Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00

Вид материала

Документы

Содержание Прядіння волокна, ткацьке виробництво, оброблення тканин. Виробництво виробів з текстилю та інших текстильних матеріалів. Виробництво трикотажних і в’язаних тканин та виробів з них. Експортна діяльність Регуляторне середовище діяльності

Подобный материал:

• Вступ, 2450.79kb.
• Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
• Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
• На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
• Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
• И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
• Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
• Общественный доклад, 1124.13kb.
• Законодавство та практика, 2584.73kb.
• Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.

Внаслідок значної неоднорідності внутрішньої структури текстильного сектору аналіз конкурентної ситуації та діяльності основних гравців ринку проведено по окремих товарних сегментах або відповідних угрупуваннях видів економічної діяльності.

Прядіння волокна, ткацьке виробництво, оброблення тканин. В даному сегменті в 2004 р. працювали близько 135 підприємств. У сегменті завершується перший етап переділу власності та первинного структурування ринку, в ході якого виділяються лідери та підприємства середніх розмірів.

Список лідерів внутрішнього ринку очолює багатопрофільний торговельно-виробничий концерн «Текстиль-Контакт», основний вид діяльності якого полягає у виробництві та реалізації всіх видів тканин, штучного хутра, трикотажних полотен тощо.

До числа підприємств-лідерів текстильної промисловості з чисельністю працівників 1001-4000 чол. належать також ВАТ ТО «Текстерно» (м. Тернопіль; прядіння, ткацтво та оброблення бавовняних тканин), ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» (м. Херсон; вироби швейні, рушники махрові; бавовняні, махрові та лляні тканини), ЗАТ КСК «Чексіл» (м. Чернігів; прядіння, ткацтво та оброблення чистововняних і напіввовняних тканин), ЗАТ «Черкаський шовковий комбінат» (м. Черкаси; крутильно-ткацьке та фарбувально-оздоблювальне виробництво тканин підкладочних, плащових, меблево-декоративних, платтяних, галантерейних, сорочечних).

Наближаються до лідерів (чисельність працівників 700-1000 чол.) також ТОВ ВО «ТК-Донбас» (м. Донецьк; прядіння, ткацтво та обробка бавовняних та змішаних тканин з вкладенням вовни, хімічних волокон, льону); ВАТ «Демітекс» (м. Полтава; виробництво пряжі з бавовни, хімічних волокон та їх суміші, гребінної та кардної кільцевого та пневмомеханічного способів прядіння, трикотажного та ткацького призначення); ЗАТ «Житомирська лляна мануфактура» (м. Житомир; прядіння, ткацтво та оброблення тканин костюмно-сукняних, постільних, столових, декоративних та технічних груп, виробництво текстильних виробів); ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» (м. Луцьк; виробництво костюмних, технічних, декоративних, гардинних, тканин, вишивок, сурової та фарбованої пряжі).

У сегменті функціонує також значний прошарок середніх за розміром підприємств; частка малих підприємств порівняно з іншими сегментами є найменшою.

Офіційний імпорт перевищував власне виробництво пряжі та ниток текстильних у 11,92 рази, тканин текстильних – у 5,89 рази.. Провідними країнами-імпортерами недорогих тканин були Китай, Туреччина, Росія, Індія, Пакистан тощо, дорогих – Італія, Франція, Німеччина, Японія та інші. Неофіційний імпорт, за аналітичним матеріалами асоціації «Укрлегпром», лише по тканинах текстильних і лише з Китаю у декілька разів перевищував офіційний.

Виробництво виробів з текстилю та інших текстильних матеріалів. В цьому сегменті за даними 2004 р. працювало найбільше виробників (виробництво виробів з текстилю – 335 за основним видом діяльності, 555 взагалі у галузі; виробництво інших текстильних матеріалів – 103 за основним видом діяльності, 173 взагалі у галузі). Частка підприємств, для яких зазначений вид діяльності є основним, в даному сегменті найменша (близько 60% для обох видів діяльності).

