645-річчю села Хащувате присвячується

Вид материалаКнига

Содержание


Сон берізки
Осінь над бугом
Літній вечір
Сходинками творчості
Смачне, бо рідне
Які чудові в Хащуватім вечори!
Чарівна стежина
Хата моя, біла хата, квіти мої, квіти.
Усе найкраще у моїм селі
Мала Батьківщина
Музика Миколи Ведмедері
Квітка сонця
Побажання для матусі
Про ледачого джмелика
МишкаСлова Влади Лопушанської та Олександри Плаксієнко
Джмелик Слова Влади Лопушанської, Олександри Плаксієнко та Артема Балакіна
Квітка сонця-соняха
Зустріч з ветераном
Цікаві знайомства
До вашої уваги виставка робіт на тему
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

ОСІНЬ


Сл. Тетяни Бережної Муз. Миколи Ведмедері


Інколи берізка зронить лист на землю…

Осінь. Осінь.

А кленок маленький зажурився стиха –

Осінь. Осінь.


Шепчуться дерева:

- Де поділось літо?

Осінь. Осінь.

Тільки клин далекий прокурликав сумно:

- Осінь. Осінь.


Ліс гіллям колише. Я вслухаюсь в тишу:

Осінь. Осінь.

Хмарка тихо плаче, сонечка не бачить.

Осінь. Осінь.





-133-


СОН БЕРІЗКИ


Сл. Володимира Баранюка Муз. Миколи Ведмедері



Золотава берізка, мов сонечко,

З неї листя сумно летить.

Вона стука мені у віконечко

І благає його відчинить:

„Подарую листочок на згадку тобі,

А сама я спочину в зимовому сні.”


Приспів:

Спи, берізко, спи

В золотавім сні.

Хай тобі насниться

Сонце гарнолице;

Райдужна водиця,

Що в відрі іскриться;

Шепіт вітерця;

Пісенька оця.




-134-


ЛАСТІВКО-МАМО


Сл. Володимира Баранюка Муз. Миколи Ведмедері



Ластівко-мамо, невтомная пташко!

Трудишся з ранку до ночі щодня.

Ти мене грієш, мов сонечко ясне.

Дуже люблю тебе, рідна моя!


Приспів:

Мамо, мамо, рідна моя.

Мамо, мамо, люблю тебе я.

Мамо, мамо, рідна моя.

Мамо, мамо, люблю тебе я.


Матінко-квітко, ясна, чарівна.

Зелень любистка весняна, п’янка.

Радісно й гарно з тобою вік жити.

Дай тобі, Боже, сто років прожити.



-135-


ЛЕБЕДІ


Сл.Уляни Паламарчук Муз.Миколи Ведмедері


На голубому небосхилі

Прекрасні лебеді летіли.

Такі казкові та незвичні!

Летіли гордо і велично.


Приспів:

І так хотілося злетіти

Та разом з ними полетіти

В країну щастя і добра.

Туди, де не буває зла.


На південь лебеді летіли,

Крильми тихенько лопотіли.

В промінні сонячнім купались,

Рожевим маревом здавались.


Якби у небо птахом звитись,

Терпіння, мужності навчитись;

Любові, радості узяти,

Щоб їх всім людям передати.



-136-


ПРОЛІСОК


Сл. Уляни Паламарчук Муз. Миколи Ведмедері


Голубенький пролісок,сині оченята.

Хоче синій пролісок тепло дарувати;

А весна холодна – то дощем, то вітром...

І ніяк не може нас теплом зігріти.


Дивлюся на квіточку синьо-голубеньку

І стає душі моїй лагідно, тепленько.

Та весна холодна – то дощем, то вітром...

І ніяк не може нас теплом зігріти.


Скоро ясне сонечко землю приголубить.

Радісно зігріє, бо воно всіх любить.

Квіточка тендітна з нами усміхнеться

До сонечка весняного пригорнеться.


-137-



УЧИТЕЛЬЦІ


Сл. Уляни Паламарчук Муз. Миколи Ведмедері



Промчались роки, і прийшла пора прощання

З тобою, рідна вчителько моя.

Ти нас здружила всіх, навчила світ любити,

З дитинства повела в незвідане життя.


Приспів:

Прощавай, наша вчителько перша,

Ми сьогодні від тебе ідемо.

Та сюди ще не раз повернемось,

Свою радість тобі принесемо.


Ми любимо свій дім і добру, рідну школу;

Учительку – за щирість, теплоту.

Для нас ти завжди будеш молодою,

І ми нізащо не забудемо тебе.


