Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00

Вид материала

Документы

Содержание Таблиця 5.22: порівняння митної статистики італії, туреччини та україни щодо імпорту панчішно-шкарпеткових виробів, тис. дол. Імпорт з Туреччини Розділ 6. фінанси Рисунок 6.1: структура витрат на виробництво продукції по промисловості в цілому Рисунок 6.3: витрати на одиницю виробленої продукції, коп./грн. Сегменти прядіння волокна, ткацького виробництва та оброблення тканин. Таблиця 6.1: структура витрат підприємств бавовняної підгалузі Таблиця 6.2: структура витрат підприємств лляної підгалузі Таблиця 6.3: структура витрат підприємств вовняної та шовкової підгалузей Сегмент виробів з текстилю. Таблиця 6.4: структура витрат у підгалузях сегменту виробництва пряжі, ниток та тканин текстильних. Елементи операційних витрат

Подобный материал:

• Вступ, 2450.79kb.
• Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
• Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
• На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
• Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
• И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
• Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
• Общественный доклад, 1124.13kb.
• Законодавство та практика, 2584.73kb.
• Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.

В цілому по зазначених номенклатурних позиціях продукції текстильного сектору, неофіційний імпорт лише з Китаю перевищував офіційний у 9,81 рази, а по результатам 6 місяців 2005 р. – у 2,74 рази.

Покращення співвідношення неофіційного та офіційного імпорту пояснюється введенням у 2005 р. у зв’язку з реалізацією Державної програми «Контрабанді – стоп!» так званих «індикаторів ризику» – мінімальних границь митної вартості по товарних позиціях. Проте, оскільки границі встановлені на нереально низькому рівні, це призвело фактично до легалізації потоків контрабанди. За даними держкомстату України, імпорт продукції легкої промисловості за 1 квартал 2005 р., у порівнянні з 1 кв. 2004 р., зріс у 1,3 рази. З даних табл. 5.20 та 5.21 слідує, що лише по розглядуваних номенклатурних позиціях текстильної продукції загальний обсяг імпорту з Китаю (за даними ТЕМ) за 6 місяців 2005 р. становить більше половини обсягу 2004 р. Таким чином, встановлення «індикаторів ризику» не сприяло обмеженню потоків імпорту.

На думку експертів, зокрема заступника директора Департаменту регуляторної політики Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України Олександра Бородині, низькі рівні «індикаторів ризику» пояснюються тим, що вони встановлювалися Державною митною службою з урахуванням насамперед власних інтересів, всупереч інтересам держави в цілому та без консультацій з вітчизняними виробниками аналогічної продукції.

За розрахунками Асоціації «Укрлегпром», державний бюджет України втратив на неофіційному імпорті з Китаю за рахунок несплати ПДВ та мита лише по розглядуваних товарах текстильного сектору 286,5 млн. грн. у 2004 р. та 127,0 млн. грн. за 6 місяців 2005 р.

Значні розходження між обсягами офіційних та реальних імпортних поставок спостерігаються не лише на китайському кордоні. Наприклад, в табл. 5.22 наведені подібні порівняння щодо постачання в Україну панчішно-шкарпеткових виробів з Італії та Туреччини.

У 2004 р. Олександр Неустроєв (на той час Міністр промислової політики України) у своїй доповіді зазначав, що легка промисловість і галузь в цілому несуть великі втрати через багатократне заниження митної вартості у разі імпорту товарів. Внаслідок цього знівельовано захисний чинник ввізного мита. Несплата в повному обсязі ПДВ надає імпортним товарам на ринку України майже 20%-ну перевагу за ціною.

Таким чином, складаються гірші конкурентні умови для вітчизняних товарів, частка яких на внутрішньому ринку становить від 4% (трикотажні вироби) до 10 і 25% (відповідно взуття та швейні вироби). Це гальмує вихід з давальницької схеми великих підприємств і штовхає в «тінь» малі підприємства. На думку Олександра Неустроєва, в «тіні» виробляється не менше товарів легкої промисловості, ніж показує офіційна статистика.

За оцінками експерта – начальника управління легкої промисловості Міністерства промислової політики України Юрія Чернія, невідповідність митної статистики України і Італії у 2004 р. в цілому для імпорту товарів легкої промисловості сягала 100 разів. Така ж ситуація має місце у торгівлі з багатьма іншими державами.

