645-річчю села Хащувате присвячується
Вид материала | Книга |
- Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету, 2611.19kb.
- Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
- Хрестителі Київської Русі. Тисячоріччю заснування Софії Київської присвячується, 149.24kb.
- Національна експозиція України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю снд, 313.44kb.
- Обласний фестиваль учнівської творчості, присвячений 20-річчю Незалежності України, 33.23kb.
- Публичный отчёт моу макарьевская сош за 2007 -2008 уч год, 508.08kb.
- Життєвих досвідів пізнання!, 1275.54kb.
- Листок Успенского храма села Мышкино, Троицкого храма села Горетово и Детского пансиона, 125.64kb.
- Концепция интеграции города и села и реструктуризации сельского хозяйства Исполнитель, 1608.81kb.
- Реферат на тему, 108.48kb.
Згіннік Ігор Вікторович
Згіннік Ігор Вікторович народився 1993 року в с. Хащувате Гайворонського р-ну Кіровоградської області. Природа щедро обдарувала дитину талантами. Над його колискою лунали українські пісні у виконанні мами та бабусі. Змалку хлопчина успадкував любов до пісні, до рідного краю. На мальовничих берегах Південного Бугу, під високим блакитним небом зростав і міцнів його талант, розквітала творчість. Так, навчаючись у 2-му класі, Ігор написав два вірші “У гаю” та “Листопад”, які згодом стали піснями. Музику до віршів написав харківський композитор Микола Ведмедеря. Зі своєю піснею “У гаю” Ігор виступав перед різною публікою, зокрема під час обласного семінару педагогів-дослідників та на Всеукраїнському конкурсі “Пісенні медобори”. Пісні, автором слів яких є Ігор Згіннік, друкувалися в газеті “Розкажіть онуку”.
Ігор постійно бере участь у шкільних, районних та обласних конкурсах, оглядах художньої самодіяльності, різноманітних святкових концертах. Де б він не виступав, публіка завжди зустрічає його з любов’ю. Здається, і не може бути інакше, адже Ігор дуже щирий, добрий, з відкритою душею.
Нести людям добро, радість, дарувати свій талант, – ось життєве кредо Ігоря. Так виховували його в родині, навчали в школі.
-71-
Щороку Ігор бере участь в обласному конкурсі “Пісенне перехрестя” та займає призові місця. 2005 рік виявився особливо плідним. Цього року Ігор здобуває призове ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі “Пісенні медобори”. Також стає учасником радіоконкурсу “Гості з майбутнього”, Всеукраїнського конкурсу “Перлини України” (м. Київ), міжнародного конкурсу “Вінець Овідія” (м. Іллічівськ).
Нікого не залишає Ігор байдужим. Він щедро дарує слухачам часточку своєї душі, свого палкого серця. Нині Ігор навчається в 7 класі Хащуватської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У нього все попереду: творчі злети, успіхи, перемоги, визнання. Хочеться, щоб Ігор не натрапляв на перешкоди та байдужість, заздрість та корисливість, які все ще мають місце в нашому суспільстві. А ще дуже хочеться, щоб про нашого Згінніка Ігоря почули люди; щоб його помітили і належним чином оцінили талант дитини; щоб підтримали, не дали зневіритися у власних силах; щоб він міг вільно нести у світ добре, прекрасне, вічне.
-72-
Притуляк Юрій Петрович
Притуляк Юрій Петрович народився в селі Хащуватому 1957 року. Ще з раннього дитинства хлопчина був закоханий у рідне село. Його вабили пороги Бугу; верби нашіптували таємничі слова; місячні ночі ніжно наспівували нікому нечутні мелодії. Так хотілося навчитися грати, так хотілося в музиці відтворити багатство співочої душі. І він навчився.
Закінчив школу в 1974 році. Навчався в Тюменському СГІ з 1981 по 1987 роки. У цей же час грав за сумісництвом в інструментальному джазовому ансамблі Будинку культури „Геолог”. З 1987 по 1997 рік – артист оркестру Новосибірського та Київського „Цирку на сцені”.