Ситуація у секторі в цілому характеризується тим, що, незважаючи на наявність підприємств різних розмірів, визнаних лідерів на цих ринках немає, а частка малих та середніх підприємств є найбільшою порівняно з іншими сегментами сектору. Більшість виробників, крім досліджуваної продукції, виготовляють також і іншу (наприклад, виробниками постільної, столової, туалетної, кухонної білизни, занавісок та штор тощо найчастіше є швейні фабрики, які виготовляють також текстильний одяг).

Найбільш помітними виробниками продукції сегменту є ІП «Альтеко» (с. Софіївська Борщагівка Київської області), ЗАТ «Фабрика технічних тканин «Технофільтр»» (м. Київ), АТ «Харківська канатна фабрика» (м. Харків), АТЗТ «Текстильеластотехніка» (м. Лисичанськ), ТОВ «Харків Техноткань» та інші. Імпорт матеріалів текстильних інших у 2004 р. перевищував їх внутрішнє виробництво у 3,13 рази, килимів та килимових виробів – у 1,4 рази, мотузок, канатів, шпагату та сіткових полотен – у 1,5 рази, матеріалів нетканих – у 3,7 рази, вузьких тканин, тюлі та мережива, вишивок – у 29,3 рази, повсті та фетру – у 6,2 рази, виробів текстильних інших – у 3,1 рази. В свою чергу, обсяг неофіційного імпорту значно перевищував обсяг офіційного.

Виробництво трикотажних і в’язаних тканин та виробів з них. Сегмент трикотажних та в’язаних тканин та виробів з них в теперішній час є одним з найбільш «населених» в текстильному секторі; тут працює більше 200 підприємств, для яких цей вид діяльності є основним, а в цілому – близько 250 підприємств. Гравці ринку суттєво розрізняються за розмірами, походженням та стратегіями, проте все ж можливо виділити певні стратегічні групи.

Найбільш значну за обсягами виробництва групу українських виробників трикотажу представляють підприємства, що виготовляють продукцію переважно за давальницькими схемами. Це насамперед відносно великі підприємства: КП «Трикотажна фабрика «Киянка»» (м. Київ; продукція – вироби трикотажні чоловічі, жіночі, дитячі, спортивні), АТЗТ «Київська трикотажна фірма «Роза»» (м. Київ; сфера діяльності – виробництво трикотажних виробів: хутра штучного, трикотажних полотен), ВАТ «Софія» (м. Бровари Київської області; продукція – верхні трикотажні вироби), ЗАТ «Любава» (м. Черкаси; продукція – верхні трикотажні вироби для дорослих та дітей), ВАТ «Мукачівська трикотажна фабрика «Мрія»» (м. Мукачево Закарпатської області; продукція – трикотажна білизна, одяг дитячий, футболки, джемпери, піжами, пуловери, брюки, плаття) та багато інших виробників.

Другу стратегічну групу утворюють трикотажні підприємства, продукція яких спрямована переважно на внутрішній ринок. Це, наприклад, компанія «Робіка» (м. Київ; трикотажні вироби), ЗАТ Луганська фірма «Лутрі» (м. Луганськ; повний цикл виробництва трикотажних виробів: в’язання; фарбування та оздоблювання полотна; розкрій та пошив готових виробів); ВАТ «Виробничо-торговельне підприємство «Надія»» (м. Чернігів; виробництво трикотажних виробів з напіввовняної пряжі); ТОВ Дім моди «RITO» (м. Київ; продукція – трикотажні вироби); ТОВ «Деа Груп» (м. Київ; продукція – трикотажний одяг для дітей та жінок) та інші. Ці підприємства менші за розміром та за масштабами виробництва.

