Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 2450.79kb.
- Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
- Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
- На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
- Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
- И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
- Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
- Общественный доклад, 1124.13kb.
- Законодавство та практика, 2584.73kb.
- Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.
На завершення аналізу комерційних схем організації виробництва, надамо характеристику їх відносної розповсюдженості в текстильному секторі в цілому та по окремих видах діяльності.
Виробництво за давальницькою схемою у текстильному секторі розповсюджено менше, ніж, наприклад, у секторі пошиття одягу. Це підтверджують дані анкетування. Так, 54,6% опитаних підприємств (рис. 2.7) ніколи не експортувало свою продукцію, а ще 16,5% припинило здійснюваний у минулому експорт. Лише 28,9% (значно менше третини) займаються експортною діяльністю у 2006 р.
РИСУНОК 2.7: РОЗПОДІЛ ПІДПРИЄМСТВ ТЕКСТИЛЬНОГО СЕКТОРУ ЗА УЧАСТЮ В ЕКСПОРТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ, %
За даними анкетування, частка продукції, яку експортували текстильні підприємства у 2005 р. (в натуральному вимірянні), коливається від 2 до 100%, тобто існують підприємства, що повністю орієнтовані на експортні поставки. У той же час в середньому ця частка становить 48,3% (менше половини).
На рис. 2.8 подана частка продукції з давальницької сировини.
РИСУНОК 2.8: РОЗПОДІЛ ЕКСПОРТОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ СИРОВИНИ, %
Лише 39,3% опитаних текстильних підприємств використовують для виготовлення експортної продукції поряд з іншими видами сировини також і давальницьку. 50% вдаються до самостійних закупівель імпортованої сировини у посередників, а найбільша частка – 53,6% – використовують поряд з іншими видами й сировину вітчизняного виробництва. Розповсюдженість комерційних схем організації виробництва по окремих видах діяльності сектора можна охарактеризувати таким чином. У таких споріднених видах діяльності, як прядіння
волокна, ткацтво та послуги з кінцевого оброблення тканин, найбільш поширеними є експортні та внутрішні поставки під замовлення. Лише деякі текстильні комбінати з повним циклом, що випускають кінцеву продукцію, мають власні торгові точки (наприклад, ВАТ «Текстерно»). Частка виробництва за давальницькою схемою тут вкрай невелика. У виготовлені виробів з текстилю, матеріалів текстильних інших, полотен трикотажних зустрічаються всі схеми.
Що ж до виготовлення трикотажних виробів, особливо пуловерів та аналогічних виробів, то тут давальницька схема є найпопулярнішою. Багато відомих в минулому великих трикотажних фабрик (київські «Киянка» та «Роза», мукачівська «Мрія» та інші) практично повністю втратили ім’я, невідомі на внутрішньому ринку і працюють виключно на давальницькій сировині. На внутрішній відкритий ринок в цьому виді діяльності орієнтуються переважно невеликі підприємства, на зразок Будинку моди «RITO» або експериментального виробництва «Робіка».
Розглянемо технологічні схеми організації виробництва у текстильному секторі по окремих видах економічної діяльності.
Види діяльності «Прядіння волокна», «Ткацтво», «Оброблення тканин» здебільшого здійснюються на одних і тих самих текстильних підприємствах, які мають повний технологічний цикл – відповідно прядильне, ткацьке та оздоблювальне або фарбувально-оздоблювальне виробництво. За такими схемами працюють, наприклад, Тернопільське ВАТ ТО «Текстерно», ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», ЗАТ КСК «Чексіл», ЗАТ «Черкаський шовковий комбінат»ТОВ ВО «ТК-Донбас», ЗАТ «Житомирська лляна мануфактура», ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» та інші. У зв’язку із руйнуванням ланки первинної обробки сировини деякі текстильні комбінати перебирають на себе її функції (наприклад, ЗАТ «Чексіл» розпочинає технологічний процес безпосередньо з миття вовни).
