Недосєкіна т. В. Історія рідного краю

Вид материала

Содержание

Тема 3. дніпропетровщина козацької доби
Микитинська Січ (1638-1652)
Підпільнянської Січі (1733-1775).
Кам'янська (1709-1711) та Олешківська (1711-1733)
8. Козацький край
Питання до теми 3

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

ТЕМА 3. ДНІПРОПЕТРОВЩИНА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

7. Запорозька Січ

Зміст: Причини виникнення козацтва. Запорозька Січ. Дмитро Вишневецький-Байда. Місцезнаходження козацької столи-ці. Обичаї та традиції козаків. Козацькі клейноди. Консти-туція Пилипа Орлика.

Очікуванні результати:

Знання причин виникнення козацтва та утворення Запоро-зької Січі;
Усвідомлення гордості за славне минуле рідної країни, краю;
Знання причин наростання національно-визвольного руху.

Через багатостраждальні українські землі 500 років тому прохо-дила своєрідна межа між двома ворогуючими світами ─ християн-ським та мусульманським. Україна була межею, яка постійно пульсу-вала і змінювалася, палахкотіла вогнем війн та збройних конфлікт-тів. Україна стала передовим краєм Європи, лідером у протиборстві з Османською імперією, за якою стояли відсталість, рабство та дес.-потизм.

Необхідність боротьби проти навал Кримського ханства та Ос-манської імперії призвела до виникнення українського козацтва, яке вписало багато героїчних сторінок в історію нашої країни. Не лише небезпека з півдня змушувала сміливих та відчайдушних людей бра-тися за зброю. Польські пани, які хазяйнували на цих землях, пригні-чуючи український народ, змушували селян та міську бідноту бігти хоч на край світу, аби подалі від нелюдських законів і порядків.

Бігли селяни в Дике поле ─ степи, які розкинулися поміж Дніп-ром та Південним Бугом з їх численними притоками. Улюбленими місцями поселень були річки Оріль, Самара, Томаківка, Базавлук, Сура, Інгулець. Особливо приваблювали збіглих селян дніпрові острови, бо пороги часом ставали надійним захистом від ворогів.

Постійні набіги спочатку печенігів і половців, а потім монголо-татар, кримчаків* та турків призвели до того, що споконвічне сло-в'янське населення мігрувало з рідних місць на північній захід у біль-ше безпечні місцевості. Тих, хто тікав у Дике поле, за пороги, стали називати запорозькими козаками. Запорожці оселялися невеликими зимівниками**, хуторами, селами, займалися рибальством, полю-ванням, бортництвом***, ремеслом. Через ці поселення велася жвава торгівля сіллю та залізом.

У сучасній літературі Дике поле дістало назву „Великого сте-пового кордону України”, до якого входили південні регіони сучас-них Черкаської та Вінницької областей, повністю Кіровоградська, Дніпропетровська, Миколаївська і Херсонська та частково Одеська й Запорозька області.

Сьогодні, коли кажуть слово «Запоріжжя», то розуміють місто на Дніпрі, розташоване за течією нижче Дніпропетровська. У XVI-XVIII ст. під цим словом розуміли землі, розташовані вище порогів, починаючи від Мишуріного Рогу на півночі Дніпропетровської області. Слово «козак» прийшло зі сходу і означає «вільна озброєна людина» або „вершник” .

Ще за часів Київської Русі через ці краї проходили суходольні шляхи, відомі не менше, ніж водний шлях „із варягів у греки”.

3 часом козаки встановили свою владу на величезній території, аж до берега Чорного моря. Була у них і столиця, яку називали За-порозька Січ. До речі, слово «січ» походить від слова «сікти», інакше ─ рубати, й означало „укріплення, зроблене з дерева», тобто „січ, засіка”.

Сьогодні достовірно відомо, що на території України було поспіль 8 Запорозьких Січей. Козаки, з різних обставин, вимушені були перено-сити свою столицю з місця на місце. П’ять із них знаходилися на території сучасної Дніпропетровської області.

Перша Запорозька Січ була заснована Дмитром Вишневецьким, на прізвисько Байда. Вона знаходилася на острові Мала Хортиця, який поруч із найбільшим дніпровим островом Велика Хортиця, від-разу запорогами. Нині ці острови входять у межі міста Запоріжжя. Вишневецький-Байда об’єднав розрізнені козацькі гурти в одне вій-сько. Звідси гетьман організовував походи у татарські володіння. Достеменно дата заснування першої Січі невідома. Але історики вважають, що ця подія сталася між 1552 та 1556 роками. На жаль, доля козацького ватажка була трагічною ─ він мученицьки аги-нув у турецькій неволі. У 1563 р. під час військового походу до Молдавії Вишневецький потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений. Народ не забув про нього. Й досі в Ук-раїні співають «Думу про Байду», в якій сплелися вигадки і дійсність, обурення та надія.

