Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материала

Документы

Содержание Обучение детей с инвалидностью в общеобразовательной школе: возможности и проблемы. Вплив фактору змагальності на учбовий процес

Подобный материал:

• В. Д. Косенко © Авторські права, 5389.02kb.
• Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш, 8270.65kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Ауки та освіти україни харківський національний університет радіоелектроніки “проблемно-орієнтовані, 184.05kb.
• [Текст] : бібліогр покажч. / Волин обл б-ка для юнацтва; [уклад. Н. А. Ількевич]. Луцьк, 340.08kb.
• Метод поради до відзначення 80 річчя від дня народження Майї Фролової / кз „Обласна, 236.66kb.
• Єднання в ім’я майбутнього : методичні поради до 90-річчя Соборності України / Сумська, 194.88kb.
• До курсового проектування за курсом "Моделювання І прогнозування стану навколишнього, 1003.34kb.
• Амятников, оставивший неизменными традиции и уклад жизни населения, сегодня притягивает, 202.43kb.
• Н. Б. Давидова І 58 Інвестиційна діяльність будівельної галузі (2000-2008 рр.) [Текст]:, 190.12kb.

Маркитан Н.І. (м. Київ)

Розвиток освіти та особистості в педагогічних системах

Розвиток особистості тісно пов'язаний з моральною культурою людства. Тому важливим є порівняльний підхід до ціннісних орієнтацій особистості в різних педагогічних системах світу, діахронічний аналіз еволюції, динаміки розвитку системи цінностей певної соціальної групи в просторі і часі. Подібність і відмінності в цій сфері дають змогу сформувати напрямки, які об'єднують розвиток особистості в різних педагогічних системах у XXI столітті. У всіх педагогічних системах світу важливою ціннісною орієнтацією для молоді є актуалізація її індивідуальності, самовизначення, право на вільний розвиток особистості. Головним напрямком збереження загальнолюдських цінностей є практика життєдіяльності в світі міжнародного співтовариства, блокування поширення негативних ціннісних орієнтацій, збереження духовних начал особистості.

Бажання бути творцем власного життя, а не продуктом зовнішніх обставин, об'єднує молодь, що формується в різних педагогічних системах світу, тому що це є універсальним для особистості, яка стверджується, перетворює свій внутрішній світ. Феномен самостійності особистості у вчинках, діях, рішеннях ґрунтується на індивідуальному онтогенезі суб'єкта самовизначення, в ході якого потенційна здатність до активних, свідомих, вільних дій втілюється в форму індивідуально-неповторного поєднання інтелектуальних, вольових, характерологічних якостей. Ідея самовиховання як сутності виховання, прагнення до самовдосконалення як глибинної і фундаментальної людської потреби об'єднують усі гуманістичні педагогічні системи світу. Досвід розвитку особистості в педагогічних системах показує, що без високих духовних принципів, етичних норм, вищих інтелектуальних потреб цей процес гальмується як можливість ефективного реформування освіти. Найвищі цінності в педагогічних системах світу – освіта, творчість, самостійність, вільний вибір, розвиток особистості, її інтелектуального потенціалу і вищих потреб і мотивів.

Усі педагогічні системи світу у XXI столітті визнаватимуть особистість і її духовну сферу як найвищу цінність культури, людського існування, солідарності народів світу. Всі педагогічні системи будуються на загальнолюдських цінностях. Криза моделі освіти об'єднала всі педагогічні системи світу навколо її найвищої цінності – особистості, гуманізації, на принципах якої будуються школи діалогу культур, моделі суб'єктно-розвиваючої взаємодії, синтезуються загальні морально-культурні норми співіснування у світі.

У всіх педагогічних системах світу до ціннісних орієнтацій освіти входять демократизм, гуманізм, духовність, моральність, престиж майбутньої спеціальності і навчального закладу, компетентність, свобода вибору навчатися за альтернативними програмами і планами, можливості реалізувати свої потреби, інтереси, самовизначення. Але в залежності від культурних, соціальних, історичних, економічних чинників система цінностей молоді має свою специфіку в різних педагогічних системах.


