645-річчю села Хащувате присвячується
| Вид материала | Книга |
- Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету, 2611.19kb.
- Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
- Хрестителі Київської Русі. Тисячоріччю заснування Софії Київської присвячується, 149.24kb.
- Національна експозиція України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю снд, 313.44kb.
- Обласний фестиваль учнівської творчості, присвячений 20-річчю Незалежності України, 33.23kb.
- Публичный отчёт моу макарьевская сош за 2007 -2008 уч год, 508.08kb.
- Життєвих досвідів пізнання!, 1275.54kb.
- Листок Успенского храма села Мышкино, Троицкого храма села Горетово и Детского пансиона, 125.64kb.
- Концепция интеграции города и села и реструктуризации сельского хозяйства Исполнитель, 1608.81kb.
- Реферат на тему, 108.48kb.
645-річчю села Хащувате присвячується
Хащувате
„Кришталеві краплини-слова”
2007
-2-
Наша книга кольорова,
Наша книга чарівна!
Розгорни – і заговорить
Щиро, тепло, мов жива.
Сторінок торкнись блакитних –
Тут історія села.
Враз постане з віковіччя
Сива, славна давнина.
Сторінки гортай зелені –
Тут природа і натхнення.
Краще рідний край пізнай
І його оберігай!
До рожевих доторкнися,
У мандрівку не спізнися.
Книга, гід наш, поведе;
Розповість: Як? Що? і Де?
Ось – червоні і натхненні,
В книзі сторінки вогненні.
Честь, хвала усім по праву,
Хто селу приносить славу!
Помаранчеві сторінки
Заспівають пісню дзвінко.
Бо щасливий (треба знати) –
Мрію хто знайшов крилату.
Жовті – творчість осяйна
Юних „зірочок” села.
Золотисті, мов іскринки,
Цікавинки-намистинки.
Ще – додатки ми доклали
І про авторів згадали.
Що ж, читайте залюбки
І дорослі, й малюки.
-3-
Замість передмови
Привіт! Давайте познайомимося. Ми – веселі, допитливі дітлахи, члени літературно-поетичного гуртка „Кришталеві краплини-слова”, що діє на добровільних засадах при Хащуватській ЗОШ І-ІІІ ступенів Гайворонського району Кіровоградської області. Наш керівник – Іванова Ольга Миколаївна.
Ідея створення власної книги дуже сподобалася всім. Цікаво, хто читатиме нашу книгу? Так хочеться, щоб вона сподобалася і дорослим, і малятам. Хочеться, щоб про нашу маленьку Батьківщину дізналися усі. Повірте, вона того варта! Наш куточок рідної землі найкращий, наймальовничіший! І ми спробуємо це довести на сторінках „книжки-саморобки”.
Отож, Ви тримаєте в руках незвичайний творчий проект. Багато довелося попрацювати, щоб створити його. Ми писали твори, малювали малюнки, приносили фотоматеріали, шукали відомості у бібліотеках, записували розповіді старожилів. Звісно, щоб охопити все повністю, потрібно працювати не один місяць, та й одна книга не в змозі помістити в собі всієї історії краю, ввібрати в себе весь героїзм, всю славу та творчість односельчан; оспівати неймовірну красу і поетичність мальовничої нашої Батьківщини. Та все ж ми спробували доторкнутись серцями до витоків культурної спадщини та осягнути розумом історичне минуле рідного краю.
-4-
Чудернацькі асоціації
Погляньмо на карту Гайворонського району:
Що вона нагадує? Вирішили пофантазувати. І ось що вийшло:
-5-
Як бачимо, перший малюнок нагадує череп людини. Отже, можливо, наш район багатий на археологічні знахідки; можливо, багатий на розумних і талановитих людей.
Другий малюнок нагадує птаха. Можливо, тут водяться рідкісні види птахів; або ж у районі добре розвинене сільське господарство.
Третій малюнок нагадує бурячок чи редиску. Отже, можливо, район аграрний.
Четвертий – рибину. Можливо, район багатий на рибні ресурси.
А що, як наші асоціації не випадкові і обриси кордону Гайворонського району є символічними знаками, закодованою інформацією? Звернімося до серйозних наукових джерел та проаналізуймо результати нашого „дослідження”.
-6-
Історія мого села
Загальна характеристика району
Розпочнімо нашу розповідь. З чого? Звісно, з загальної характеристики району та історичної довідки. Їх ми відшукали у книгах Солгутовського Л.І. „Нариси з історії Гайворонського краю” і Павличука О. та Комірного О. „Гайворонщина – перлина Подільського краю”. Чомусь мимоволі захотілося написати не „краю”, а „раю”. Дійсно – рай, краса, загадковість...