Ще за життя Дмитра Вишневецького кримський хан неодно-разово намагався знищити Січ, і це йому, зрештою, вдалося. Примітно, що, після руйнування татарами Хортицької Січі (1554-1564), запорожці відступили до Монастирського острова, що на Дніпрі у нинішньому Дніпропетровську. Саме тут вони почали будувати нову Січ, враховуючи вигідне розташування острова. Однак трагічна смерть Вишневецького зробила ці плани неможливими.

У ХV-XVII ст. в арміях панував принцип самозабезпечення. Солдат повинен був сам прибдати собі зброю, спорядження, коня, провіант і т.п. До того ж, у цей час найприбутковішою статею на по-рубіжжі була торгівля людським товаром. Українських бранців та-тари і турки продавали в рабство на ринках Криму, а татарських і турецьких полонених козаки повертали за викуп.

Спираючись на воєнну силу, козацтво у др.пол. ХVІ ст. здій-снює колонізацію значної території Великого кордону шляхом утво-рення осередків у районах промислів: на р.Самара з форпостом Са-марчук (сучасний Новомосковськ), на островах Великого Лугу (су-часна територія Нікопольського р-ну), на перевозі Переволочна ─ біля впадіння в Дніпро з правого берега р.Омельник ІІ, а з лівого ─ р.Ворскла (біля сучасного с.Мишурін Ріг Верхньодніпровського р-ну), інших місцях (сучасні Маріуполь, Херсон, Миколаївська обл.).

Згадка про місто Самара, або Самарчук, відноситься до 1576 р. До цього ж року відноситься й згадка про появу тут ченців-пустель-ників. Вони збудували скит, потім невелику фортецю, при якій пос-тавили церкву святого Миколи, шпиталь. Кіш Війська Запорозького виділив ченцям землю. У 1602 р. після прибуття сюди ієромонаха Межигірського Спасо-Преображенського монастиря у Києві Паїсія виник знаменитий Самарський Пустинно-Микільський монастир.

Наступну Січ було збудовано на о. Томаківка на Дніпрі, поблизу нинішнього міста Марганця, що в Дніпропетровській області, і зараз ця терирорія затоплена через Каховську ГЕС. Але і ця столиця – Тома-ківська Січ (1564-1593) – проіснувавши близько 30 років, була зруй-нована татарами.

На період існування цієї Січі припадають блискучі походи за-порожців на турецькі та татарські фортеці й міста Приазов’я та Причорномор’я. Звичайно козаки спускалися вниз по Дніпру на чов-нах і „чайках” і виходили просто у Чорне море. Але оскільки турки вибудували у пониззі Дніпра могутні фортеці, вони мусили часом обирати довший, але безпечніший шлях. Вони пливли проти течії Дніпра до гирла Самари, далі простували Самарою, Вовчою, Міусом або Кальміусом, пертягуючи в деяких місцях човни волоком по суші, і виходили в Азовське море.

Саме Томаківська Січ стала базою селянсько-козацького повстан-ня під проводом Криштофа Косинського у 1591-1593 рр. В останній період повстання (1593р.), коли козаки штурмували Київ, на Січ вда-рили кримські татари. Після героїчної оборони, переконавшись у не-можливості подолати переважаючі сили ворога, козаки зуміли вночі вийти на човнах з обложених укріплень. Увірвавшись вранці до Січі, татари спалили і сплюндрували її.

Козаки перенесли свій центр на інший острів – Базавлук, що на 30 км південніше Томаківки. Сьогодні це територія Нікопольського району. Доля Базавлуцької Січі (1593-1638) була вдалішою за по-передні. Нова Січ знаходилася в кращому місці укріпленому самою природою, бо там до Дніпра впадали ще три річки: Чортомлик, Під-пільна й Скарбна. Зараз ця територія також знаходиться під водами Каховського моря.

Козаки добре укріпили Базавлуцьку Січ. ЇЇ оточили земляними валами, поставили дерев’яний палісад з вежами, встановили гарма-ти. Перед валом викопано рів, а зимою у льоду вирубувалися опо-лонки, щоб ворог не зміг дістатися до січі по замерзлій воді. Все-редині Січі, біля майдану, де відбувалися козацькі ради, знахо-дились арсенал, церква, далі стояли курені та інші будівлі.

У 1594 р. на Січ прибув Еріх Лясота, посол австрійського імператора, котрий від імені свого короля запропонував козакам виступити проти Османської імперії. Ця місія не мала особливого успіху. У цьому ж році відбулося нове селянсько-козацьке повстан-ня під проводом Григорія Лободи та Северина Наливайко, які брали участь у цьому поході на турків. Григорій Лобода належав до „ста-ринних” козаків, до справжніх запорожців, що вік свій прожили на Низу, вели степові „промисли” в боротьбі з татарами і так здобували майно і славу. Він неохоче допускав до запорозького війська людей неосілих, безземельних, утікачів. Він мав серед козаків добре ім’я, його двічі обирали гетьманом. Северин Наливайко намагався вста-новити добрі зносини з Січчю, але запорожці дивилися на нього зго-ри і з недовір’ям. Але під час повстання вони подали один одному руку і воювали проти Речі Посполитої, але, як відомо, це повстання зазнало поразки.

