Ця публікація була видана завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (usaid) в рамках Контракту No. 121-c-00-00-00831-00
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 2450.79kb.
- Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих Фондом Євразія, Агентством США з Міжнародного, 626.67kb.
- Проект додаток до рішення сесії міської ради VІ скликання, 496.62kb.
- На тлі світового досвіду, 6808.62kb.
- Верховна Рада України Програма сприяння Парламенту України університету Індіани Запрошують, 73.59kb.
- И в России выполнен в рамках Программы поддержки гражданского общества «Диалог» (irex), 825.27kb.
- Конференция проводится в рамках программы партнёрства Правительства Красноярского Края, 1401.51kb.
- Общественный доклад, 1124.13kb.
- Законодавство та практика, 2584.73kb.
- Доповідь підготовлено в рамках проекту "Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів, 687.28kb.
Порядок проведення сертифікації продукції у відповідності до прийнятої моделі (схеми) у загальному вигляді передбачає:
- подання до органу з сертифікації заяви (укр., рос., англ.) на сертифікацію продукції;
- подання документації для сертифікації, що додається до заяви згідно переліку документів;
- розгляд у органі з сертифікації заяви на сертифікацію продукції та аналіз наданої документації;
- прийняття рішення щодо заяви із зазначенням схеми (моделі сертифікації;
- для заявленої на сертифікацію продукції, що випускається серійно: обстеження виробництва / або атестація виробництва / або сертифікація (оцінка) системи управління якістю виробництва;
- відбір та ідентифікація зразків продукції для проведення сертифікаційних випробувань;
- проведення сертифікаційних випробувань зразків продукції;
- аналіз отриманих результатів і прийняття рішення про можливість видання сертифікату відповідності;
- занесення сертифікованої продукції до реєстру Системи УкрСЕПРО, видання сертифікату відповідності, укладення ліцензійної угоди (укр., англ.);
- технічний нагляд за сертифікованою продукцією;
- інформація про результати робіт з сертифікації продукції.
В системі УкрСЕПРО розрізняють сертифікацію партії продукції (або одиничного виробу) та сертифікацію продукції, що виготовляється серійно.
Під час сертифікації партії продукції (або одиничного виробу), що надійшли на територію України за конкретним інвойсом, сертифікат видається на конкретно заявлену продукцію, що зазначена у інвойсі. В цьому випадку в сертифікаті зазначають розмір партії, номер інвойсу, код ТН ЗЕД, назви та адреси заявника та виробника продукції.
При сертифікації одиничного виробу або партії продукції вітчизняного виробництва сертифікат також видається на конкретні заявлені вироби. Термін дії сертифікату, як правило, становить 6 місяців, максимально – до 1 року.
При сертифікації продукції, що виготовляється серійно, можливо застосування різних моделей (схем) сертифікації (табл. 2.3).
ТАБЛИЦЯ 2.3. МОДЕЛІ СЕРТИФІКАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, ЩО ВИГОТОВЛЯЄТЬСЯ СЕРІЙНО (ЗА ДСТУ 3413-96 «ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ СЕРТИФІКАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ»)
| Модель (схема) | Термін дії сертифікату відповідності на продукцію |
| Сертифікація продукції за схемою з аналізом документації, наданої заявником (без обстеження виробництва) | До одного року |
| Сертифікація продукції за схемою з обстеженням виробництва | До двох років |
| Сертифікація продукції за схемою з атестацією виробництва | До трьох років |
| Сертифікація продукції за схемою з сертифікацією (оцінкою) системи управління якістю виробництва | До п’яти років |
Крім обов’язкової, можливе проведення також добровільної сертифікації, в процесі якої визначається відповідність параметрів продукції вимогам нормативних документів, які зазначені заявником. Як правило, це мають бути вимоги безпеки, що наведені у діючих в Україні нормативних документах. В іншому процедури добровільної сертифікації відповідають процедурам обов’язкової сертифікації в Системі УкрСЕПРО.
Варто зазначити, що проведення робіт з добровільної сертифікації суттєво підвищує конкурентоспроможність сертифікованої продукції, дозволяє виробнику більш ефективно брати участь в тендерних конкурсах, більш активно закріплюватися на ринку України.
