Недосєкіна т. В. Історія рідного краю

Вид материала

Документы

Содержание Тема 6. «історія краю в іі пол. хх ст.-поч. ххі ст.» 2. Дніпропетровщина у 1953-1964 рр.

Подобный материал:

• Урок літератури рідного краю для 10 класу Тема: «Образ рідного села Валер’янівки, 154.89kb.
• Історія рідного краю, 1340.61kb.
• Методичні рекомендації щодо участі у всеукраїнській історико-географічній експедиції, 74.97kb.
• Конкурс знавців рідного краю «Моя Мала Батьківщина», 131.44kb.
• Умови всеукраїнської історико-географічної експедиції, 286.49kb.
• План І. Історія відкриття музею II. Музейна експозиція Розділ Військова історія краю, 107.17kb.
• 645-річчю села Хащувате присвячується, 1291.82kb.
• Позакласний захід, 391.82kb.
• Тема: Природа наш спільний дім, 93.96kb.
• Багрянцем покрила у лузі калину, 94.37kb.

ТЕМА 6. «ІСТОРІЯ КРАЮ В ІІ ПОЛ. ХХ СТ.-ПОЧ. ХХІ СТ.»


15. «Союз непорушний республік радянських»

Зміст: Розвиток промисловості та сільського господарства облас-ті у післявоєнні десятиріччя. Голодомор 1946 р. Економіч-ні реформи. Дисиденти. Ракетобудівний комплекс Дніпро-петровщини. Духовне житті в краї. Екологичні проблеми.

Очікування результатів:

• Розуміння процесів та подій, які відбувалися в області у 1945-1991 рр.;
  
• Знання причин зміцнення економічного та політичного потенціалу області.
  

1. Дніпропетровщина у 1945-1953 рр.

Промисловість. Особлива роль у розв’язані завдань 4 п’ятирічного плану відбудови та розвитку народного господарства України відво-дилася промисловості Дніпропетровської області. На відбудову за-лізниці було асигновано 855 млн крб. На початку 1946 р. був капі-тально відремонтований 2-ярусний залізничний та автомобільний міст через Дніпро у Дніпропетровську, що збільшило обсяг переве-зення вантажів майже у 2 рази у 1946 р. проти 1944 р.

На Дніпропетровській швейній фабриці ім. Воло­дарського у січні 1946 р. вперше у швейній промисловості України було введено в дію 2 механізованих конвеєри, а у квітні – перший струм дала відбудована Криворізька ДРЕС.

За успішне виконання завдань уряду щодо забезпечення вве-дення в дію першої черги заводу „Запоріжсталь” Дніпропетровський завод металоконструкцій був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

У вересні 1947 р. почала діяти перша черга Нікопольського Південнотрубного заводу та був зданий в експлуатацію перший в СРСР стан „Великий штифель”, який випускав безшовні труби ве-ликих діаметрів для нафтової і газової промисловості. У тому ж році став до ладу єдиний в країні цех суцільнокатаних коліс для ваго-нобудівної промисловості на заводі ім. К.Лібкнехта.

Особливу роль у соціально-економічному розвитку СРСР віді-грало будівництво автозаводу на околиці Дніпропетровська, розпо-чате в 1945 р. Вже у 1947 р. був зібраний перший автомобіль ДАЗ-150 „Українець”, у наступні роки випущені перший автомобіль-амфібія ДАЗ-483 та самоскид ЗІС-585. Однак у 1951 р., у зв’язку із загостренням воєнно-технічного суперництва між СРСР і США, за-вод кардинально змінив свій профіль, ставши одним із най потуж-ніших підприємств оборонної промисловості та отримавши пізніше нову назву – Південний машинобудівний завод (ПМЗ).

У 1948 р. були відбудовані всі шахти і рудники Криворізького та Марганцевого басейнів, видобуток залізної руди у 1950 р. на 18 % перевищив рівень 1940 р. Були відновлені 5 домен, 19 мартенів, 15 прокатних станів, 8 трубозварювальних і трубопрокатних агрегатів, 5 коксових батарей.

Стахановський рух, що виник у роки довоєнних п’ятирічок, на-бував сили і після війни. Трудовий рекорд встановив сталевар заво-ду ім. Петровського С.П. Лобода. 12 травня 1946 р. він зварив швід-кісну плавку за 4 год. 20 хв. замість 8 год., отримавши 11 т сталі при нормі 4,66 т. Сталевар того ж заводу І.М. Невчас тим же методом перевиконав план на 1 376 т сталі, що дорівнювало майже річній нормі, за що був нагороджений орденом Леніна.

