Уклад.: Б. В. Новіков, І.І
| Вид материала | Документы |
- В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
- Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш, 8270.65kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Ауки та освіти україни харківський національний університет радіоелектроніки “проблемно-орієнтовані, 184.05kb.
- [Текст] : бібліогр покажч. / Волин обл б-ка для юнацтва; [уклад. Н. А. Ількевич]. Луцьк, 340.08kb.
- Метод поради до відзначення 80 річчя від дня народження Майї Фролової / кз „Обласна, 236.66kb.
- Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
- До курсового проектування за курсом "Моделювання І прогнозування стану навколишнього, 1003.34kb.
- Амятников, оставивший неизменными традиции и уклад жизни населения, сегодня притягивает, 202.43kb.
- Н. Б. Давидова І 58 Інвестиційна діяльність будівельної галузі (2000-2008 рр.) [Текст]:, 190.12kb.
Вплив освіти на розвиток суспільства
На сучасному етапі освіта стає суттєвою рушійною силою економічного зростання України, підвищення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки. Це робить її одним із важливих чинників національної безпеки і благополуччя країни, добробуту кожного громадянина. Тому потенціал освіти має бути неодмінно використаний для консолідації суспільства, збереження єдності країни, подолання соціальної напруженості і соціальних конфліктів на базі пріоритету прав особистості, рівноправності національних культур і різних конфесій, обмеження соціальної нерівності.
Для повноцінного вступу до європейського освітнього простору Україні необхідно одночасно розвивати усі рівні освіти, наголошуючи передусім на розв’язанні проблеми формування у представників молодих генерацій ділової компетентності, тобто реалізаційних знань, умінь та навичок, необхідних для успішної життєдіяльності в умовах ринкових відносин.
Новий цикл суспільства вимагає суттєвої реформи усієї системи освіти. Сьогодні гарантією зайнятості для людини є не лише знань, а й умінь застосовувати знання та навички залежно від ринкової ситуації, вміти бачити суть проблеми і продукувати їх розв’язання. В сучасних умовах вже неможливо задовольнятися раз і назавжди одержаною освітою, необхідно мати можливість навчатися протягом усього життя. Перехід від фіксованої нормативної освіти до гнучкої системи навчання впродовж усього життя є основою реформування системи освіти, що здійснюється останніми роками.
Кожному випускнику школи, як середньої, так і вищої, слід мати на увазі, що інновації, які багаторазово прискорюють розвиток держав, ставлять нові вимоги до працівників, визначають якість їх підготовки, готовність до зміни професії. Новий тип виробництва, що формується в інформаційній цивілізації, висуває жорстокі імперативи до інтелекту масового працівника. Такий працівник вже не може задовольнятися емпіричним досвідом, він має бути підготовлений до складної, висококваліфікованої праці. Освітня та професійно-кваліфікаційна підготовка перестають бути замкненими суспільними секторами і стають засобом зв’язку поколінь. Досвід „освіта на все життя” змінюється настановою на „освіту через усе життя”. При цьому перехід від індустріального до інформаційного суспільства сьогодні набуває уже не теоретичного, а прикладного характеру практично в усіх сферах суспільного життя.
У поняття „освіта” входить така складова, як сектор інформаційної освіти (In-formal Education), тобто це засоби впливу на особу, до яких належать бібліотеки, музеї, комплекс ЗМІ, комп’ютерні клуби, Інтернет та ін.
Освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих настанов особистості. Суспільству, що розвивається, потрібні сучасноосвічені, моральні, підприємливі громадяни, які можуть самостійно приймати відповідні рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їхні можливі наслідки, здатні до співробітництва, які відзначаються розвиненим почуттям відповідальності за долю країни.
Загальноосвітня школа повинна вміти поєднувати підготовку підростаючих поколінь до професійної діяльності із розвитком особистості та індивідуальності учнів, більше сприяти утвердженню гуманістичних цінностей.
Вища освіта в сучасному суспільстві перестає бути предметом розкоші, вона нині є головною умовою економічного розвитку, оскільки добробут нації дедалі все менше залежить від обсягів накопиченого фізичного капіталу. Принципове значення мають наразі знання, майстерність, людський капітал.
