Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного Розвитку (usaid) та компанією «Теленор». Проект переміг у конкурс
| Вид материала | Конкурс |
- Вступ, 2450.79kb.
- Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
- Аналитический доклад Москва 2002, 3568.67kb.
- Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
- Информатика для демократии (Фонд индем) Заработная плата и коррупция: как платить российским, 3370.73kb.
- Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid), 4217.82kb.
- Программа 5 Региональный семинар по проблемам интеллектуальной собственности и коммерческого, 2976.64kb.
- На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
- Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів, 261.97kb.
- Програмний комплекс міста (на виконання стратегії розвитку м. Чернігів 2007-2015рр.), 4213.56kb.
1 2
Центр соціальної активності громадян
Методичний посібник
м. Кременчук, 2009 р.
Цей посібник опублікований громадською організацією «Фонд розвитку громади міста Кременчука» в рамках реалізації проекта «Створення на базі районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і непрацездатних громадян системи якісних соціальних послуг для одиноких малозабезпечених громадян похилого віку Автозаводського району міста Кременчука Полтавської області шляхом модернізації існуючих і запровадження нових соціальних послуг». Підтримка цього проекту була здійснена Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного Розвитку (USAID) та компанією «Теленор».
Проект переміг у конкурсі «Труднощі долаємо разом: центри соціальної активності для осіб похилого віку у Полтавській області», який був проведений влітку 2008 року Фондом Східна Європа і компанією «Теленор» у співпраці з Головним управлінням праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.
Точка зору, відображена у даному посібнику, може не співпадати з точкою зору Фонду Східна Європа, Фонду Євразія або Агентства США з Міжнародного Розвитку (USAID) та компанії «Теленор».
Колектив авторів: Р.В. Каць, І.В. Семеняченко, Л.О. Сквіра.
Висловлюємо подяку експертам та організаціям за надання матеріалів для написання посібника:
- Начальнику Головного управління праці та соціального захисту Полтавської облдержадміністрації КОРНІЄНКО Л.В.
- Директору Департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Кременчуцької міськради ГРОМОВІЙ К.І.
- Начальнику Кременчуцького міського управління юстиції ПРОЦЕНКО Н.К.
- Голові комісії з питань соціального захисту та охорони здоров’я Автозаводської райради м. Кременчука СТРЮК Г.А.
- Голові комісії з питань охорони здоров’я, підприємницької діяльності, побутового та торгівельного обслуговування Крюківської районної ради міста Кременчука ФЕДЬКО І.С.
У цьому посібнику розглядаються принципи та механізми створення на базі районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і непрацездатних громадян системи якісних соціальних послуг для одиноких малозабезпечених громадян похилого віку Автозаводського району міста Кременчука Полтавської області шляхом модернізації існуючих і запровадження нових соціальних послуг.
Мета видання посібника – поширення досвіду створення та роботи Центра соціальної активності громадян на інші регіони України.
| Тираж: 100 шт. Розповсюджується безкоштовно. |
зміст
| | Вступ………………………………………………………. | 4 ст. |
| | Загальні положення……………………………...…. | 5 ст. |
| | ПРО ПРОЕКТ ПО СТВОРЕННЮ ЦЕНТРА СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ГРОМАДЯН АВТОЗАВОДСЬКОГО РАЙОНУ МІСТА КРЕМЕНЧУКА ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………... | 25 ст. |
| | Додатки…………………………………………………... | 38 ст. |
1. Вступ
Проблеми соціальної роботи з людьми похилого віку в даний час знаходяться в центрі уваги багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня життя літніх людей.
Дані демографічного прогнозу свідчать про постійне зростання кількості осіб похилого віку в загальній структурі населення нашої держави. Сьогодні кожний п’ятий житель України досяг 60-річного віку. Число людей 65 років і старших, котрі у 1994 році складали 14%, у 2025 році збільшиться до 21%.
