Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материала

Документы

Содержание К проблеме социальной одаренности

Подобный материал:

• В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
• Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш, 8270.65kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Ауки та освіти україни харківський національний університет радіоелектроніки “проблемно-орієнтовані, 184.05kb.
• [Текст] : бібліогр покажч. / Волин обл б-ка для юнацтва; [уклад. Н. А. Ількевич]. Луцьк, 340.08kb.
• Метод поради до відзначення 80 річчя від дня народження Майї Фролової / кз „Обласна, 236.66kb.
• Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
• До курсового проектування за курсом "Моделювання І прогнозування стану навколишнього, 1003.34kb.
• Амятников, оставивший неизменными традиции и уклад жизни населения, сегодня притягивает, 202.43kb.
• Н. Б. Давидова І 58 Інвестиційна діяльність будівельної галузі (2000-2008 рр.) [Текст]:, 190.12kb.

Михеева Е.И. (г. Словянск)

К ПРОБЛЕМЕ СОЦИАЛЬНОЙ ОДАРЕННОСТИ

Дальнейший общественный прогресс невозможен без гуманизации человеческих отношений. Сегодня общество находится перед проблемой возрастающего дефицита милосердия, сопереживания, – способности понять и разделить чужую боль.

Анализ философской, психолого-педагогической литературы по проблемам социального развития личности, одаренности и способностей позволяет в кругу других выделить сферу человеческих взаимоотношений, где выявляется разный уровень развития индивидуальных способностей.

Существующие понятия «социальный интеллект», «социальная компетентность», «эмоциональная осведомленность», которые обозначают круг явлений, связанных со способностью разбираться в людях, наиболее адекватно ситуации выражать своё «я» и понимать другого, строить эффективные взаимоотношения, сопереживать и помогать.

Степень отражения в деятельности и качественное своеобразие этих способностей имеет очень широкий разброс в индивидуальных проявлениях уже в дошкольном возрасте. Безусловно, какая-то часть навыков возникает под влиянием воспитания и социальной среды. Однако безусловно и то, что немалую роль играют соответствующие способности. Поэтому можно говорить про социальную одаренность, которая представляет собой индивидуальную своеобразную совокупность когнитивного, эмоционального, мотивационного и социального потенциалов, которая позволяет достигнуть высоких результатов именно в сфере социальных взаимодействий.

В большей части исследований по проблеме способностей, одаренности и таланта вообще не рассматривается проблема социальной одаренности, не анализируются её составляющие, тем более не изучаются возможности выявления и создания оптимальных условий для её развития.

Можно предположить, что социальные способности (как и любые другие) формируются на базе определенных задатков, под влиянием гармоничного соединения силы и уравновешенности нервной системы. О существовании таких задатков свидетельствуют ранние проявления социального интеллекта. Некоторые дети проявляют исключительную наблюдательность и интерес к индивидуально-психологическим особенностям окружающих людей. Но социальная наблюдательность, заинтересованность человеческими характерами не охватывает всю гамму качеств, которые составляют социальную одаренность. Мы предполагаем, что основу социального интеллекта составляет эмпатия, способность сопереживать, как наиболее ценное с точки зрения общества.

Анализ литературы, проведённые исследования позволяют утверждать, что уровень социального развития ребёнка в значительной степени презентуется особенностями его сопереживания другим людям.

Мы считаем, что высокий уровень развития социальных способностей (прежде всего способности к активному сопереживанию другому человеку) проявляется в осознании на когнитивном уровне и переживании на эмоциональном уровне своих прав и обязанностей по отношению к другим людям.

Поиск оптимальных способов выявления высокого уровня развития позитивной направленности на другого человека, способности находить этичное решение в ситуации морального выбора, потребности поступать нравственно, «быть хорошим» определяет круг задач, решение которых необходимо осуществить в работе с детьми.


Москаленко О.А. (м. Київ)

Творчий характер праці менеджера як необхідна детермінанта ефективності його управлінської діяльності.

Роботу менеджера аж ніяк не можна укласти в якусь одну площину. Вона вимагає від індивіда наявності широкого кола навичок та здібності до ефективного управління.

Сучасний менеджер по всьому світу сприймається як ефективний, інноваційний керівник = лідер + влада + стиль роботи + кар'єра. До менеджера в першу чергу пред'являються вимоги високого професіоналізму і компетентності. У ньому повинні з'єднуватися якості висококваліфікованого фахівця, який володіє технічними й економічними знаннями, і організатора виробництва, що виконує адміністративні функції. В умовах переходу до ринкової економіки необхідно змінити погляд на природу, роль, сутність і значення праці керівника. Зараз на перше місце висуваються самостійність, ініціативність, творче мислення, готовність до розумного ризику.