Як обов’язкова, так і добровільна сертифікація в Системі УкрСЕПРО здійснюється на предмет відповідності продукції, процесів або послуг діючим в Україні стандартам.
Згідно до Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-ІІІ, ст. 1, стандарт – це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу. Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством; застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим для виробника чи постачальника у тому випадку, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.
Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:
- національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;
- стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.
У табл. 2.4 представлена система Національних стандартів України (ДСТУ), що діють у сфері текстильної промисловості. Ця система є досить розвиненою (в цілому 121 Національний стандарт).
Більшість стандартів затверджені у 1993-94 рр.; проте останнім часом оновлення стандартів здійснюється досить активно, і в системі присутні стандарти 2002-2003 рр.
ТАБЛИЦЯ 2.4: СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ (ДСТУ) В ТЕКСТИЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ
| Код | Назва групи стандартів | Кількість |
| 59-ТЕХНОЛОГІЯ ТЕКСТИЛЬНОГО ТА ШКІРЯНОГО ВИРОБНИЦТВА | ||
| 59.020 | Технологічні процеси текстильної промисловості | 3 |
| 59.060 | Текстильні волокна: | 13 |
| 59.060.01 | Текстильні волокна взагалі | 2 |
| 59.060.10 | Натуральні волокна | 3 |
| 59.060.20 | Хімічні волокна | 7 |
| 59.060.30 | Мінеральні та металічні волокна | 1 |
| 59.080 | Вироби текстильної промисловості | 102 |
| 59.080.01 | Текстиль взагалі | 18 |
| 59.080.20 | Пряжа | 14 |
| 59.080.30 | Текстильні полотна | 20 |
| 59.080.40 | Тканини з покривом | 1 |
| 59.080.50 | Линви та мотузи | 11 |
| 59.080.60 | Текстильні покриви на підлогу | 17 |
| 59.080.70 | Геотекстильні матеріали | 1 |
| 59.080.99 | Інші вироби текстильної промисловості | 20 |
| 59.100 | Матеріали для зміцнювання композитів | 2 |
| 59.100.10 | Текстильні скловолоконні матеріали | 1 |
| 59.100.30 | Арамідні матеріали | 1 |
| 59.120 | Текстильне устаткування | 1 |
| 59.120.50 | Фарбувально-опоряджувальне устаткування | 1 |
Що ж до стандартів більш низьких рівнів (технічних умов (ТУ) та інших нормативних документів (НД), то в Україні введені нові правила подавання на реєстрацію ТУ(інших НД) та змін до них, а також їх реєстрації. Ці правила установлені в ДСТУ 1.3:2004 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначення технічних умов» та в ДСТУ 1.6:2004 «Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів». Згідно до цих умов, підприємства мають змогу самостійно розробляти та затверджувати у встановленому порядку ТУ та НД для добровільної сертифікації.
В рамках оцінки сучасної ролі стандартизації і сертифікації за національними стандартами у легкій промисловості, варто навести дослівно висловлювання з цього приводу заступника директора департаменту регуляторної політики при Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України Олександра Бородині: «У нас багато в чому громіздка і надумана система сертифікації промислової продукції. Вона знищила виробництво дитячого асортименту. Його виробляється у 100 разів менше, ніж 15 років тому. Жорсткі рамки – дуже часто годівниця для того, хто забороняє. СОТ потребує від України визнання оцінок відповідності, які прийняті у Європі. Там на цілий ряд товарів запроваджені документи, що гарантують безпеку, наприклад, на товари з хімічними барвниками. Україна їх не визнає. Тому, коли швейна промисловість імпортує матеріал, який супроводжується європейським сертифікатом, він оголошується недійсним. Виробник витрачає час і кошти на отримання українського сертифіката, а якщо врахувати швидкість зміни матеріалів в легкій промисловості… Багато надуманих бар’єрів Україна вимушена буде відмінити» (Текстиль плюс. – 2005. - № 5. – С.8-10).