Для виду діяльності «Виготовлення виробів з текстилю» технологічні схеми розрізняються всередині самої товарної групи. Ковдри здебільшого виробляють на суконних або камвольно-суконних комбінатах в межах того ж технологічного циклу, що й вовняні тканини. Постільну білизну та рушники шиють швейні фабрики, причому практично немає таких, які спеціалізуються виключно на пошитті білизни: здебільшого ті ж виробники шиють і одяг. Підприємства мають один технологічний переділ: пошиття готових виробів з тканини. Що ж до технічних виробів, то тут значна частка продукції виготовляється виробниками, для яких це не є основним видом діяльності, тобто, виробництво мішків та пакетів часто є побічним або підсобним (наприклад, на цукровому заводі тощо).
Для виду діяльності «Виробництво матеріалів текстильних інших» також характерне різноманіття технологічних схем. Майже для кожної номенклатурної групи існує спеціалізоване виробництво: килимові, канатні, стрічкоткацькі, гардинні та гардинно-тюлеві фабрики, фабрики нетканих матеріалів, технічних тканин, підприємства, що виготовляють вату тощо. Хоча сутність технологічного процесу на підприємствах суттєво розрізняється, проте всі вони мають один технологічний переділ – перетворення сировини безпосередньо на готову продукцію.
Вид діяльності «Виробництво полотен трикотажних» нерідко поєднується із видом «Виробництво виробів трикотажних». І полотна, і в’язані вироби виготовляють трикотажні фабрики, причому й одне, й інше виступає кінцевою продукцією, оскільки пошиття виробів з трикотажних полотен не відноситься до текстильного сектору. Що ж до виробництва панчішно-шкарпеткової продукції, то цим займаються вузько спеціалізовані підприємства – панчішно-шкарпеткові фабрики. Всі виробники трикотажу мають один технологічний переділ – перетворюють закуплену пряжу на кінцеву продукцію.
РІВЕНЬ ТЕХНІЧНОГО ОСНАЩЕННЯ ТА ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ СЕКТОРА
Об’єктивне уявлення про поточний рівень технічного оснащення і переоснащення підприємств текстильного сектора можна отримати за умови відстеження історичних аспектів формування виробничого потенціалу.
Більшість підприємств сектору побудовані у 1950-1970 рр., є і значно старші. У 1990-х рр. розпад СРСР і різке падіння попиту внаслідок розриву господарських зв’язків та зменшення купівельної спроможності населення призвели до вивільнення існуючих виробничих потужностей і зробили непотрібним створення нових. Якщо після цього періоду і з’являлися нові підприємства, то виключно малі, які не здійснювали суттєвих інвестицій, а займалися виготовленням невеличких партій окремих різновидів продукції на перекупленому вживаному обладнанні або ж торгово-посередницькою діяльністю. В умовах гострого дефіциту оборотних коштів, недоступності довгострокових інвестиційних кредитів, дорожнечі позикових коштів основні фонди провідних виробників поступово застарівали. На початку 2000-х рр. більшість експертів вже відзначали серед найгостріших проблем галузі низький технічний рівень виробництва та невідповідність наявних технологій вимогам конкурентного середовища. З іншого боку, зазначалося, що стан легкої промисловості є не найгіршим порівняно з іншими сферами діяльності, оскільки протягом 1970-1980-х рр. в галузі відбулося масштабне технічне переозброєння, і знос основних фондів є порівняно поміркованим (у 1998 р. – 49%).
У 2002-2004 рр. ситуація в текстильному секторі дещо змінилася. Декілька провідних текстильних комбінатів шляхом продажу контрольного пакету акцій зрештою отримали ефективних власників, яким вдалося залучити помітні інвестиції та кардинально змінити техніку та технологію виробництва. Так, масштабна реконструкція проведена на ВАТ ТО «Текстерно» (м. Тернопіль), ЗАТ «Чексіл» (м. Чернігів); понад 3 млн. дол. США інвестовано у ТОВ ВО «ТК-Донбас» (м. Донецьк), 630 тис. дол. США – у ВАТ «Демітекс» (м. Полтава).
У 2002 р. більш ніж в 4 рази зросли прямі іноземні інвестиції у виробництво матеріалів текстильних інших, майже втричі за 2002-2003 рр. – у виробництво трикотажних виробів; пожвавилася інвестиційна активність і по інших видах діяльності.
