Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 2450.79kb.
- Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
- Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
- На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
- Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
- И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
- Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
- Общественный доклад, 1124.13kb.
- Законодавство та практика, 2584.73kb.
- Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.
Виявляється, що вовна є найзбитковішим видом продукції сільського господарства серед всіх, що аналізуються Державним комітетом статистики України.
Ситуація, коли закупівельні ціни на вовну становлять лише 20-30% реальної собівартості, зумовлена як зростанням витрат, так і безконтрольним, необґрунтованим встановленням закупівельних цін.
Внаслідок приватизації Харківської та Чернігівської фабрик первинної обробки вовни на ринку фактично утворилася ситуація, близька до олігопсонії1, що створює умови для проведення закупниками вигідної для них узгодженої цінової політики, спрямованої на штучне заниження цін.
Крім того, низька зацікавленість виробників у вітчизняній вовні зумовлена й іншими причинами. Для забезпечення потреб споживачів в полегшених тканинах, які користуються підвищеним попитом, необхідно використовувати тонку і напівтонку мериносову вовну.
В загальній структурі споживання така сировина становить 85-87%. Вітчизняна ж вовна має більшу товщину та низьку міцність волокна, в ній більше домішок, і вона гірше прядеться. З такої вовни практично неможливо виготовити пряжу високих номерів. Тому для виробництва тонких камвольних тканин вітчизняну вовну переважно не використовують. Вона йде на виготовлення суконних тканин та ковдр.
_________________________
1 Олігопсонія – це ринок, на якому значну частку закупівель здійснюють декілька (небагато) великих покупців. За умови проведення узгодженої політики, покупці мають змогу здійснювати тиск на ціни в напрямі їх зниження.
Провідними постачальниками вовни є південні та східні регіони: Автономна республіка Крим, Одеська, Донецька, Херсонська, а також Луганська та Запорізька області. У 2000-2004 рр. виробництво та реалізація вовни скорочувалися у всіх цих регіонах; незначне зростання спостерігалося лише у Донецькій області. На рис. 3.6 подається динаміка реалізації вовни за географічними регіонами.
Більше 60% загальних обсягів реалізації забезпечує південний регіон; його частка залишається майже стабільною. При абсолютному скороченні обсягів реалізації, зростає частка східного регіону (головним чином завдяки Донецький області). Третю позицію займає регіон Захід-Центр, далі – Схід-Центр, а найменше вовни реалізується у західному регіоні (у 2004 році – лише 2,4%).
Стан, що утворився у сфері виробництва вовни в Україні, може спричинити повну втрату вітчизняної сировинної бази.
РИСУНОК 3.6: РЕАЛІЗАЦІЯ ВОВНИ ЗА ГЕОГРАФІЧНИМИ РЕГІОНАМИ, ТОНН
Штучні та синтетичні волокна. Альтернативою і доповненням до натуральних волокон у виробництві текстилю є хімічні волокна, властивості яких можна змінювати у широких межах для використання як у чистому вигляді, так і у сумішах. Історично Україна мала власну базу виробництва хімічних волокон, яка була створена у 1960-70 рр. Підгалузь об’єднувала 5 спеціалізованих підприємств, розміщення яких в Україні визначалося наявністю водних (чотири підприємства розташовані в басейні Дніпра, в містах Чернігів, Київ, Черкаси, Житомир), паливно-енергетичних і трудових ресурсів, а також було орієнтовано на споживача готової продукції.
На сьогодні у підгалузі склалося вкрай складне становище, пов’язане із забезпеченням сировиною. Відсутність вітчизняної сировини, технологій виробництва прогресивних видів синтетичних волокон і ниток, зниження попиту текстильної промисловості через кризове становище в ній призвели до того, що виробництво хімічних волокон і ниток за 1991-2004 рр. скоротилося майже в 5 разів і становило у 2004 р. 36,6 тис. тонн (у 1990 р. – 179,2 тис. тонн).
На рис. 3.7 подано динаміку виробництва хімічних волокон і ниток у 2000-2004 рр.
