Недосєкіна т. В. Історія рідного краю
| Вид материала | Документы |
- Урок літератури рідного краю для 10 класу Тема: «Образ рідного села Валер’янівки, 154.89kb.
- Історія рідного краю, 1340.61kb.
- Методичні рекомендації щодо участі у всеукраїнській історико-географічній експедиції, 74.97kb.
- Конкурс знавців рідного краю «Моя Мала Батьківщина», 131.44kb.
- Умови всеукраїнської історико-географічної експедиції, 286.49kb.
- План І. Історія відкриття музею II. Музейна експозиція Розділ Військова історія краю, 107.17kb.
- 645-річчю села Хащувате присвячується, 1291.82kb.
- Позакласний захід, 391.82kb.
- Тема: Природа наш спільний дім, 93.96kb.
- Багрянцем покрила у лузі калину, 94.37kb.
МІСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЛІЦЕЙ
НЕДОСЄКІНА Т.В.
ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Дніпропетровськ, 2010
УДК
ББК
К 75
Т.В.Недосєкіна
Навчальний посібник „Історія рідного краю”. – Д., 2010. – с.
Рецензент: Кочергін І.О., кандидат історичних наук, доцент НГУ
Навчальний посібник складений за авторською програмою вчителя-методиста Т.В. Недосєкіної, затвердженою ДОІППО та Міністерством освіти і науки України. Є скороченою версією навчальних посібників автора відповідно до вимог навчального плану Міського юридичного ліцею. Він розрахований на учнів 9-х та 11-х класів МЮЛ.
ISBN
© Недосєкіна Т.В. 2010
©
ЗМІСТ
1. Мільйони років до нашої ери 4
2. Кам’яний вік 10
3. Ранні кочовики 15
Питання до теми 1 ……………………………………………….... 27
4. Слов’яни …………………………………………………………28
5. Київська держава ……………………………………………… 34
6. Пізні кочовики на території Дніпропетровщини …………… 40
Питання до теми 2 ……………………………………………...…. 57
7. Запорозька Січ ………………………………………………… 58
8. Козацький край ………………………………………………….. 64
Питання до теми 3 ……………………………………………………75
9. Місто на трьох пагорбах ………………………………………. 76
10. Катеринославська губернія – Дніпропетровська область … ….. 83
11. Залізна лихоманка перед буревієм …………………………….. 101
Питання до теми 4 ………………………………………………….. 109
12. Революційний буревій …………………………………………..110
13. Між двома світовими війнами ………………………………… 125
14. Священна війна…………………………………………………. 136
Питання до теми 5 …………………………………………………..162
15. «Союз непорушний республік радянських» ………………….. 164
16. Незалежна Україна……………………………………………….217
Питання до теми 6 …………………………………………………. 240
Зведена таблиця годин і балів ………………………………………241
Література ………………………………………………………….. .242
ТЕМА 1. НАЙДАВНІША ІСТОРІЯ КРАЮ
- Мільйони років до нашої ери
Зміст: Формування сучасного ландшафту Дніпропетровської об-ласті протягом мільйонів років. Зледеніння на території області, його причини. Міф про Атлантиду. Сучасні наукові дані щодо геоісторії краю та України.
Очікуванні результати:
- Знання про джерела вивчення давньої історії краю;
- Вміння розповідати про біологічну еволюцію людини;
- Розуміння геоісторії планети;
- Вміння оперувати новими термінами та поняттями.
Історія – дивна наука. Існує вона не тільки у людському суспіль-стві, державі, народі, її має і наша планета Земля. Пласти земної ко-ри – це величезний музей історії природи. Кожна людина може до-торкнутися до дивовижних експонатів цього музею, відпочиваючи на крутих схилах річок, плескаючись у теплих водах морів, підійма-ючись гірськими стежками, прислуховуючись до шелестіння листя.
Вчені розподілили історію планети на п‘ять ер: архей, протеро-зой, палеозой, мезозой та кайнозой. Кожна ера має свій поділ за періодами, а періоди – за епохами.
Тарлінги, автори книги «Рухомі материки», запропонували ціка-вий спосіб переконатися у грандіозності геологічного розвитку на-шої планети. Для цього треба уявити, що дивишся фільм, який три-ває приблизно 1 годину 15 хвилин, до того ж кожна секунда відпо-відає 1 мільйону років у розвитку Землі. За перші 1,5-3 хвилини, а це – 100-200 млн років, ми побачемо, як утворювалась наша пла-нета. Наступні 40 хвилин – 2 400 млн років – будуть присвячені то-му, що відбувалося протягом архейської ери. Близько 20 хвилин – 1200 млн років – ми будемо слідкувати за подіями протерозойської ери. Палеозой, мезозой і кайнозой займуть останні 10 хвилин, тобто 600 млн років, причому, людина з’явиться за 2 секунди до закінчен-ня фільму. Після «просмотру» такого уявного фільму можна зрозу-міти, яке важливе значення мають дві перші геологічні ери, від-кладення яких широко представлені в Дніпропетровській області.
Сьогодні кожен знає про корисні копалини, які знаходяться в надрах земної кори, про їхнє значення в житті людини. Всі вони – результат тривалого розвитку нашої планети. Кожна геологічна ера залишила свій відбиток у вигляді різноманітних копалин. Надра земної кори нашого Придніпровського краю зберігають багатющі поклади корисних копалин, які є найкрупнішими не тільки в Україні, а й в усьому світі.
Отже, вирушаймо разом у невеличку мандрівку до дивного світу геологічної історії Дніпропетровщини.
Від початку архейської ери нас відділяє приблизно 4 мільярди років. У цей період наша планета була безкрайньою пустелею з на-громадженням величезних гранітних глиб. Вибухи вулканів, сильні землетруси безупинно змінювали вигляд планети. Протягом цієї ери відбувався посилений процес формування земної поверхні. Вчені вважають, що саме в цей час на Землі з’являються перші органічні клітини, живі клітинні істоти у вигляді бактерій та одноклітинних організмів.
Нам, мешканцям Дніпропетровської області, архей залишив на спогад багато цікавих речей. Наприклад, відомі гранітні скелі понад Дніпром проти Монастирського (колишнього Комсомольського) острова у Дніпропетровську. Їм приблизно 2,4 млрд років. Трохи старіші гранітні масиви Токівський (2,6 млрд років), Кудашевський (3 млрд років), Аульський (поблизу Дніпродзержинська).
Славнозвісні дніпровські пороги, які назавжди зникли під водою, також відлічують початок свого існування з архейської ери. Мальовничою прикрасою краєвиду є скелі вздовж берегів річок області: Вовчої, Інгульця, Самоткані, Базавлука, вихід на поверхню гірських пород у с.Лозуватка Криворізького району.