Він грав чудово, віртуозно, але ніколи не хизувався цим. Віддавав серце і душу людям, нічого не вимагаючи взамін. Інші, настирливіші, досягли вершин слави, а він не гнався за нею. І навіщо? Адже слава повинна знайти його сама. Обов’язково повинна прийти, бо хто, як не він, на неї заслуговує.
Інструментальні п’єси Юрія Петровича промовляють до людей словами. Не потрібно навіть оголошувати назви. Дійсно – талант! Дійсно – музика написана
-73-
серцем і душею. Його пісні зачаровують. Ніхто з композиторів у районі не може передати так відверто і точно почуття за допомогою музики. (Дод.4.)
Талант його зіркою сяє,
Душа чистотою чарує.
І серце, і музику, й слово
Із щирістю людям дарує.
Нічого для себе не просить:
Ні честі, ні слави, - лиш волі.
Він скромність узяв у дорогу
І пісню в дарунок від долі.
Ці слова присвячені саме йому – скромному, трудолюбивому, талановитому співцю. Доля не надто шанувала Юрія. Багато довелося пережити. Але за його плечима безліч конкурсів, багато перемог, які він завжди ділив з друзями.
Нині проживає у рідному селі і працює в районному Будинку культури. Навчає підростаюче покоління грати на гітарі. Усі дуже люблять Юрія Петровича – доброго, спокійного, терплячого учителя.
Нехай йому щастить у всіх починаннях!
Паламарчук Станіслав Ігорович
Паламарчук Станіслав Ігорович народився 1972 року в с. Хащувате. У школі навчався добре. Згодом закінчив медичне училище і працював у рідному селі.
Та доля не була поблажливою до нього. Трапилася біда і довгий час Станіслав Ігорович не міг повернутися на Батьківщину...
Туга за родиною, за селом розбудили у ньому талант до мистецтва; віра в Бога допомогла вистояти в тяжкі хвилини.
Нині Станіслав Ігорович проживає і трудиться у рідному селі. Його руки творять чудеса. Та що розповідати?.. Нехай роботи розкажуть самі про себе та про їх творця, талановитого Майстра. (Дод. 5.)
-74-
Хмарук Аліна Віталіївна
Мила, привітна, лагідна, надто скромна. Природа щедро наділила її талантами: пише п’єси, казки, вірші і музику. Дійсно, чудо! Пісні та казки Аліни Віталіївни друкувалися в газеті „Розкажіть онуку”. Неодноразово п’єси і казки інсценізувалися в школі та дитсадку. (Дод. 6.)
А як чудово грає Аліна Віталіївна на баяні! Пощастило ж малюкам дитячого садочка, адже вона працює тут музичним керівником.
Без її пісень, увертюр, віршів важко нині уявити жодне свято. Здається, що слова пісень та віршів самі ллються з її вуст. Пише про красу рідної природи, про Батьківщину; пише про малят і для малят. Її поезія тепла, лагідна, весела, легко запам’ятовується і вивчається.
Якийсь неймовірний секрет знає Аліна Віталіївна: хто з нею почне займатися вокалом та музикою, обов’язково починає співати, навіть у конкурсах участь бере. Не один талант вона відкрила, не одну іскорку запалила в серцях дітей, які її просто обожнюють. Дійсно, вчитель від Бога!
-75-
Іванов Володимир Миколайович
Іванов Володимир Миколайович народився 1967 року в місті Сколе Сколівського району Львівської області в сім’ї агрономів.
З 1974 року по 1984 рік навчався в Сколівській школі, по закінченні якої поступив у Балтське педагогічне училище. Два роки (1986-1987) перебував на службі в армії.
По закінченні училища, з 1988 року, працював учителем історії та фізичного виховання у с. Вікнене Гайворонського р-ну Кіровоградської обл., а потім (з 1989 року) – учителем початкових класів в с. Хащувате Гайворонського р-ну Кіровоградської обл.
У 1994 році закінчив КДПІ ім. В.Винниченка і отримав спеціальність “учитель історії та правознавства”.
