Geum.ru

Уклад.: Б. В. Новіков, І.І

Вид материалаДокументы

Содержание


Деякі аспекти розвитку вищої технічної освіти в україні у 50-ті роки хх століття
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   33
Дяченко О. (м. Київ)

Проблеми адміністративного управління професорсько – викладацьким складом в умовах реформування віщої освіти в Україні

Входження української вищої освіти в європейський освітній простір є важливою і багато в чому вирішальною складовою загального процесу європейської інтеграції України.

Однак, щоб увійти до Європейського простору вищої освіти принаймні на рівні політичної дії вже на найближчому Бергенському саміті 2005 року, вкрай необхідно провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки й освіти з європейськими системами, що беруть за зразок принципи Булонської декларації, локалізувати сегменти освітнього і наукового простору, які вимагають змін і модернізації та вжити реальні практичні заходи у цій сфері.

В умовах реформування вищої освіти особливу увагу слід приділити якості управління вищими навчальними закладами, особливо професорсько – викладацьким складом. Сучасний стан вищої освіти України потребує лідерів, які можуть взяти на себе тягар ініціатив кардинальних змін, що відповідають потребам не тільки українського суспільства, а й загальноєвропейським тенденціям. Слід чітко визначити різницю між поняттям лідерства та управління.

Управління розглядається, насамперед, як робота з людьми, на відміну від суто адміністративної діяльності „паперової” роботи (з документацією) або діяльності з розв’язання певних проблем.

Взагалі, слід зазначити, що питання вивчення відмінностей між сутністю менеджменту (управління) та лідерства цікавить багатьох дослідників.

Багато теорій лідерства пов’язані з управлінським впливом, і терміни „лідерство” та „управління (менеджмент)” іноді застосовують як взаємозамінні.

По суті, лідер – це агент змін, який може надихнути інших робити краще і більше, ніж вони будь-коли робили.

На противагу лідерству, управління (менеджмент) – це сила, яка забезпечує планування, координацію, нагляд, контроль за повсякденною діяльністю, яка з часом може бути здійснена натхненно.

Вищий навчальний заклад – це складний багатофункціональний об’єкт для управління. Багато проблем управління ВНЗ виникають через недосконалість розуміння ситуації управлінським персоналом. Причина недосконалого розуміння ситуації полягає в неповному володінні інформацією, незнанні ситуації в повному обсязі і невмінні зіставити приватні задачі підрозділу з загальними задачами ВУЗу. Людьми, що приймають важливі рішення, є практично всі викладачі у ВУЗі. Керівництву ВУЗу доводиться приймати рішення, виходячи з реальної ситуації, яка складається, і подій, що відбуваються незалежно від того, що про них говорять і думають.

Суттєво зростає особистісна складова суспільного процесу, отже, мають бути змінені структура взаємодії суб’єктів і функціональне призначення системи. Це диктує необхідність принципово нових підходів до освіти, кардинальних змін як форми, так і змісту освітньої діяльності, трансформації взаємодії керівництва ВУЗів та професорсько – викладацького складу.

Кардинальне оновлення системи вищої освіти нині стало головною умовою відновлення інтелектуального потенціалу нації, національного відродження, демократизації українського суспільства.


Камбиз Авас Заде (г. Киев)

Образование всю жизнь – педагогическое творчество

Образование является одним из базовых факторов в развитии сознательности людей, которая способна изменить жизнь людей и превратить их фактические возможности в практическое применение. Общее образование имеет целью открыть у человека способности, для того, чтобы он мог должным образом справляться с трудностями. Оно помогает людям лучше разбираться в механизмах общественных отношений, а в семье способствует установлению соответствующих отношений между членами семьи. Творческие способности есть у каждого человека, но у каждого они свои. Нет двух людей с одинаковыми творческими способностями. Тут важно знать, когда начинается развитие творческих способностей? Отвечая на этот вопрос, необходимо выяснить каким образом осуществляется развитие творчества через образование. Исследования, связанные с творчеством показывают, что развитие этих способностей начинается с детского возраста и достигает своей заключительной стадии в старшем школьном возрасте. Закономерно то, что если развивать эти способности на протяжении всего этого периода, то до конца жизни они возрастут. Творческие способности проявляются с детского возраста и до подросткового возраста. Для того, чтобы обеспечить человеку счастливую жизнь, необходимо развивать творческие способности на различных уровнях образования. Это необходимо делать, начиная с младшей школы и до старшей, применяя при этом нестандартные методы обучения, поскольку необходимо принимать во внимание творческие способности учащихся в различных сферах искусства, культуры, науки и спорта. Тут необходимо сказать об общих усилиях в рамках творческого образования.