Протерозойська ера почалася приблизно 3,6 млрд років тому. В цей період наша планета також активно перетворювалась. Саме тоді з’явились перші безхребетні тварини – губки, хробаки – й водоро-сті. Жива матерія все більш ускладнювалась, проходячи довгий шлях від одноклітинних до багатоклітинних організмів.
Протерозойська ера залишила нам один з найщедріших пода-рунків – найкрупніше у світі родовище залізної руди на Криворіжжі. Криворізький залізорудний басейн розташований на заході області вздовж річки Інгулець, притоки Дніпра, та її притоків – річок Сак-сагані, Жовтої та Зеленої. Залізна руда залягає вузькою смугою (2-7 км) довжиною більш 100 км. За оцінками вчених на цьому місці розташовано більше 22 млрд т порід, які вміщують залізо, до того ж, вміст металу в цих породах досягає 35-67%. Близька за якістю до криворізької залізна руда, що знайдена у Нікопольському, Солонян-ському, Криничанському районах.
До протерозойської ери відносять і утворення багатих нікелевих родовищ (Сухохуторське родовище), бокситів для виробництва алю-мінію (Високопільське родовище у с.Шестерня Широківського району). Відлічує свій вік з протерозою і мармур – пречудовий бу-дівничий матеріал. Його багатющі поклади (112 млн т) відомі на Криворіжжі в районі сіл Жовте та Лозуватка (Фрунзенське родовище).
Палеозойську еру, яка розпочалась десь 570 млрд років тому, вчені поділили на 6 періодів. З того давнього часу збереглися чис-ленні залишки та сліди живих істот у земній корі. На початку палео-зою переважали два кольори: синій колір води безкрайніх морів та цегляний колір мертвої суші. Все життя було зосереджено у морі. У цей період з’являються перші хребетні – риби. У середині ери відбувається поширене опанування суші рослинами та тваринами: різке зменшення морів та жаркий клімат сприяли виходу на сушу з моря земноводних та розповсюдженню перших земних рослин.
Приблизно 360 млн років тому територія Дніпропетровщини була прибережною зоною моря. Тут росли дивовижні рослини – плауни, хвощі, папороть заввишки 50 м (приблизна висота 17-поверхового будинку) та трьох метрів у діаметрі. Ці гіганти утворю-вали густі та непрохідні джунглі. Густі шапки моху покривали гілля. Через дуже теплий та вологий клімат волога просочувала все нав-круги, густий туман багато днів не розсіювався. Сонце не могло пробитися крізь гілки, з дерев постійно крапав дрібний дощ.
Один із періодів палеозойської ери зветься карбоновим або кам’яновугільним, бо саме тоді природа почала перетворювати величезні рослини на поклади кам’яного вугілля. На це їй знадо-билося зовсім “небагато” часу – більше 60 млн років.
На Дніпропетровщині, в районі Павлограда, Новомосковська, Царичанки знаходиться вугленосна жила більш 200 км довжиною та 10-15, а подекуди й 25 км шириною. Запаси вугілля, за даними вче-них, досягають більше 5 млрд т.
До палеозойської ери належать родовища природного газу по-близу с.Михайлівка Царичанського району, с.Перещепино та с.Левенцівка Новомосковського району.
Четверта за рахунком геологічна ера – мезозойська – почалась приблизно 245 млн років тому та поділена на три періоди. У цей час на планеті було жарко і волого. На землі і на суші господарювали величезні плазуни – текодонти, плезіозаври, іхтіозаври, стегозаври, диплодоки, птеранодони, динозаври та інші ісполінські тварини. У цей період з’являються птахи та перші тварини. У рослинному світі відбуваються великі зміни: нові квіткові рослини поступово витіс-няють стару рослинність. Поява квіткових сприяла швидкому роз-витку комах, птахів, ссавців. До кінця мезозою щезають усі групи динозаврів та більшість плазунів. Вчені ще не прийшли до єдиної думки з приводу причин масової загибелі недавніх володарів пла-нети – ящерів-гігантів. Цілком можливо, що причини слід шукати у змінах зовнішніх умов: клімату, рельєфу земної поверхні, рослин-ності, які були викликані, очевидно, змінами нахилу земної осі.
Приблизно 60 млн років тому на території нашого краю росли види дерев, які збереглися до наших днів, такі як граб, дуб, платан, сосна, ялина та не характерні на сьогодні для нас кіпариси, лавр, секвойя. У ті далекі часи наш край населяли дивовижні тварини: гіп-паріони, мастодонти, шаблезубі тигри, жирафи, страуси, леви. Бага-то з них так і лишилися в минулому.
Останній п’ятий етап у розвитку нашої планети називається кайнозойською ерою, яка розподілена на два великих періоди та сім епох. Почалась кайнозойська ера 65 млн років тому та продов-жується до сьогодення. Ця ера характеризується формуванням су-часного рельєфу, розвитком сучасної флори та фауни, появою лю-дини та її розвитком від давнього до сучасного вигляду. Клімат на планеті у цей час змінювався від теплого до дуже холодного. Саме в кайнозої на планеті був льодовиковий період, який розпочався близько 2 млн років тому.
У цей період на території Дніпропетровщини утворювались різ-ні корисні копалини: буре вугілля (Криворізький, Дніпропетров-ський, Нікопольський райони), каоліни – глини, з яких виробляють вогнестійкі матеріали, фаянс і фарфор (в районі с. Девладове Софіїв-ського району, с.Саксагань П’ятихатського району, смт.П’ятихатки, м.Синельникове), колчеданові руди (Криворіжжя), титанові руди (Самотканське родовище), графіт (на Криворіжжі, поблизу П’яти-хаток). Найкрупнішим родовищем не тільки нашої країни, але й сві-ту, є поклади марганцевих руд Нікопольського басейну, утворення якого вчені відносять до середини кайнозою.
Між с.Чаплі та Придніпровським мікрорайоном Дніпропетров-ська розташований Рибальський кар’єр, в якому знаходиться уні-кальний пам’ятник природи, відомий вченим усього світу. Це – за-лишки давньої фауни, які представлені численними та різноманіт-ними молюсками, залишками коралів, зубів акул та ін. Звідки вони тут з’явились? Все дуже просто: на початку кайнозою море знову покривало територію нашого краю та остаточно відійшло приблизно 13 мільйонів років тому. До речі, назва цього моря – Мандриківське – була дана за назвою с.Мандриківка (зараз це житловий район Дніпропетровська – Перемога). У кінці ХІХ ст. випадково під час копання колодязя в одній садибі була знайдена рідка фауна молюс-ків, не типова для Дніпра. Аналогічні знахідки були винайдені і в інших місцях – на території заводу ім. Карла Лібкнехта, при будівництві Марефо-Херсонського мосту та метро.