Упродовж наступних 30 років проблема конфліктів була вирі-шена польським урядом шляхом залучення козацтва до участі у воєнних кампаніях 1602-1621 рр., що вгамувало боротьбу за повер-нення боярських прав, оскільки війна годувала усіх її учасників. Польща у ті часи вела війни з Молдавією, Лівонією, Московією, Ту-реччиною. З Лже-Дмитром І до Москви ходило 12 тисяч козаків. Пізніше на поклик польського короля у московський похід з’явило-ся 40 тисяч козаків. Але у великій різношерстій масі, яка виступала під ім’ям козаків, справжніх запорожців було небагато. Після закін-чення війни тисячі війська залишилися без утримання і почали гра-бувати населення Литви, Білої Русі, України. Всі ті розбої і насилля відбувалися під знаком козаччини. Звичайно, „старовинні” запорож-ці відхрещувалися від цих ватаг розбійників, але такий стан над-звичайно нашкодив козацькій славі.

Проіснувала Базавлуцька Січ 45 років, і тільки під тиском поль-ського уряду була перенесена.

Наступна, Микитинська Січ (1638-1652), була заснована на пів-острівіМикитин Ріг. Зараз на цьому місці розташоване сучасне місто Нікополь.

Майже через 15 років козаки перенесли Січ у гирло річки Чорто-млик, де вона уливається у Дніпро, неподалік від Базавлуцької Січі. Час існування Чортомлицької Січі (1652-1709) був найтривалішим ─ десь 57 років.

Пізніше Чортомлицьку Січ стали називати Старою Січчю на від-мінну від Нової, або Підпільнянської Січі (1733-1775). Вона була заснована на р. Підпільна, недалеко від Дніпра, та проіснувала до самого знищення козацтва, приблизно 40 років.

Дві Січі ─ Кам'янська (1709-1711) та Олешківська (1711-1733) ─ знаходилися на території, яка в ті часи входила до складу Кримського ханства. Загалом це було майже 25 років.

Стати козаком міг будь-який новоприбулий. Вимога була тільки одна ─ православне віросповідання та обіцянка беззаперечного дотри-мання всіх козацьких звичаїв і традицій.

Козаки жили за законами побратимства. Усі важливі питання во-ни вирішували на гуртових зборах ─ так званій раді, де козаки обирали своїх проводирів ─ козацьку старшину. Головним у них був гетьман. Якщо старшина не справлялася зі своїми обов'язками, її переобирали.

За порушення звичаїв, які надійно зберігали в пам'яті козаки-ве-терани, карали суворо, а інколи навіть страчували. Злодійство, зрада товаришам немилосердно каралися, а винних, якщо термін їхнього перебування в Січі був менший за сім років, назавжди виганяли з війська. Такий рівень моралі суперечить вигадкам про козаків, як про якихось розбійників. У той час, коли майже у всіх європейських краї-нах господарювали монархи, у запорожців існувала прогресивна ви-борча (республіканська) форма правління. Кожен козак мав право го-лосу. Рада вирішувала проблеми миру та війни, приймала і від-правляла іноземні посольства, займалася судовим розглядом козиць-ких справ. Рада, за звичаєм, збиралась у перший день нового року, а також у день Покрови Пресвятої Богородиці – 1 жовтня за старим сти-лем (14 жовтня – за новим стилем).

Д.І. Яворницький, видатний історик українського козацтва, у 1-у томі "Історії запорозьких козаків" так описав процес обрання гетьмана: "Сперечання продовжувались інколи по кілька годин. Всі кандидати, чиї імена викрикували на площі, повинні були відразу залишити її та піти в свої курені, щоб особистою участю не впливати на вибір". За зви-чаєм, обраний повинен був двічі відмовитись, і тільки за третім разом погодитися на посаду гетьмана. Щоб надалі він не забував про інте-реси простих козаків і не принижував їх, старі козаки посипали йому голову піском або снігом, а то й ляпали багнюкою. А той, хто був об-раний, повинен був увесь час дякувати за довіру і кланятися на чотири боки. Козаки, в свою чергу, присягали на вірність новому гетьману.

У Запорозькій Січі під загрозою смертної кари було заборонено з'являтися жінкам. Але треба мати на увазі, що Січ була одночасно і фортецею, і військовим табором, тому обов’язком козаків була постійна готовність до відбиття можливих ворожих нападів. А перебування по-руч жінок та дітей, зменшило б боєздатність війська. Родини козаків мешкали за межею Січі ─ на хуторах та в селах, так званих зимів-никах.

Козаки не мали писаних законів, але у них були інші символи держави та влади ─ клейноди. Це ─ булава, символ гетьманської вла-ди, пірначі, корогви, печатка, литаври (це такі барабани). Клейноди бу-ли святинею Запорозького Війська, їх втрата вважалася злочином.

