Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00

Вид материала

Документы

Содержание Опис стандартів якості, рівень запровадження міжнародної сертифікації Аналіз рівня, структури та походження інвестицій у розвиток підприємств сектора Рисунок 8.1: джерела походження інвестицій у розвиток сектору в 2005 р. Рисунок 8.3: форми надання інвестицій зовнішніми інвесторами у 2005 р. Рисунок 8.4: шляхи встановлення контактів з інвесторами у 2005 р. Рисунок 8.5: проблеми, що виникали в процесі залучення інвесторів у 2005 р. Рисунок 8.6: причини відмови підприємств від залучення інвестицій у 2005 р. 9. Регуляторне середовище діяльності Рисунок 9.1: частота проходження адміністративних процедур підприємствами текстильного сектору у 2005 р. Рисунок 9.2: ступінь проблемності адміністративних процедур

Подобный материал:

• Вступ, 2450.79kb.
• Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
• Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
• На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
• Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
• И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
• Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
• Общественный доклад, 1124.13kb.
• Законодавство та практика, 2584.73kb.
• Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.

Заходи щодо коригування стратегії розвитку сектору текстильних виробів. З урахуванням тенденцій розвитку світової текстильної промисловості, а також поточних змін у макро- та мікросередовищі діяльності вітчизняних економічних суб’єктів, основними напрямами розвитку сектору текстильних виробів в Україні мають стати:

• Оптимізація балансу волокнистих матеріалів, що використовуються для виробництва текстильних матеріалів. Мається на увазі відмова від застарілих уявлень про бавовну, як основну і майже єдину сировину для виробництва текстилю. У світовому балансі волокнистої сировини на початку ХХІ століття бавовна становить лише 35%, і за прогнозом, її частка й далі знижуватиметься. Альтернативами бавовні мають стати модифіковане коротке лляне волокно (котонін), яке за властивостями близьке до бавовни і може використовуватись для виробництва тканин, трикотажу, вати, нетканих матеріалів, а також хімічні волокна, властивості яких можна змінювати у широких межах для використання як у чистому вигляді, так і у сумішах.
  
• Розвиток підприємств середнього рівня (чисельність робітників більше ста, проте менше однієї тисячі) з гнучкою технологією, спрямованою на виробництво продукції широкого асортименту з волокон різної природи. Це відповідатиме світовій тенденції зниження середнього обсягу партій виготовлення текстильних матеріалів (малі і середні замовлення точно у визначений термін). Розвиток малих підприємств у секторі є недоцільним (за винятком постільної білизни, трикотажу та панчішно-шкарпеткових виробів), оскільки з довгого технологічного ланцюжка – прядіння, ткацтво/в’язання, обробка – не вдається виключити окремі ланки. З іншого боку, невигідне й відновлення великих текстильних комбінатів, які були негнучкими і орієнтованими на випуск однорідної продукції. Світовою тенденцією є також об’єднання текстильних фірм середнього розміру у холдинги, в яких здійснюється замкнений виробничий цикл – від виготовлення (переробки) волокон і ниток до виробництво готових швейних виробів, що дозволяє утримувати ціни на конкурентному рівні.
  
• Масштабна технічна модернізація текстильних виробництв. Потрібне активне залучення вітчизняних та іноземних інвесторів, що можливе лише у разі стабілізації політичного, правового та економічного клімату в країні.
  
• Широке впровадження на підприємствах сектора сертифікації на відповідність системам міжнародних стандартів ISO 9000 та ISO 14000. Це забезпечить визнання на зовнішньому ринку, отримання вигідних контрактів. сприятиме покращенню іміджу підприємств та надасть переваги при участі в конкурсах та тендерах.
  
• Відродження вітчизняної галузевої науки, що має стати запорукою дійсно випереджаючого інноваційного розвитку.
  

Прискорення процесів вступу до СОТ. Приєднання до СОТ стимулюватиме більшість позитивних процесів, в тому числі зміну неефективних власників, технічне переозброєння, забезпечення ефективного постачання сировини та компонентів, які не виробляються в Україні, підвищення ефективності менеджменту тощо. Без цього кроку текстильна галузь так і залишиться неконкурентоспроможною, без мотивації до розвитку.

Для вступу в ЄС та СОТ необхідне приведення законодавства України у відповідність до законодавства цих організацій не менш як на 80%. Це стосується як тарифного (митного, податкового тощо), так і нетарифного законодавства, до якого належить і стандартизація.

Для реалізації вказаної відповідності в 2001 р. Верховна Рада України затвердила три Закони, які стосуються стандартизації: «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності».

Згідно з Законом «Про підтвердження відповідності» виготовлювач продукції має забезпечити декларацією підтвердження відповідності своєї продукції у законодавчо регульованій державою сфері – обов’язково, а у законодавчо нерегульованій – за власною ініціативою або за вимогою покупця, тобто має вказати, якому конкретно нормативному документу відповідає його продукція. У

законодавчо регульованій сфері таким документом має бути Технічний регламент підтвердження відповідності. Це новий для України вид нормативного документа, який затверджує Кабінет Міністрів і який, можна вважати, є аналогом Директиви ЄС. У ньому має міститись опис видів продукції, яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності (обов’язковій сертифікації), вимоги безпеки для життя і здоров’я людей, тварин, рослин, а також майна та охорони навколишнього середовища, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування та введення продукції в обіг.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 288 Міністерство промислової політики (Мінпромполітики) призначено органом, на який покладаються функції розробки технічних регламентів та здійснення технічного регулювання, у тому числі і продукції легкої промисловості.