У 2003-2004 рр. спостерігалося деяке пожвавлення виробництва. Частка штучних волокон у 2000 р. складала 52%, у 2003 р. – 48%, даних про розподіл загального випуску по видах у 2004 р. немає.
РИСУНОК 3.7: ВИРОБНИЦТВО ХІМІЧНИХ ВОЛОКОН І НИТОК, ТИС. ТОНН
З 5 провідних підприємств галузі сьогодні фактично працює лише три. З 1996 р. не випускає продукцію (віскозне волокно) Сокальський завод хімволокна, майже припинив роботу ВАТ «Київське хімволокно», різко знизили випуск продукції ВАТ «Житомирський завод хімволокна» (з 2004 р. не працює) та ВАТ «Чернігівське хімволокно». Стабільно працює тільки ВАТ «Черкаське хімволокно» на давальницький сировині.
Надамо стислу характеристику діяльності основних виробників.
ВАТ «Черкаське хімволокно» спеціалізується на виробництві віскозних ниток 67-166 Дтекс та включає в себе три виробництва. І-II виробництва випускають віскозну нитку центрифугальним методом формування, III-є виробництво – безперервним методом формування.
В 2004 році випуск продукції здійснювався, в основному, з давальницької сировини згідно з контрактом між ВАТ «Черкаське хімволокно» та швейцарською посередницькою фірмою «United Technology Corporation SA». Через посередницьку фірму було реалізовано 12812 т віскозної нитки в країни дальнього зарубіжжя; споживачами виступали підприємства Італії, Німеччини, Туреччини, Тайваню, Ірландії, Хорватії, Японії, Іспанії, Словенії.
ВАТ «Чернігівське підприємство «Хімволокно»» – одне з провідних хімічних підприємств України. До його складу входять виробництва: капронових технічних ниток для кордних тканин та технічних виробів, ниток текстильного призначення, анідних технічних ниток для кордних тканин та технічних виробів, товарів народного споживання.
Підприємство виготовляє кордні нитки (капронові і анідні), поліамідні нитки (текстильні, трикотажні, технічні та багатокруточні для рибальства та зашивання мішків), поліамідні мононитки (ліску) і волокна, поліпропіленові мононитки тощо. Продукцію підприємства отримують більше 800 підприємств й торгових баз України та країн близького зарубіжжя.
ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» – один з найбільших виробників поліамідних волокон в Україні. До асортименту продукції входять текстильні (кордні, технічні та швейні) нитки, мононитки, поліамідний гранулят і штапельне волокно.
Продукція заводу широко відома в Росії, Білорусі, Прибалтиці, Молдові, країнах Закавказзя та інших країнах. Тривале співробітництво пов'язує завод з фірмами Німеччини, Австрії, Ірландії, Болгарії, Словаччини, Пакистану, Угорщини, Італії, Бельгії, Голландії, Кореї, Польщі. Житомирський завод хімічного волокна був оголошений банкрутом у 1998 році і знову почав працювати в січні 2001 року після дворічної зупинки.
Робота заводу стала можливою після рішення арбітражного суду, що призупинив діяльність ліквідаційної комісії на підприємстві, і після укладення договору з фірмою «Fertrade» про давальницьку переробку капролактаму – сировини для виробництва хімічних ниток. Проте, за останніми даними, у 2004 р. роботу знову припинено.
Аналіз роботи провідних виробників хімічних волокон свідчить, що майже все виробництво складають нитки високоміцні із віскози, серед них нитки текстильні і нитки синтетичні для кордної тканини і технічних виробів. Переважна частина текстильних ниток експортується.
У той же час, вітчизняні виробники не можуть забезпечити всього асортименту хімічних волокон, який потрібен текстильникам. Наприклад, необхідні для виробництва шовкових тканин поліефірні волокна і нитки та поліакрилнітрильні волокна, діапазон
використання яких дуже широкий у текстильній промисловості України, завозяться з Російської Федерації, Білорусі, країн Західної Європи тощо.
