Науково-методичне забезпечення модернізації системи освіти. Методичний вісник №46. Кіровоград: 2010. 296 с

Вид материала

Диплом

Содержание Особливості роботи вчителя біології в умовах Соціальні компетентності Комунікативні компетентності Полікультурні компетентності Компетентності саморозвитку й самоосвіти Продуктивність творчої діяльнос­ті Забезпечення якісної хімічної освіти

Подобный материал:

• О. В. модель науково-методичного забезпечення якості освіти сільського регіону Методичні, 190.91kb.
• План Що включає науково-методичне забезпечення навчального процесу? Законодавчо-правова, 442.07kb.
• Науково-методичного забезпечення, 1369.35kb.
• Бахін В. П. Тактика допиту. К., 1997., 1212.4kb.
• Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
• Суть І перспективи, 44.33kb.
• Методична робота, 219.51kb.
• Кредитно-модульная система обучения, 74.26kb.
• Облеми «Створення умов для якісної освіти за рахунок сучасного науково-методичного, 512.89kb.
• Атеріали науково-методичне забезпечення викладання економічних дисциплін за умов Болонського, 669.7kb.

Особливості роботи вчителя біології в умовах

компетентнісного підходу до організації навчального процесу


Трансформаційні процеси, що відбуваються сьогодні в житті суспільства, стосуються всіх його сфер, зокрема освітньої як основоположної компоненти формування світогляду особистості. Діалектичні закономірності розвитку диктують темпи змін, які відображаються на реструктуризації соціально-економічного укладу країни, переформатуванні взаємин між людьми, загостренні конкурентності в житті. Науково-технічний прогрес, бурхливий розвиток інформаційного середовища і всі названі вище закономірності значно посилюють вимоги до громадянина, ускладнюючи і без того непросте життя. Зростають вимоги до рівня фахової підготовки працівників, їх поінформованості не лише про технології, безпосередньо пов`язані з виробничим процесом, а й міжгалузеві потенційні можливості розвитку виробництва. Технологічний процес все більше залежить від загальнокультурного рівня робітника, знань іноземних мов, володіння комп`ютерними технологіями тощо. Статус громадянина диктує вимоги щодо більшої самостійності у виборі світоглядних позицій, визначенні політичних вподобань. А ще, окрім роботи, людина піклується про сім`ю, в якій повинен порядкувати фінансовий статок, сприйнятливий психологічний клімат. Усі ці слова до того, що формування майбутнього громадянина розпочинається з дитинства і відбувається перш за все через школу, яка покликана дати не лише знання, а й виховати світогляд, підготувати до праці, сімейних взаємин, а в цілому – до життя.

В цьому контексті мені пригадується приклад лекції одного канадського фахівця з питань освіти. Це було ще на початку дев`яностих років, на жаль я не пам`ятаю його прізвища, але приклад дійсно яскравий і доречний. Звертаючись до аудиторії, він попрохав з переліку загальнолюдських чеснот із запропонованого списку визначити за критерієм значимості п`ять, які, як на нашу думку, має виховати в учнів національна школа. Зрозуміло, однозначної відповіді не було, але після врахування кореляції з наших пропозицій він виписав на дошці приблизно наступне: знання, повага до батьків, патріотизм, загальнолюдська культура, гарна поведінка. Після слів похвали нашому вибору викладач повів розмову про те, що більшу частину часу учень проводить в школі, після закінчення якої йде в самостійне життя. А головною потребою в житті людини, як висловився лектор, є потреба «бути успішним». Додатково через перекладача, який не зразу зумів розтлумачити для нас зміст цього терміна, було наголошено на тому, що успішною і щасливою є людина, яка має добре фізичне здоров`я, фінансовий достаток, улюблену роботу, міцну сім`ю й здорових дітей. Наступним завданням він поставив для нас вибір з того ж переліку чеснот п`ятірки саме таких, які дають людині можливість бути успішним в цьому житті. Зрозуміло, ми називали зовсім інші риси… Не заперечуючи важливість названих нами раніше загальнолюдських достоїнств, він наголосив на тому, що головним завданням школи є підготовка учня до самостійного життя через формування життєво важливих компетенцій. То була моя перша уява про компетенції як ознаки готовності людини до самостійного життя.