Сьогодні провідні виробники волокна, пряжі та тканин текстильних оснащені сучасним обладнанням таких відомих у світі фірм, як «ЕСС» (Великобританія), «Truetzschler», «Rieter», «Zimmer» (Австрія), «Schlafhorst» (Німеччина), «Goller» (Німеччина), «Monforts», «Osthoff» (Німеччина), «Ramish-Guarnery» (Італія), «Ekermak» (Туреччина), «Muratec» (Японія), «Zellweger Uster» (Швейцарія), західноєвропейських фірм «Hollingsworth», «Grossenhainer» та інших. Використовуються також пневматичні ткацькі станки (Чехія), безчовникові ткацькі станки СТБ (Росія), красильні джигери фірми «Вальд Хенриксен» (Данія), красильні лінії фірми «Кюстерз Циттауер» (Німеччина), ротаційні печатні машини фірми «Stогk» (Голландія), плоскодрукувальні машини «Меккано-Тессиле» (Італія), сушильно-стабілізаційні машини «Elitex» (Чехія).
Для пошиття виробів з текстилю використовують швейні машини фірм «Durkopp Adler», «Pfaff», «Juki», «Yamato», «Rimoldi», «Union Special», «Brothers» та інші.
На трикотажних підприємствах встановлене імпортне обладнання для в’язання полотна фірм «Monarch», «Mayer Cie», «Metin-Nov», «LegMach», «Interlok», «Multisingle», «Jepex», «Multiripp», «Textima», «Regine», «Tiss», «Arioly», «METIN», а також фарбувально-оздоблювальне обладнання фірм «Soft Stream» та «Briieckner» (Німеччина), «Santex» (Швейцарія), «Soft Flow» та «Ferrari» (Італія), обладнання для неперервного друку «Stогk» (Нідерланди) та «MHM» (Multipla) італійсько-німецького виробництва, для штучного друку – «MMM» (Австрія), сушильно-стабілізаційні машини «Elitex», «Ferrari», «Santex», вишивальні машини – KSM фірми «Pfaff», ZSK (Німеччина) тощо.
Деякі з панчішно-шкарпеткових фабрик нещодавно переоснащені висококласним імпортним обладнанням «Lonati» (Італія), «Tokatori», «Ямато» (Японія), «Маузер-лок» (Німеччина).
Проте, далеко не всі підприємства галузі мають сучасний технологічний рівень. Інноваційна діяльність в текстильному секторі, як і у легкій промисловості взагалі, могла б бути значно активнішою за умови хоча б мінімального сприяння (точніше – навіть за невтручання) з боку держави.
У зверненні учасників Всеукраїнського форуму «Відродження легкої промисловості – справа державна» (м. Київ, 6 вересня 2005 р.) до Президента держави зазначається, зокрема, що сьогодні інвестиційна політика держави не забезпечує навіть просте відтворення основних фондів, знос яких у галузі становить від 50 до 80%. Система оподаткування вартості оснащення, яке імпортується (ПДВ та мито), блокує ініціативу інвесторів. Діючі ставки ПДВ та акцизу роблять практично неможливим технічне переоснащення виробництва. Найбільш жорсткими податкові вимоги є саме у текстильному секторі. Наприклад, на обладнання для друку на тканині встановлено акцизний збір у розмірі 65% його вартості. До того ж Закон України «Про Державний бюджет на 2005 рік» анулював пільги по ПДВ при ввезенні оснащення у статутний фонд підприємства. Зазначається, що у той же час у країнах-потенційних конкурентах (насамперед у Китаї) діє система державних дотацій на технічне переозброєння.
Учасники форуму пропонували керівництву держави з метою покращення інвестиційного клімату передбачити законодавчо нульові ставки ПДВ та ввізного мита при імпорті для власних потреб обладнання та комплектуючих, які в Україні не виробляються.