Общее образование имеет целью развить и укрепить разносторонние и творческие способности. Индивидуально эти способности даются людям для того, чтобы должным образом справляться с трудностями, и решать проблемы с большей серьёзностью и усердием. Но на общественном уровне общие творческие способности помогают людям более проницательно понимать события, происходящие в обществе, а также социальные отношения и соответственно на них реагировать. На семейном уровне общие творческие способности помогают установлению более взвешенных отношений между членами семьи. Творчество – это то, что создает почву для воспитания сильной личности.

Специальное образование включает развитие индивидуального мышления учащихся в различных областях науки, культуры, искусства – в младшей школе, в старшей школе и за тем в университете для того, чтобы человек мог предоставить обществу свой научный потенциал. Различия между общим и специальным образованием в том, что общее образование раскрывает человеку его собственные творческие способности, а специальное образование помимо того, что раскрывает творческие способности человека, еще и обращает внимание на общественную пользу этих способностей. Сегодня, когда ведутся споры о творчестве, необходимо сказать, что развитие творческих способностей у человека без развития личности не будет таким уж полезным. Такие факторы, как отсутствие прилежности, считаются нарушением, которое препятствует ходу творческих мыслей. В отношении этого семья, а затем и школа могут сыграть важную роль в развитии личности. На основе того, что было сказано, можно сделать вывод: необходимо уделять внимание творческим способностям и творческому обучению, определить пути развития этого колоссального блага, для того, чтобы, дай Бог, мы смогли использовать творческие способности человека в обществе во всех направлениях: научных, культурных и общественных.


Киричков Ю.В. (м. Київ)

Якість в освіті – категорія економічна

Основою освітньої діяльності є навчальний і виховний процеси та процеси їх забезпечення. Кінцевим результатом навчального процесу є навчальні досягнення учня (НДУ). Визначимо якість НДУ як сукупність суттєвих властивостей, які конкретизують і визначають навчальні досягнення.

Кожен процес має свою якість. Якість тоді визначена, коли вона керована, а це значить, що її можна виміряти і можливо передбачити. Основною одиницею оцінювання є навчальна тема, а одиницею виміру якості за цифровими шкалами в освіті є бал.

Вплив видів діяльності учня на кінцевий результат навчання у відсотках, коли результат отримують у вигляді бала:
  • Слухання лекції – 10  60, 4. Робота з репетитором – 5  20,
  • Практичні заняття – 20  40, 5. Відвідування гуртків, МАН та ін – 0  20,
  • Самопідготовка – 10  50, Разом – 100%.

За стандарт якості НДУ в балах вибираємо мінімальний, який відповідає вимогам замовника.

Практична якісна реалізація Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) можлива, коли виконується Перший Закон надання якісної освіти:
  • забезпечення неперервної наступності змісту навчального матеріалу та вимог щодо його засвоєння можливе тільки тоді, коли його викладання проводиться шляхом перемежовування навчальних програм останнього року попереднього учасника системи освіти та першого року наступного. Спираючись на закон діалектики про взаємний перехід кількісних і якісних змін, формулюємо Другий Закон надання якісної освіти:
  • підготовка учнів через обов’язкові освітні галузі, повинна проводитися за рівневим принципом розподілу змісту базового ядра навчального матеріалу, а оцінювання НДУ – за рівнево-ступеневим. Не всі викладачі однаково якісно виконують свою роботу, але є спільні характеристики їх роботи, за допомогою яких можливо оцінювання їх характеристики, як в кількісних, так і якісних вимірах. Однією з таких характеристик є тенденція оцінок в часі, які виставляє викладач учням, через тематичні оцінки:
  • робота викладача вважається позитивною, коли середньонакопичувальні тематичні оцінки з предмету з часом зростають, а середньоквадратичні накопичувальні з часом зменшуються.