Усе більш важливе місце в діяльності соціальних служб буде займати навчання професіоналів, що виконують програми надання соціальних послуг населенню старшого віку. Усе ще існуюча серед соціальних працівників думка, що їм досить життєвого досвіду і власних спостережень за своїми бабусями і дідусями, не витримує критики. Для соціальних працівників необхідно, насамперед, розуміння безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх людей, оволодіння методиками і технологіями, що допомогли б і полегшили їхні зусилля в повсякденній практичній роботі і спілкуванні з групами населення, що обслуговуються. У зв’язку з цим, першорядною задачею на даному етапі є розширення підготовки фахівців із практичної соціальної роботи з людьми похилого віку та розширення комплексу послуг для літніх людей.
Для рішення першочергових задач обслуговування людей похилого віку, необхідна наявність кваліфікованих кадрів соціальних працівників на всіх рівнях, а також залучення до цієї роботи організацій всіх форм власності, в тому числі і громадських організацій, як представників інтересів окремих соціальних груп.
2. Загальні положення
За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ) населення у віці
- від 60 до 74 років віднесено до похилого віку,
- від 75 до 89 - до старшого,
- від 90 років і старше - довгожителі.
Ця класифікація враховує проблеми, потреби, біологічні і соціальні можливості літніх людей.
Відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 №3721-XII людьми похилого віку в Україні вважаються: чоловіки у віці 60 та жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше як півтора року.
При відповідному відношенні до людей похилого віку зі сторони держави, громадських та інших об’єднань і організацій суспільства в цілому, їх життя може бути достатньо повноцінним.
Як відомо, ритм старіння суттєво залежить від способу життя, їх становища в сім’ї, рівня життя, умов праці, соціальних та психологічних факторів. Для того, щоб працювати з людьми похилого віку, необхідно знати їх соціальний статус і в минулому, і теперішньому, особливості психіки, матеріальні і духовні потреби.
Перехід людини в групу осіб похилого віку суттєво змінює її взаємовідносини з суспільством, і такі ціннісно-нормативні поняття, як мета і зміст життя, добро, щастя і т.д. Значно змінюється і спосіб життя людей. Раніше вони були пов’язані з суспільством, виробництвом, громадською діяльністю.
Вихід на пенсію особливо важко сприймають люди, чия трудова діяльність мала високу оцінку в минулому, а зараз визнається непотрібною, безкорисною. І це природно, оскільки праця являється джерелом довголіття, однією з найважливіших умов збереження хорошого здоров’я.
Практика соціальної роботи, в тому числі патронажної служби, показує, що в житті значної частки людей похилого віку велике значення має релігія. Причини тут різні, бо старші люди частіше задають собі питання, що буде далі після смерті? Крім того, для багатьох людей старшого віку релігія виступає своєрідною основою стійкого стану.
Дослідження в багатьох країнах світу показали, що досягненню глибокої старості сприяють: активний спосіб життя, умови тривалої праці, харчування, соціально-побутові умови, а також спадкові і генетичні фактори.
Встановлено також, що в теперішній час переважна кількість людей помирає задовго до вичерпання генетично закладених в людині потенційних життєвих сил. Наукою доведено, що тривалість життя людини, як біологічного виду повинна досягати 90 - 100 років, деякі вчені вважають, що 110 - 120 років.
В Україні, наприклад, середня тривалість життя складала в 30-ті роки ХХ-го століття 45 років, в кінці 80-их - більше 73 років, а у нинішній час - 61 рік. Отже, наслідки нашого способу життя, наших рішень і вплив середовища дають про себе знати, коли ми переступаємо межу 40 років і ознаки старіння виявляються дедалі частіше.
На сьогодні в Україні створено систему законодавства щодо соціального захисту літніх людей. Законодавчі акти спрямовані на підтримку громадян похилого віку, повернення їх до самостійного повноцінного життя. До них належить ціла низка законів, зокрема Закони України:
1. „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”;
2. „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту;
3. „Про соціальний захист дітей війни”;
4. „Про жертви нацистських переслідувань”;
5. „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
6. „Про соціальні послуги”;
7. „Про реабілітацію інвалідів в Україні” та інші.
Відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, особам похилого віку держава гарантує право на отримання соціальних послуг.
