Geum.ru

Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00

Вид материалаДокументы

Содержание


Загальні висновки та рекомендації
Сировина та ресурси
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ


СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ РИНКУ СЕКТОРА

Сектор текстильних виробів має складну і неоднорідну внутрішню структуру, яка охоплює виробництво волокон, пряжі, ниток та тканин текстильних, виробів з текстилю, матеріалів текстильних інших, тканин та виробів трикотажних, в тому числі панчішно-шкарпеткових виробів, светрів, пуловерів та подібної продукції. Протягом 1991-1999 рр. текстильна галузь пережила глибоку кризу, внаслідок якої фізичні обсяги продукції скоротилися на 92%. Найбільш суттєвими чинниками кризи виявилися:
  • стрімке зниження купівельної спроможності переважної частини населення;
  • втрата ринків сировини і збуту в межах колишнього СРСР;
  • кризовий стан агропромислового комплексу – провідного постачальника сировини для текстильного сектора;
  • безконтрольне вивезення сировини;
  • нерозвиненість і недосконалість законодавчої бази, відсутність належного контролю за дотриманням законності;
  • низький технічний рівень основних фондів, невідповідність наявних технологій умовам конкурентного середовища;
  • зростання собівартості продукції;
  • брак ефективного власника;
  • низький рівень виробничого менеджменту і маркетингу, відсутність досвіду роботи в умовах ринку;
  • втрата керованості процесам в галузі з боку державних органів за відсутності недержавних інститутів самоврядування.

Протягом 2000-2005 рр. текстильна галузь почала поступово виходити з кризи. Середньорічний темп приросту фізичних обсягів виробництва за цей період становив 12,2%. Найбільш вдалим виявився 2004 р., коли темп приросту склав 14,3%. Пожвавлення ділової активності зумовили такі чинники:
  • поступове зростання купівельної спроможності населення;
  • фінансове оздоровлення економіки держави;
  • поява ефективних власників на кількох провідних підприємствах;
  • запровадження спрощеної системи оподаткування і розвиток малого бізнесу;
  • утворення нових господарських зв’язків як щодо постачання сировини, так і щодо збуту готової продукції;
  • набуття досвіду управлінської та маркетингової діяльності.

У 2005 р. позитивні тенденції розвитку сектора знову загальмувалися. Темп приросту виробництва, згідно даних офіційної статистики, становив лише 0,3%. Спостерігалося суттєве скорочення кількості офіційних виробників, зменшення випуску та реалізації багатьох видів продукції, зростання розміру збитків. Основною причиною погіршення ситуації у секторі слід вважати зниження конкурентоспроможності вітчизняних виробників:
  • на зовнішньому ринку – у зв’язку з підвищенням курсу гривні відносно Євро та долара США, що знизило привабливість українського експорту, та у зв’язку зі змінами вимог щодо авалювання простих векселів при постачанні сировини для виконання давальницьких замовлень;
  • на внутрішньому ринку – внаслідок масштабної експансії офіційного та насамперед неофіційного імпорту, в першу чергу з країн Південно-Східної Азії.

В свою чергу, експансія імпортних товарів в 2005 р. зумовлена, з одного боку, легалізацією потоків імпорту внаслідок зниження ввізного мита та встановлення на розсуд митної служби без узгодження з національними виробниками занижених «індикаторів ризику», а з іншого боку, тотальним послабленням митного контролю у другій половині 2005 р. За оцінками експертів, встановлений рівень мита не має економічного значення, оскільки 99% товарів надходить до країни контрабандою.

Виробництво продукції текстильного сектора за даними 2004 р. має таку структуру:
  • матеріали текстильні – 26,1%;
  • тканини текстильні – 25,4%;
  • вироби з текстилю – 24,3%;
  • пряжа та нитки текстильні – 9,7%;
  • вироби трикотажні – 9,3%;
  • полотна трикотажні – 5,2%.

50% обсягів виробництва сектора у 2004 р. забезпечували лише 7 номенклатурних позицій. Це тканини (вовняні та бавовняні), килими та килимові покриття, білизна постільна, брезент, тканина кордна для шин, мішки та пакети поліетиленові ткані. Наступні 30% представляють ще 6 позицій: пряжа бавовняна, полотна трикотажні, тканини з волокон хімічних, шкарпетки, матеріали неткані та колготки. Решта позицій забезпечують менше 20% обсягів виробництва. Така структура свідчить, що текстильний сектор промисловості України
орієнтований переважно на діловий (промисловий) сегмент ринку.