На рис. 3.8 подана динаміка імпорту хімічних волокон за видами у 2000-2004 рр. Обсяги імпорту волокон невпинно зростають (приблизно на 20,6% за рік).
Переважну частку в структурі імпорту представляють волокна штапельні синтетичні, не піддані кардо- чи гребнечасанню, причому частка цих волокон з часом зростає й у 2005 р. досягла майже двох третин всього обсягу імпорту.
З 2004 р. Україна почала імпортувати й волокна штучні, не піддані кардо- чи гребнечесанню, обсяг їх імпорту також швидко зростає.
Частка синтетичних та штучних волокон, підданих кардо- чи гребнечесанню, є значно меншою; зовсім мало імпортують відходів хімічних волокон.
РИСУНОК 3.8: ОБСЯГИ ІМПОРТУ ХІМІЧНИХ ВОЛОКОН У 2000-2005 РР., ТОНН
На рис. 3.9 подається структура забезпечення внутрішніх потреб у хімічних волокнах на протязі 2000-2004 рр. (частина, що забезпечується власним виробництвом, розрахована як обсяг виробництва волокон мінус обсяг їх експорту за порівняними категоріями). Кардинальні зміни в структурі хімічної сировинної бази помітні навіть на протязі 5 років: якщо у 2000 р. імпорт складав 31,6%, то у 2004 р. – вже 48,5%.
РИСУНОК 3.9: СПІВВІДНОШЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ІМПОРТНОЇ ХІМІЧНОЇ СИРОВИНИ ДЛЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТИС. ТОНН
На підставі аналізу стану сировинної бази текстильної промисловості на початку технологічного ланцюжка (у агропромисловому секторі і хімічній промисловості), можна зробити висновок, що практично по всіх напрямах текстильна промисловість поступово втрачає вітчизняну сировинну базу та переорієнтується на імпорт як натуральних, так і хімічних волокон, оскільки вони є більш прийнятними за співвідношенням ціни і якості.
Розглянемо подальші технологічні переходи, вже у межах сектору текстильної промисловості. Вид діяльності «прядіння волокон» перетворює волокна на пряжу та нитки, які в свою чергу стають вихідною сировиною для виробництва тканин текстильних, матеріалів текстильних інших, трикотажних тканин та трикотажних виробів (див. рис. 3.1). На цьому переході до вітчизняної сировини (пряжі і ниток), постачальниками якої виступають безпосередньо прядильні виробництва текстильних комбінатів, знову додається імпортна сировина. І якщо ткацькі виробництва текстильних комбінатів більшою мірою (але теж не виключно!) задовольняють свої потреби пряжею власного виготовлення, то, скажімо, трикотажні фабрики явно надають перевагу імпортній. За словами експерта – співробітника Броварської трикотажної фабрики «Софія», з пряжі вітчизняних виробників неможливо виготовити вироби належного рівня якості, які були б конкурентоспроможними навіть на внутрішньому ринку, не кажучи вже про зовнішній. Пряжа провідних текстильних комбінатів (ВАТ ТО «Текстерно», ЗАТ КСК «Чексіл», ВАТ «Демітекс»), виробництво якої сертифіковане за міжнародними стандартами серії ISO тощо, не завжди влаштовує трикотажників за ціною. Оскільки купувати нелегальну сировину офіційні виробники вважають неприйнятним, єдиним шляхом забезпечити себе ресурсами залишається закупівля стокових залишків імпортної пряжі.
Співвідношення пряжі вітчизняного і імпортного виробництва у складі сировинної бази виробників тканин текстильних, матеріалів текстильних інших, тканин та виробів трикотажних подане на рис. 3.10 (частина, що забезпечується власним виробництвом, розрахована як обсяг виробництва пряжі мінус обсяг її експорту за порівняними категоріями).
РИСУНОК 3.10: СПІВВІДНОШЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ІМПОРТНОЇ ПРЯЖІ ЯК СИРОВИНИ ДЛЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТИС. ТОНН
В цілому, обсяги використання вітчизняної сировини зменшуються (в середньому на -7,7% за рік), імпортної – зростають (в середньому на 27,1% за рік). Частка імпортної пряжі зросла з 16,8% у 2000 р. до 42,1% у 2004 р.