Технічні регламенти на продукцію легкої промисловості мають бути гармонізовані з Директивами ЄС, що стосуються одягу, взуття, матеріалів для них та вихідних волокон. У противному разі, продукція легкої промисловості України ніколи не буде конкурентоспроможною ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринках, бо членство у СОТ передбачає відкритість кордонів для товарів країн, які входять до цієї організації.

При цьому на відповідність даним технічним регламентам має перевірятись виробництво, насамперед, вихідних матеріалів, а не готовий одяг, у процес виготовлення якого не входять додаткові обробки цих матеріалів, що погіршують його вплив на людину й навколишнє середовище.

Які ж вимоги Директив ЄС у цій галузі мають стати основою технічних регламентів? Такими основними документами можна назвати Директиви 1999 р. №178 та №179, що стосуються відповідно текстильної продукції, одягу та взуття.

Основу розроблюваного документа на текстиль та одяг становитимуть екологічні критерії, головні з яких належать до текстильних волокон (А І), процесів і хімікатів, включаючи барвники (А II), функціональності (В), використання енергії та води під час виготовлення продукції (С); щоправда, останні не є обов’язковими. Мета критеріїв — сприяти зменшенню забруднення води і повітря, пов'язаного з ключовими процесами виробництва текстильних матеріалів.

Критерії А І розповсюджуються на усі види найчастіше використовуваних натуральних та хімічних волокон і регламентують межові величини різних речовин залежно від виду волокон, наприклад: пестицидів та інших отруйних речовин, якими можуть бути оброблені рослини (для бавовняних та шерстяних); рівень рН (для вовняних); сірки і цинку (для віскозних); міді (для мідноаміачних); залишкового акрилонітрилу та емісії його у повітря і воду (для акрилових); діоксиду азоту (для поліамідних); сурми (для поліефірних); пігментів, заснованих на свинцю (для поліпропіленових) тощо.

Критерії А П регламентують дозволи на використання (або ні) тих чи інших препаратів або їх допустимі рівні під час виготовлення текстильних матеріалів, а саме: замаслювачів, восків, апретів, шліхти у чесанні, прядінні, підготовці до ткання або в'язання; хлорфенольних сполук, важких металів, хлору в миючих речовинах і пом'якшувачах, іонних додатків важких металів у барвниках, пігментах, у хромово-протравному фарбуванні; металічних комплексних та азобарвників, вогнезахисних речовин, які є канцерогенними, мутагенними, отруйними, потенційно сенсибілізуючими або мають різний ступень ризику, встановлений відповідними Директивами ЄС (можуть бути причиною екологічних захворювань, викликати спадкові генетичні порушення, негативно впливати на плід в утробі матері і т.п.); галогенних носіїв для протиусадочних обробок матеріалів; летючих органічних сполук у друкарських пастах; вільного або частково здатного до гідролізу формальдегіду тощо.

Основними критеріями функціональності групи (В) є: допустимий рівень зміни розмірів під час прання і сушіння залежно від структури матеріалу (трикотаж, тканина – ворсова або ін..), його призначення (наприклад – меблеві) тощо; стійкість пофарбування проти прання. Поту (кислотного та лужного), мокрого та сухого тертя, світла.

Усі ці критерії екологічної чистоти текстильних матеріалів оцінюють методами, стандартизованими міжнародними та європейськими стандартами, тому передбачається велика робота щодо гармонізації з ними вітчизняної нормативної документації, освоєння цих методів, введення їх у практику сертифікації виробництва.

Ще до введення в Україні такого документа. як Технічний регламент, УкрНДІПВ спільно з Інститутом екогігієни та токсикології в 2000 р. розроблено проект Державного стандарту України «Матеріали та вироби текстильні і шкіряні. Основні гігієнічні вимоги», гармонізований з 16 стандартами Системи ЕКО-ТЕКС Міжнародної асоціації екології текстилю. Цей документ об'єднує екологічні вимоги до усіх текстильних виробів, шкіри, одягу, аксесуарів з номенклатури показників, зазначених вище Директив ЄС. Однак дотепер цей документ не узгоджено Міністерством охорони здоров'я України.

Відсутність в Україні національних нормативних документів на екологічні вимоги до текстилю й одягу, методів їх оцінки, акредитованих на міжнародному рівні лабораторій на право проведення сертифікаційних випробувань на відповідність цим вимогам, та органів, що провадять таку сертифікацію, є не тільки негативним чинником для виходу українських товарів на світові ринки, а й суттєвим чинником небезпеки цієї продукції для екології та здоров'я людини. Хоча вітчизняний виробник та продавець продукції легкої промисловості може звернутись у закордонні, акредитовані на право видачі дозволу на маркування знаком ЕКО-ТЕКС лабораторії, проте ця послуга буде для них значно складнішою й дорожчою порівняно з послугами вітчизняних лабораторій.