Не менш жорсткі оцінки містяться у зверненні учасників Всеукраїнського форуму «Відродження легкої промисловості – справа державна» (м. Київ, 6 вересня 2005 р.) до Президента України. Зокрема, зазначається, що «…митними органами ігнорується визнання європейських сертифікатів на продукцію, яка в Україні не має аналогів.
Наприклад, в усьому світі існує 5-6 відомих світових концернів, які виробляють барвники і хімію для виробництва текстилю. Всі заводи сертифіковані по ISO, Eco-Tex і т.д. Українська митна лабораторія перевіряє всі коди і надає висновок, повністю ігноруючи всі європейські сертифікати, змінюючи коди на власний розсуд. А мета – знайти код, де ставка мита найвища».
Характеристика стану справ із запровадженням стандартизації та сертифікації у текстильному секторі України буде неповною без розгляду результатів анкетування керівників і менеджерів підприємств.
На рис. 2.18 представлений розподіл відповідей на запитання «Чи підлягає продукція вашого підприємства обов’язковій стандартизації в Україні?». За даними рис. 2.18 не буде помилкою вважати, що стандартизації підлягає приблизно половина текстильної продукції.
Для тих виробників, що мають досвід роботи зі стандартами, призначене питання про ступінь їх відповідності сучасним вимогам.
РИСУНОК 2.18: РОЗПОДІЛ ПІДПРИЄМСТВ ЗА СТУПЕНЕМ НЕОБХІДНОСТІ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ, %
На рис. 2.19-2.20 представлені результати оцінки респондентами ступеня актуальності деяких проблем, пов’язаних із застарілими вітчизняними стандартами. Оцінка «0» означає, що діючі стандарти не є застарілими; оцінка «1» відповідає мінімальному ступеню актуальності проблеми, оцінка «5» – максимальному ступеню актуальності.
Рис. 2.19 свідчить, що більшість респондентів не вважає існуючі стандарти застарілими. Математичне сподівання оцінки становить 1,86 бали, що відповідає рівню актуальності проблеми менше 2.
Розгляд відповідей на три наступних питання (рис. 2.20-2.22) призводить до майже аналогічних висновків. Зауважимо, що скрізь «середніх» оцінок найменше, і виробники виражено поділяються на дві групи: більшість (близько 60%), яка не вважає дані проблеми актуальними, та меншість (до 20%), що дуже опікується даними проблемами.
РИСУНОК 2.19: РОЗПОДІЛ ОЦІНОК АКТУАЛЬНОСТІ ТВЕРДЖЕННЯ «ЗАСТАРІЛІ СТАНДАРТИ НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ СУЧАСНИМ ТЕХНОЛОГІЯМ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ»
РИСУНОК 2.20: РОЗПОДІЛ ОЦІНОК АКТУАЛЬНОСТІ ТВЕРДЖЕННЯ «ПРОДУКЦІЯ, ВИГОТОВЛЕНА ЗГІДНО ДО ЗАСТАРІЛИХ СТАНДАРТІВ, НЕ КОРИСТУЄТЬСЯ ПОПИТОМ НА РИНКУ»
РИСУНОК 2.21: РОЗПОДІЛ ОЦІНОК АКТУАЛЬНОСТІ ТВЕРДЖЕННЯ «ЗАСТАРІЛІ СТАНДАРТИ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ РОЗШИРИТИ АСОРТИМЕНТ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА»
РИСУНОК 2.22: РОЗПОДІЛ ОЦІНОК АКТУАЛЬНОСТІ ТВЕРДЖЕННЯ «ДОТРИМАННЯ ЗАСТАРІЛИХ СТАНДАРТІВ ПРИЗВОДИТЬ ДО ЗНАЧНОГО ЗБІЛЬШЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, ЩО РОБИТЬ ЇЇ НЕКОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЮ НА РИНКУ»
Порівнюючи математичні сподівання оцінок по розглядуваних проблемах (в порядку розгляду – 1,86; 1,92; 1,64; 1,92), можна зробити висновок, що застарілість стандартів, на думку підприємців, в першу чергу зумовлює зниження попиту на продукцію та зростання її собівартості. Меншою мірою респонденти погоджуються з тим, що застарілі стандарти не відповідають сучасним технологіям, і зовсім не вважають, що існуючі стандарти заважають розширювати асортимент продукції.