Освіта повинна підготувати молоде покоління до життя у світі, що глобалізується, до інтенсивної мобільності і водночас підтримування почуття власної культурної самобутності.
Від якості відповіді національної системи освіти на виклики глобалізації та науково-технічного прогресу залежить, чи може вона бути відкритою щодо соціально-економічних перетворень, які відбуваються на Україні, готувати до життя громадян, здатних відповідально ставитися як до його можливостей, так і обмежень.
Коломієць Т.В. (м. Київ)
Націєтворчий потенціал культури.
Культура є одним із найцінніших здобутків соціуму. Як і кожний соціальний феномен, культура, будучи складним, поліструктурним утворенням, виступає інтегрованою в різноманітні сфери людської життєдіяльності. Звідси походить неоднозначність тлумачення культури, її логічної структури та прояву форм. Традиційно культуру розглядають у її широкому і вузькому значеннях. Культура у її вузькому значенні інтерпретується у аксіологічному вимірі як сукупність певних норм, цінностей, зразків поведінки. У широкому сенсі культура - це спосіб організації людської життєдіяльності.
Розрізнення націй на грунті культурно-історичної самобутності ми зустрічаємо ще у німецьких романтиків внаслідок актуалізації у соціально-філософській думці ХУІІІ-ХІХ ст. поняття історичного і культурного (духовного). Найбільш фундаментально і цілісно ідеї культурно-історичної партикуляції відображені у творі Й.Гердера "Ідеї до філософії історії людства". Головними дійовими особами суспільно-історичного розвитку Гердер визнає народи. У дусі природно-поетичних узагальнень, властивих романтизмові, Гердер вирішує проблему диференціювання народів на засадах культурно-історичної індивідуальності: "Народи видозмінюються залежно від місця, часу і внутрішнього характеру; кожен народ несе на собі відбиток співмірності власної, властивої тільки йому і незіставної з іншими досконалості".
Якщо у Гердера тлумачення культурно-історичної самобутності народів спирається на природну об’єктивність сущого, то Гегель зміщує акценти з просторово-географічного на часово-історичний як істотно суб’єктивний і духовний.
"Конкретний дух народу", за Гегелем, творить внутрішньо замкнену організовану самобутню культурну реальність, в якій виступає "предметом", "наявним бутттям", певним горизонтом смислопокладань і смислоочікувань. Вираженням індивідуальності даної культурно-історичної цілості є вся сукупність культурних самовиявів. Її усвідомлення в ідеї, в "думці про себе" знаменує собою самозаперечення конкретного духу, в якому він "руйнує визначеність свого буття". Звідси індивідуальність постає як принцип - єдино можлива форма культурно-історичного буття.
Як бачимо, вже з часів Просвітництва робилися пошуки з’ясування сутності націй через виявлення логіки культурогенези. Зв’язки культура –нація проступають досить очевидно. На сьогодні культурологічна концепція націогенези є однією з найрозробленіших. Засновником її по праву вважається Карл Реннер. Розвиваючи ідеї своїх попередників Й.Гердера та М.Гесса, він досить переконливо доводив, що нація - це культурне співтовариство, для виникнення якого потрібні спільна літературна мова, розвинута національна література та національно-духовна культура. Підсумком його міркувань може слугувати теза про те, що "нація - це спілка однаково мислячих і однаково розмовляючих осіб. Це культурна спільнота".
За допомогою культури виражається колективна ідентичність народу (саме народна культура, мова, історична пам’ять та територія забезпечили життєдіяльність української нації навіть за відсутності державності, оскільки боротьба за збереження мови, етнічної самосвідомості, форм національної культури сприяла консолідації нації); варто пригадати і той факт, що в національно-визвольній боротьбі культурницький етап передує політичному. З’ясовуючи взаємозв’язки в межах дихтомії культура-нація, важко не погодитись з М.Розумним: "Належність до певної культури, перебування в колі певних культурно-смислових реалій детермінує ототожнення людини з певною національністю. Однак не менш очевидно й те, що сама ідея, поняття про національну визначеність людини конституює її уявлення про цілісність і смислову означеність тієї культурної реальності, в якій вона перебуває".