Усі ці питання мають знайти відображення у відповідній національній програмі, включаючи бюджетне забезпечення закупівлі повного комплекту сучасного випробувального обладнання, створення спеціалізованої лабораторії (а ліпше кількох), акредитації її на міжнародному рівні. Таких лабораторій поки що немає у жодній з країн СНД (щоправда, з'явились відомості у пресі про роботу щодо створення такої лабораторії на базі Центрального НДІ комплексної автоматизації легкої промисловості. Російська Федерація, Москва).

Поряд із стандартизацією на відповідність Директивам ЄС, важливим напрямом підвищення конкурентоспроможності товарів і продукції текстильного сектору на внутрішньому і світовому ринках є сертифікація на відповідність системам міжнародних стандартів ISO 9000 та ISO 14000.

Сертифікація систем управління якістю на відповідність ISO 9000 набула поширення в світі в усіх галузях. Про популярність стандартів ISO серії 9000 свідчить загальна динаміка сертифікації систем якості на відповідність їх вимогам. Так, в 1993 р. у світі було сертифіковано близько 50 тис. систем якості. В 1995 р. їх кількість зросла до 100 тис., а у 2002 р. – до 500 тис.

Аналіз, проведений у розділі 2 даного звіту, показує, що діяльність щодо впровадження стандартів ISO досить активно здійснюється й в секторі текстильних виробів економіки України. Згідно до результатів анкетування, 22,5% обстежених підприємств мають міжнародні сертифікати на продукцію, 14,6% - сертифікати серії ISO на систему управління якістю (деяка частина з них має обидва види стандартів). З тих, хто на даний момент не має міжнародних сертифікатів, 5,1% розпочали процес сертифікації продукції та 3,8% - процес сертифікації системи якості. Ще по 23,1% планує розпочати процеси сертифікації продукції / систем якості в майбутньому.

Отже, число підприємств, що обирають сертифікацію за ISO як найважливіший напрям своєї роботи, постійно зростає.

Добровільна сертифікація надає підприємствам текстильного сектору такі переваги:

• вихід на зовнішній ринок і отримання вигідних контрактів (контракти на сертифіковану продукцію зазвичай укладаються із солідними фірмами, більш довготермінові та стабільні);
  
• покращення іміджу підприємства та пожвавлення реалізації виробленої продукції і товарів;
  
• переваги при участі в конкурсах та тендерах.
  
• Необхідність державного сприяння активізації процесів добровільної сертифікації за ISO визначається такими причинами:
  
• необхідність підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів у світлі намірів України щодо вступу до СОТ;
  
• зовнішні ринки невдовзі демонструватимуть свою потребу виключно у сертифікованих товарах та послугах;
  
• вітчизняні та іноземні фінансові структури розглядають сертифікацію як зниження ризику для кредитування та інвестування.
  

Здійснення інвестицій є невід’ємною умовою економічного розвитку; за інтенсивністю їх здійснення можна робити впевнені висновки про подальші перспективи окремих суб’єктів підприємницької діяльності та секторів економіки в цілому.

В розділі 1 звіту надано аналіз рівня та динаміки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у текстильному секторі. Зроблено висновок, що, незважаючи на складний фінансовий стан підприємств сектору, він продовжує залишатися привабливим для іноземних інвесторів, і обсяги ПІІ щодо всіх видів економічної діяльності сектору протягом 2000-2004 рр. невпинно збільшувалися; лише у 2005 р. зареєстроване деяке зниження інвестиційної активності. Інвестиції у текстильні підприємства здійснюють не лише іноземні партнери; помітною є й частка вітчизняних інвесторів. Одним з найбільш яскравих прикладів масштабного вкладення вітчизняного капіталу в галузі є торговельно-виробничий концерн «Текстиль-Контакт», до складу якого входить бавовняний комбінат ТОВ ВО «ТК-Донбас».

З метою визначення поточного рівня, структури та походження інвестицій у розвиток підприємств сектору при анкетуванні керівників та менеджерів підприємств передбачено відповідний блок питань.

В ході опитування з’ясувалося, що переважна частка підприємств сектору (62,4%) не здійснювала ніяких інвестицій (рис. 8.1). Проте решта, незважаючи на складну економічну ситуацію у текстильній галузі, все-ж таки вкладала кошти у розвиток виробництва, причому деякі підприємства залучали водночас кошти з різних джерел.

Провідним джерелом фінансування інвестицій слугували власні кошти підприємств (28,0%). Знайти такі кошти в умовах низької прибутковості непросто, але, виявляється, сподіватися на інші джерела майже не доводиться: частка кожного з цих інших джерел не перевищує 4,3%. Основні напрями спрямування інвестицій у 2005 р. подані на рис. 8.2.