Наступне питання з’ясовує, яка частка продукції текстильних підприємств підлягає обов’язковій сертифікації в Україні (аналіз відповідей – на рис. 2.23). Тут ситуація виглядає дещо інакше: рівень обов’язкової сертифікації – лише 29,3% (щодо стандартизації – 43,0%), частково сертифікують продукцію 25,0% і зовсім не сертифікують – 45,7% (щодо стандартизації ця цифра становила лише 40,9%). Отже, рівень обов’язкової сертифікації у текстильному секторі є помітно нижчим, ніж рівень обов’язкової стандартизації.
РИСУНОК 2.23: РОЗПОДІЛ ПІДПРИЄМСТВ ЗА СТУПЕНЕМ НЕОБХІДНОСТІ СЕРТИФІКАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ, %
Два останніх питання розглядуваного блоку анкети стосуються рівня запровадження в текстильному секторі України міжнародної сертифікації.
Згідно до результатів анкетування, система міжнародної сертифікації в галузі поступово запроваджується: 22,5% обстежених підприємств мають міжнародні сертифікати на продукцію, 14,6% - сертифікати ISO на систему управління якістю (деяка частина з них має обидва види стандартів), але 76,4% не мають нічого з переліченого (рис. 2.24). Далі, з тих, хто на даний момент не має міжнародних сертифікатів, лише 5,1% розпочали процес сертифікації продукції та 3,8% - процес сертифікації системи якості (рис. 2.25). Ще по 23,1% планує розпочати процеси сертифікації продукції / систем якості в майбутньому. Взагалі не планують сертифікувати продукцію 71,8%, систему якості – 73,1% респондентів.
РИСУНОК 2.24: РІВЕНЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СЕРТИФІКАТІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ТЕКСТИЛЬНОГО СЕКТОРА, %
Отже, проведений аналіз стану стандартизації та сертифікації в секторі текстильних виробів дозволяє зробити висновок, що національна система стандартів у галузі є досить розвиненою, але складною і громіздкою. Хоча деяка частина виробників не вважає існуючі стандарти застарілими та такими, що створюють перешкоди для їхньої діяльності, проте об’єктивно ці стандарти не повністю узгоджені із міжнародними, реально ускладнюють здійснення зовнішньоторговельних операцій й нерідко слугують підставою для адміністративного тиску на виробників з боку організацій, що здійснюють сертифікацію.
3. СИРОВИНА ТА РЕСУРСИ
ОПИС СИТУАЦІЇ НА РИНКУ СИРОВИНИ ТА ОСНОВНИХ ВИРОБНИКІВ СИРОВИНИ
Одною з ключових передумов підвищення конкурентоспроможності продукції українських виробників на вітчизняному й світових ринках є використання сировини належного рівня якості, а отже, формування й розвиток сучасної багатопрофільної сировинної бази.
Специфіка текстильного сектору щодо забезпечення сировинними ресурсами полягає в тому, що кінцева продукція одних видів діяльності у глобальному технологічному ланцюжку виступає сировинною базою для інших видів діяльності. На рис. 3.1 подається склад технологічного ланцюжка перероблення сировини у текстильному секторі, з якого видно, що основними постачальниками сировини виступають агропромисловий сектор (постачає шовк, бавовну, льон, коноплі та джут, а також вовну) та хімічна промисловість (постачає хімічні волокна).
РИСУНОК 3.1: ПЕРЕРОБЛЕННЯ СИРОВИНИ У ТЕКСТИЛЬНОМУ СЕКТОРІ
Розглянемо більш детально стан сировинної бази на початку технологічного ланцюжка, а саме в агропромисловому секторі (по окремих видах сировини) та хімічній промисловості.
Шовк (натуральний). Протягом 2000-2005 рр. на території України первинна переробка шовку не здійснювалося; імпорт шовкової сировини також не мав місця.
Бавовна. Після розпаду СРСР бавовна для України стала повністю імпортною сировиною. Це стало одною з провідних причин кризи у текстильній промисловості, яка була зорієнтована на переробку значних обсягів сирої бавовни з Середньої Азії.
