Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00

Вид материала

Документы

Содержание Рисунок 3.18: розподіл думок респондентів щодо основних видів енергоресурсів Рисунок 3.19: рейтинг заходів щодо зменшення собівартості продукції в разі подорожчання енергоресурсів Рисунок 4.1: індекси фізичного обсягу роздрібного товарообігу для тканин, % (1990 р. = 100%) Рисунок 4.3: обсяги роздрібного товарообігу тканин у 2000-2004 рр., млн. грн. Рисунок 4.4: обсяги роздрібного товарообігу текстильних виробів для домашнього вжитку та інтер’єру у 2000-2004 рр., млн. грн. Рисунок 4.5: обсяги роздрібного товарообігу нетканих матеріалів у 2000-2004 рр., млн. грн. Рисунок. 4.7: обсяги роздрібного товарообігу трикотажних та панчішно -шкарпеткових виробів у 2000-2004 рр., млн. грн. Рисунок 4.8: індекси споживчих цін (%; грудень до грудня попереднього року) Таблиця 4.1: роздрібний товарообіг на душу населення по регіонах (непродовольчі товари) Аналіз каналів збуту продукції сектора Рисунок 4.9: варіанти реалізації готової текстильної продукції

Подобный материал:

• Вступ, 2450.79kb.
• Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
• Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
• На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
• Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
• И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
• Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
• Общественный доклад, 1124.13kb.
• Законодавство та практика, 2584.73kb.
• Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.

Переважну частку заходів можна характеризувати як інтенсивні, технологічні (енергозберігаючі технології, нові котельні та обладнання, використання більш дешевих енергоносіїв – в цілому 72,4%).

Присутні й екстенсивні, організаційні заходи (контроль за економією, герметизація приміщень, раціоналізація графіку роботи – в цілому 39,1%). А от до економічних заходів (щомісячна бонусна система винагороди за економію) додумалися, імовірно, лише на одному підприємстві (5,6%).

На рис. 3.18 поданий розподіл відповідей на запитання «Який вид енергоресурсів є основним для Вашого підприємства?».

Більше 90% виробників текстилю вважають основним джерелом електроенергію. У наступному питанні респондентам було запропоновано визначити граничну зміну вартості основного енергоресурсу, що його використовує підприємство (у відсотках), яка призведе до зниження конкурентоспроможності продукції.

За оцінками респондентів, приріст вартості основного ресурсу (тобто електроенергії) для настання такого небажаного наслідку має скласти від 0 до 50%, в середньому 14,6%.


РИСУНОК 3.18: РОЗПОДІЛ ДУМОК РЕСПОНДЕНТІВ ЩОДО ОСНОВНИХ ВИДІВ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ, %




Останнє питання блоку було таким: «Якщо ціни на енергоресурси зростуть, за рахунок чого Ваше підприємство буде зменшувати собівартість продукції?». Розподіл відповідей, впорядкований за зменшенням частоти надання, подано на рис. 3.19.

Пріоритети керівників та менеджерів виглядають цілком логічними: в першу чергу розглядаються можливості раціоналізації виробництва (удосконалення технологій, економія матеріалів), далі – відмова від чогось необхідного (обладнання, якісних енергоносіїв). До економії ж на оплаті праці керівники погоджуються вдаватися лише у самому крайньому випадку. Одною з причин небажання економити на зарплаті є той факт, що в офіційному секторі текстильної промисловості вона й так є чи не найнижчою з усіх галузей вітчизняної економіки, внаслідок чого легальні підприємства не здатні конкурувати з тіньовими за залучення висококваліфікованої робочої сили. Нелегальні виробники, які не повинні перераховувати до бюджету високі нарахування на заробітну плату, мають змогу платити робітникам значно більше, ніж законослухняні роботодавці.




На внутрішньому ринку України продаж продукції текстильного сектору здійснюється двом сегментам споживачів:

• діловим споживачам для використання у виробництві або для здійснення своїх основних функцій;
  
• роздрібним споживачам для задоволення власних потреб.
  