Аналіз динаміки обсягів виробництва у 2000-2004 рр. показав, що протягом цього періоду внутрішня структура продукції сектору суттєво змінилася. Зростання відбувалося насамперед за такими товарними позиціями, як волокна лляні, тканини бавовняні та з штучних та синтетичних волокон, білизна постільна, мішки та пакети пакувальні, брезент, матеріали неткані, тканина кордна для шин, вата та вироби з неї. Навпаки, скорочувалося виробництво вовняної пряжі, вовняних та лляних тканин, тканин з натурального шовку, покривал для ліжок, мішків спальних, речей постільних, килимів, тюлегардинних виробів та верхнього трикотажу.

Ці тенденції дають підстави стверджувати, що замість орієнтації на випуск високоякісної продукції споживчого призначення, здатної привертати увагу покупців на внутрішньому й світовому ринках, сектор все більше концентрується на виготовленні суто технічної продукції, що потребує мінімальної якості вихідної сировини, мінімальної творчості в процесі розробки та мінімальних витрат праці.

Аналіз обсягів та динаміки реалізації продукції текстильного сектору лише підтверджує зроблені вище висновки.

Експорт продукції текстильного сектора протягом 2000-2005 р. помірно зростав. У натуральному вимірі обсяг експорту збільшився від 42,646 до 63,767 тис. тонн (середньорічний темп приросту 8,4%), у вартісному – від 134,880 до 211,195 млн. дол. США (середньорічний темп приросту 9,4%). Провідну частку експорту забезпечують товарні групи «Пряжа та нитки текстильні» (55-65%) та «Матеріали текстильні інші» (25-35%). Разом дві згадані категорії охоплюють 88-90% загальних обсягів експорту. Набагато меншою є частка двох наступних груп – «Вироби трикотажні» (3-7%) та «Тканини текстильні» (3-5%).

У першій десятці номенклатурних позицій, що забезпечують основний внесок у загальний обсяг експорту – нитки синтетичні, волокно лляне, тканини просочені, килими та килимові покриття, вата, відходи пряжі, пряжа бавовняна, пуловери та інші трикотажні вироби, тканини вовняні та мотузки й канати.

При порівнянні обсягів експорту та обсягів внутрішнього виробництва з’ясувалося, що експорт пряжі та ниток текстильних, матеріалів текстильних та виробів трикотажних перевищив обсяг внутрішнього виробництва – відповідно у 3,35, 1,07 та 1,69 рази. Щодо тканин текстильних та полотен трикотажних, то експортується відповідно 34,9 та 20,0% від загального виробництва. На думку експертів, перевищення експорту над виробництвом може бути зумовлено реекспортом або наявністю неофіційного внутрішнього виробництва.

Імпорт продукції текстильного сектора протягом 2000-2005 рр. зростав значно швидше, ніж експорт. У натуральному вимірі обсяг імпорту збільшився від 129,666 до 315,039 тис. тонн (середньорічний темп приросту 19,4%), у вартісному – від 473,233 до 998,154 млн. дол. США (середньорічний темп приросту 16,1%). Найбільший внесок у загальні обсяги імпорту забезпечували ті ж самі товарні групи, що й для експорту. Провідне місце посідає група «Пряжа та нитки текстильні» (30-40%), далі – «Матеріали текстильні інші» (25-35%) та «Тканини текстильні» (15-30%). Порівняно невеликим є внесок груп «Полотна трикотажні» (2-13%) та «Вироби трикотажні» (1,5-7%).

У першій десятці номенклатурних позицій, що забезпечують найбільший внесок у загальний обсяг імпорту - нитки синтетичні, килими, тканини бавовняні, тканини просочені, волокна хімічні, полотна трикотажні, панчохи/шкарпетки, волокна бавовняні, светри та пуловери, матеріали неткані.

По основних товарних групах продукції текстильного сектора офіційний імпорт перевищує власне виробництво у декілька разів:
  • пряжа та нитки текстильні – у 11,92 рази;
  • тканини текстильні – у 5,89 рази;
  • матеріали текстильні інші – у 3,13 рази;
  • полотна трикотажні – у 5,06 рази;

і лише по виробах трикотажних вартість імпорту становить 69,1% від внутрішнього виробництва.

Результати проведених досліджень показали, що по текстильному сектору в цілому експортно-імпортне сальдо є від’ємним. Протягом 2000-005 рр. спостерігалося стійке зростання експортно-імпортного сальдо як у натуральному вимірі (в середньому на 23,6% за рік), так і у вартісному (в середньому на 18,4% за рік). Серед всіх номенклатурних позицій є лише три таких, де це сальдо є позитивним: це волокна лляні, пряжа лляна та пуловери й аналогічні вироби (останні – тільки у вартісному вимірі, і те лише до 2004 р. включно).

