Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материала

Документы

Содержание Креативний потенціал безперервної освіти Ґендерні чинники інтернаціонального студентського середовища сучасного технічного університету Творчість – стратегія формування культурно-освітнього простору ххі століття

Подобный материал:

• В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
• Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш, 8270.65kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Ауки та освіти україни харківський національний університет радіоелектроніки “проблемно-орієнтовані, 184.05kb.
• [Текст] : бібліогр покажч. / Волин обл б-ка для юнацтва; [уклад. Н. А. Ількевич]. Луцьк, 340.08kb.
• Метод поради до відзначення 80 річчя від дня народження Майї Фролової / кз „Обласна, 236.66kb.
• Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
• До курсового проектування за курсом "Моделювання І прогнозування стану навколишнього, 1003.34kb.
• Амятников, оставивший неизменными традиции и уклад жизни населения, сегодня притягивает, 202.43kb.
• Н. Б. Давидова І 58 Інвестиційна діяльність будівельної галузі (2000-2008 рр.) [Текст]:, 190.12kb.

Родіонова Н.О. (м. Київ)

КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

Освіта в Україні відіграє вирішальну роль як в соціальному так і в економічному розвитку країни, а також завжди була запорукою життєвого та кар'єрного успіху громадян. Освітня система Радянського Союзу мала значні досягнення, а в процесі переходу до демократії та ринкової економіки, вона багато в чому втратила свою відповідність потребам суспільства, а найголовніше виконавчу основу свого стабільного функціонування. Якщо програма розвитку освіти хоче досягти успіху треба звернутися до широкого кола питань: від змісту освіти до можливості доступу до якісної освіти, від пріоритетів професії вчителя до управління, фінансування та інституційного менеджменту в освіті. Ці питання потребують більш конкретного визначення пріоритетів стосовно державних інвестицій, систематичного перегляду усіх структурних змін та заходів, що можуть привести до збільшення ефективності.

Основною метою освіти є формування різнобічно розвинутої гуманної особистості. Становлення особистості відбувається при сприйнятті досвіду, ціннісних орієнтацій даного суспільства, культури в цілому, що називають соціалізацією. А освіта як соціальний інститут відіграє в цьому процесі одну з провідних ролей. Дуже важливо, щоб це відбувалося безперервно освіти, тому що це дозволяє створити умови й можливості професійної і соціальної адаптації особистості в динамічному суспільстві.

Тому однією з провідних задач освітньої політики зараз є безперервна освіта вона потребуватиме систематичного перегляду учбових програм та методів навчання. Безперервна освіта передбачає, що більша кількість студентів володіють основними навичками навчання, спілкування та абстрактного мислення більше ніж спеціальними професійними знаннями чи знаннями певного фактажу. Окрім того, стратегія має переглянути роль вчителів, керівників навчальних закладів, підвищення їх кваліфікації, підручників та інших навчальних посібників в процесі надання і отримання знань.

Освіта повинна створити людину, здатну ставити питання і самостійно знаходити шляхи їх вирішення. Освічена людина – це людина, яка вміє мислити, висувати гіпотези, робити висновки. Якщо традиційна освіта займалась і займається передачею інформації, то сучасна освіта покликана стимулювати здібності, розвивати творчий потенціал людини. І це неможливо без системи безперервної освіти.

Якщо освіта не зорієнтовує людину в житті, то вона не має сенсу, вона аморальна. Саме тому для зміцнення основ соціального, економічного і духовного розвитку нашої країни вкрай потрібна модернізація системи освіти, яка б готувала особистість, здатну стати основним суб’єктом суспільних процесів, здатну подолати її відчуження від усіх сфер життя і від самої себе. Здається, що подолати це відчуження можна тільки на особистісному рівні, тому і сама особистість, людина як цілісне унікальне явище у світі повинна стати у центрі освітньої системи, яка, в свою чергу, розкриває цю унікальність і неповторність світу та допомагає молодій людині пізнати себе і створити своє життя.