На гербах Запорозького Війська завжди був зображений оз-броєний козак. Запорозькі прапори, за звичаєм, мали малинові, сині та жовті кольори. В 1710 р. гетьман Пилип Орлик написав конституцію, але, в силу різних обставин, козаки не змогли скористатися цим документом. Цікаво, що конституція Війська Запорозького була написана майже на 80 років раніше, ніж „Кон-ституція США” – перша в світовій історії конституція держави.

^*Кримчаки ─ народна назва кримських татар.

^**Назва хуторів, де селилися сімейні запорожці.

^***Бортництво ─ збір меду диких бджіл.

8. Козацький край

Зміст: Муравський шлях. Боротьба козаків з кримськими татара-ми і турками. Петро Конашевич-Сагайдачний. Морські по-ходи козаків. Іван Сірко. Звідки пішла назва Ігрень. Лист козаків турецькому султану. Боротьба козаків проти Речі Посполитої. Фортеця Кодак. Іван Сулима. Французький ін-женер і картограф Гійом Левассер де Боплан. Визвільна війна українського народу. Богдан Хмельницький – гетьман Ук-раїнської козацької республіки. Переяславська угода. Участь козаків у подіях західноєвропейської історії. Тери-торія нашого краю – оборонний рубіж у боротьбі з Крим-ським ханством. Іван Мазепа: пошук шляхів до незалеж-ності України. Зруйнування Запорозької Січі Петром I. Причини відновлення Запоро-зької Січі у межах Росій-ської імперії. Остаточне знищення українського козацтва Катериною II. Петро Калнишевський – останній кошовий отаман. Козацькі села на території сучасної Дніпропет-ровщини.

Очікуванні результати:

Вміння розповідати про військові походи козаків під прово-дом П.Сагайдачного;
Знання причин наростання національно-визвольного руху;
Знання причин та наслідків козацько-селянських повстань проти Польщі у 20-30-х рр. ХVІІ ст.;
Вміння розповідати про події війни 1648-1649 рр. на теренах краю;
Знання причин та наслідків підписання українсько-російсь-кого договору;
Вміти розповідати про причини та наслідки порушення тери-торіальної цілісності української держави;
Вміння розповідати про життя Запорозької Січі під час Руїни;
Вміння розповідати про господарське життя, політичний й адміністративно-територіальний устрій;

Вміти розповідати про причини та наслідки порушення територіальної цілісності української держави;
Вміння розповідати про життя Запорозької Січі під час Руїни;
Вміння розповідати про господарське життя, політичний й адміністративно-територіальний устрій;

Вміння розповідати про причини та наслідки знищення Запорозької Січі.

Через землі сучасної Дніропетровської області у давні часи про-ходив один із трьох шляхів ─ Муравський. Саме ним татари й турки здійснювали свої спустошливі набіги на українські міста та села, забираючи в полон молодь для продажу на невільничих ринках у Криму. Тут, у долинах річок Самари й Орілі, відбувалося багато битв козаків із татарами.

Невдовзі після перших перемог над татарами, козаки стали спо-руджувати укріплення проти набігів своїх заклятих ворогів. На по-чатку 40-х років ХVІ ст. вони спорудили значне укріплення біля рі-ки Оріль, і вже у 1545 р. на Самарі вони разгромили війська крим-ського хана Емін-Гірея, який намагався переправитися через річку. А десь через 70 років тут відзначився славетний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Було це так. Після вдалого морського походу у володіння Турції він отримав звістку про спустошливий набіг кримчаків на українські землі. Підстерігши загарбників у гирлі Самари, Сагайдачний зі своїм військом завдав ворогові нищівного удару. Його дії підтримали полонені, яких ор-динці гнали у неволю. Після короткого, але жорстокого бою, ворог був знищений.

Сагайдачний ─ це прізвисько гетьмана Конашевича за відмін-ну стрільбу з лука. Річ у тому, що сагайдак ─ це шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл. Петро Сагайдачний очолював кілька вдалих морських походів козаків до Османської імперії та Крим-ського ханства. Сучасники називали його "мужем рідкісної мудрості й зрілого судження у справах". При ньому Військо Запорозьке сяга-ло 40 тисяч чоловік. Уславився він і як видатний державний діяч та дипломат. У 1617 р. військо запорозьке увійшло до Європейської лі-ги для боротьби проти Порти. Встановив дипломатичні зв’язки з Московським царством, Грузією, Іраном. Неодноразово відправляв козацькі місії до варшави. Помер гетьман П.Сагайдачний 20 квітні 1622 р. від рани, отриманої від отруєнної ногайської стріли у битві під Хотином, де завдяки участі козаків Польща здобула перемогу.

