Уклад.: Б. В. Новіков, І.І
| Вид материала | Документы |
- В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
- Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш, 8270.65kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Ауки та освіти україни харківський національний університет радіоелектроніки “проблемно-орієнтовані, 184.05kb.
- [Текст] : бібліогр покажч. / Волин обл б-ка для юнацтва; [уклад. Н. А. Ількевич]. Луцьк, 340.08kb.
- Метод поради до відзначення 80 річчя від дня народження Майї Фролової / кз „Обласна, 236.66kb.
- Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
- До курсового проектування за курсом "Моделювання І прогнозування стану навколишнього, 1003.34kb.
- Амятников, оставивший неизменными традиции и уклад жизни населения, сегодня притягивает, 202.43kb.
- Н. Б. Давидова І 58 Інвестиційна діяльність будівельної галузі (2000-2008 рр.) [Текст]:, 190.12kb.
Балакірова С.Ю. (м. Київ)
Творчість Арнольда Шенберга: до проблем методології музичної естетики.
В умовах ситуації плюральності, співіснування різних дискурсів, що характеризує сучасний стан української естетичної науки, зокрема музичної, теоретичні проблеми, а саме проблеми методології, набувають актуальності та потребують постійної дослідницької уваги. Це насамперед стосується тих художніх явищ, у межах яких відбувалися процеси трансформації й зміни традиційної естетичної системи і народження нової. У контексті динаміки естетичних зрушень, що їх зазнала західноєвропейська музична культура першої частини ХХ століття, саме творчість австрійського композитора Арнольда Шенберга (1874-1951) була пов’язана з кризою класичної музичної естетики, зокрема з естетикою пізнього романтизму. Необхідно зазначити, що традиційним для естетичних й музикознавчих досліджень є як розгляд творчості Шенберга з точки зору його новацій у сфері музичної композиції, тобто додекафонної системи, так і аналіз естетичних поглядів австрійського композитора у контексті культури експресіонізму. Не заперечуючи наукову доцільність й плідність даних підходів, треба визнати перспективність застосування нових методологічних стратегій, які б враховували інноваційний потенціал сучасного естетичного дискурсу, зокрема постмодерністського.
Творчі інновації А.Шенберга першої половини ХХ століття, а саме його атональну музику та додекафонію, можна розглядати як музичне втілення головних естетичних ознак модерністської культури. Насамперед, додекафонна система Шенберга з її опорою на структурність, з її відмовою від попередньої традиції, з трактуванням додекофонії як єдиного та універсального методу у самій своїй основі виявляє модерністську ідею тотальної організації та пропонує “нульовий відлік” у мистецтві. Проголошуючи незалежність від попередників і декларуючи народження “нового” мистецтва, модернізм втратив таку важливу властивість, як контекстуальність. Інтерпретуючи дану ідею з точки зору естетичних новацій Шенберга, втратою контексту можна вважати відмову від музичних “інтонаційних словників” (Б.Асафьєв) попереднього періоду і створення майже “стерильної” мови музичних композицій, які не обтяжені жанрово-асоціативним матеріалом. Це призводить до створення “герметичних” музичних творів, що зумовлюють особливу комунікативну ситуацію у процесі сприйняття. Отже, додекафонні твори з їх прагненням до монологічності, передбачали певний естетичний досвід і креативні зусилля реципієнтів, які саме і могли б допомогти актуалізувати художній зміст твору. Саме складність у сприйнятті та розшифровці нової музичної мови зумовили скорочення слухацькой аудиторії. При цьому треба враховувати, що додекафонну систему композиції музичних творів слід розглядати не тільки з точки зору нової музичної технології та оновлення музичної мови. Естетичні інтенції композитора є частиною стратегії експресіонізму, що стверджувалась як спроба втілення кризового стану свідомості західноєвропейської людини першої половини ХХ століття.
Разом з тим, досить вагомі естетичні ознаки, що були репрезентовані у пізній період творчості Шенберга, дозволяють розглядати естетику австрійського композитора в контексті пізнього модернізму, тобто в контектсі переходу від модерністської до постмодерністської естетичної парадигматики. Отже, у пізніх творах австрійського композитора спостерігається відхід від радикального використання додекафонії як модерністського засобу раціоналізації процесу музичної творчості, як моделі музичної “абстракції”, що позбавлені від наявних жанрових асоціацій, притаманних творам класичної музики. Проте народжується тенденція, яка втілює прагнення до нової концепції музичного твору, до повернення контекстуальності, до відтворення діалогічної структури твору зі специфічними комунікативними властивостями, а також до інтенції щодо естетизації дійсності. Спроби Шенберга поєднати різностильовий інтонаційний матеріал в межах простору єдиного музичного твору передбачає подальше становлення розвитку музичної естетики у напрямку, що зумовив появу постмодерністської концепції музичного твору як тексту. Залучення творчості австрійського митця до кола теоретичних проблем сучасного естетичного дискурсу дозволяє визначити Шенберга як композитора, що репрезентує еволюційні процеси західноєвропейського музичного мистецтва не тільки першої, але ж і другої половини ХХ століття, відтворюючи певною мірою вектор розвитку від модернізму до постмодернізму.