Приблизно 13 млн років тому наша головна річка – Дніпро, двічі змінюючи своє русло, попрямувала саме у те, яке відоме нам і сьогодні. Притоки Дніпра зайняли долини, близькі сучасним руслам.
Десь 2 мільйони років тому почався четвертичний період кай-нозойської ери, який вчені донедавна називали антропогеном, тому що вважали, що в саме в цей час з’явилася давня людина. Але зараз є докази, що перші люди з’явились значно раніше. Поступово змінюючись зовні, вони опановують майже всю територію планети.
На початку четвертичного періоду клімат на всій території пла-нети різко змінився, бо з півночі став насуватися льодовик. На те-риторії Східної Європи льодовик сповзав зі Скандинавії. Всього ві-домо три зледеніння, найзначнішим з яких було друге – Дніпров-ське. Воно почалося 300 тис. років тому (за іншими даними – 200 тис. років тому) та тривало приблизно 40-50 тис. років. Під час руху льодовик являв велику руйнівну силу. Уламки скель та каміння ру-хались разом із ним або всередині його льодової маси, або під нею. Такі уламки гірських порід, «оброблені» льодовиком, звуться море-ною. Коли льодовик почав відступати, морени залишились там, де їх залишив льодовик.
Величезна маса льоду кількома смугами розповсюдилася знач-ною територією Європи. Одна смуга дійшла до Дніпродзержинська.
Наш край у цей час був перетворений на лісотундру, де меш-кали мамонти, вопняні носороги, вівцебики, бізони, благородні оле-ні. Кістки деяких з них знайдені на території області та експонують-ся у Дніпропетровському зоологічному музеї ДНУ. За даними вче-них, на широті 67°30 середньорічна температура повітря становила –39,5°С, найхолоднішого місяця –55°С, а найтеплішого –25°С.
Відступаючи, льодовик лишив гранітні морени діаметром 5-7 м поблизу сіл Бородаївка та Домоткань Верхньодніпровського району. Відомі моренні утворення гори Калитва, що неподолік с.Китайгород Царичанського району.
Причини зледеніння ще до кінця не з’ясовані. Деякі вчені вва-жають, що утворення льодовикового періоду пов’язано з характером розподілу сонячного тепла на поверхні Землі. Інші вбачають причи-ни у зміні параметрів орбіти Землі під впливом Місяця та Сонця та періодичній заміні нахилу земної осі. Останнім часом стає популяр-ною теорія походження зледеніння – невідомі нам рухи сонячної системи навколо якогось центру. Цей рух також має свої «пори ро-ку». Коли настає галактична «зима», починаються зледеніння. «На-весні» льодовики зменшуються, а «влітку» зберігаються лише нав-коло полюсів (в Арктиці та Антарктиці) та на високих горах. Спо-стерігаючи за сучасними льодовиками, вчені припускаються думки, що давні льодовики рухались зі швидкістю від 40 до 80 м за добу. З відступом льодовика на північ рівень світового океану звичайно під-нявся на декілька десятків метрів, а розміри внутрішніх морів збіль-шилися. У цей період багато річок набули свої початки. Від остан-нього зледеніння минуло лише 10-15 тис років. Оцінюючи можли-вість нового похолодання на планеті, вчені дійшли висновку, що наступний період активізації зледеніння припаде на 4 300 рік нашої ери.
2. Кам’яний вік
Зміст:Археологічні разкопки на території Дніпропетровської області доби кам’яного віку. Землероби та скотарі на території краю. Трипільська культура. Д. І. Яворницький.
Очікувані результати:
- Знання того, як відбувався історичний процес на території краю у добу кам’яного та залізного віків;
- Описування занять, побуту і релігійних вірувань найдавнішо-го населення краю;
- Вміння робити висновки про зв’язок трипільців з мешкан-цями краю;
- Вміння розкривати вплив природних умов на господарське та культурне життя.
Як відомо, вчені для зручності розділили кам’яний вік на три періоди: палеоліт, мезоліт, неоліт. Кожний період відрізняється певними рисами: зовнішнім виглядом людини, заняттями, знаряд-дям праці, організацією взаємостосунків між людьми, рівнем роз-витку первісного мистецтва та релігії.
На території Дніпропетровської області було відкрито багато археологічних пам’яток, що належать до періоду палеоліту: вздовж річок Самари, Дніпра; у Верхньодніпровському, Дніпропетровсь-кому, Павлоградському, Синельниківському, Солонянському райо-нах, всього у 80 різних місцях.
До періоду раннього палеоліту (1 млн – 100 тис. років тому) можна віднести стоянки в балці Круглик на межі Дніпропетровської та Запорізької областей, у с.Василівка Синельниківського району, м.Дніпродзержинську.
Напроти першого Кодацького порога була знайдена стоянка стародавньої людини середнього палеоліту (100-35 тис. років тому), з останками кісток мамонта, вапняного носорога, зубра, гігантського оленя, печерних лева та ведмедя.
До пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) вчені віднесли стоянки та поселення первісних людей біля сіл Волоське Дніпропет-ровського, Василівка Солонянського районів та на території сучас-ного Дніпропетровська.
У період палеоліту людина протягом тривалого часу здійснила перехід від людиноподібної мавпи до людини сучасного типу (австралопітек, пітекантроп, неандерталець, кроманьонець). Вона навчилася не тільки використовувати, але й добувати вогонь, виготовляти найпростіші знаряддя праці, та з їхньою допомогою по-лювати, обробляти шкіри, шити одяг, споруджувати житло. Палео-літ, який закінчився приблизно 15 тисяч років тому, мав велике значення у розвитку людини. З цим періодом пов’язане остаточне виділення Людини Розумної із світу тварин, тобто завершення її біологічної та початку соціальної еволюції*.
До середнього кам’яного віку або мезоліту (10-6 тис. років тому) – можна віднести могильники, знайдені у селах Волоське Дні-пропетровського, Василівка Солонянського районів, у яких захоро-нено більше 90 чоловік. В одного з них у шийному хребці стирчав наконечник метальної зброї. В кістках інших скелетів застрягли уламки кам’яних знарядь, які кидали з досить великої відстані. На півострові Ігрень, у тому місці, де Самара впадає в Дніпро, у 1932 р. археологічна експедиція під керівництвом Д.І. Яворницького, відо-мого українського історика, краєзнавця, відкрила багатошарову стоянку прадавніх людей. У трьох нижчих шарах були виявлені за-лишки згорілого житла, кам’яного знаряддя праці, кістки тварин (тура, зайця, бобра, бика, кози, собаки, риб, птахів, черепах), захоро-нення жінки та дитини. На підставі цих знахідок, вчені зробили вис-новки щодо зміни клімату: потепління та відступу льодовика. У цих же місцях у 80-ті роки було відкрито 10 помешкань, які мали колоподібну форму та площу до 50 кв.м.
