Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материала

Содержание

Наукова творчість як синтез індивідуального та колективного
Наукові дослідження та розвиток сучасного наукового та освітнього простору
Перспективи розвитку та принципи організації науково-дослідної роботи студентів у вищій школі україни
Сучасний стан та перспективи розвитку науки та нових технологій

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 33

Лабур О.В. (м. Київ)

Сучасна науково-історична творчість як важливий аспект гуманітарної стратегії розвитку України.

Здобуття Україною статусу незалежної держави стало значним стимулом відродження історичної пам’яті народу та розвитку національної самосвідомості. Постала нагальна проблема формування національного світогляду та такої державницької ідеології, яка сприяла б гармонійному розвитку незалежної України та інтегруванню її в світовий культурний простір. Вирішенню цих завдань має підпорядковуватися державна гуманітарна політика, в якій вирішальну роль відіграє гуманістично-творча місія історичної науки, що формує історичну свідомість, без якої неможливий подальший розвиток суспільства, бо без знання своєї історії воно приречене на вимирання.

Визначальним фактором формування національної історичної свідомості є створення системної концепції української історії, яка увібрала б в себе найкращі риси минулого та перспективи майбутнього. З розвитком методологічного плюралізму наукового знання та трансформаційних процесів суспільного життя України на рубежі ХХ – ХХІ ст. актуальним стали переосмислення критеріїв і методів пізнання, пошук альтернативних теорій, їх системне поєднання та відтворення нових концептуальних засад історичних досліджень. Першочергового значення для наукових пошуків, окрім подій та джерел, надається обґрунтуванню історичних процесів, їх причинності, розуміння сенсу, пошук мотивів та історичної реконструкції суспільних відносин.

По-перше, відбувався перегляд основних питань історичних досліджень. По-новому розглядалися проблеми княжої доби, козацтва, національних революцій 1917–1920 рр., що дасть можливість простежити демократичні і парламентські традиції в українському суспільстві, виявити еволюцію державотворення на землях України, з'ясувати проблеми етнічного походження українців. Паралельно почалися дослідження з порівняльними методиками, так, наприклад, порівнювали українське козацтво з західноєвропейським лицарством. Разом з тим, виявилися різні базові соціальні передумови: для козацтва – це рухливі маргінальні страти, для лицарства – вояки аристократичного походження. Крім того, на відміну від козацтва лицарство було елітною кастовою групою. Різною була і стартова мотивація.

По-друге, все більше уваги приділяється культурно-духовним процесам в історії України, зокрема питанням міжконфесійних відносин. Такий підхід дає можливість по-новому оцінити тогочасну соціальну історію, зрозуміти справжній зміст життя звичайних людей, порівняти два паралельні життєві позиції – офіційну та повсякденну.

По-третє, для наукового пізнання визначними виступають процеси диференціації наукових теорій, що має вираз у розмежуванні стандартних кордонів для окремих наукових дисциплін і формування нових галузей на межі споріднених наук.. З’явилося чимало нових дослідницьких теорій і концепцій розвитку українського суспільства: 1) теорія еліт, 2) гендерна історія, 3) кліометрія, 4) семіотика, 5) історична географія, 6) історична соціологія, 7) релігійна історія та ін.

Поява великої кількості історичних концепцій призвела до загострення проблеми періодизації історії України. Поряд з традиційною хронологією – давня, середньовічна, нова і новітня історія – з’являється новий період української історії, який назвали „ранньомодерновим”. З огляду сучасної науки, самі поняття „середньовічної” та „ранньомодернової” культур залишаються багатоплановими і неоднозначними.

Таким чином, зміна парадигми суспільного життя, світові процеси глобалізації та диференціації сприяли переосмисленню сучасної науково-історичної творчості як гуманітарної стратегії розвитку України. Концептуальні основи вивчення історичних процесів створили нову методологічну і понятійну базу історичної науки, удосконалили її науковий пошук при аналізі світоглядницьких стереотипів та рольових позицій людини в історичній ретроспективі.