Окрему групу у трикотажному секторі представляють підприємства, що виготовляють панчішно-шкарпеткові вироби. Сьогодні в Україні налічується більше 30 середніх і малих підприємств панчішно-шкарпеткової галузі, серед яких провідними є ЗАТ «Україна» (м. Житомир, торгова марка «Легка хода»), ВАТ «Лаванда» (Феодосійська панчішна фабрика, м. Федосія), ТОВ «Теркурій-2» (м. Тернопіль), ВАТ «Аура» (м. Миколаїв), ДП «Олвіс» (м. Київ), ВАТ «Прилуцька панчішна фабрика» (м. Прилуки Чернігівської області), ЗАТ «Мальва» (м. Чернівці).

У 2004 р. офіційний імпорт трикотажних тканин перевищував внутрішнє виробництво у 5,06 рази, пуловерів та подібних виробів – у 2,2 рази, а по панчішно-шкарпетковим виробам складав 37,2% від внутрішнього виробництва. Ситуація із співвідношенням офіційного та неофіційного імпорту саме в цьому сегменті була одною з найбільш загрозливих.

Аргументом на користь такого твердження може слугувати факт підготовки Асоціацією «Укрлегпром» у 2004 р. за поданням трьох провідних виробників панчішно-шкарпеткового сегменту (ЗАТ «Україна», м. Житомир; ТОВ «Теркурій-2», м. Тернопіль; ВАТ «Лаванда», м. Феодосія) Заяви про порушення та проведення спеціального розслідування щодо імпорту в Україну панчішно-шкарпеткових виробів. Лише у 2003 р. втрати бюджету України в результаті неконтрольованого імпорту в Україну панчішно-шкарпеткових виробів склали 177859 тис. грн., в тому числі по ПДВ 118573 тис. грн. та по ввізному миту й іншим податкам – 59286 тис. грн.

За даними опитувань, близько 70% респондентів оцінює рівень конкуренції на внутрішньому ринку текстильних виробів в цілому як «високий» та «дуже високий». До п’ятірки провідних конкурентних переваг підприємств текстильного сектора на внутрішньому ринку ввійшли: конкурентоспроможні ціни (58,6%), вища якість порівняно з конкурентами (47,1%), налагоджена мережа збуту (42,5%), оновлення асортименту (36,8%) та вивчення попиту (31,0%).

Оцінюючи роль тіньового сектору на ринку текстильної продукції, варто зазначити, що проблеми тіньової продукції вітчизняного походження в цілому менш характерні для текстильного сектору порівняно, наприклад, із сектором пошиття одягу і навіть вироблення взуття. Значно більше проблем для текстильного сектору створює тіньовий імпорт. Особливу занепокоєність викликає масований імпорт товарів легкої промисловості з Китаю, частка якого лише у офіційному імпорті сягає більше 50-60 відсотків. За даними ТЕМ у складі Посольства України у Китаї та Держмитслужби України за 2004 р., по основних номенклатурних позиціях продукції текстильного сектору неофіційний імпорт лише з Китаю перевищував офіційний у 9,81 рази, а по результатам 6 місяців 2005 р. – у 2,74 рази.

Покращення співвідношення неофіційного та офіційного імпорту пояснюється введенням у 2005 р. у зв’язку з реалізацією Державної програми «Контрабанді – стоп!» так званих «індикаторів ризику» – мінімальних границь митної вартості по товарних позиціях. Проте, оскільки границі встановлені на нереально низькому рівні, це призвело фактично до легалізації потоків контрабанди. За розрахунками Асоціації «Укрлегпром», державний бюджет України втратив на неофіційному імпорті товарів текстильного сектору з Китаю за рахунок несплати ПДВ та мита 286,5 млн. грн. у 2004 р. та 127,0 млн. грн. за 6 місяців 2005 р. Подібна ситуація спостерігається і щодо інших країн – Польщі, Італії, Туреччини тощо.