Бежевець А.М. (м. Київ)
Болонський процес – “вікно в Європу”
Розвиток сучасного суспільства, формування громадянського суспільства та побудова правової держави залежать від реалізації духовного, інтелектуального (творчого) потенціалу нації.
Сьогодні в усіх сферах людської діяльності зростає попит на фахівців з вищою освітою. Вчорашні студенти стають провідними державними діячами, політиками, економістами, менеджерами, юристами, працівниками соціально-культурної сфери тощо. Тому головною метою навчальних закладів має стати підготовка висококваліфікованих спеціалістів, майстрів своєї справи.
Сьогодні Україна напередодні видатної події – приєднання до Болонського процесу, в рамках якого створюється єдиний європейський простір вищої освіти.
У зв’язку з цим нам просто необхідно переглянути своє ставлення до навчання та освіти, змінити принципи, форми та методи педагогічної роботи. Адже, за роки незалежності України значна частина педагогічного корпусу так і не позбавилась авторитарно-педагогічного стилю роботи, ними не сприймаються новітні освітні та психолого-педагогічні технології, їх методи роботи залишаються заідеологізованими.
Проте виховання нової людини – повноправного члена громадянського суспільства, вимагає сприйняття принципово нових ідей та методів здійснення педагогічної діяльності. Центральною фігурою має стати студент, який буде не тільки об’єктом виховання, а й суб’єктом самодіяльності.
Він повинен не просто отримати необхідний для певного освітнього рівня багаж теоретичних знань. Велика увага має бути приділена самостійній, творчій науковій та науково-практичній діяльності, свобода якої гарантується Конституцією України.
Отже, необхідно визначитись з поняттям “свобода наукової творчості”. На думку Ю. Соколенко – це гарантоване та реально забезпечене право педагогічного і науково-педагогічного працівника на вільний вибір методів та засобів навчання у межах затверджених навчальних планів, на індивідуальну педагогічну діяльність, на викладання навчального предмета на свій розсуд, на обирання теми і здійснення наукових досліджень своїми методами, а також право студента на вибір форми навчання, на участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, на обрання навчальних дисциплін за спеціальністю у межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки, на участь у формуванні індивідуального робочого навчального плану.
Крім того, треба звернути увагу на практичні уміння і навички та заохочувати будь-які форми практичної діяльності студентів. Адже теоретичні знання краще засвоюються при практичному застосуванні, що дозволяє усвідомити цінність і значення отриманої суми знань.
На думку автора при виборі професії необхідно враховувати індивідуальні особливості молодих людей (інтереси, звички, схильності, особливості світогляду та світосприйняття, характер правосвідомості тощо). Який би не був гарний викладач, ніякі новітні технології, методологічні рекомендації, матеріально-технічна база університету не допоможуть студенту стати висококласним фахівцем, якщо студент сам не захоче вчитися. Тож, перш за все, досягнення будь-якого результату залежить від людини, її бажання та волі, прагнення опанувати знаннями.
Приєднання України до Болонського процесу – це великий крок для нашої держави в самоствердженні, розвитку та вдосконаленні національної науки і освіти. Визначальним в цьому процесі повинно бути сприйняття гуманітарних і демократичних ідей, спрямованість на забезпечення основних соціально-культурних прав людини, пріоритетність розвитку та реалізації інтелектуального творчого потенціалу нації.
Бірюкова Т.Ф. (м. Запоріжжя)
БОЛОНСЬКИЙ ІМПЕРАТИВ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Сучасний розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні культурні цінності: парламентаризм, права людини, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня тощо.