Проте до кінця 2005 р., за свідченням заступника директора департаменту регуляторної політики при Міністерстві економіки України Олександра Бородині, реакція керівництва держави на відкриті листи була невідомою, і зниження гостроти озвучених у цих листах проблем не відчувалося.
Додаткову інформацію про інтенсивність та характер процесів технічного переоснащення підприємств сектора надають результати анкетування.
Купували обладнання у 2005 р. менше половини (44,8%) обстежених підприємств (рис. 2.9).
З їх числа обладнання, вироблене в Україні, купували 51,2% підприємств; обладнання, вироблене у інших країнах – 62,8% (рис. 2.10; сума більше 100%, оскільки деякі підприємства купували обладнання і вітчизняного, і імпортного походження). В цілому зацікавленість у імпортному обладнанні є трохи вищою.
Частота купівлі обладнання різних країн-виробників подана на рис. 2.11. Спектр країн походження є досить широким; лідерство серед виробників обладнання для текстильної галузі з великим відривом утримує Німеччина (42,3%), досить помітні позиції займають також Італія (19,2%), Японія (15,4%), Чехія та Китай (по 11,5%), а також Туреччина (7,7%). Серед інших країн названі Росія, Польща, Іспанія, Тайвань, США та країни ЄС, але їх частка невелика (по 3,8%).
РИСУНОК 2.9: ЧАСТКА ПІДПРИЄМСТВ ТЕКСТИЛЬНОГО СЕКТОРУ, ЩО КУПУВАЛИ ОБЛАДНАННЯ У 2005 Р., %
РИСУНОК 2.10: РОЗПОДІЛ ОБЛАДНАННЯ, ПРИДБАНОГО У 2005 Р., ЗА ПОХОДЖЕННЯМ, %
РИСУНОК 2.11: РОЗПОДІЛ ОБЛАДНАННЯ, ПРИДБАНОГО У 2005 Р., ЗА КРАЇНАМИ ПОХОДЖЕННЯ, %
На рис. 2.12 представлений порівняльний аналіз відповідей на запитання, яке саме вітчизняне та імпортоване обладнання купують виробники текстильного сектора: нове чи таке, що вже було у використанні.
Щодо вітчизняного обладнання, то дещо частіше купують таке, що вже було у використанні: співвідношення – майже 50 : 50. Серед обладнання ж виробництва інших країн помітно переважає нове. В цілому висока частка вживаного обладнання свідчить про фрагментарність здійснюваних вдосконалень, адже масштабне технічне переозброєння потребує нового, сучасного оснащення.
РИСУНОК 2.12: РОЗПОДІЛ ОБЛАДНАННЯ, ПРИДБАНОГО У 2005 Р., НА НОВЕ І ВЖИВАНЕ, %
На рис. 2.13 подається аналіз джерел фінансування придбання обладнання.
Обладнання вітчизняного виробництва купували майже виключно за власні кошти підприємств або змішаним методом – частка власних коштів становить 95,2%, кредиту – 14,3%, інших джерел не названо. Для обладнання, яке виготовлено у інших країнах, частка власних коштів значно менша (59,3%): власними силами його придбати важко. Частка кредиту тут зростає до 33,3%, з’являється така форма фінансування, як лізинг (щоправда, її частка незначна – лише 3,7%). У 7,4% випадків названі також інші джерела фінансування, але жодний респондент не уточнив, що саме має на увазі. Можна припустити, наприклад, що імпортне обладнання виступало в ролі пайового внеску іноземного партнера.
Отже, процеси технічного переозброєння в текстильному секторі мають місце, але є переважно фрагментарними і недостатньо масштабними.
РИСУНОК 2.13: ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ПРИДБАННЯ ОБЛАДНАННЯ У 2005 Р., %
ДОСЛІДНИЦЬКО-КОНСТРУКТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПИТАННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
Дослідницько-конструкторська діяльність на підприємствах текстильного сектору спрямована, насамперед, на удосконалення продукції відповідно до вимог споживачів, на розробку нових продуктів для запуску у виробництво, а також на розробку товарних знаків. Дослідження і розробки здійснюють конструкторські бюро, дослідно-технологічні лабораторії або експериментальні цехи (ділянки) текстильних підприємств.