Структура витрат на виробництво продукції текстильного сектору характеризується меншою часткою матеріальних витрат, ніж в цілому по промисловості (44-54% проти 58-72%). Навпаки, більшою є частка витрат на оплату праці (22-27% проти 8-12%) та, відповідно, відрахувань на соціальні заходи. Частка амортизації та інших операційних витрат відрізняється несуттєво. З часом відбувається поступове скорочення частки амортизації (через зменшення вартості основних фондів внаслідок зносу) та зменшення частки інших операційних витрат.

Витрати на 1 гривню готової продукції в легкій промисловості протягом 2000-2004 рр. перевищували вартість готової продукції, причому сектор текстильної промисловості і пошиття одягу весь час залишався більш збитковим порівняно з сектором виготовлення взуття.

По окремих сегментах текстильного сектору виявлені такі відміни у структурі витрат. Частка матеріальних витрат виявилася є у виробництві пряжі та тканин текстильних та панчішно-шкарпеткових виробів, найменшою – у виробництві виробів з текстилю та трикотажних виробів, тобто там, де найвища питома вага виробів з давальницької сировини. Частка витрат на оплату праці є найвищою у виробництві виробів з текстилю. Частка відрахувань на соціальні заходи не дуже варіює по сегментах і в цілому є пропорційною витратам на оплату праці. Частка амортизації найвища у виробництві трикотажних полотен та виробів, найменша – у виробництві панчішно-шкарпеткових виробів. Зрештою, частка інших операційних витрат майже однакова у всіх сегментах, крім панчішних виробів, де є меншою.

До основних причин неконкурентоспроможності вітчизняних товарів текстильного сектору за рівнем витрат варто віднести:

• зростання умовно-постійних витрат внаслідок низької завантаженості виробничих потужностей в умовах відсутності попиту;
  
• нижча продуктивність праці порівняно з розвиненими західними країнами та вищий рівень оплати праці порівняно із східними; отже, за співвідношенням продуктивності та оплати праці Україна поступається й тим, і іншим;
  
• відносно високий рівень нарахувань на заробітну плату;
  
• висока енергоємність виробництва товарів легкої промисловості;
  
• високі витрати, пов’язані з організацією та управлінням виробництвом;
  
• необхідність сплачувати істотні митні збори та інші податки при завезенні сировини та обладнання.
  

Рівень рентабельності сектора в цілому протягом всього досліджуваного періоду залишався від’ємним; пік збитковості припадає на 2002 р., а в 2003-2004 рр. збитки були меншими, ніж у 2000-2001 рр. За даними опитувань, у 2005 р. 38,5% підприємств були прибутковими, 36,3% - беззбитковими і 25,3% - збитковими, причому серед збиткових найбільша частка великих виробників.

Аналіз причин зниження прибутковості підприємств текстильного сектору показав, що основною причиною слід вважати зменшення обсягів реалізації у зв’язку з відсутністю попиту на продукцію. Це спричинено насамперед скороченням потреби у тканинах з боку швейних та трикотажних підприємств – як всередині країни, так і за кордоном, оскільки конкурентний тиск готових текстильних виробів з Китаю відчувають скрізь. Таким чином, причини фінансового занепаду знаходяться переважно у сфері маркетингу і пов’язані з недостатньою конкурентоспроможністю продукції – в деяких випадках за якістю, в деяких випадках за ціною, а інколи текстильників «підставляють» трикотажники і швейники, оскільки неконкурентоспроможною за дизайном і якістю пошиття виявляється саме їх продукція.

За даними вибіркового обстеження, середня рентабельність активів у групі підприємств з вартістю активів до 10000 тис. грн. включно виявилася додатною (+0,54% річних), а в групі з вартістю активів більше 10000 тис. грн. – від’ємною (-6,78% річних). Отже, середнім та малим підприємствам легше пристосуватися до зміни умов ринкового середовища, ніж великим комбінатам. Суттєвої залежності між наявністю іноземних інвестицій у підприємство та рівнем його прибутковості не виявлено.