Нині проживає в селі Хащувате і працює в школі вчителем історії та
-76-
правознавства. Має першу кваліфікаційну категорію. Був нагороджений почесною грамотою управління освіти районної державної адміністрації.
У вільний час організовує з учнями екскурсії, походи з метою вивчення рідного краю та оздоровлення дітей. Любов до рідного краю прищеплює і своїм вихованцям. Володимир Миколайович – керівник “Інтелектуального клубу”. Діти обожнюють учителя. Навіть у вихідні дні не розлучаються з ним.
Іванов В.М. є тренером програми ЧПКМ, членом районної та обласної творчих груп по критичному мисленню, членом обласної творчої групи педагогів-дослідників (має відповідні посвідчення). Його доробки надруковані в науково-методичному журналі “Історія в школі”, газетах: “Першовересень”, “Гайворонські вісті”, “Освітянське слово”, “Позакласний час”.
Володимир Миколайович захоплюється фотосправою, до того ж краса природи не залишає його байдужим. Там, де комусь усе звичне і буденне, він уміє віднайти щось особливо принадне, рідне, щемке.
Природа обдарувала його багатьма талантами. Народжений в гірському Карпатському місті Сколе, успадкував від гір силу волі та свободолюбивість, красу та чуттєву поетичну натуру. Він має добрий характер і почуття гумору. Працює в школі учителем історії. Діти його обожнюють, навіть вихідні дні вони часто проводять разом на лоні природи. Володимир навчає своїх вихованців любити рідний край, берегти природу, бачити незвичне поряд, серцем торкатись краси. Краса наших краєвидів нікого не залишає байдужим. Недарма с. Хащувате часто називають колискою над Бугом, перлиною степу. Є у нас і маленькі гори, і річкові пороги, і степові різнотрав’я...
У всіх походах та подорожах незмінним товаришем є фотоапарат. Кожну прекрасну мить фіксує уважний фотограф. Він не любить, коли нарочито позують. Найкращими фотознімками вважає несподівані.
Неодноразово зі соїми учнями організовував фотовиставки, котрі отримували схвальні відгуки. (Дод.7.)
А які мальованки виготовляє наш учитель; які вишиванки вишиває, – стели хоч лицем, хоч навиворіт. Хочете побачити? Дивіться... (Дод.8.)
-77-
Найвідоміші земляки
У повоєнні роки хащуватці підняли з руїн житла і культурно-освітні заклади. Славився високою культурою землеробства місцевий колгосп „Україна”. Голові цього господарства Д.Т. Войтишину присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. 102 чоловіки нагороджені орденами і медалями. А К.Ю. Захаренко присвоєно звання „Заслужений зоотехнік України”.
Відомі також:
Лісниченко Петро Іванович – голова правління ЗАТ „Авіакомпанія „Горлиця” м. Київ, кандидат економічних наук.
Меламуд Хаїм Гершкович – письменник, автор книг.
Повстенко Олексій Іванович – професор, академік Української Вільної Академії у США, інженер-архітектор, історик українського мистецтва, автор наукових праць і словників.
Шамрай Василь Олександрович – доктор наук з державного управління, професор, декан факультету Податкової міліції Національної Академії ДПС України.
Відомий усій Україні учитель історії, автор багатьох наукових праць, краєзнавець, керівник оркестру народних інструментів, ветеран війни, нині покійний Солгутовський Леонід Ізрайлович. Саме йому ми завдячуємо тим, що знаємо історію рідного краю.
-111-
Щасливий, хто знайшов свою мрію
Щасливий той, хто знайшов свою мрію, своє натхнення, хто вміє мріяти і творити.
Як приємно, коли на небосхилі творчості засвічуються нові маленькі зірочки. Такими яскравими зірочками можна назвати юних поетів-піснярів, членів літературно-поетичного гуртка на громадських засадах „Кришталеві краплини-слова”, що діє з 1998 року при Хащуватській ЗШ І-ІІІ ступенів Гайворонського району Кіровоградської області (керівник Іванова О.М.) Ось їхні імена: Уляна Паламарчук, Олександр Бондар, Володимир Баранюк, Марина Трегубчак, Марія Білоус, Наталя Юрченко, Олена Баранець, Сергій Притуляк, Олександр Кривда, Ярослав Козак, Артем Баранюк, Микола Іванов, Олександр Добровольський, Тамара Пастух, Вікторія Гончарук, Роман Степанченко, Ігор Згіннік, Анастасія Дзюбенко, Алла Швець, Даринка Бондарчук, Олександра Оперчук, Олександра Плаксієнко, Влада Лопушанська, Таїса Чорній.