Значна заслуга в тому, що козаки залишилися справжніми „ли-царями” степової України, належить саме гетьману Петру Конаше-вич Сагайдачному, який тримав гетьманську булаву 10 років. Він удержував дуже строгу дисципліну в козацьких полках, система-тично проводив реорганізацію війська. Розуміючи, що козаки не зможуть жити без війни, він звернув увагу свого війська на боротьбу з татарами та турками. Саме на період існування Базавлуцької Січі припадають найважливіші морські походи козацтва, які сягнули найвіддаленіших кутків узбережжя Чорного та Азовського морів. Судноверф Січі створює потужний морський флот (Сагайдачний збільшив число козацьких чайок до 300), який давав можливість за-порожцям вести бойові дії проти турецького флоту та гарнізонів уз-бережних фортець. За десять років (1606-1616 рр.) було здобуто і зруйновано Кілію, Акерман, Варну, Трапезунд, Сіноп, околиці Кон-стантинополя, Кафу. Морські експедиції були дуже ризиковані, але вони давали багату здобич. Ці напади сковували значні сили против-ника на турецько-татарському узбережжі Чорного моря. У такий спосіб ослаблювалася сила турецько-татарського натиску на україн-ські землі.

Видатний італійський вчений П’єтро делла Валле писав у 1618 р.: „Турки не мають на Чорному морі жодного міста, котре б не взяли козаки... В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі є такою значною силою, що коли додадуть більше енергії, то будуть його повністю контролювати”.

Для тривалого морського походу будували і облаштували чайки ─ дерев'яні човни довжиною близько 20 метрів та шири-ною ─ десь 4 метри. Посередині встановлювали високий стовп ─ щоглу, на який напинали полотняне вітрило. Днища човнів про-смолювали. З обох боків кожної чайки прив'язували в'язанки оче-рету для посилення його рівноваги під час бурь на морі та битв. У кожну чайку брали чотири-шість малих гармат, відповідний запас ядер та пороху. 3 харчів були сухарі, сушена риба, підсмажене бо-рошно. У чайку сідало до 70 козаків ─ влучних стрільців з руш-ниць та веслярів. Слава про відчайдушних козаків поширилася країнами Європи. Італієць д’Асколі писав про них: „Козаки такі відважні, що не тільки при рівних силах, а й лише із 20 чайками не побояться 30 галер падишаха, адже це видно щорічно на ділі”.

Назва Ігреньського півострова також якось пов'язана з татарами та з відомим козацьким героєм Іваном Сірком. Одного разу кримські татари, повертаючись додому з награбованим майном та полоненими, головним чином українськими дівчатами, готувалися до переправи через Дніпро в гирлі Самари. На них у тому місці чекав у засідці загін за-порожців під керівництвом Сірка. Татари були розбиті. Місце своєї по-разки вони назвали „проклятим”, що звучить татарською як "огрінь". У нашій мові це слово з часом дещо змінилось і зараз звучить як Ігрень.

Iван Сірко понад 20 років, був козацьким ватажком, кошовим отаманом. Він здійснив десятки вдалих походів на Крим і Туреччину. Одна з легенд оповідає, що народився Сірко на світ із зубами, і йому пророчили, що він все своє життя гризтиме ворогів Украї-ни. I справді, увесь свій вік Сірко безперестанку воював із турка-ми й татарами. Він переміг їх у 55 великих боях, у малих же су-тичках бував майже щодня. Сірко обирався кошовим отаманом не менше 15 разів, встановивши тим самим своєрідний, як тепер кажуть, рекорд. Все життя він був заклятим ворогом бусурманів*, які недаремно називали його „шайтаном”.**Сірко наганяв на них такий жах, що татарські матері його іменем лякали дітей. Відвага, сміливість та вдача запорозького отамана оспівані в народних піснях і думах. По-мер він на своїй пасіці в селі Грушівка, що на теренах сучасної Дніп-ропетровщини. Могила Івана Сірка знаходитъся на території сучас-ного Нікопольського району, неподалік села Капулівка.

З іменем Івана Сірка пов’язаний лист запорожців до турець-кого султана. Народний переказ повідомляє, що турецький султан Магомет IV послав листа запорожцям, де пропонував їм здатися без зброї. Але запорожці, не соромлячись у виразах та висловах, відповіли султану листом, у якому відкидали будь-які припущення щодо наявно-сті в нього доблесті та гідності, глузували з чванькуватого та пихатого володаря Туреччини. Реставраціятексту цього легендарного листа зберігається в історичному музеї ім. Д.І.Яворницького у Дніпро-петровську.

Саме цей лист став основою для написання геніальним худож-ником Іллею Репіним славетної картини "Запорожці пишутъ листа турецъкому султану”. До речі, йому для образу писаря позував сам Дмитро Іванович Яворницький.

Історик Й.Мюллер писав: „Безперечно, що козаки були для Ре-чі Посполитої найнебезпечнішою отрутою і водночас її найміцні-шим щитом”. І дійсно, козаки не тільки захищали південні кордони від турків і татар, а все рішучіше боролися проти польських панів та їхнього гноблення.