Мета входження України в освітній простір Європи – це інтеграція національної системи освіти в систему європейських освітніх стандартів, що дасть можливість прирівнювати дипломи випускників вищих навчальних закладів України до дипломів випускників європейських університетів. Таким чином, після приєднання до Болонського процесу та реалізації його основних положень, наші випускники стануть конкурентноспроможними на європейському ринку праці і соціально захищеними. З іншого боку, Болонський процес передбачає зближення, а не уніфікацію, тобто в процесі входження ми не втрачаємо переваг національної освіти й підготовки фахівців, зокрема у сфері менеджменту, а, навпаки, отримуємо можливість збагачення їх полікультурою загальноєвропейського освітнього простору. Прийняття принципів Болонської декларації дозволяє зберегти досягнення і національні традиції власної освітньої системи
Як виходить із головної ідеї Лісабонської конвенції (1997 р.), що є складовою передісторії Болонського процесу, велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує усілякої поваги. І мета країн, що підписали цю конвенцію (так само, як і кінцева мета Болонського процесу) полягає в тому, щоб надати всім людям, полегшивши доступ громадян кожної держави до освітніх ресурсів інших держав європейського полікультурного простору, можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття. Адже сьогодні ситуація з відмінностями національних систем освіти настільки складна, що може кваліфікуватися як хаос. До речі, європейські учасники Лісабонської конвенції 1997 р. позитивно оцінюють діяльність України з виконання її положень.
Реалізація принципів Болонської декларації є шляхом ефективного розв’язання суперечності між національною освітньою системою підготовки майбутніх менеджерів (тобто професійною соціалізацією) та загальноєвропейською культурою (тобто процесом соціалізації, який має загальноцивілізаційне спрямування ).
Першою складовою цього подвійного процесу є соціалізація загальноцивілізаційного спрямування, яка задовольняється засобами культури. Стверджуючи подібне, ми спираємося на те, що адаптаційна складова соціалізації реалізується шляхом засвоєння норм і цінностей полікультурного соціуму, притаманного Об’єднаній Європі. Причому питання ми ставимо саме таким чином, що культура постає не просто механізмом соціалізації, але й механізмом громадянського укорінення особистості в полікультурний соціум Об’єднаної Європи. У контексті спрямування України до євроінтеграції укорінення особистості в культурі має поєднувати національні складові з полікультурними. Тільки за таких умов можлива успішна соціалізація загальноцивілізаційного спрямування майбутніх фахівців.
Герчанівська П.Е. (м. Київ)
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ «КУЛЬТУРОЛОГІЯ» В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Останні роки українська сучасна вища школа розвивається під знаком Болонського процесу, націленого на інтеграцію у європейську систему освіти, що потребує зміни способу подання знання: із форми трансляції інформації він повинен трансформуватися у спосіб вирішення конкретних проблем.
Перспективним з цієї точки зору є тьюторат – навчання на основі коллаборативного (співробітницького) методу і принципу «навчання дією». Особливо конструктивно ця форма проявляє себе на рівні загальногуманитарної підготовки студентів.
Структурно організація тьюторату містить такі основні елементи: 1) визначення проблеми; 2) створення робочої студентської групи для її вирішення; 3) призначення тьютора (викладача); 4) вирішення проблеми.
Важливим завданням тьютора є координування (але не лише оцінювання!) дослідницької роботи студентів, формування у студентів здібності висловлювати власну думку щодо проблеми, вироблення у них навичок командної роботи, навчання студентів використовувати теоретичні знання, що були набуті при аудиторних заняттях, для вирішення проблем, пов’язаних з їх повсякденним життям і реальною професійною діяльністю.
Рекомендується пропонувати студентам завдання, алгоритм рішення якого не є достатньо очевидним, «не лежить на поверхні» і проблема не має однозначного вирішення. Це потребує від них визначення проблемного поля та методів виконання завдання, рішення може здійснюватись через доказ і заперечення, визначеність і випадковість та ін. Зрозуміло, що при такому підході формуються аналітичні навички, що корисні для розв’язання проблем у нестандартних ситуаціях і важливі для майбутньої професійної діяльності студентів.
Схема проведення дослідницької роботи може містити такі етапи: 1) визначення сфери проблеми; 2) визначення типу проблеми; 3) визначення методу її рішення; 4) процес вирішення проблеми; 5) отримання результату.
Така форма навчання орієнтована, з одного боку, на розкриття індивідуальних здібностей студентів, з іншого – на формування у них навичок спільної дослідницької роботи. Вона сприяє концентруванню уваги студентів на навчальному матеріалі, розширює діапазон їхнього знання з певної дисципліни, прищеплює навички колективної праці.