Соціальну допомогу громадянам похилого віку, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування, за їх бажанням може бути надано або у відповідній соціальній установі (будинку-інтернаті, територіальному центрі соціального обслуговування, будинку для ветеранів, пансіонаті для громадян похилого віку), де вони перебувають тимчасово, або постійно, або безпосередньо вдома чи за місцем проживання.
У 2008 році мережа стаціонарних установ становила 320 будинків- інтернатів, серед яких 86 призначені для громадян похилого віку та інвалідів, 149 психоневрологічних інтернатів, 25 пансіонатів для ветеранів війни та праці, 7 спеціальних будинків-інтернатів.
В стаціонарних установах проживає майже 55 тис. громадян, з них близько 20 тисяч осіб похилого віку та інвалідів, 7 тисяч ветеранів війни, 5 тисяч ветеранів праці.
Діяльність стаціонарних установ впродовж останніх років була спрямована на забезпечення потребуючих комплексним соціальним обслуговуванням, покращення умов проживання підопічних, їх комунально-побутового та медичного обслуговування, гарантованих чинним законодавством. Велику увагу в стаціонарних установах приділяють організації відпочинку та культурного обслуговування громадян похилого віку.
Громадяни похилого віку, які проживають в стаціонарних установах, за бажанням мають право на умовах трудового договору працевлаштуватися на роботу, доступну їм за станом здоров’я.
Діяльність стаціонарних установ, де проживають особи похилого віку, постійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуговування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреб в допомозі та соціальних послугах.
Одночасно, зі зміцненням вже існуючих стаціонарних установ, основною тенденцією розвитку системи соціального обслуговування осіб похилого віку є створення стаціонарних закладів нового типу. На сьогодні в Україні формується мережа будинків-інтернатів та стаціонарних відділень з невеликою чисельністю проживаючих. Створення таких соціальних закладів у громаді дає змогу наблизити стаціонарні соціальні послуги до звичайного місця проживання осіб похилого віку, не розривати родинні та соціальні зв’язки, що склалися протягом життя.
В системі праці та соціального захисту населення розвинена мережа територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, які надають соціальні послуги особам похилого віку за місцем проживання у громаді.
Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян є спеціальною державною або комунальною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.
Такі установи діють у кожному районі, місті, районі міста. Мережа територіальних центрів системи Мінпраці станом на 2008 рік налічує 744 установи, якими обслуговується близько 1,5 млн. осіб, у тому числі більше півмільйона ветеранів війни.
Територіальні центри впроваджують нові види соціальних послуг для осіб похилого віку.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ
Правову основу соціальної роботи становлять Конституція України, закони України, міжнародні договори, а також інші нормативно-правові акти. Правове регулювання соціальної роботи є безпосереднім або опосередкованим, воно стосується як діяльності самих соціальних працівників, прав клієнтів на отримання різного роду послуг, так і дотичне до різних аспектів управління соціальною сферою.
Права та обов’язки соціальних працівників визначаються відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, на них також поширюються пільги для працівників відповідної галузі, до якої вони залучені.
Громадяни України та особи без громадянства мають право на допомогу соціального працівника згідно з чинним законодавством України та статутними документами соціальних служб.
Соціальна робота – це фахова практика, що ґрунтується на системі відповідних теоретичних знань. Вона має за мету забезпечення гуманізму та соціальної справедливості шляхом активізації і підтримки найменш захищених груп і членів суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота є інструментом реалізації соціальної політики й може здійснюватися через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну педагогіку, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та інші механізми.
Завданнями соціальної роботи є:
1) розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем;
2) встановлення зв’язків клієнтів з соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги;
3) сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.
Соціальна робота як фахова діяльність виконує такі основні функції:
1) діагностична – вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), оцінка результатів, досягнутих у процесі роботи;
2) прогностична – розробка послідовного плану розв’язання проблеми клієнта або соціальної проблеми в суспільстві з урахуванням можливих альтернатив, перспектив і варіантів змін;
3) організаторська – діяльність соціальної служби та її працівників щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, залучених до роботи з клієнтом;
4) комунікативна – встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;
5) правозахисна – використання законів та правових норм для забезпечення прав і інтересів клієнтів;
6) превентивна – запобігання виникненню негативних життєвих колізій у окремих індивідів і груп ризику;
7) коригуючa – конструктивні зміни в мікросоціумі та системі життєзабезпечення людини;
8) соціально-економічна – задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів;
Інші функції (правотворча, дослідницька, навчальна тощо).
