Geum.ru

Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материалаДокументы

Содержание


Музична культура і формування творчої активності студентів технічного вузу
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   33
Кубышкин А.И. (г. Волгоград, РФ)

Болонский процесс и трансформация постсоветского (российского) университета

Присоединение России к Болонскому процессу в значительной степени способствовало оживлению дискуссии в академических и общественно-политических кругах по поводу путей реформы высшего профессионального образования в стране. Определенные шаги предприняло и правительство, устами министра А.А. Фурсенко провозгласив необходимость проведения первоочередных мероприятий. Тем не менее проблем и нерешенных вопросов в ходе этой дискуссии не только не убавилось, напротив, их число стремительно увеличивается.

Современный российский университет сталкивается одновременно и с проблемами университетского образования последней трети XX столетия, – коммерциализацией, корпоративизмом, сочетанием культивирования академической свободы с необходимостью все большего вовлечения в общественную и экономическую жизнь общества. Одновременно возникают и вопросы, связанные с повесткой будущего – глобализацией университета, проблемами идентификации и качества образования, новыми формами конкуренции и изменениями парадигмы образования.

Как показывают факты, ни один из шести основных пунктов Болонской декларации 1999 года не реализован полностью в российских университетах.
  • Отсутствует система сопоставимых степеней .
  • Двухуровневая система вводится на паллиативной основе.
  • Система кредитных единиц (ECTS) только проходит стадию апробации.
  • Академическая мобильность не только не развивается, но скорее находится в стадии стагнации (усилия МИОН не в счет).
  • Контроль над качеством образования носит преимущественно формальный и схоластический характер.
  • Укрепление международного сотрудничества сталкивается с многочисленными финансовыми, институциональными и политическими проблемами.

Выход из следующей ситуации необходимо, на наш взгляд, искать в следующем:
  • максимально адаптировав программы и стандарты к европейской модели, сохранить, в то же время, некоторые элементы сложившейся базы отечественного образования (языковая подготовка, наличие фундаментальных дисциплин);
  • четко разграничить общее и профессиональное образование, придать программе подготовки бакалавров статус законченного высшего образования с внесением соответствующих поправок в трудовое законодательство;
  • разработать финансовые и юридические меры с целью поощрения мобильности студентов и преподавателей, создать сетевую структуру (консорциумов) университетов,
  • усовершенствовать методики проверки качества образования и его соответствия мировому уровню.



Кузнецова В.О., Тимченко С.К. (м. Київ)

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА І ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНОГО ВУЗУ

Музика, як естетичний феномен загальнолюдської культури, завжди була безпосереднім виявом соціального буття, віддзеркалюючи наявну дійсність, минуле та створюючи моделі майбутнього. Акумулюючи в собі домінантні історико-соціальні цінності, музика активно впливає на становлення людської особистості, особливо молоді, маючи для цього унікальні і неповторні можливості.

Які ж можливості музики щодо формування і здійснення творчої активності сучасної людини і, зокрема, молоді?

Розглядаючи творчу активність як момент поєднання людини з самим процесом діяльності, а не як результат діяльності, ми можемо відзначити, що саме творче відношення є базисом діяльного розгортання цілісних людських здатностей і здібностей, які реалізуються в житті. Творче відношення опосередковує творчу активність. Творчий процес, пов'язаний із реальними зрушеннями в бутті, спирається на творчу активність, яка має потенційне буття і знаходить дійсну основу в особистості. Таким чином, саме особистість є носієм творчої активності.

В акті творчості імпліцитно закладена свобода мислення, дій, почувань, бажань, мрій. Ця свобода онтологічно передує творчості, де свобода поєднується з буттям особистості і де породжується необхідна передумова здійснення творчості.