Праця менеджера має не тільки об'єктивно обумовлений, але і творчий, ініціативний характер, тому правомірно говорити про мистецтво управління менеджера. У наш час інтелектуальні компоненти будь-якого виду діяльності переважають над фізичними, тому підлеглих потрібно спонукати працювати не тільки фізично, але, головним чином, розумово. І треба пам'ятати, що ніякий примус не може змусити людину мислити і діяти творчо, якщо вона цього не хоче сама.

За умов ринкових відносин потрібен творчий підхід до управління на базі всебічної інформованості, найкращого використання ресурсів і інших факторів підвищення ефективності функціонування організації.

Удосконалення методик викладання, застосування новітніх, прогресивних прийомів, що збуджують зацікавленість у вивченні сучасної теорії (поглибленні так званої професійної ерудиції) і набутті практичних навичок управлінської діяльності через аналіз господарських ситуацій (case study), тренінги, виконання практичних завдань окремих організацій – все це дозволяє виховувати й розвивати творче ставлення (креатив) та критичне мислення у майбутніх спеціалістів, підвищувати їхню організованість та зацікавленість у бізнесовій діяльності за складних умов сучасного українського ринку.


Музиченко В.В. (м. Київ)

Творчість як процес формування мотиваційної моделі праці в українському суспільстві

За умов, що склалися в Україні на нинішньому етапі її розвитку, проблема мотивації особистості носить творчий характер, оскільки вирішення задач, які стоять перед суспільством, можливе лише за умови створення належної мотиваційної основи, здатної спонукати працівників до ефективної діяльності. Мова йде не просто про застосування форм і методів стимулювання особистості, а про створення такого творчого підходу, який сприяв би високій результативності її роботи і моральному задоволенню.

На сьогодні матеріальне стимулювання працівників, як основна складова частина загальної системи мотивації, перейняло здебільшого риси, притаманні попередній адміністративно-командній системі господарювання. Проте відсутність прямої залежності розміру премії від конкретних результатів роботи працівників структурних підрозділів підприємства сприяла тому, що премія перестала виконувати свою головну функцію – стимулюючу, і перетворилась в просту надбавку до посадового окладу.

Відсутність науково-обгрунтованої системи планування, організації, мотивації та контролю діяльності підприємства, а також виважених критеріїв роботи працівників його структурних підрозділів призвели до "зрівнялівки" в системі преміювання. А відсутність висококваліфікованих кадрів, спроможних забезпечити належну організацію і функціонування підприємства за ринкових умов, зводять практично нанівець всі спроби розробки, а тим більше – впровадження високоефективної системи цільового управління, в якій чільне місце належить системі мотивації. Подальше послаблення мотивації праці неминуче призведе до загострення негативних соціально-економічних процесів які мають місце в нашій державі.

Звідси виникає об'єктивна необхідність створення науково обґрунтованого механізму мотивації праці персоналу, який би зміг за допомогою дійових важелів і стимулів підвищити зацікавленість продуктивно і якісно працювати, сприяти піднесенню їх конкурентоспроможності, забезпечити якісне оновлення трудового менталітету.


Невечера О. (м. Київ)

Соціально-психологічний клімат як фактор формування творчої активності людини

В управлінській діяльності без творчого підходу до справи не обійтися. У ній важливими є творчість і керівника, і підлеглих, вияв ними індивідуально-психологічних особливостей (здібностей, обдарованості, таланту, геніальності), впливи, яких зазнає особистість у творчій групі. Соціально-психологічний клімат у колективі та діюча система психологічних методів регулювання творчої атмосфери цілеспрямовано впливають на формування творчої активності людини.

Соціально-психологічний клімат як якісний аспект міжособистісних стосунків виявляється у сукупності внутрішніх (психологічних) умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості у групі.

Психологічний клімат в організації може підсилювати чи знижувати предметну діяльність людей так само, як і професійні завдання організації істотно впливають на психологічний клімат.

Кожний індивід, стверджуючи свою індивідуальність і неповторність, реалізуючи свою активність, виявляє і творчі потенції. Серед умов, що стимулюють розвиток творчого мислення суб'єктів і об'єктів управління, виокремлюють: ситуації незавершеності або відкритості (на відміну від регламентованих, суворо контрольованих); спонукання до постановки питань; стимулювання відповідальності й незалежності; акцент на самостійних розробках (варіанти розв'язання управлінських завдань і проблем), спостереженнях, почуттях, узагальненнях тощо.

Потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, у її потребах і здібностях, особливо в спрямованих на саморозвиток. Більшою мірою це стосується творчих здібностей особистості, які забезпечують вищий рівень її розвитку як у професійній, так і в повсякденній життєдіяльності.

Творчість є важливою психологічною ознакою керівника. Вона характеризує вияв здібностей, уміння особистості створювати щось нове, інноваційність поведінки самого керівника.


Новиков Г.Б. (г. Киев)

Творчество или пофигизм?

Молодость – прекрасная пора… Пора наслаждений и надежд. Надежд на наслаждение и наслаждения от надежд на наслаждение.

Когда ты молод, жизнь еще почти вся, без остатка – впереди. Еще многое можно достигнуть и еще больше – успеть. Ты еще красив (ибо по глупости думаешь: красота – «от природы»), тебе кажется, что и умен. Ты уже многого хочешь, но можешь еще очень мало. И эта рассогласованость между «хочу» и «могу» тебя еще не занимает, не тревожит, не беспокоит. Ты потенциал. Ты хочешь прожить жизнь как у Островского, (хотя, зачастую: «Как закалялась сталь»… не читал), чтоб не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы. А какая цель у тебя? И есть ли она вообще? А есть ли вообще такая цель, на алтарь которой стоит положить жизнь? Посвятить себя той цели без остатка, всего? Достигнув которую, будет действительно не стыдно. И что есть жизнь: цель или процесс???

Когда миллион долларов в кармане, «феррари» в гараже и Дженифер Лопес рядом – это для тебя слишком мало. Вернее, достаточно лишь на определенном отрезке жизни. А построение действительного гуманизма в форме практической всеобщности во всем мире – слишком много…

Или нет? Или все-таки стоит рискнуть? Хотя бы начать? Попробовать самому. Конечно, по – началу будет сложновато… ну, а вдруг, ты не один? И для кого-то еще потребительство не есть самоцель. И еще. И еще. Смотри – и не торчишь уже одиноким тополем на Плющихе.

И не обязательно вовсе сразу браться за мир. Можно начать, к примеру, с себя. Ведь еще Гегель сказал, что «результат – ничто без той тенденции, которая к нему привела». А любая тенденция – начинается.

С первого шага. Легче, конечно, искать недостатки в других. Обвинять всех вокруг, видеть, непрерывно констатировать всю безвыходность и безысходность, бесперспективность и тоскливость ярую свою, окружающих, страны, мира, в конце концов. В такие особенно напряженные моменты само- и всехвокругкопания становится до слез обидно, и появляется чувство бессилия в твоей лично возможности что-то изменить, плавно перетекающее в комплекс неполноценности. И уже совсем другие ценности, и уже совсем другая планка, и уже не те планы на жизнь, и ты уже не молодой максималист. И просто уже не молодой. Ну, разве что – молодящийся. Ты – потребитель.

Тут два варианта: либо смириться с этой юдолью и долей, и тогда уже – все. В смысле не совсем все, просто тебе уже не быть субъектом истории. Ты – зритель, пассажир, и лучшее, что тебя ждет – доживание в той системе отношений, которую выбрал не ты. Вернее – потерял, которая, не спрашивая твоего изволения (равного безволию), выбрала тебя.

Второй вариант – это риск! Риск начать с себя новую жизнь. Жизнь, в которой бездеятельность уступит место самодеятельности. Жизнь, в которой принцип «ходьбы по трупам» и пофигизм уступит принципу «человек не средство, а цель». Жизнь, в которой будет «честь в чести».

Если на пальцах: не смотря ни на какие внешние факторы и влияния, не смотря ни на какие удары жизни, стараться жить по совести. Стараться видеть в окружающих – людей, а не средства производства и конкурентов на рынке труда. Заниматься именно тем делом, которое действительно твое. Видеть в черном – черное, а не серое, в оккупации – оккупацию, а не борьбу за демократию, то есть жить адекватно, а не «как бы».

Это сложно. Это дело не одного дня. И не одного тебя. Но игра стоит свеч. Не так ли?


Омельченко С.Н. (г. Харьков)

Проблематизация творчества в условиях высшей школы

Проблематизация творчества в условиях высшей школы – это знаковая тенденция, свидетельствующая не только о количественных, но и качественных парадигмальных изменениях в системе высшего образования. Создание благоприятных условий для духовного и интеллектуального развития индивида с необходимостью предполагается в формируемой новой образовательной парадигме, отражающей общемировые тенденции и потребности общества в высокообразованных и личностно зрелых специалистах.