Деякі факти свідчать на користь того, що фактичний рівень прибутковості підприємств сектору є вищим від зазначеного у офіційної звітності. Наприклад, принаймні 45% підприємців, охоплених опитуванням, засвідчили, що мають достатньо власних коштів для інвестування виробництва. Крім того, понад 95% устаткування українського та понад 59% устаткування закордонного виробництва підприємства закуповують за власні кошти, без залучення будь-яких зовнішніх ресурсів.

Проте визначити рівень цієї прибутковості та відстежити реальну динаміку її розвитку в сучасних умовах практично неможливо.

Здійснення експортної діяльності засвідчує конкурентоспроможність національної економіки, сприяє формуванню престижу держави на міжнародній арені, забезпечує валютні надходження, дозволяє зберігати і створювати робочі місця тощо.

За даними опитувань, поставки продукції на експорт у 2006 р. здійснювали 28,9% підприємств текстильного сектора. Проте частка продукції, призначеної для експорту, значно більше третини, отже, експортну діяльність здійснюють переважно великі підприємства.

67,9% підприємств працює на ринках СНД, 53,6% - на ринках країн Європи, 14,3% - на ринках США та Канади, 10,7% - на ринках інших країн.

На думку підприємців, найбільше перешкоджають експорту адміністративні і бюрократичні перешкоди в Україні (60,7%), далі - високий рівень конкуренції на зовнішніх ринках (33,6%), адміністративний опір приймаючої сторони (30,1%), неконкурентоспроможність за ціною (22,2%). 15,4% опитаних вважають, що для експорту немає ніяких перешкод; на останніх місцях з запропонованих чинників опинилися неконкурентоспроможність за якістю (10,2%) та інші перешкоди (6,2%).

Найбільш популярними шляхами встановлення контактів є «через особисті зв’язки» (68%), «партнери самі знайшли моє підприємство» (62%) та «через участь у семінарах, виставках тощо» (52%). Майже вдвічі менш популярні пошук через бази даних (27%) та Інтернет (26%). Через іноземні представництва, торгових палати та посольства знаходять ділових партнерів 23% опитаних. Встановити ж ділові зв’язки через бізнес-асоціацію ніколи не пощастило жодному з опитаних (0%) – отже, рівень самоорганізації галузі є дуже низьким.

Частка продукції, призначеної для експорту, на підприємствах текстильного сектору варіює від 2 до 100%, в середньому 48,3%. Експортують переважно готову продукцію (96,4%), частка сировини – лише 3,6%, напівфабрикатів не зазначив ніхто. Для виготовлення експортної продукції використовується переважно сировина та матеріали українського походження (53,6%), далі – імпортована сировина і матеріали (50,0%), і лише 39,3% сировини надається за давальницькими схемами.

Головною перешкодою для здійснення експортної діяльності респонденти назвали недостатній обсяг виробництва для виходу на зовнішні ринки (32,3%), тобто все, що здатні виробити, без проблем реалізують всередині країни. Другою за значимістю причиною є високий рівень конкуренції на зовнішніх ринках (30,6%). Третя причина (21%) – «задовольняє прибуток від реалізації продукції підприємства на внутрішньому ринку» (і це при тому, що сектор протягом останніх 5 років є збитковим). Решта відповідей про перешкоди експортній діяльності в порядку зменшення значимості виявилися такими: складність проходження експортних процедур – 17,7%; складність пошуку партнерів – 14,5%; відсутність попиту на продукцію, що виробляє підприємство – 12,9%; не-конкурентоспроможність продукції за ціною – 11,3%; неконкурентоспроможність продукції за якістю – 9,7%; відсутність інформації про попит на зовнішніх ринках, висока вартість експортних процедур та інші причини – по 8,1%. Найменше заважає виходу вітчизняних виробників на зовнішні ринки відсутність міжнародного сертифікату якості – лише 6,5%.

В цілому складається враження, що причинами низької експортної активності виступає більшою мірою незацікавленість і відсутність будь-яких спроб налагодити міжнародне співробітництво, ніж негативний досвід боротьби з реальними перешкодами на цьому шляху.