Огієнко О.І. (м. Суми)

Андрагогічна модель навчання у контексті неперервної освіти дорослих

Провідним завданням реформування системи освіти в країнах світу є формування конкурентноздатної людини з творчим мисленням, що призводить до усвідомлення необхідності забезпечення наукової аргументації та реальних умов для самостійного систематичного поповнення необхідних знань. У цьому випадку освіта стає стилем існування особистості упродовж її життя. Тому провідною концепцією освіти кінця XX ст. стала концепція неперервної освіти.

Неперервна освіта в Україні набуває особливого значення в умовах формування ринкових відносин, своєрідної соціокультурної ситуації, за якої гнучкість і мобільність не зводяться лише до сфери виробничого функціонування людини, але й стають як соціальною, так і особистісною проблемою, і безпосередньо відбиваються на освітній сфері, особливо стосовно освіти дорослих.

Сьогодні освіта дорослих є соціальним інститутом з вирішення основних соціально-економічних, освітніх, морально-виховних проблем сучасного суспільства. Невипадково на Міжнародній конференції з проблем освіти дорослих у Гамбурзі в 1997 році освіта дорослих була названа ключем до XXI століття.

Організація та функціонування цілісної системи неперервної освіти дорослих передбачає інваріантність таких принципів: гуманізація (має на меті орієнтацію на формування різнобічно і гармонійно розвиненої особистості); наступність; прогностичність і орієнтація навчально-виховних цілей на перспективні потреби; варіативність як можливість досягнення цілей освіти у різних формах і режимах; самостійність, деяка автономність; здатність до самоорганізації і саморозвитку.

Проблема освіти дорослих в Україні стоїть дуже гостро, що обумовлюється перш за все відсутністю нормативно-правової бази та відповідного фінансування; необхідністю оновлення освіти дорослих як цілісного соціально-культурного компоненту та пошуком форм та методів навчання, які б враховували особливості дорослого, який навчається; становленням та розвитком андрагогіки як науки, як навчального предмету, як соціальної практики.

Андрагогіка є реальною науковою базою, яка сприяє ефективності процесу навчання дорослого впродовж життя. Це наука, що пізнає й узагальнює практику освіти дорослих, дає знання, що дозволяють формулювати і реалізовувати основні цілі освіти дорослих, створює теоретичні і методичні основи діяльності того, хто навчається та того, хто навчає, допомагає дорослим набути загальних і професійних знань, освоїти досягнення культури і сформувати чи переглянути життєві принципи, пропонує та обґрунтовує доцільність застосування андрагогічної моделі навчання, в основі якої лежать креативні технології навчання.

Зазначимо, що використання педагогічної моделі навчання при навчанні дорослої людини недоцільно, оскільки вона розроблялася стосовно шкільного навчання та базується на закономірностях навчання, виховання та розвитку дитини.

Андрагогічна модель навчання базується на тому, що дорослий, який навчається займає провідну роль у процесі свого навчання; прагне до самореалізації, самостійності, до самоуправління та усвідомлює себе здатним до цього; має життєвий (побутовий, соціальний, професійний) досвід, який може бути застосовано у якості важливого джерела як його самого, так й його колег; навчається для вирішення важливої життєвої проблеми та для досягнення конкретної мети; розраховує на невідкладне застосування набутих знань, вмінь, навичок та якостей; пізнавальна діяльність у значній мірі детермінується часовими, просторовими, побутовими, професійними, соціальними факторами, які чи обмежують, чи сприяють процесу навчання; процес навчання організується у вигляді сумісної діяльності педагога та дорослого, який навчається, на всіх його етапах.


Первышева Е.В. (г. Москва, РФ)

ОБУЧЕНИЕ ДЕТЕЙ С ИНВАЛИДНОСТЬЮ В ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ ШКОЛЕ: ВОЗМОЖНОСТИ И ПРОБЛЕМЫ.

В апреле-мае 2004 года под эгидой организации молодых инвалидов «Перспектива» было проведено исследование в пяти регионах России с целью изучения отношения к проблеме обучения детей с инвалидностью в общеобразовательной школе различных групп – участников учебного процесса: представителей школ (администрации и учителей) и родителей (обычных детей и имеющих детей с инвалидностью). Всего было опрошено 176 человек.

