Geum.ru

Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материалаДокументы

Содержание


Системний підхід у дослідженні кризових явищ інформаційного суспільства
Подобный материал:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33
Журавель Е.В. (г. Киев)

Креативность как фактор эффективного управления.

Только творческий, креативный взгляд дает возможность осознавать присутствие нового в настоящем. (Маршалл Маклюэн)

В первую очередь хотелось бы размежевать креативность и творчество. Если творчество носит более спонтанный характер, обусловленный вдохновением автора, его способностями, то креативность содержит в себе прагматический элемент и изначальное понимание того, зачем создавать, для кого, как и что именно. Креативность более приземленная, но все же предполагает творческую изюминку.

Далее о необходимости креативности в управлении. Здесь креативность касается таких проблем, которые не поддаются четкой формализации, т.е. предметным областям, которые находятся в подвижной зоне целеполагания. Именно здесь появляется возможность креативного решения, с учетом действенности и эффективности. И такую возможность дает, в первую очередь, избавление от собственных стереотипов – это одна из аксиом креативного управления, однако это освобождение должно быть взвешенным, продуманным и рациональным. Креативность не порождает творцов, а лишь позволяет обрести более мощные совершенные инструменты для своей деятельности. Развязать руки, выйти за рамки, устранить страх риска перед новыми идеями, не бояться родить 1000 несостоявшихся и 1001 гениальную (главное отличить одну среди тысячи), не считать известное единственно верным. И помнить: кто ищет, находит редко, а кто не ищет, не находит никогда. «Наше мышление привело нас туда, где мы сейчас. Если я хочу создать что-то новое, мне необходимо мыслить по-другому», Альберт Эйнштейн.

В настоящее время о креативности заговорили много и часто, но это не значит, что ее не было раньше, просто современность хочет упорядочить, выявить новые пути раскрытия в человеке никогда ранее не существовавшего, систематизировать это и широко применять. При принятии решения креативный взгляд дает такой спектр возможностей, который определяет свободу в управлении. Все функции управления либо пропитаны креативностью, либо не получают развития.

Сейчас ощущается переход управления на новую ступень развития, это происходит плавно, без нарушения видимой целостности созданной стройной системы, однако с глубинной деформацией многих устоявшихся и казавшихся незыблемыми истин и стереотипов. Отсюда правомерно предположить, что система менеджмента вступает в новую фазу развития, и ее, следовательно, ожидают новые интересные открытия, прежде всего в постижении основ творчества.


Зелінський М.Ю., Власенко Ф.П. (м. Київ)

Майбутнє як соціальна цінність особистості і суспільства.

Проблема майбутнього належить до тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу. Ця проблема ніколи не втрачає своєї актуальності, оскільки разом із поступальним розвитком суспільства змінюється зміст життя людей, обсяг їх знань про світ, про самих себе, минуле і майбутнє.

Важливо підкреслити, про яке майбутнє йде мова – безпосереднє, оглядне чи віддалене. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, які в свою чергу визначаються об’єктивними обставинами. Знання про прийдешнє, віддаляючись від сьогодення, стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизначеність передбачення майбутнього пов’язана з особливостями соціального розвитку, з багатоваріантністю і альтернативністю реального історичного процесу, з непередбачуваністю конкретного ходу і результату подій в суспільному житті.

Відносно безпосереднього майбутнього така наука як прогностика використовує чимало конкретних даних, які дозволяють складати обґрунтовані, вірогідні прогнози на 20-25 років наперед. Демографи, наприклад, впевнено прогнозують, що на земній кулі у 2005 році проживатиме 8 млрд. чоловік. На цей же строк розраховані чисельність населення окремих країн, його вікова структура, народжуваність, смертність, середня тривалість життя тощо. Вірогідні запаси мінеральної сировини також визначаються, як правило, на 2-3 десятиріччя наперед.

Майбутнє сучасного людства визначається гуманістичними орієнтирами. Проте мова не йде і не може йти про те, щоб вигадувати привабливий образ майбутнього і потім нав’язувати його життю. Прийдешнє виростає не з мрій про нього, а з сучасного, з притаманних сьогоденню суперечностей і тенденцій розвитку суспільства.