-141-


ОСІНЬ НАД БУГОМ


Сл. Миколи Іванова Муз. Миколи Ведмедері


Качечки хлюпочуть в Бузі,

Дітвора біжить по лузі.

Тихо сонечко сідає,

Небо зіроньку кидає.


Приспів:

Непомітно осінь ходить

В різнобарвнім хороводі,

З вітром лагідно кружляє,

Потім тихо спочиває.

В вечоровому повітрі

Гасить ніжні барви літа.


Всі дерева в тихім лузі

Посідали на окрузі.

Тихо листя обпадає,

На гладінь води лягає.


-143-


ЛІТНІЙ ВЕЧІР


Сл. Миколи Іванова Муз. Миколи Ведмедері


Гітара ніжно грає,

Стиха хтось співає...

Багаття бавиться-горить,

В вечірнє небо іскра мчить.


Приспів:

Літній теплий вечір, оповитий сумом,

Крилами махає над моїм селом.

Літній синій вечір м’яко осідає

Зоряним намистом, місячним вінком.


Ріка біжить, хлюпоче,

Очерет скрегоче;

Вітрець так жалісно свистить,

І сумно листя шелестить.


Ось човен відпливає,

Веслом перебирає...

Навкруг поволі змовкло все,

Глибока тиша настає.



-145-

Сходинками творчості


А тепер хотіли б поділитися своєю творчістю. Ми ще не митці, ми лише навчаємося. Сходинка за сходинкою будемо підійматися до нових вершин, до нових творчих злетів. Колись ми станемо вченими-науковцями, художниками, поетами, письменниками, журналістами. А поки що – перші спроби.


Смачне, бо рідне

Не знаю як хто, а я люблю відпочивати в рідному селі, у бабусі. Скажете: „Нічого надзвичайного”? Аж ні! У бабусі незвичайне все. Часом думаю чи не чарівниця вона?

Прокидаюся вранці, а по хаті йде солодкий щемкий запах, від якого вже не влежиш у ліжку. Запах веде на кухню. А там, на столі, на білій гарній серветці, красується паляничка. І така ж гарна, така ж рум’яна! Не втримуюся і відламую шматочок: ой і смачна! Ніколи не куштувала такої. Чую бабусин голос із сіней:
  • Іринко, вже спробувала хлібчик? Чи смачний?

Звісно, смачний. Так увесь одразу і з’їла б. Бабуся заносить у хату молоко, ще тепле, ставить глечик на стіл. Таке солодке!

Запитую у бабусі чому в неї усе таке смачне, а вона мені ось що відповідає: „ Молочко смачне, бо пила наша Лиска солодку воду з блакитної річечки, їла духмяні квіточки, лікувальне зіллячко.

Смачне, бо рідне, бо вирощене і зроблене з любов’ю. Сонечко колоски пестило, вітерець голубив, дощик напував; роботящі люди урожай збирали. От і вийшло золоте борошно. А я з нього паляничку спекла чарівну. Чарівну, бо увібрала вона в себе усю красу і силу рідного краю. Тепер нам передасть. І будемо ми сильні духом, не хворітимемо, любитимемо рідний край і повернемося до нього, де б не були”.

Ось такий секрет відкрила мені бабуся.

(Зверхановська Ірина)


-146-


Які чудові в Хащуватім вечори!

Таких вечорів нема ніде! Блакитно-рожеве небо готується до сну. Незабаром воно вкриє село синьою зірчастою ковдрою і співатиме колискову пісню. Сонечко починає солодко позіхати, поступово ховається за синьо-коричневі гори. Воно розмальовує дерева у золотий колір, залишає на снігу довгі синювато-блакитні тіні. А потім останній раз дивиться у дзеркало річки, вмивається в Бугу і йде спати...

(Усенко Інна)


***

Чи доводилося Вам спостерігати, як сідає сонечко? Ні? Тоді слухайте і уявляйте.

Одного разу ми з сестрами пішли на гору, що біля Бугу. Відпочивали, милувалися красою. Непомітно підкрався вечір. Небо запалало усіма барвами райдуги. Червона розпечена куля поступово ховалася за обрій. Здалося, що ми потрапили у казку. На небі вимальовувалися чудернацькі гори, неймовірно гарні палаци, дивовижні звірі. Як велично, як хороше! Певно ніде нема такої краси, тільки у рідному краї!

(Лопушанська Влада)


-147-

Чарівна стежина

Хто сказав, що влітку обовя’зково потрібно мандрувати? Мені добре і вдома. Біжу щоранку стежиною до Бугу. Цікаво, що нового вона розповість мені сьогодні?