Сучасне суспільство все більше усвідомлює свою залежність від якості освіти, оскільки рівень і система знань істотно впливають на ефективність діяльності людини у соціумі. Увесь процес економічного, соціокультурного та науково-технічного розвитку суспільства повинен орієнтуватися на людину і задоволення її потреб, розвиток та реалізацію потенцій кожної особистості, оскільки людина є головною силою суспільного прогресу, яка здійснює творче освоєння світу, відповідно до своїх цілей та інтересів. Згідно з концепцією ООН, цивілізація – це розвиток людей (через освіту, здоров’я, харчування, соціальний побут) людьми (через особисту ініціативу та участь у вирішенні питань, що стосуються їх життя) задля людей (через надання всім можливостей для розвитку).


Сидоренко С.І., Стребкова Ю.В. (м. Київ)

ҐЕНДЕРНІ ЧИННИКИ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНОГО СТУДЕНТСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА СУЧАСНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Для побудови у Європі конкурентноспроможної світової економічної системи та суспільства, у основі якого лежать знання, необхідно створити високоефективну систему вищих навчальних закладів, які здобудуть міжнародне визнання своєї діяльності. Університети працюють в умовах зростаючої глобалізації суспільства, що постійно змінюється, а отже, і в умовах постійної боротьби за залучення нових талановитих працівників і студентів. Разом з цим, освіта та ґендер – це соціальні утворення, відносна якість яких, набуває змісту у залежності від домінуючих соціальних інтересів.

23-24 березня 2000 року глави держав та урядів країн-членів Європейського Союзу на саміті в Лісабоні “Зайнятість економічної реформи та соціальне зближення: за Європу новаторства і знань” проголосили завдання “побудувати найбільш конкурентноспроможну зі світових економічних систем, засновану на знаннях”. Самміт у Барселоні в березні 2002 року схвалив цю програму і закликав європейські освітні системи об’єднатися до 2010 року. Це – мета Болонського процесу, про який в Україні вже представлено ряд ключових матеріалів.

Міністерством освіти і науки України в листопаді 2003 року проведено в Києві міжнародний семінар “Болонський процес і результати реформ вищої освіти України” за участі групи експертів Ради Європи на чолі з директором Департаменту Вищої освіти та досліджень Ради Європи IV Генерального Директорату з питань освіти, культури, культурної спадщини, молоді та спорту п. Сьюром Берганом.

НТУУ “КПІ”, зокрема ректорат, Управління міжнародних зв’язків, студентські організації, “Інтерклуб” веде активну роботу: триває експекримент із запроваджень кредитно-модульної системи, університет інтегрується до міжнародних організацій–учасниць Болонського процесу.

Таким чином, що стосується участі в Болонському процесі, – НТУУ “КПІ” на передових позиціях в Україні, і ця робота вже набула достатнього динамізму щодо внутрішніх трансформацій в руслі гармонізації освітніх систем європейських країн. Але перед українськими університетами сьогодні постають невирішені проблеми, адже вони досі не можуть конкурувати на всесвітньому рівні з університетами інших країн, зокрема – університетами країн Європейського Союзу.

В той же час у Європі розвиваються трансформаційні процеси, про які науково-освітній громадськості відомо менше.

Сьогодні університети Європи пропонують менше можливостей, в тому числі і фінансових, ніж вищі навчальні заклади Сполучених Штатів Америки. Ця проблема набуває актуальності саме зараз, коли глобалізація досягла величезних масштабів, а становище з трудовими та фінансовими ресурсами залишається складним.

Панорама університетів відзначається неоднорідністю в структурі, методах та методиках, управлінні, різноманітністю умов навчання, та ін. Ця неоднорідність проявляється на рівні країн через законодавчі відмінності та культурні традиції, зокрема ґендерні стереотипи, а також всередині однієї країни, оскільки університети готують фахівців з різних професій і неоднаково реагують на соціальні зміни.

Європейські університети сьогодні залучають менше студентів та науковців з інших країн, ніж університети Сполучених Штатів. До перших у 2000 році приїхали близько 450000 іноземних студентів, в той час як до других – більше 540000, переважно з країн Азії.

Серед випускників науково-технічних факультетів жінок у середньому в 2-4 рази менше ніж чоловіків. Ґендернодетермінована професійна сегрегація, що є основною причиною ригідності ринку праці та неефективності його функціонування, в умовах глобалізації та зростання міжнародної конкуренції, потребує першочергової уваги.