Зауважимо, що прогноз – це завжди спроба продовжити сьогоднішній світ на майбутнє. Всі прогнози на останнє десятиліття ХХ ст. і перші десятиліття наступного століття пов’язані з феноменом інформатизації, зі зростанням ролі знання в соціально-економічному житті суспільства. Прогноз адаптує людину до майбутнього, але також справедливо відзначити, що він готує майбутнє як середовище для існування людини.

Яке ж майбутнє нас чекає? Дізнатись про це сьогодні, як і в радянські часи, практично неможливо. Спроби філософів, соціологів, політологів, економістів осмислити наше майбутнє не отримують офіційної підтримки. Зазирнути за горизонт десятиріч владі здається зайвою і непотрібною справою. Але ж кожна людина хоче знати правду не тільки про вчорашній і сьогоднішній, а й про завтрашній день. Майбутнє не приходить ззовні, минувши волю, прагнення, плани, бажання, інтереси і потреби особистості. Майбутнє людини і суспільства – це насамперед результат їхньої діяльності. Міркуючи про перспективи розвитку людини і людства, слід не лише розвивати, вдосконалювати існуюче, а й ламати старі догми і стереотипи. Якщо не буде нового в сучасному, коли творчо не вирішимо сьогоднішніх глобальних проблем, то й не буде третього тисячоліття розвитку людства.


Ігнатьєв В.А. (м. Кіровоград)

Філософія творчості – фундамент новітньої філософії.

Життя, в процесі якого все лише механічно повторюється, в процесі якого людина начебто не живе, а існує, в процесі якого особистість не реалізовує свої сутнісні сили, в процесі якого не відбуваються “внутрішні” зміни на фоні божевільного ритму зовнішніх подій, або те, що ми називаємо “суєта суєт” – все це називається репродуктивною формою існування. Репродуктивне існування – це за суттю відсутність буттєвості людини. Буттєвість, буття – від слова “бути”, діяти, прагнути, бажати – визначає смисл сутнісного розвитку людини.

Саме тому творчий стан ми відчуваємо як “наповненість життя”, його “цілісність” і осмисленість. У творчому стані ми відчуваємо себе. Наші почуття загострені, вони розвиваються.

У репродуктивному, нетворчому стані наші почуття поволі вмирають. Правда, при цьому може продовжувати працювати свідомість, яка здатна фіксувати факт розпаду особистості, але впливати на ці процеси вона не здатна. Це стан “мертвих душ”, які продовжують своє фізичне існування.

Це стан, з яким все своє життя боровся А. Чехов, який довгий час жив в провінції. “Провінційність” душі вбиває буттєвість, творчість життя особистості. Саме провінційність в масштабі всього народу (“провансальство”, “малоросійство”) визначив український політичний філософ Д.Донцов головною духовною недугою суспільного стану “недонації, чогось середнього між етнографічною групою і народністю”.

Тому перше питання, яке стоїть перед людиною, яка хоче подолати рутинність життя, це питання “бути чи не бути”. В ХХ ст. німецький філософ Е.Фромм сформулював це питання як “бути чи мати”, яке людина вирішує в сучасному світі.

І якщо вона свідомо прагне до творчого буття, то звідси починається шлях “внутрішньої” людини, шлях “внутрішнього діяння”, який є основою “зовнішнього” світу, якщо говорити мовою християнської культури.

Філософською мовою це звучить як етико-естетичне освоєння світу. Онтологія етичного, буттєвість найглибшої, найпотаємнішої сутності людської природи виходить за межі емпіричного прояву всіх форм людської діяльності. Але сутність буттєвості “висвічується” в переживанні, як безпосередньому способі існування всезагального. А якщо всезагальне розуміти як родову сутність суспільного, або “зовнішнього”, то “справжність” життєвої природи людини існує не в свідомості людини, не в опосередкованій природі людського мислення, як вважає раціональна, редукціоністська філософія, а в почутті. Почуття – це безпосередність зв’язку, єднання, усуспільнення.

Тому, коли намагаються дати дефініцію будь-якої спільноти, то наштовхуються на недовершеність логічної операції “упіймати” цілісність предмету дослідження. І не випадково, тому що логічна операція, хоч і абстрактно, але “розрізає” цілісність дійсності на певні ознаки.