Стежинка знає багато чого: і про війну розповідала, коли з дідусем ходили на прогулянку; і котика привела до нашого двору; і братика Михайлика бавила; і на велосипеді катала. Вона мене завжди кличе до себе, так загадково підморгує і шепоче: „ Мерщій ходім. Я тобі таке покажу!” І справді: то грибки показала – блискучі, коричневі; то квітки – ніжні, рожеві. Я не рвала їх. Нехай усі милуються. А одного разу вона звабила мене барвистим метеликом. Хотіла я побачити, що там у нього на крильцях намальовано. Та так далеко забігла, що ледь не заблукала...

Цікаво, який сюрприз приготувала стежинка сьогодні? Біжу, озираюся, аж бачу тато іде назустріч і несе величезну рибину. Оце сюрприз! Ну й стежинка-чарівниця! Цікаво, а бажання ця рибка уміє виконувати?..

(Білятинська Юлія)


-148-

Хата моя, біла хата, квіти мої, квіти.

Моя хата потопає в квітах будь-якої пори року. І не дивно, адже ми з сестричками та мамою добрі господині. Прабабуся казала: „Тримай хаточку, як у віночку”. Ми так і робимо.

Рідна моя хата, біленька, гарна, мов лялечка. Вона нас вибавила. Вона нас виростить і проводжатиме у далекі краї, а потім разом з мамою виглядатиме, чекатиме нашого повернення. Ми повернемося, бо нема ніде ріднішого, кращого куточка. Лише тут наймиліше світить сонце, найкраще співають птахи, найяскравіше квітнуть квіти – маленькі посланці сонця. Мабуть, сонечко засвітило барвисті ліхтарики радості, щастя, добра. Біля якої хати більше ліхтариків-квіток – у тій хаті більше радості і щастя; у тій хаті живуть добрі, гарні люди.

(Лопушанська Влада)


-149-

Усе найкраще у моїм селі


Найглибша річка у моїм селі.

Вона могутня, свободолюбива.

Хай не зміліють води голубі!

Нехай завжди вона буде красива!


Найяскравіші квіти у селі –

Барвисті, сонячні, доглянуті дбайливо.

У кожну хату, в ніжних пелюстках,

Вони несуть добра і щастя зливу.


Найвищі зорі у моїм селі,

Такі високі, гарні, мерехтливі.

Нехай не згасне світло у віках.

Нехай дарують завжди казку й диво!


Найкращі люди у моїм селі,

Такі невтомні і трудолюбиві.

Вирощують щороку врожаї,-

Нехай вони усі будуть щасливі!


(Плаксієнко Олександра)


Не було усмішки в матусі,

І сльози стигли на очах,

Як щастя ворог крав підступний

В війни далеких тих роках.


Бомбили німці Україну...

Та боронили, як могли,

Мою кохану Батьківщину

Прадідусі і прабатьки.


Я їхній подвиг пам’ятаю,

І не забуду ні на грам!

За край коханий, якщо треба,

Життя я теж своє віддам!


(Лопушанська Влада)


-150-

Мала Батьківщина

Мала Батьківщино, коханая ненько,

До тебе моє пригорнулось серденько.

Тут милі простори, тут рідная хата...

Люблю Батьківщину, як маму і тата.


Мала Батьківщина...Тут прадіди жили.

Свій край у кривавих боях боронили;

За волю боролись і світле майбутнє.

Їх подвиг навіки живий, незабутній!


Тут небо безкрає, тут річка і ниви.

У рідному краї я буду щаслива.

Повік не забуду дороги до хати

І край свій коханий буду захищати.


(Чорній Таїса)


Мама


Мама...

Таке просте, таке звичайне слово,

А стільки в ньому ніжності й любові!

- Ма-ма.

Промовить перше слово немовля,

Старанно виведе у зошиті маля.

-Матусю! Мамо!

З радістю лунає,

Коли хтось вперше щиро покохає.

Мати!

Так з гордістю назвемо жінку,

Котра народить і зростить дитинку.

-О мамо!

З вуст злітає вигук,

Коли кидає доля грізний виклик.

-За матір!

У атаки йшли сини-солдати,

Щоб мир і волю для Вітчизни відстояти.

О мамо-берегине! Вічна мамо!

Любов твоя – безсмертна й нездоланна!


(Ольга Іванова та Влада Лопушанська)


-151-

Красуня-калина

Слова Влади Лопушанської

Музика Миколи Ведмедері


Над стежкою – гілля калини.

Аж очі сліпнуть від краси!

Стоїть собі одна-єдина

Умита в сонячній росі.


Така прекрасна, незрадлива,

Мов юна дівчина в вінку.

Тендітна, ніжна і вродлива,-

Її побачила таку.