Отже, у 2000-2005 роках процес втрати вітчизняними виробниками текстильної продукції власного внутрішнього ринку не лише не зупинився, а й продовжував набирати оберти. Українські текстильні підприємства значною мірою працюють на експорт, причому переважно непрестижних технічних видів продукції, а внутрішній ринок тим часом заповнюється офіційним та неофіційним імпортом.

Незважаючи на досить складе становище текстильної підгалузі, протягом 2000-2004 років ця сфера залишалися відносно привабливою для іноземних інвесторів. Обсяги прямих іноземних інвестицій з 2000 по 2004 р. зросли з 18,6 до 55,8 млн. дол. США, тобто рівно втричі. У 2005 р. інвестиції скоротилися до 53,4 млн. дол. США. На кінець 9 місяців 2005 р. у текстильному секторі склалася така структура прямих іноземних інвестицій:
  • виробництво матеріалів текстильних інших - 53,7%;
  • виробництво виробів з текстилю - 12,4%;
  • виробництво трикотажних виробів - 11,4%;
  • ткацьке виробництво - 8,9%;
  • прядіння волокна - 8,2%;
  • виробництво трикотажних тканин - 2,9%;
  • оброблення тканин - 2,4%.

Отже, більше половини загального обсягу прямих іноземних інвестицій спрямовані у виробництво матеріалів текстильних інших, тобто насамперед у виробництво тканини кордної для шин, тканин просочених та покритих, вати та виробів з неї. Іноземними інвесторами фінансується також виробництво виробів з текстилю (білизни постільної, брезенту, мішків та пакетів пакувальних тощо) та виробництво трикотажних виробів (насамперед пуловерів та аналогічних виробів – на експорт). Суто ж текстильні, традиційні для України види діяльності – ткацтво, прядіння волокна, виробництво трикотажних тканин – виявилися найменш привабливими.

ВИРОБНИЦТВО

В текстильному секторі України за даними 2004 р. працювали 1078 підприємств, з них для 766 це був основний вид діяльності. Кількість підприємств у секторі зростала з 2000 р. по 2003 р. і скорочувалася – у 2004 р. й особливо у 2005 р. Причинами скорочення кількості функціонуючих підприємств експерти називають припинення операцій внаслідок неефективності, перехід у тіньову сферу тощо.

Співвідношення великих, середніх та малих підприємств у текстильному секторі – приблизно 20 : 30 : 50.

Характеризуючи в цілому показники діяльності підприємств у 2005 р. порівняно з 2004 р., представники підприємств зазначили, що:
  • ресурсні показники (обсяг потужностей, кількість зайнятих) не збільшилися;
  • витратні показники (собівартість, середня заробітна плата) зросли найбільш помітно серед усіх досліджуваних;
  • об’ємні показники результатів діяльності (обсяг виробництва в натуральному вимірянні, обсяг реалізації, завантаження потужностей, широта асортименту) в цілому зросли, як, до речі, і продуктивність праці (проте несуттєво),
  • покращення фінансових показників (прибутку, рентабельності виробництва) не відбулося.
  • Залежно від цільової орієнтації збуту готової продукції українські виробники текстилю використовують такі основні організаційні схеми:
  • виробництво за давальницькою (толінговою) схемою;
  • виробництво під замовлення:
  • на експорт (для іноземного замовника);
  • на внутрішній ринок (для вітчизняного замовника, зокрема бюджетних установ);
  • планове виробництво («на відкритий ринок»).

Виробництво за давальницькою схемою у текстильному секторі розповсюджено менше, ніж, наприклад, у секторі пошиття одягу. Так, 54,6% опитаних підприємств ніколи не експортували свою продукцію, а ще 16,5% припинили здійснюваний у минулому експорт. Лише 28,9% (значно менше третини) займаються експортною діяльністю у 2006 р. Частка продукції, яку експортували текстильні підприємства у 2005 р. (в натуральному вимірянні), коливається від 2 до 100% і в середньому становить 48,3%.

Розповсюдженість комерційних схем організації виробництва по окремих видах діяльності сектора можна охарактеризувати таким чином. У прядінні і ткацтві найбільш поширеними є експортні та внутрішні поставки під замовлення, причому провідні підприємства експортують продукцію під власним ім’ям. Лише деякі текстильні комбінати з повним циклом, що випускають кінцеву продукцію, мають власні торгові точки. Частка виробництва за давальницькою схемою тут невелика. У виготовлені виробів з текстилю, матеріалів текстильних інших, полотен трикотажних зустрічаються всі схеми. Що ж до виготовлення трикотажних виробів, особливо пуловерів та аналогічних виробів, то тут давальницька схема є найпопулярнішою.