Виробництво за давальницькою схемою практично повністю звільняє персонал підприємства від необхідності проводити дослідницько-конструкторську діяльність, нести відповідні витрати та мати справу з інноваційними ризиками. Проте, як зазначено вище, лише 39,3% з тих 45,4% підприємств, що коли-небудь експортували продукцію, мали справу з давальницькою сировиною – це лише близько 20% від загальної кількості підприємств сектора. Решта підприємств тією чи іншою мірою змушені самостійно піклуватися про склад, конкурентоспроможність та своєчасне оновлення власного асортименту, а отже, повинні провадити дослідно-конструкторську діяльність.
Предметами досліджень за окремими видами економічної діяльності текстильного сектора насамперед виступають:
- для прядіння волокон – склад та структура пряжі і ниток, технологія їх оброблення, зокрема фарбування;
- для ткацтва – склад та види переплетень тканин, їх структурний та кольоровий дизайн;
- для оброблення тканин – параметри технологічних процесів оброблення з метою надання тканинам бажаних властивостей;
- для виробництва виробів з текстилю – дизайн та розробка промислових зразків домашнього текстилю, конструкція спеціальних виробів на зразок рятувальних жилетів;
- для виробництва матеріалів текстильних інших – склад та дизайн килимів та килимових виробів, стрічок, тасьми, тюлі та мережива, вишивок й інших видів текстильних матеріалів;
- для виробництва трикотажних полотен – склад, структура, види переплетень, дизайн полотна;
- для виробництва трикотажних виробів – моделі, конструкції, промислові зразки.
Отримати уявлення про інтенсивність дослідницько-конструкторської діяльності на підприємствах текстильного сектору допомагають результати анкетування керівників та менеджерів.
Так, на запитання «Чи здійснювало Ваше підприємство протягом 2003-2005 рр. нові розробки?» отримані такі відповіді (рис. 2.14).
РИСУНОК 2.14: РОЗПОДІЛ ПІДПРИЄМСТВ ЗА ХАРАКТЕРОМ НОВИХ РОЗРОБОК, %
Особливу увагу приділяють на підприємствах вдосконаленню продукції відповідно до вимог покупців – такою дослідницько-конструкторською діяльністю займалися 56,8% обстежених підприємств. Рівно вдвічі менше розробляли та впроваджували у виробництво принципово нові продукти (28,4%). Трохи більше третини підприємств (35,8%) обходилися без здійснення будь-яких нових розробок; інших варіантів дослідницько-конструкторської діяльності не зазначив ніхто.
На запитання «Чи купувало Ваше підприємство нові технології протягом 2003-2005 рр. для задоволення потреб ринку?» відповіли «так» лише 17,5% респондентів, «ні» – відповідно 82,5% (рис. 2.15). Кількість випадків придбання нових технологій варіювала від 1 до 4, в середньому 1,9. Таку активність оновлення технологій навряд чи можна визнати високою, проте сам факт, що деякі підприємства сектора мали змогу купувати у 2003-2005 рр. нові технології, виглядає оптимістичним.
РИСУНОК 2.15: ЧАСТКА ПІДПРИЄМСТВ, ЩО КУПУВАЛИ НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ У 2003-2005 Р., %
Важливою проблемою для легкої промисловості України є проблема порушення авторських прав та незаконного копіювання продукції.
Предметом дослідно-конструкторських розробок у текстильному секторі є насамперед корисні моделі, промислові зразки та товарні знаки, а отже їх правовий захист має забезпечуватися Правом промислової власності.
Право промислової власності – це сукупність правових норм, які мають на меті охорону науково-технічних досягнень, що стосується промисловості та інших різновидів господарювання.
До об’єктів права промислової власності відносяться:
- винаходи, корисні моделі – технологічні (технічні) вирішення, що відповідають умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності);
- промислові зразки – результати творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання;
- товарні знаки і знаки обслуговування – позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб;
- географічні зазначення та зазначення місця походження товарів – назви географічних місць, які вживаються як позначення у назві товарів, що походять із цих географічних місць та мають певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даних географічних місць природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора;
- топографії інтегральних мікросхем тощо.