Вже у 1950 р. на підприємствах області швидкісні методи праці застосовували 47 сталеварів, 54 вальцювальника, 275 верстатників, 27 бригад прохідників Криворіжжя. Але гонитва за рекордами не-рідко затуляла справжню картину. Так, на заводі ім. Петровського протягом 1948-1949 рр. річний план випуску основних видів про-дукції не виконувався, лише за один рік (1949) відбулося понад 60 великих аварій та 755 нещасних випадків, а втрати від бракованої продукції становили понад 17 тисяч тонн металу.

Головною рисою командної економіки радянського зразка була експлуатація трудового ентузіазму народу, його беззаперечної готовності до чергової самопожертви в ім’я „світлого майбутнього”. Так, під час будівництва трубопрокатного цеху Нікопольського з-ду тисячі робітників „виявили бажання” допомогти будівельникам і монтажникам та взяти участь у недільниках, відпрацювавши на бу-дівництві не менше 8 годин. Таким чином, на спорудженні цього об’єкту було безкоштовно відпрацьовано понад 240 тисяч годин. А мешканці обласного центру протягом 1945-1950 рр. відпрацювали на суботниках і недільниках близько 30 млн. годин.

Завдячуючи напруженій праці робітників області та неймовір-ній концентрації матеріальних і людських ресурсів на вирішальних ділянках виробництва, у 1950 р. металургійна галузь перевищила довоєнний рівень на 15 %, у 4 рази перевищили випуск продукції машинобудівники, підприємства легкої промисловості збільшили випуск продукції порівняно з 1946 р. у понад 2,5 рази. У Дніпропет-ровську були відновлені та побудовані протягом 5 років понад 360 тис. кв. м житла, збільшена потужність міського водоводу, відновле-ні всі трамвайні маршрути, з’явився перший тролейбусний маршрут „Залізничний вокзал – парк ім. Т.Г. Шевченка”.

Сільське господарство. Поступово заліковували рани, заподія-ні війною, й селяни області. Врожай довелося вирощувати у надзви-чайно важких умовах. Так, 2 китайгородські колгоспи Царичансь-кого району на 2263 га орної землі мали лише 177 пар коней і волів та 4 трактори. Оранку вели на коровах, або копали землю лопатами. Проте у районі таким чином було виконано 60 % польових робіт.

Планувалося, що Україна в 1946 р. отримає в середньому 6,9 ц зерна з гектара. Але до всіх негараздів та негод додалася страшна посуха і, фактично, врожай по республіці становив 3,8 центнера зернових з гектара.

У документах Дніпропетровського облвиконкому відзначалося тяжке становище населення області. Так, 25 грудня 1946 р. секретар обкому КП(б)У та голова обласної ради депутатів трудящих у допо-відній записці на ім’я секретаря ЦК КП(Б)У Д.С. Коротченка та го-лови Ради Міністрів України М.С. Хрущова повідомляли про збіль-шення випадків голодування і захворювання в області та прохали про надання термінової продовольчої допомоги. Зокрема, в записці вказувалося, що „у Павлоградському р-ні набряки від голоду й озна-ки дистрофії встановлені у тисячі родин з кількістю утриманців до 3 чоловік, у Нікопольському р-ні – 437 сімей, у Щорсівському р-ні – 225 сімей, позбавлених будь-яких засобів харчування. Аналогічне ста­новище в багатьох інших районах”. Далі мова йшла про те, що хворіли у більшості випадків сім’ї загиблих воїнів, переселенці з Польщі, репатрійовані, непрацездатні самітні люди похилого віку і багатодітні, голова сім'ї яких був або відсутній, або непрацездатний через інвалідність. Спостерігалися випадки залишення дітей батька-ми, що живуть у сільській місцевості, у громадських місцях міст – на вокзалах, у виконкомах міських і районних рад, у міліції та інших установах.

Таке становище спостерігалося прак­тично в усіх районах та містах області, що дає підстави стверджувати: голод 1946-1947 рр. був не стільки наслідком післявоєнної розрухи на селі, скільки ре-зультатом злочинної політики сталінського керівництва щодо селян.

Попри величезні труднощі, у дуже стислий історичний термін – на кінець 4 п'ятирічки – в основному були загоєні рани, заподіяні сільському господарству війною, хоча й здійснювалося це виключно командно-адміністративними методами.