Пріоритетним об’єктом спрямування інвестицій є обладнання (85,3%). Такий розподіл інвестиційних коштів є цілком логічним в умовах обмеженості фінансових ресурсів: очевидно, робляться лише життєво необхідні вдосконалення виробничих процесів.

Основні форми отримання інвестицій від зовнішніх інвесторів у 2005 р. охарактеризовані на рис. 8.3. З тих 10,8% підприємств, які взагалі отримували зовнішні інвестиції, 83,3% отримали їх у вигляді коштів; внеском інвесторів для 33,3% підприємств стало обладнання і ще 16,7% отримали технології. Інтелектуальної власності або інших

видів інвестицій не отримував жоден з опитаних респондентів.

РИСУНОК 8.3: ФОРМИ НАДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ЗОВНІШНІМИ ІНВЕСТОРАМИ У 2005 Р., %




На рис. 8.4 подані відповіді респондентів на запитання: «Яким чином Ви (Ваше підприємство) знайшли у 2005 р. інвестора з України / країн СНД / інших країн?». Виявляється, що інвестори з України у 50% випадків зверталися самі, ще по 25% - через знайомих-підприємців або іншими шляхами (не зазначено, якими саме). Контакти з інвесторами з інших (крім СНД) країн з однаковою частотою (50%) встановлювалися через бізнес-асоціації, на семінарах, ділових форумах, конференціях тощо та через знайомих-підприємців. Що ж до інвесторів з країн СНД, то контактів з ними у 2005 р. взагалі не було.

Варто зауважити, що такі шляхи встановлення контактів з інвесторами, як «через іноземні посольства, представництва тощо» та «за допомогою баз даних, через Інтернет» не зазначив жодний з опитаних респондентів.

На рис. 8.5 подається рейтинг проблем, що з ними стикалися текстильні підприємства у 2005 р. в процесі залучення інвесторів. Для інвесторів з України проблеми відсутності або необґрунтованості бізнес-плану, малої прибутковості бізнесу та інші мали однакову значимість (по 33,3%). Інвесторів з інших країн (крім СНД) турбувала в основному мала прибутковість бізнесу. Інвесторів з країн СНД не було зовсім. Інші запропоновані у переліку

анкети проблеми, принаймні у 2005 р., не турбували нікого. Це такі проблеми, як «високі ризики бізнесу у галузі», «неналежний, на думку інвесторів, рівень менеджменту на підприємстві», «неналежний, на думку інвесторів, рівень організації системи збуту», «відсутність міжнародної системи контролю якості», «застарілі обладнання або технології виробництва» (всі – 0%).

Для тих підприємств, які не залучали зовнішні інвестиції у 2005 р., призначене ще одне питання: «Чому Ви (Ваше підприємство) не залучали зовнішні інвестиції у 2005 р.?». Відповіді узагальнені на рис. 8.6.

Більшість підприємств текстильного сектору, які не залучали зовнішніх інвестицій у 2005 р., вважають, що для розвитку їм було цілком достатньо власних ресурсів (50%), тобто потреби у зовнішніх інвестиціях просто не було. Друга за значимістю причина – складність знаходження інвестора (32,1%). Відносити текстильний сектор до інвестиційно-непривабливих галузей респонденти не схильні: 15,4% вважають, що проблеми саме у їхньому підприємстві, яке є менш інвестиційно-привабливим, ніж сусіди по галузі, і лише 12,8% оцінюють як непривабливу галузь як таку. 9,0% підприємств не влаштовують вимоги інвесторів і великі зобов’язання перед ними, 6,4% посилаються на невідомі інші обставини, і лише 3,8% зізналися, що у них просто не був розроблений бізнес-план для інвесторів.


РИСУНОК 8.6: ПРИЧИНИ ВІДМОВИ ПІДПРИЄМСТВ ВІД ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У 2005 Р., %

1. достатньо власних коштів/ресурсів для розвитку;
   
2. моє підприємство інвестиційно непривабливе порівняно з іншими підприємствами моєї галузі;
   
3. галузь, в якій працює моє підприємство, є інвестиційно непривабливою
   
4. складно знайти інвестора
   
5. не розроблений бізнес-план для інвесторів
   
6. не влаштовують вимоги інвесторів і великі зобов’язання перед ними
   
7. інше
   

9. РЕГУЛЯТОРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДІЯЛЬНОСТІ

АДМІНІСТРАТИВНІ БАР’ЄРИ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СЕКТОРІ

Визначальною складовою зовнішнього середовища, в якому функціонують суб’єкти підприємницької діяльності, є регуляторна політика держави. Саме від досконалості нормативно-законодавчої бази та рівня контролю за її дотриманням безпосередньо залежать умови діяльності, технологічний розвиток, фінансовий стан, а нерідко і саме існування підприємств і галузей економіки.

На сучасному етапі провідний вектор розвитку вітчизняної нормативно-законодавчої бази визначається орієнтацією України на вступ до Світової Організації Торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу (ЄС). У загальному випадку для вступу до СОТ та ЄС необхідне приведення законодавства України у відповідність до законодавства цих організацій не менш як на 80%. Це стосується як тарифного (митного, податкового тощо), так і нетарифного законодавства. Згідно Програми заходів щодо завершення вступу України до СОТ, затвердженої Указом Президента України, проведено значний обсяг робіт щодо вдосконалення нормативно-законодавчої бази.