Отже, проблема нелегального імпорту продукції – одна з найгостріших для сектору текстильних виробів і багато в чому є першопричиною решти його проблем. Наразі не спостерігається зацікавленості владних структур держави щодо розрегулювання цієї ситуації, хоча першочергові кроки у цьому напрямі є досить очевидними: встановлення більш реальних «індикаторів ризику», посилення митного контролю, проведення перевірок на речових ринках з конфіскацією продукції невідомого походження тощо.

Нагадаємо, що за оцінками експертів, до травня 2005 р. спрацьовувала Державна програма «Контрабанді – стоп!», внаслідок чого відбулася легалізація потоків імпорту, і надходження державного бюджету дещо зросли. Проте потім контроль над ситуацією знову було втрачено.

Певні надії на покращення ситуації у сфері тіньового імпорту надає перспектива вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ), оскільки одною з умов вступу має стати прийняття пакету законів, якими запроваджується механізм захисту вітчизняного виробництва від недобросовісного імпорту. Крім того, із інтеграцією до СОТ Україна отримає доступ до міжнародного механізму вирішення торгових суперечок.


РОЗДІЛ 6. ФІНАНСИ

СТРУКТУРА ВИТРАТ ТА ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО ЇЇ ВИЗНАЧАЮТЬ У ВИРОБНИЦТВІ РІЗНИХ СЕГМЕНТІВ СЕКТОРУ

Одним з провідних чинників конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках є рівень витрат на виробництво. Досить розповсюдженою є думка, що вітчизняні підприємства легкої і, зокрема, текстильної промисловості ще до проголошення незалежності України заклали стійкий фундамент неконкурентоспроможності власної продукції через надмірну величину та нераціональну структуру витрат, що зумовлені низьким технічним, організаційним та управлінським рівнем виробництва.

З метою більш точного виявлення основних чинників, що визначають структуру витрат у різних сегментах текстильного сектору, проведене дослідження витрат по сектору в цілому та по окремих сегментах з використанням даних Державного комітету статистики України та фінансової звітності провідних акціонерних товариств сектора. Використані також дані анкетування керівників і менеджерів підприємств сектора.

На рис. 6.1-6.2 представлені результати порівняльного аналізу зміни структури витрат на виробництво протягом 2000-2004 рр. для промисловості України в цілому та секторів текстильної промисловості і пошиття одягу.

РИСУНОК 6.2: СТРУКТУРА ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ПО ТЕКСТИЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ І ПОШИТТЮ ОДЯГУ, %




В секторі текстильної промисловості та пошиття одягу частка матеріальних витрат виявляється дещо меншою, ніж в цілому по промисловості (44-54% проти 58-72% у промисловості). Навпаки, більшою є частка витрат на оплату праці (22-27% проти 8-12% у промисловості) та, відповідно, відрахувань на соціальні заходи.

Частка амортизації та інших операційних витрат відрізняється несуттєво. У 2004 р. в структурі витрат виділено нову статтю – «Вартість товарів та послуг, придбаних для перепродажу та реалізації без додаткової обробки». Для промисловості в цілому ця стаття склала 9,3%, в секторі текстильної промисловості і пошиття одягу – лише 0,2%.

З часом структура витрат майже не змінювалася ні у промисловості в цілому, ні в секторі виготовлення текстилю і пошиття одягу; відмічалися лише коливання частки матеріальних витрат.

Єдиними часовими тенденціями можна вважати поступове скорочення частки амортизації (через зменшення вартості основних фондів внаслідок зносу) та зменшення частки інших операційних витрат. Ці процеси з майже однаковою швидкістю відбуваються і у промисловості в цілому, і у секторі текстильної промисловості і пошиття одягу.

На рис. 6.3 подане порівняння витрат на одиницю виробленої продукції для промисловості в цілому, легкої промисловості та для сектору текстильної промисловості і пошиття одягу.


РИСУНОК 6.3: ВИТРАТИ НА ОДИНИЦЮ ВИРОБЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ, КОП./ГРН.




Якщо для промисловості в цілому витрати становили менше 1 грн. на гривню готової продукції і з часом знижувалися, то в легкій промисловості протягом всього досліджуваного періоду витрати перевищували вартість готової продукції, і тенденція до зниження не була вираженою – до 2002 р. витрати зростали, і лише потім дещо скоротилися. При цьому сектор текстильної промисловості і пошиття одягу весь час залишався більш збитковим порівняно з сектором виготовлення взуття.