Колгоспи та радгоспи області одержали від держави 3759 трак-торів, 195 нових комбайнів, 500 моторів для ремонту старих ком-байнів, 303 молотарки, 185 локомобілів, 577 автомашин, 1335 оди-ниць причіпного інвентаря. Із інших республік СРСР в область було завезено 7280 голів великої рогатої та 4200 голів дрібної худоби, 27 570 коней. Посівні площі області пере-вищили рівень довоєнного 1940 р. на 14,4 тис. га. У 1951 р. кількість великої рогатої худоби зросла порівняно з довоєнним рівнем на 26,9 тис. голів.

Значну увагу радянські та партійні органи області приділяли організації шефської допомоги сільським районам, закріпивши за ними промислові, будівельні і транспортні підприємства. Так, заводи АНД р-ну Дніпропетровська протягом лише одного 1948 р. відремонтували для підшефних колгоспів, МТС і радгоспів 20 дви-гунів, 25 насосів, відбудували і розширили зрошувальну сітку в кол-госпах на площі 1028 га. Підприємства Жовтневого р-ну Дніпропет-ровська надали технічну допомогу на суму понад 1,5 млн. крб. підшефним колгоспам Павлоградського та Магдалинівського р-нів.

Кращі сільські трудівники області були відзначені високими урядовими нагородами. Героєм Соціалістичної Праці став Г.І. Бай­да (колгосп „Комуна”Новомосковського р-ну), який на площі 576 га зі-брав урожай та намолотив 8 000 ц зерна. Багатьох послідовників в області та країні мав Герой Соціалістичної Праці, лауреат Держав-ної премії кукурудзовод М.О. Озерний (колгосп „Червоний парти-зан” Верхньодніпровського р-ну), який вивів новий сорт кукурудзи «Партизанка».

Поряд із цим слід констатувати, що рівень життя працівників колгоспів залишався досить низьким, адже вони не отримували на-лежної матеріальної винагороди за свою працю. До середини 1950-х рр. селянська родина жила фактично за рахунок прибутку з особис-того господарства, який становив 70-80 % від усього доходу сім’ї.

Соціальна сфера. Матеріальний рівень життя жителів області був вкрай низький. Особливо гострою залишалась продовольча проблема. Карткова система зберегалася до кінця 1947 р.

Попри всі труднощі та негаразди післявоєнного часу, потроху зростав життєвий рівень населення. Збільшення чисельності місько-го населення через появу нових підприємств потребувало швидкого відновлення комунального господарства, соціальної інфраструктури міст. До 1 600 млн крб було вкладено у комунальне та житлове бу-дівництво міст області, відновлено і збудовано протягом тільки 2 післявоєнних років 1 209 тис. кв. м житлової площі.

На Дніпропетровщині значних успіхів досягла відбудова ме-реж закладів освіти, охорони здоров’я, торгівлі та громадського хар-чування. Так, у 1950 р. нараховувалося 1 830 загальноосвітніх шкіл проти 1 660 у 1940 р., працювало 15 вищих навчальних закладів. На кінець 1940-х рр. лише в обласному центрі працювало 14 лікарняно-поліклінічних закладів, 10 лікарень і диспансерів, а кількість лікарів в області збільшилася майже на 1 000 фахівців.

Застосування методу народної будови прискорило відновлення мережі закладів культури. Вже на початок 1948 р. в області діяли драматичні театри (український ім. Т.Г. Шевченка та російський ім. О.М. Горького у Дніпропетровську, театри у Кривому Розі, Дніпро-дзежинську та інших містах), обласна філармонія, близько 80 клубів і палаців культури, 192 бібліотеки. Колективи художньої самодіяль-ності області були об’єднані у 300 агітбригад, 500 драматичних, 480 хорових, 275 музичних, 116 танцювальних гуртів, 25 ізостудій. У парку ім. В.П. Чкалова у Дніпропетровську відновила роботу дитяча залізниця.

На тлі відбудови економіки та господарства посилювалася ідеологгічна обробка населення області, яке мусило невпинно підви-щувати свій „ідейно-політичний рівень” у системі політичної про-світи. За даними обласної партійної організації, на кінець 1948 р. ме-режа політпросвіту складалася з 1 676 політшкіл, 1 037 гуртків по вивченню історії ВКП (б), 490 гуртків по вивченню біографії Лені-на, де навчалися 51 тис. комуністів, 6 тис. комсомольців, 9 тис. поза-партійних, а ще 18 тис. осіб вивчали марксистсько-ленінську теорію самостійно. Роботу проводили 4 885 пропагандистів, з них 2 054 особи мали вищу освіту.