Косность и консервативность глубоки в системе образования. Коренное обновление содержания, форм и методов обучения, организации деятельности, во многом связывается с декларируемыми идеями Болонского процесса, а именно: расширением возможности развития физического и интеллектуального потенциала каждого человека, его воображения, способностей к художественному творчеству; в приобщении к демократическим ценностям; в воспитании уважения к правам и мнениям других людей.

Обновление содержания образования большинство исследователей связывают с гуманизацией и гуманитаризацией, как основополагающими принципами, которые способствуют информационному обмену (тексты, идеи, концепции, теории), осуществлению интеграционных, междисплинарных связей, создания интегрированных учебных планов и программ; формирования и развития учебно-научно-производственных комплексов, отвечающих потребностям личности и рынка труда.

Гуманизация и гуманитаризация высшей школы предполагает также учет индивидуальных особенностей личности, равно как дифференцированный подход в процессе обучения. Такая ситуация создает реальную почву для формирования новой системы отношений в ВУЗе и создания особой образовательной среды, способствующей моральному и культурному развитию, стимулированию интереса и стремления к познанию и к самообучению.

Настойчивые, целенаправленные поиски оптимальных путей развития творческого потенциала в процессе обучения вызваны трансформационными процессами, в том числе растущим разрывом между квалификацией, знаниями людей и потребностями рынка. В этих условиях ВУЗы в первую очередь способны компенсировать возникающий в обществе дисбаланс между спросом и предложением на рынке труда, переориентировав должным образом деятельность на подготовку и самоподготовку в обновлении знаний и умений.

Как показывают результаты социологического исследования, проведенного среди харьковских студентов¹, их ожидания относительно ВУЗовского обучения практически совпадают с вышеизложенным и, наряду с подготовкой по специальности, для них важны подготовка к самостоятельной жизни и деятельности (45,85%), воспитание гражданина и гармонично развитой личности (36,4%), сопричастность к интеллектуальной элите украинского общества (30,4%) и подготовка к общению и взаимодействию с людьми (20,7%).

Таким образом, система ВУЗовской подготовки, реализуя свои функции во взаимодействии с другими социальными институтами, в значительной степени способствует деятельности по формированию творческого потенциала личности. В рамках учебно-воспитательной деятельности определяется система базовых ценностей и задаются стереотипы поведения, наиболее значимые для профессиональной адаптации и карьеры. А совершенствование навыков межличностного взаимодействия, правовой, политической и экономической культуры позволяет адекватно оценивать действующую систему социальных связей и закрепляет стандарты нормативно приемлемого поведения, а также перспективу креативного вмешательства в ход событий и рационализации поля инновационного взаимодействия.


Падалка С.В. (м. Київ)

Технології формування суспільної думки в ході виборчого процесу

За умов докорінних перетворень українського суспільства і держави, виборчий процес грає одну з головних ролей у формуванні стратегічного курсу і поточної політики, співвідношенні сил між гілками влади та у складі політичної еліти. Обрання депутатів породжує відповідальність цих державних чиновників перед народом. Тому аналіз засобів формування політичної еліти українського суспільства являє собою проблему, наукове висвітлення якої забеспечує розуміння сукупності перетворень, які відбуваються у суспільстві.

Мета виборчих технологій, які застосовуються у виборчих кампаніях – мотивувати людей йти на голосування і голосувати, відповідно, за конкретну політичну організацію або особу.

Звідси можна констатувати, що всі виборчі технології, які застосовуються у ході виборчої кампанії, незалежно від того, вважають їх спеціалісти чистими чи брудними, базуються на маніпуляції свідомістю виборця.

Політитична система намагається регулювати процес управління людьми настільки, наскільки це можливо. Фізичний примус в демократичних суспільствах є малоефективним. Тому виникла ціла "індустрія" свідомості, яка за допомогою ідеологічних механізмів дозволяє управляти свідомістю людей. Є.Доценко пропонує наступне визначення такого роду маніпуляцій:

Маніпуляція – це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до скритого збудження у іншої людини намірів, які не співпадають з його актуально існуючими бажаннями.

Отже, якщо в демократичному суспільстві засобом досягнення головної мети виборчої кампанії – примусу (психологічного) електорату голосувати за певну політичну організацію або особу є політична маніпуляція свідомістю електорату, тоді, якщо не всі, то більшість виборчих технологій і будуть використовуватись для прямого чи непрямого впливу на свідомість електоральної одиниці. Виникає загроза, що поступово в арсеналі політтехнологів, які, безперечно, мають працювати максимально ефективно, щоб вдовольнити замовника і не втратити роботу, залишаться лише найактуальніші виборчі технології, тобто ті, які найкраще маніпулюють свідомістю. Відповідно, слід з’ясувати, які з наявних виборчих технологій найефективніше маніпулюють свідомістю, щоб передбачити тенденцію до зміни правил виборчої боротьби.