У період раннього палеоліту люди жили неорганізовано, безлад-но, їхні стосунки одного з одним майже нічим не відрізнялись від стосунків між тваринами, тому вчені умовно назвали такий колектив людським стадом. Але вже на стадії пізнього палеоліту починаєть-ся перехід від стада до родової общини, бо відлік роду вівся від матері, вона ж була і хоронителькою житла та домашнього вогнища, поки очікувала чоловіка з полювання. Такий період в історії зветься матріархатом. Стародавні люди були дуже залежними від природи, хоча й проживали в її середовищі. Будь-які заняття людей – чи то полювання, чи рибальство, чи збирання – мали привласнюючий характер, тобто первісні люди брали від природи лише те, що вона їм давала.
Більше 150 поселень, знайдені на території нашої області, відно-сяться до неоліту – нового кам’яного віку (6-4 тисячі років тому). Серед них – стоянки та могильники біля сіл Волоське Дніпропет-ровського району, Личкове Магдалинівського, смт.Перещепине Но-вомосковського, Богданівка Павлоградського, Василівка Синельни-ківського, Вовніги, Привільне, Микільське-на-Дніпрі Солонянсь-кого, Івано-Яризівка Царичанського, смт.Царичанка, на півострові Ігрень. На острові Сурському там, де р. Сура впадає в Дніпро, був розкопаний житловий комплекс, який складався з трьох помешкань та загального двору з вогнищем у центрі.
Приблизно 10-8 тис років тому у первісних людей з’являються нові заняття – землеробство та скотарство. Значення цієї події дуже вагоме для подальшого розвитку людського суспільства. Люди вже самостійно могли виробляти продукти харчування. Перехід від привласнюючого господарства, тобто збирання, полювання, рибаль-ства, до виробничого – землеробства, скотарства – називається нео-літичною революцією.
На території нашого краю 4-3 тисячі років тому мешкали ско-тарські племена, поселення та поховання яких знайдені майже в усіх районах нашої області. За спосіб поховання у простих грунтових ямах їх називали племенами ямної культури.
З ранніми скотарями пов’язана поява у наших степах перших курганів – земляних насипів, під якими ховали померлих. Такий ритуал поховання символізував вічне житло та передбачав для не-біжчика досягнення споконвічного раювання. Рови та кам’яні огоро-жі, якими оточували кургани, були символами сонячного культу, підкреслювали вічне оновлення життя та природи. Курган із вели-чезним кромлехом – кам’яним кільцем навкруги, був розкопаний у с.Братське, неподолік від Дніпропетровська. На околиці м.Верхньо-дніпровська учні однієї з шкіл разом із вчителем розкопали анна-логічний стародавній курган.
Особливе місце в релігії стародавніх скотарів займає кам’яна скульптура – стели, які зображували людей. Саме на території на-шої області знайдена найкраща із стел цього періоду – Керносівська, яка передає образ чоловічого божества із зброєю – булавою, луком та сокирою.
Приблизно 4 тис років тому стародавня людина навчилася добу-вати та застосовувати перший метал – мідь. Знаряддя праці з міді були зручнішими та міцнішими. Ними людина могла обробляти більше землі з кращим результатом. Це означало, що врожай був більш високим. Цей період отримав назву енеоліту або мідяно-ка-м’яного віку. Саме в цей період виникає перший суспільний роз-поділ праці: землеробство та скотарство відокремлюються від при-власнюючого господарства (збирання, полювання, рибальства). У залежності від природних та кліматичних умов племена стародавніх людей стали віддавати перевагу одному із занять. Так, у цей період на території України жили землеробські племена трипільської культури та скотарі-кочовики. Але ж контакти між племенами зем-леробів та скотарів не припинялися. Вони постійно обмінювались результатами своєї праці, про що свідчать численні знахідки.
На півострові Ігрень, у селищі Підгородне, на околицях Дніпро-петровська, поблизу с.Волоське Дніпропетровського району, в кургані “Майдан” (зараз м.Новомосковськ) у похованнях була знай-дена трипільська кераміка, а у трипільських поселеннях на річці Дністер – предмети скотарських племен, які проживали на території нашої області. Археологічні знахідки поблизу с.Соколове (Новомос-ковський р-н) на лівому березі Самари, у м.Інгулець (Широківський р-н) допускають припущення про можливе проникнення окремих невеликих груп землеробів у чуже для них середовище кочовиків-скотарів, а також їх тривале співіснування. Такі самі сліди взаємо-відносин були знайдені у скотарів Подніпров’я з енеолітичними племенами Кавказу.
Розвиткові зв’язків між віддаленими територіями сприяла поява перших колісних повозок. Їх рештки були знайдені в могилах, куди їх клали, щоб забезпечити померлим перехід «до того світу». Колеса повозок, які виготовлялися із поперечних спилків стовбурів дерев, а пізніше – з дощок, міцно кріпилися на обертову вісь. Такі повозки знайдені в кургані “Сторожева могила” біля Дніпропетровська, в с.Олександрівка Дніпропетровського району. В кургані біля с.Новомиколаївка Солонянського району зберігся малюнок повозки з критим кузовом.
На зміну енеоліту приходить бронзовий вік, який продовжував-ся близько 1000 років – від ХХ до Х століть до н.е. Бронза – це сплав міді з різноманітними металами. У давнину для цього викори-стовували, в більшості випадків, олово. В цей період основні знаряд-дя праці, зброя та прикраси виготовлялися з бронзи, яка швидко витіснила мідь, бо була твердішою та гострішою від неї. А литво бронзи було легше, бо вона плавиться при більш низькій темпера-турі (700° - 900° С), ніж мідь (1083° С). Піднесення бронзоливарного виробництва сприяло змінам у стосунках між людьми та народами. У родовій общині головою стає чоловік, а не жінка, тобто відбува-ється перехід від матріархату до патріархату.
На території Дніпропетровської області відкриті стародавні бронзоливарні майстерні біля сіл Волоське Дніпропетровського та Вищетарасівка Томаківського районів, скарби бронзових виробів біля сіл Лобойківка Петриківського та Кіровське Дніпропетров-ського районів.
У 1905 р. у парку ім.Т.Г.Шевченка, що у Дніпропетровську, Дмитром Івановичем Яворницьким була відкрита стоянка давніх людей та знайдені кам’яні зернотерки, різноманітні знаряддя праці, посуд, кістки людей та тварин.
У цей період у Подніпров’ї жили племена, основу господарства яких складало скотарство, яке доповнювалося землеробством. Вони будували житло з дерева та каміння, споруджували кургани та свя-тилища, в яких розміщали стели із зображенням богів та прабатьків. На курганах розводили вогнища з метою очищення померлих від погані. Сліди цього ритуалу знайдені в курганах біля сіл Спаське (Новомосковський), Прядівка (Царичанський) та інших. До того часу відноситься й поява на глиняних посудинах “загадкових знаків”, які вчені розглядають як знаки давньої писемності – піктографії**.