Красовская З. (г. Киев)
Корпоративная мода как социо-культурный символ идентификации.
Сущность социального феномена моды состоит в процессе социального конструирования границы между модной и немодной частями социального пространства. В модном поле доминируют две ценности – современность и престижность. Модный процесс – это производство символов престижной современности.
Haute Couture или «высокая мода» – часть искусства. Высокая мода стремится воплотиться в эстетическом модусе «чистого искусства», искусства для искусства.
Высокая мода и «уличная мода» соотносятся как искусство и утилитарная массовая культура. Мода начинается там, где появляется массовость моделей. Высокая мода, как любое искусство, стремится к свободе творчества как от власти, так и от толпы. Мода наоборот является частью массовой культуры, основа которой – массовый вкус.
Социальное явление моды основано на дуализме психологических потребностей к подражанию и индивидуализации. Человеку свойственно искать свою принадлежность – культурную, социальную, религиозную, профессиональную… Эта идентификация позволяет ответить на вопрос «кто я сейчас?» в океане социо-культурных «маркировок».
Сужая законы и принципы функционирования и развития культуры, а в частности ее символьную составляющую – моду до пределов корпоративной культуры, мы можем проследить те же механизмы. Мода в корпоративной культуре является весомой частью для конструирования и поддержания ритуала и духа организации.
Особенности корпоративной моды зависят от специфики сферы в которой функционирует каждая конкретная организация.
Корпоративная мода – это код, с помощью которого происходит самоидентификация, как члена организации, отождествление себя с ней, ощущение себя частью единого целого.
Круш П.В. (м. Київ)
ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ ЯК ТВОРЧІСТЬ
Під впливом інформаційно-технологічної революції розвинені країни перейшли на вищу, постіндустріальну стадію цивілізації, яка характеризується якісно новими рисами: пануванням нематеріального виробництва, сфери послуг, перетворенням інформації і знань на головний виробничий ресурс, а людини на мету і реальний критерій суспільно-економічного розвитку, утвердженням творчої праці, творчої діяльності людини.
Постіндустріальне суспільство вносить глибокі зміни в становище людини в суспільстві. Тисячоліттями людина жила і здійснювала економічну діяльність в умовах, які диктувалися необхідністю задоволення, здебільшого, матеріальних потреб, реалізації матеріальних інтересів, що й визначало матеріальну мотивацію цієї діяльності. В процесі становлення постіндустріального суспільства поступово припиняється економічна діяльність, яка диктується злиднями і зовнішньою доцільністю, і починається розвиток людини як самоціль. Економічна діяльність стає внутрішньою потребою і набуває творчого характеру. Все це передбачає не лише подолання відчуження людини від засобів виробництва, від управління на виробництві й у суспільному житті, а й перетворення її на головну мету і критерій суспільно-економічного розвитку. Всебічний розвиток людини і як працівника, і як члена громадянського суспільства стає головною умовою розвитку постіндустріальної економіки. Гармонійний розвиток людини, її внутрішня свобода вже сьогодні стають рушійною силою прогресу. Склалася якісно нова ситуація. Якщо споконвіку зміни в суспільстві визначали розвиток людини, то на сучасному етапі, як зазначає академік А.А. Чухно, матеріальне, культурне і духовне зростання людини визначає розвиток суспільства [1].
Становлення нового суспільства нерозривно пов'язане з величезним зростанням освітнього, професійного і культурного рівня людини, всебічним її розвитком, утвердженням творчого характеру її економічної діяльності, появою таких категорій, як інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, людський капітал тощо. Глибина змін така, що відбувається становлення людини творчої замість людини економічної, яка панувала впродовж багатьох століть [2, c.111]. Реальне перетворення людини на мету і мірило соціально-економічного прогресу зумовило, що ця суто теоретична проблема набула прагматичного характеру. Адже саме цей чинник визначає розвиток економіки і суспільства.
Творчість людини виступає у формі економічної діяльності, яка перетворює оточуючий світ на культурне середовище існування людини. Економічна творчість як процес завжди оригінальна, бо у процесі творчої економічної діяльності завжди застосовуються або нові засоби, або нові способи діяльності.