Гайворонський район розташований на Правобережній Україні. Крайня західна точка Кіровоградської області лежить на південний захід від Гайворона. Через район протікає одна з найбільших рік України – Південний Буг.
Зручне географічне положення, помірний клімат, родючі грунти дали можливість зробити місцевість багатою і привабливою. З давніх давен тут оселялись люди. Про це свідчать знайдені на території сучасного району пам’ятки неоліту (VІІ-ІІІ тисячоліття до нашої ери), Трипільської та Черняхівської культур.
Найдавніші поселення VІІ-ІІІ тисячоліття до нашої ери виявлені поблизу багатьох населених пунктів (Солгутове, Могильне, Завалля, Жакчик, Березівка, Чемерпіль). В цей час від збиральництва і мисливства людина починає переходити до мотижного землеробства й скотарства.
Поблизу Гайворона, Солгутового, Могильного, Завалля та Жакчика виявлені поселення Трипільської культури (ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери).
Пізніше територія Прибужжя увійшла до складу земель, на яких почало формуватися основне ядро протослов’янських племен (кінець ІІІ – початок І тисячоліття).
Біля Хащуватого, Завалля, Солгутового, Соломії, Жакчика, Березівки, Чемерполя виявлені поселення ранньослов’янської Черняхівської культури (ІІ- VІ століття нашої ери).
-7-
У IX столітті територія району входила до складу Київської Русі. Згодом тут кочували печеніги, а з XII століття — половці. У середині XIII ст. південно-східне Поділля стало вотчиною татаро-монголів.
З 1648 по 1652 р. територія району входила до Козацької держави. Наш Прибузький край неодноразово спустошували набіги турків і кримських татар. А 1672 р. його окупувала турецька армія Мухаммеда IV разом з татарами. Окупація тривала до 1699 р.
Після третього територіального поділу Польщі Правобережжя України, в т.ч. наше Прибужжя, у 1793 р. приєднано до Росії. Відповідно до Указу Павла І від 21.11.1796 р. намісництво ліквідується і його територія в основному відходить до Подільської губернії. Населені пункти Гайворон, Струньків і Струньківський Ташлик, Поліампіль (Долинівка), Темна (Червоне), Вікнина, Берестяги, Мощена, Хащувата, Могильна, Сальків, Завалля увійшли до складу Гайсинського повіту, Солгутів, Вільшанка (Котовка), Соломія — до Ольгопільського, Бандурове, Казавчин, Юзефпіль (Бугове), Чемірполь, Таужна — до Балтського повіту. Адміністративним центром губернії був м. Кам’янець-Подільський, а з 1920 р. — м. Вінниця. У 1923 р. утворено Хащуватський район, який був переданий у 1932 р. до складу Грушківського району. До 1925 року територія Гайворонщини належала до Гайсинської, а потім до Первомайської округи, а після ліквідації округів — у 1932 р. — до Одеської області.
У 1933 р. Гайворон стає центром Грушківського району. У січні 1935 р. утворено Гайворонський район. Після чергового адміністративного поділу України район у 1954 р. передано з Одеської до Кіровоградської області. Рік 1962. Утворюється укрупнений Ульяновський район, до якого приєднуються Гайворонський і Голованівський райони. У 1962-1964 рр. Гайворон був центром виробничо-промислової зони (Гайворонський, Ульяновський і Голованівський райони). Відновлено Гайворонський район у січні 1965 р.
-8-
05.02.1965 р. відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР села Вікнина і Червоне були передані з Бершадського Гайворонському району.
Площа району нині становить 695,3 квадратних кілометрів. В населених пунктах проживає 44,5 тисячі чоловік. Середня густота – 64 чоловіки на квадратний кілометр.
Місцевість багата на поклади граніту (Гайворон, Салькове, Хащувате, Завалля, Соломія, Солгутове), гранітні гнейси, попадаються і мармуровидні вапняки. Сотні кубометрів гайворонського граніту використано на будівництво Одеського залізничного вокзалу і Московського метрополітену. На міцному фундаменті з гайворонського граніту стоять архітектурно привабливі будинки на Хрещатику в м. Києві. В межах Українського щита графіт попадається повсюдно, але ж промислове виробництво зосереджено на Заваллівському комбінаті.
Поклади каоліну виявлені в Долинівці, Соломії, Хащуватому, Сальковому.