Під компетенцією в науці розуміють сукупність взаємопов'язаних якостей осо­бистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які забезпечують здатність застосовувати їх до відповідного кола предме­тів і процесів та необхідних для якісної продуктивної дії стосовно них. "Компетентність — це володіння людиною відповідною компетенці­єю, що містить її особистісне став­лення до предмета діяльності. У системі освіти поняття "компетент­ність" не зводиться лише до одер­жання знань, умінь, навичок. Цю якість можна розглядати як мож­ливість установлення зв'язків між знаннями й ситуацією, або, в широ­кому розумінні, як здатність знахо­дити, виявляти послідовність дій для розв'язання проблеми. Бути компе­тентним означає мобілізувати в кон­кретній ситуації отримані знання і до­свід, тобто компетентність одночас­но тісно поєднує мобілізацію знань, умінь і поведінкових відносин, що націлені на конкретну діяльність за певних умов.

Компетентнісний підхід у сучасній освіті є відповіддю на трансформаційні процеси, які відбуваються в сучасному сус­пільстві, зростання темпів зміни знань та технологій, глобалізацію світового господарства. Впровадження компетентнісного підходу пов'язане з необхідністю забезпечення відповідності вітчизняної системи освіти світовим освіт­нім стандартам, що сприяє конкурентоздатності українських випускників на міжнародному ринку праці, створює умо­ви для їх саморозвитку та самореалізації, полегшує знаходження свого місця в житті" 3.

Умовою компетентності людини є володіння певними компетенціями, які відносяться до кола діяльності даної особи. Як зазначає О.Пометун, компетентнісний підхід передбачає спрямова­ність процесу навчання на набуття школярами системи компетентностей: предметних, загальнопредметних і ключових.

У критеріях оцінювання навчаль­них досягнень зазначено гру­пи компетентностей, які необхід­но сформувати в учня для того, щоб він був підготовлений до сучасно­го життя. В своїй статті, розкриваючи зміст компетентностей, намагатимусь дати методичні рекомендації щодо їх формування через уроки біології.

Соціальні компетентності характеризують умін­ня людини жити в сучасному сус­пільстві, тобто брати на себе відпо­відальність, приймати рішення, ро­бити вибір, безконфліктно виходити із життєвих ситуацій, сприймати ді­яльність демократичних інститутів суспільства. Формування соціальної компе­тентності відбувається через спонукання учня до самостійності у виборі оцінки того чи іншого явища, вміння настоювати на власній позиції в аргументації явищ природи. Учень повинен вміти порівнювати біологічні й соціальні закономірності, робити висновки про значення біологічних законів для суспільства, зрештою, відчувати себе складовою суспільства. Сприяють розвиткові таких рис підбір завдань із соціальним контекстом, постановка проблемних питань з вимогою самостійних висновків, дебати чи інші форми роботи, які передбачають полеміку з виходом на соціальні висновки. Вчителю біології рекомендується підбирати приклади і завдання екологічного змісту, які б відображали роль людини в збереженні різноманітності видів у природі, розкривали шляхи вирішення глобальних проблем людства, пов`язаних із забезпеченням повноцінного харчування населення, проблемою прісної води, боротьбою із забрудненням середовища. Розкриваючи питання єдності в походженні рас людей, варто особливо наголошувати на їх соціальній рівності, біологічній повноцінності кожної, рівній гарантії прав на власні традиції, культуру, релігію. При висвітленні питань еволюції органічного світу слід підкреслювати особливості психічної діяльності людей (гуманізм, альтруїзм, емпатія), наголошувати на ролі трудової діяльності в антропогенезі, значенні суспільного характеру життя людей. Соціальна компетентність під час навчання біо­логії передбачає:

формування особистості;

гармонію стосунків у колективі та з природою;

виховання любові до рідного краю, відповідальності за май­бутнє нашої планети, прагнення зберегти й захистити навколиш­ній світ;

оціночне ставлення до власного життя і життя інших людей.