Таке сьогодні відбувається із визначенням нації. “Сучасні західні дослідники націотворчих процесів уже давно зійшлись на тому, що немає і в принципі не може існувати задовільного визначення нації. Спроби виділити якісь її визначальні об’єктивні (незалежні від людської волі й свідомості) ознаки – як-от спільна територія, мова, спільні звичаї тощо – неминуче зазнавали невдачі. Визначальним для нації є не набір певних ознак, а суб’єктивне відчуття членів нації своєї приналежності до однієї спільноти.”1

Отже, в основі нації як онтологічної спільноти лежить не ідея (гносеологія), не матерія (економіка), а етико-естетична проблематика. І саме етико-естетична проблематика є ядром філософії творчості.

Це підтверджує і досвід творчого розвитку окремих особистостей в історії всесвітньої і вітчизняної культури, і, саме головне, досвід суспільства.

Це потребує особливої уваги до проблем розвитку філософії творчості.


Ілляш Т.О. (м. Київ)

Деякі аспекти PR-стратегії корпорації

Найпопулярніші поняття сучасної економіки виявляються порожніми оболонками, суть яких не можуть визначити навіть керівники великих компаній, що приходять на семінари і консультації.

У зв'язку з цим нерозумінням виникає у студентів хибна думка, щодо роботи PR-фахівця. Вважається, що для того щоб працювати PR-спеціалістом, не потрібно ні знань, ні навичок. Така сама думка існує з приводу таких спеціалістів,як рекламіст, маркетолог.

Дуже часто, навіть керівники компаній, не розуміють суті понять маркетингова та PR-стратегія, ототожнюючи їх.

PR – це “мистецтво будити любов”. Саме індивідуальна емоційна етична складова відрізняє PR від реклами. Від маркетингу PR відрізняється функціонально. Маркетинг – це продукт, планування, технології, покупці, торговельні мережі, конкуренти, уряд, сусіди по відношенню до стратегічних цілей і до підприємства. PR – це поведінка стосовно них.

Незважаючи на цю різницю, необхідно зазначити, що в маркетингу і PR багато спільного. У статті "Маркетинг і PR" Ф. Котлер і У. Миндак відзначили, що і маркетинг, і PR є основними зовнішніми функціями фірми.

Окрім того, що PR – не маркетинг і не реклама, PR – це і не зв'язок із пресою. Хоча, звичайно, Press Relations є однією з найважливіших його складових. PR буває поточний і кризовий, зовнішній і внутрішній, і завжди в його розпорядженні є інструменти, від ефективності використання яких залежить "успіх безнадійного підприємства": по-перше, робота з пресою; по-друге –робота з групами суспільного впливу (це і влада, і суспільні організації, і центри суспільного притяжіння); по-третє – виробництво соціального продукту (це і добродійність, і спонсорство, і соціальна політика, як внутрішня, так і зовнішня); четверте – розробка корпоративної культури (тут лежать місія, етика, інформаційні потоки всередині підприємства, цінності, які продукуються у співтоваристві).

Розуміння суті поняття PR-стратегії дуже важливе для успішного розвитку закладів вищої освіти. Це пов'язано з тим, що їх успішність, в першу чергу, визначається соціальною значимістю. При ефективному і повному використанні PR-інструментів компанія може перемогти багатьох конкурентів, з якими боролися за допомогою цін, розвитку мережі роздрібних продаж, постійного поліпшення якості продуктів.

Це стратегічний напрямок, результативність якого прямо залежить як від вкладень у нього, так і від дотримання правил ставлення до такої речі, як стратегія. Стратегія PR перетворює тенденції, визначені маркетингом, на реальну, зручну для споживача форму і робить інформацію про новий продукт надбанням громадськості, створює суспільне звучання, з огляду на політичні, суспільні і бізнес-реалії сьогоднішнього і завтрашнього дня. Саме стратегія PR (при грамотному консультанті) дозволить перевести бізнес-проект у площину соціальної значимості, що, безсумнівно, заслуговує на окрему увагу й окремі технології.