* еволюція – поступовий розвиток.
** піктографія – тип письма, в якому для передачі мовлення застосовуються малюнки, які позначають не окремі слова, а цілі повідомлення.
3. Ранні кочовики
Зміст: Батько історії Геродот. Кіммерійці: легенда та наукові дані. Скіфи: походження, обичаї. Скіфські кургани. Релігія. Гре-цькі міста-держави. Сармати. Походження, обичаї. Архео-логічні знахідки на території краю доби ранніх кочовиків.
Очікувані результати:
- Знання вкладу кіммерійців, скіфів та сарматів у розвиток культури;
- Розуміння зв’язку між застосуванням заліза та утворенням класів і держави.
1. Довгий час вчені майже нічого не знали про кочові племена кіммерійців, окрім того, що це перший народ на території сучасної України, ім’я якого зберегла історія.
Назва цього народу має греко-фракійське походження та пере-кладається як чорноморські. Існує думка, що саме з цим народом пов’язана назва Криму. Свідоцтва про цей народ в античній історії припадають на VIII – VII ст. до н.е. Перша згадка про кіммерійців – це вірші давньогрецького поета Гомера в поемі “Одіссей”, де він називає північне узбережжя Чорного моря “землею кіммерійців”.
Країна кіммерійців розкинулась на великій території. Основною частиною її були сучасні українські степи між річками Доном та Дністром.
Вчені до сьогодні сперечаються, намагаючись відповісти на пи-тання: звідки прийшов цей народ на територію нашого краю. Відо-мо, що приблизно 3 тисячі років тому деякі землеробські поселення Південного та Середнього Подніпров’я спустошені та спалені кім-мерійцями.
Батько історії Геродот у своїй багатотомній “Історії” писав, що кіммерійці прийшли з Азії. Більшість сучасних вчених вважають, що вони, залишивши свою правітчизну в нижньому Поволжжі, перекочували через передгір’я Північного Кавказу до українських степів десь три тисячі років тому (900 – 650 рр. до н.е.). Інші вчені вважають кіммерійців корінним населенням України, а їх культуру – продовженням трипільської культури, яка пристосована до табун-ного скотарства. Внаслідок першого суспільного розподілу праці частина населення перейшла до скотарства, що й привело їх на південь у наддніпровські степи.
Кіммерійці – перші скотарі в Україні, які перейшли до кочового способу життя. У с. Родіонівка Криворізького району були знайдені двокільчасті вудила. На Ігренському півострові знайдено кістяні псалії – пристосування для кріплення вудил та ременів кінської вузди.
Кіммерійці виготовляли зброю та знаряддя праці з бронзи зав-дяки контактам з майстрами по обробці металів з Кавказу, саме вони поклали початок залізної епохи в Україні.
На території нашої області знайдено багато слідів перебування кіммерійців. Це поховання в Апостолівському районі (с.Мар’янсь-ке), Дніпропетровському (с.Олександрівка), Криворізькому (села Андрусівка, Златоустівка, Орджонікідзе, Родіонівка), Магдалинів-ському (села Олександрівка, Ковпаківка, Личкове), Новомосковсь-кому (села Хащеве, Миколаївка, Спаське, Соколове), Павлоградсь-кому (с.Булахівка), Солонянському (с.Звонецьке), Томаківському (с.Кисличувате), у містах Кривому Розі, Нікополі.
Для кіммерійських поховань найбільш звичайною та майже обов’язковою річчю є точильні бруски у вигляді вузьких пластин, які підвішувались до пояса господаря крізь отвір (села Звонецьке, Мар’янське, Родіонівка). Типовими для кіммерійців також є банко-подібні посудини з однобічним носиком-зливом (села Орджонікідзе, Хащеве). У деяких похованнях знайдені залізні ножі (села Златоус-тівка, Личкове), келихи та кубкоподібні посудини (села Андрусівка, Звонецьке, Кисличувате, Колпаківка, Миколаївка, Спаське), тер-тушка (с.Булахівка).
Типовими для поховань кіммерійців були курганні земляні насипи, які або спеціально зводили над могилами або робили “впус-кні” поховання в кургани енеоліту, або бронзового віку, збільшуючи їх земляними досипаннями. Деякі поховання супроводжувались стелами, які являють собою плоскі людиноподібні статуї з каменю. Кого зображують ці стели, однозначно важко визначити. Можливо, що вони передають або образи богів, або реальних людей – воїнів.
Досить цікава знахідка була зроблена у 1862 р. у селі Наталівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії (зараз це За-порізька область). Випадково знайдена стела зберігається у Дніпро-петровському історичному музеї ім. Д.І. Яворницького. Стела ви-роблена з плоскої кам’яної плити темного зеленкувато-сірого кольо-ру. Її висота – близько 160 см, ширина в середній частині – 61 см, товщина – 12 см. У багатьох місцях стели, особливо на її верхній ча-стині, збереглися ділянки добре відшліфованої поверхні, що свід-чить про старанність майстра під час виготовлення. Основні елемен-ти фігури – голова, руки, лопатки – виконані технікою плоскуватого рельєфу, а предмети зброї виконані технікою заглибленого малюн-ка. Стела зображує воїна, який у правій руці, що злегка піднята, три-має бойову сокиру-молот розкритими пальцями, а в лівій – лук. Між сокирою та луком зображений третій предмет військового призна-чення – булава.
У кіммерійців поступово виникає нерівність та утворюється вій-ськова влада. Це був перший народ на території сучасної України, в якого були царі – племенні вожді.
Історія цього маловивченого народу закінчується у VII ст. до н.е., коли частина його залишила свою країну під тиском скіфів, а інша поступово асимілювалась* із завойовниками.
2. Давньогрецький вчений Геродот залишив нам дві чудові леген-ди про походження давнього народу скіфів.
У грізного Зевса та прегарної дочки Борисфена народився син на ім’я Таргитай. Коли він виріс та оженився, у нього народилися сини – Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай. Та впали з неба золоті речі: плуг, ярмо, сокира та чаша. Коли до золота підходили старші брати, воно несподівано спалахувало. Оволодіти цими речами вдалося ли-ше молодшому сину, якому брати й віддали Скіфію.