Законодавча система захисту об’єктів промислової власності в Україні постійно розвивається і удосконалюється. Так, новий Цивільний кодекс України, що прийнятий 16 січня 2003 року і набрав чинності з 1-го січня 2004 року, містить у собі 4-у книгу «Право інтелектуальної власності». Глава 39 цієї книги – «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок» охоплює Закони України, які стосуються охорони прав на об’єкти промислової власності:
- «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
- «Про охорону прав на промислові зразки»;
- «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
- «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
- а також низку підзаконних актів – положення, правила, інструкції.
Право на винахід засвідчуються патентом, на корисну модель – деклараційним патентом. Патент – це охоронний документ, що видається заявнику за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід і підтверджує авторство, пріоритет і право власності на зазначений об’єкт. Деклараційний патент на корисну модель – різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.
Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) – це експертиза, що встановлює відповідність винаходу умовам патентноздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності). Формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) – експертиза, у ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об’єкта до переліку об’єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями), і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам.
Для одержання патенту на винахід (корисну модель) заявник подає заявку на його видачу до Державного підприємства «Український інститут промислової власності» Міністерства освіти і науки України (Укрпатент; адреса – 01601, м. Київ, вул. Глазунова, д.1), який здійснює приймання, розгляд та проведення експертизи заявок.
Заявка – це сукупність документів, необхідних для видачі Укрпатентом патенту на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про видачу патенту; опис винаходу (корисної моделі); креслення або інші документи, якщо на них є посилання в описі; реферат. Разом із заявою до Установи повинен надійти документ про сплату збору. Розмір і порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 23.12.2004 р. і становить:
- за подання заявки 25 грн.
- за проведення кваліфікаційної експертизи - 200 грн.
- за публікації про видачу патенту - 30 грн.
- за підтримання чинності патенту протягом
- 1-2 р. - 15 грн.
- 3-5 р. - 20 грн.
- 6-8 р. - 35 грн.
- 9-14 р. - 65 грн.
- 3-5 р. - 20 грн.
- 15-25р. - 110 грн.
Витрати, пов’язані з патентуванням об’єктів промислової власності несе заявник або за погодженням з ним інша фізична або юридична особа. Дія патенту на об’єкти промислової власності може достроково припинятись у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності або за заявою власника патенту.
Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Укрпатенту. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту.
Процедура розгляду заявки на корисну модель є простішою, ніж заявки на винахід; зокрема, для корисної моделі відсутня вимога винахідницького рівня. До того ж термін розгляду заявки на корисну модель складає не більше півроку з дати подання заявки, тоді як при поданні заявки на винахід чекати результатів завершення кваліфікаційної експертизи щонайменше 2 роки. Усе це робить корисну модель більш привабливим видом промислової власності.
Процедури отримання патенту на промисловий зразок, свідоцтва України на знак для товарів і послуг та свідоцтва на реєстрацію кваліфікаційного зазначення походження товару дуже подібні до процедури отримання патенту на винахід та деклараційного патенту. Термін дії зазначених охоронних документів – 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту.
Для з’ясування стану справ щодо захисту промислової власності у текстильному секторі, до анкети було включене питання «Чи є розповсюдженим серед підприємств Вашого сектору незаконне копіювання промислових зразків?». Розподіл відповідей на це запитання поданий на рис. 2.16. Як і варто було очікувати, копіювання промислових зразків значно меншою мірою розповсюджене у текстильному секторі, ніж у пошитті одягу.
Більшість респондентів (близько 60%) вважають, що незаконного копіювання промислових зразків у секторі зазвичай не буває. Можна припустити, що неоднорідність відповідей пояснюється неоднорідністю самого текстильного сектору: копіювання промислових зразків може бути проблемою для виробників пуловерів, светрів, джемперів, можливо – тканин для пошиття одягу, але навряд чи серйозно турбує виробників мішків та пакетів пакувальних, мотузок, канатів, брезенту та іншої подібної продукції, яка представляє левову частку у текстильному секторі.