Згідно 3 статті Конституції України, основні принципами соціальної роботи є:
1) повага до гідності особистості: кожна людина е неповторною та унікальною, що необхідно враховувати соціальним працівникам, не допускаючи жодного прояву зневаги до клієнта. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших. Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта або його близького соціального оточення;
2) пріоритетність інтересів клієнтів: соціальні працівники спрямовують всі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім’ям, групам, спільнотам та громадам для їх вдосконалення, а також з метою розв’язання виниклих конфліктів та подолання їх наслідків;
3) толерантність: соціальні працівники повинні виявляти терпимість до різних емоційних проявів клієнтів, за будь-яких обставин зберігати рівновагу, сприймати проблеми і обставини клієнтів незалежно від способу життя останніх, їхньої поведінки, соціального й національного походження, статі тощо;
4) довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта: соціальні працівники співпрацюють з клієнтами, намагаючись розв’язувати будь-які завдання, з якими вони стикаються, найкращим чином з метою задоволення інтересів клієнтів; сприяють добровільній участі клієнтів у процесі надання соціальної послуги, а також максимальній самостійності клієнтів у розв’язанні їх соціальних проблем; створюють доброзичливу атмосферу спілкування з клієнтом;
5) доступність послуг: соціальні працівники надають допомогу кожному, хто звертається до них за захистом, підтримкою, консультацією чи порадою, без будь-якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, майнового стану, сексуальної орієнтації. Право на отримання того чи іншого виду послуг гарантується клієнтам і регулюється відповідним законодавством;
6) конфіденційність: соціальні працівники в будь-якій ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження щодо її дотримання. Обов’язок соціальних працівників полягає в нерозголошенні будь-яких відомостей про клієнтів, за винятком тих випадків, коли це робиться з їх згоди чи у встановленому законом порядку;
7) дотримання норм професійної етики: соціальні працівники сприяють формуванню та реалізації заходів у межах соціальної політики, забезпеченню благополуччя людини, несуть відповідальність за розвиток та використання професійних норм при розв’язанні практичних завдань соціальної роботи.
Згідно 4 статті Конституції України, основними різновидами соціальної роботи є:
1. Соціальні працівники використовують у своїй роботі різноманітні засоби і методи:
1) соціально-економічні (надання натуральної і грошової допомоги; допомога у використанні пільг, компенсацій та виплат; догляд та побутове обслуговування тощо);
2) організаційно-розпорядчі (встановлення регламентів та норм діяльності соціальних служб, консультування клієнтів щодо порядку отримання послуг; ці методи спираються на нормативно-правові документи, регламентуючі акти);
3) психолого-педагогічні (безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо - підтримка, надання інформації, роз’яснення, рекомендації, моральне заохочення та інші форми роботи).
2. Загальними підходами до процесу надання допомоги, якими керуються соціальні працівники у своїй діяльності, є:
1) пряме втручання (догляд, соціально-психологічне консультування, навчання, зміна поведінки клієнтів);
2) опосередковане втручання, спрямоване на зміну середовища, в якому перебувають клієнти (планування, адміністрування, збирання даних, управління, дослідження);
3) комбіноване втручання (сприяння роботі групи, мобілізація, представництво інтересів, консультування, взаємодія з іншими фахівцями).
3. Практична соціальна робота може здійснюватися на трьох рівнях:
1) індивідуальному - вирішення проблеми клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення розібратися у власних труднощах і подолати їх. Процес індивідуальної роботи складається з кількох етапів: встановлення контакту, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і завдань співпраці, здійснення запланованого, оцінка досягнутого;
2) груповому – надання допомоги клієнту через передачу досвіду інших для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки;
3) в громаді - передбачає розвиток соціальних зв’язків у селі, мікрорайоні, колективі тощо, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розробку, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов’язані з потребами чи інтересами населення.
СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ
Дана вікова категорія населення характеризується такими особливостями: вона потребує вирішення специфічних завдань та вибору напрямів роботи з ними. Основними напрямами соціальної роботи є: виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз’яснювальна робота серед близьких і різних людей похилого віку.
Для даної вікової категорії вирішуються такі завдання:
- природно-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя);
- соціально-культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів);
- соціально-психологічні (прояв почуття задоволення прожитим життям, почуття виконаного обов’язку).
Соціальний працівник повинен бути ознайомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем літнього і старечого віку; з особливостями самітності; адаптації до старості; з використанням залишкових фізичних та інтелектуальних здібностей старих людей.
Потрібно розрізняти поняття старіння і старості.
Старіння – руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.
Старість – заключний період вікового індивідуального розвитку (онтогенезу), що наступає закономірно.
Стратегічним завданням соціальної роботи є подолання синдрому передчасного старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом у той чи інший віковий період. Стратегія соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демографічного старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди нібито є тягарем для суспільства. Ця думка коректна, принаймні, через дві основні причини.
Перша причина (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює надлишки, частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії й інших соціальних послуг (більше за те, пенсіонери, як правило, не можуть спожити всієї створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс прожити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга причина (морально-гуманістична) полягає в тому, що ставлення до людей літнього віку, як до людей, які віджили своє і не мають цінностей, є варварським, відверто цинічним і жорстоким.
Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду основ організації діючих соціальних служб у напрямках соціального захисту й опіки старих людей.
Якість життя тісно пов’язана із загальним добробутом літньої і старої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів. Тут галузь соціальної роботи, спрямована на медичне обслуговування літніх людей, на підтримку їхньої життєдіяльності в родині і суспільстві, а також на забезпечення їхніх особистих потреб.
У людей похилого віку часто наступає період самотності. Під самотністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов’язане із втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття покинутості, марності і непотрібності власного існування.
Самотність у старості – поняття далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний зміст: самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус літньої і старої людини, що ускладнює їй можливість зав’язувати нові і підтримувати старі контакти, обумовлений різними причинами як психічного, так і соціально-економічного характеру. Самотність як результат відсутності родичів, дітей, опікунів, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини. Самотність як повне позбавлення людського спілкування для багатьох старих людей, які живуть у родині.
Самотність як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю завдяки своєму характеру й психічному здоров’ю на основі прагнення відмежуватися від оточення, бажання захистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність від втручання сторонніх, і, навіть, близьких родичів. Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей факторів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об’єктивну відсутність суспільних контактів, самотність же є суб’єктивним психічним станом. Вона пов’язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою обумовлена монотонністю й нудьгою існування. Міра самотності залежить від очікувань, які є в літньої і старої людини.
Адаптація людей похилого віку до нових соціальних умов
В старості, як і в будь-якому віці, життя людини не усвідомлюється без суспільних відносин. Зміст існування в цьому суспільстві зводиться до того, щоб бути йому корисним. Бездіяльність в старості сприймається як відмова від індивідуальності. Обмеження з віком фізичних можливостей, відповідно відображається і в психічній сфері похилої людини, визначаючи таким чином свою точку зору на своє місце в суспільстві. Цей фактор є важливою умовою формування в старості нової життєвої позиції, яка направлена на відмову від минулих спрямувань, соціальної активності та затвердженням в новій соціальній ролі. Формування нової життєвої позиції має свій активний початок.
На сьогоднішній день, піклуючись про людей похилого віку держава створює системи соціального забезпечення в Україні (будинки-інтернати для людей похилого віку, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці). Основними видами соціального забезпечення в Україні є: пенсії, соціальні допомоги, соціальне обслуговування.
Соціальне обслуговування – це такий вид соціально забезпечення який реалізується в різноманітних формах. Соціальне обслуговування являє собою надання підтримки матеріального характеру, у вигляді позитивних дій з боку відповідних державних органів на користь непрацездатної особи. Наприклад, утримання в будинках-інтернатах для осіб похилого віку. Зазначимо, що будинки-інтернати для людей похилого віку є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Людина, яка потребує допомоги може її отримати.