У другій легенді розповідається про те, як син Зевса – Геракл, мандруючи Таврією (Кримський півострів), якось заснув, а коли прокинувся – побачив, що його коні щезли. Пошуки коней привели Геракла до Гілеї (дніпровські плавні), де в одній з печер він побачив дивну істоту: напівжінку-напівзмію на ім’я Єхидна, яка й ховала ко-ней героя. Вона погодилась повернути коней за умови, якщо Геракл одружиться з нею. Від цього шлюбу народилось три сини – Агафірс, Гелон, Скіф. Коли мати запитала Геракла, кому з дітей передати свою країну, він дав їй свій лук та пасок, на кінці якого висіла золо-та чаша і сказав: “Віддай свою країну тому з синів, який зможе під-перезатися цим паском та натягнути цей лук”. Це зміг зробити тіль-ки молодший син Скіф, він і став родоначальником всіх скіфських царів, які з того часу носять на паску золоту чашу.
Історики до цього часу сперечаються про те, коли вперше з’яви-лися скіфи в Європі. Перші згадки про скіфів у давньосхідних пи-семних джерелах датовані VII ст. до н.е., до цього часу відносяться й перші скіфські пам’ятки на території сучасної України. Самі по собі скіфи, за свідоцтвом Геродота, вважали, що це сталося за ти-сячу років до походу персидського царя Дарія на їхні землі під час скіфо-персидської війни у VІ ст. до н.е.
Багато скіфських курганів, у яких знаходяться поховання рядо-вих дружинників та які відносяться до раннього періоду історії на-роду, було знайдено на території нашого краю (с.Підгородне Дніп-ропетровського р-ну, с.Мінівка та с.Пролетарське Магдалинівського р-ну, с.Шолохове Нікопольського р-ну, с.Перещепине Новомосков-ського р-ну, с.Вищетарасівка Томаківського р-ну, с.Новопідкряж Царичанського р-ну). Часто скіфи встановлювали на верховинах курганів “кам’яні баби”, які століттями вражали рідких подорожніх своїм величним спокоєм.
Особливістю цих статуй є обов’язкове зображення меча-акінака та інших військових атрибутів, які зустрічаються в скіфських кур-ганах. Ці кам’яні статуї достатньо реалістично передають всі ос-новні риси людського вигляду, з особливою майстерністю зображе-на зброя. А ось деталі одягу часто залишались поза увагою митця. Взагалі відомо більше 50 скіфських статуй, і деякі з них знаходяться в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.І.Яворницького.
У давніх скіфських курганах, в основному, знаходилась зброя та знаряддя воїнів, вироблені з заліза – списи, мечі, ножі, панцирні пластини обладунку, а також колчани для стріл із бронзовими нако-нечниками.
Саме з розселенням скіфів на території сучасної України остаточно встановився залізний вік. За скіфів залізо було основним металом, з якого виготовляли зброю та знаряддя праці.
Виникнення скіфів, як і їх назва, до цього часу точно не визна-чено. Одні вчені вважають їх нащадками племен, які заселяли Украї-ну в бронзовому віці, інші – виходцями з Азії. Найімовірніше, до Північного Причорномор’я скіфи переселялися кількома хвилями і спочатку уживалися з кіммерійцями, вирушаючи разом проти дер-жав Давнього Сходу. А коли їх стосунки стали ворожими, скіфи ви-тіснили кіммерійців з Придніпров’я та, переслідуючи колишніх спільників, вторглися через гори Кавказу в Передню Азію.
Єгипетський фараон відкупився від войовничого народу, який досяг кордонів його держави, багатими дарунками. Протягом 28 років свого володарювання над підкореними країнами скіфи спус-тошили їх надмірною даниною та пограбуванням. Не сподіваючись на перемогу, цар Мідії запросив вождів скіфів на бенкет та, на-поївши, наказав вбити. Після цього скіфські загони вимушені були повернутися до берегів Чорного моря.
Очевидно, саме про цей військовий похід розповідає Біблія: “Ось іде народ з північної країни… тримає лук та короткий меч, жорстокий воїн! Вони не змилуються! Голос їх реве, як море…він знищить жнива і хліб твій, синів та дочок твоїх, овець та корів твоїх, виноград твій та сади твої, та зруйнує мечем міста твої, з якими ти пов’язуєш свої надії”.
Спустошивши багато країн Близького Сходу, скіфи осіли в сте-пах Північного Причорномор’я, утворивши перше державне об’єд-нання на території не тільки сучасної України, а й Східної Єв-ропи – Велику Скіфію.
За свідоцтвом Геродота, який побував у V ст. до н.е. в Скіфії, основною особливістю цієї країни був рівнинний ландшафт майже без лісів, які росли тільки в Гілеї – дніпровських плавнях – та в гирлі Дніпра. На величезній рівнині, вкритій буйними травами, протікало багато річок. Геродот називає лише вісім з них, які були доступні для кораблів з моря. Це Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Пів-денний Буг), Борисфен (Дніпро), Танаїс (Дон), Пантікап, Гіпакірис та Герра. Відносно трьох останніх річок вчені сперечаються до цьо-го часу. Пантікапом називають чи то річку Конку, чи то Інгулець, у Гіпакірисі вбачають частіше річку Каланчак, а під назвою річки Герри мають на увазі або Конку, або річку Молочну чи Оріль.
Пристосованість скіфів до степових умов була дивовижна. Геро-дот писав: “Оскільки в Скіфії дуже мало лісів, то для приготування м’яса скіфи вигадали ось що. Обідравши шкіру з тварини, вони об-чищали кістки від м’яса та кидали до казанів місцевого виготов-лення (якщо вони під рукою). Поклавши м’ясо до казанів, підпалю-вали кістки та на них готували. Якщо ж не було такого казана, тоді все м’ясо кладуть до шлунка тварини, підливають води та знизу під-палюють кістки. Кістки чудово горять, а до шлунка спокійно вміщу-ється обчищене від кісток м’ясо. Таким чином, бик готує сам себе.”
Геродот описав декілька племінних об’єднань скіфів, на чолі яких були царі. Скіфи-кочовики пасли худобу, пересуваючись зі своїми стадами та отарами по країні в пошуках пасовищ. Скіфи-орачі жили осіло, сіяли пшеницю, просо, ячмінь, цибулю, часник.
Крім неукріплених скіфських поселень, відомі й скіфські городища, оточені валами та ровами. Кілька століть столицею Великої Скіфії було місто поблизу села Кам’янка-Дніпровська на березі Дніпра (Запорізька область).
Приблизно з ІІ ст. до н.е. столиця Скіфії була перенесена до Крму в околиці сучасного м.Сімферополя та звалась Неаполь Скіф-ський. Це було пов’язано із вторгненням до Скіфії кочових племен сарматів та поступовим витісненням скіфів із дніпровських степів. Держава скіфів цього періоду звалась Малою Скіфією.
У країні панували царські скіфи, у яких було найбільше та най-краще озброєне й дисципліноване кінне військо. Верховним царем всієї держави був вождь царських скіфів. Крім скіфів на підкореній ними території жили племена інших народів, які залежали від них та сплачували данину.