Далі на рис. 3.11-3.14 подані аналогічні співставлення по окремих видах пряжі (вовняна, бавовняна, лляна, хімічна).
РИСУНОК. 3.11: СПІВВІДНОШЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ІМПОРТНОЇ ВОВНЯНОЇ ПРЯЖІ ЯК СИРОВИНИ ДЛЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТИС. ТОНН
РИСУНОК 3.12: СПІВВІДНОШЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ІМПОРТНОЇ БАВОВНЯНОЇ ПРЯЖІ ЯК СИРОВИНИ ДЛЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТИС. ТОНН
РИСУНОК 3.13: СПІВВІДНОШЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ІМПОРТНОЇ ЛЛЯНОЇ ПРЯЖІ ЯК СИРОВИНИ ДЛЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТИС. ТОНН
РИСУНОК 3.14: СПІВВІДНОШЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ІМПОРТНОЇ ХІМІЧНОЇ ПРЯЖІ ЯК СИРОВИНИ ДЛЯ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТИС. ТОНН
Поточні потреби виробництва у лляній пряжі майже повністю забезпечуються вітчизняною сировиною, дещо більшою є частка імпорту щодо вовняної та бавовняної пряжі. Що ж до хімічної пряжі, то тут, навпаки, переважну частину забезпечує імпорт.
Основними виробниками пряжі на українському ринку є провідні текстильні комбінати:
- ВАТ ТО «Текстерно», м. Тернопіль;
- ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», м. Херсон;
- ЗАТ КСК «Чексіл», м. Чернігів;
- ЗАТ «Черкаський шовковий комбінат», м. Черкаси;
- ТОВ ВО «ТК-Донбас», м. Донецьк;
- ВАТ «Демітекс», м. Полтава;
- ЗАТ «Житомирська лляна мануфактура», м. Житомир;
- ЗАТ «Волинський шовковий комбінат», м. Луцьк)
та прядильно-ткацькі фабрики середнього розміру, але, оскільки вони виступають не лише постачальниками сировини, але й основними конкурентами-гравцями на ринку текстильної продукції, їх докладна характеристика подається нижче, у розділі 5 «Конкуренція».
Зрештою, зупинимось на останньому технологічному переході, представленому на рис. 3.1, а саме, розглянемо текстильні тканини та матеріали текстильні інші як сировинну базу виробів з текстилю (насамперед білизни постільної).
Відразу зазначимо, що в даному випадку кількісне зіставлення на зразок зроблених вище практично неможливе, оскільки тканини та матеріали текстильні інші, окрім експорту та використання в якості сировини для досліджуваної товарної групи, використовуються і для інших цілей – пошиття одягу та безпосередньої реалізації роздрібним споживачам.
Тому, спираючись на матеріали експертних інтерв’ю, можливо лише зазначити, що для постільної білизни, рушників, занавісок та штор й інших текстильних виробів використовуються тканини як вітчизняного, так і імпортного походження (імпорт переважно з країн Азії, тобто недорогі тканини).
Вітчизняні виробники сировини – ті ж самі текстильні комбінати та прядильно-ткацькі фабрики середнього розміру, які детально охарактеризовані нижче (у розділі 5 «Конкуренція»).
МОДЕЛІ ПОСТАЧАННЯ СИРОВИНИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ СЕКТОРА
Постачання сировини (волокон, пряжі і ниток, для окремих видів діяльності – тканин) підприємствам текстильного сектору здійснюється за досить широким спектром моделей (рис. 3.15): напряму від виробників сировини, через вітчизняних та іноземних гуртових посередників, від іноземного замовника на умовах переробки давальницької сировини. Пріоритетність конкретних моделей постачання сировини розрізняється залежно від того, про який саме вид діяльності в рамках текстильного сектора йде мова (докладніше нижче). Проте в цілому можна стверджувати, що навіть протягом 2000-2005 рр. відбуваються помітні зрушення в бік зменшення частки прямих
поставок від виробників і зростання ролі оптово-посередницької ланки в системі дистрибуції. За цей період зафіксовано також розширення географії регіонів походження сировини за рахунок більш широкого представлення країн далекого зарубіжжя.
