводить критерии креативной деятельности к морально нейтральной, безразличной к человеческим чаяниям новизне, изъятой из ценностного и нравственного контекста.

Научно-техническое творчество как разновидность креативной деятельности имеет методологические основания. Во-первых, методы научного и технического познания, облегчающие и упрощающие решение когнитивных, конструктивных, практических и иных задач, которые противопоставляются рутинному и формальному перебору вариантов. Так, при доказательстве теорем используется эвристическая наглядность, аналогичность геометрического построения. Во-вторых, формы знания, организующие процесс продуктивного творчества, эвристического мышления, которые формируют порождающие процедуры, направленные на решение креативных задач выявления ситуативных отношений в проблемной модели или организации, формирования опровержений с помощью контрпримеров в математике и т.д. В-третьих, методологические установки ученого, инженера или сообщества, которые функционируют в соединении предметно-логического, социально-научного и личностно-психологического аспектов. Они формируются на основе овладения методами и формами научного и технического познания и являются совокупностью стереотипизированных операций с объектом, которая выступает алгоритмом познавательной и созидательной деятельности. Методологические установки креативной деятельности исследователя и производителя оказывают серьезное влияние на характер и направление продуктивной деятельности в науке и технике. Например, при решении математических задач стараются вспомнить и использовать решения других аналогичных и похожих задач, примеров в качестве эвристического средства. В-четвертых, идеалы и нормы, принципы и идеи познания и деятельности в науке и технике, которые зависят от стадии творческого процесса: замысла задачи или постановки проблемы –инкубации или созревания идеи интуитивного озарения или откровения –дискурсивной проверки открытия.

Важнейшая проблема философии духовного творчества – порождающие факторы творчества в науке и технике. Креативная деятельность обусловлена социальными интенциями, импульсами и ресурсами, содержащимися в духовной и материальной культуре. Однако на первый план в научном и техническом творчестве выступает человеческая субъективность, инициативность личности или группы. Взаимодействующие друг с другом творческое усилие субъекта и социальная обусловленность выступают важнейшими факторами порождения нового открытия или изобретения и т.д. Инициатива личности в контактах с культурой (неожиданное сближение далеких научных идей, выбор плодотворных подходов к решению технических задач, преодоление традиций, преобразование результатов прошлого труда в средства создания творческих продуктов) становится предпосылкой творчества. При этом социальные детерминанты превращаются из совокупности внешних условий в способ индуцирования творчества, обеспечивая выход за рамки существующего, превращение возможностей, таящихся в науке, технике и культуре, в действительность. Этот прорыв в неведомое может совершить только личность, которая изобретает в импровизации продуктивные элементы действий и с их помощью порождает и вводит в мир новое, отвечающее критериям добра, красоты и истины. Условием развития человеческого мира становится согласование объективно-социальных и субъективно-личностных детерминант творчества в науке и технике, а их рассогласование приводит к одновременным, повторным, преждевременным и запоздалым открытиям или изобретениям. Таким образом, творчество – это социально обусловленная и целенаправленная созидательная деятельность человека, в которой полнее всего представлены продуктивные компоненты, присущие человеческому труду; эта деятельность направлена на порождение принципиально, качественно новых, нравственно оправданных и эстетически совершенных научных открытий, технический продуктов или иных культурных ценностей. Творчество – процесс, благодаря которому происходит восхождение человека к высшим ступеням духовности, нравственности и свободы, развитие личности и культуры. Движущими силами духовного творчества в науке и технике являются активность субъекта, преодолевающая предустановленные границы деятельности, и эвристическое стимулирование творческого процесса.