Комунікативні компетентності — уміння активно спілкуватися усно й письмово, ви­словлювати свої думки, вести діа­лог, полілог. Важливо вчи­ти дітей цивілізовано вести розмову: висловлювати свою точку зору, маючи повагу до чу­жої думки, не перебивати промовця не вислухавши його. При цьому мова учня повинна бути філологічно грамотною, літературною, з рисами наукової. Мовленнєва культура є складовою загальної культури людини. Кому­нікативна компетентність формується в процесі практики інтерактивних форм занять. Вчителеві варто порадити проведення таких форм занять, як урок-дискусія, дебати, брейн-ринг, семінарське заняття.

Зі своєї практики я міг би рекомендувати методику семінарського заняття. Однією з виграшних його сторін є те, що на такий урок учні приходять вже знайомі з колом проблем теми. Для цього на попередньому занятті вчитель, оголошуючи тему наступного, дає опорні питання, згідно з якими йтиме розмова, рекомендує обов`язкову й позапрограмну літературу. Складність його проведення полягає в умінні вчителя сформулювати питання. Запитання повинні вимагати від учня не простої відповіді суто репродуктивного змісту, а висловлення власного ставлення (власної думки). Зрештою така відповідь спонукатиме й активність інших учасників. Для цього вчитель має запитати: «Хто не згоден з думкою попереднього виступаючого?», «Які помилки помітили, що можете додати?» Кожна з відповідей учня приносить йому бал до сумарного рейтингу, сума яких на кінець заняття переводиться в дванадцятибальну оцінку. За порушення етики спілкування на уроці учневі можуть оголошуватись штрафні бали. Значною перевагою такої форми роботи є те, що в даному випадку учні навчають один одного.

Полікультурні компетентності — це не тільки оволодіння досягненнями культури, але й пова­га до людей інших національностей, політичних переконань. Культура по­значає власне ставлення людини до світу, через яке вона створює саму себе, допомагає зрозуміти зміст люд­ського життя і буття.

Важливим для формування полікультурної компетентності є пропагуван­ня досягнень культури, науки; виховання на прикладі життя видатних людей; використання художньої літерату­ри й мистецтва; підкреслення зна­чення досліджуваного предмета для розвитку цивілізації й життя учня зо­крема.

В певній мірі полікультурні компетентності перекликаються з соціальними. Перш за все вони передбачають завдання через виховання загальної культури особистості привити їй відчуття рівності з людьми інших культур. Так, для прикладу, будучи прихильником діалектичного світогляду на питання виникнення й розвиток життя, вчителеві біології варто з увагою ставитись до переконань дітей із сімей віруючих. В поясненні існуючих поглядів на ці питання варто використовувати термін «гіпотеза», а не «теорія». Цей вид компетентності формується не тільки на уроках біології, а й під час позакласних заходів, бінарних уроків. Багато в чому особистий рівень культури вчителя визначає рівень культури його учнів. На жаль, форма звертання до учнів "на Ви" не приживається в умовах нашого регіону. Кожна необачна наша фраза може образити особистість учня, призвести до втрати довіри, а то і поваги.

Інформаційні компетентності передбачають завдання навчити дітей умінню самостійно здобувати, осмислювати й використовувати різні види інфор­мації. Використання знань на практи­ці повинно перетворитись в життєву потребу людини. Розви­ток мислення учнів залежить від ха­рактеру знань, а також від способу їх засвоєння. Найбільш міцними є знання, отримані учнем самостійно: в ході дослідження, виконання практичної роботи, дискусії тощо. Найвищу ефективність знань забезпечує методика навчання учнів один одного. Позитивний ефект мають завдання на пошук помилок і рецензування відповіді товариша, самостійне складання тестових завдань до певного параграфа чи теми. Але головним залишається завдання привчити учнів навчатись самостійно: орієнтуватись в тексті, вміти виокремити головне, користуватись довідниками, писати конспект. Безперечним каналом інформації на сьогодні стає компютер, тому важливою вимогою до учня є вміння працювати з програмами Інтернет-браузерів. Для вчителя біології можна рекомендувати наступні адреси: gy.org.ua, ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта, u, ссылка скрыта, ссылка скрыта .

Компетентності саморозвитку й самоосвіти — це праг­нення, потреба й готовність постій­но вчитися. Ця компетентність формується на основі природних законів пізнання світу, з якими народжується маля. З перших днів життя воно тягнеться рученятами до всього нового і яскравого. Для збереження цього потягу дуже важливо, щоб нова інформація була "яскравою" для дитини. За умов задоволення орієнтувального рефлексу він щоразу міцніє, набуваючи нових граней умовних рефлексів, навичок, умінь, які перетворюються в складний процес учіння.