Найбільш складними є моделі постачання волокон для прядильних виробництв (рис. 3.15), оскільки до більш загальних схем тут в деяких випадках додається ланка первинної обробки сировини поза границями текстильного сектору. Щодо вітчизняної сировини (ліва частина рис. 3.15), то постачання вовни може здійснюватися як безпосередньо виробниками аграрного сектору на прядильно-ткацьке підприємство (наприклад, ЗАТ КСК «Чексіл» самостійно здійснює миття вовни перед прядінням), так і підприємствами первинної обробки (Харківською та Чернігівською фабриками первинної переробки вовни). Вовну овечу для прядильних виробництв реалізує також і найпотужніший в Україні оптовий посередник на ринку текстилю – торговельно-виробничий концерн «Текстиль-Контакт» (підрозділ «ТК-Ресурс», головний офіс – м. Київ, вул. Серафімовича, 3-а).
РИСУНОК 3.15: МОДЕЛІ ПОСТАЧАННЯ СИРОВИНИ ДЛЯ ПРЯДИЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
Поставки іноземної сировини переважно здійснюються через іноземних / вітчизняних торгових посередників. Наприклад, іноземне підприємство (ІП) «Альтеко» (Київська обл., с. Софіївська Борщагівка) пропонує текстильникам волокно поліефірне штапельне силиконизоване, регенероване, легкоплавке бікомпонент тощо виробництва Кореї, Китаю, Індії, Білорусії. Сировина іноземного походження може надходити також на давальницьких засадах – напряму виробнику або через вітчизняного посередника, який займається розміщенням давальницьких замовлень на вітчизняних підприємствах. Але, як вже зазначалося вище, саме у прядильному виробництві давальницька схема менш поширена порівняно, наприклад, з виробництвом трикотажу.
Відносна пріоритетність моделей постачання вітчизняної або імпортної сировини залежить від цільового призначення кінцевої продукції (пряжі). У прядінні бавовняної, вовни і пряжі з хімічних волокон для вироблення високоякісної пряжі використовується майже виключно імпортна сировина, а для виробництва пряжі низьких номерів й невисокої якості, зокрема для технічних потреб – сировина вітчизняного походження.
На рис. 3.16 подаються моделі схем постачання пряжі для ткацького виробництва, виробництва матеріалів текстильних інших та трикотажних тканин і виробів.
Потужним оптовим посередником на ринку пряжі (причому таким, що працює з сировиною як вітчизняного, так і імпортного походження) є знову-таки ТВК «Текстиль-Контакт» (підрозділ «ТК-Ресурс»: бавовняна пряжа ткацького та трикотажного призначення, сумішева пряжа – бавовна, поліефір, віскоза, поліакрилонітрильне волокно, льон; напіввовняна пряжа трикотажного призначення №32/2).
Помітну роль на ринку відіграє також посередницьке підприємство ТОВ «ТД-Комерційний центр» (м. Київ, вул. Магнітогорська, 1).
У його асортименті – широкий спектр ниток та пряжі для панчішно-шкарпеткового виробництва, пряжі ткацького та трикотажного призначення, швейних ниток, високоміцних швейних ниток, вишивальних ниток, поліпропіленових мультифіламентних ниток, високоміцних поліпропіленових ниток тощо.
Прикладом вітчизняної компанії, яка представляє на внутрішньому ринку виключно пряжу іноземних партнерів, є КА «Алтекс» (м. Одеса, вул.. Мінська, 6). Підприємство пропонує пряжу провідних турецьких фабрик («АТАТЕКС», «ТАС» тощо). У асортименті – бавовновміщуюча та бавовняна пряжа для виробництва панчішно-шкарпеткових виробів і трикотажу; пряжа з синтетичних волокон – поліаміду, поліестеру, поліпропілену, яка широко застосовується як у трикотажному, так і у ткацькому виробництві; еластичні нитки – лайкра та латекс, як оплетені, так і не оплетені.