Розкриваючи у процесі творчості можливості нових зв'язків речей економічної дійсності, людина тим самим поглиблює свої знання про цю дійсність. Отже, творчість виступає формою пізнання економічної дійсності. Кожний акт творчості є актом подальшого пізнання економічної системи суспільства.
Творчість являє собою єдність духовної і матеріальної творчості. При цьому ідеальне перетворення передує матеріальному. Створення проекту, моделі майбутньої економічної дійсності, концепції наукової ідеї, творчого задуму відбувається у процесі мислення, включаючи рівень свідомості і підсвідомості, а матеріалізація, опредметнення цих ідей, планів, задумів реалізується у процесі економічної практики.
Література:
Чухно А.А. постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: “Логос”, 2003. – 632 с.
- Чухно А.А. Висновки і пропозиції, що випливають із праці “Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України”. – К.: “Логос”, 2003. – 632.
Кучма А. (м. Київ)
Громадянське суспільство як сфера антикреативної діяльності людини.
Громадянське суспільство… В зв’язку з останніми політичними подіями в Україні, цю тему не порушував хіба що ледачий. Труднощам становлення громадянського суспільства в Україні було присвячено не одну телевізійну програму, було написано безліч наукових та колонаукових статей. Результатом таких маніпулятивних ігор засобів масової інформації та деяких політиків стало те, що для більшості громадян поняття громадянського суспільства увібрало в себе нереалізовані бажання про устрій в суспільстві та втілило в собі уявлення про справедливість, захищеність та проголошення справжніх цінностей в суспільстві, простір для необмеженої творчості.
Але ж, такі уявлення не відповідають дійсному змісту поняття „громадянське суспільство”. Тому вкрай необхідним є з’ясування витоків цього поняття, розкриття його змісту, а не змісту існуючих міфологем. А можливо й розвінчання громадянського суспільства як такого.
Умовами існування громадянського суспільства є: ринкова економіка, демократія, існування потужного “третього сектору”, приватна власність, захист прав та свобод громадян, соціальна рівність. Розглянемо ці умови більш детально.
Ще Гегель визначив громадянське суспільство як сферу діяльності приватного інтересу. Сучасне розуміння також передбачає визначення його як співтовариства вільних індивідів, кожен з яких є власником. Такий власник є не тільки соціально не прив’язаним, але й незалежним від держави. Та хіба існування приватної власності може бути пов’язане з соціальною рівністю та справедливістю?
Розглянемо іншу умову: розвинута ринкова економіка. Така система передбачає ставлення людини до іншої людини як до товару, або як до конкурента. Саме в цьому розумінні громадянське суспільство постає перед нами як реалізація антикреативної діяльності, адже в суспільстві у якому людина людині – конкурент (чи за Гобсом: людина – людині вовк), місця для творчості вже не залишається.
На рівні буденної свідомості, яка і є благодатним грунтом утворення міфологем, всі вказані умови існування громадянського суспільства можуть сприйматися як можливі умови його реалізації. Підтвердженням цього можуть стати дані, що були отримані на бліц-опитуванні, яке було проведено 1 березня 2005 року в Київській міській державній адміністрації. 34,6% респондентів зазначили, що високий рівень розвитку ринкової економіки – необхідна умова громадянського суспільства. І це не дивно. Адже, виходячи з того, що суспільне буття (а під ним розуміємо, в першу чергу, економічну складову розвитку суспільства) визначає суспільну свідомість, що відображає готовність народу до суспільних змін. Але, існують й інші погляди на необхідність цієї умови для побудови громадянського суспільства.
На відміну від західних теоретиків та своїх попередників, Маркс вважав, що громадянське суспільство може бути реалізоване і за умов безкласового суспільства, а тобто про наявність ринкової економіки не може йти мова. Але, тільки в такому розумінні, як за Марксом, громадянське суспільство стає полем для творчості.