Лисенко В.М. (м. Київ)

НАУКОВА ТВОРЧІСТЬ ЯК СИНТЕЗ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТА КОЛЕКТИВНОГО

Питання про співвідношення індивідуального та колективного в науковій творчості має давню філософську традицію. В сучасних умовах ця проблема привертає до себе особливу увагу в зв’язку з розповсюдженням в науці колективних форм пізнавальної діяльності, що спричинило дискусію про роль індивідуальної творчості в розвитку наукового знання та її перспективи.

Існують різні точки зору щодо сутності цієї проблеми. На думку деяких авторів, науково-технічний прогрес може відбуватися, в основному, за рахунок колективної творчості, а сам вчений перетворюється на „людину організації”. Оскільки наукова творчість є процес колективний, то сама наука має без особистісний характер, а окремий вчений не є самостійним суб’єктом наукового пізнання. Інші, навпаки, підкреслюють значення індивідуальності в науці і стверджують, що наукові ідеї народжуються в головах окремих вчених, а вже потім в колективах розробляються і втілюються в життя. На думку третіх, в експериментальній науці переважає колективна творчість, а в теоретичній – індивідуальна.

Але, мабуть, сутність цієї проблеми полягає не в протиставленні індивідуальної творчості колективній, а в з’ясуванні взаємозв’язку і знаходженні тих об’єктивних засад, що обумовлюють необхідність і визначають їх роль в науковому пізнанні.

В наш час дійсно збільшується значення колективних досліджень. Складність в багатогранність сучасних наукових проблем, необхідність широких експериментальних досліджень вимагає об’єднання вчених у великі творчі колективи з метою ефективного вирішення проблем. Але це зовсім не применшує значення індивідуальної творчості. Необхідність індивідуальної і колективної творчості врешті-решт випливає із наявності двох форм життєдіяльності людини – загальнородової та індивідуальної, що існують в якості відносно самостійних способів в будь-якій сфері суспільного життя, зокрема і в науці. Вже згідно з цим, колективна та індивідуальна творчість є об’єктивно обумовленими і відносно самостійними формами наукової діяльності, що мають властиві їм закономірності.

Колективна (групова) форма наукової творчості – це такий пізнавальний процес, що здійснюється індивідами, об’єднаними в групу спільними науковими цілями та інтересами, правилами та законами спільної діяльності.

Але колективна форма наукової діяльності не зачіпає всіх механізмів наукової творчості. Поряд з нею існує індивідуальна форма творчості, яка має свої особисті, специфічні ознаки, що випливають із особливостей індивідуального рівня буття людини. Безпосереднім творцем наукових ідей виступає окремий індивід, що спирається в своїй діяльності на персональні прийоми і засоби праці, склад розуму і інтуїцію. Але в дійсності суб’єктом пізнання може бути не ізольований індивід, а людина, яка володіє соціальним досвідом і системою знань, яка вироблена колективно. Творчість, таким чином, може бути визначена як єдність соціального та індивідуального в діяльності людини. Під час цього процесу людина перетворює довколишнє середовище і разом з цим реалізує себе як індивідуальність. Відбиваючи єдність індивідуального та соціального в перетворюючій діяльності індивіда, творчість можна розглядати як категорію моралі, що щільно пов’язана з сенсом життя людини.

Таким чином, наукова творчість вимагає колективної та індивідуальної форм діяльності, що взаємообумовлюють і взаємодоповнюють одна одну, не виокремлюють одну за рахунок іншої, а вміле їх поєднання може сприяти науковому прогресу. Цей висновок має не тільки теоретичне, але й практичне значення, особливо в справі удосконалення діяльності наукових організацій.

Рубанець О.М. (м. Київ)