Забезпечення якості вимагає фінансових та матеріальних витрат. Це відомий факт. Майже суцільна комп’ютеризація шкіл дозволяє впроваджувати технології програмованого навчання і проводити контроль за якістю навчання учня на кожній стадії подолання ним труднощів.

На якість освіти в цілому і на якість навчальних досягнень зокрема впливають такі організаційно-економічні чинники:
  • юридична особа закладу освіти реальна, а не декларована;
  • матеріальний та фінансовий стан учасників освіти впливає на традиції, мотивацію навчання;
  • багатогранність методичного забезпечення та спільність критеріїв оцінювання якості.

Формування творчого і працьовитого колективу навчального закладу, націленого на якісну роботу, завжди є актуальною проблемою. Замовник на випускників сприяє якісному, а то і високоякісному забезпеченню діяльності навчального закладу.

Клічук А.В., Клічук О.Р. (м. Чернівці)

Наукова та навчальна діяльність, як спосіб самореалізації викладача ВУЗу

Сучасна освіта – це та сфера, в якій інтелектуально розвинена та духовно багата особистість визначить свій предмет для творчого розвитку. До того ж питання творчості належить до тих, які є предметом постійного наукового аналізу. Творчість – це не лише мистецтво самоактуалізації, це також спосіб наукового становлення, професійності, педагогічної майстерності. Актуальність звернення до наукової творчості обґрунтовується введенням нової ініціативи, яка здатна в освітньому процесі грамотно активізувати у студента бажання вчитися, зацікавити його предметом вивчення та переконати в тому, що навчання, це не пасивне засвоєння, а динамічний процес, який поєднує із сучасними умовами життя, дає можливість розвивати таланти, власними зусиллями досягати успіху та мати авторитет.

Наукову творчість не слід вважати чимось абстрактним, розрахованим на ВУЗьке коло однодумців. Така творчість потребує глибокого і критичного аналізу свого предмету дослідження. Інтелектуальна творчість – це також перехід на якісно вищий рівень навчального процесу. Навчальний процес, у свою чергу, є сферою циклічної дифузії: студент – викладач. Позитивна компонента такого процесу полягає в тому, що навчальний процес створює можливість взаємного творчого збагачення, яке дає почуття задоволення від повноти діяльності. Така діяльність позитивна. Вона дозволяє відчувати моральний та психологічний комфорт, відчуття значущості власного “я” у спільній справі, що сприяє наростанню творчої енергії.

Вміння оформити та проявити творчу ініціативу – це також наявність знань та впевненість у собі, здатність активно творити, прояв сили волі, вміння долати в собі зайвий скепсис. Такі якості здебільшого визначаються у професійній діяльності. Проте, не обов’язково, щоб умови створювали психологічний позитив, мажорно ініціювали творчість. Часто творча ініціатива спричинена бажанням довести власну значущість, озвучити ініціативу самостійно, яка часто будучи почутою у ВУЗькому колі перехоплюється іншими, та видається як власна. Це окрема моральна сторона питання, яку повинен вирішувати колектив викладачів.

Викладацька діяльність – це також творчість, до того ж це живий процес. Перш за все, це пряма публічна діяльність, без права на повторний позитивний дубль. Така діяльність вимагає постійного всебічного самоконтролю: зовнішній вигляд, дикція, інтонація, логічний виклад матеріалу, вміння виділити головне у донесенні інформації, постійне самовдосконалення, вміння відбирати інформацію та оперувати нею, постійне розширення світогляду, високого рівня та достовірності обінформованості. Професія викладача енергозатратна, оскільки активне спілкування з аудиторією виснажує як емоційні так і фізичні сили. Представники цієї сфери діяльності є людьми емоційно вразливими, у багатьох високо розвинене почуття справедливості та власної гідності. Проте, сучасні умови професійної самореалізації (нестача робочих місць, створення умов недопущення молодих працівників працівниками пенсійного та передпенсійного віку, конкуренція, родинні умови працевлаштування, купівля робочого місця і т.д.) згубні для людини-інтелігента, оскільки моральним шляхом відстояти справедливість часто неможливо. Часто пошук справедливості переходить у пошук або іншої роботи, або у “не етичний спосіб вирішення справи”, або у глибоку депресію через відчуття власної правової безпорадності. І тут є місце творчості. Але що є предметом, талант?