В ринковій же економіці, де людина відчуджена від продукта своєї праці, від своєї праці, а в кінцевому підсумку і від самої себе, де людина втрачає сутнісні людські ознаки, така людина (вже не зовсім людина, а квазілюдина) творити не може, а тільки репродукувати…
Кушерець Т.В.( м. Ніжин)
Генеза ідеї суб’єкта соціальних змін.
За століття, що минуло, соціальна філософія, як і інші форми теоретичного осмислення світу, пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Сьогоднішні уявлення про людину, її свободу, соціальну взаємодію, соціальні явища і процеси збагатилися новими фактами, вони аналізуються в поняттях, які не вживалися раніше. Проте і сьогодні тривають дискусії з приводу розвитку самої соціальної філософії та змісту її фундаментальних категорій. До таких “вічних” категорій безперечно належить категорія суб’єкта, яка ще не втратила своєї аналітичної цінності на порозі третього тисячоліття, коли західна цивілізація вступила в новий, постмодерний етап свого розвитку.
Соціальну філософію постмодернізму можна розглядати як заперечення класичної соціологічної теорії, побудованої на засадах раціональності та утилітаризму, яка абсолютизує зміни в суспільстві на противагу традиції, наголошує на пріоритетах особистості, автономії сфер соціального й культурного життя. Модерністська або класична соціальна теорія грунтується на парадигмі “законодавчого розуму”, котра змушує аналітика зверхньо ставитися до людей, поведінку яких він вивчає, свідомо чи несвідомо сприяючи маніпулюванню ними.
Водночас деякі авторитетні дослідники, зокрема Ю.Габермас, застерігають від однобічної оцінки модерної доби. Хоча тенденція раціоналізації соціального життя посилилась, людська поведінка стала більш організованою і контрольованою. Нині розвивається і удосконалюється й інший тип регуляції цієї поведінки, який ґрунтується на комунікативних засадах. Постмодерна доба ставить перед мислителями питання про те, на що із спадщини модерного суспільства спиратись, а що відкинути. Ідея суб’єкта соціальної дії належить, безперечно, до найкращих гуманістичних традицій філософії модернізму. Тому видається корисним прослідкувати розвиток цієї ідеї, виокремивши такі основні етапи:
- Постановка проблеми соціального суб’єкта як суб’єкта пізнання в німецькій класичній філософії.
- Поворот від суб’єкта пізнання до суб’єкта соціальних змін у марксизмі. Детермінація волі, свідомості, намірів людей об’єктивними законами. прояв закономірного характеру соціальних дій людей через діяльність мас, класів, соціальних груп.
- Специфічно онтологічна інтерпретація проблеми суб’єкта в антрополого-екзистенціальній філософії. Суб’єктивне буття людини або природа людської суб’єктивності як особливий вид реальності.
- Розробка поняття інтерсуб’єктивності у феноменологічній соціології. П.Бергер, Н.Лукман про взаємопереведення об’єктивної та суб’єктивної реальності. Соціальний світ як діалектична єдність процесів екстерналізації, об’єктивації та інтернаціоналізації. Індивіди як реальні творці соціальних структур.
- Використання категорії соціальної дії у соціологічному теоретизуванні М.Вебера, Т.Парсона. Аналіз суб’єктивного смислу соціальної дії в розуміючій соціології М.Вебера. Поняття харизматичного лідера. Дійова особа (”актор”) – відправний пункт теорії соціальної дії Т.Парсона. Волюнтаризм дії як суб’єктивний процес прийняття рішень індивідом.
- Спроба подолання суб’єкт-об’єктного протистояння в конструктивістському структуралізмі П.Бурдьє. Реальна практика як результат діалектичних відносин об’єктивних структур та суб’єктивних феноменів. Застосування для аналізу взаємозалежності між об’єктивним і суб’єктивним понять “габітусу” та “поля”. Співставлення категорій суб’єкт і агент.
- Пошуки колективного суб’єкта соціальної дії у філософії Ю.Габермаса. Утворення “колективностей”, “діючих єднань”, “інтерсуб’єктивних спільнот обговорень” та новий варіант постановки проблеми суб’єкта історії.
Реконструкція категорії суб’єкт дозволить поповнити арсенал філософських засобів для аналізу проблем соціальної творчості.