Стоїть, прикрашена намистом,

Шепоче щось у тишині.

Червоним кетягом змахнула

І стало радісно мені.




-153-


Квітка сонця

Чи бували Ви в полі? Чи бачили як квітне соняшник?

Маленьке сонечко, диво на ніжці. Коли настає ранок, він повертає свою золоту голівку до мами-сонечка і цілісінький день дивиться уважно своїми маленькими розумними оченятами: а що там, далеко, он за тим пагорбом? Зводиться навшпиньки, опирається на тин і тягнеться, тягнеться до світла, до неба. Простягає зелені рученята, збирає у кошичок соковиті краплини сонячного дощу, набирається сили і росте.

Товаришує сонях із бджілками й джмеликами. Щедро пригощає їх нектаром, пилком. А вдячні бджілки-трудівниці готують у чарівних вуликах смачний золотаво-темний мед і щиро діляться з людьми.

Та не лише солодкий мед дає соняшник людям, а й запашну золоту олійку. Знаєте, чому у нього все таке золоте, таке цілюще? Бо сонечко передало соняху-синочку своє золоте вбрання, своє тепло і ласку, свою любов і силу.


Пелюсточки яскраво-жовті,

Неначе в сонця промінці, –

Заглянув сонях у віконце

У золотім своїм вінці.


Зерно нам дасть смачну олійку,

А цвіт – духмяного медку.

Де ще побачиш в цілім світі

Красу небачену таку?


(Лопушанська Влада)


-156-


Побажання для матусі


Матусю кохана, хай в твоє віконце

Завжди світить лагідне і привітне сонце.

Хай яскріють квіти радощів і втіхи;

І приносять щастя пташечки під стріху.


Хай біля віконця гарні сни літають,

Мрії кольорові хати не минають.

Хай віконце рідне світлом душу гріє,

Вічним оберегом у пітьмі зоріє.

(Ольга Іванова та Влада Лопушанська)


Про ледачого джмелика

Слова Влади Лопушанської та Олександри Плаксієнко


Ліньки джмелику літати,

Він не хоче працювати.

Лиш по квіточках гасає

І пилок із них збиває.


Ось, понюхавши сухарик,

Випив з квіточки нектарик


І подався у садочки,

Де ростуть дерев рядочки.


Бджілки джмелика навчають,

Йому гратись заважають;

І не може джміль збагнуть

Чом це його трутнем звуть.

-157-


Мишка


Слова Влади Лопушанської та Олександри Плаксієнко

Музика Миколи Ведмедері


Мишка, мишка, мишеня,

Ти чого так сумна?

- Бо нема чого погризти,

Дайте сиру повну миску

І шматок великий сала,

Щоб не було мені мало.

Маю діточок багато,

Треба їх нагодувати.


Мене кіт не поважає,

Діточок моїх лякає:

Ходить він попід горою

І слідкує за норою.

- Тихо, мишенько, не бійся,

Ти на нас, малят, надійся.

І тебе ми нагодуємо,

Й діточок твоїх врятуємо.

-158-


Джмелик

Слова Влади Лопушанської, Олександри Плаксієнко та Артема Балакіна

Музика Миколи Ведмедері



Джмелик, джмелик волохатий

Мусить скрізь усе встигати:

Політати, погасати,

І смачний нектар зібрати.


Приспів:

Джміль літає, джміль співає,

Джміль усюди устигає.


Джміль і бджоли дружать разом.

Він рятує їх одразу

Від халепи, від напасті.

Бджілонькам не дасть пропасти!


Джмелик, джмелик волохатий

В нього діточок багато.

Джмелик хатку підмітає

Клопоту багато має.


Джмелик діток умиває

І до школи всіх збирає,

Щоб трудились, не лінились,

Щоби розуму навчились.

-159-


Квітка сонця-соняха


Слова Влади Лопушанської

Музика Миколи Ведмедері


Пелюсточки яскраво-жовті,

Неначе в сонця промінці, –

Заглянув сонях у віконце

У золотім своїм вінці.


Зерно нам дасть смачну олійку,

А цвіт – духмяного медку.

Де ще побачиш в цілім світі

Красу небачену таку?


-160-

Зустріч з ветераном


Неподалік від нашої хати живе одинокий дідусь Моргун Гнат Петрович, 1920 року народження. Йому зараз 85 років. Гнат Петрович – учасник бойових дій, має орден і багато медалей. Я попросила його, щоб розповів про війну, і ось що він мені розповів: „ В армію я був призваний 1940 року у листопаді. Служив у Білорусії, у місті Гродно, яке знаходиться за 12 км від кордону з Польщею.