Серед видів мистецтва музика визначається близкістю до смислотворчого процесу буття, так як процесуальність – важливіша буттєва особливість музики. Звідси можливість музики пластично віддзеркалювати, виражати як поверненість особистості до свободи, так і болюче переживання позбавленності можливостей вільного вияву своєї творчої активності. З великою безпосередністю втілюючи в собі цю фундаментальну якість мистецтва, музика особливо яскраво демонструє цей своєрідний досвід свободи.

Невимушеність почуттєвих станів людини, безпосередність та переконливість змістовних образів музики (при безпосередньому спілкуванні з музикою) розширюють внутрішні зони свободи людини, продукують ті структури особистісного буття, які можуть стати опорою для внутрішнього втілення творчої активності та самотворення особистості. Саме це і можна назвати "екзистенціальною ефективністю" внутрішнього мотивування слухання музики. Музика як сфера свободи суб'єкта, як найбільш вільне від дидактизму "виховування", завжди притягувала молодь, спонукаючи її до звершень, боротьби і творчості.

Сама ж композиторська творчість – це діяльність на рівні онтологічних структур світу: композитор засобами музики сприяє формуванню творчої активності особистості і зростанню буття взагалі. Завдяки творчості композитора молоді люди набувають додаткових можливостей творення і самотворення. Справляючи продуктивний вплив на творчу активність особистості, музичний світ сполучає різні смислові рівні реальності: від глибин підсвідомості особистості – до сфери трансцендентного.

Духовний вплив музичної культури на особистість в її соціально-психологічному вимірі багатофункціональний: вплив на розвиток творчої активності особистості, соціалізація образно-асоціативної сфери свідомості, формування почуттів, емоцій, розвиток уяви, фантазії; виховання моральних, гуманістичних якостей людини та ін.

Таким чином, музика та музична культура в цілому є активним соціальним фактором формування творчої активності особистості, її суспільної діяльності.


Куцик К.М. (м. Київ)

Буття людини і освіта: контекст сучасних трансформацій

Сучасний глобалізований неблагополучний світ з лавиноподібно зростаючими новаціями, проектує соціокультурну ситуацію невизначеності ключових параметрів культури, узятої в антропологічному вимірі, де буття людини втрачає почуття шляху. В фокусі переоцінки опиняється історична доля людини, її вміння в оруеловському світі підтримувати істину, сподіваючись на майбутнє. Можливість і здатність людини «ввійти» у буття, усвідомити його цілісність і гармонію, визначає міру її зрілості і самоусвідомлення як особистості. Від характеристик особистості та сформованої особистості модальності ставлення до дійсності залежитиме майбутня перспектива історичного поступу. Тому дискурс онтології людини, в природі якої стільки несподіваного, непередбачуваного – в ній завжди залишається щось таке, про що ми ще не підозрюємо, особливо актуалізується і стає першим планом досліджень і аналізу. Людина принципово не може бути виписана жодною конкретно-визначеною моделлю, її екзистенція невичерпна, безмежна.

Як молодій людині навчитись мистецтву жити у своєму вимірі за складних умов реалій сьогодення? Адже вона постійно зіштовхується з іншими множинними світами, у яких не існує готових рішень, де їх потрібно приймати самостійно, передбачати і прогнозувати можливі наслідки їх дій, і основне – нести відповідальність за них. Тому система усталених цінностей у сфері освіти та виховання, на яку в першу чергу мають бути спрямовані зусилля соціуму, все в більшій мірі потребує змін і має трансформуватись в плані підготовки «безкінечної персони», орієнтованої на пошук істини, сенсу і щастя, здатної до творчості і самотворення. Назріла ситуація творчого пошуку моделі сучасної освіти нашої країни, трансформованої в європейський простір вищої освіти – «болонізовану» Європу, – без знецінення і нівелювання всього того позитиву, який вона мала і досьогодні несе в собі, має вирішитись.