Фактично спектр пряжі, яку можна придбати на території України у оптових посередників, є дуже широким. Проте проблеми для виробників часто створюють ціни. Наприклад, трикотажній продукції доводиться конкурувати на внутрішньому ринку з дешевою продукцією «тіньового» та контрабандного походження, а отже, офіційні виробники теж намагаються забезпечити якомога нижчий рівень цін. Для цього замість офіційних посередників на території України виробники вимушені звертатися безпосередньо до іноземних посередників (наприклад, німецьких) і купувати стокові партії пряжі – це виявляється значно дешевше.
РИСУНОК 3.16: МОДЕЛІ ПОСТАЧАННЯ СИРОВИНИ ДЛЯ ТКАЦЬКОГО ВИРОБНИЦТВА, МАТЕРІАЛІВ ТЕКСТИЛЬНИХ ІНШИХ ТА ТРИКОТАЖНИХ ТКАНИН І ВИРОБІВ
Зрештою, на рис. 3.17 подані моделі постачання тканин як сировини для виробництва виробів з текстилю.
За структурою ці моделі практично не відрізняються від розглянутих на рис. 3.16; єдина відміна – оптових посередників на українському ринку тканин сьогодні значно більше, ніж на ринках волокон та пряжі. Провідні позиції займає знову-таки ТВК «Текстиль-Контакт» (бавовняні, сумішеві, вовняні, напіввовняні, синтетичні тканини та прикладні матеріали). Крім того, добре відомі такі торгові фірми, як ПП «Текском» (м. Бориспіль Київської області), ПП «Вітер моди. Тканини» (м. Дніпропетровськ), ТОВ «Моноліт-Текстиль» (м. Київ), ТОВ «Торговий дім «Південний» (м. Сімферополь), «Гранд Текстиль» (м. Харків), ТОВ «Торговий дім «І-квадрат»» (м. Київ), ТОВ «Укртекстилькоопторг» (м. Донецьк) та багато інших.
РИСУНОК 3.17: МОДЕЛІ ПОСТАЧАННЯ СИРОВИНИ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ВИРОБІВ З ТЕКСТИЛЮ
Результати анкетного опитування керівників та менеджерів підприємств текстильного сектору містять оцінки розповсюдженості різних моделей постачання сировини лише щодо виготовлення продукції на експорт. Але, враховуючи, що це досить значна частина продукції (48,3%), варто ще раз згадати, що сировину і матеріали українського походження використовували 53,6% обстежених підприємств, імпортовану сировину і матеріали – 50% підприємств, сировину за давальницькими схемами – 39,3%. Частка вітчизняної сировини є досить високою. Можна впевнено прогнозувати, що для продукції, призначеної для внутрішнього ринку, частка вітчизняної сировини навряд чи буде меншою.
Щодо перспектив розвитку посередницької ланки на ринку текстилю, можна послатися на думку експерта – Генерального директора ТВК «Текстиль-Контакт» Олександра Соколовського: «…Як оптовий постачальник текстилю, ми зацікавлені в тому, щоб внутрішнє виробництво… розвивалося в Україні не лише в сфері одної операції – пошиття. В ситуації, коли великі швейні фабрики практично не закуповують тканини самостійно, розвиток текстильного бізнесу відбувається дуже важко. У той же час, самі фабрики втрачають 15-20% рентабельності, навіть не намагаючись самостійно зробити готову продукцію і запропонувати її ринку. Плюс прозорість кордонів… і, як наслідок, підприємства конкурують не між собою, а з контрабандними постачальниками».