Скіфське суспільство було розділене на багатих та бідних. Пан-ство зосереджувало в своїх руках величезні багатства: худобу, кош-товності, майно. Поряд з ними виділялась біднота, яка, не маючи за-собів для існування, працювала на багачів. Бідні скіфи, які володіли однією кибиткою, що перевозила пара волів, називались “восьмино-гими”. Але ж найтяжчим було становище рабів, чия праця широко застосовувалась у скіфів.
Поява скіфів у степах сучасної України в часі співпадає з коло-нізацією греками північного узбережжя біля Чорного моря. Грецькі поліси Тіра (м.Білгород-Дністровський), Ольвія (с.Парутіно біля Миколаєва), Херсонес (м.Севастополь), Пантікапей (м.Керч) були безпосередніми сусідами скіфів та мали на них вплив своїм укладом життя та залученням до жвавої торгівлі, яка стимулювала розвиток та економіку Скіфії. Торгуючи з грецькими полісами, скіфи поста-чали їм продукти свого виробництва та купували у греків вино, посуд, зброю, прикраси.
Скіфи були язичниками, як і інші народи давнього світу. Геро-дот вбачав багато спільного в релігії скіфів та греків. Так, верховну скіфську богиню Табіті він порівнював із Гестією, богинею жертов-ного вогнища, покровителькою міст та держави; грізного Папая – із Зевсом, Апі – з Геєю, богинею Землі, Гойтосира – з Аполлоном, Аргімпасу – з Афродитою, Фагімасада – з Посейдоном. Арес та Геракл – просто названі грецькими іменами й уособлюють богів війни, військові сили та доблесті.
Геродот, описуючи Скіфію, розповів про обряд поховання скіфських царів в околицях ріки Герри. Вчені донині сперечаються, яку саме річку мав на увазі грецький історик. Припустили, що Геро-дотову Герру треба шукати перш за все у межах сучасного Ніко-поля, бо до цього місця Дніпро був судноплавним. І справді, саме тут виявлено велике зосередження курганних скіфських могильни-ків, які налічують десятки, а можливо, й сотні могил. Але відносять-ся ці кургани, в основному, до ІV-ІІІ ст. до н.е., а це означає, що вони не могли бути описаними Геродотом.
Нижче порогів знаходились величезні кургани, справжні степові піраміди – до 18-21 м заввишки, розкопки яких принесли українсь-кій археології всесвітню славу. Незважаючи на безжалісне пограбу-вання багатьох курганів, до нас дійшли унікальні шедеври скіфсь-кого мистецтва.
Серед високохудожніх грецьких виробів археологи знаходять багато предметів, вироблених зі срібла та золота. Деякі з них при-крашені сценами з грецької міфології та життя, інші – побутовими сценами з життя самих скіфів та, безумовно, виконані на їхнє прохання.
Чимало вчених вважають, що у виготовленні деяких унікальних предметів брали участь талановиті скіфи, які пройшли необхідну школу грецького мистецтва в майстернях античних ремісників.
До унікальних знахідок можна віднести срібну амфору з позо-лоченою шийкою та ручками, на якій розміщені сцени приручення коней скіфами, яка була знайдена в найвищому скіфському Чортом-лицькому кургані, де були поховані цар та цариця (Нікопольський р-н); набір золотих прикрас для кінських вуздечок та срібний посуд із Хоміної Могили (поблизу м.Орджонікідзе); неперевершену золоту пектораль – шийну гривну – зі сценами з життя скіфів з Товстої Могили (поблизу м.Орджонікідзе).
Геродот залишив нам історію скіфо-персидської війни VІ ст. до н.е., заради її опису він здійснив свою подорож до Ольвії, де зустрів-ся зі скіфами та збирав по крихтах матеріал для своєї “Історії”. Скі-фи, очолювані царем Іданфірсом, витримали напад персів, що гово-рить про їх життєву та військову мудрість, а також про багато чи-сельність їх війська – адже персидська армія в той час була най-більшою та найсильнішою.
До нас дійшла розповідь Геродота про те, що скіфський цар Аріант, намагаючись перелічити своїх підданих, здійснив своє рід-ний, перший на території нашої країни, перепис населення. Під страхом смертельної кари він наказав всім дорослим чоловікам своєї держави принести по бронзовому наконечнику стріли. Їх виявилось настільки багато, що цар вирішив спорудити з них собі пам’ятник. Він наказав розплавити наконечники та відлити чашу, яку встанови-ли в священній місцевості Ексампеї, десь між Дніпром та Південним Бугом. Геродот підтверджує, що сам бачив цю чашу. Вона вміщу-вала 600 амфор (приблизно 6 000 літрів), а товщина її стінок дорів-нювала 6 пальцям.
Незважаючи на те, що у скіфських курганах, окрім окремих гре-цьких написів, немає жодного слова, написаного рукою скіфа, в на-шій мові збереглися скіфські назви річок степової України. До того ж самі кургани можна вважати своєрідними книгами, ненаписаними листами у вічність. І хоч кожен з них може бути прочитаним по-різ-ному, але ж всі разом вони є собою надійним джерелом для вивчен-ня побуту, культури, звичаїв та самої історії скіфського суспільства.
3. Протягом тривалого часу, ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е., у степах Ук-раїни панували сармати, які прийшли з Казахстану, Приуралля, По-волжя. Спочатку вони були добрими сусідами з близькими до них за походженням, мовою та побутом скіфами, а також греками, які про-живали у Північному Причорномор’ї. Поступово назва “Скіфія” змі-нюється на “Сарматію”, нова культура зливається із скіфською, а на-селення, яке залишилось, асимілює.
Сармати були кочовиками і, як більшість з них, являли собою не одне плем’я, а союз родинних племен, які часто ворогували між собою.
Назва “сармат” або “савромат” походить від іранського “саор-мант”, означає “оперезаний мечем”. Давньоримський географ Пто-лемей у ІІ ст. н.е. відмічав розселення на узбережжі Меотійського озера (Азовського моря) сарматських племен язигів, роксоланів, аланів, амазонок.
Давньоримський історик та географ Страбон так описував ала-нів: “Вони високі, красиві та світлоголові, а лютість в їхніх очах ви-кликає почуття жаху”. Носили сармати довгі просторі штани, шкіря-ні куртки, взуття з м’якої шкіри та шапки. Основними продуктами харчування у них були м’ясо, молоко, сир. Жили вони у кибитках, які встановлювали на дво- або чотириколісні візки. Особливе місце займали жінки, серед яких виділялись войовниці, жриці та так звані “цариці” – голови племен.
Геродот у своїй “Історії” повідав легенду про походження сар-матів від союзу амазонок із скіфськими юнаками та розповів про сарматських жінок. Вони вдягались як чоловіки, були гарними наїзницями, полювали, брали участь у війнах разом з чоловіками та не могли вийти заміж, поки не вб’ють ворога. Археологічні розкоп-ки свідчать про те, що сарматських жінок ховали разом із зброєю, часто вони були жрицями.