На вопрос «Как вы относитесь к идее обучения детей с инвалидностью в общеобразовательной школе?» во всех целевых аудиториях преобладали ответы «в целом положительно» и «здесь есть как свои плюсы, так и свои минусы». В целом эта идея встречает более благосклонное отношение у представителей школ, чем у родителей, а у родителей обычных детей даже более положительное, чем у родителей, имеющих детей с инвалидностью.

В оценке возможности осуществления этой идеи группа учителей более оптимистична, однако делать более определенные заявления на основе имеющихся данных мы не можем в силу их малочисленности и большой вариативности ответов по регионам. Преобладали ответы «это вопрос неопределенного будущего» и «это вопрос недалекой перспективы».

Основными факторами, препятствующими реализации этой идеи во всех группах опрошенных называются отсутсвие в школах необходимых условий и отсутствие государственной политики, необходимого финансирования. Однако, по поводу других причин, мнения опрошенных разделились: представители школ видят помеху в неготовности детей (обычных и с инвалидностью) – так считают более половины опрошенных, а родители основным препятствием считают нежелание школ брать на себя дополнительные обязанности, неготовность учителей и обычных детей. Вместе с тем, 2/3 родителей, имеющих детей с инвалидностью ожидают, что к реализации идеи совместного образования окажутся неготовые родители обычных детей. Среди самих родителей обычных детей этот ответ фигурирует в полтора раза реже, однако 44% опрошенных родителей этой категории также отмечают эту причину.

Ввиду сложности и неоднозначности проблемы, для ее всестороннего анализа наряду с изучением преимуществ совместного обучения, ставились вопросы о возможных издевках – как для самих детей с инвалидностью, так и для обычных детей. Главным преимуществом обучения в общеобразовательной школе для детей с инвалидностью во всех группах респондентов назывались общение со сверстниками и развитие. Вместе с тем, возможные сложности в отношениях со сверстниками отмечались в качестве одной из серьезных проблем (от 50 до 78% ответов), уступая только проблемам, связанным с отсутствием в школе необходимых условий (от 70 до 85% ответов). Наибольшую озабоченность этим высказывали родители обычных детей.

Одна из наиболее существенных проблем – проблема отношения со сверстниками – рассматривалась более развернуто, что было связано с тем особым акцентом, который на ней делался во время предварительного исследования. Отмечая особенности сегодняшней ситуации в школах, многие родители обычных детей указывали на свои опасения, что ребенок с физическим недостатком может стать предметом насмешек со стороны сверстников. Такие опасения аргументировались тем, что «дети жестоки», что «здоровых детей унижают и осмеивают и они не всегда могут за себя постоять», «есть дети, которые даже учителя ни во что не ставят». Речь об этом шла скорее как о практике отдельных случаев, хотя и весьма распространенной. На основе всех собранных мнений был составлен список (см. Таблицу 1), который включает и негативные, и нейтрально-отстраненные и позитивные характеристики отношений между сверстниками. Тот факт, что весь список оказался «рабочим», то есть все суждения списка входили в ответы респондентов и отмечались, хотя и с разной частотой, позволяет считать опасения возможного негативного отношения к ребенку с инвалидностью небезосновательными и заслуживающими специального внимания не только со стороны педагогов, но и со стороны участников программ, задействованных в реализации идеи совместного образования.

Таблица 1. Данные опроса представителей школ / родителей детей без инвалидности / родителей детей с инвалидностью (в %).

Как вы думаете, с каким отношением сверстников могут столкнуться дети с инвалидностью?*	школы	Родители	РДИ
Отвержение, пренебрежение	30	49	38
Издевки (будут задирать, приставать)	33	45	44
(Скрытое) недоброжелательство	20	32	18
Игнорирование (не будут замечать)	21	27	33
Жалость	46	38	31
Помощь, поддержка	53	32	25
Понимание, сочувствие	58	41	29
Уважение	21	23	12
Дружба	50	29	16

*Сумма превышает 100%, т.к. допускалось любое количество спонтанных ответов, которые затем кодировались.