Наміри щодо розширення масштабів експортної діяльності є досить оптимістичними: якщо у 2006 р. експортують продукцію лише 28,9% опитаних, то у 2007 р. сподіваються це робити 48,3% – майже вдвічі більше.

Близько 70% опитаних підприємців текстильного сектору не заперечують вступу України до СОТ, ЄС та ЄЕП, причому рівень підтримки цих організацій є практично однаковим. Найбільш оптимістично оцінюються наслідки вступу до ЄЕП (ситуація скоріше покращиться), трохи менш оптимістично – до СОТ, а от від вступу до ЄС очікують скоріше погіршення ситуації. У той же час 60-70% опитаних засвідчують свою недостатню поінформованість про наслідки вступу до СОТ.

В ході якісного аналізу з’ясовано, що від вступу до СОТ та ЄС очікують як позитивних наслідків (розширення можливостей експорту, вдосконалення національного законодавства тощо), так і негативних (загострення конкуренції, дискримінація вітчизняних виробників). Існують дві майже діаметрально протилежні точки зору щодо співвідношення цих наслідків. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції стверджує, що легка промисловість є прикладом галузі, яка зазнає виключно позитивного впливу від вступу до СОТ; у той же час виробники текстильної галузі та інших підгалузей легкої промисловості, навпаки, схильні помічати насамперед потенційні небезпеки, а отже, вимагають від держави дієвих заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника.

Текстильна та легка промисловість в усьому світі є одними з провідних галузей економіки, що значною мірою забезпечують формування державного бюджету та виступають своєрідним «локомотивом», зумовлюючи розвиток сільського господарства, хімічної та машинобудівної промисловості тощо. Проте в Україні ці галузі вже багато років знаходяться у стані перманентної системної кризи. Для виходу текстильної промисловості України з системної кризи потрібні невідкладні радикальні заходи, які доцільно згрупувати за двома основними напрямами:

• заходи, спрямовані на стабілізацію та розвиток національної легкої промисловості в цілому;
  
• заходи щодо коригування стратегії розвитку безпосередньо сектору текстильних виробів.
  

Заходи першої групи визначені у Державній програмі розвитку легкої промисловості на період 2005-2011 рр. Напрямками реалізації Програми передбачені: удосконалення державного управління; удосконалення структури виробництва; інноваційний розвиток; підвищення конкурентоспроможності продукції і підприємств галузі; розвиток підгалузей; удосконалення маркетингової і кадрової роботи; співробітництво з регіонами; фінансове забезпечення. Загострення кризових явищ у галузі у 2005 р. виводить на перший план завдання посилення митного контролю з метою недопущення неофіційного імпорту та пом’якшення надто жорсткої податкової політики по відношенню до національних виробників.

Заходи другої групи передбачають такі пріоритетні напрями розвитку сектору текстильних виробів:

• оптимізація балансу волокнистих матеріалів шляхом зменшення частки бавовни і підвищення частки лляних та сучасних хімічних волокон;
  
• розвиток замість великих комбінатів підприємств середнього розміру з гнучкою технологією, орієнтованою на швидку зміну асортименту;
  
• масштабну технічну модернізацію текстильних виробництв;
  
• широке впровадження сертифікації за міжнародними стандартами ISO;
  
• відродження галузевої науки.
  

Для забезпечення конкурентоспроможності продукції вітчизняного текстильного сектору на європейському та світовому ринках, важливим фактором є відповідність технічних регламентів на продукцію легкої промисловості Директивам ЄС, що стосуються текстильних матеріалів та вихідних волокон. Проте діюча в Україні система стандартів на продукцію галузі на сьогодні не забезпечує такої відповідності. Проект Державного стандарту України «Матеріали та вироби текстильні і шкіряні. Основні гігієнічні вимоги», розроблений у 2000 р. і гармонізований з 16 стандартами Системи ЕКО-ТЕКС Міжнародної асоціації екології текстилю, дотепер не узгоджено Міністерством охорони здоров'я України.