Рівень технічного оснащення галузі є неоднорідним. Провідні текстильні комбінати оснащені за останнім словом техніки і здатні виготовляти продукцію на рівні світових вимог, що засвідчується міжнародними сертифікатами системи ISO; у той же час знос обладнання численних невеликих підприємств сектора сягає 50-70%.

Купували обладнання у 2005 р. 44,8% обстежених підприємств. При купівлі обладнання вітчизняного виробництва частка власних коштів становить 95,2%, кредиту – 14,3%, інших джерел не названо. Для обладнання іноземного походження частка власних коштів 59,3%, кредиту 33,3%, лізингу 3,7%; у 7,4% випадків названі також інші джерела фінансування. Серед країн походження обладнання лідирує Німеччина (42,3%), далі Італія (19,2%), Японія (15,4%), Чехія та Китай (по 11,5%), а також Туреччина (7,7%).

Дослідно-конструкторську діяльність у 2003-2005 рр. здійснювали 64,2% підприємств сектора: 56,8% удосконалювали існуючу продукцію, 28,4% розробляли та впроваджували у виробництво принципово нові продукти. Лише 17,5% підприємств купували у 2003-2005 рр. нові технології.

Проблема захисту прав промислової власності є менш актуальною для текстильного сектора порівняно, наприклад, з пошиттям одягу. 79,5% підприємств сектора вважають, що проблема незаконного копіювання промислових зразків не має для них принципового значення; 59,3% вважає, що випадків такого копіювання в секторі взагалі не буває.

У сфері текстильної промисловості діє досить розвинена система Національних стандартів (в цілому 121 стандарт). Більшість з них затверджені у 1993-94 рр.; проте останнім часом оновлення

стандартів здійснюється досить активно, і в системі присутні стандарти 2002-2003 рр.

Обов’язковій стандартизації підлягає приблизно половина продукції сектора, обов’язковій сертифікації – 29,3%. В галузі поступово запроваджується система міжнародної сертифікації: 22,5% обстежених підприємств мають міжнародні сертифікати на продукцію, 14,6% - сертифікати ISO на систему управління якістю (деяка частина з них має обидва види стандартів), але 76,4% не мають нічого з переліченого. З тих, хто на даний момент не має міжнародних сертифікатів, лише 5,1% розпочали процес сертифікації продукції та 3,8% - процес сертифікації системи якості. Ще по 23,1% планує розпочати процеси сертифікації продукції / систем якості в майбутньому. Взагалі не планують сертифікувати продукцію 71,8%, систему якості – 73,1% респондентів.

Проведений аналіз стану стандартизації та сертифікації в секторі текстильних виробів дозволяє зробити висновок, що національна система стандартів у галузі є досить розвиненою, але складною і громіздкою. Хоча деяка частина виробників не вважає існуючі стандарти застарілими та такими, що створюють перешкоди для їхньої діяльності, проте об’єктивно ці стандарти не повністю узгоджені із міжнародними, реально ускладнюють здійснення зовнішньоторговельних операцій й нерідко слугують підставою для адміністративного тиску на виробників з боку організацій, що здійснюють сертифікацію. Той факт, що сертифікація значної частки продукції за національними стандартами в Україні є обов’язковою, а для виходу на зовнішній ринок потрібна сертифікація за системою ISO, призводить до необхідності подвійної сертифікації, що суттєво ускладнює умови діяльності підприємств сектору.

СИРОВИНА ТА РЕСУРСИ

Сировинна база текстильної галузі на сьогодні в Україні майже відсутня. Бавовна та натуральний шовк є повністю імпортованими видами сировини; виробництво натурального шовку фактично припинено. Виробництво вовни та льону протягом 1991-2000 рр. значно скоротилося: вовни – у 8,8 рази, льону – у 13,5 рази. З п’яти підприємств-виробників хімічних волокон фактично працює лише три, з них одне – повністю на давальницькій сировині; обсяг виробництва хімічних волокон у 1991-2000 рр. скоротився майже в 5 разів.

Якість вітчизняної сировини – як натуральних, так і хімічних волокон – у переважній більшості випадків не влаштовує виробників пряжі, готових тканин та трикотажу. Як наслідок, значна частина сировини імпортується. У 2004 р. частка імпорту щодо волокон складала: для бавовни – 100%, для льону – 6%, для вовни – 73%, для хімічних волокон – 48,5%. Найбільш перспективною сировиною вітчизняного походження вважається льон, але навіть після прийняття у 2005 р. проекту Концепції Загальнодержавної інноваційної програми відродження та розвитку лляної промисловості України на 2006-2010 роки відродження льонарства здійснюється дуже повільно.