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ТА ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Переосмислення ціннісних орієнтацій суспільного розвитку, що набуло в 90-ті вигляду перенесення визнання цінності науки на визнання цінності освіти, характеризує тип суспільного розвитку зі зниженими інноваційними можливостями. В суспільствах подібного типу формується уявлення про постнаукоцентризм, згідно з яким наука втрачає значення осьового фактору суспільного розвитку. Разом з тим пошуки аргументації для збереження науки все більше спираються на ідею вторинності науки по відношенню до освіти. Одним з проявів цього є формування образу науки як підгрунтя, підпитки для розвитку освіти. На перший план при цьому висувається не технологічна функція, що полягає в створенні наукомістких технологій, а культурна функція. Насправді, введення в науковий обіг нового розгляду науки як форми культури в умовах збереження старих ідеологічних стереотипів НТП як основи техногенної цивілізації приводить не до збільшення, а до зменшення сфери культурного впливу, який має здійснювати сучасна наука. В цьому плані підходи, що орієнтуються на визнання пріоритетності певних напрямів розвитку вітчизняної науки, що досягли рівня світової науки, і підтримки їх державою, значно ближчі до реального підсилення загального культурного впливу науки на суспільство. Особливого значення при цьому набуває визнання пріоритетності розвитку наукових досліджень відносно педагогічних процесів. Концентрація зусиль на розвитку не тільки академічної, а й ВУЗівської науки є реальним фактором надання якісно нового рівня системі ВУЗівської освіти.

Освітній і науковий простори в інтеграційних процесах, що розвиваються в сучасній науці та освіті, тісно пов’язані між собою. Сучасний образ освіти не можна уявити без відповідного розвитку наукових досліджень, сучасних форм інформаційного обміну з міжнародними центрами та університетами.

Визнання цінності розвитку наукових досліджень як стратегічного вектору трансформації сучасного наукового та освітнього простору є фактором приєднання України до інтеграційних процесів, що відбуваються в світовій науці та сучасній освіті. Культурна функція науки полягає не в тому, щоб на тлі зниження інноваційного потенціалу економіки і витіснення наукового дискурсу на периферію суспільної свідомості стверджувати обмежену сферу існування науки як своєрідної підпорки для освіти. Культурна функція науки в сучасному цивілізаційному розвитку полягає в перетворенні науки у форму культури – нової когнітивної культури наукових досліджень, інкорпорованих в сучасний розвиток корпорацій та різноманітні форми соціально-інституційного розвитку. В сучасному світі значення науки не зменшується, а збільшується. Втрата науковим дискурсом привілейованого значення зовсім не означає зменшення реального впливу науки на глобалізаційний розвиток формування сучасного наукового та освітнього простору, підкреслює значимість наукових досліджень як стратегічного вектору. Інформаційний обмін і розвиток телекомунікацій підпорядкований меті розвитку наукових досліджень. Досягнення високої якості сучасної освіти неможливе без надання нових імпульсів розвитку університетської, ВУЗівської науки. Світове значення університетів в розвитку наукових досліджень підкреслює їх значення як центрів інтеграції світового досвіду, інформаційних зв’язків, що перетворюють їх в інтегратори сучасного наукового та освітнього простору. На цьому шляху здобудуть життя різноманітні створені технологічні форми і можливість – зокрема науково-освітні мережі.

Смолкин Ю.Н. (г. Киев)

Использование нейронных сетей как новый творческий подход к анализу и принятию решений в ERP-системах.

Современный менеджмент сталкивается с постоянно растущими объемами информации: и экономической, и политической, и социальной. Методики упорядочения таких массивов данных уже существуют: ERP-системы (Enterprise Resource Planning) широко используются в сфере управления крупными коммерческими предприятиями. Однако зачастую информация, которая вращается в сфере взаимодействия различных организаций, неточна и искажена слухами. Поэтому принимать решения на ее основе достаточно рискованно.

Новым эффективным подходом в этой области являются самообучающиеся системы, (так называемые нейронные сети), то есть псевдоискусственный интеллект с применением самоорганизующихся карт Кохонена^¹.

Типичная маркетинговая задача: у нас есть информация о деятельности нескольких десятков компаний на рынке (их открытая финансовая отчетность) за некоторый период времени. По окончании этого периода известно, какие из них обанкротились, а какие продолжают стабильно работать. Необходимо узнать, какие компании являются приоритетными с точки зрения сотрудничества, т.е. решить задачу анализа рисков работы с различными коммерческими структурами. На первый взгляд, решить проблему несложно, т.к. есть информация о работе компаний и результат их деятельности. Но здесь возникает сложность, связанная с тем, что данные, которыми мы располагаем, описывают прошедший период, а нас интересует будущий.

Огромные перспективы открывает внедрение нейронных сетей в управлении организацией и ее ресурсами, так как подобная программная ERP-система будет не просто мощной и гибкой базой хранения и анализа данных, а будет способна предлагать собственные варианты решений и действий, основываясь на накопленных данных.