22 червня 1941 року почалася війна. Фашистська Німеччина напала на мирне населення Радянського Союзу, у складі якого була й Україна... На той час Німеччина вже завоювала всю Європу!

Англія і Америка стали на боці Радянського Союзу, та все-таки наші війська почали відступати, бо не змогли витримати несподіваного натиску німецької армії. Частина, в якій я служив (№ 18-44), була оточена біля Пінських боліт, що в Білорусії. Тут я потрапив у полон. Довелося пройти табори „Сувалки” (Польща) та „Фішбор” (Німеччина). У 1942 році утікав. Дійшов до містечка Гродик, де знов був затриманий. Відбував покарання у карцері табору „Гогенштейн” у Німеччині. Тут мене мордували по-звірячому. Потім був відправлений на роботу в місто Кассель. Дочекався тепла і знов вирішив втекти, але був затриманий біля міста Талле, де й відбував покарання. За дачу хибних свідчень був заточений у концентраційний табір „Бухенвальд”. Яких тільки жахів тут не надивився! До нас ставилися гірше, ніж до тварин. Морили голодом, спалювали людей живцем, били і знущалися.

У 1944 році мене відправили на будівництво підземного заводу в Судетських горах (місто Берга-Гера).

У березні 1945 року утікав і дійшов до станції „Варти”, де зустрівся з військами Червоної армії і був зарахований до 436 гаубичного артилерійського полку 12-ї Армії. Закінчив війну взяттям Берліну. Нарешті – ПЕРЕМОГА!

Демобілізований з армії 23 травня 1946 року, згідно наказу Верховної Ради від 20.03.1946 року.”


-161-

Ми часто бігаємо до дідуся Гната. Він завжди охоче розповідає про своє життя. Не зважаючи на всі біди і горе, які випали на його долю, дідусь залишається доброю, радісною і порядною людиною. Де лишень береться у нього стільки оптимізму, стільки енергії і тепла. Гнат Петрович не схожий на стару людину. Він енергійний і молодий, його очі сяють завжди радістю. Ми дуже любимо і поважаємо його.

Лопушанська Влада


-162-

Цікаві знайомства

Вдовиченко Олена Михайлівна


Знайомтеся, це – Олена Михайлівна Вдовиченко. Учитель початкових класів. Має вищу кваліфікаційну категорію та звання „учитель-методист”.

Народилася Олена Михайлівна 1972 року в с. Хащувате Гайворонського району Кіровоградської області, в родині вчителів. З дитинства батьки прищеплювали донечці любов до книги, до науки. Дівчинка залюбки навчалася, росла вихованою, доброю, розумною. У 1989 році закінчила школу з золотою медаллю і вступила до вузу. Після закінчення Уманського державного педагогічного інституту ім. П.Г. Тичини в 1993 році, Олена Михайлівна роз­почала свою педагогічну діяльність у рідній ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Хащувате вчителем початкових класів.

З власної ініціативи, з метою самоосвіти, в 2002 році закінчила магістратуру при Уманському державному педагогічному університе­ті імені П.Г. Тичини і успішно захистила науково-дослідницьку роботу за темою:

-163-

„Диференційоване навчання на уроках математики в по­чаткових класах як ефективний засіб формування почуття успіху”.

Активна, ініціативна, постійно у пошуках нових форм і методів викладання. Її уроки побудовані на високому методичному рівні і від­повідають сучасним вимогам. Олена Михайлівна використовує пе­редовий педагогічний досвід Сухомлинського В.О., Амонашвілі Ш.О., Логачевської С.П., Балютіної К.М, Іванової О.М. та ін. Багато років працює над проблемою: „Формування в учнів почуття успіху як ру­шійної сили навчально-виховного процесу”. Вміле поєд­нання високої майстерності вчителя з її творчим потенціалом, виго­товленням різноманітного роздаткового матеріалу, використання місцево­го історичного матеріалу, міжпредметних зв’язків на уроках — дають ґрунтовну навчальну базу для її вихованців, учнів середніх класів та старшокласників. Дітям дуже цікаво на її уроках. Навіть на перерву не хочеться поспішати.


-164-


Тісно співпрацює з бать­ківським колективом класу, систематично проводить родинні свята, вечори відпочинку.


-165-

Олена Михайлівна популяризує дослідження родоводу сім’ями вихованців.