Основою розвитку європейського простору вищої освіти є якість освіти. Стандарт середньої освіти у країнах європи був узгоджений на початку 90-х років за двома основними показниками – тривалістю (12-13 років навчання) і профільність (впродовж 3-4-х років учні вибирають і поглиблено вивчають предмети, що відповідають спеціалізації майбутньої вищої освіти. Дотримання цього стандарту має гарантувати високу підготовку вступників і можливість засвоєння ними 60 кредитів бакалаврської підготовки за 3 роки навчання.

Вихідні концепції модернізації нашої національної системи освіти не були зорієнтовані на інтегрування в європейський простір, вони переважно зводились до «прилаштування» системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. Тому без прискорення «європеїзації» загальної і професійної середньої освіти, яка не відповідає європейським стандартам, буде неможливість участь нашої країни в програмах обміну студентами, узгодження комплексу предметів та їх сутнісного змісту.

Якісна підготовка фахівця за певними напрямами та спеціальностями базується на 3-х основних критеріях – кадрове, методичне та матеріальне забезпечення навчального процесу. Але навіть повна відповідність цих критеріїв ліцензійним вимогам не гарантує високу якість навчання без зацікавленості студента у здобутті високого рівня знань. Мотивація до навчання є головним чинником, що впливає на якість системи освіти загалом.

Болонською угодою передбачене запровадження кредитно-модульної системи навчання, а також системи, що грунтується на 2-х циклах – здобуття вищої освіти та наукового ступеня. Від викладача як і від студента вимагається напружена праця: викладач має постійно підвищувати свою кваліфікацію і бути на рівні сучасних дидактичних і наукових вимог; студент має навчитись оволодівати новими знаннями, вміти їх систематизувати, розвивати аналітичне мислення, працювати самостійно і практично застосовувати здобуті знання.

Без сутністно-змістовних змін у напрямі демократизації освітньої політики, децентралізації системи освіти, автономії університетів, мобільності викладачів і студентів, впровадження нових форм управління вищим начальним закладом приєднання до Болонського процесу для України стає неможливим.


Лукашенко А.А (м. Київ)

Багатоаспектність культурологічних європейських орієнтирів вищої освіти

У Болонській декларації 1999 року крім зосередження питань на вирішенні завдань збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи освіти мова йде і про ефективність сучасної цивілізації та її життєздатність, що вимірюється її культурним впливом на інші країни. Саме “Європа знань” спроможна надати європейським громадянам знання разом із “усвідомленням спільних цінностей і незалежності до єдиної соціальної та культурної сфери”.[1] Ідеї цього документа підтримують Сорбонську декларацію 1998 року, де провідна роль з розвитку європейського культурного простору відводиться університетам, які є “хранителями традицій європейського гуманізму”.[2]

У Саламанському зверненні Європейської асоціації університетів наголошується на дотриманні європейських освітніх традицій в єдиному європейському просторі вищої освіти. Це суспільний обов’язок, відповідальність, широкий і відкритий доступ до бакалаврського та магістерського рівнів освіти, сьогоденні та довгострокові потреби суспільства, що дають можливість продовжувати освіту протягом усього життя людини. Вищі навчальні заклади орієнтуються у своїй діяльності на зближенні соціальних ознак, наявних у різних країнах. Досягається це створенням достатнього рівня самозбереження національних традицій для забезпечення “мінімального рівня узгодженості”.[3] Основними питаннями тут мають бути поєднання нововведень і традицій, академічна бездоганність та соціально-економічна обґрунтованість, послідовність і свобода вибору для студентів.

У Празькому комюніке міністрів вищої освіти європейських країн 2001 року підтверджується, що для забезпечення мобільності студентів, викладачів, науковців та адміністративних працівників слід використовувати демократичні цінності, розмаїття культур, мов та систем вищої освіти Європейського простору.