У 1569 р. за Люблінською унією була утворена держава з назвою Річ Посполита, яка об’єднала Польщу та Литву. З цього часу всі ук-раїнські землі перейшли під владу Польщі, а білоруські – Литви. При-скорилося закріпачення селян, запроваджувалася панщина, збіль-шувалися податки та оброк, переслідувалися українська мова, зви-чаї, культура. Ситуація ускладнювалася ще й через розбіжності у релігійних віруваннях, тому що поляки сповідували католіцизм, а українці – православну віру. Ціла низка селянсько-козацьких пов-стань прокотилася Україною в першій половині XVII ст. Імена ко-зацьких ватажків Марка Жмайла, Тараса Трясила, Івана Сулими, Пав-ла Павлюка та інших вписані назавжди в історію України та козацтва. Після поразки повстання 1638 р. уряд Речі Посполитої значно урізав права і вольності козаків, примусивши їх перенести свою столицю у місце, менше захищене природою, – на півострів Микитин Ріг – під контроль польських військ. До того ж, польський уряд прийняв рішен-ня щодо будівництва низки фортець, аби припинити втечу селян на Запорозьку Січ і встановити жорсткий контроль над козаками.

Одна з фортець пов'язана з історією Дніпропетровська. У 1635 р. напроти Кодацького порогу поляками було збудовано фортецю Кодак. Зараз це село Старі Кайдаки у передмісті сучасного Дніпропетровська. Існує легенда про те, що фортецю відвідав Богдан Хмельницький і на питання: чи подобається йому ця твердиня? ─ відповів: «Що руками людини будується, те руками й руйнується». І справді, в тому ж році ця фортеця була зруйнована козаками на чолі з Іваном Сулимою.

На побудову фортеці польський сейм у січні 1635 р. виділив сто тисяч польських злотих, а в липні цього ж року будівництво фортеці було завершене. Вважається, що будівництво здійснив француз Жан де Маріон, який і став її першим комендантом. Ймовірно, що план фор-теці склав французький інженер Гійом Лавассар де Боплан, який у 1650 р. видав у Франції свою книгу „Опис України або королівства Польського”, першим з іноземців уживши термін „Україна”. Він 17 ро-ків був на службі у польського короля, очолював будівництво фор-тець та інших споруд на півдні України. Складаючи карти Речі Посполитої, він дослідив значну частину України, дніпрові пороги. Після звільнення зі служби, він повернувся до Франції, де видав свій «Опис України», який мав шалений успіх. Значне місце у праці Боплана було відведено козакам. Він із захопленням роз-повів не тільки про козацькі війни та походи, відвагу та мужність степових лицарів, а й про їхнє мирне життя, заняття хліборобством і ремеслами. Ця книга перевидавалася неодноразово різними мова-ми, зокрема українською. Книга Боплана мала велике значення, бо змінила хибний погляд на козацтво, що поширювала в Європі польська шляхта, начебто козаки – то є розбійники та розбишаки.

Зокрема Боплан писав про козаків: «Вони кмітливі і про-никливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, проте дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають. Таким чином, рідко коли минає сім чи вісім років, щоб вони не бунтували чи не піднімали повстання проти панів».

Фортеця була побудована на правому березі Дніпра, на високій скелі, яка панувала над його річищем досить вузьким у цьому місці і Кодацьким порогом, а також над гирлом р.Самара, що впадала не-подолік у Дніпро з лівого берега. Матеріалом для побудови фортеці були земля і дерево. Вона мала вали у вигляді чотирикутника з вису-нутими бастіонами і сухими ровами, які прикривалися частоколом з дерев’яних паль. Із західного боку фортеці (зі степу) знаходилися ворота. На валах були встановлені гармати, які прострелювали річище і береги Дніпра біля порогу, а також гирло Самари.

Гарнізон фортеці складався з 200 німецьких драгунів, якими командував заступник коменданта Жана де Маріона ─ комісар Пшиягловський. Зухвала поведінка комісара та його драгунів щодо козаків, які мали в околицях порогу свої зимівники, стала причиною повстання запорожців восени 1635 р., яке очолив гетьман Іван Су-лима. Вночі козаки наблизилися з боку степу до фортеці, зненацька захопили і вирізали всіх драгунів, місцями розкопали фортечні вали, а гармати відвезди на Січ. На Україну із військом вирушив Конець-польський, але до воєнних дій справа не дійшла. Козакам було за-пропоновано вирішити це питання мирним шляхом: видати І.Сули-му та його соратників, яким обіцяно зберегти життя. Але ця обіцян-ка була порушена. І.Сулиму і його побратимів було страчено 12 грудня 1635 р. у Варшаві. Почувши вирок, Сулима попросив ли-ше покласти до своєї труни золоту медаль, отриману особисто від Папи Римського Павла V за визволення з турецької неволі християнських невільників під час боротьби з Османською імперією.