Провідну роль відіграє саме діловий сегмент ринку, де реалізуються текстильні волокна, переважна частина пряжі, ниток та тканин текстильних, домашній текстиль для корпоративних замовників, вироби з текстилю інші (мішки та пакети пакувальні, брезент), килими та килимові вироби для корпоративних замовників, мотузки, канати, матеріали неткані текстильні, повсть та фетр, тканини кордні для шин, тканини просочені та покриті, значна частка трикотажних полотен тощо.

Втім, роздрібний сегмент ринку текстильної продукції також має неабияке значення. Тенденції, що складаються на ньому, можна охарактеризувати за допомогою відповідних даних Держкомстату України.

Після 1990 р. обсяги роздрібного товарообігу по основним номенклатурним групам продукції текстильного сектору скорочувалися майже так само швидко, як і виробництво. Наприклад, на рис. 4.1 подані індекси фізичного обсягу роздрібного товарообігу по основних видах тканин, на рис. 4.2 – по трикотажних і панчішно-шкарпеткових виробах.

Обсяг роздрібного товарообігу 1990 р. протягом досліджуваного періоду вдалося перевищити лише один раз – для вовняних тканин і хусток у 1992 р.

Після цього періоду для всіх номенклатурних груп спостерігалося невпинне падіння обсягів купівлі продукції через офіційну торгову мережу. Незначне пожвавлення зареєстроване лише після 1999 р. - для трикотажних та панчішно-шкарпеткових виробів.

Зменшення обсягів споживання текстильної продукції частково компенсувалося придбанням через неофіційні канали, а частково так і залишалося некомпенсованим.

РИСУНОК 4.2: ІНДЕКСИ ФІЗИЧНОГО ОБСЯГУ РОЗДРІБНОГО ТОВАРООБОРОТУ ДЛЯ ТРИКОТАЖУ, % (1990 Р. = 100%)




Розглянемо більш детально динаміку роздрібного товарообігу по окремих номенклатурних групах текстильних виробів у 2000-2004 рр.

На рис. 4.3 добре видно, що обсяги продажу всіх видів тканин через підприємства роздрібної торгівлі протягом досліджуваного періоду скорочувалися. Це пояснюється, зокрема, тим, що останнім часом більшість споживачів надає перевагу купівлі готового одягу перед самостійним його пошиттям: якщо у 1980-90 рр. багато жінок шили самі, то сьогодні асортимент готового одягу є цілком пристойним, а співставлення цін на тканини та готові речі не стає переконливим аргументом на користь купівлі тканин. Крім того, більше людей стали інтенсивно працювати, а отже, не мають вільного часу на шиття. Деяку, але не дуже суттєву негативну роль відіграє і наявність неофіційних джерел купівлі тканин.

Оскільки протягом розглянутого періоду доходи споживачів не знижувалися, скорочення продажів не пов’язане із зниженням купівельної спроможності населення.




Обсяги роздрібного товарообігу текстильних виробів для домашнього вжитку та інтер’єру на протязі 2000-2004 рр., навпаки, дуже швидко зростали: майже в 3 рази за 4 роки (рис. 4.4). Це може бути спричинено, зокрема, тим, що із зростанням доходів та поширенням європейського стилю облаштування житла, багато людей змінюють інтер’єр як міських квартир, так і заміських будинків, а отже, міняють занавіски, штори, покривала тощо. До речі, якісні текстильні вироби для домашнього вжитку купують переважно у магазинах (офіційній торговій мережі), а не на речових ринках. За статистикою, близько половини обсягів продажу цієї товарної групи припадає на продукцію вітчизняних виробників.

На рис. 4.5 подається динаміка роздрібного товарообігу нетканих матеріалів; помірне зростання обсягів продажу у вартісному вираженні порівняне із зростанням цін, тобто натуральні обсяги продажу залишаються майже стабільними.

Щодо обсягів продажу через роздрібну мережу трикотажних полотен (рис. 4.6), то вони є незначними (менше, ніж будь-якого виду текстильних тканин) і нестабільними; отже, виділити певну часову тенденцію важко.