Інший метод має назву «портфоліо». Змістом його є підбір матеріалу (візуального, вербального, письмового, електронного варіанта та ін.), орієнтованого на певну дослідницьку проблему. Студентові чітке формулюється завдання за конкретною проблемою у контексті навчальної дисципліни, наприклад: 1) бібліографічний огляд; 2) перелік літератури за темою (зокрема, іноземними мовами); 3) підбір відеоматеріалу; 4) рецензування публікацій; 5) критична оцінка щодо навчального курсу та ін.
Виконання такого завдання сприяє розвитку навичок дослідницької роботи. Одночасно воно дозволяє викладачу установити зворотній зв’язок у навчальному процесі, отримати інформацію щодо ступеня засвоєння студентами навчального матеріалу.
Хочу також звернуть увагу на таку ефективну форму навчання як групова презентація. Для її підготовки формується група із 3–4 студентів, які відповідають за організацію презентації; встановлюється дата її проведення. План презентації та тези доповідей студенти подають завчасно.
Рекомендуємо такий план проведення презентації: 1) викладання ключових положень проблеми, що виносяться на обміркування; 2) резюме головних ідей щодо проблеми; 3) короткий огляд методів дослідження проблеми; 4) викладання власної позиції учасників групи щодо проблеми; 5) колективне обговорення проблеми. Така форма навчання формує у студентів навички роботи з аудиторією, здібність аргументовано висловлювати власну позицію щодо проблеми.
Заставнюк О.О. (м. Славутич)
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ
Професійно-етична культура є складовою частиною системи підготовки фахівців з менеджменту. Сьогодні зростають вимоги держави до професійної компетенції менеджерів, що вимагає єдності професійних умінь та сформованих етичних якостей спеціаліста. У зв’язку з цим із особливою гостротою постає проблема обґрунтування педагогічних умов і шляхів підготовки майбутніх менеджерів до професійної діяльності.
Професійна культура – це сплав професійних знань і умінь, який за певних умов може бути реалізований в творчій діяльності менеджера; професійна етика розглядається як кодекси поведінки, що мають регулювати моральні взаємовідносини між людьми.
Орієнтуючись на потреби сучасного суспільства у висококваліфікованих кадрах, наш інститут здійснює перехід на кредитно-модульну систему навчання. Цей перехід зумовлений протиріччями:
- між високими вимогами до підготовки фахівців та низьким фактичним рівнем знань і практичних навичок випускників-менеджерів;
- між тією практичною діяльністю, яку мають виконувати випускники ВНЗ, та їх теоретичною підготовкою, яка мало сприяє формуванню вмінь самостійної роботи;
- неузгодженість між професійною і етично-культурною підготовкою майбутніх спеціалістів.
Тому впровадження кредитно-модульної системи організації навчання є одним з важливих завдань оновлення та модернізації освітнього процесу. Нам зрозуміло, що ця модель для нас нова і відрізняється від традиційної тим, що студент може самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, згрупований у вигляді модулів. Модуль містить конкретну мету навчання, блок інформаційного матеріалу і методичні вказівки про можливі способи досягнення поставленої мети.
Також введення кредитно-модульної системи передбачає розробку системи контрольних завдань, роботу щодо підвищення пізнавальної мотивації студентів, формування вмінь самостійної діяльності.
Головним завданням вважаємо розробку тестово-контрольної системи, яка б стимулювала студентів до активної пізнавальної діяльності та давала б змогу адекватно оцінювати рівень набутих знань та сформованих під час занять умінь і навичок.
Професійно-етична культура менеджера, на наш погляд, має такі складові:
- професійні якості: уміння ставити мету, аналізувати перешкоди та можливості щодо її досягнення; раціонально організовувати діяльність, що включає вміння складати план, розподіляти обов’язки, стимулювати працю інших та навички ефективного контролю тощо.
- етичні якості: знання загальноприйнятих норм і правил поведінки, високої відповідальності, володіння навичками ефективного міжособистісного спілкування тощо.
- індивідуально-особистісні якості: високий рівень знань та бажання підвищувати його, витриманість, ввічливість, мобільність, толерантність, професіоналізм і компетентність.
Найважливішою передумовою формування професійно-етичної культури може стати впровадження таких видів занять, які ґрунтуються на методах активного навчання, а саме: тренінгові заняття, заняття з елементами ділової гри, заняття-диспути, заняття-аналіз конкретних ситуацій.
Орієнтація викладача на діалогічну форму навчальної взаємодії має забезпечити сприятливий психологічний мікроклімат, атмосферу творчого пошуку і співробітництва під час занять, емоційний контакт із студентами.
Введення кредитно-модульної системи навчання, на нашу думку, має значно підвищити рівень підготовленості та сформованості професійно-етичної культури менеджерів, та сприяти розв’язанню згаданих протиріч.