В області видавалися 2 обласні, 32 міські та районні газети, майже 8 тис. стінних газет, літературно-художній альманах „Вогні Придніпров’я” обласного відділення Союзу письменників України.

У цей час Дніпропетровську обласну партійну організацію протягом майже 3-х років очолював Л.І. Брежнєв (1906-1982 рр.). Народився Леонід Ілліч у Дніпродзержинську, там же закінчив гімназію, звідти почав свою партійну кар’єру. Вперше на роботу до Дніпропетровського обкому партії на посаду завідувача відділу він був висунутий в травні 1938 р., а вже в лютому 1939 р. його обрали секретарем обкому. Він керував евакуацією промислових підпри-ємств області на початку війни. Вдруге він приїхав до Дніпропет-ровська у голодному 1947-му. Повоєнний Дніпропетровськ завдячує йому швидким відновленням зруйнованого фашистами проспекту К.Маркса, відбудовою промисловості краю. Він особисто стежив за будівництвом автозаводу („Південний машинобудівний завод”). Оселився разом із родиною в особняку на Крутогірній вулиці (вул. Рогальова). Перебуваючи на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС з 1964 р. до 1982 р., Л.І. Брежнєв завжди підтримував творчі новації своїх земляків, всіляко сприяв розбудові області.

Репресії. Хоча у післявоєнний період в краї хвиля репресій трохи вщухла, однак вона не припинялася. Після звільнення області репресії були спрямовані на людей, які з тих чи інших причин залишилися на окупованій фашистами території. Наприклад, у допо-відній записці ректора Дніпропетровського держав­ного універси-тету від 10 січня 1948 р. повідомлялося про велику „засміченість” професорсько-викладацького складу. Зокрема, йшлося про тих вик-ладачів, які в силу різних причин пережили нацистський режим у місті. За даними ректора, у 1944-1945 навчальному році та­ких було 42 %, але до 1948 р. їх кількість скоротилася майже вчетверо. При-чому в ході „чистки” питання про їхні достоїнства як науковців та педагогів зовсім не розглядалися, важливим було лише встановлен-ня місця їх перебування у період війни.

До таборів потрапили також особи, які під час окупації отрима-ли статус „фольксдойчів”, і через цю належність до німецької нації мали певні привілеї – збільшення норми продовольства, звільнення від податків, надання кращого житла тощо. Вони розглядалися як зрадники з відповідними наслідками. Торкнулися каральні заходи й родичів тих, хто пішов на службу до окупантів – поліцаїв, служ-бовців різних установ. Їх дружини та діти віком від 16 років відправ-лялися на заслання, переважно до Казахстану.

Новий спалах репресій в Україні у післявоєнний час прийшовся на 1948-1949 роки. Тривав пошук нових „ворогів народу” й на Дніпропетровщині. Заарештовували та відправляли в заслання за обвинуваченням в антирадянській пропаганді, „троцькіз-мі” „українському буржуазному націоналізмі” тощо. Усього в облас-ті за післявоєнний період за „пропаганду” оунівських ідей було заареш-товано і притягнуто до криміальної відповідальності 429 осіб, більша частина яких на сьогодні реабілітована.

Потужний наступ був розгорнутий проти науково-технічної і творчої інтелігенції. На Дніпропетровщині „низькопоклонники”, „космополіти”, „ухильники” знайшлися у дер­жавному університеті, сільськогосподарському інституті та інших навчальних закладах. Так, Дніпропетровський обком у доповідній записці на ім’я секрета-ря ЦК ВКП(б) А.Жданова сповіщав, що ряд професорів і викладачів державного університету, гірничого і фармацевтичного інститутів широко користуються закордонними джерелами, а значить, по пуля-ризують праці буржуазних вчених й зовсім недостатньо ви-світлюють роль та місце вітчизняних наукових шкіл. Почався процес "наведення порядку” в літературі, театральному і кіномистецтві, взагалі у духовному житті області. Після сесії ВАСГНІЛ у серпні 1948 р., що засу­дила вчення основоположників генетики А.Вейсмана, Г.Менделя, Т.Моргана, за пошук їх послідов-ників взялися партійні організації вузів Дніпропетровська. З біб-ліотеки сільгоспінституту вилучили всі підручники з генетики.