Роздрібний товарообіг панчішно-шкарпеткових та трикотажних виробів протягом 2000-2004 рр. зростав (рис. 4.7), причому панчішно-шкарпеткових – помірно, а трикотажних (светрів та пуловерів) – досить швидко. Це випливає з самої природи відповідних товарних груп: панчохи та шкарпетки купують переважно виходячи з необхідності, а «дозволити собі» зайвий светр за наявності «вільних» грошей можливо завжди, крім того, трикотажні вироби зараз більш модні, ніж блузи з тканини.

Для того, щоб отримати більш об’єктивне уявлення про фактичну динаміку товарообігу по основних номенклатурних групах продукції текстильного сектора, розглянемо індекси споживчих цін (рис. 4.8; у відсотках; грудень до грудня попереднього року).

Можна бачити, що ціни на тканини, трикотажні вироби, текстильну галантерею зростали повільніше, ніж на всі споживчі товари в цілому; зростання цін припинилося у 2000 р., і далі ціни залишалися практично незмінними (індекси близько 100%).


РИСУНОК 4.5: ОБСЯГИ РОЗДРІБНОГО ТОВАРООБІГУ НЕТКАНИХ МАТЕРІАЛІВ У 2000-2004 РР., МЛН. ГРН.



РИСУНОК. 4.6: ОБСЯГИ РОЗДРІБНОГО ТОВАРООБІГУ ТРИКОТАЖНИХ ПОЛОТЕН У 2000-2004 РР., МЛН. ГРН.



РИСУНОК. 4.7: ОБСЯГИ РОЗДРІБНОГО ТОВАРООБІГУ ТРИКОТАЖНИХ ТА ПАНЧІШНО -ШКАРПЕТКОВИХ ВИРОБІВ У 2000-2004 РР., МЛН. ГРН.




РИСУНОК 4.8: ІНДЕКСИ СПОЖИВЧИХ ЦІН (%; ГРУДЕНЬ ДО ГРУДНЯ ПОПЕРЕДНЬОГО РОКУ)




Купівельна активність населення щодо придбання непродовольчих товарів є неоднаковою у різних регіонах України. Певне уявлення про географічне розташування регіонів найбільш інтенсивної купівлі можна скласти, розглядаючи табл. 4.1 (дані Державного комітету статистики України за 2004 р.).




За обсягом роздрібного товарообігу непродовольчих товарів на душу населення м. Київ залишається поза конкуренцією, перевищуючи за цим показником найближчого конкурента – Дніпропетровську область – у 2,34 рази.

До п’ятірки регіонів-лідерів продаж потрапляють: м. Київ (2254 грн./чол.); Дніпропетровська область (963 грн./чол.); Закарпатська область (934 грн./чол.); Запорізька область (907 грн./чол.); Львівська область (890 грн./чол.).

Ненабагато відстають Харківська область (853 грн./чол.), Одеська область (815 грн./чол.) та м. Севастополь (800 грн./чол.). Зрозуміло, що значні обсяги товарообігу в усіх випадках забезпечує або наявність великих міст та морських портів, або близькість до європейських кордонів.

Навпаки, п’ятірка регіонів, де у розрахунку на душу населення купують найменше непродовольчих товарів, це - Луганська (468 грн./чол.); Тернопільська (479 грн./чол.); Чернігівська (482 грн./чол.); Вінницька (522 грн./чол.) та Житомирська (536 грн./чол.) області.

Ненабагато кращою є ситуація у Івано-Франківський (540 грн./чол.) та Сумській (553 грн./чол.) областях. Крім Луганська та Сум, це переважно західні регіони України.

Українські виробники текстильної продукції використовують на внутрішньому ринку змішану систему дистрибуції та канали збуту різної довжини.

Характерною рисою системи збуту текстильного сектору в цілому є її переважно ділова спрямованість (схема «В-2-В»), оскільки значна частина продукції використовується як сировина або як матеріальний ресурс іншими підприємницькими чи бюджетними організаціями.

На рис. 4.9 в систематизованому вигляді представлені основні варіанти реалізації готової текстильної продукції, пріоритетність яких змінюється залежно від особливостей конкретних номенклатурних груп.