Отже, для того, щоб працювати PR-фахівцем, розробляти PR-стратегії, необхідно мати спеціальну освіту у сфері PR і бути творчою особистістю, мати знання, як мінімум, з маркетингу, реклами, економіки. Адже доведеться працювати з пресою, групами суспільного впливу, розробляти та запроваджувати корпоративну культуру, вивчати ринок, розробляти і впроваджувати стратегію просування товару.


Ільїн В.В. (м. Київ)

Духовна реальність: суб’єктивний вимір творення смислів

Плюралізм філософських вчень репрезентує творення “концептуальним персонажем” (Ж. Дельоз) нових типів мислення, нової філософії. Історико-філософська рефлексія, здійснена крізь “призму” особистості (творця системи), в найбільшій мірі дозволяє “антропологізувати” духовно-інтелектуальні дослідження в екзистенціальних та персоналістичних вимірах, в контексті раціонального та ірраціонального.

“Думки Паскаля пробуджують в мене і моїх друзів думки”, – ця заява Х.Л. Борхеса найкраще характеризує інтелектуальний потенціал історико-філософського знання, котре активізує мислення, в якому “вся гідність” (Б. Паскаль) людини, робить його продуктивним, дієвим. Проте мислення – це не всезагальна здатність до відображення, яким володіє свідомість, а прерогатива тих представників духовної культури, які творять нову реальність. В кожному конкретному випадку визначення характеру і сутності взаємовідносин суб’єкта з дійсністю, як показує історія розвитку соціокультурної реальності й духовності, вирішальне слово належить мислителю – суб’єкту філософського концепту.

В часи злету і “кризи” філософського знання його трансформація обумовлена творчою діяльністю мислителя. Розуміння активної, “концептуальної” ролі суб’єкта філософського дискурсу завжди сприяло подоланню “органічних уявлень” (М. Шелер), які догматизували та роз’єднували історико-філософське знання, перетворюючи його лише в теоретичне обґрунтування абстрактно-утопічних світоглядних ідеалів. Включення історії філософії в духовний світ особистості індивідуалізує проблематику мисленнєвих концепцій, дозволяє предметно, концептуально вирішувати поставлені епохою проблеми. Видатні персоналії, через творчу діяльність яких відбувається освоєння дійсності, досвідом своєї інтелектуальної діяльності допомагають не просто набути знань, але й “пережити” розвиток філософської думки пізнаючому суб’єкту через свою сутність, своє “серце” до пізнання самого себе. Філософська думка, котра “працює “ немовби незалежно від мислителя, разом з тим не може обійтися без його “тілесної оболонки”, вона необхідна для нього, щоб предметно втілитися в історії, в соціумі (Ф. Гваттарі).

У філософії промовляє “поклик Буття” (М. Гайдеггер), котрий важливо почути і вияснити його смисл. Завдання філософа як творця системи – почути те, що “говорить” буття, передати його на розсуд і міркування всіх. Що виявляється не стільки через загальні філософські концепти, а в першу чергу через вивчення творчості історичного “персонажу” філософії, його духовного світу.

Кожна філософська система значима насамперед тим, що в ній приймається за інтуїтивно зрозуміле начало. Завдання мислителя – логічно розшифрувати це начало, інтерпретуючи його як філософський концепт, що є одночасно головною умовою виявлення інтересу до філософії. Історія завжди наближає творчу людину до предмету вивчення, оскільки доля творця і його творення нероздільні. Особливість філософа-творця “пронизує“ “інфраструктуру” його вчення. Він був і надалі залишається образом, “ейдосом” філософського знання, тотожним змісту і сутності репрезентованого ним концепту.

Розмаїття уявлень про буття – закономірність “історії духа” Гегеля, “можливий світ” Біблера, “хаос” Дельоза, “буття” Гайдеггера – стихії, котрі роблять філософське мислення дійсністю, визначаються діяльністю філософа. Тільки він робить можливим виникнення нових ідей, визначає їх характер. Породження філософських концепцій з хаосу думок, уявлень, міркувань пов’язані з іменем їх творця, історичної особистості мислителя. Виділення “концептуального змісту” з потоку Буття – головна ланка створення філософії. Вона “вимальовується” чим рішучіше, тим більш чіткіше з нього (Буття) виокремлюється все тимчасове, випадкове, даючи можливість залишатися “вічним проблемам” проблемами, але в новому прочитанні і новому смисложиттєвому значенні. Тим самим філософія знову і знову стає сферою становлення нових концептуальних вимірів буття особистості.