Не заперечуючи різноманіття форм навчання, варто визнати самоосвіту як найдієвішу з них. Самоосвіта — це процес оволодіння з власної ініціативи предметом знань. Щоб учень набув навичок самоосві­ти, необхідні умови:

наявність бажання навчатись;

володіння системою навчальних прийомів, необхідних для само­освіти;

регулярно вправлятися в самоосвіті.

Продуктивність творчої діяльнос­ті — це здатність різними способами розкрити власні здібності, закладені природою.

Творчість — це діяльність, резуль­татом якої є створення нових мате­ріальних і духовних цінностей. Од­нією з умов розвитку творчої особис­тості є використання нестандартних завдань, що мають творчий характер. Для розвитку цієї компетентності вчителям біології варто рекомендувати залучення учнів до участі в роботі МАН, організацію роботи над виконанням проектних завдань, інших форм системних досліджень. Важливо помічати й заохочувати нестандартні рішення дитини, розвивати логіку мислення, вміння аналізу і синтезу природних явищ та їх наслідків. Талановиті й обдаровані діти, які сприймають інформацію не стереотипно, не за шаблонами чи алгоритмічними матрицями, зазвичай є призерами олімпіад. Результативною формою роботи з підготовки учнів до участі в олімпіадах, як показує практика кращих вчителів, є керована педагогом самостійна робота дітей з джерелами інформації. Вчитель спрямовує роботу учня, а краще – групи однолітків, організовує обговорення прочитаного, їх взаємоконсультування. Найсучаснішими джерелами інформації для них є Інтернет, підручники для студентів ВНЗ, наукові журнали.

Звичайно, усі названі види компетентностей є взаємозалежними, тому немож­ливо формувати їх у відриві одна від одної, відокремлено. На різних ета­пах уроку з допомогою різноманіт­них форм і методів роботи вчитель допомагає учням сформувати ті чи інші види компетентностей. Оцінка, що відображає рівень навчальних досягнень учня, є мірилом сформованості його життєвих компетенцій. Саме тому вона має дуже важливе значення як форма заохочення, контролю, мотиву, самокорекції, взаємозв’язку та ін. Своєчасне і обєктивне оцінювання обумовлює авторитет вчителя і разом з тим ставить в жорсткі умови. Помилка учителя може стати причиною психологічної травми учня, підставою для недовіри до наставника.

Оцінка за тестову роботу в певній мірі відображає більше інформаційні компетентності учня, тому зростає роль усного опитування через уміння вчителя сформулювати запитання таким чином, щоб у відповіді учня побачити вираженість його інших життєвих компетентностей.

На завершення слід сказати, що перед учителем стоїть важливе завдання — оволодіти знан­нями сучасних педагогічних техно­логій з метою оптимального вибору форм і методів навчання учнів, їх розвитку і виховання, формування рис життєвих компетентностей.


Література

1. Освітні технології: Навчально-ме­тодичний посібник / О. М. Пєхота, А.3.Кіктенко та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. – К: А.С.К, 2002. – С. 255.

2. Барна М., Іванова О., Похила Л. Ме­тоди перевірки знань учнів з курсу "Біологія". — Тернопіль: Мандрівець, 1998.

3. Колягіна О.О. Формування творчої компетенції учнів на уроках біології// Біологія. – 2010. – № 2. – С. 2-4.

4. Гурняк І.А. Методика реалізації компетентнісного підходу під час вивчення природничих дисциплін// Біологія. – 2009. – № 35. – С. 2-7.

5. Пометун О. І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; За ред. О. І. Пометун. – К: А.С.К, 2004. – С. 192.

6. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики/ Під заг. ред. О.В.Оверчук. – К.: "К.І.С.", 2004. – 112 с.


В.П.Шевчук,

завідувач навчально-методичного

кабінету хімії


Забезпечення якісної хімічної освіти

на засадах компетентнісного підходу до формування змісту

та організації навчально-пізнавального процесу

на уроках хімії


«Компетентний (лат. сompetentis) –

відповідний, здібний.