Іваницький О.В. (м. Київ)
Аспекти управління освітою
Управління освітою є складним багатостороннім процесом, який потребує залучення широкого арсеналу засобів, методів та інструментів державного регулювання, стимулювання ініціативи та творчого пошуку в конкретних освітніх закладах. Однак безсистемне використання механізмів державного регулювання не принесе належних результатів, якщо не буде базуватися на чітко продуманій стратегії розвитку освіти в Україні.
Стратегія освіти має полягати в:
- оцінці сучасного стану вищих, середніх та початкових навчальних закладів, проведення стратегічного аудиту з боку експертів, у тому числі, зовнішніх;
- визначенні ключових напрямів розвитку навчальних програм і організації освітянського менеджменту;
- розробці системи контролю та оцінки знань, вмінь та навичок учнів, студентів, слухачів на різних рівнях організації навчального процесу;
- встановленні стандартів освіти, які б включали найкраще з міжнародного досвіду стандартизації освіти, а також враховували специфіку формування освітньої школи в Україні;
- включенні трансформаційного механізму, за яким бачення філософії побудови освіти в українській державі має бути передано на всі ланки освітніх закладів і стати елементом корпоративної культури кожного співробітника навчального закладу;
- плануванні активної участі в різних міжнародних асоціаціях, зокрема, асоціаціях бізнес-освіти: Європейській фундації розвитку менеджменту, Центрально- та Східноєвропейській асоціації розвитку менеджменту, Міжнародній асоціації менеджерської освіти; сприяння підготовці висококваліфікованих менеджерських кадрів, які зможуть бути задіяні у процеси реформування освіти в нашій державі;
- створенні платформи для широкої підтримки інновацій, наукових досліджень та ініціативи у галузі освіти та розвитку навчальних закладів; розвитку системи постійного навчання, підготовки та перепідготовки викладачів, педагогів та управлінського персоналу;
- стимулюванні використання сучасною школою сучасних комунікаційних засобів (Інтернет, інтранет тощо).
Отже, має бути створений особливий, український менеджмент освітою, який би був пов'язаний з особливостями соціально-культурного, політико-правового, економічного розвитку держави. Реформована освітня система має відповідати завданням підготовки людини високої культури та моральних якостей, що націлена на індивідуальний та колективний груповий успіх, відповідальність, професіоналізм та ініціативу.
Іванців Л.Г.(м. Київ)
ІСТОРИЧНЕ ЗНАННЯ В ЗМІСТІ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Як свідчить вітчизняний досвід використання історико-технічних знань в змісті професійної освіти, тут майже й досі панує головний принцип пізнання – історизм. І такий підхід є науковим за автентичним осягненням історичної дійсності в ознаках всеохоплюючого узагальнення, пошуках істини як законів історії. Він презентує об’єкт-предметне вивчення історії як минулого, що залишилося в часі, детерміністський характер історичного процесу [1, 98] та принцип освіти, що відбиває у кількісній сукупності інформаційний зміст різних навчальних дисциплін, предметів в загальній організаційній системі. Головною тут виявляється функція трансформації та передавання за схемою: емпіричний матеріальний світ (факти, події, люди) – теоретичне узагальнення у вигляді наукової інформації – суб’єкт освіти. Вивчаючи попередні досягнення і прорахунки, філософська думка намагається оцінити надбання минулого, визначити цінність історичного пізнання з позицій сучасної постіндустріальної доби. Як позитивні моменти минулого зазначимо: 1) популяризацію і пропаганду історико-технічних знань серед широких верств населення з часів виникнення техніки для загального користування; 2) організоване використання історичних знань в змісті професійної освіти (з 20-х років ХХ ст.); 3) створення кафедр з історії техніки та відповідних відділів у складі Академії наук, НДІ, методологічно-дослідницьких центрів, наукових товариств; 4) введення до навчальних планів і програм усіх ВУЗів курсу “Вступ до спеціальності” (1971). Майже до 90-х років ХХ ст. актуальними залишаються: 1) вивчення історичної думки не лише в процесі приростання історичних знань, не лише за усвідомленням їхньої освітньо-соціальної цінності (значення і смислу) у суспільному, а й особистому житті; 2) ефективне використання бази історичних, історіографічних джерел у виробництві, передаванні (трансформації) інформаційного продукту споживачеві освітньої послуги за оновленою методологією [2, 85-93].
Теоретичне усвідомлення, що механічному приєднанню знань варто протиставити органічність “вживлення” смислового змісту історичної інформації, визначає