Європейська традиція вищої освіти розглядається як частина громадської політики щодо соціального розвитку, а не комерційний продукт. [4] Подальший розвиток вищої освіти в європейському просторі розглядає її як суспільне благо та відповідальність, навчальну цінність в поєднанні з європейським простором наукових досліджень. [5]

Ці ж аспекти мають місце в перших і подальших документах розвитку вищої освіти в Україні. Це завершення обговорення змін до Закону України «Про вищу освіту», Державна програма розвитку культури на період до 2007 року, Державна програма розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки, накази МОН України 2004 року № 48, 49, 812 про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу та перелік основних заходів щодо вказаного, проект Закону України “Про освіту дорослих” тощо.

Цілями державної освітньої політики є процес набуття знань і виховання соціально активної людини, що дає можливість підвищувати культурний рівень суспільства, розвивати політичну, правову, моральну культуру населення. Ці зміни у системі освіти пов’язані безпосередньо із зростанням ролі вищої освіти. [6, С.17-20]

Подальша демократизація життя вищої школи, автономія навчальних закладів, посилення ролі науково-педагогічних колективів, боротьба із псевдоосвітою, знаходження оптимальних взаємостосунків ВУЗів із своїм Міністерством повинні сприяти забезпеченню всебічного розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства. [7]

Література:

  1. В.С.Журавський, М.З.Згуровський. “Болонський процес: головні принципи входження в європейській простір вищої освіти”. – Київ.: “Політехніка”, 2003. ссылка скрыта
  2. ov.ua/education/higher/bolon/7/#1
  3. ov.ua/education/higher/bolon/2/#6
  4. ссылка скрыта
  5. ov.ua/education/higher/bolon/5/#2
  6. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 416 с.
  7. Станіслав Ніколаєнко. Вищій школі – державну турботу // Дзеркало тижня – 2005. – № 3 (531) , 29 ciчня – 4 лютого.



Машталер А.А. (м. Київ)

Евристичні можливості культури в самоздійсненні особистості

Людина – це суб’єкт власного розвитку, продукт культурно-історичних перетворень, моралі, права, політики суспільних і природних процесів тощо. Її становлення як цілісної особистості найбільш суттєво виявляє себе через розвиток самосвідомості, ствердження індивідуальності в її нетотожності і незалежності. При цьому цілісність особистості виходить на рівень такої соціальної активності, котра в значній мірі зумовлюється орієнтаціями, адекватними ціннісному буттю, заснованому на принципах духовного і практичного самовизначення.

Зрозуміти людську суб’єктивність як персоналістично-екзистенційний організований внутрішній зміст – означає зрозуміти її як світоглядну цілісність, здатну відповідним чином спрямовувати власну сутність. Однак, скільки б ми не пізнавали людину, не з’ясовували рівень її духовності, рівень творчо-культурної діяльності, в ній завжди залишається те, про що ми не дізнаємось і не усвідомимо. Це закономірно, оскільки людина принципово ніколи не вичерпується ніякою конкретною моделлю.

Культура є головною умовою пізнання таїни “людського” в природі та “природного” в людині. Критерії їх гармонійного узгодження та єдності, що виявляються в конкретно-історичних типах духовно-практичної діяльності, акумулюються в самосвідомості людини і здійснюються у вигляді творчих “механізмів” її самореалізації й самовизначення. Культура є втіленням тієї сторони творчої активності, що характеризує її не як індивідуально-психологічний акт, а як суспільний процес, як соціально-здійснювану діяльність. У культурі тим самим дійсність постає як соціально сформована, але творча реальність. Культурну реальність потрібно розглядати в особливому аспекті, що відрізняється від розповсюдженого погляду на культуру як “частину” або “сферу” суспільного життя, що збігається з іншими сферами (економічною, політичною, соціальною) і є похідною від них. Культурна реальність, як результат творчості і як культурно-історичний процес, “пронизана” духовністю і складає особливий вимір людського буття. Якщо культура є сукупністю вищих або узагальнених форм духовної діяльності (мова, мистецтво, релігія, моральність тощо), то вона забезпечує “введення актуальної пізнавальної дії в русло сукупного історичного досвіду людства і разом з тим “підключення” цього досвіду у вигляді певного категоріального змісту до актуальної пізнавальної дії”. Але цей зміст виступає як специфічно людське, тобто творче, а тому соціально значиме.