Поширені торф (с. Таужне), пісок, червоно-бурі глини, суглинки і лес (глей), що використовуються для виробництва цегли, черепиці, лампачу. В Котовці залягають поклади піску, придатного для виготовлення скла.
Значні родовища руд виявлені в Хащуватому. Це марганцево-залізні руди, що залягають товстими до 7 метрів, майже вертикальними пластами серед біотипових гнейсів і кристалічних вапняків.
На основі розвідки виходів професор Хоменко підтвердив наявність промислових марганцево-залізних і марганцевих руд в районі Хащуватого, оцінюючи їх приблизно в 25 мільйонів тонн.
З метою збереження рослинного і тваринного світу в районі створено заказник загальнодержавного значення „Бандурівські ставки” та заказник місцевого значення – урочище „Сальківське”. Далеко за межами району відоме цілюще джерело мінеральної води „Іванкова криниця”.
-9-
Гайворонський район є індустріально-аграрний. На його території розташований залізничний вузол, промислові та сільськогосподарські підприємства та акціонерні товариства, фермерські господарства, автопідприємства, вузол поштового і електрозв’язку. Збережено будівельні і шляхові організації. Розвиваються малі підприємства та інші комерційні структури. ( З книг Солгутовського Л.І. „Нариси з історії Гайворонського краю” і Павличука О. та Комірного О. „Гайворонщина – перлина Подільського краю”.)
Цікаво? Отож-бо! Наші припущення виявилися правильними. Обриси кордонів району підказують, що тут є чим зацікавитися археологам, екологам, геологам, натуралістам, фермерам. Це – жарт, але у кожному жарті є хоча б краплина дійсності.
-10-
Німі свідки сивої давнини
Кургани... Стільки їх розкидано по Україні! Є вони і на околиці нашого села Хащуватого. Стоять невисокі, пологі, вкриті бур’яном. А навкруги – розорані поля...
Яку таємницю зберігають мовчазні кургани? Про що могли б розповісти? Можливо, під товстим шаром грунту вони приховують ознаки і докази існування трипільської та черняхівської культур; поховання скіфів чи сарматів (адже на території Гайворонщини знайдено кілька таких поховань, датованих ІІ-І ст. до н.е.) Можливо, тут сплять вічним сном наші славні предки, воїни-герої.
Багата історія рідного краю. Не все ще вивчено, не все ще досліджено. Багато запитань потребують відповідей; багато припущень – доказів.
На жаль, люди не завжди розуміють історичну значущість курганів. Є „горе-археологи”, що нищать, грабують кургани і цим самим завдають величезної шкоди історії минувшини; руйнують пам’ятки; оскверняють могили предків; паплюжать пам’ять про них.
-11-
Що в імені твоїм ?..
Погляньте ще раз уважно на карту Гайворонського району. Що написано в центрі? ХАЩУВАТЕ ! І цим усе сказано! Хащувате – серце району, найкоштовніша і найцентральніша перлина у разку намиста Гайворонщини.
Хащувате. Цікаво, а чому його так назвали? Іменувалось село спочатку Качучинка, а починаючи з початку XV стало називатися „містечко Хащевата”. Як стверджує Ю. Сіцинський у книзі „Труды Подольского историко-статистического комитета”, назва ця походить від слова хащі. Це слов’янське слово означає площу, що залишилась після вирубаного лісу.
Нашому селу виповнюється вже 645 років. Відоме воно ще з сивої давнини. У 1362 році поселення входило до складу Великого князівства Литовського. У ті часи тут була споруджена фортеця для захисту від нападів татар. Під селом збереглись підземні ходи. Ці своєрідні катакомби були вириті у ХІV-ХVІІ століттях і використовувались для схованок людей від чужинців.
Одного разу (трапилося це під час прокладання водопроводу у 1984 році) в ценрі села, за аптекою, раптом провалилася ділянка дороги. Допитливі старшокласники одразу вирішили дослідити утворене провалля. Дістали драбину, лопатами розчистили лаз і організували екскурсію для всіх бажаючих.
Ось що розповідають очевидці: „Спустившись під землю, одразу потрапляєш у доволі просторе приміщення розмірами 3 м х 2 м і висотою 2,4 м. З цього приміщення вправо і вліво ішли вужчі ходи: висотою до 1 м і шириною до 70 см. Сміливці проходили вглиб до 5-6 метрів і поверталися, бо далі ходи були завалені та й кисню не вистачало. Дуже тхнуло сірководнем”.