Преимуществами совместного обучения для обычных детей во всех группах опрошенных назывались «воспитание отзывчивости, милосердия, гуманности» (от 50% ответов у родителей, имеющих детей с инвалидностью до 75% среди представителей школ). Во всех группах с несколько разной интенсивностью – более активно у представителей школ – в качестве преимущества для обычных детей указываются также воспитание сочувствия, понимания, доброты и терпимости.

Представления всех групп опрошенных относительно «минусов» совместного образования для обычных детей похожи, отличия наблюдаются только в акцентах: так, «отвлечение внимания детей» фигурирует на первом месте (хотя и отмечается с разной частотой) в ответах как родителей детей с инвалидностью (25%), так и представителей школ (30 %), и родителей обычных детей (44%). Возможность конфликтов в классе больше всех беспокоит родителей обычных детей (37%): родители детей с инвалидностью упоминают об этом в два раза реже (18%). Примерно четверть опрошенных в каждой группе считает, что «издержкой» будет «отвлечение внимания учителя в ущерб учебному процессу». Если «снижение уровня успеваемости» чаще отмечают родители детей с инвалидностью (каждый пятый, что почти в 3 раза чаще, чем у представителей школ), то возможность эмоционального дискомфорта, расстройства больше заботит родителей обычных детей (27% ответов, что также в 3 раза больше, чем в двух других группах).

Несмотря на то, что исследование носило пилотажный характер, можно предположить, что в целом одобрительное отношение к идее обучения детей с инвалидностью в общеобразовательной школе носит скорее декларативный характер и определяется социальной одобряемостью такого выбора. Ответы на вопрос о том, какие формы инвалидности могут быть препятствием для совместного обучения (этот вопрос задавался только представителям школ и родителям обычных детей), показывают, что несмотря на положительное отношение к этой идее, когда речь заходит о конкретных нарушениях, практически все они рассматриваются в качестве препятствия на пути ее реализации.


Покулита І.К. (м. Київ)

Творчість у добу технічної відтворюваності (до проблем сучасної освіти)

„Не можу більше думати те, що хочу думати. Рухомі зображення засіли в голову замість думок”. (Георг Дюамель)

Актуальним завданням сучасної освіти, незалежно від професійної складової, постає формування цілісної особистості, розкриття творчого потенціалу людини, оволодіння нею майстерністю мислити самостійно, а не перебувати у полоні стереотипів. Водночас загострюється проблема відповідальності за свої дії на усіх рівнях. Досвід ХХ століття і ті, не завжди передбачувані, наслідки науково-технічного прогресу, з якими людство увійшло у століття ХХІ, обумовлюють необхідність інтегрувати відповідальність творчої інтелігенції перед власним майбутнім, суспільством, у якому ми існуємо, та перед майбутнім людства в цілому.

Наслідки цивілізаційного розвитку суспільства по відношенню до цих завдань сучасної освіти, на жаль, є несприятливими. Завдяки постійній модернізації технічних засобів комунікації духовне зростання, інтелектуальне збагачення та інші складові виховання гармонійно розвинутої людини сучасною молоддю сприймаються як процес “занурення” у нескінченний інформаційний потік ЗМІ. У результаті такої невідповідності змісту проблеми і шляхів її вирішення молода людина не тільки не отримує можливості самостійно орієнтуватися у сучасних культурних умовах, а й поступово стає освітньо-безпорадною. Вплив масиву інформації та спотворення самого змісту інформації позначений строкатістю, калейдоскопічністю світосприйняття.

Процес глобалізації та комп’ютеризації культурної, освітньої сфери посприяв виникненню своєрідної матриці, із якої репродукується, щоправда попереду новонародженої дитини, численні копії такого зразку як “освітчена людина”. Тиражуючи репродукції, сучасна техніка замінює неповторність особистості, складний шлях її інтелеклуального зростання масовою повторюваністю самого процесу.

З давніх-давен, скільки існує людина, спроможна хоч приблизно відтворити умови і спосіб життя свої предків, стільки невід’ємною часткою життя людей була сила особливого походження. У сучасних умовах не зменшується необхідність у зверненні до цієї сили під назвою творчість, а можливо ця необхідність зростає. Показником актуальності дослідження, вивчення проблем, пов’язаних із природою творчості, може слугувати збагачення програм вищої освіти дисциплінами гуманітарної спрямованості. Зокрема такими як “креатологія”, “креативні технології”, “соціологія культури” тощо.