Спіцин Є.С., Журавльова Н.В. (м. Київ)

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ УКРАЇНИ

В основі розвитку загальноєвропейського простору у галузі вищої освіти полягає її якість. Як свідчить практика вітчизняних та зарубіжних вищих навчальних закладів, забезпечити якість навчання, яка відповідала б вимогам сьогодення, можливо тільки за умови органічного поєднання навчальної та наукової діяльності як викладачів, так і студентів. Законом України „Про освіту” визначено, що „...науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки фахівців”, а в Комюніке конференції європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (2001р.) підкреслено, що „...наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти”.

Реалізуючи основні положення „Програми роботи з обдарованою молоддю” на 2001-2005 роки, у вищих навчальних закладах країни має бути розроблена система пошуку, відбору, навчання та підтримки талановитої студентської молоді. Необхідність розроблення такої системи була викликана не тільки формальними вимогами директивних документів, а тим, що самі реалії сучасного життя ставлять вимоги перед організаторами вищої освіти щодо створення у вищих навчальних закладах необхідних умов для формування у студентів творчих здібностей, виховання особистості, здатної до саморозвитку як під час навчання у вищій школі, так і в подальшій професійній діяльності. Розвиток і реалізація творчого потенціалу майбутнього фахівця сьогодні неможливі без виховання у студента бажання, потреби та здатності займатися науковою творчою діяльністю.

А для цього необхідно інтенсифікувати навчальний процес. Посилити його привабливість для студентів, результативність. Все це вимагає суттєвого перегляду системи творчої підготовки майбутніх фахівців.

Дійсно, аналіз сучасного стану організації науково-дослідної роботи студентів (НДРС) в Україні свідчить, що чіткої системи в організації творчої підготовки майбутніх фахівців у більшості вищих навчальних закладів немає, а це, в свою чергу, логічно призвело до суттєвого зниження ефективності цієї роботи, а то і до певного її занепаду. Відсутність єдиної Концепції організації НДРС загальноукраїнського координуючого органу в галузі НДРС призвело до того, що рівень творчої підготовки студентів у багатьох ВНЗ визначається значною мірою суб’єктивною оцінкою важливості НДРС керівництвом навчального закладу.

Аналіз багаторічного досвіду кращих ВНЗ Україні та країн СНД дозволяє зробити висновок, що Концепція організації НДРС має будуватися з урахуванням принаймні таких принципів:

залучення студентів до науково-дослідної роботи має бути безперервним, починаючи з першого і закінчуючи останнім курсом навчання;
система НДРС у ВНЗ має включати як творчу підготовку всіх студентів, що здійснюється відповідно до навчального плану у процесі навчання, так і творчий пошук, що ведеться у позанавчальний час, найбільш здібними та краще підготовленими студентами;
тематика наукових досліджень студентів повинна бути тісно пов’язана з науковою тематикою кафедр, лабораторій, викладачів та наукових співробітників ВНЗ;
планування НДРС у ВНЗ має носити комплексний характер, що передбачає залучання до цієї роботи всіх кафедр, наукових підрозділів навчального закладу, взаємозв’язок і взаємодоповнення всіх форм організації НДРС;
ефективна організація НДРС має передбачити систему стимулювання студентів та викладачів, які беруть активну участь у її проведенні.

Саме на основі зазначених принципів у кожному ВНЗ має бути розроблена система роботи з обдарованою студентською молоддю, яка б включала низку організаційно-методичних засобів та технологій пошуку навчання і самовдосконалення талановитих студентів, створення умов для гармонійного розвитку їх особистості.

Федоренко І.П. (м. Київ)

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАУКИ ТА НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

В сучасному світі вклад науки, інновації і нових технологій є визначальним фактором соціального та економічного розвитку країни. Душа економіки знань – це безперервне прагнення до нововведень, а джерело її сили – освіта[1], а також досвід. Активізація інноваційної діяльності, як свідчить досвід розвинених країн, є визначальним напрямком розвитку науки та науково-технічної творчості, що підвищує конкурентноздатність і стале становище на ринку товарів і послуг. Падіння рівня науково-технічного потенціалу, низький престиж наукової праці та соціальний статус науковців є одними з головних проблем сьогодення. Відсутність довгострокової стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку, дає підстави урахувати досвід не лише розвинутих країн, а також наші власні упущення та досягнення в минулому для вирішення даної проблеми.