Частка імпортованої пряжі в 2004 р. в цілому становила 42,1%, в тому числі бавовняної 47,5%, лляної 0,7%, вовняної 17,0%, з хімічних волокон – 34,7%. Для тканин оцінити частку імпорту у сировинній базі текстильного сектору складно, оскільки вони, окрім експорту та використання для виготовлення виробів з текстилю, використовуються і для інших цілей – пошиття одягу та безпосередньої реалізації роздрібним споживачам.

Постачання сировини підприємствам текстильного сектору здійснюється за досить широким спектром моделей: напряму від виробників сировини, через вітчизняних та іноземних гуртових посередників, від іноземного замовника на умовах переробки давальницької сировини. В цілому можна стверджувати, що протягом 2000-2005 рр. відбуваються помітні зрушення в бік зменшення частки прямих поставок від виробників і зростання ролі оптово- посередницької ланки в системі дистрибуції. Зафіксовано також розширення географії регіонів походження сировини за рахунок більш широкого представлення країн далекого зарубіжжя.

На ринку текстилю та текстильних виробів починають формуватися вертикально-інтегровані системи дистрибуції, через які здійснюється як забезпечення сировиною, так і збут готової продукції (наприклад, ТВК «Текстиль-Контакт»). Такі системи здебільшого пропонують широкий спектр текстильних матеріалів як внутрішнього, так і іноземного походження. А отже, є досить стійкими і здатні функціонувати навіть за умови повного припинення вітчизняного виробництва текстилю.

Продукція українських виробників взагалі і текстильна продукція зокрема мають порівняно високу енергоємність. На сьогодні цей показник в Україні перевищує відповідні показники Польщі й США більше ніж у 3 рази, Німеччини – більш ніж у 5 разів, Китаю – більш ніж у 6. За даними опитувань, відсоток вартості енергоносіїв у собівартості виробленої у 2005 р. продукції текстильних підприємств варіює від 0,5 до 60,0% і в середньому становить 12,7%. Практично всі підприємства сектору активно працюють у напрямі зменшення енергоємності, проте вважають, що подорожчання електроенергії в середньому на 14,6% здатне привести до зниження конкурентоспроможності продукції.

ПРОДАЖ

Українські виробники текстильної продукції використовують на внутрішньому ринку змішану систему дистрибуції та канали збуту різної довжини. Характерною рисою системи збуту у секторі є її переважно ділова спрямованість (схема «В-2-В»), оскільки значна частина продукції використовується як сировина або як матеріальний ресурс іншими підприємницькими чи бюджетними організаціями.

Найбільш розповсюдженими каналами збуту у різних товарних сегментах є:
  • для волокон текстильних – продаж через оптових посередників або напряму промисловим споживачам;
  • для пряжі та ниток текстильних, тканин текстильних, полотен трикотажних – продаж через оптових посередників, роздрібних посередників, власну роздрібну мережу або напряму промисловим споживам; останнім часом збільшується частка продажу тканин через оптових посередників та зменшується частка прямих продаж;
  • для виробів з текстилю для домашнього господарства – продаж через оптових посередників, роздрібних посередників, власну торгову мережу або напряму корпоративним замовникам (готелям, столовим тощо);
  • для виробів з текстилю інших (мішки, пакети, брезент тощо) – продаж через оптових посередників на напряму промисловим замовникам; частка роздрібних продаж незначна;
  • для матеріалів текстильних інших по різних асортиментних позиціях використовуються всі зазначені вище схеми;
  • для виробів трикотажних – продаж через роздрібних посередників або власну торгову мережу; оптово-посередницька ланка на цьому сегменті не розвинена (за виключенням реалізації панчішно-шкарпеткових виробів).

За даними опитувань, 62,9% підприємств здійснюють продажі напряму кінцевим споживачам-підприємствам, 46,4% - через посередників-гуртових торговців; 38,1% – через посередників-роздрібних торговців, 37,1% –через власну роздрібну мережу, і лише 3,1% - через інші канали.

Така структура системи збуту переконливо свідчить про її переважно ділову орієнтацію.

Щодо часток продукції, які реалізуються через кожний із згаданих каналів, то напряму кінцевим споживачам продається 5% продукції, через оптових посередників – 8%, через роздрібних посередників та власну роздрібну мережу – по 2%, через інші канали – 20%. Всього через згадані канали продається 37% продукції (решта 63%, очевидно, експортується).