Слід згадати також юну поетесу Жанну Височан, котра самостійно опанувала мистецтво віршування. Її перу належить багато чудових віршів, легенд, поем.
Юні поети вміють мріяти, глибше відчувати, пильніше бачити красу оточення, намагаються передати свої думки в образах. У них уже є друковані роботи (пісні) – у районній газеті „Першовересень” (1998 р.) та в республіканській газеті „Розкажіть онуку” (2001 р.).
Неодноразово діти виступали на підмостках сцени районного Будинку культури зі своїми сольними номерами (виконували власні пісні). Їхня творчість дістала схвальні відгуки односельців, батьків, місцевих поетів. Неодноразово виконавці авторських віршів та пісень ставали лауреатами і переможцями конкурсів: “Моя мама найкраща”, “Пісенне перехрестя” , “Знай і вивчай рідний край”, “Пісенні медобори”, „Майстри розмовного жанру” та ін.
Учителі шкіл району постійно підбирають репертуар пісень в гуртківців, адже хочеться заспівати нову пісню, яку ще ніхто не чув і яка так підходить за
-112-
темою. А теми – найрізноманітніші: про рідний край, школу, кохання, природу, маму, тата, мову, поезію, дружбу тощо. Тут кожен знайде пісню до душі.
Нещодавно в м. Умані вийшла друком збірка віршів під назвою „Кришталеві краплини-слова”. Згодом, у місті Тернополі, вийде друком збірка дитячих пісень. Співпрацює з юними поетами харківський композитор Микола Олексійович Ведмедеря. Їхні пісні співають у м. Харкові, м. Кіровограді, м. Гайвороні та в рідному с. Хащуватому.
У м. Харкові, у 2001 р., відбувся фестиваль дитячої пісні, куди був запрошений композитор М.О. Ведмедеря. Він повідомив, що у фіналі конкурсу звучала пісня нашого Володимира Баранюка. Ця пісня була визнана найкращою. Володимир Баранюк став також переможцем конкурсу на кращий вірш про столицю, що проводився у м. Києві. Згодом Володимир виборов перше місце у регіональному конкурсі на кращий гімн училища (м. Київ).
Багато перемог у місцевих, районних („Майстри розмовного жанру”, „Шевченківські читання”), регіональних та Всеукраїнських (на кращий реферат за темою „Доля депортованих в роки Другої світової війни”) конкурсах здобула Жанна Височан. Її талант уже зараз сяє коштовним діамантом. Жанна мріє стати журналістом. Вже нині друкується в різноманітних виданнях: „Діалог”, „Саквояж”, „Гайворонські вісті” та ін.
Хто знає, можливо, промайне кілька років, і зірочки стануть справжніми яскравими, талановитими зірками. А поки що – удачі їм, натхнення, нових творчих злетів і досягнень.
Іванова О.М. з гуртківцями. Фото з газети „Першовересень”.
-113-
НА СХИЛАХ БУГУ
Слова Жанни Височан
Зустрічає сонце на світанку,
Зорі в своїй гладі відбиває,
Напуває пагорби щоранку.
Річку Бугом кожен величає.
А як сонце, трохи натомившись,
В хвилях свої промені ховає,
То, води із річеньки напившись,
Аж до ранку солодко дрімає.
А село над Бугом огортають
Пахощі бузку і матіоли.
Солов’ї десь лагідно співають.
Не забути рай оцей ніколи.
Повертає згадка у минуле,
Де дитинство назавжди зосталось.
І коли малими зовсім були,
Нам безмежним це село здавалось.
Це для нас Едем і Ельдорадо,
Бо такого другого немає.