Є спонука до творчої ініціативи. Варто її грамотно реалізовувати на практиці, щоб професійна діяльність викладача ВУЗу була дійсно творчою, а не пасивним, технічним та бездуховним процесом, де творчість чекає кращих умов, втрачаючи актуальність.


Ковальова Н.І. (м. Краматорськ)

ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У 50-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної освіти, науки і культури на світовий рівень є вища освіта, яка в сучасному світі перестає бути лише засобом підготовки фахівців і стає обов’язковою умовою розвитку людини. Тому реалії життя, перехід до ринкової економіки поставили питання про необхідність зміни пріоритетів у процесі підготовки вищих технічних кадрів.

Система навчання й виховання у вищій школі складалася протягом багатьох років, залежала від загального стану суспільства, відзеркалювала його і певною мірою його визначала.

Важливими для становлення вищої технічної школи були 50-ті р.р.ХХ ст., оскільки в цей період відбувалися складні процеси її відродження (після Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. ХХст.) і розвитку. Всебічне висвітлення становища вищої технічної освіти у цей період допоможе краще осмислити шляхи розвитку вищої школи України, уникнути помилок у майбутньому.

На початку 1950-х років була завершена відбудова зруйнованого під час війни з Німеччиною народного господарства, що дозволило звернути більше уваги на наукові дослідження, не пов'язані з потребами військово-промислового комплексу. Друга половина 1950-х років була піком реформаторської діяльності нового керівництва країни, що дало змогу покращити матеріально-фінансову базу навчальних закладів та кваліфікацію наукових працівників, сприяло активізації міжнародних зв'язків, які залишаються надзвичайно важливими і сьогодні, коли вже незалежна Україна інтегрується у світову економічну систему.

В цей період реформування ВНЗ мало на меті поліпшення використання наукового потенціалу навчальних закладів, посилення ефективності підготовки спеціалістів, зміцнення зв’язків ВНЗ із виробництвом.

Змінювалися місця розташування ВНЗ. Так, Київський інститут водного господарства було засновано у 1922 р. у м. Києві, а у 1959 р. переведено до міста Рівного як Український інститут інженерів водного господарства.

В цей час зростала кількість студентів у вищих навчальних закладах республіки, скорочувалася їх кількість у ВУЗівських центрах, збільшувався прийом до ВНЗ, розміщених у регіонах. Це було пов’язано з тим, що з 1954 р. розпочалося капітальне будівництво 47-ми вищих навчальних закладів . Головне місце у підготовці студентів належало інститутам.

З лютого 1956 р. в республіці створювалися заочні філіали ВНЗ, навчально-консультативні пункти. Наприклад, в Донецькій області – Автомобільно-дорожний інститут Донецького політехнічного інституту, 1959р., Краматорський індустріальний інститут 1952р., Красноармійський філіал Донецького політехнічного інституту, 1959р.. Але в УРСР якість підготовки студентів заочної форми навчання була значно нижчою за рівень підготовки студентів стаціонару. Головною причиною такого явища була незадовільна організація підготовки у міжсесійний період.

Поширювалося співробітництво наукових організацій Радянського Союзу з членами Ради Економічної Взаємодопомоги. Основною формою науково-технічного співробітництва у досліджуваний період був обмін науково – технічною документацією. Для 50-х р.р. ХХ століття характерними є: великий розмах будівництва навчальних закладів в Україні, збільшення коштів на наукові роботи, покращення матеріальної бази лабораторій ВНЗ і науково-дослідних інститутів. Право планування й розпорядження місцевими ресурсами було передано від центральних відомств місцевим радам народного господарства. Це давало змогу отримати певну економічну самостійність.