-166-

Діти Олени Михайлівни творчо працюють, володі­ють високою технікою читання, вмінням стисло і детально переказу­вати, ознайомлені з літературознавчою пропедевтикою, гарно пи­шуть твори, складають вірші, захищають честь школи на районних конкурсах знавців мови. Захоплюються учні і математикою, як їх пе­рша вчителька (Олена Михайлівна одночасно з відмінним атестатом про середню освіту отримала посвідчення про закінчення заочної фізико-математичної школи при Московському державному універ­ситеті імені М.В. Ломоносова), і досягають вагомих результатів. Про­тягом багатьох років вихованці Олени Михайлівни своє захоплення математикою продовжують у „Клубі юних науковців”, що працює при нашій школі під керівництвом вчителя-методиста Пустовойт В.І.

Кілька останніх років діти беруть активну участь і є призерами Міжнародного математичного конкурсу „Кенгуру”. Серед них — пе­реможці і призери шкільних, районних, регіональних та обласних ма­тематичних олімпіад; є члени КТВ МАН, переможець другого туру конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт, дипломант III Всеук­раїнського туру, фіналіст Всеукраїнського телевізійного інтелект-шоу „LG-Еврика”.

Олена Михайлівна керівник шкільного методичного об’єднання вчителів початкових класів, допомагає колегам та вчиться у більш досвідчених. Член районної творчої групи з питань розвивального навчання та критичного мислення; обласної творчої групи педагогів-дослідників. Друкується в газетах „Початкова освіта”, „Освітянське слово”, „Першовересень”, „2000”, „Шамрей Шабос”, „Гайворонські ві­сті”.

Лауреат районного педагогічного конкурсу "Учитель року".

Голова ради школи, член профспілкового комітету школи.

Захоплюється поезією, пише вірші, і її вихованці теж насліду­ють вчительку. Проводить тематичні вечори в Хащуватському сіль­ському БК, готує учнів школи для участі у районних конкурсах „По­доляночка”, „ Чарівний світ дитинства”.


-167-

Олена Михайлівна виховує у своїх учнів любов та повагу до ближніх, до рідної школи, свого села, України, до природи рідного краю. Кілька років очолює учнівський гурток „Природа і фантазія” від Гайворонського НВО „СЮТ-СЮН”.

-168-

Активно займається громадською роботою. Депутат Хащуватської сільської Ради, одержала диплом лідера районної програми-рейтингу „Жінки Прибужжя 2001” в номінації „Лідери нової генерації (молодіжна політика)”, тісно співпрацює з районним центром „Соціа­льна служба молоді”, була обрана делегатом обласної конференції вчителів.

Нагороджена багатьма грамотами, дипломами, подяками. Ко­ристується авторитетом серед учнів, колег, жителів села та району.

З 2002 року завідує народним музеєм історії 5-ї гвардійської танкової армії, продовжує справу виховання патріотизму серед уч­нівської молоді, розпочату вчителем історії нашої школи Л.І. Солгутовським.


Олена Михайлівна неодноразово була учасником район­них та обласних науково-краєзнавчих конференцій, фрагменти її ви­ступів були надруковані в обласному Методичному віснику №40 та газеті „Ведомости Плюс”.

В 2005 році була одним із організаторів та провела на високо­му рівні зустріч з головою Благодійного Фонду „Україна”, екс-президентом України Леонідом Кучмою в рамках програми „Подару­нок сільській бібліотеці”.

-169-

Іванова Ольга Миколаївна


Пропонуємо вам ще одне цікаве знайомство. Це – Іванова Ольга Миколаївна, наш класовод. Народилася вона 1969 року в селі Хащувате Гайворонського району Кіровоградської області в сім’ї медпрацівників.

Батьки багато уваги приділяли вихованню та навчанню доньки. Любов до рідного слова прищепила Ользі матір. Дівчинка в 4 роки вже вільно та швидко читала. У 7 років прочитала роман О.С.Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Залюбки читала вірші Наталі Забіли, Агнії Барто, К.І.Чуковського. Ольга з дитинства була чуйною, мрійливою, вразливою. Вона любила спостерігати за природою. Батько постійно ходив з нею на прогулянки до лісу, саду, річки та розповідав цікаві пригоди. Любила Оля і сама придумувати казкові історії, фантазувати. Часу на це у неї було досить, адже дівчинка перенесла чотири операції і довго

-170-

не могла ходити. Але старання лікарів та надлюдські зусилля матері поставили Ольгу на ноги.

У 9 років вона написала свої перші віршовані рядки про маму. Навчалася прекрасно, ніколи не конфліктувала, мала багато товаришів, брала участь у всіх конкурсах, оглядах, олімпіадах. Пізніше пише вірші про мир, про долі бідних дітей, про рідне село...

Ольга закінчила школу з золотою медаллю і вступила до Балтського педагогічного училища, яке згодом закінчила з відзнакою – отримала червоний диплом. З 1990 року по 1994 рік навчалася в КДПІ ім. В.Винниченка.