РИСУНОК 4.9: ВАРІАНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГОТОВОЇ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ





Так, при реалізації волокон текстильних, роздрібна ланка системи збуту відсутня як така. Продаж здійснюється такими способами:

• через оптового посередника (наприклад, ТВК «Текстиль-Контакт», ТОВ «ТД-Комерційний центр» тощо); в цьому варіанті виробництво волокон здійснюється під замовлення, а вибір шляхів подальшого розподілу стає проблемою посередника-замовника;
  
• напряму кінцевим споживачам, якими в даному випадку виступають виключно промислові замовники, а саме інші вітчизняні прядильно-ткацькі підприємства.
  
• Зазначимо, що на внутрішньому ринку торгові операції з волокнами вітчизняного виробництва майже не здійснюються; переважна частина цієї продукції призначена для використання у власному виробництві (для виготовлення пряжі та ниток) або на експорт.
  

Щодо пряжі та ниток текстильних, то тут використання роздрібної ланки є цілком природним.

Отже, дана номенклатурна група реалізується і через зазначених вище оптових посередників, і через роздрібних посередників, і власну роздрібну мережу (в першу чергу пряжа та нитки, розфасовані для роздрібної торгівлі, наприклад, вовняна та бавовняна пряжа для ручного плетіння й нитки швейні), а також напряму промисловим замовникам (насамперед іншим ткацьким, трикотажним та швейним фабрикам).

Такі ж схеми реалізації використовуються й виробниками тканин текстильних. Для цієї номенклатурної групи характерні деякі особливості в організації продажу.

По-перше, з часом зростає частка реалізації через оптових посередників (ТВК «Текстиль-Контакт», ТОВ «ТД-Комерційний центр», ПП

«Текском», ПП «Вітер моди. Тканини», ТОВ «Моноліт-Текстиль», ТОВ «Торговий дім «Південний», «Гранд Текстиль», ТОВ «Укртекстилькоопторг» та інші) і зменшується частка прямих контактів між текстильними та швейними підприємствами. Це призводить інколи до парадоксальних ситуацій: за свідоцтвом експертів зі швейної фабрики «Дана», вони отримували у складі партій тканин, замовлених іноземним торговим посередникам, тканини виробництва ЗАТ КСК «Чексіл».

Причина таких, на перший погляд, нелогічних схем постачання полягає в тому, що скорочення обсягів виробництва на внутрішній ринок в швейному секторі робить швейні підприємства непривабливими торговими партнерами: обсяги замовлень невеликі за розміром і нерегулярні у часі. Отже, текстильникам набагато спокійніше мати справу з потужними посередницькими структурами.

По-друге, у текстильному секторі значно менше (порівняно, наприклад, із сектором пошиття одягу) розповсюджений продаж продукції на ринку та через фірмові магазини й магазини виробників. Власні роздрібні магазини має хиба що провідний виробник бавовняних тканин та домашнього текстилю ВАТ ТО «Текстерно» (назва – «Текстиль Тернополя»; 2 магазини в Києві, 2 – в Тернополі та 1 – в Ірпені).

Магазини виробників (в першу чергу так звані «магазини біля прохідної», що є дуже типовими для сектору пошиття одягу) не можуть забезпечити текстильним підприємствам економічно ефективних обсягів реалізації.

Найбільш популярними роздрібними посередниками на вітчизняному ринку тканин є універмаги та торгові центри (мають спеціалізовані відділи з продажу тканин) та спеціалізовані магазини «Тканини», які є в більшості обласних та районних центрів. В обох випадках у торгових точках представлений широкий спектр продукції як вітчизняних, так і іноземних виробників, що дає покупцям більше шансів задовольнити свої потреби, а продавцям – мати стабільні обсяги реалізації.

По-третє, провідні виробники текстилю останнім часом намагаються створювати власні посередницькі структури (наприклад, ЗАТ КСК «Чексіл» має власні торгові представництва у Києві, Львові, Харкові) або вертикально-інтегровані системи дистрибуції (ВІСД), до складу яких, поряд з виробниками, входять відносно незалежні торгові доми або посередницькі фірми.