Є підстави стверджувати, що на сьогодні в Україні в цілому створене правове поле економічної діяльності в умовах ринкових відносин. Зокрема, прийнято Бюджетний, Земельний, Митний, Господарський, Цивільний, Кримінальний кодекси. Доопрацьовується проект Податкового кодексу України, який має на меті створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Розглянемо докладніше ті сфери законодавства, які мають провідне значення для забезпечення діяльності підприємств текстильного сектору.

Правовідносини в інвестиційній сфері регулюються наступними основними Законами України: «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про концесії» тощо.

Зокрема, Закон України «Про інноваційну діяльність», який діє у повному обсязі з 1 січня 2003 р., встановлює низку пільг в оподаткуванні інноваційної діяльності та митному регулюванні а також фінансово-кредитну підтримку інноваційних процесів. Згідно даного Закону, державну підтримку одержують суб’єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти і мають статус інноваційних.

Відповідно до розділу V ст. 21 Закону, оподаткування має здійснюватися в такому порядку:

• п. 1 – 50% ПДВ по операціях з продажу товарів (робіт, послуг), пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, та 50% податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок та використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності й розширення власних науково-технологічних та дослідно-експериментальних баз;
  
• п. 4 – інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація – щорічно 20% по групі 3 до досягнення нульової балансової вартості;
  
• п. 5 – інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою 50% діючої.
  

Відповідно до розділу V ст. 22 п. 1 – звільняються від сплати ввізного мита та ПДВ сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних), які не виробляються в Україні або виробляються, проте не відповідають вимогам проекту і використовуються для власних виробничих потреб. Номенклатура таких товарів має бути визначена в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.

Наведені положення Закону «Про інноваційну діяльність» є цілком прогресивними. Є лише одна проблема: в 2004 р. дія статей 21 та 22 тимчасово призупинена Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік». Обмеження не були скасовані і Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».

Щоправда, з метою розширення інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання, з 1 січня 2004 р. у 1,6 рази збільшено ставки нарахування податкової амортизації по 1, 2, 3 групах основних фондів, які придбані з 1 січня 2004 р., та знижено до 25% ставку податку на прибуток.

Враховуючи все вищевикладене, представники підприємств легкої промисловості у відкритому листі Президенту та Уряду України від 06.09.2005 р. оцінюють ситуацію, що склалася, таким чином: «Інвестиційна політика не забезпечує просте відтворення основних фондів, знос яких у галузі від 50 до 80%. Система оподаткування вартості оснащення, яке імпортується (ПДВ та мито), блокує ініціативу інвесторів. Діючі ставки ПДВ та акцизу роблять неможливим технічне переоснащення виробництва. Наприклад, на обладнання для друку на тканині встановлено акцизний збір у розмірі 65% його вартості.

У той же час, Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» анулює пільги по ПДВ при ввезенні оснащення в уставний фонд підприємства. А у країнах-потенційних конкурентах діє система державних дотацій на технічне переозброєння».

Для забезпечення відповідності законодавства України законодавству СОТ та ЄС у сфері стандартизації та сертифікації Верховною Радою України у 2001 р. затверджені Закони України «Про підтвердження відповідності», «Про стандартизацію», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», а також Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні відповідно до Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28. Відповідно до Закону України «Про стандартизацію», із впровадженням технічних регламентів з підтвердженням відповідності, що є обов’язковими для виконання, стандарти, що підпадають під їх дію, стають добровільними. Статтею 5 Закону України «Про стандартизацію» одним із принципів державної політики у сфері стандартизації визначено пріоритетність впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів. З прийнятих протягом 2001-2004 рр. національних стандартів близько 80% ідентичні міжнародним стандартам.

Проте в цілому вітчизняна нормативна база ще значною мірою залишається застарілою, процедури проходження сертифікації на відповідність вітчизняним стандартам є складними, віднімають багато часу і нерідко, поряд з офіційними, супроводжуються й неофіційними виплатами на користь чиновників з метою прискорення процесу. У згаданому вище відкритому листі до Президента і Уряду України від 06.09.2005 р. міститься така оцінка ступеня визнання вітчизняними чиновниками міжнародних стандартів: «Україна готується до вступу в СОТ. У той же час, митними органами ігнорується визнання європейських сертифікатів на продукцію, яка в Україні не має аналогів. Наприклад, в усьому світі існує 5-6 відомих світових концернів, які виробляють барвники і хімію для виробництва текстилю. Всі заводи сертифіковані по ISO, Eco-Tex тощо. Українська митна лабораторія перевіряє всі коди і надає висновок, повністю ігноруючи всі європейські сертифікати, змінюючи коди на власний розсуд. А мета – знайти код, де ставка мита найвища».