Рідний край – найпершая розрада,
Що із серця смуток забирає.
Навесні вертаються лелеки
До свого села якнайскоріше,
Бо несила бути їм далеко.
Дома, кажуть, й сонце яскравіше.
Щоб ота Швейцарія маленька
З кожним днем все більше розросталась!
І щоб завжди любляче серденько
В Хащувате рідне своє рвалось!
ПРИСВЯТА ЛІНІ КОСТЕНКО
Слова Жанни Височан
Вірші – не просто рими слів,
У них є істина глибока.
Вірші – думки з пророчих снів,
Це справа чиста і висока.
Поет немов провидець все.
В своїх віршах майбутнє творить.
І слово кожне зміст несе,
Про все в віршах поет говорить.
Не кожен може на папір
Всю душу вилити без статку.
Поєт, немов отой факір,
Завжти в собі несе загадку.
Господь талант великий дав
Цій поетесі із народу.
Всі, хто вірші її читав,
Відчув душі багату вроду.
Її покликання – вірші,
Що будуть людям помагати.
Творити так, як є в душі.
Творити! Так! А не писати.
Немовби спраглий воду пив,
Так ті поезії читались.
Через глибокий свій мотив
Думки в душі закарбувались.
-115-
РІДНА ШКОЛА
Сл. Олександра Бондаря Муз. Миколи Ведмедері
Поспішаємо щоранку
В дім чудовий, дім життя.
Тут зустрінемо світанки,
Зробим нові відкриття.
Приспів:
Зустріча нас на подвір’ї
Дружна, радісна сім’я,
Галаслива і весела.
Школярі – її ім’я.
Сніг іде, дерева голі.
Лютий вітер завива...
Все одно йдемо до школи,
Щоб отримати знання.
-116-
МУЗИКА ВЕСНИ
Сл. Олександра Бондаря Муз. Миколи Ведмедері
Крапають краплинки тихо з даху:
– Крап, крап, крап, – це музика весни.
Почали співати знову птахи:
– Цінь-цвірінь, – це музика весни.
Зацвіли весняні квіти в гаю:
– Ми вже тут! Ми – первістки весни.
Ось підсніжник тихо визирає:
– Йде весна! Стрічайте гостю всі!
Вже дерева у розкішних шатах –
Це дарунок ніжної весни.
Вітерець їх змушує співати –
Шелестіти нам пісні свої.
Аромат в повітрі розливає,
Барви сонця, райдуги-краси.
Пісня щастя радісно лунає –
Це прекрасна музика весни.
-117-
ОСТАННІЙ ДЗВОНИК
Слова Височан Жанни
Віддзвенів щойно нам шкільний дзвоник останній,
У далекі світи відпускаючи нас.
Та сьогодні цей звук трішки серцю печальний,
Хоча чули його ми уже безліч раз.
Шкільний дзвоник скликав нас усіх на уроки
Й, трішки стомленим, нам відпочить дозволяв.
Звук оцей пронесем ми у серці крізь роки,
Щоб у миті такі він ще довго лунав.
Скоро шлях у житті ми усі оберемо,
І життя дасть усім непростий свій урок;
Але навіть тоді школі вдячні будемо
І згадаєм не раз свій останній дзвінок.
Адже він нас скликав на цікаві уроки
Й, трішки стомленим, нам відпочить дозволяв.
Звук оцей пронесем ми у серці крізь роки,
Тож попросим, щоб він іще раз пролунав.
КНИГИ –ПЕРЛИНИ
Слова Жанни Височан
Книги – морська глибина.
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
І.Я. Франко
Я, у печальні й радісні хвилини,
Звертаюся до книги повсякчас.
Казав Франко, що книги – це глибини,
На дні яких чекають перли нас.
Багатство думки і словесна сила
Промінням б’ють з священних сторінок.
Яку б людина книгу не відкрила,
У кожній з них знайде якийсь урок.
Проходить час, та книги не старіють,
Тим мудрим словом сповнене усе;
Бо перли завжди в книзі пломеніють
Та кожна з них нам істину несе.