Камаева В. (г .Киев)

Социальное творчество

Социальное творчество необходимо рассматривать прежде всего как способность человека совместно с другими творить; помогать людям создавать, понимать творчество, а также пытаться создать мир вокруг себя и для других людей, таким, в котором было бы возможно совместно трудиться, отдыхать, заботиться о ближних и радоваться жизни.

Целью и средством развития человеческой личности является творчество - созидание нового в Природе и Духе. Созидание, а не разрушение. Творчество - главное, что выделяет Человека в Природе, если он живет как Человек, а не как домашнее животное или безвольный инструмент в чужих руках. Если он не просто функция, объект манипулирования средств массовой информации, финансовых группировок или власти.

Социальное творчество нужно понимать, как возможность совместно, сообща изменять мир, жизнь к лучшему. Только совместными усилиями, предоставлением помощи нуждающимся в ней, способностью правильно использовать получаемые знания и помощь от других, приобщением к социальному творчеству каждого человека в отдельности и общества в целом – возможно изменение жизни человека к лучшему.

И теперь, в наши дни, совместная работа, помощь, творчество являются особенно важной частью существования людей, в связи с происшедшими изменениями новых политических реалий нашего государства, «оранжевая революция» привела не только к изменению политической ситуации в стране, она изменила сознание всех граждан Украины независимо от национальности.

События в Украине в конце 2004 объединили людей в желании помогать друг другу, совместно действовать, совместно творить, творить будущее своей страны. Как никогда прежде внимание мировой общественности было устремлено на миллионы украинцев, которые боролись за создание лучшей жизни для себя, своих близких. Те дни в жизни Украины являются грандиозным примером взаимопомощи людей (когда пожилые люди готовили горячий чай и обеды и выносили на улицу, для того, чтобы накормить и обогреть совершенно незнакомых им людей).

Если же попытаться в целом охарактеризовать социальное творчество, то, по моему мнению, это совокупность видов деятельности, осуществляемой субъектом творчества (индивид, социальная группа, общество) на различных уровнях и в соответствующих им формах в условиях определенной ступени общественного развития, а также форма общения людей, которая является для его участников значимой, и которая способна заметно влиять на какие-то черты личности и межчеловеческие отношения в целом.


Кисилевський Д.Д. (м. Київ)

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД У ДОСЛІДЖЕННІ КРИЗОВИХ ЯВИЩ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

По мірі того, як українське суспільство набуватиме рис інформаційного, все більше на перший план виходитимуть аспекти управління організацією, пов‘язані з комунікацією. Інформація про організацію і сприйняття її цільовими аудиторіями ставатимуть повноцінними об‘єктами управлінського впливу, а організаційні комунікації набуватимуть статусу об‘єкту наукового дослідження.

Зростаюча комунікативна складова організаційного розвитку накладає відбиток на усі його прояви, змінюючи їх не тільки за зовнішніми ознаками, але й сутнісно. Відтак робимо припущення, що певної трансформації зазнали і кризові явища, що супроводжують розвиток організації і часто бувають причиною її занепаду. А іноді навпаки – дають поштовх для подальшого бурхливого розвитку.

Аналіз наявної літератури щодо визначення і практики застосування поняття „криза” вказує на відсутність єдиного розуміння цього явища. Спостерігається залежність розуміння поняття „криза” від специфіки галузі застосування, від масштабу досліджуваного об‘єкту тощо. Наведемо найбільш розповсюджені.

Словник іншомовних слів визначає кризу як перелом, важкий перехідний стан. Підручник з антикризового управління трактує кризу як крайнє загострення протиріч розвитку, зростаючу небезпеку банкрутства, ліквідації; неузгодженість в діяльності економічної, фінансової та інших систем; переломний момент у процесах змін.