Характеризуючи реальний стан, що склався в Україні, можна відзначити, стан фінансування розвитку науки значно скоротився до рівня видатків СРСР початку 50-х років. За 2002 р. витрати на науку в країні склали до 1,7% від ВВП, тоді як у ряді розвинених країн світу цей показник збільшився майже з 1,9 до 3% від ВВП. На даний момент, ЄС в середньому витрачає на НДДКР 1,9% ВВП, Америка – 2,64%, Японія – 3,04%, Швеція – 3,6%, Англія – 2,8% і т.д. Останнім часом значного скорочення зазнала також чисельність спеціалістів у науково-технічній сфері. У Чехії на 10 тис. зайнятих в економіці країни працівників припадає 23 дослідники, в Угорщині – 29, у Польщі – 34, в Німеччині – 61, у Фінляндії – 94, в Японії – 96[2]. В Україні останнім часом чисельність фахівців, що мають ступінь кандидата наук, знизилася з 39,7% у 1995р. до 27,4% у 2002 р. Все це ймовірно, оскільки дані фінансового забезпечення неодноразово підтверджують неналежну підтримку держави, щодо зацікавленості та активізації серед наукових співробітників. У зв’язку з тим, що рівень фінансування більш ніж у 100 разів нижчий порівняно зі США і в 4 рази нижчий в порівняні з Росією, за останні 5 років за межі нашої країни виїхало понад 720 докторів і кандидатів наук. Це підкреслює недієвість фінансування науки і освіти, яке здійснюється за залишковим принципом. Доводиться констатувати, що попередні економічні реформи не створювали міцного підґрунтя для розвитку науки. Наявність великої кількості органів державного управління свідчить про дублювання повноважень та недієвість у впровадженні та контролі запропонованих проектів.

Держава повинна: сприяти розвитку науки, виступаючи джерелом інноваційних ідей; здійснювати державні замовлення, у вигляді контрактів, щодо проведення НДДКР, забезпечуючи початковий попит на нововведення, які потім можуть знайти широке застосування в економіці країни; налагодити відбір високотехнологічних розробок, що відповідають міжнародним стандартам; здійснити моніторинг процесів виконання інноваційних проектів; забезпечити своєчасне патентування і захист нововведень; створити інноваційний інформаційний центр та базу даних для широкого використання в Україні; здійснювати публічні публікації щодо результатів дослідження по кожному проекту. В цілому, для рішення питань щодо подальшого розвитку науки необхідні: державна організаційна та фінансова підтримка прикладних НДДКР і технологічних інновацій, цільових програм; забезпечення безперервного циклу „пошукові НДДКР – прикладні НДДКР – технології – промислове виробництво конкурентоспроможності продукції”; створення заходів щодо залучення прямих іноземних інвестицій для інноваційно активних підприємств; створення нових робочих місць в науковій, інноваційній і промислових сферах; організація курсів з підготовки та перепідготовки фахівців по впровадженню інновацій.

Література :

Макарова В,Л., Дмитриева А.В. Экономика знаний: уроки для России.// Вестник Российской академии наук. – №5, том. 73, – 2003. с. 450-462.
Данилишин Б. Науково-інноваційне забезпечення сталого економічного розвитку України.// Економіка України. – №3. – 2004. с. 4-11.

S.Shpyrko (Olomuc, Czech Republic)

Thermodynamics as a powerful creative tool in natural sciences: reaction enhanced diffusion processes and underlying principles.

The formal thermodynamics is a powerful creative tool in understanding physical phenomena of various nature and from the most different domains of science. Its force lies in the universality of discovered and explored physical principles which need not to lean upon the detalized description of concrete physical or biological system. From this point of view its place in natural science is similar to that occupied by the formal logics towards science in general. In this note we consider one practical realization of this thermodynamical universality which helped us to bridge together several phenomena from rather different scientific domains and to solve one practical problem from our specific sphere of interests.