Дослідники-школярі знайшли надзвичайно товстий уламок скляної пляшки 40-х років та кістку, схожу на бивень. Екскурсії тривали один день. Наступного дня яму загорнули, але дослідження не припинилося. Допитливі хлопчаки знайшли вихід з катакомб на околиці села, біля річечки, в яру, порослому чагарником.
-12-
Усього було доволі
Нелегка, цікава і загадкова історія нашого села. Було воно у бувальцях, бачило усього на своєму віку: і розквіт, і занепад, і героїчні виступи селян.
У XVIII столітті село належало графу Потоцькому, який у 1754 році виділив землю для церковних потреб. Тривалий період через Хащувате пролягав головний шлях з Одеси до Києва. Але коли збудували Південно-Західну залізницю, цей шлях втратив своє значення.
У роки польського панування село було центром ключа (адміністративна одиниця), до складу якого входило 36 населених пунктів.
Відомо, що селяни підтримали гайдамацький виступ проти польської шляхти. 9 червня 1768 року хащуватський сотник Ярема Панко пристав до повстанського війська, яке йшло на Умань. Після взяття штурмом цього міста М. Залізняк посилає 200 гайдамаків з чотирма гарматами у Хащувате, щоб не допустити переправи татар через Південний Буг.
У 1847 році Хащуватський маєток купив поміщик Ю.А. Лопушанський. У 1850 році він переселив частину селян з Хащуватого на північний захід та захід і заснував Юліанівку (тепер Тополі) та Антоньове. Після смерті поміщика його сини довели маєток до повного розорення і в 1857 році він був проданий. Містечко Хащувате викупив лікар царя Олександра II Карель.
-13-
Мужній будинок
Будинок Кареля, будинок заможніх селян, руїни – по-різному називають у селі цю невизнану пам’ятку. Стоїть пусткою. Дивиться вікнами-проваллями на людей, що проходять мимо: хто байдуже зиркне, хто взагалі не помітить, хто зітхне з сумом: „Пропадає будівля!..”
А були ж і не такі часи. Він був окрасою села. Гарний, двоповерховий, з кованими загорожками, з кам’яним муром навколо. Та все минуло...
Пам’ятає часи, коли у його підвалі розташовувалася сільська бібліотека. Стелю підпирали дерев’яні колони. Підлога була встелена червоними килимами. Оживав, коли його зали наповнювалися щебетом веселих дітлахів. Та бібліотеку згодом зачинили...
Пам’ятає часи, коли був житловим будинком на кілька родин. Люди не шанували споруду. Згодом одна із стін почала валитися: дала про себе знати стара бойова рана (в роки Великої Вітчизняної війни, під час бомбардування влучив снаряд і зруйнував один куток, але будинок вистояв).
Усі покинули його. Згодом з’явилася табличка з надписом: „Продається”. Так хотілося викупити будинок, повернути йому минулу красу, відкрити музей, щоб усі могли милуватися старовинною красою, вивчати історію рідного краю. Та не по кишені виявилося.
Заростало бур’яном подвір’я; паслися кози, телята; валився мур... Нарешті з’явився „рятівник”, викупив будинок разом з подвір’ям та прибудовами. Звеселився будинок, але не надовго. Навкруг нього звівся високий мур, а на території планують зробити сховища та... свинарник. Майже в центрі села! Яке майбутнє подарує доля сивочолому будинку? Про це ніхто не знає...
-14-
Єврейське містечко
У 70-х роках XIX століття Хащувате стало волосним центром. У 1893 році в село було прокладено вузькоколійну залізницю. Починаючи з кінця XVIII і до першої половини XX століття цей населений пункт мав статус єврейського містечка.
У 1905 році в Хащуватому на 720 дворів з населенням 4335 чоловік діяли: православна церква, синагога, молитовний будинок, волосне управління, поштово-телеграфне відділення, сільський банк, міщанське управління, урядницький пункт, аптека, три аптечних склади, готель, чотири заїжджі двори, водяний млин, однокласне училище, церковно-парафіяльна школа.
З 1923 по 1932 рік Хащувате було центром району. Тут діяли початкова і 2 семирічні школи, хата-читальня, райсільбуд, лікарня. У 1930 р. Утворилось 5 колгоспів, які у 1950 р. Об’єднались в одну артіль. У 1931 р. Починає функціонувати МТС, яка стала однією з кращих в тодішньому СРСР.
Зазнало село людських втрат і від голодомору, штучно створеного сталінським режимом у 1932-1933 рр., і політичних репресій. Число загиблих і досі залишається невідомим.
Наш однокласник розпитав свого прадідуся, що приїхав у гості, про те, які страшні події відбувалися в 1932-1933 рр. І запротоколював розповідь.