Пашов Р.І. (м. Київ)

Бюрократизація науки і освіти.

Феномен бюрократії властивий будь-якому суспільному ладу, що існує на етапі передісторії, охоплює не якийсь один сегмент суспільства, а пронизує всі сфери людського життя. Оскільки все громадське життя попадає в поле впливу бюрократії, то і наука, як цілком певна, визначена форма діяльності і свідомості не уникла цієї долі. Загалом бюрократизація науки полягає в тому, що вона набула жорстко інституалізованої форми. У результаті вчений значною мірою перетворився в службовця, в функціонера і виявився в системі ієрархізованих відносин. Його компетентність стала визначатися не реальними досягненнями, а положенням у системі "наукової" ієрархії. Дослідники, що аналізують різноманітні прояви процесів бюрократизації науки, відзначають, що творчі здібності і реальні досягнення перестають відігравати вирішальну роль в академічній кар'єрі, а посередність займає все вище місце в науці (вірніше – біля науки). Внаслідок професіоналізації і масового характеру дослідницької діяльності науковець, подібно чиновникові, розглядає її в першу чергу як засіб забезпечення власного економічного і соціального статусу. Відбулась трансформація: від „мислю – значить існую” до „мислю і на те існую...”. Грошова винагорода формується не на основі творчої продуктивності і дійсного внеску в науку, а на основі академічного статусу і стажу роботи. Аналогічно чиновникові, науковець просувається по сходинках кар'єри, кожен наступний рівень якої зв'язаний зі зростанням соціального статусу і матеріального становища.

В свою чергу, ринкові економічні відносини перетворюють наукову і педагогічну діяльність на свого роду підприємництво – „академічний капіталізм”. Тобто перевага прикладних цілей пізнання, платних досліджень за замовленням, очевидно домінує над безкорисливим творчим пошуком нового знання. Сучасний університет перетворюється на свого роду бізнес-одиницю, агентство з продажу послуг у сфері освіти. Результатом цієї тенденції стає якісна зміна змісту і форми освіти і науки, за рахунок витіснення фундаментальних дисциплін (досліджень), прикладними, орієнтованими на швидку практичну віддачу.

Це призводить до втрати реального змісту дослідницької діяльності, до відсутності обґрунтованих і ясних, а головне – об’єктивних критеріїв оцінок результатів роботи, до своєрідного союзу бюрократії, догматизму і бізнес-доцільності. Відмова від наукової дискусії, орієнтація виключно на прибуток й бюрократичний спосіб визначення істини, по суті, стали руйнівною силою для функціонування наукового пізнання та знання. Особливо відчутно бюрократизація науки проявилася а області суспільних наук, що піддалися і нині піддаються могутньому ідеологічному пресові.

В даний час суспільствознавство намагається ґрунтовно розібратися в деструктивних тенденціях, які привели до відставання всіх областей наукового знання, що спричинені насамперед постійною напругою між науковою творчістю (змістом) і бюрократизованою інституцією (формою).

Тому, „євроремонт” української науки треба починати не з фасаду, а зсередини, інакше це загрожує важкими, а то й невиправними негативними наслідками для всієї країни. Наука є визначальною продуктивною силою суспільного розвитку. Вона повинна бути націлена на конструктивну діяльність зі створення нового, а не займатися підміною змісту, новою формою (імітацією наукової творчості, конструюванням перетворених форм буття).

В освіті перехід на нові форми і методи навчання, що мають сприяти розвиткові творчої самостійності індивіда, є нічим іншим як формалізацією процесу навчання, яка перетворюється на одну з псевдоголовних задач нашої системи освіти, яка цілком „природно” приводить до квазінавчання. Яке, в свою чергу, можна трактувати двояко: як процес оптимального, з потужною науковою базою, навчання, яке лише змінює форму задля індивідуалізації контролю; і як процес європизації (мавпування): невизнання власних наукових досягнень, наукова імітація, що насправді є лише ідеологічною пересторогою недолугої бюрократизованої системи освіти, яка заради самозбереження готова нехтувати суспільними інтересами.

Рівень освіти нації визначає її науковий потенціал, який, в свою чергу, є рушієм прогресу. Тому не можна розглядати науку без освіти, яка є тим ґрунтом, в якому зароджується, формується і в більшості випадків функціонує дійсна наукова творчість.