Правовідносини у сфері захисту об’єктів промислової власності регулює низка законів нового Цивільного кодексу України, що прийнятий 16 січня 2003 року і набрав чинності з 1-го січня 2004 року. Це, насамперед, Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», а також підзаконні акти – положення, правила, інструкції.

За змістом і сутністю згадані Закони в цілому відповідають міжнародним вимогам, але у той же час доводиться визнати, що ефективного механізму контролю за їх дотриманням на сьогодні немає. Як наслідок, ринок товарів легкої промисловості, і, зокрема, текстильних виробів, перенасичений товарами невідомого походження, вироблених як за кордоном, так і в Україні, за підробленими товарними знаками відомих фірм або фірм, які взагалі не існують. Нехтування авторськими правами є одним з провідних джерел непорозумінь в ході переговорів про вступ України до СОТ та ЄС.

Державна податкова політика визначається насамперед Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про податок з доходів фізичних осіб» тощо. Позитивним зрушенням в напрямку реформування податкового законодавства стало прийняття Закону України від 22.05.2003 № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб», який змінює систему оподаткування доходів громадян, знижує ставку податку до 13%, що має стимулювати зростання, легалізацію доходів громадян, активізувати процеси накопичення та залучення коштів громадян в економіку.

Проте, на думку підприємців, саме податкова політика є одною з головних причин поточної кризи у легкій і, зокрема, текстильній промисловості. По-перше, податкова політика сприяє створенню нерівних умов конкуренції внаслідок використання суб’єктами господарської діяльності різних систем оподаткування (сплата ПДВ та податку на прибуток на загальних підставах; сплата єдиного податку, що є типовим для малих підприємств; крім того, значна частина виробників належить до тіньового бізнесу і взагалі не сплачує ніяких податків). По-друге, високі ставки нарахувань на фонд заробітної плати фактично сприяють відтоку кваліфікованої робочої сили у тіньовий сектор. Заробітна плата у легкій промисловості є одною з найнижчих у економіці України, і легальні виробники не здатні конкурувати з тіньовиками, що сплачують високу заробітну плату в конвертах, а відрахування у соціальні фонди здійснюють лише з мінімальної заробітної плати. По-третє, несвоєчасне повернення вітчизняним виробникам-експортерам власної продукції сум ПДВ взагалі змушує підприємства скорочувати виробництво, збільшувати заборгованість з виплати заробітної плати, створювати соціальну напругу в колективах, а в більшості випадків в цілому в містах, оскільки дуже часто підприємства легкої промисловості є єдиними наповнювачами місцевих бюджетів.

Отже, поточна податкова політика держави не забезпечує механізмів протидії існуванню тіньового бізнесу.

Правовідносини у митній сфері регулює Митний кодекс України. Прийняття цього кодексу зумовило у 2004 р. поліпшення взаємодії Мінпромполітики з Державною митною службою України щодо забезпечення ефективного контролю за ввезенням товарів легкої промисловості. За оцінкою експерта – начальника управління легкої промисловості Мінпромполітики України Юрія Чернія, внаслідок посилення контролю митна вартість імпортованих товарів легкої промисловості з початку 2004 р. зросла у 5-10 разів, а кількість нелегально

ввезених товарів легкої промисловості скоротилась у 10-25 разів.

З метою усунення надмірної диференціації ставок ввізного мита на окремі товари та переорієнтації тіньових товарних потоків у легальний імпорт, а також в рамках Програми Уряду «Контрабанді – стоп!» Верховною Радою України прийнято Закон України №2470 «Про внесення змін до Митного тарифу України» від 15.02.2005 р., яким ставки ввізного мита на готові товари легкої промисловості (одяг і взуття) знижені. Крім того, Наказом Державної митної служби України від 31.05.2005 №452 «Про внесення змін до наказу Держмитслужби України від 19.04.2005 № 308» визначено Перелік товарів, на які встановлено індикатори ризику. Зауважимо, що рівні індикаторів ризику були встановлені виключно Держмитслужбою України без узгодження з національними товаровиробниками і фактично виявилися у 3-10 разів нижчими від собівартості вітчизняного виробництва аналогічної продукції.

Вжиття зазначених заходів (зниження мита та встановлення занижених індикаторів ризику) призвело до наслідків подвійного характеру: з одного боку, як і планувалося, до легалізації частини потоків імпорту та деякого зростання надходжень до державного бюджету, а з іншого боку, до посиленої експансії дешевих імпортних (і тепер вже легальних!) товарів, насамперед з Китаю, на вітчизняному ринку. Лише за 5 місяців 2005 р. офіційне ввезення товарів легкої промисловості збільшилося на 60%, що спричинило масовий вихід вітчизняних виробників з легального внутрішнього ринку.