Креативний аспект людської діяльності, зокрема розуміння творчості як специфічної форми креативної активності, є традиційним для української науки. Щодо самого поняття – креативність, яке походить з латини (creatio – творіння) – його використання стає характерним для теорій, що трактують розмаїття форм світу. Безпосереднім чином названий термін пов’язаний із розумінням вільного творіння, поштовхом якого стає його субстанційна сутність, а матеріалом – вся історія. Вольовий акт викликає буття із небуття та визначає процес, який безперервно продовжується. „Креативний акт” виражає сутність творчості, обумовлює вибір „матеріалу” для становлення, унаочнює інтенцію творіння.

У сучасних умовах завдання виховання зрілої особистості, вільної від нав’язливого тиражування псевдоцінностей, здатної втілити творчу активність у різних сферах людської діяльності, потребує особливо уважного ставлення до освітніх програм, у яких присутнє поглиблене вивчення теорії творчості.


Процко С.А. (м. Київ)

ВПЛИВ ФАКТОРУ ЗМАГАЛЬНОСТІ НА УЧБОВИЙ ПРОЦЕС

В наш нелегкий час становлення та розвитку України як незалежної держави, в період переходу її до ринкових моделей господарювання ми повинні розуміти, що адекватне виховання молоді є активною рушійною силою суспільного прогресу. Саме від молоді залежить, яким буде наше майбутнє життя, його цінності, норми, цілі, ідеали і т. п. Ще В.І. Ленін вбачав в молоді невичерпне джерело творчої енергії у розв’язанні завдань побудови нового суспільства. В силу своїх особливостей молодь більше, ніж будь-які інші верстви населення, здатна до сприйняття нового.

Розгортання змагання в різних сферах суспільного життя здійснюється у тісному зв’язку з розвитком змагання в учнівських колективах. В школі відбувається становлення, соціалізація, розпочинається розвиток кращих, а у відповідних випадках та ситуаціях – і найгірших духовних якостей людей – ініціативності, почуття власної гідності, громадського обов’язку, вимогливості до себе і товаришів, дисциплінованості, прагнення до співробітництва і товариської взаємодопомоги, – що як найповніше виявляються у процесі змагання.

Змагання в середовищі учнівської та студентської молоді має свою специфіку. Воно повністю підпорядковане виховним завданням і є дійовим засобом організації і розвитку дитячого та молодіжного колективу, ефективним методом виховання шкільної і ВУЗівської молоді, підготовки її до активної трудової і громадської діяльності.

Учням, студентам, як і дорослим людям, органічно властиве прагнення до змагання. Вони завжди намагаються виявити своє вміння, помірятися силами, не відстати від товаришів, заслужити похвалу вчителя і схвалення колективом своєї поведінки. Прийнята в школі система оцінок успішності, система морального заохочення: нагородження похвальними грамотами, медалями, присудження призів кращим школярам, студентам, спортсменам тощо сприяє розвиткові змагання.

Змагання в учнівських колективах має виховне значення лише тоді, коли воно добре організовано, коли своєчасно, об’єктивно підводяться підсумки і заохочуються переможці коли узагальнюється, осмислюється та поширюється кращий передовий досвід постановки даного процесу.

Змагання, як відомо, – не самоціль, а постійно діючий засіб розв’язання певних виховних завдань, що їх висуває педагогічний колектив в той чи інший період. Виховні результати – це єдино правильний критерій оцінки будь-якої педагогічної справи. А. С. Макаренко змагання в учнівських колективах вважав формою практичної реалізації дитячої перспективи.

Отже, саме зараз, в період реформування системи освіти перед нашою державою постає багато завдань, які потребують нагального вирішення, прийняття неординарних рішень. Перш за все, це сприяння підвищенню рівню освіти і культури молоді, з використання як новітніх технологій в навчальному процесі, так і багатого позитивного досвіду, набутого за радянських часів в системі освіти. Тільки зрозумівши це і не загубивши своєї освітньої самобутності ми досягнемо значних результатів.