Змінюючи одне соціальне оточення на інше, тобто змінюючи мікросередовище людина по різному проходить процес адаптації. Цей процес великою мірою залежить від тих умов і того середовища в якому вона раніше перебувала. Так, якщо людина похилого віку жила в сім’ї, де були діти, онуки – вона набагато важче переносить процес адаптації, а інколи взагалі не витримуючи покидає заклад соціального обслуговування. Ті люди, які раніше були самотні, досить швидко адаптуються до нових соціальних умов, бо саме в таких закладах вони відчувають свою значущість і потрібність в цьому світі.
Розглядаючи процес підготовки людини похилого віку до засвоєння нових умов, які створюють пансіонати соціального обслуговування, треба мати на увазі, що прийняття на кожному етапі життєвого шляху нових та залишення старих ролей, так само як і адаптація до зміни їх змісту та співвідношення, вимагає від індивіда відповідної підготовки, тобто соціалізації. При цьому рольову визначеність можна розглядати тільки в якості фактора адаптації, бо її значення для успішної орієнтації досить велике. Таким чином, рольова адаптація є однією із складових соціальної адаптації особистості. Важливою подією є зміна одного мікросередовища на інше, що ставить перед особистістю нові задачі. В разі успішного вирішення цих задач, особистість буде адаптована до нової соціальної ситуації.
Арт-терапевтична робота з людьми похилого віку
Взаємодія арт-терапевта з людьми похилого віку вимагає врахування цілого ряду психологічних, соціальних і фізіологічних факторів. Специфічними завданнями арт-терапевтичної роботи при цьому є подолання соціальної ізоляції, підвищення самооцінки людини похилого віку, створення умов для актуалізації її життєвого досвіду, визнання цінностей, реалізація нею свого творчого потенціалу. Безсумнівну значимість має соціальний контекст, у якому реалізується робота такого роду, зокрема, нерідка самітність і ізольованість людей похилого віку, їхня безпорадність, відносна обмеженість матеріальних ресурсів суспільства для допомоги їм. У нашій країні до цього додається вкрай слабкий розвиток системи геріатричних і психогеріатричних послуг, а також існуючі соціально-психологічні стереотипи сприйняття старих людей як «баласту» суспільства.
Арт-терапевтична робота з особами цієї групи може проводитися в соціальних центрах, центрах психічного здоров’я чи стаціонарах денного перебування, лікарнях, інтернатах та інших медичних і соціальних установах. Арт-терапевтична робота з ними може проводитися по-різному, але, як правило, перевага віддається її груповим формам. Допускається участь осіб похилого віку у змішаних групах, однак, у ряді випадків доцільно формувати групи винятково з людей похилого віку — так можна зосередитися на їхніх специфічних потребах чи проблемах і врахувати вікові вимоги. Особливістю «старих» клієнтів є, зокрема, їхня швидка стомлюваність. Тому групові заняття повинні бути нетривалими, проводитися, по можливості, по ранках і мати тривалі перерви. Необхідно враховувати і такі ймовірні фактори, як слабість зору і слуху, тугорухливість суглобів і т.п. Компенсувати ці недоліки якоюсь мірою можуть додаткове освітлення, великі пензлі чи крейди. Варто брати до уваги і виражене в різній ступені зниження пам’яті й інтелекту, можливе порушення мови.
Методи роботи з людьми похилого віку
Як на індивідуальних, так і на групових заняттях можна використовувати вправи для підготовки пацієнтів до роботи, щоб мобілізувати їхню увагу, а в групі - зблизити її членів спільними діями. А саме, вправа «передача листа» цінна тим, що малюнок не має одного автора, а тому не може стати предметом для критики. Арт-терапевт просить учасників групи що-небудь намалювати (це може бути композиція чи знайомий усім образ). Через десять хвилин кожний повинен передати свій малюнок сусіду праворуч. Той що-небудь додає до зображення і передає його далі по колу до тих пір, поки воно не повернеться до свого першого автора.