Лазаренко Є.Б. (м. Київ)
ЗАСТОСУВАННЯ АТР-ТЕРАПЕВТИЧНИХ МЕТОДИК ДЛЯ РОБОТИ З НЕПОВНОЛІТНІМИ ТА МОЛОДДЮ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Арт-терапія – терапія мистецтвом – сучасний метод психотерапії, що активно використовується в психіатрії та сферах психологічної практики. Арт-терапія заснована на невербальній комунікації і має певний ряд особливостей та переваг перед іншими методами психотерапії. При певному використанні арт-терапевтичні методик, терапевт має змогу визначити склад особистості клієнта та зрозуміти його ставлення до різних сторін буття, оцінити психологічний стан та рівень розумового розвитку, а також діагностувати деякі психічні захворювання.
Пропоную використовувати арт-терапевтичну методику для роботи з неповнолітніми та молоддю, що перебувають в місцях позбавлення волі, зважаючи на ряд обставин:
По-перше, образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним мостом між фахівцем (психотерапевтом, психологом, соціальним працівником і т.д).і клієнтом і тому ефективно може застосовуватися на етапі налагодження контакту з підлітками, що перебуває в місцях позбавлення волі. У підлітків, які відбувають покарання, спектр психологічних проблем надзвичайно широкий: від підвищеної тривожності до серйозних психічних розладів. Під впливом психотравмуючих ситуацій та факторів соціальної ізоляції активізують захисні механізми особистості, які ускладнюють будь-яку терапевтичну роботу. Однак арт-терапія, заснована на невербальній комунікації, у більшості випадків дозволяє обходити „цензуру” свідомості і досліджувати підсвідомі процеси; виявляти і розкривати страхи, тривоги та глибинні переживання клієнта. Так звані проективні методики – тест Роршаха, „Будинок, дерево, людина”, „Неіснуюча тварина”, „Картина світу” та інші, дозволяють ефективно провести діагностику і виявити найгостріші та найболючіші моменти розвитку особистості.
Хотілося б додати, що на відміну від інших психологічних методик, арт-терапія припускає з клієнтом лише ту міру глибини терапевтичної роботи, яку той визначає сам. Враховуючи можливі глибинні переживання та патології зазначеної категорії осіб, такий метод роботи, направлений більше на вираження, ніж розуміння та проживання своїх почуттів, здається автору більш доцільним.
В цілому, заняття арт-терапією мають каталізуючий та комунікативний ефект, сприяють поліпшенню самопочуття, усвідомленню себе в суспільстві. Важко недооцінити і значення групової арт-терапевтичної роботи, направленої на пізнання світу іншої людини. Така робота значно полегшує процес соціальної адаптації, дає можливість опановувати нові ролі та проявляти латентні якості особистості, спостерігаючи, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємовідносини з оточуючими.
Розглядаючи арт-терапевтичну роботу в ВУЗькому розуміння – як терапевтичне заняття образотворчою діяльністю, тобто ізотерапію – хотілося б додати, що тип ізотерапевтичного заняття, що планується для роботи з вихованцями виправних колоній, залежить від завдань, поставлених перед собою терапевтом: діагностика або терапія. Ізотерапевтична діагностика зазвичай передує терапії і складається з двох фаз: невербальної – на якій об’єктом вивчення є сам малюнок; і вербальної – на якій піддослідний характеризує намальовані об’єкти, інтерпретує, описує, висловлює свої асоціації. На першому етапі роботи з засудженими, при використанні терапевтом малюнкових тестів, автор не радить брати їх за основу глибинного дослідження певного психічного явища чи змалювання психологічних особливостей. Така інформація буде мати низьку надійність, пов’язану із суб’єктивністю інтерпретації. Рекомендується застосовувати дані методики для виявлення основних проблем, переживань, тривог чи побоювань піддослідного, з метою подальшої роботи з ними в рамках обраної техніки.
Якщо в процесі індивідуальної терапії (у даному випадку арт-терапії) терапевт виявляє у клієнта проблеми соціальної взаємодії чи комунікації, він може рекомендувати останньому брати участь у груповій терапевтичній роботі.