Крім гучних політичних справ, в арсеналі репресивно-каральних методів чільне місце займало застосування різноманітних заходів щодо посилення трудової дисціплини на виробництві. Так, у 1949 р. лише у Дніпропетровську було засуджено до різних строків ув'язнення за самовільне залишення робочого місця та прогули понад 5 тис. осіб. Для порівняння вкажемо, що за хуліганство та крадіжку державного і особистого майна громадян у той же рік були позбавлені волі 852 особи, тобто у 6 разів менше.

Проте більшість людей не помічали жорстокості сталінського режиму і були морально готові беззаперечно виконувати найважчу роботу і будь-які вказівки влади за мінімальну винагороду.

2. Дніпропетровщина у 1953-1964 рр.

Промисловість. У роки 5 п'ятирічки значна увага приділялася питанням промислового розвитку Дніпропетровщини. Особливо швидкими темпами розвивалася ме­талургійна та горнорудна проми-словість. У 1955 р., порівняно з 1950 р., область збільшила вироб-ництво чавуну у 2,5 рази, сталі – у 2,2, прокату – у 1,9, труб – у 1,5, коксу – у 2,2, залізної руди – у 1,8, марганцевої – у 2 рази. За цей час у Кривбасі було споруджено 18 шахт, 6 кар’єрів, 5 заводів, серед яких Південний гірничозбагачувальний комбінат. Всього на Криво-ріжжя припадало 87,5 % видобутку всієї руди в Україні та майже 50 % загальносоюзної. Обсяг валової продукції всієї промисловості області збільшився на 98 % порівняно з 1950 р. Понад план про-дукції вироблено на суму 1 млрд. 45 млн. карбованців.

З будівництвом поблизу Павлограда першої вугільної шахти „Тернівська” було розпочато освоєння нового вугільного басейну Дніпропетровщини, який дістав назву Західного Донбасу. На кінець 1968 року тут працювало вже 4 кам’яновугільні шахти. Павлоград поступово перетворився на центр вугільного бассейну й отримав „титул” столиці Західного Донбасу. Навколо шахти „Тернівська”, яка у 1959 р. вже видала нагора перші тонни вугілля, виникло шах-тарське містечко Тернівка. У 1954 р. почалося будівництво смт Шахтарське, яке з 1960 р. дістало статус міста та було перейме нова-не на Першотравенськ. У цей же період розпочалася промислова експлуатація Перещепинського родовища природного газу.

Бурхливе зростання індустріальної могутності Дніпропетров-ська загострило про­блему його енергетичного забезпечення. Для її розв’язання у 1952 р. на острові Чаплі, що знаходився на лівому бе-резі Дніпра поблизу міста, розпочалося будівництво Придніпров-ської ДРЕС та міста-супутника Придніпровськ. Перший промисло-вий струм надійшов у 1954 р., а через 12 років, коли повністю було завершено будівництво всіх агрегатів станції, вона вийшла на по-тужність у 2,4 млн. кВт. Придніпровська ДРЕС стала найбільшою на той час тепловою станцією в СРСР і Європі.

У період з сер. 50-х рр. до сер. 60-х рр. значна увага була зосе-реджена на введенні в дію нових об’єктів, серед яких 3 домни (заво-ди ім. Дзержинського, ім. Петровського та „Криворіжсталь”), 3 мар-тенівські печі, конверторний цех („Криворіжсталь”), 5 прокатних станів, кисневі станції (заводи ім. Петровського та ім. Дзержин-ського), 3 трубозварювальних стани (завод ім. К.Лібкнехта), коксова батарея (Баглейський коксохімічний завод), друга черга Південного гірничозбагачувального комбінату, кілька шахт і кар’єрів по видо-бутку залізної та марганцевої руди загальною потужністю 18 млн т та інші об'єкти. Загальний обсяг капіталовкладень у розвиток мета-лургійної, гірничої, хімічної та інших галузей промисловості краю склав понад 10 млрд крб. На загальносоюзні потреби з області від-правлялося 52 % прокату чорних металів, труб та метизів – 74 %. Підвищувався технічний рівень виробництва. У 1956 р., уперше в СРСР, на заводі ім. Петровського було організовано виплавку сталі у конверторах із застосуванням кисню. Значно підвищився рівень механізації видобутку залізної і марганцевої руд. Підземна доставка залізної руди була механізована на 97 %, збирання породи при проходці гірничих виробіток – на 83 %, підземна відкатка – на 99 %.

Продукція промислових підприємств Дніпропетровщини кори-стувалася попитом не лише на теренах СРСР, а й в усіх країнах соціалістичної співдружності, на Кубі, у країнах Азії та Африки, в Англії, Франції, ФРН, Фінляндії, Греції, загалом у 50 країнах світу.