Представники галузі у відкритому листі до Президента і Уряду України від 06.09.05 оцінюють поточну митну політику держави таким чином:

«Державними органами влади блокується вжиття заходів щодо захисту вітчизняного виробника. Підписані двосторонні договори про вільну торгівлю і протоколи доступу на ринки товарів і послуг, що зашкоджують інтересам вітчизняних виробників, без урахування можливого перехідного періоду до вступу до СОТ. Ввізне мито на продукцію легкої промисловості знижене до мінімуму. Середня ставка ввізного мита в країнах ЄС на текстильну продукцію 9%, в Україні – 5,5%. Встановлені індикатори ризику (мінімальна митна вартість при імпорті товару) в десятки разів нижче реальних цін виробників. Митні органи ігнорують положення Державної програми «Контрабанді – стоп!». Контрабанда є основною проблемою. Одеський 7-й кілометр, Барабашовський ринок у Харкові, Хмельницький ринок, секонд-хенд – ось основні шляхи текстильної контрабанди».

Що ж до сфери законодавства, яке створювало б особливі умови для правового захисту саме текстильної промисловості або легкої промисловості в цілому, то таких законодавчих актів не існує взагалі, хоча спроби щодо їх розробки історично мали місце.

Так, у 2001 р. Міністерством промислової політики України розроблено проект Закону України «Про умови пріоритетного розвитку вітчизняної легкої та деревообробної промисловості». Підставою для розробки цього проекту Закону стали позитивні результати проведення у 1999-2000 рр. економічного експерименту на 21 підприємстві легкої промисловості та 11 підприємствах деревообробної промисловості Чернівецької області. Умови та порядок проведення експерименту визначалися відповідними Указами Президента України і Законом України «Про проведення економічного експерименту щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області». Зокрема, в ході експерименту річні обсяги виробництва зросли на 38,1%, частка експорту – на 33,5%, прибуток – у 2 рази, зменшилась кредиторська заборгованість тощо.

Згідно до умов експерименту, законопроектом передбачалося запровадження єдиного податку (8% та 2,5% в разі експорту) на обсяг реалізації та інші доходи замість шести діючих податків, у тому числі й ПДВ; можливість надання підприємствам 90-денної відстрочки зі сплати єдиного податку з метою поповнення власних обігових коштів; право на видачу органам митного контролю податкового векселю на ПДВ без авалю банку (терміном до 90 днів, якщо товари ввозяться виключно для власних виробничих потреб). Важливим заходом, передбаченим у проекті Закону, було звільнення від ПДВ імпорту для власних виробничих потреб устаткування, яке не виробляється в Україні. Проте відповідний Закон України так і не було прийнято.

Дещо пізніше з метою подолання кризового стану у текстильній промисловості, відновлення роботи підприємств даної галузі та їх технічного переоснащення, збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможних товарів, народними депутатами М.В. Онищуком та В.І. Майком був внесений на розгляд Верховної Ради проект Закону України «Про умови розвитку вітчизняних підприємств текстильної промисловості». Законопроектом передбачалося, що суми ПДВ, нараховані по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) текстильної промисловості в порядку, встановленому Законом України «Про податок на додану вартість», і суми податку з прибутку, одержаного підприємствами текстильної промисловості, нараховані у порядку, встановленому Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємства текстильної промисловості не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на реконструкцію і модернізацію виробництва, погашення кредитів, отриманих на цілі, пов’язані з виробничою діяльністю, в тому числі кредитів, гарантованих Урядом України, та на розвиток виробництва. Даний проект Закону не був підтриманий народними депутатами.

Проте, для формування більш об’єктивного ставлення до згаданих законопроектів, варто навести думку експерта – заступника директора Департаменту регуляторної політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України Олександра Бородині. Він вважає, що обидва законопроекти поряд з іншим передбачають запровадження протекціоністських щодо галузі заходів, які не відповідають сучасним вимогам часу і не можуть

бути підтримані в умовах орієнтації України на вступ до СОТ.

Аналіз розглянутих вище сфер регуляторної політики держави, а також кредитної політики, заходів правового захисту від недобросовісної конкуренції тощо призводить до висновку, що нормативно-законодавча база України поки що не може вважатися досконалою. Варто зазначити, що суттєві нарікання з боку промисловців і підприємців викликають не так самі Закони України, що регулюють економічну діяльність, як механізм їх практичної реалізації, а саме значна кількість і непрозорість підзаконних актів, складність адміністративних процедур та бюрократичні перешкоди їх проходженню, і насамперед – незацікавленість держави у створенні дійсно ефективних систем контролю за дотриманням законності.

Зокрема, підзаконні акти залишаються невід’ємною складовою вітчизняної регуляторної політики ще з часів СРСР (а можливо, й з більш ранніх часів). Вони нерідко суперечать один одному, недоступні для широкого загалу й роблять правове поле вкрай заплутаним і непрозорим, що створює сприятливі умови для свавілля чиновників, «ручного управління» та процвітання корумпованості адміністративного апарату.

З метою впорядкування державної системи реєстрації суб’єктів господарської діяльності, у тому числі і суб’єктів малого і середнього бізнесу, та приведення процедури реєстрації у відповідність з нормами і стандартами ЄС, прийнято Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. № 755, який набув чинності з 1 липня 2004 р. Незважаючи на це, система проходження адміністративних процедур залишається громіздкою, незручною та такою, що вимагає багато часу, грошей та нервів.