І всі ми в книзі знайдем щось для себе,
Читавши навіть декілька хвилин.
Та щоб дізнатись істину, нам треба
Зібрати більше тих святих перлин.
-118-
ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ
Слова Жанни Височан
Коли це все було, уже не пам’ятають,
Але легенда ця відома на весь світ.
Вона про серця два, що міцно так кохають,
Але в розлуці вже страждають стільки літ.
Все на горі богів Олімпі відбувалось.
Порушивши закон, заведений давно,
Тоді Богиня й Бог шалено закохались.
І далі що буде, їм було все одно.
Та ось дізнався Зевс про це палке кохання.
На раду в той же час покликав всіх богів.
Призначили вони безжальне покарання:
Їх в скелю закувать жорстокий Зевс звелів.
Бо заздрили боги щасливим, що кохали,
На різних берегах вмить закували їх.
І чари злі свої на них боги наклали,
Щоб зняти їх ніхто у світі вже не зміг.
Сльозами кожен день ці статуї вмивались.
І сльози крадькома з-під каменю лились.
І тільки їх думки під хмарами єднались,
Закохані серця злетіть хотіли ввись.
Та сталась дивина – два береги зійшлися.
І скелі, наче лід, розтанули умить.
Зустрілися тоді боги і обнялися.
Їм захотілось знов на цьому світі жить.
Бо, значить, недарма в неволі вік страждали
І шматували в кров об камені серця.
Та попри біль страшний вони усе ж кохали,
І вірили завжди, що буде зустріч ця.
Над справжнім почуттям злі чари сил не мають.
Їх знищує ураз негаснуча любов.
Тепер зі скель отих троянди проростають,
А їхні пелюстки червоні, наче кров.
-119-
ПАМ’ЯТІ КОБЗАРЯ
Слова Жанни Височан
Колись в однім селі, що Моринцями звалось,
В хатині бідній, у родині кріпаків,
Подія визначна для України сталась:
Родився син Тарас, новий талант розцвів.
З’явився він тоді, коли сніги розтали,
Коли всім радість принести прийшла весна.
Його родина ще тоді не знала,
Що дата ця буде в країні визначна.
Дитинство й юність важко дуже склались.
Багато натерпівсь він горя у житті.
І туга вся його у рими виливалась.
Тепер, як молитви, читаєм вірші ті.
Ти, наш Кобзарю, жив заради України,
Свою любов до неї в віршах відкривав.
За це сам постраждав і тлів десь на чужині;
Та не коривсь панам – писав і малював.
Твій заповіт, Тарасе, добре пам’ятали,
Здійснили все сповна, усе, як ти писав.
Великого поета на кручі поховали,
Щоб було чути хвилі й вітер долинав.
-120-
ЧОРНОБИЛЬ
Слова Жанни Височан
Тоді весна була неначе осінь,
Глибока осінь, бо пожовкло все.
Важке повітря звістку всім розносить,
Лиху новину про біду несе.
Усе цвіло, буяло, зеленіло...
Та квітень той фатальним став для всіх.
Здалося, що і сонце потемніло
І вже не було чути спів і сміх.
Лунала музика – й струна враз обірвалась.
Життя змінилось за єдину мить.
Пізніше зрозуміли всі, що сталось,
Та вже ніхто не зміг цього змінить.
Той день надовго всі запам’ятали.
Трагедія оця – для людства стрес.
Як вирок для народу проказали:
„Пожежа на Чорнобильській АЕС”.
Багато часу вже пройшло неначе,
Як і тоді, в нас кожен рік цвіте.
Та катастрофа це – і серце плаче:
„Чекає що в майбутнім? Далі що буде?”
-121-
ВИКЛИК
(присвячено подіям 16 лютого 1942 р.)
Слова Жанни Височан
Я кидаю вам виклик, убивці мого краю,
Нехай через десятки вже пройдених років.
Про злочин, що вчинили, не бачила, та знаю.
Це ж ви згубили стільки ще молодих життів.
Я кидаю цей виклик, бо смію так казати.
Я повернусь в минуле і гляну в вічі вам.
Не ви життя давали – не вам його забрати.