Відсутність в Україні національних нормативних документів на екологічні вимоги до текстилю й одягу, методів їх оцінки, акредитованих на міжнародному рівні лабораторій на право проведення сертифікаційних випробувань на відповідність цим вимогам, та органів, що провадять таку сертифікацію, є не тільки негативним чинником для виходу українських товарів на світові ринки, а й суттєвим чинником небезпеки цієї продукції для екології та здоров'я людини.

У текстильному секторі поширюється запровадження міжнародної сертифікації: 22,5% обстежених підприємств мають міжнародні сертифікати на продукцію, 14,6% – сертифікати ISО на систему управління якістю.

Інвестиційна діяльність у текстильному секторі на поточний момент не може бути визнана активною. За даними опитувань, 62,4% підприємств у 2005 р. не здійснювали жодних інвестицій; 28,0% інвестували власні кошти, по 4% залучали кошти інших підприємств об’єднання, засновників або зовнішніх інвесторів з України, і лише 2,2% – кошти інвесторів з інших країн, крім СНД. Пріоритетним об’єктом спрямування інвестицій було обладнання (85,3%), далі – технології (55,9%), будівлі, споруди (38,2%) та інші об’єкти (8,8%).

З тих 10,8% підприємств, які взагалі отримували зовнішні інвестиції, 83,3% отримали їх у вигляді коштів; внеском інвесторів для 33,3% підприємств стало обладнання і ще 16,7% отримали технології. Інтелектуальної власності або інших видів інвестицій не отримував жоден з опитаних. До 50% підприємців інвестори з України звернулися самі, ще по 25% знайшли інвесторів через знайомих підприємців або іншими шляхами. Контакти з інвесторами з інших (крім СНД) країн з однаковою частотою встановлювалися через бізнес-асоціації, на семінарах, ділових форумах, конференціях тощо та через знайомих-підприємців.

Серед проблем, з якими стикалися підприємства у процесі залучення інвестицій, при контактах з українськими інвесторами зазначені відсутність або необґрунтованість бізнес-плану та мала прибутковість бізнесу. Інвесторів з інших країн (крім СНД) турбувала в основному мала прибутковість бізнесу.

Більшість підприємств текстильного сектору, які не залучали зовнішніх інвестицій у 2005 р., вважають, що потреби у зовнішніх інвестиціях просто не було, оскільки для розвитку їм цілком достатньо власних ресурсів (50%). Далі зазначені такі причини, як складність знаходження інвестора (32,1%), низька інвестиційна привабливість конкретного підприємства (15,4%), низька інвестиційна привабливість галузі (12,8%). 9,0% підприємств не влаштовують вимоги інвесторів і великі зобов’язання перед ними, 6,4% посилаються на невідомі інші обставини, і лише 3,8% вказали на відсутність бізнес-плану для інвесторів.

В Україні в основному створена сучасна нормативно-правова база функціонування підприємств в умовах ринкової економіки, проте вона ще не може вважатися досконалою. Суттєві нарікання з боку промисловців і підприємців викликають не так самі Закони України, що регулюють економічну діяльність, як механізм їх практичної реалізації, а саме значна кількість і непрозорість підзаконних актів, складність адміністративних процедур та бюрократичні перешкоди їх проходженню, і насамперед – незацікавленість держави у створенні дійсно ефективних систем контролю за дотриманням законності.

За даними опитувань підприємців, у 2005 р. їм доводилося проходити такі види адміністративних процедур:

• перевірки контролюючими органами - 85,2%;
  
• реєстрація/перереєстрація - 47,7%;
  
• сертифікація та стандартизація - 29,5%;
  
• процедури, пов’язані з імпортом - 23,9%;
  
• процедури, пов’язані з експортом - 21,6%;
  
• ліцензування - 13,6%.
  