На кінець 1999 р., після підписання «Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про поставки продукції на еквівалентній взаємопов’язаній основі в 1999-2000 роках» та прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 25.11.99 р. № 2141 про заходи щодо виконання цієї Угоди, у сфері виробництва бавовняних волокон і пряжі відбулися певні позитивні зрушення. Сьогодні Україна закуповує бавовну не лише у країнах Середньої Азії, а й у далекому зарубіжжі, причому як вихідну сировину (бавовну, піддану та не піддану кардо- чи гребнечесанню, а також відходи бавовни), так і бавовняну пряжу та нитки.
На рис. 3.2. подано динаміку обсягів імпорту первинної бавовняної сировини у 2000-2005 рр. Обсяг імпорту є нестійким, хоча в цілому спостерігається тенденція до зростання. Переважну частку імпорту складає бавовна, не піддана кардо- чи гребнечесанню (89,1-97,3% загального обсягу у натуральному вимірянні), незрівнянно меншу – бавовна кардо- чи гребнечесана (щоправда, її частка потрохи зростає – від 0,1 до 4,4%). Імпортуються також відходи бавовни – від 2,6 до 10,2%.
РИСУНОК 3.2: ДИНАМІКА ІМПОРТУ БАВОВНЯНОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНУ, ТИС. ТОНН
Для зменшення залежності текстильної промисловості від імпортної сировини існують плани відновити вирощування бавовнику в південних областях України. Бавовник вирощували на початку 50-х років в Україні в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях та в Криму.
Це давало промисловості до 30 тис. тонн бавовни, що відповідає теперішній потребі легкої промисловості.
Виконані Херсонським інститутом зрошуваного землеробства у 1993 р. дослідні роботи показали економічну перспективність цього напрямку з врахуванням кліматичних умов півдня України.
Під керівництвом Херсонської облдержадміністрації розроблено Програму вирощування та переробки бавовнику в Херсонській області на 2004-2005 рр. За умов її реалізації на полях Херсонщини є можливість вирощувати бавовник на площі 6 тис. га, а у разі збільшення посівів до 60 тис. га, можна отримати 60 тис. т бавовни-сирцю або 20 тис. т бавовни-волокна. Реалізація зазначеної Програми потребує вкладення 48,2 млн. грн.
Проте, розраховувати на серйозний розвиток вітчизняного бавовнярства на території України у найближчі 10-15 років не доводиться, до того ж якість місцевої бавовни залишає бажати кращого.
Льон. На відміну від бавовни льон є для України практично повністю сировиною вітчизняного походження. На рис. 3.3 подана динаміка валового збору волокна льону-довгунця у 2000-2004 рр. На перший погляд, динаміка є позитивною (обсяг збору збільшився протягом розглядуваного періоду в 2 рази). Проте, враховуючи, що у 1985 р. Україна збирала не 16, а 116 тис. тонн, а у 1990 р. – 108 тис. тонн, то виробництво льону в Україні скоріше потрібно відновлювати.
Враховуючи, що вихід текстильних волокон з льону-сирцю становить приблизно 75-85%, можна оцінити обсяги вітчизняного виробництва лляних волокон – близько 13-14 тис. тонн на рік.
РИСУНОК 3.3: ВАЛОВИЙ ЗБІР ВОЛОКОН ЛЬОНУ-ДОВГУНЦЯ, ТИС. ТОНН
Щодо імпорту лляних волокон, то він, наприклад, у 2003 р. становив менше 1% загального розміру сировинної бази у натуральному вимірянні, у 2004 р. – близько 6%. Динаміка імпорту подана на рис. 3.4; обсяги імпорту є нестійкими, але внаслідок незначної частки імпорту це майже не впливає на загальні обсяги виробництва у галузі.
РИСУНОК 3.4: ІМПОРТ ВОЛОКОН ЛЛЯНИХ, ПАЧОСІВ ТА ВІДХОДІВ ЛЬОНУ, ТОНН
Варто зауважити, що переважна частина вироблених в Україні лляних волокон призначена для експорту. Сьогодні чисто лляні і напівлляні тканини завдяки унікальному комплексу гігієнічних властивостей користуються великим попитом на Заході, де значно дорожчі за бавовняні. Вітчизняний же споживач не готовий сплачувати значні суми за лляні тканини. Тому продавати лляні волокна за кордон виробникам значно вигідніше (так, у 2004 р. експортовано близько 75% загального обсягу виробництва волокна). Проте потреби вітчизняної промисловості також в цілому задовольняються.