Так, дилерами продукції вищезгаданого ВАТ ТО «Текстерно» виступають ТОВ «Ардал» (м. Донецьк), СП «Тузер» (м. Запоріжжя), ТОВ «Інтертек» (м. Харків), ТОВ «Орфей Т» (м. Тернопіль), ТОВ «Тексіка» (м. Київ). Інтереси ЗАТ «Житомирська лляна мануфактура» на внутрішньому ринку представляє компанія «Торговий Дім «Житомирський льонокомбінат»»; ексклюзивним представником ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» по реалізації продукції на ринку України виступає ТОВ «Прем’єр-Стиль». Саме через цих посередників встановлюються контакти із роздрібною ланкою.

Розвиток посередницької ланки вітчизняного ринку тканин свідчить про становлення сучасних цивілізованих схем збуту продукції, що є визнаними і розповсюдженими у більшості країн світу.

Перейдемо до розгляду схем реалізації, прийнятих для номенклатурної групи виробів з текстилю для домашнього господарства. Організація продажу товарів цієї групи (ковдр та пледів; білизни постільної, столової, туалетної, кухонної; занавісок та штор; тканин та виробів меблево-декоративних) має свої суттєві особливості.

Ця номенклатурна група, на відміну від попередніх, є заключною ланкою технологічного ланцюжка, і продукція в будь-якому випадку не підлягає подальшій обробці. Отже, повністю виключаються варіанти реалізації, що передбачають промислове використання (а також, до речі, і використання у власному виробництві). Проте це не зменшує питомої ваги прямих продажів кінцевим споживачам. Навпаки, частка продажів через цей канал для даної номенклатурної групи є чи не найбільшою в усьому текстильному секторі. Причина в тому, що вироби з текстилю для домашнього господарства виготовляються у значних обсягах для корпоративних клієнтів, до яких належать державні і приватні організації, які замовляють пошиття виробів або закуповують їх на тендерах.

Найбільш потужними корпоративними клієнтами на ринку, наприклад, ковдр, постільної та туалетної білизни, занавісок та штор виступають:

• готелі, будинки відпочинку, туристичні бази, кемпінги;
  
• «Укрзалізниця»;
  
• лікарні, санаторії та інші медичні заклади;
  
• збройні сили;
  
• Міністерство надзвичайних ситуацій;
  
• виправні колонії та тюрми;
  
• гуртожитки, дитячі садки тощо.
  
• Столову та кухонну білизну закуповують, окрім вищезазначених клієнтів, також підприємства системи громадського харчування.
  

Наявність великої кількості корпоративних клієнтів зі значними і досить передбачуваними обсягами замовлень, з одного боку, є дуже сприятливим фактором для стабільного функціонування підприємств-виробників. Важливо, що серед корпоративних клієнтів багато державних структур, які, скажімо, при проведенні тендерів мають надавати перевагу вітчизняним виробникам.

Проте, з іншого боку, проблеми з бюджетним фінансуванням цих структур нерідко призводять до виникнення заборгованостей, які реально загрожують самому існуванню підприємств-постачальників. Так, невиконання зобов’язань силових структур – замовників речового майна за 2004 р. щодо розрахунків за поставлену продукцію створило ситуацію, в результаті якої на підприємствах галузі виникла велика

заборгованість з виплати заробітної плати, до державного бюджету, до Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування. Заборгованість силових структур підприємствам легкої промисловості за поставлене речове майно у 2004 р., за даними Асоціації «Укрлегпром», склала понад 30 млн. грн., і частка текстильників у цій сумі є помітною.

Постільна та столова білизна є стандартизованими виробами, що визначає помітну роль у їх реалізації оптової посередницької ланки. Так, оптовий продаж цієї номенклатурної групи здійснюють ТОВ «Текстильна компанія «Домашній текстиль»» (м. Київ), ТОВ «М-Текстиль Центр» (м. Чернігів), ПП «Смирнов Д.Г.» (м. Київ) та багато інших структур.

Роздрібними торговими точками продажу даної номенклатурної групи виступають універмаги, торгові центри, спеціалізовані магазини, ринки. Магазинів виробників небагато (наприклад, знову-таки магазини ВАТ ТО «Текстерно», що шиє постільну білизну з бавовняних тканин власного виготовлення).

Варто зазначити також, що частка вітчизняної продукції у загальних обсягах реалізації домашнього текстилю є вищою, порівняно з іншими товарними групами текстильного сектору, й наближається до 50%.

Щодо номенклатурної групи