В паблік рілейшнз поняття „криза” набуває дещо іншого значення. Зокрема, під нею розуміють будь-яке негативне для організації явище. Відомі дослідники Дж. Уайт і Л. Мазур наводять основні складові кризового явища з точки зору PR : велика ступінь загрози життю, безпеці і самому існуванню організації; відсутність часу, що означає, що прийняття рішення має відбуватися набагато швидше, ніж звичайно; стрес у людей, які відповідають за управління в даній ситуації.

Логічний розвиток такого підходу пропонують автори „Біблії американського PR” Катліп, Сентер і Брум. За ними, організаційна криза є малоймовірною подією, яка, тим не менше, здійснює значний вплив і загрожує життєспроможності організації. Вона характеризується невизначеністю причини, наслідків і засобів її вирішення, а також впевненістю в тому, що має бути тимчасово прийняте рішення.

Ці ж автори у своїй роботі звертаються до нетривіальної методології дослідження кризових організаційних явищ, а саме до системного підходу. Розглядаючи організацію як систему, вони легітимізують застосування до неї арсеналу методів системного підходу, який дає своє тлумачення кризовим явищам.

При розгляді організацій як систем їх характеризують як відкриті та нелінійні системи. Відкриті системи – системи, пов‘язані з зовнішнім середовищем вхідними і вихідними потоками речовини, енергії, інформації. Нелінійні системи – системи, закон життєдіяльності яких, а також закони обміну із зовнішнім середовищем, характеризуються істотною нелінійністю, що проявляється у взаємозалежності основних параметрів системи.

По відношенню до систем виділяють управляючі параметри системи, тобто величини, які характеризують внутрішні і зовнішні умови існування системи. Для нерівновісних систем існують критичні точки значень цих параметрів, які виводять систему в точку біфуркації, коли напрямок і характер розвитку системи різко змінюється. В нашому випадку мова може йти про ліквідність, репутацію, платоспроможність тощо.

Точка біфуркації – значення параметрів системи, за яких порушується стійкість стаціонариних станів системи. Вони стають нестійкими відносно флуктуації системи. Поняття точки біфуркації, є, на наш погляд, відправним методологічним принципом системного підходу, що дає ключ до розуміння сутності кризового явища.

Іншим важливим постулатом у розгляді кризових явищ є розуміння впливу на їх специфіку закономірностей інформаційного суспільства. Відомий російський спеціаліст з синергетики В.Г. Буданов зазначає: „Ми вступили, за виразом Ервіна Ласло, в „епоху біфуркацій”, спричиненою інтерференцією багатьох циклічних соціокультурних процесів на нестійкій межі самознищення, межі екстенсивного розвитку техногенної цивілізації і, разом з тим, набирають темп процеси самоорганізації нового інформаційного суспільства, ноосферні механізми якого, схоже, можуть стати гарантами м‘якого сценарію виходу з планетарної кризи”1.

Звертаються до аналізу специфіки інформаційного суспільства і вже згадувані нами Катліп, Сентер і Брум. Посилаючись на „Третю хвилю” Тоффлера, вони відзначають, що революція в інформації і комунікаціях – це зміни не стільки в технологіях (хоча вони грандіозні), скільки в соціальних наслідках появи нових комунікаційних систем. За твердженням В.Г. Буданова, тривала криза різко зменшує адаптивні можливості системи і вона гине, зникає її системна цілісність.

Підсумовуючи сказане, можемо виділити певні характерні ознаки кризового явища з точки зору системного підходу:
  • Криза (перехід системи у точку біфуркації) спричиняється зміною гранично допустимих значень ключових параметрів розвитку системи.
  • Криза порушує цілісність системи.
  • Криза зменшує адаптивні можливості системи.
  • Кризові явища за умов інформаційного суспільства видозмінюються, надзвичайно важливого значення набуває інформація.
  • Під час кризи різко зростає обмін інформацією між системою і зовнішнім середовищем.

Переводячи сказане у практичну площину, зазначимо, що дані характеристики кризового явища визначають необхідність застосування інструментів, здатних відновити цілісність організації, збільшити її адаптивні можливості і ефективно управляти інформаційними потоками. Безсумнівно, що останню задачу вирішує визначена нами вище діяльність паблік рілейшнз.