Враховуючи високу залежність вітчизняної текстильної промисловості від імпорту сировини та сприятливі кліматичні й історичні умови в Україні для вирощування льону, Міністерством промислової політики України розроблено проект Концепції Загальнодержавної інноваційної програми відродження та розвитку лляної промисловості України на 2006-2010 роки (29 вересня 2005 р.). Концепція аналізує
сучасний стан льняного комплексу України, визначає мету, основні завдання та механізми державної підтримки лляної промисловості, а також етапи реалізації інноваційної програми та очікувані результати.
Зокрема, зазначається, що особливе значення для виробництва сумішевих пряж, тканин і нетканих матеріалів має бавовноподібне волокно котонін, продукт котонізації короткого льоноволокна й відходів тіпання. Виробництво пряжі з котонізованого льоноволокна в суміші з бавовною дає можливість скоротити потреби в бавовні на 50%.
Механізм реалізації Програми полягає в здійсненні комплексу цільових інноваційних заходів, орієнтованих на наступні завдання:
- розвиток сировинної бази лляного комплексу;
- розвиток текстильної промисловості за рахунок льоносировини;
- розширення сфери використання льоносировини в інших галузях;
- створення нормативної та еталонної бази льонопродукції;
- сприяння розвитку ринку льонопродукції;
- освітнє, наукове та інформаційне забезпечення;
- охорона навколишнього природного середовища.
Реалізація основних напрямів розвитку аграрного сектору лляної галузі, на думку розробників Програми, дозволить:
- збільшити до 2010 року посівні площі льону-довгунця до 100 тисяч гектарів;
- довести обсяг виробництва льоноволокна починаючи з до 2010 року до 62-65 тисяч тонн, у тому числі тіпаного льону до 31-32,5 тисяч тонн;
- забезпечити щорічний обсяг виробництва насіння льону-довгунця високих репродукцій на рівні 50 тисяч тонн, починаючи з 2010 року;
- забезпечити стабільність у роботі сільськогосподарських підприємств;
- освоїти технології вирощування льону-кудряшу на площі щонайменше 50 тисяч гектарів у різних регіонах України;
- зберегти наявні, відновити й створити нові виробничі потужності по виробництву льоносировини та випуску готової лляної продукції;
- відновити близько 150 тисяч і створити більше 50 тисяч нових робочих місць, насамперед, у найбільше економічно складних регіонах.
Вовна. За останні десятиріччя сировинна база вовняної промисловості України суттєво змінилась. В цілому обсяг виробництва цього виду сировини в Україні в 2000 році (3,4 тис. т) становив лише 11,4% від обсягу виробництва 1990 року (29,8 тис. т). Протягом 2000-2005 рр. спад продовжувався, хоча його темпи дещо уповільнилися: в 2000 р. виготовлено 3,4 тис. тонн, в 2005 р. – 3,216 тис. тонн.
На рис. 3.5 представлено склад сировинної бази вітчизняної вовняної промисловості (враховуючи, що вихід митої вовни з 1 тонни вовни-сирця становить приблизно 50%). Відбувається поступове заміщення вітчизняного виробництва імпортом: у 2000 р. співвідношення власного виробництва та імпорту в натуральному вимірянні становило 47 : 53, у 2005 р. – 27 : 73.
РИСУНОК 3.5: СПІВВІДНОШЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ІМПОРТУ ВОВНЯНОЇ СИРОВИНИ, ТОНН
Основною причиною падіння виробництва вовни є економічна неефективність цієї діяльності в поточній ситуації. В табл. 3.1 представлена рентабельність виробництва вовни у 2000-2004 рр.
ТАБЛИЦЯ 3.1: РІВЕНЬ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ВОВНИ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ, %
| Роки | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 |
| Рентабельність | -75,8 | -69,6 | -78,9 | -75,4 | -74,7 |