Університети роблять свій внесок у досягнення цілей, проголошених у Лісабоні в 2000 році, а саме: сприяють соціальній єдності та підвищують загальний рівень освіти у Європі. І цей внесок зростає, підтвердженням чого є зростаюча потреба у вищій освіті. Сьогодні серед європейської молоді фахівців з вищою освітою більше ніж у інших регіонах. У Європейському Союзі налічується близько 3300 вищих навчальних закладів, а всього у Європі приблизно 4000, включаючи інші країни Західної Європи та країни – кандидати до вступу в ЄС.

Зростаюча потреба у вищій освіті. Це – завдання, що обумовлене необхідністю реалізувати задекларовані ЮНЕСКО принципи “освіта для всіх” та “освіта через все життя”, триватиме ще багато років. Незважаючи на низький рівень народжуваності у країнах Європи, спостерігається зростання кількості студентів вищих навчальних закладів.

Для іноземних громадян відкривається більш широкий доступ до інформації про університети різних країн світу, на основі якої абітурієнт приймає рішення про вибір країни навчання, в результаті чого посилюється конкуренція за іноземних громадян – студентів та аспірантів.

Кількість статей фахівців з ісламських країн у наукових журналах складає лише біля 0.1% публікацій учених з Європи та США. Перший президент Тунісу Набіб Бурсі ба зазначив “Неможливо домогтися поступу в розвитку країни без підвищення статусу жінки”. Вчення Магомета проголошує: “Набуття знань – святий обов’язок кожного правовірного від колиски до могили. Потяг до знань та науки обов’язковий для кожного мусульманина та мусульманки”. Відсоток жінок серед студентів, що навчаються точним наукам коливається від 8% у країнах центральної Африки до 70% у Об’єднаних Арабських Еміратах, за інженерним напрямком у 2-5 разів менше. У Ліванському університеті, питома вага дівчат серед майбутніх інженерів складає не більше 20%, у Сирії – 30.5%. У Єгипті серед викладачів точних наук 25% жінок, а технічних – всього 10%. У в США серед викладацького складу інженерного фаху лише 6.1%. У Європі жінки складають на інженерних факультетах – 20%, математичних – 28%. Серед іноземних студентів НТУУ “КПІ” значну частку становлять громадяни ісламських країн, що відкриває широкі можливості їх інтеграції у європейський культурний контекст. Відсоток студенток серед них має тенденцію до збільшення і сягає майже 30 відсотків, що перевищує показники багатьох Європейських університетів.

Отже, ґендерна компонента не лише є важливим чинником професійного вибору, а й суттєво впливає на реалізацію потенціалу університету в міжнародному науково-технічному співтоваристві.

Університети, залучені до створення нового суспільства та економіки, приймають активну участь у громадському житті. Будучи центрами отримання та розповсюдження знань, вищі навчальні заклади сьогодні виступають ще й у ролі досвідчених експертів у багатьох сферах людської діяльності, зокрема впровадження ґендерної компоненти до інженерних та природничих наук.

Європейські університети працюють у глобалізованому суспільстві, а тому вимушені конкурувати з навчальними закладами інших країн, особливо американськими, у залученні студентів з усього світу. Розширюючи міжнародну діяльність, європейські університети починають боротьбу за студентів та науковців із країн третього світу.

Конкуренція між університетами на міжнародному рівні стає дедалі жорсткішою. Призупиненню цій тенденції може допомогти збільшення проценту працівників жіночої статі у загальній кількості працівників науково-технічного сектору, де жінки представлені слабо, особливо на вищих щаблях ієрархії.

Потрібна нова психологічна готовність сприймати міжнародну та ґендерну компоненти не як окремі види діяльності, дотичноі до навчально-методичної, виховної, наукової, організаційної та соціальної, а як невід’ємні складові кожного з видів діяльності сучасного університету. Подолання ґендерної упередженості у науці та техніці сприяє підвищенню привабливості європейської зони вищої освіти.


Синельников Б.В. (г. Киев)

Болонский процесс и концепция постиндустриального общества.