У жіночому похованні у с.Соколове Новомосковського району був знайдений багатий інвентар: глечик із крученою ручкою, дві ку-рильниці, брош із зображенням вершника, гарно виконане бронзове дзеркало та багатий набір намиста із скла. Яскравим зразком юве-лірного мистецтва є золота сережка з прикрасами з синього скла, скані та зерні.**
Основним заняттям сарматів було скотарство. Вони розводили овець, коней, крупний рогатий скот. Страбон писав, що “сармати слідують за своїми стадами, вибираючи місцевості, які завжди вкри-ті травою, – взимку в болотах Меотіди, а влітку – на рівнині”. Пізні-ше, вже на початку нашої ери частина сарматів перейшла до осілого способу життя та займалися вже землеробством.
Як і скіфи, сармати вели жваву торгівлю з різними державами. У столиці Сарматії – Танаїсі, що знаходиться в гирлі Дону, можна було купити китайські шовкові тканини та бронзові дзеркала, грець-ке вино та посуд, напівдорогоцінне каміння з Ірану та Індії та кри-шталь з Кавказу. А самі сармати торгували рабами, шкірами та шкі-ряними виробами.
Сармати були гарними ремісниками, прикрашали свої вироби емаллю, різнобарвними скляними бусинами, напівдорогоцінним камінням.
На сучасній території нашої області розкопана велика кількість сарматських курганів та поховань. Ранні захоронення сарматів були знайдені ще у кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. Д.І. Яворницьким біля сіл Котівка, Мар’ївка Магдалинівського району. У Дніпропетровському історичному музеї зберігається глечикі з розкопок вченого біля с.Афанасівка Новомосковського р-ну, дві цілі римські амфори, знай-дені при будівництві Новомосковського трубного заводу.
Велику кількість пам’ятників сарматської культури винайдено у межиріччі Орілі та Самари, на правому березі Дніпра, біля с.Усть-Кам’янка Апостолівського р-ну. Для сарматських поховань типо-вими є червонолакові глечики, залізні ножі, бронзові дзеркала, різні прикраси – браслети, намисто, бляшки, каблучки, зажими-фібули.
Вклонялись сармати Великій Богині – богині родючості. Особ-ливе ставлення у них було до меча, який втикали у землю, прино-сячи йому молитви як богу війни. Сармати були войовничими пле-менами. Основою їх війська була кіннота. Вершники були озброєні короткими або довгими мечами, кинджалами, луками, списами, дро-тиками. Античні історики відзначають швидкість атаки, особливо способи кидання дротиків та накидання аркану на ворога. В особ-ливій пошані та любові у них був кінь, упряж якого була багато прикрашена.
У 1972 р. в с.Булахівка Павлоградського району було знайдено багате поховання сарматського воїна, у якого виявлено три вилиті срібні чаші, бронзовий котел, дві срібні бляшки з емаллю, дві на-шивні золоті бляшки, уламки залізної зброї, срібні частини кінської збруї, уламок бронзової судини, залізні скоби та пряжки, п’ять фа-ларів*** зі срібного листа, вкритого золотом із парними малюнками у вигляді листя.
Ховали померлих у курганах з величезною кількістю інвентаря. Особливо багатими були могили сарматських царів та знаті. Аналіз інвентаря для поховання свідчить про те, що сармати перебували під сильним римським впливом.
На межі тисячоліть (ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) у Нижньому По-дніпров’ї склалась достатньо складна ситуація. Римська держава ве-ла жорстоку боротьбу з царем Боспорського царства Мітрідатом VІ Євпатором, яке знаходилось у Криму, за панування у Північному Причорномор’ї. У цей час посилюється військовий натиск сарматів на сусідні народи та їх активне втручання у військові дії на боці то одних, то інших.
До наших днів дійшли відомості про діяльність сарматської ца-риці Амагі, про союз сарматського царя Гатала з мешканцями Хер-сонесу. У сер. І ст. н.е. римський імператор Нерон послав війська для захисту Херсонесу від кочовиків, спорудив римські гарнізони у багатьох полісах Північного Причорномор’я та Криму. У цей час Ольвія, найкрупніший культурний та торговельний центр Північно-го Причорномор’я, визнала свою незалежність від скіфо-сармат-ських царів Фарзоя та Інансемія.
На Дніпропетровщині на лівому березі річки Кам’янка, у місці, де вона впадає до річки Базавлук поблизу с.Усть-Кам’янка Апосто-лівського району, був знайдений найкрупніший у Східній Європі сарматський могильник, який складався з 71 кургану. Проіснував цей могильник півтора століття: з початку І ст. н.е. до середини ІІ ст., про що свідчать багаті різноманітні археологічні знахідки, які підтверджують вплив на сарматів римської культури та їх успішні військові дії в цей період.
На думку Страбона, контакти з греками та римлянами принесли сарматам та іншим кочовим народам більше шкоди, ніж користі. “Наш спосіб життя зіпсував цих людей, розповсюджуючи між ними такі пороки, як пристрасть до насолоди та розкоші, низькі бажання, вдоволення яких робило їх все більш ненаситними”.
Панування сарматів в українських степах припиняється під тис-ком готів та гунів. Частина їх відійшла у гори Північного Кавказу та Криму, частина залишилась у рідних краях, беручи участь у завойо-вуванні Перенейського півострова разом з германським плем’ям вандалів у V ст.
Пращурами осетинів, невеличкого народу Північного Кавказу, вважають сарматські племена язигів та ясів. Деякі вчені-лінгвісти Росії в ХІХ ст. вважали, що назва “Русь” походить від назви сар-матського племені роксоланів, тобто “світлих аланів” від давньо-іранського “равксена” – світлий.
* асимілювати – зливатись, розчинятись в іншому народі, культурі.
** скань та зернь - особлива техніка прикрашання золотих виробів за допомогою найтоншого дроту або проволоки або краплинок із золота.
*** фалари - елементи войовничого спорядження.
ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ 1 «НАЙДАВНІША ІСТОРІЯ КРАЮ»
1. Розкажи про палеоліт на прикладі краєзнавчого матеріалу.
2. Розкажи про мезоліт на прикладі краєзнавчого матеріалу.
3. Розкажи суть неолітичної революції на прикладі краєзнавчого матеріалу.
4. Чим характеризується енеоліт на території краю?
5. Розкажи про життя кіммерійців, спираючись на краєзнавчий матеріал.
6. Розкажіть про життя скіфів на території краю, користуючись археологічними знахідками.
7. Розкажіть про найвідоміші витвори скіфського мистецтва, знайдених на території краю.
8. Розкажіть про основні заняття, побут сарматів.