Чи, може, замість серця у вас лиш кулі там?
Я кидаю вам виклик і ці слова відверті.
Стою біля могили, де вбиті полягли.
Це ж ваші автомати їх прирекли до смерті.
Та як ви їх в безодню відправити змогли?!
Із розповідей старших картину уявляю:
Зі страху плачуть діти, і горнуть їх жінки.
Слова – це також зброя. Я виклик вам кидаю,
Щоб ви його почули крізь довгі ці роки.
-122-
ПРОЩАННЯ З РІДНИМ КРАЄМ
Слова Жанни Височан
Там, де верби сплітають свої пишні віти,
Де казкова краса постає наяву,
Де цвітуть навесні найпрекрасніші квіти,
Саме там я щаслива, бо там я живу.
І не можу собі зовсім я уявити,
Як прожити без цих мальовничих країв,
Як я зможу краси цих просторів не пити
І не чути в садку голосистих птахів.
Хоч, можливо і є десь гаї зеленіші,
І вода у річках десь чистіша пливе,
Але байдуже це. Ті місця наймиліші,
Де у травах моє ще дитинство живе.
Лише тут я сміюсь, тільки тут я радію,
Саме тут пізнаю цього світу красу.
Назавжди зберегти у душі своїй мрію
Те тепло, що тепер з свого краю несу.
Та куди б лиш мене ці шляхи не водили
І яку б у житті не стрічала біду,
Повернутись сюди я знайду в собі сили,
Заблукаю, а все ж путь сюди віднайду.
Краю милий, тобі я віддячити мушу
За прожиті отут неповторні роки.
І за те, що мені поетичну дав душу,
На прощання твої поцілую стежки.
Я цим вербам, котрі свої віти сплітають,
Квітам тим, на які я з любов’ю дивлюсь,
Тим птахам, що в садках лиш для мене співають,
На прощання всім їм я доземно вклонюсь.
-123-
ТАТУСЕВІ
Сл. Марії Білоус та Наталі Юрченко Муз. Миколи Ведмедері
Тато може все для нас зробити:
Захистити у лиху годину,
Врятувати у нещасну днину.
Завжди я любитиму його
І ніколи в світі не покину.
Приспів:
Тато, тато, друг найкращий мій.
Довіряю татові таємниці всі.
Татуся любитиму, буду берегти,
Кращого за нього в світі не знайти.
Біля татка я, мов квітка ніжна.
Іноді для мене він, як ненька.
Прихилюсь до татуся серденьком.
Дуже щиро я любитиму його.
Він неначе пісня соловейка.
-124-
ЛЕЛЕКИ
Сл. Марії Білоус Муз. Миколи Ведмедері
У краї далекі
Летіли лелеки
В сірій далечіні,
Мов хмаринки білі.
Враз лелеки гарні
Про надії марні
В небі розкричались,
Мов навік прощались:
- Батьківщино-ненько,
Земленько рідненька,
Прощавай, кохана,
Відлітаєм рано.
Голубінь скінчилась,
Чужина відкрилась...
Крила заніміли,
Серденька зомліли.
За моря глибокі,
За гори високі
Летіли лелеки
У краї далекі.
-125-
МАМО
Сл. Марії Білоус Муз. Миколи Ведмедері
Мамо, мамо, панна світла, ясна,
Добра ти, ласкава, трішечки сумна.
Твої руки лагідні, ніжні і прекрасні,
Нагадали мені взимку, що прийде весна.
Приспів:
У душі матусі сонце світить ясне,
І воно ніколи в світі не згаса.
В серці у матусі любов пломеніє,
У очах матусі – сині небеса.
Мати, мати, довго працювала.
Їй вночі не спиться – сон мій стереже...
Не хвилюйся, матінко, я зростаю в щасті,
Бо твій Ангел-охоронець мене береже.
-126-
ВЕСНОНЬКА ОСЯЙНА
Сл. Марії Білоус та Миколи Іванова Муз. Миколи Ведмедері
Мов струнка дівчинонька молода,
Рано-вранці веснонька осяйна,
У барвистих квітоньках, у вінку,
Умивала личенько у струмку.