В переходном периоде, в котором находятся славянские страны, традиционная экономическая теория, базирующаяся на принципах экономического равновесия, не дала возможности решить вопросы трансформации административно-командной экономики в социально ориентированную рыночную с минимальными потерями. Поэтому все четыре страны, создающие ЕЭП, находятся на разных этапах трансформации экономических систем с разными стартовыми возможностями и разной сложностью проблем, которые им предстоит решить, что и определяет сложности на пути их вступления в ВТО.

С философской точки зрения определяющим научным достижениям стран «четверки» стало отрицание формационного подхода к нашему развитию и переход к качественно новому подходу – цивилизационному. В начале III тысячелетия четверка стран ищет пути устойчивого развития в условиях перехода от индустриальной фазы к постиндустриальному социально ориентированному обществу и обновление интеллектуального потенциала философского наследия становится объективной необходимостью.

Теория постиндустриального общества – это комплексная программа, созданная в результате взаимодействия и развития экономических, философских, социологических, политологических наук. Она определяет стадии цивилизационного прогресса и устанавливает закономерные исторические ступени движения человечества к вершинам цивилизации. Постиндустриальное общество будет третьей волной в развитии техники, оказывающей влияние на общественно-политические изменения. (Первая волна – аграрное общество, вторая – индустриальное). Для общества будущего будет характерно относительное уменьшение материального производства, преобладание «производства» услуг, переориентация теоретических знаний в базовый вид знаний, ведущая роль науки и образования в трансформации общества, господствующее положение ученых среди других слоев населения, усиление влияния науки на все сферы общественной жизни.

В современном подходе для аграрной эпохи основой экономики было сельское хозяйство, для индустриальной – промышленность, для постиндустриальной эпохи – сфера услуг, знания и информация. Индустриальная цивилизация, вместе с ее институтами, технологиями, экономическими проблемами, культурой в современных условиях моралью устаревают и под «давлением» перемен отходят в историю, уступая лидирующее положение новой эре. В этих условиях Украина превратилась в гигантскую научно-исследовательскую лаборатория, где проводятся масштабные социально-экономические эксперименты. Несмотря на то, что Украина является высокоразвитым, индустриальным государством, в современных условиях по сравнению с быстро прогрессирующими странами «семерки», все же остается развивающейся с переходной экономикой системой, которая столкнулась с социально-экологическим кризисом. Украина имеет высокие темпы экономического роста и все же остается одной из бедных и социально неблагополучных стран Европы. На международном уровне мы встретились с новыми правилами организации мирового хозяйства и ищем ответ на вопросы: как они формируются, кто осуществляет контроль и кто благодаря этому извлекает максимальную выгоду? В этих условиях продолжается многовековая историческая драма украинского народа: страна постоянно живет в ожидании кардинальных перемен, но реформы всякий раз не дают ожидаемых результатов, не способствуют переходу общества на качественно новый уровень жизни. Несмотря на усилия, прилагаемые интеллектуальной элитой, бедность всякий раз воспроизводится, а отставание от стран-лидеров увеличивается.


Тоичкина С.А. (г. Киев)

Проблема взаимодействия культуры и образования

Существует великое множество определений культуры, но, наверное, в какой-то степени будет уместным и следующее ее понимание: культура – это бесконечная история взаимоотношений человека и природы. Данный подход утверждает человека в качестве одного из элементов природы, но единственно разумного ее элемента, то есть именно на человека возлагается роль активного и творческого начала бесконечно становящегося единого мира.

К большому сожалению, человечество на современном этапе своего существования потеряло идею единства с природой, а, следовательно, и с самим собой. Непрерывный технический прогресс, начавшийся в эпоху Просвещения, одностороннее понимание разума, приоритет рассудочного начала – все это позволило утвердиться мировоззрению техницизма, культу техники и непоколебимой веры в ее определяющую роль.

Кризис отношений техники и человека – это кризис культуры, порожденной технотронной цивилизацией, в которой само человечество теряет свою самодостаточность, превращаясь в придаток машины, а точнее – «мегамашины». Механизированные технологии стали переноситься даже в сферу человеческих отношений, что девальвировало духовные ценности. Как следствие, в качестве абсолютной ценности утверждается не человек как творение и творящее начало культуры, а обладание. Дилемма – иметь или быть (Э. Фромм) разрешилась победой человека «потребительского типа».