З 1988 року Ольга Миколаївна Іванова працює в рідній школі учителем початкових класів. Має високу фахову і методичну підготовку. Вивчає передовий педагогічний досвід та новітні технології навчання. З успіхом впроваджує їх в роботі. Вчителька працює над проблемою „Критичне мислення, як один з найефективніших шляхів розвитку творчих здібностей учнів “. Є членом обласної творчої групи по критичному мисленню. Тренер програми „ЧПКМ ”. Керівник районної творчої групи „Впровадження інтерактивних технологій в шкільну практику”; керівник районного методоб’єднання учителів 4 – х класів.


-171-

Уроки і виховні заходи Ольги Миколаївни яскраві, пізнавальні, різноманітні. Цікаво і захоплююче викладається матеріал. Найбільше нам подобаються методи навчання критичного мислення, робота в парах та групах. Ми відчуваємо себе самостійними, впевненими і завжди є бажання творити.


-172-


-173-

Разом з Ольгою Миколаївною ми вчимося створювати прекрасне навколо себе. Погляньте, які чудові композиції, іграшки, малюнки створюємо ми під час занять.


-174-


-175-

Ольга Миколаївна має вищу кваліфікаційну категорію, звання “Учитель-методист”. Нагороджена нагрудним знаком „Відмінник народної освіти України”.

Неодноразово була нагороджена почесними грамотами управління освіти Кіровоградської обласної державної адміністрації та Міністерства осві­ти України.

Переможець районного та лауреат обласного кон­курсів “Учитель року-98”. Лауреат VІ Всеукраїнського конкурсу „Творчість освітян” 1999-2000 н.р. У 2003-2004 н.р. стала переможцем Всеукраїнського конкурсу “Свято у школі”. У лютому 2007 року стала переможцем Всеукраїнського конкурсу „Відкритий урок”, оголошеного видавництвом „Плеяди”. У цьому ж році Ольга Миколаївна стала переможцем Всеукраїнського конкурсу „Творча знахідка”, оголошеного газетою „Розкажіть онуку” та здобула перше місце в обласному конкурсі на кращу творчу групу.

У 1999 році Ольга Миколаївна організувала літературно-поетичний гурток на громадських засадах “Кришталеві краплини-слова”.

Разом з композиторами М.О. Ведмедерею, С.М. Верозубом, Ю.П. Притуляком, А.В. Хмарук написала багато пісень, в яких стверджуються ідеали гуманізму, духовні цінності. Пісні сприяють національно-патріотичному, екологічному вихованню молоді. Та не лише сама пише вірші та пісні. Цього ремесла навчає і нас, своїх учнів. Написано вже багато віршів, які стали піснями завдяки композиторам Хмарук А.В. та Ведмедері М.О. Пісні друкуються в багатьох районних та всеукраїнських виданнях; виконуються по всій Україні (Київ, Кіровоград, Донецьк, Дніпропетровськ, Овідіополь, Гайворон, Добровеличківка, Вінниця – дані, що нам відомі).

Наша творчість дістала схвальні відгуки односельців, батьків, місцевих поетів. Неодноразово ми ставали переможцями районних, обласних та Всеукраїнських конкурсів (“Моя мама найкраща”, “Пісенне перехрестя” , “Знай і вивчай рідний край”, “Пісенні медобори” тощо).


-176-


Постійно стаємо переможцями щорічного районного конкурсу самодіяльних майстрів розмовного жанру у номінації „Авторська поезія”. У 2003-2004 н.р. стали переможцями Всеукраїнського екологічного конкурсу „Люби і знай свій рідний край”, оголошеного журналом „Пізнайко”. У 2006 році ми з Ольгою Миколаївною зайняли перше місце у Всеукраїнському конкусі книг-саморобок „Моя мала Батьківщина”.

Доробки друкувалися в журналах “Початкова школа”, „Відкритий урок”, „Директор школи”, газетах:“Розкажіть онуку”,“Першовересень”,“Гайворонські вісті”, “Освітянське слово”, “Позакласний час”, а також у збірках пісень “Барвінчата” та “Барвистий віночок”. У 2007 році в місті Умані вийшла друком збірка віршів „Кришталеві краплини-слова”.

Ольга Миколаївна завжди допомагає колегам у створенні сценаріїв до свят, щедро ділиться своєю творчістю. Так, колеги зі шкіл району постійно підбирають у нас репертуар пісень, адже хочеться заспівати нову пісню, яку ще ніхто не чув і яка так підходить за темою. Ольга Миколаївна постійно готує і проводить випускні вечори, заходи, акції у сільському Будинку культури.