РИСУНОК 2.16: РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЬ НЕЗАКОННОГО КОПІЮВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ СЕРЕД ПІДПРИЄМСТВ ТЕКСТИЛЬНОГО СЕКТОРА, %
Відповіді на питання «Чи є незаконне копіювання промислових зразків проблемою для Вашого підприємства?» (рис. 2.17) лише ще раз підтверджують попереднє припущення: майже 80% респондентів вважають, що ця проблема не має суттєвого значення для виробників текстилю. В цілому, можна зробити висновок, що, оскільки процедура отримання охоронних документів є досить складною і вимагає певних витрат часу та коштів, а більшість підприємств не вважає незаконне копіювання промислових зразків серйозною проблемою для себе, то захисту промислової власності у текстильному секторі України поки що не приділяється належної уваги.
РИСУНОК 2.17: ЧАСТКА РЕСПОНДЕНТІВ, ЩО ВВАЖАЄ НЕЗАКОННЕ КОПІЮВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ ПРОБЛЕМОЮ ДЛЯ СВОГО ПІДПРИЄМСТВА, %
ПРОБЛЕМИ СЕРТИФІКАЦІЇ ТА СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
Стандартизація та сертифікація продукції, процесів та послуг виступають головними складовими національної системи технічного регулювання, що забезпечує захист прав споживачів та сприяє підвищенню конкурентоспроможності на вітчизняному та світовому ринках.
Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.
Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.
Технічне регулювання в Україні спитається на таку законодавчу базу:
- Закон України від 17.05.2001 № 2406-ІІІ «Про підтвердження відповідності»;
- Закон України від 17.05.2001 № 2408-ІІІ «Про стандартизацію»;
- Закон України від 17.05.2001 № 2407-ІІІ «Про акредитацію органів оцінки відповідності»;
- Закон України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ «Про охорону праці»;
- Декрет Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 № 46-93 «Про стандартизацію та сертифікацію»;
- Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1631 «Порядок видання дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці України) та його територіальними відділами»;
- Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.12.2004 № 05.03.02-03/52400;
- Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні відповідно до Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 р. за № 466/10746).
В Україні існує державна система сертифікації продукції – Система УкрСЕПРО. В даній системі здійснюється як обов’язкова, так і добровільна сертифікація. Роботи в Системі УкрСЕПРО організує Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), який є Національним органом з сертифікації. Адреса: 03680, м.Київ-150, вул. Горького, 174; E-mail: dssu@dssu.gov.ua; ссылка скрыта.
В процесі обов’язкової сертифікації визначається відповідність параметрів продукції вимогам нормативних документів, визначених законодавчими актами України та/або вимогам нормативних документів, зазначених у «Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні». Як правило, це вимоги безпеки. При цьому, для багатьох видів продукції має бути отриманий Санітарно-епідеміологічний висновок Міністерства охорони здоров’я України та експертний висновок, що використовується для отримання Дозволу на експлуатацію продукції в Україні (видається Держпромміськнаглядом).
У табл. 2.2 подається перелік видів продукції текстильної промисловості, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні згідно з згаданим вище Наказом Держспоживстандарту України від 01.02.05 р. № 28.
ТАБЛИЦЯ 2.2: ПЕРЕЛІК ВИДІВ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ, ЩО ПІДЛЯГАЄ ОБОВ’ЯЗКОВІЙ СЕРТИФІКАЦІЇ В УКРАЇНІ
Код | Найменування |
| 25 | Товари легкої промисловості |
| 25.1 | Вироби та полотна трикотажні білизняні для дітей |
| 25.2 | Вироби трикотажні купальні для дітей |
| 25.3 | Вироби панчішно-шкарпеткові для дітей: колготи, напівпанчохи та шкарпетки |
| 25.4 | Хутро штучне трикотажне для іграшок |
| 25.5 | Вироби білизняні для дітей із тканини |
| 25.6 | Тканини бавовняні та змішані для білизняних виробів дитячого асортименту |
| 25.7 | Тканини шовкові, напівшовкові ворсові для іграшок |