Успішно розвивалася машинобудівна промисловість області. Дніпропетровський завод пресів, який став до ладу у 1955 р., почав випускати гидравлічні преси зусиллям 200 т, Нікопольський маши-нобудівний завод ім. Леніна – розвантажувачі сипучих вантажів із залізничних платформ продуктивністю 300 т на годину, а криворізь-кий завод „Комуніст” збільшив випуск нового пневматичного об-ладнання для шахт. У 1957-1958 рр. машинобудівні заводи області налагодили виробництво 100 нових типів машин і механізмів.

У 1958 році була завершена електрифікація ділянки залізниці П’ятихатки–Нижньодніпровськ-Вузол, кілька станцій обла­днані еле-ктричною централізацією стрілок, здійснена реконструкція колій-ного господарства. Це сприяло прискоренню перевезень народного-подарських вантажів. Лише на При­дніпровській залізниці у 1957-1958 рр. вантажообіг збільшився на 23 %.

Продовжувала розвиватися й оборонна галузь. У Павлограді артилерійський полігон перетворили на підприємство не лише з ви-пробування, а й з розробки боєприпасів, яке через 4 роки стало фі-лією Південного машинобудівного заводу.

У 1958 р. на промислових підприємствах області було внесено понад 45 тис. раціоналізаторських пропозицій, з яких 28 тис. запро-ваджено у виробництво. Економія від їх застосування склала 140 млн крб.

За роки семирічки (1959-1965 рр.) на Дніпропетровщині були побудовані і введені до ладу 270 промислових підприємств і цехів, в тому числі 5 доменних печей, 6 гірничо-збагачувальних комбінатів, 14 залізорудних, 119 марганцевих шахт та кар’єрів, 11 прокатних станів, 3 вугільні шахти в Західному Донбасі. Першу продукцію у 1960 р. видав Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат. В області було електрифіковано 555 км залізничних колій, на 1 230 км шляху впроваджена тепловозна тяга. Обсяг промислової продук-ції зріс на 88 % замість 80 % за планом. Понад план було вироблено продукції на 800 млн. крб., що дорівнює обсягу всієї продукції в довоєнному 1940 р. У 1965 р. порівняно з 1958 р. випуск чавуну і сталі зріс у 1,9 рази, готового прокату – в 1,8, сталевих труб і залізної руди – в 1,7, марганцевої руди – в 1,2, мінеральних добрив – у 2 рази. Колективи металургійних підприємств області достроково виконали семирічку, виробивши понад план 5,7 млн. тонн чавуну, 7,4 млн. тонн сталі, 3,8 млн. тонн прокату.

На заводі ім. Петровського першою в області достроково вико-нала завдання 1954 р. бригада сталевара П.С. Махоти, якому було присвоєно звання „Кращий ста­левар Радянського Союзу”. Токар дніпропетровського заводу „Світлофор” А.А. Грищенко, застосо-вуючи швидкісні методи праці, виконував середньомісячні норми на 300-400 %. Тільки на заводі металоконструкцій ім. Ба­бушкіна до-строково завершили виконання своїх п’ятирічних планів понад 340 робітників.

За досягнуті успіхи 679 металургів та 167 будівельників Дніп-ропетровщини в 1958 р. було нагороджено ордена­ми і медалями СРСР. Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні 32 робіт-ника чорної металургії і 4 будівельника. За підсумками виконання семирічного плану 1959-1965 років було нагороджено орденами і ме­далями 2,5 тисячі трудівників Дніпропетровська, а 12 удостоєні звання Героя Соціалітичної Праці.

Під гаслами побудови комуністичного суспільства, проголоше-ними у 1961 р. новою Програмою КПРС, виник і поширився рух за право називатися колективом комуністичної праці. Ініціаторами ру-ху на Дніпропетровщині виступили комсомольсько-молодіжна бри-гада старшого горнового П.Лигуна доменної печі № 12 з-ду ім. Дзержинського і бригада трубоелектрозварювального цеху з-ду ім. Леніна, керована заслуженим металургом УРСР Г.Ситалом. Першим в області звання „Підприємство комуністичної праці” виборов з-д „Світлофор”.

Тільки на Дніпропетровщині в 1962 р. в русі за комуністичну працю брало участь 260 тис. трудівників промисловості і будівницт-ва, а звання „ударників комуністичної праці” було присвоє­но 8,5 тис. осіб, звання „колективів комуністичної праці” – 3 тис. колективів, у т. ч. 3 заводам, 103 цехам і 4 шахтам.