Розглянемо структуру витрат по окремих сегментах текстильного сектору. Державний комітет статистики України не забезпечує агрегування інформації про витрати по сегментах, тому в основу аналізу покладене вибіркове обстеження фінансової звітності провідних підприємств сектора (за даними istock.com.ua – єдиної в Україні сучасної централізованої системи накопичення і розкриття корпоративної інформації).

Сегменти прядіння волокна, ткацького виробництва та оброблення тканин. Оскільки всі зазначені види діяльності здійснюються здебільшого на одних і тих самих підприємствах, відповідні сегменти розглядаються разом.

Бавовняну підгалузь у дослідженні представляють ВАТ «Демітекс» (м. Полтава), ВАТ ТО «Текстерно» та ВАТ «Стеблівська бавовняна прядильно-ткацька фабрика» (СМТ Стеблів Черкаської області). Структура витрат цих підприємств подана в табл. 6.1. Оскільки «Демітекс» виробляє в основному лише пряжу, частка витрат на оплату праці на ньому менше порівняно з ткацькими підприємствами, що докладають більше праці до порівняної кількості сировини.

Лляна підгалузь представлена у табл. 6.2 двома підприємствами – ВАТ «Льонотекс» (м. Житомир, зараз – «Житомирська лляна мануфактура») та ВАТ «Льонокомбінат «Старосамбірський»» (м. Старий Самбір Львівської області). Структура витрат дуже нестабільна, проте, частка витрат на оплату праці є типовою для підприємств, що займаються і прядінням, і ткацтвом.

Вовняну та шовкову (мається на увазі штучний та синтетичний шовк) підгалузі представляють по одному підприємству: відповідно ВАТ «Чексіл» (м. Чернігів) та ЗАТ «Дарна» (м. Київ), табл. 6.3.

ТАБЛИЦЯ 6.2: СТРУКТУРА ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВ ЛЛЯНОЇ ПІДГАЛУЗІ, %

Елементи операційних витрат	«Льонотекс»		«Старосамбірський»
	2003	2004	2003	2004
Матеріальні витрати	27,3	51,7	71,2	51,0
Витрати на оплату праці	32,7	29,3	12,4	21,8
Відрахування на соціальні заходи	13,1	11,7	4,6	8,4
Амортизація	8,8	3,6	5,0	7,3
Інші операційні витрати	18,1	3,7	6,9	11,4
РАЗОМ	100,0	100,0	100,0	100,0

ТАБЛИЦЯ 6.3: СТРУКТУРА ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВ ВОВНЯНОЇ ТА ШОВКОВОЇ ПІДГАЛУЗЕЙ, %

Елементи операційних витрат	«Чексіл»		«Дарна»
	2003	2004	2003	2004
Матеріальні витрати	63,4	-	18,3	6,6
Витрати на оплату праці	16,8	-	14,7	11,2
Відрахування на соціальні заходи	6,1	-	9,3	7,8
Амортизація	1,6	-	35,1	19,4
Інші операційні витрати	12,1	-	22,7	55,0
РАЗОМ	100,0	-	100,0	100,0

На вовняних підприємствах використовується більш дорога сировина, ніж на підприємствах, що виробляють тканини зі штучних та синтетичних волокон. Навпаки, у шовковій підгалузі дещо вищою є частка витрат на амортизацію та частка інших операційних витрат.

В табл. 6.4 виконане порівняння усередненої структури витрат чотирьох основних підгалузей сегменту виробництва пряжі, ниток та тканин текстильних.

Частка матеріальних витрат виявилася найвищою у вовняній галузі, далі у бавовняній та лляній. Частка витрат на оплату праці найвища у лляній підгалузі і майже однакова у всіх інших підгалузях. У шовковій (хімічній) галузі найвищою є частка витрат на амортизацію, що зумовлене складністю технологічного обладнання. Інші операційні витрати виявилися найвищими у вовняній та шовковій підгалузях.

Сегмент виробів з текстилю. Цей сегмент у дослідженні представляють чотири швейні фабрики, які поряд з іншою продукцією виготовляють також постільну білизну, а саме: ВАТ Добрянської швейної фабрики «Полісся» (СМТ Добрянка Чернігівської області), ВАТ «Горлівчанка» (м. Горлівка Донецької області), ВАТ «Єнакіївська швейна фабрика «Мрія» (м. Єнакієве Донецької області) та АТЗТ «Літківська швейна фабрика «Любич» (с. Літки Київської області). Порівняльний аналіз структури витрат на виробництво цих підприємств поданий у табл. 6.5.