Кришталеві крапельки полились
І красою ніжною розлились.
Після сну зимового, мов маля,
Пробудилась з радістю вся земля.
Розквіта, пишається ліс і гай,
Оживає, тішиться рідний край.
Забуяло зіллячко у степу,
Заспівали пташечки, мов в раю.
Золотаві сонячні промінці
Весело хлюпочуться у ріці,
Бо прийшла годинонька, ой ясна,-
Заспівала пісеньку всім весна.
-127-
КВІТКОВИЙ СОН
Сл. Марії Білоус Муз. Миколи Ведмедері
Хотіла би я полетіти
Під лагідним сонцем весни
Туди, де галявина квітів
Незнаної досі краси.
Ромашки прозорістю сяють;
До неба, в бездонну блакить,
Пелюстки свої простягають.
Віночок їх сонцем горить.
А з трав оксамитних лунає
Веселий погордливий сміх, –
Троянда своєю красою
Хизується з-поміж усіх.
Співають тендітні дзвіночки,
Наспівують милі пісні.
Бринять і літають в повітрі
Сріблясті, дзвінкі голоси.
Конвалія ніжна, ласкава
На вухо шепоче мені
Щоб диво-квіток не зривала,
Не кривдила долі ясні.
Я квіти люблю, поважаю.
Не знищу їх радісні дні...
Щоночі лечу на галяву
В квітковому, райдужнім сні.
-128-
ХАЩУВАТЕ
Сл. Марини Трегубчак Муз. Миколи Ведмедері
В ріднім, милім Хащуватім
Народились батько й матір.
В ріднім, милім Хащуватім
Прожива моя рідня.
Приспів:
Хащувате, Хащувате,
Батьківщина це моя.
Хащувате, Хащувате,
Народилася тут я.
Сад зелений, річка, небо –
Рідне, затишне село.
Ти – чудове і щасливе
Тихе ластівки гніздо.
Хащувате, Хащувате
Я люблю, як батька й матір,
Це моє, навік єдине,
Світле, радісне село.
-129-
БРАТИ КЛИЧКИ
Сл. Марини Трегубчак Муз. Миколи Ведмедері
Брати Клички – боксери славні,
Непереможні у боях.
В руках і тілі – міць і сила,
Відвага й щирість у серцях.
Приспів:
Володимир і Віталій,
Вас чекають успіх,слава.
Україна-мати й люди
Вас повіки не забудуть.
Брати Клички – боксери наші,
Ви – спритні, сильні, вольові.
На вас чекають перемоги
Неперевершені, нові.
Брати Клички, як символ слави,
Як символ мужньої краси.
Отримуєте ви щоразу
У нагороду пояси.
-130-
ЄДИНА В СВІТІ
Сл.Трегубчак Марини Муз. Миколи Ведмедері
Ти для мене, наче сонце в квітні –
Зігріваєш лагідним теплом.
Хай для тебе сад і поле квітне,
Хай для тебе сходять зорі над селом.
Приспів:
Мамо рідна, терпелива й гарна.
Ти – єдина в світі, ти – мій оберіг.
Мамо рідна, добра і кохана,
В світ мені відкрила тисячі доріг.
Добрі очі, ніжні,променисті
Заблукати в світі не дадуть.
Хай тебе, матусю моя рідна,
І біда, і горе завжди обійдуть.
-131-
НІЧКА
Сл. Олени Баранець Муз. Миколи Ведмедері
Вечорова пташка над річкою
Тихо бавилася водичкою,
Та не довго крила вмивала –
Вона нічкою темною стала.
Приспів:
Спустилася нічка над горами,
Спустилася нічка над долами,
Спустилася нічка над травами,
Над травами та над муравами.
Вийшов місяць на небо з свитою.
Милувався птахою вмитою;
Видивлявся чи сплять вже діти,
Чи замружили віченьки квіти.
Золотаві красуні-зіроньки,
Ніжні-милі сестроньки-дівоньки,
Пильнують вони, ясноокі,
Щоб ніхто не порушував спокій.
-132-