Техніка «завершення карлючок» зручна тим, що дозволяє людям почати роботу не з білого листа. На окремих аркушах арт-терапевт малює різні звивисті лінії, серед яких немає повторюваних, а потім передає зображення учасникам групи і просить їх перетворити лінію в образ. Потім пацієнти показують один одному свої малюнки й обговорюють їх.
Приступати до роботи краще з простого завдання, наприклад, «напиши своє ім’я» - клієнтам пропонується зобразити свої імена в довільно обраних стилі і формі. Більшість людей не напружується при цьому і може виявити себе творчо вже на самому початку заняття. Для стимуляції спілкування можна використовувати техніку колажу з кольорового паперу і тканини.
В індивідуальній роботі арт-терапевт просить відобразити на малюнку той чи інший сюжет з їхнього життя. Можна використовувати техніку спільного малювання. Багато людей похилого віку мають певні труднощі при малюванні: воно нагадує їм про дитячі роки і здається «несерйозним заняттям». Іноді вони думають, що таким витонченим образом арт-терапевт перевіряє ступінь їх «дурості» оскільки знають про слабість своєї пам’яті. Однак, багато-хто все-таки знаходять образотворчу роботу дуже важливою для себе, тому що вона надає їм можливість реалізувати те, що вони довго в собі «заглушали», все життя займаючись «практично значимими справами», не даючи виходу своїм почуттям і не надаючи значення такому поняттю як «особистісний ріст». Люди цієї вікової групи мають потребу в поверненні до минулого для того, щоб побачити зміст у власному житті.
Деякі арт-терапевти, що працюють зі старими, хотіли б спостерігати очевидні прикмети поліпшення стану своїх пацієнтів. Тобто арт-терапія представляється їм як процес створення красивих картинок для прикраси стін. Якщо їхні пацієнти, займаючись арт-терапією, не виявляють ознак наснаги і щастя, то вони виявляють явну незадоволеність і роздратування. Незадоволеність поступово призводить до ворожості. Старих людей потрібно сприймати такими, які вони є, і не очікувати від них обов’язкового відображення в малюнках щасливих спогадів і почуттів. Люди похилого віку не завжди будуть готові показувати свої роботи іншим: вони, можливо, захочуть сховати їх від навколишніх чи навіть знищити, оскільки в цих роботах відбивається їхня безпорадність.
Сентиментальне розчулення і прагнення опікувати - ще одна глибоко деструктивна форма відношення до старих. Вона принижує їхню гідність і підсилює залежність від навколишніх.
Модель надання соціальних послуг повинна бути європейського зразка
Нинішня система соціальних послуг України недостатньо мобільна, якість, кількість та доступність цих пільг значно відстають від сучасних потреб. Тим часом маємо значне розширення контингенту населення, яке є потенційним споживачем таких послуг – крім інвалідів та осіб похилого віку, це ще й малозабезпечені сім’ї, бездомні громадяни, особи, звільнені з місць позбавлення волі, діти-сироти. Тому сьогодні назріла об’єктивна потреба реформувати систему надання соціальних послуг, формувати модель надання соціальних послуг європейського зразка, розвивати державні та недержавні соціальні служби.
Проблема недостатньої мобільності та якості соціальних послуг – це не лише проблема дефіциту коштів. Це й проблема вибору ефективної і адекватної моделі соціального обслуговування, відповідних фінансових механізмів та організаційних структур. І, як підтверджує світова практика, модернізація систем соціального обслуговування є актуальною навіть для найбільш розвинених країн, які вже давно живуть за законами ринкової економіки. Хоча вони й у більш виграшному становищі, оскільки надання соціальних послуг орієнтується на досягнення стійких та конкретних результатів за обов’язкової умови партнерства соціальних працівників, їх клієнтів, органів влади, недержавних структур.