При впорядкуванні цих процедур за середнім балом оцінки проблемності отримано такий рейтинг:

• процедури, пов’язані з експортом - 3,00 бали;
  
• процедури, пов’язані з імпортом - 2,67 бали;
  
• сертифікація і стандартизація - 2,64 бали;
  
• перевірки контролюючих органів - 2,63 бали;
  
• одержання дозволів / погоджень - 2,32 бали;
  
• реєстрація/перереєстрація - 2,10 бали;
  
• ліцензування - 1,92 бали.
  

Отже, найбільше бюрократичних перешкод доводиться долати тим виробникам, які наважуються працювати з іноземними партнерами.

78,2% опитаних вважають, що процес проходження адміністративних процедур у 2005 р., порівняно з попередніми роками, не змінився. Зміни на краще відчули лише 12,8% опитаних; 9,0% вважають, що проходити адміністративні процедури стало ще складніше.

Рівень залучення вітчизняного товаровиробника у процес формування регуляторного середовища діяльності бізнесу залишається вкрай низьким. Лише 9,7% обстежених підприємств брали у 2005 р. участь у обговоренні проектів рішень, що регулюють ведення підприємницької діяльності. Ступінь залучення до обговорення рішень місцевої влади є дещо вищою (22,9%).

З твердженням про розповсюдженість у текстильному секторі практики сплачування неофіційних сум чиновникам цілком погоджуються 21,3% опитаних, скоріше погоджуються – 18,7%, скоріше не погоджуються – 22,7% та зовсім не погоджуються – 37,3%. Отже, явище безумовно має місце, хоча й не поширюється на всі без виключення суб’єкти господарювання. Потрібно врахувати, що певна категорія підприємців не бажає свідчити про наявність неофіційних платежів навіть у анонімних опитуваннях.

Причинами неофіційних платежів 70,6% опитаних називають бажання прискорити проходження адміністративних процедур, 54,9% - намагання уникнути перешкод у проходженні адміністративних процедур. 23,5% респондентів вважають, що чиновники напряму вимагають внесення певних сум, і 3,9% посилаються на інші причини.

Найбільш розповсюдженою є грошова форма неофіційних платежів (55,3%), далі – сплата у формі внесення добровільних платежів до фондів або сплати на рахунки організацій, вказаних чиновниками (31,6%), платежі у натуральній формі (23,7%), у формі передплати відомчих видань (21,1%) та у інших формах (18,4%).

В України на сьогодні відсутні професійні бізнес-об’єднання текстильників, проте підприємства беруть участь у кількох бізнес-об’єднаннях більш високого рівня, а саме:

• Український союз промисловців і підприємців (УСПП);
  
• Українська спілка товаровиробників і підприємців (УСТП);
  
• Федерація роботодавців України (ФРУ);
  
• Комітет підприємців легкої промисловості при Торгово-промисловій палаті України;
  
• Українська асоціація підприємств легкої промисловості (Укрлегпром).
  

Певну роль у самоврядуванні галузі відіграє також Профспілка працівників текстильної та легкої промисловості України. Є інформація про існування ініціативної група підприємців із створення організації роботодавців в текстильній промисловості України.

За даними опитувань, лише 15% текстильних підприємств підтверджують своє членство у будь-яких бізнес-асоціаціях, з них більше половини – у галузевій Асоціації «Укрлегпром», решта – у міжгалузевих об’єднаннях роботодавців, промисловців, підприємців тощо. Переважна більшість підприємств (46,2%) залучена до національних бізнес-асоціацій, по 23,1% - до обласних та місцевих осередків. Лише 15,4% підприємств з тих, що взагалі є членами асоціацій, тобто 2,3% від загальної кількості обстежених підприємств, є членами міжнародних бізнес-асоціацій.

Діяльність існуючих асоціацій в більшості випадків не відповідає сучасній світовій практиці, а можливості їх впливу на формування регуляторного середовища діяльності та захист інтересів національного товаровиробника є вкрай обмеженими.