1. Який має ґрунтовні знання в певній галузі, тямущий; знаючий.
   
2. Який має певні повноваження;
   

повновладний.

Компетенція. 1. Добра обізнаність із чимось. 2. Коло повноважень певної організації, установи або особи».

(Сучасний тлумачний словник української мови, ВД «Школа», 2006)


Компетентнісна освіта зорієнтована на практичні результати, на формування компетентностей (уміння вчитися, здоров’язбережувальна, загальнокультурна (комунікативна), соціально-трудова, інформаційна).

На засадах компетентнісного підходу розроблено результативну складову змісту хімії як навчального предмета.

У кожній з тем у програмах (Хімія. 10-12 класи: Програми для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів: рівень стандарту, академічний рівень, профільний рівень та поглиблене вивчення. – Тернопіль: Мандрівець, 2010; Хімія. 7-11 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів.   Київ – Ірпінь: «Перун», 2005) визначено державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів, які забезпечують навчально-пізнавальну діяльність школярів у різних її видах: учень називає, наводить приклади, формулює, складає, характеризує, пояснює, порівнює, висловлює судження, оцінює, експериментально доводить, розв’язує проблему, дотримується правил безпеки під час виконання хімічних дослідів.

Тому головне завдання вчителя хімії на сьогоднішньому етапі – розвиток особистості учня, його природних задатків, інтелекту, пам’яті, здатності до самоосвіти, навчально-пізнавальних інтересів у процесі вироблення системи знань про речовини, їх перетворення, закони й теорії хімії, методи наукового пізнання та наукового світогляду. Оскільки компетентність є інтегрованим результатом індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності учнів, учитель хімії повинен формувати в учнів уміння самостійно здійснювати навчання та активно взаємодіяти у системах: учитель – учень, учень – учень, учень – група.

Іванащенко О.А. (загальноосвітня школа I-III ступенів №18 Кіровоградської міської ради) ставить за мету формувати предметні, міжпредметні компетенції та розвивати здатність учнів до виконання дій.

Діяльність учнів проектується вчителем, завдяки чому вони працюють самостійно, без безпосередньої участі педагога, але за його завданнями, беручи участь у хімічному експерименті, готуючи презентацію. Особливу увагу Олена Афанасіївна приділяє роботі учнів над проектами, що забезпечує вироблення в них комунікативності, соціальної відповідальності, вміння працювати з інформацією, медіазасобами тощо.

Жукова О.В. (Новоукраїнська загальноосвітня школа I-III ступенів № 8) організовує активну навчально-пізнавальну діяльність школярів за формулою: шляхи пізнання → формування предметних компетенцій → систематизація → узагальнення → практичне застосування. Учитель виступає в ролі консультанта, допомагаючи учням ставати «першовідкривачами» знань.

Для підтримання стійкого інтересу до вивчення хімії педагог використовує різноманітні методи, прийоми, форми та засоби, що спонукають дітей до активного навчання. На початку розгляду нової теми чи уроку використовує проблемні бесіди, ігри («Кубик», «Мікрофон», «У пошуках скарбів» тощо), моделює відповідні навчальні ситуації. Для закріплення вивченого практикує використання навчальної інформації у вигляді малюнків, діаграм, схем, графіків, таблиць та опорних схем. На уроках учні заповнюють таблиці, використовуючи текст підручника, самостійно складають таблиці, опорні схеми за матеріалом розповіді чи пояснення вчителя, встановлюють міжпредметні зв’язки, коментують свої спостереження. Пізнавальна діяльність відбувається на засадах співробітництва та співтворчості, гуманного емоційного контакту вчителів і школярів.

Василенко Л.І. (Іванковецька загальноосвітня школа I-III ступенів Знам’янської районної ради) результативність уроку забезпечує шляхом використання різноманітних прийомів. Зокрема, хімічного диктанту на етапі актуалізації опорних знань, після якого учні обмінюються роботами, самостійно виправляють помилки один в одного, ставлять відповідні позначки та оцінки, звіряючи отримані результати з правильними відповідями, запропонованими педагогом. Кожний з видів діяльності школярів обумовлюється змістом завдань, наприклад: «Дати назву речовинам, формули яких ви бачите», «Виберіть із переліку ті формули сполук, що належать до гомологів метану», «Чи існує зв'язок між властивостями вуглеводнів та їх застосуванням?» тощо. Методичною знахідкою вчителя є збереження записів відповідей учнів на дошці та використання їх у процесі вивчення нового матеріалу. Такий прийом розвиває учнівську увагу, вміння працювати в колективі, допомагає систематизувати матеріал уроку та визначає його значимість для наступних занять.