В Україні державна система соціального обслуговування самотніх непрацездатних громадян, інвалідів, людей похилого віку та інших осіб складається з мережі стаціонарних установ, територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, реабілітаційних центрів для громадян з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, установ і закладів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі. Усі ці заклади опікуються більш ніж півтора мільйонами громадян, що перебувають у складних життєвих обставинах. Але, очевидно, що цього недостатньо та й, крім іншого, значна централізація української системи соціального обслуговування та соціальних послуг ускладнює інтеграцію малозахищених громадян у суспільство і не впливає на поліпшення якості їх життя. Одержання послуг на рівні громади або вдома часто є неможливим. Тому сьогодні назріла об’єктивна потреба формувати модель надання соціальних послуг європейського зразка, розвивати державні та недержавні соціальні служби для надання соціальних послуг громадянам та їх родинам. Закономірно, що реформування системи можливе лише за умови збереження державних гарантій соціальної допомоги та переходу до впровадження ринкових відносин.
Нині вже не викликає сумніву необхідність впровадження у соціальну сферу ринкових механізмів. Вони мають стати стимулами для надавачів послуг з метою постійного покращення якості їх роботи. Ключовими стануть механізми гнучкого та раціонального використання фінансових ресурсів, зокрема такі, як соціальне замовлення та соціальне контрактування, вибір користувачем соціальних послуг закладу та форми їх отримання, спрямування коштів за клієнтом. Завдяки цьому процес обслуговування малозахищених громадян набуде більшої прозорості та змушуватиме надавачів послуг боротися за свого користувача.
Система реформування має передбачити і підготовку та підвищення кваліфікації працівників, що надають соціальні послуги. Поки що держава відчуває нестачу фахівців, спроможних компетентно, активно і творчо розв’язувати проблеми кожної людини, яка опинилася у складних життєвих обставинах та потребує сторонньої допомоги.
Реформування повинно охопити механізми соціальної роботи з людьми похилого віку та систему послуг, які вони отримують. Це дозволить добитися конкретної мети: покращення якості життя літніх людей, ресоціалізації людей похилого віку, визнання їх досвіду і життєвих досягнень, підвищення їх соціального статусу.
Цієї мети можливо досягти за умови виконання непростих але важливих задач:
- Створити місце зустрічей (наприклад, Центр соціальної активності громадян) – простір для спілкування людей, перш за все осіб похилого віку; метою є відродження у його клієнтів нових життєвих імпульсів та інтересів, визнання досвіду і життєвих досягнень літніх людей, а відтак підвищення їх соціального статусу. Люди, навіть, у похилому віці можуть відігравати важливу роль у житті суспільства. Особливо це стосується жертв тоталітарних режимів, які можуть передати свій важливий досвід наступним поколінням.
- Підвищити соціальний статус осіб похилого віку, суспільно визнати їх життєвий досвід.
- Створити умови для активної участі літніх людей у суспільному житті, сприяти подоланню їх ізольованості шляхом організації різноманітних заходів у місцях зустрічі (Центр соціальної активності громадян).
- Сприяти усвідомленню взаємної відповідальності поколінь: люди похилого віку мають сприйматися суспільством не як безпомічні старі люди або жертви, а як особистості, що завдяки своєму досвіду та знанням спроможні робити важливий внесок у розвиток суспільства.
- Змінити суспільне уявлення про старість - пригорнути увагу суспільства до соціальної ситуації людей похилого віку на місцевому та національному рівнях, а у перспективі змінити уявлення про старість.
- Сприяти осмисленню історії свого життя і своєї країни, в тому числі, за допомогою заходів, спрямованих на започаткування діалогу між поколіннями.
- Створити волонтерських рух, який би дозволив людям похилого віку брати активну участь у житті громади та сприяв їх соціальній адаптації.
- Покращити якість життя людей похилого віку шляхом регулярного надання їм соціальних, юридичних, побутових та культурних послуг.
- Розробити ефективні моделі проектів з надання допомоги людям похилого віку, які можуть слугувати за взірець для широкого впровадження і сприятимуть покращенню структур, що надають допомогу літнім людям.
Вказаний перелік задач, звичайно, не вичерпний. Він може бути розширений з огляду на потреби людей похилого віку та ситуацію, яка склалася у суспільстві…