Для преодоления кризисных проявлений человеческой природы необходима конкуренция различных стратегий формирования ценностных ориентиров. В первую очередь, необходимо создание универсальной системы образования. Эта система должна способствовать не только приобретению подрастающим поколением специализированных знаний, но и вырабатывать у него принципы универсального миропонимания.

Общие цели образования были изложены философом античности Плотином. Он требовал тройственного образования: внешнего – гражданского и общественного; внутреннего – личного, раскрывающего человеку его «я»; и, наконец, синоптического образования, которое позволило бы учащемуся постичь сложное целое человеческого существования.

Классическое европейское понимание также теснейшим образом связывает понятие образования с понятием культуры. Образование – это «подъем единичности к всеобщности» (Гегель), то есть в первую очередь образование – это преобразование духа, творение человека во всех отношениях как духовного существа, как культурного субъекта.

Любое образование лишено смысла, если в результате него теряется человек. Главной целью гуманитаризации технического и естественнонаучного образования (ибо гуманитарное образование в гуманитаризации не нуждается, хотя и здесь необходимы оговорки) является восстановление целостности культуры путём формирования ценностного сознания личности как носителя и творца.

Современный процесс гуманизации (возврата к ценностям культуры) и гуманитаризации (создание средств для достижения целей гуманизации) представляет собой вполне объяснимую рефлексию на состояние экзистенциального вакуума в технизированном обществе, в котором духовность сведена к минимуму и рассматривается как ненужная потребность человека, ибо сознание, редуцированное к экономическим ценностям и основанное на технократическом мышлении, в ней не нуждается.


Федорова І.І. (м. Київ)

ТВОРЧІСТЬ – СТРАТЕГІЯ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Започатковуючи креативні проекти освіти майбутнього, необхідно ураховувати інноваційні особливості та різновиди змін культурного простору, орієнтуючись на новий образ культури ХХІ століття

Культурний простір ХХІ ст. в якому визначальне місце буде займати становлення нової освітньої парадигми бачиться як всесвітній інтеграційний процес. В межах його формату будуть переплітатися тенденції різних культур, зможуть взаємодіяти багатогранні прояви різнобічних культурних практик, освітніх програм, духовно-творчих досвідів.

Динаміка сучасного культурного простору, змушує виокремлювати освіту, як процес, що створює найсприятливіші можливості для адаптації людини в умовах інформаційного суспільства, її інкультурації – засвоєння основних технологій, взірців та стереотипів культурних смислів сучасності.

Освіта стає найважливішою галуззю соціально-культурної сфери. Перш за все через освіту (яка завжди була сутнісною складовою культури) відбувається взаємодія та полілог культурних практик, як за історичною вертикаллю, так і за соціальною горизонталлю. Історична вертикаль – то є творча лабораторія відбору, відтворення та передачі культурного досвіду поколінь, формування світоглядно-наукової картини світу. В аспекті соціальної горизонталі – освіта це педагогічний ідеал і механізм творення освіченої людини, інтелект якої не тільки володіє науковими здобутками сучасності, а здатен творити культурний простір шляхом діалогічного спілкування, зберігаючи національно-неповторне та вбираючи загальнолюдські цінності.

Освіта виконує у суспільстві різні функції з поміж яких провідною виступає культурно-креативна. Вона взаємопов’язана як із змістом самої культури, так із процесами її трансляції. У контексті культурно-креативної функції:

• визначаються цілі соціалізації особистості, доступність і запотребованість моделі освіти в певну історичну добу;
  
• здійснюється у різних формах збереження, відтворення культурного досвіду у багатовимірності загальнолюдського, національного, регіонального та особистісного його аспектів.
  

Важливим чинником культурно-креативної функції є орієнтація освіти на становлення людини певного типу культури. Необхідною умовою цього процесу виступає інтеграція освіти у культуру, що і визначає необхідний рівень культурного розвитку та відповідні стереотипи виховання особистості. Освіта в цьому плані є креативною основою формування механізмів культурної ідентифікації: відтворення духовної атмосфери та утвердження взаємозв’язків (інтеріоризації) із духовними цінностями світової цивілізації.