Через кілька років Кодацька фортеця була відбудована поляка-ми. Відновлена була фортеця Кодак за проектом німецького інжене-ра Гектанта поряд з руїнами першої. Нова фортеця була тричі біль-шою за першу, а матеріалом для її побудови так само слугували зем-ля і дерево. В основі її був квадрат, зовнішня сторона якого стано-вила 112,5 м. Навкруги був насипаний і обкладений дерном вал, до-ступ до якого та його бастіонів боронив з трьох сторін глибокий су-хий рів, а з четвертої сторони замість нього був крутий берег Дніп-ра. Розміри фортеці були розраховані на 800 чол. залоги. Ширина валу при фундаменті ─ 24 м, висота ─ 7 м, глибина рову ─ 11 м. Верхів’я валу фортеці довершував менший вал, так званий парапет, який слугував для захитсу артилерії та мушкетерів, що перебували на основному валу. Єдина брама з мостом через рів розташовува-лася із зхідної сторони. У валу з боку Дніпра був вузький прохід для виходу до води. Залогу фортеці складав полк іноземної піхоти чи-сельністю 600 осіб. Комендантом фортеці був призначений Ян Жолтовський, а через рік його змінив Криштоф Гродзинський. Пос-тупово біля фортеці виросло село старі Кодаки, мешканці якого тор-гували з фортецею.

Пізніше її було відвойовано у Речі Посполитої під час націо-нально-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Вона стала надійною опорою у боротьбі козаків проти поляків. Ви-ще по Дніпру козаки заснували поселення Нові Кодаки, яке стало цен-тром козацької округи. Вважають, що слово «кодак» походить від та-тарського «куйдак», тобто „бухта, захищене місце”. Це слово у сучас-них мешканців Дніпропетровська прижилось як «кайдаки».

Найяскравіша сторінка в історії України та козацтва пов’язана з визвольною війною українського народу під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. Під час війни на території нашого краю було досягнуто чимало перемог.

Саме з Микитинської Січі на початку 1648 р. в усі сторони Украї-ни полетіли універсали^*** гетьмана Богдана Хмельницького із закли-ком до повстання проти ляхів. З цієї Січі й вирушили козацькі полки під Жовті Води й Корсунь, де розбили польську армію. Після тих пере-мог розпочався переможний похід, який призвів до визволення більшої частини України від іноземних загарбників і народження української козацької республіки.

Оскільки козакам вдалося позбутися влади Речі Посполитої на значній території України, в тому числі й на січових землях, запорожці прийняли рішення залишити Микитин Ріг і заснувати Січ у більш зручному місці. Так, у 1652 р. було засновано Чортомлицьку Січ. Бог-дан Хмельницький, гетьман тепер вже всієї України, а не лише запо-розьких козаків, почав створювати незалежну Українську державу. Та-ким чином, Запорозька Січ, передавши владу молодій державі, тепер могла зосередити всі свої сили на боротьбі проти агресії Османської імперії та Кримського ханства.

Гетьман Богдан Михайлович Хмельницький – національний ге-рой українського народу, творець Української держави. Саме він став на чолі визволення України з-під влади Речі Посполитої. В роки ви-звольної війни Богдан Хмельницький проявив себе не лише як видат-ний полководець, але і як тонкий дипломат: завдяки йому Українська держава була визнана країнами Європи. Внаслідок складних внут-рішніх та зовнішніх чинників Б. Хмельницький у 1654 р. склав Пере-яславську угоду, згідно з якою Україна та Росія політично об'єднува-лися. Але до кінця життя Богдан Хмельницький значною мірою прово-див незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні по-зиції України.

Невдовзі після смерті Б.Хмельницького Україну було розділено між Росією та Річчю Посполитою. Кордон проходив по Дніпру. Дуже важкі настали часи для українського народу. Не випадково, що саме на цей час припадає сплеск татарсько-турецької агресії. Двоє російських дипломатів, які проїздили через запорозькі землі по дорозі в Крим са-ме у ті часи, північніше річки Самари побачили лише випалений степ.

Але слава запорожців не згасла. Козаки уславилися в Європі під час облоги Відня, столиці Австро-Угорської імперії, з якою тоді воювала Ро-сія. Про подвиги козака Юрія Кульчицького писали європейські газети: він чудово володів турецькою мовою, тож переодягався турком і не раз бував у ворожому таборі, здобуваючи важливу розвідувальну інфор-мацію.

Козаки брали участь у військових походах на Кримське ханство, які організовувала Росія. Одночасно на землях Запорозького Війська зміцнювалися оборонні рубежі, засновувалися фортеці (ретранше-менти), які стали початком багатьох населених пунктів сучасної України.

Російське військове командування під час війни з Туреччиною перетворило землі уздовж берегів р. Самари на тилову базу своєї ар-мії. Через Самару споруджувалися численні мости для переправи військ та артилерії. Але наприкінці XVII ст. величезна орда все ж про-рвалася на українські землі до Самари, Орілі й Кільчені, пограбував-ши селища та забравши в неволю багато люду.