The reversible reaction A+B↔C in the three-component diffusive system is known to affect the diffusive properties of the components (“reaction enhanced diffusion”). The underlying thermodynamical principle is the effective conjugation of transfer processes of different dimensionality (in our case – “scalar” chemical reaction and diffusive mass transfer of vector character), although in the canonical irreversible thermodynamics it is impossible because of the Curie principle. The effective conjugation takes place due to the stationarity conditions in a system. The reversibility of reaction can lead to essential enhancement of the diffusant flux through the specimen.

1) As currently appearing practical implementation of this principle let us consider the situation where A is some light diffusant, and B and C are heavy and slow which have almost negligible compared with A diffusivity. Rather interesting implication comes from the biological domain where one studies the transfer of oxygen through biological membranes. The oxygen atoms are fast diffusants, and they are known to form complexes with very heavy and slow hemoglobin or mioglobin molecules. As a result, a paradoxal situation appears: “almost” immobile albumen complexes cause the total oxygen transfer flux to increase in 2-3 orders of magnitude. The intuitive explanation for this paradox is that these hemoglobin molecules act as very slow, but nevertheless abundant carriers of oxygen. Another paradoxal reminder of the same principle is the phenomenon of mass migration of tropical flies (“fast diffusion” component) which appeared to use the shells of giant tortoises as a “slow diffusion” carrier. We stress again that the underlying principle holds whenever we consider oxygen transfer, flies migration or some other invented application. The force (and drawback) of formal thermodynamics allows one, from one hand, to find such creative parallels, and from the other hand, to perform rather complicated calculation withoud need of concretizing the system under investigation.

2) Having implemented the above exposed rather general thermodynamical principle we proceeded to mathematics and tried to solve the pertinent equations for a general three-component reaction in a spherical geometry (in oxygen transport problem it would be transport through spherical biomembranes). The stationary set of equation is thus three coupled nonlinear differential equations of parabolic type, whose solution in a closed analytical form is impossible even for the simplest reaction scheme. Since the essence of the method is the diffusion enhancement via reaction mechanism, one considers the case where the reaction rates are extremely fast compared to diffusion ones, and one thus resorts from mathematical point of view to the problem of singular perturbation theory; (the small perturbation parameter enters the differential equation as coefficient near the greatest derivative). In order to determine the boundary conditions (so that the problem was in a closed form) a self-consistent procedure was implemented allowing to obtain an approximate solution of the equations which is valid “almost” everywhere inside the bulk excluding the thin layer near the surface. Self-consistency resulted in that one approximately obtained necessary boundary parameters as the result of appropriate solving the equation itself, and not as external parameters imposed on the solution.

3) In next step we turn to another one implication from the very different domain of impurity diffusion in a solid body. The impurity is known to exist in two positions: “fast” interstitial impurities react reversely with vacancies (vacancy is just the “hole” in a crystal but it behaves as some separate component with its own mass, diffusivity etc) forming “slow” impurity atoms in the nodes. From the exposed it is clear that one could apply the above described methods to this case directly, even without going to details of the physical implementation of the system. The “anomalous” impurity diffusion enhancement in a solid body was reported many times in experiments and even attempts were maid to explain it using the concept of fast and slow diffusants (interstitials and node atoms) interchanging reversibly. The final touch of the whole logic picture of the exposure will be 4) the elucidation of the place of spherical geometry. As we have shown, this geometry leads to additional serious enhancement of the overall diffusive flow (no matter whether one considers oxygen transfer or impurity diffusion). We recall that the surface of a solid body is at microscopical level in no matter plain, but consists of rather complex “teared” relief. To account of this complexeness one can now model this relief as a fractal object formed of a set of spherical surfaces of different radii. Of course, the spherical surfaces are an idealisation, as well an approximation is merely the fractal model of the surface; one must realize that each and every solving problems in physics consists of building such idealizations and balancing between real world and idealized objects. Thus our approach to the model of a surface is believed to be the next approximation in comparison to just considering a plain geometry. The predicted resulting enhancement of diffusion comes thus from both: thermodynamical reaction-diffusion enhancement and geometry specifics.

Blog

Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Содержание