-177-


-178-

В 2005 році ми з Ольгою Миколаївною підготували гарний концерт, присвячений зустрічі з головою Благодійного Фонду „Україна”, екс-президентом України Леонідом Кучмою в рамках програми „Подару­нок сільській бібліотеці”.


У 2007 році наша однокласниця Влада Лопушанська стала призером районного конкурсу „Мамині красуні”. Готувала її до виступу теж наша Ольга Миколаївна.

Ми любимо нашу вчительку і часто називаємо її мамою. Батьки теж поважають її за доброзичливість, чуйність, щиру любов до всіх.


-179-


До вашої уваги виставка робіт на тему

Рідний край очима дітей”


-190-

Цікавинки-намистинки


Готові завжди прийти на допомогу

Нині у Хащуватому проживає 2600 чоловік. Найбільше односельців трудиться у ПСП „Нива” (керівник Савчук Сергій Миколайович), ВАТ „Ремонтно-транспортне підприємство”(керівник Згіннік Віктор Валентинович), „Хлібоприймальне підприємство”, „Заготхудобавідгодівля” (керівник Денисюк Олександр Іванович).

Таких людей, як Савчук Сергій Миколайович, Згіннік Віктор Валентинович, Денисюк Олександр Іванович, дуже мало. Вони завжди готові прийти на допомогу. Потрібні кошти на ремонт школи – будь ласка, немає у дітей новорічних подарунків – нате; постійно дарують у спортивний зал інвентар; надають транспорт для перевезень вантажів, постачають різні матеріали. Якщо у когось біда, хтось важко хворий, немічний чи одинокий, Сергій Миколайович, Віктор Валентинович, Олександр Іванович завжди відгукуються, підтримують як можуть.

Бачили б ви, як світяться радістю очі школярів, коли вони їдуть на щорічні екскурсії у Софіївський парк (м.Умань), Музей Ракетних військ Стратегічного призначення (смт. Побузьке), до Іванкової криниці (с.Котовка), краєзнавчий музей (м.Гайворон). Дійсно гарний подарунок – безкоштовна екскурсія. Стільки вражень, стільки емоцій!

Хочеться подякувати цим добрим, гарним людям. Нехай їм завжди посміхається сонце щастя, супроводжує удача, нехай біда обходить стороною їхні родини. Щира дяка вам, сучасні добрі чарівники! Щира шана!


-191-

Топоніми села:

Антоньово (хутір)

Прогрес (хутір)

Хутір Яшин

Бражарка

Гора

Посьолок

Панський сад

Хата Романка

Перевалка

МТС

Заготзерно

Містечко

Єврейський цвинтар

Яр Стінка

Яр Чернечний

Яр Крайня

Яр Цегельня

Яр Вигнанка

Панський сад


-192-

Місцеві діалекти:


Чара – сковорідка,

фіранка – занавіска,

поренча – перила,

калабаня – калюжа,

патик – палиця,

кварта – чашка, горнятко,

оздьо –ось,

тамечки – там,

тутечки – тут,

тудою, сюдою – напрями руху (туди, сюди),

кирниця – криниця,

гогірок – огірок,

куфня – кухня,

ольфи – гольфи,

трапка – ганчірка,

радно – веретка,

ходит – ходить,

робит – робить,

мнясо – м’ясо,

малісніки – млинці з начинкою,

допиру – недавно,

нарік – на той рік.


-193-

Використана література:
  1. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни. 1941-1945. Збірник

документів і матеріалів. Дніпропетровськ, 1965, стор.60.
  1. Матусяк С. Хащуватська трагедія // Народне слово. — 2002. — № 39.
  2. Павличук О., Комірний О. Гайворонщина – перлина Подільського краю. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2004. – 160 с.
  3. Солгутовський Л.І. Гайворонщина в роки Великої Вітчизняної війни

1941-1945 р.р. — Ульяновка, 1998.

5. Солгутовський Л.І. А було це так. // Вогні комунізму. — 1984. —

13 березня.

6. Солгутовський Л.І. Ти пам’ятаєш, товаришу?.. // Вогні комунізму. —

1984. — 13 березня.

7. Солгутовський Л.І. Бойовий комбат. // Вогні комунізму. —1984. — 13

березня.

8. Солгутовський Л.І. Розвідники. // Гайворонські вісті. — 1991. — 12

березня.
  1. Солгутовський Л.І. Нариси з історії Гайворонського краю.— Ульяновка, 1999.

10. Фещук Г. У березні сорок четвертого. // Гайворонські вісті. — 1991. —

12 березня.


-194-


Про авторів книги