На початку XVIIІ ст. в Україні сформувався опір несправедливій політиці Російської імперії, який очолив гетьман Іван Мазепа. Опір спричинило те, що російський цар Петро І порушував угоди, підпи-сані ще у 1654 р. Богданом Хмельницьким. Мазепа таємно від російсь-кого царя вступив у союз зі шведським королем Карлом XII. Під час Полтавської битви 1709 року українсько-шведське військо потерпіло поразку від російської армії. Ця поразка мала найтяжчі наслідки для України й, перш за все, для козаків. Російські каральні війська царя Петра I вогнем та мечем пройшли Україною, знищуючи міста і сели-ща. Були вбиті й замордовані тисячі людей, в тому числі у тодішній столиці України місті Батурині. На Чортомлицьку Січ військо карате-лів провів зрадник, і у травні того ж 1709 року Січ було знищено. Піс-ля таких подій, зрозуміло, у рідному краї на козаків чекала смертельна небезпека, тому вони були вимушені погодитися на пропозицію крим-ського хана служити йому. Там, у ханських володіннях, на землях сучасної Херсонської області, вони заснувати нові – спочатку Кам’ян-ську, а потім Олешківську – Січі.

Іван Мазепа більше 20 років був гетьманом України. Він піклу-вався про розвиток української освіти, науки та культури. Поступово Мазепа дійшов висновку про необхідністъ визволення України від утисків Російської імперії. Під час Північної війни, що точилася між Росією та Швецією, він підписав таємну угоду зі шведським королем Карлом XI, за якою в майбутньому передбачалася незалежність України. Однак плани гетьмана, які він зберігав у глибокій таємниці, стали повною несподіванкою для більшості козаків і через це не були ними підтримані. Після поразки під Полтавою Мазепа відступив ра-зом із купкою козаків до турецьких володінь, де невдовзі й помер.

Через 25 років після цих сумних подій Росія, готуючись до нової війни з Туреччиною, вирішила відновити Січ, бо царський уряд розу-мів, що козаків краще мати своїми союзниками, ніж ворогами.

Треба зазначити, що козаки з радістю повернулися на рідну землю. Вони заснували Нову (Підпільнянську) Січ, яка й стала останньою в історії запорозького козацтва. 30 років ще знадобилося Російській ім.-перії, щоб перемогти Османську імперію та отримати, нарешті, безпеч-ний „вихід” до Чорного моря. Крім того, Росія приєднала до своїх во-лодінь Кримське ханство, яке стільки столітъ приносило лихо та руїну на наші землі.

Козаки ж та Запорозька Січ були потрібні Росії, доки точилася безперервна війна з татарами й турками на південних кордонах. У мир-ний же час вони тільки завдавали клопотів та неприємностей російсь-кому урядові. Адже саме сюди, в Україну, тікали селяни від панського гноблення, саме тут час від часу спалахували повстання козаків і се-лян, незадоволених політикою російських царів. У 1775 році імперат-риця Катерина II видала наказ про знищення Запорозької Січі.

4 червня 1775 р. потужні російські війська за наказом Кате-рини ІІ оточили Січ. Сили були нерівні, й тому козаки вирішили скласти зброю, сподіваючись на милосердя цариці та її підлеглих. Але царські солдати увійшли до Січі, заарештували старшину та почали руйнувати укріплення та інші будівлі. Знищили все ─ на-віть із козацької церкви забрали коштовні ікони та срібні речі. Ко-шового Петра Калнишевського було заслано до Соловецького мо-настиря, розташованого на острові в Білому морі. Там його заму-рували у темниці без дверей і вікон, тільки через маленький отвір подавали їжу. Так він прожив 12 років. З часом, покарання було де-що полегшено, однак розмовляти йому не дозволяли ні з ким.

Запорожці розбрелися, хто куди. Деякі з них осіли на своїх ху-торах і в зимівниках, навколо яких із часом утворилися поселення. У нинішній Дніпропетровській області це Таромське, Томаківка, Дніпро-дзержинськ, Нікополь, Губиниха, Петриківка, Карнаухівка, Чортомлик, Перещепино. Деякі села увійшли до меж сучасного Дніпропетровська, наприклад: Мандриківка, Лоцманська Кам'янка (Лоцкам'янка), Суха-чівка, Діївка, Березанівка, Кайдаки. Й досі пам'ять про козаків збері-гається нащадками, бо історія ─ завжди навколо нас, треба тільки вміти її читати по тому, що нас оточує.

^*Бусурманами українці називали турків і татар за те, що вони сповідували не православну, а мусульманську релігію, або іслам.

** „шайтан” ─ турецькою мовою означає „чорт, диявол”.

***Універсал ─ наказ або розпорядження, що видавалося гетьманом.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 3

«ДНІПРОПЕТРОВЩИНА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ»

Назви причини виникнення козацтва.
Що таке Запорозька Січ, скільки їх було, де вони знаходилися?
Розкажи про устрій козацького правління та звичаї козаків.
Хто такі Дмитро Вишневецький-Байда, Пилип Орлик, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, чим вони уславилися?
Де, коли і навіщо було збудовано фортецю Кодак?
Які причини й наслідки знищення Чортомлицької Січі в 1709 р.?
Чому російський уряд вирішив відновити Січ? Де знаходилася Нова Січ?
Чому Катерина II видала наказ про знищення Запорозької Січі? Коли це відбулося?

Blog

Недосєкіна т. В. Історія рідного краю

Содержание