Цю ж думку розвиває і комерційний директор ТВК «Текстиль-Контакт» Валентин Рудаков: «Наша компанія на ринку вже більше 10 років. Це одна з найбільших мережних українських компаній з ідеологією торговця. Але у випадку вільної торгівлі з Китаєм, перспектив для нашого підприємства немає. Отже, залишимо у країні частину фінальної обробки, а ткацтво та прядіння перенесемо у Китай або, скажімо, Узбекистан, де є своя виробнича база. Оптова торгівля тканинами – наш основний напрям, і, якщо нас змусять закрити виробництво в Україні, то ззовні, крім втрати робочих місць, нічого не відбудеться. Доведеться продавати китайські тканини».
СТРУКТУРА ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ
Традиційно одною з причин низької конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках вважається висока енергоємність, зумовлена, з одного боку, пануванням застарілих ресурсномістких технологій у більшості галузей та сфер діяльності, і з іншого, відсутністю традицій дбайливого ставлення до витрачання енергії.
За роки незалежності енергоємність української продукції на одиницю ВВП зросла більш ніж у два рази. На сьогодні цей показник України перевищує відповідні показники Польщі й США – більше ніж у 3 рази, Німеччини – більш ніж у 5 разів, Китаю – більш ніж у 6.
При цьому енергоємність української продукції продовжує зростати, тоді як провідні
індустріальні країни світу цей показник у себе постійно зменшують.
Згідно з прогнозом Міністерства енергетики США від 2000 року, навіть якщо Україна зможе вдвічі зменшити енергозатратність своєї економіки у наступні 20 років, цей показник буде залишатися приблизно в 2,5 разів вищим ніж в інших країнах (О.Довженко. Зачакловані кола // Українська правда. – 29 червня 2005).
Останнім часом проблеми енергоємності продукції знову опинилися у центрі уваги в зв’язку із кризою, спричиненою переходом на ринкові відносини у розрахунках за енергоносії з Російською Федерацією. В світлі євроінтеграційних спрямувань України та її намірів щодо вступу у СОТ додаткове зростання енергоємності ставить на межу виживання деякі галузі економіки.
З метою з’ясування ситуації щодо впливу вартості енергоносіїв на конкурентоспроможність продукції текстильного сектору, у анкетному опитуванні керівників та менеджерів підприємств передбачено відповідний блок питань. Результати аналізу отриманих в ході анкетування відповідей подаються нижче.
На думку респондентів, відсоток вартості енергоносіїв у собівартості виробленої у 2005 р. продукції їх підприємств варіює від 0,5 до 60,0% і в середньому становить 12,7%. Надто високий розмах варіації спричинений як технологічною неоднорідністю виробництв текстильного сектору, так і тим, що керівники не досить чітко уявляють собі оцінюваний показник, оскільки не звикли систематично його контролювати.
На наступне запитання – «Чи робить Ваше підприємство кроки для переходу до режиму ощадливішого споживання енергоресурсів?»– всі 100% респондентів відповіли «так, підприємство активно робить такі кроки», що свідчить про дуже високий рівень актуальності розглядуваної проблеми.
Спектр заходів щодо економії енергоресурсів виявився досить різноманітним. В табл. 3.2 подано рейтингове впорядкування названих заходів.
ТАБЛИЦЯ 3.2: РЕЙТИНГОВЕ ВПОРЯДКУВАННЯ ЗАХОДІВ ЕКОНОМІЇ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ
| Зміст заходу | % відповідей |
| Енергозберігаючі технології | 22,2 |
| Котельні нового типу | 11,1 |
| За рахунок нового обладнання | 11,1 |
| Жорсткий контроль за економією | 11,1 |
| Обладнання приміщень (вікна, двері) | 5,6 |
| Мало задіяних споживачів електроенергії | 5,6 |
| Переобладнання | 5,6 |
| Намагаємося працювати у першу зміну | 5,6 |
| Раціонально розвішуємо лампи | 5,6 |
| Встановлення парових котлів чеського виробництва | 5,6 |
| Перехід на менш енергоємне обладнання | 5,6 |
| Перехід на більш дешеві енергоносії | 5,6 |
| Система повертання конденсату на котельню | 5,6 |
| Менше працюємо у темний час доби | 5,6 |
| Щомісячна бонусна система за економію | 5,6 |