Не менш болючою проблемою є й рівень контролю за дотриманням законодавства. З одного боку, офіційних виробників майже безперервно перевіряють різноманітні комісії та інспекції, тобто на відсутність контролю ніби й не можна поскаржитися; з іншого боку, тіньове виробництво здійснюється практично без обмежень, і контрабандні товари легкої промисловості продовжують масово надходити на територію країни.

Хоча шляхи зупинення потоків контрабанди цілком очевидні і неодноразово пропонувалися на з’їздах і форумах працівників галузі, у професійних виданнях і навіть у відкритих листах до Президента та Уряду України, офіційна влада послідовно продовжує їх не помічати.

З урахуванням всіх аспектів проведеного вище аналізу регуляторного середовища в Україні і в секторі текстильних виробів зокрема, зовсім не дивно, що Україна продовжує сприйматися іноземними інвесторами як не дуже сприятлива для інвестування держава. Причинами такої ситуації є:

• недоліки законодавства в сфері інвестування та підприємництва, а саме відсутність системи регламентації перевірок підприємницької діяльності, тривала процедура реєстрації і отримання необхідних сертифікатів, неоднозначне тлумачення різними гілками влади законодавчих актів, які постійно змінюються, невідповідність, у ряді випадків, між законодавчими актами і підзаконними нормативними актами, відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів;
  
• невідповідність податкової та бухгалтерських систем міжнародним стандартам; невизнання сертифікатів ЄС, що значно ускладнює і уповільнює рух імпортної продукції; обтяжлива система сертифікації;
  
• високий рівень та велика кількість податків, що позбавляє державу конкурентних переваг при залученні іноземних інвесторів;
  
• зіткнення інтересів між певними «політико-господарськими» групами, особливо в сфері приватизації підприємств енергетичного сектору;
  
• недостатня обізнаність ділових кіл на Заході щодо переваг і можливостей інвестування в українську економіку;
  
• високі ставки ввізного мита при надходженнях іноземних інвестицій в Україну, непорозуміння з митними органами при визначенні митної вартості товарів, способів нарахування мита та акцизних зборів;
  
• недостатньо розвинена інфраструктура бізнесу: відсутність потужної страхової компанії для покриття ризиків масштабних інвестиційних проектів; обмеженість довгострокових і недорогих банківських ресурсів; відсутність швидкого транспортного сполучення;
  
• неефективна судова система, некоректні та суперечливі рішення суддів, а інколи невиконання судових рішень та невпровадження рішень міжнародних судів.
  

З метою з’ясування ставлення керівників та менеджерів підприємств сектору текстильних виробів до поточного стану регуляторного середовища їхньої діяльності при анкетуванні передбачено відповідний блок питань.

На рис. 9.1 представлений розподіл відповідей на запитання: «Вкажіть, будь ласка, з якими з перерахованих процедур стикалися Ви (Ваше підприємство) у 2005 р.?»

Абсолютне лідерство утримують перевірки контролюючими органами – 85,2%. Друге та трете місце у рейтингу займають реєстрація/перереєстрація (47,7%) та одержання дозволів/погоджень (46,6%). Трохи менш часто підприємства мають справу з сертифікацією та стандартизацією (29,5%).

До процедур, пов’язаних з імпортом, залучені 23,9% підприємств, з експортом – майже стільки ж (21,6%). На останньому місці у рейтингу адміністративних процедур – ліцензування (13,6%). В цілому, спектр адміністративних процедур є вельми широким, і проходити їх доводиться часто.




Далі проведено оцінку ступеня проблемності окремих адміністративних процедур за 5-бальною шкалою (1 – незначні проблеми, 5 – значні проблеми; результати – рис. 9.2).

За розподілом відповідей на рис. 9.2 можна побачити, що найбільше оцінок вищого ступеня проблемності (21,1%) отримали процедури, пов’язані з експортом. Якщо впорядкувати процедури за середнім балом оцінки проблемності, отримаємо такий рейтинг:

• процедури, пов’язані з експортом - 3,00 бали;
  
• процедури, пов’язані з імпортом - 2,67 бали;
  
• сертифікація і стандартизація - 2,64 бали;
  
• перевірки контролюючих органів - 2,63 бали;
  
• одержання дозволів / погоджень - 2,32 бали;
  
• реєстрація/перереєстрація - 2,10 бали;
  
• ліцензування - 1,92 бали.
  

Отже, найбільше бюрократичних перешкод доводиться долати тим виробникам, які наважуються працювати з іноземними партнерами.

Чимало проблем створюють для виробників процедури проходження сертифікації і стандартизації та перевірки контролюючих органів. Але вітчизняні виробники звикли боротися із складнощами: жодна процедура не отримала оцінки рівня проблемності вище середнього.


РИСУНОК 9.2: СТУПІНЬ ПРОБЛЕМНОСТІ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР, %

1	2
3	4
5	6
7	1 – реєстрація/перереєстрація 2 – одержання дозволів/погоджень 3 – ліцензування 4 – сертифікація та стандартизація 5 – процедури, пов’язані з експортом 6 – процедури, пов’язані з імпортом 7 – перевірки контролюючими органами