Можна зазначити, що у 50-ті рр. ХХ ст. відбувалися значні позитивні зміни в системі підготовки технічних кадрів, але жорстка плановість, централізація, політична залежність, орієнтація на практичне застосування, низький рівень самоорганізації негативно впливали на цей процес.


Ларин А.И. (г. Киев)

Парадигма высшего образования Гумбольдта

Фундаментальные принципы университета Гумбольдта – это академическая свобода и единство исследования и преподавания.

Гумбольдтовская модель университета стремилась к всестороннему компромиссу: академическая свобода при одновременной ответственности перед потребностями государства и общества; объединение задач образования с заботами науки, не связанной какими-либо определенными целями.

"Академическая свобода" включает при этом следующее: право на самоуправление под государственным правовым надзором; собственное ведение хозяйства; ограниченное властью министра право факультетов на комплектацию должностей. Разделение государственных экзаменов и независимых от государства академических экзаменов; свобода преподавания для профессоров и доцентов и лишь формально ограниченная, т.е. требовавшая только наличия школьного аттестата, свобода доступа для студентов.

В университете Гумбольдта руководство взял на себя философский факультет. Тем самым из мысли Канта о том, что все, что выходит из "высших" факультетов с притязанием на науку, должно быть оправдано перед принципами "низшего" факультета, последовал также и институциональный вывод. Философский факультет объединяет в себе – помимо теологии, юриспруденции и медицины – все теоретические науки, включая естественные. Он объемлет их как рациональные дисциплины (в противоположность "позитивным" – в кантовском смысле – дисциплинам), что, в свою очередь, налагает обратные обязательства по отношению к "равенству и свободе". В таком аспекте принцип рациональной науки совпадает с критическим: эта критичность заключается именно в рефлектированном познании, сопровождающемся применением собственного разума и самостоятельной деятельностью ученого. Дидактически эта идея исключает любую форму авторитетной передачи знания. Для обязательства перед авторитетом у науки, по Гумбольдту, нет оснований также и потому, что "во внутренней организации высших научных учреждений все основывается на том, чтобы придерживаться принципа, что наука есть нечто еще не до конца найденное и никогда не могущее быть до конца найденным, и что ее как таковую следует беспрестанно разыскивать". Университет должен "всегда рассматривать ее как еще до конца не разрешенную проблему и поэтому всегда продолжать исследования", при этом "исследование" означает не что иное, как самостоятельное разыскание и усвоение истины. На основании этого принципа, согласно Гумбольдту, после освобождения от какого бы то ни было обязательства перед внешним авторитетом и перед однозначно фиксированным знанием наука, наконец, вводится и в сферу преподавания: не "определенная" истина, а лишь само исследование позволяет научиться науке, и именно в этом заключается "единство обучения и преподавания". В этом смысле все представители университета должны быть исследователями – и учителя, и ученики находятся "здесь ради науки". И университетские институты планировались Гумбольдтом так, что в совокупности они должны были собрать под одной крышей всех участников под знаком исследования.

Гумбольдтовская концепция науки и университета есть часть общей концепции образования, которая в то же время указывает определенную образовательно-политическую программу.

Университетское обучение связывает объективное знание и субъективное образование, которое одновременно определяется как духовное и нравственное образование. Общее образование – в противоположность специальному – есть процесс самостоятельного развития всех сил индивида, в том числе нравственных, и поэтому образование через науку есть, по-мнению Гумбольдта, одновременно и воспитание нравственности человека.

Однако Гумбольдт не был сторонником индивидуализма в образовании; принципы "уединения" и "свободы" суть, скорее, именно предпосылки того, что благодаря таким вот образом спланированному процессу образования будут осуществлены и требования общества к научно образованным гражданам. Именно от "свободной от целей" науки ожидаются результаты, в которых нуждается государство для выполнения своих политических целей.

Гумбольдтовский идеал образования, которому следовала его концепция науки и университета, есть образ ищущего человеческого духа, восходящего путем своей самостоятельной деятельности до высшего понимания и нравственного совершенства; образование для него есть процесс самостановления индивида, воплощающего в себе истинный и нравственный мир.