Людське буття – це перебіг великої кількості можливостей, що й утворює її власне смислове поле. Творчість виступає як особлива форма виявлення і здійснення можливого виміру буття, розгортання смислів і тим самим “спрямовує перебіг буття” (В.Франкл), його зверненість в майбутнє, із збереженням і збагаченням його багатоманітності. Творчість –багатоступеневий та багатоаспектний феномен, що втілює множинність “зовнішніх” і “внутрішніх” вимірів, вплетених в цілісний культурний контекст, визначаючи його самостановлення.

Духовна діяльність є невід’ємною від творчості. Саме вона “призводить” до певних “матеріальних” результатів, котрі стають суспільним надбанням, сприяють розвитку всіх сфер життя соціуму і особистості, визначають духовні феномени в культурно-інтелектуальному бутті. Раціональні результати як досягнуті істини в підсумку творчості безпосередньо впливають на ідейно-моральний стан суспільства, забезпечують відносну самостійність розвитку ідеально-ціннісної сфери людського буття. Опредмечуючись і стаючи загальнозначимим, суб’єктивно-особистісне – як творче зумовлює зростання культури в якості такої цілісності, котра охоплює матеріальне і духовне життя суспільства, самозмінення людини в її самоздійсненні.


Мельник О.Л. (м. Київ)

Особливості трансформації вищої освіти України в контексті Болонського процесу

Входження української вищої освіти в європейський освітній простір є важливою складовою загального процесу європейської інтеграції України. Вступ України до Болонського процесу, спрямованого на створення спільного європейського простору вищої освіти, може бути потужним поштовхом до позитивних системних змін у вищій освіті України, зокрема у таких сферах, як автономія університетів, прозорість систем вступу та оцінювання, моніторинг якості освіти та мобільність студентів.

Обраний Україною курс до вступу в Європейський Союз передбачає поступову інтеграцію національної системи вищої освіти в європейський освітній простір, як один з напрямів, завдяки якому можна досягти вагомих успіхів у інших євроінтеграційних процесах та стати одним з вирішальних системних чинників у входженні України в об’єднану Європу. Інтеграційний процес у сфері науки і освіти полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті. Важливим є й те, що дії, спрямовані на європейську інтеграцію через вищу освіту, прискорять процеси реформування української системи вищої освіти.

Важливо, щоб ініціатором змін в українській системі вищої освіти виступали не тільки центральні керівні органи, а, насамперед, вищі навчальні заклади, академічні спільноти і студентські органи самоврядування.

Водночас визначилася група університетів, які спрямовують свої сили у площину євроінтеграції. Більше п’ятидесяти університетів приймають участь у експерименті по впровадженню кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів. Окремі ВУЗи працюють в європейських програмах з розвитку вищої освіти (TEMPUS/TACIS), чимало вищих навчальних закладів активніше налагоджує стабільні багатосторонні та довгострокові зв’язки і програми обмінів з європейськими університетами.

Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.

Роль української освіти в Болонському процесі має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до втрати кращих надбань вітчизняної школи вищої освіти.

Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Україна намагається досягти високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.

Будучи ще фактично еквівалентними, системи вищої освіти Росії і України вже за визначенням (за офіційним статусом) одномоментно стали суттєво відрізнятися. За цією ознакою їх уже відносять до різних класів – вищого і нижчого. У результаті може збільшитися відтік студентів та молодих викладачів і вчених з України. Є ризик погіршення якісного складу іноземних студентів, які приїздять на навчання в Україну. Міжнародні фонди і гранти на розвиток освіти також будуть переважно спрямовуватися в країни Болонської співдружності.

Розвиток транскордонного співробітництва і розширення міждержавних відносин із країнами – членами ЄС і країнами – кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейський Союз і країни – кандидати на вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.