Звернення вищої школи до наук про культуру – є соціальним замовленням історичної практики сучасної доби. Дослідження суспільства через культурологічні процеси дає більш ґрунтовне, всебічне розуміння економічних, політичних, професійно-технічних аспектів розвитку людства, оскільки культурологія як наука виступає інтегруючою системою знань про досвід та багатовимірність існування людини в суспільстві.

Розвиток та трансформації культури останніх десятиліть ХХ – початку ХХ1 ст. пов’язані із зміною наукової та соціально-культурної парадигми – формуванням інформаційного суспільства яке демонструє небачені соціальні зміни, що репрезентуються у нових формах, критеріях та цінностях культури. Цей процес стає закономірністю існування людства з усіма його позитивними і негативними наслідками. Саме тому в добу сьогодення, на початку нового тисячоліття значно актуалізується роль культури, як способу соціальної адаптації особистості, як матриці, яка визначає тип життєдіяльності суспільства, систему його норм, цінностей та регламентацій, характер та способи добування і використання природничо-наукових і духовно-метафізичних знань. Інтеграційна сутність культури значно сприяє поясненню характеру взаємодії між технологічною, соціальною та духовно-культурною сферами.

Нова доба інформаційного суспільства, відводить культурі особливу роль – створити світоглядну картину, наповнену новими смислами і значеннями, умовою якої буде сплав науки і мистецтва, тобто творчості у всіх вимірах, де наука (технології) буде засобом, а мистецтво (майстерність) – ціллю соціально-культурного розвитку людства.

Культурологія як наука про культуру по-перше, дає змогу об’єднати предметні інтереси різнобічних наук соціально-гуманітарного спрямування, для дослідження проблеми духовного життя людини і суспільства в етнонаціональних, соціально-політичних та історико-культурних вимірах. По-друге, специфіка культурологічного знання сприяє формуванню цілісного уявлення студента про культурний простір та місце в ньому людини, відтворює універсальний образ світу в його динамічному розвитку.

В якості навчальної дисципліни “Культурологія” ставить за мету сформувати у студентів системне знання в галузі культурологічної проблематики. Зміст курсу “Культурологія” має міждисциплінарний характер, (об’єднуючи філософсько-теоретичний, соціологічний, антропологічний, семіотичний, мистецтвознавчий підходи до дослідження культури) та розкривається через систему понять, що визначені змістовими модулями освітнього держстандарту України: культура, цивілізація, функції культури, етнонаціональний культурний процес, діяльнісний підхід, компаративний аналіз культури, прогрес, динаміка культури тощо.

Складність заявленої проблематики, передбачає вирішення наступних завдань:

• показати, що культурологія як наукова рефлексія, звернена до світоглядних проблем сучасної людини, оскільки вивчає поліваріантність, множинність проектів її адаптації до оточуючого світу, здатностей до самореалізації,
  
• обґрунтувати специфіку культури як механізму формування етнонаціональної свідомості та самоідентифікації особистості в сучасному культурному просторі в умовах глобалізації,
  
• сприяти усвідомленню того, що культурологія допомагає у формуванні власної життєвої позиції і надає можливість стратегічного осмислення професійного становлення, як фахівців інженерно-технічного профілю, так і соціально-гуманітарного напрямку.
  

Освіта як сфера культури переживає сьогодні суттєве реформування в цілому світі, це проявляється у підсиленні тенденцій взаємопроникнення культур, у полікультуризмі освітянських проектів, які розробляються на принципах культурного плюралізму, відкритості, визнанні рівноцінності та рівноправності усіх етнічних і соціальних верств, груп суспільства.

Ідеї культурної багатовимірності стають змістом нової моделі освіти, хоча треба враховувати, що культурним ядром освітніх програм має лишатися національна складова та регіональні цінності.

Саме ці ідеї відтворюють головні принципи Болонського процесу – визначального освітнього проекту структурного реформування національних систем вищої освіти європейських країн, змін їхніх освітніх програм та інстуційних перетворень самих вищих навчальних закладів, що веде до сутнісних трансформацій культурно-освітнього простору Європи.