Явтушенко Л.В. (Казарнянська ЗШ I-III ступенів Знам’янської районної ради) з метою формування хімічних понять звертається до наочного засобу демонстрації з допомогою програмних засобів навчання. Під час вивчення хімічних властивостей речовин школярі спостерігають, наприклад, горіння заліза, вугілля, сірки, фосфору на екрані комп’ютера, роблять відповідні висновки. Особливий акцент у роботі вчителя – систематичне вправляння учнів у написанні рівнянь, що відображають хімічні реакції, та вироблення вмінь розрізняти їх типи. Окрім того, педагог пов’язує вивчення навчального матеріалу з життям, тими явищами і ситуаціями, що відкриваються школярам повсякчас, навіть у побуті.

Сучасний урок ґрунтується на самостійній діяльності учнів. Практично доцільно враховувати три основних типи навчально-пізнавальної діяльності учнів і відповідно формувати зміст самостійних робіт трьох типів [6]:

репродуктивні (копіюючі);

частково-пошукові (евристичні);

дослідницькі.

Прикладом завдання репродуктивного типу є ознайомлення учнів з хімічними приладами та робота з ними. Або демонстрація вчителем дослідів взаємодії лугів з кислотами (NaOH з HCl), після чого учні виконують завдання самостійно, перевіряючи відношення розчинів кислот до нерозчинних основ (H₂SO₄, Cu(OH)₂), чи закінчуючи твердження: «Хімічний елемент – це вид атомів …» тощо.

Завдання частково-пошукового характеру спонукає школярів до цілком свідомої діяльності з опорою на здобуті знання. Особливо це проявляється під час установлення генетичного взаємозв’язку між класами органічних чи неорганічних речовин, здійснення хімічних перетворень за відповідними схемами, наприклад:


+A +Б +B +Г

Fe → FeCl₂ → Fe(OH)₂ → FeO → Fe;

метанол → метаналь → глюкоза → етанол → оцтова кислота.


Виконання дослідницьких самостійних завдань спонукає учнів до творчого мислення, пошуків шляхів розв’язку, вироблення плану дій, аналізу, співставлення, порівняння, висновків.

Наприклад, аби доказати, що в кожній з трьох пробірок міститься розчин етанолу або гліцерину чи глюкози, школярі зобов’язані, опираючись на знання про якісні реакції органічних речовин, підібрати відповідні реактиви, провести досліди, порівняти результати спостережень та зробити відповідні умовиводи.

Про організацію самостійної пізнавальної діяльності школярів можна дізнатися на сторінках науково-методичного журналу «Хімія», № 8 (С. 10-13), № 9 (С. 2-14), № 10 (С. 2-14) видавничої групи «Основа» за 2010 рік.

Сучасний урок – такий, на якому вчитель вміло використовує усі можливості для розвитку особистості учня, його активного розумового росту, глибокого і свідомого засвоєння знань, формування моральних основ. Як забезпечити ефективний урок хімії радить Зламанюк Л.М. в журналі «Біологія і хімія», в-ва «Педагогічна преса». – 2010. – № 2. – С. 10-13.

На засадах компетентнісного підходу формується зміст та організація навчального процесу в закладах системи загальної середньої освіти. Вчителю хімії доцільно опрацювати рекомендації Савчин М.М. щодо ролі та місця вчителя, учнів в умовах його впровадження (журнал «Біологія і хімія», в-во «Педагогічна преса». – 2009. – № 2. – С. 10-13; 2010. – № 1. – С. 10-14.

У змісті хімічної освіти завжди приділяється увага сучасним досягненням науки і технологій, з допомогою яких розширюються та поглиблюються хімічні знання школярів. Як включити нові знання, не перевантажуючи учнів, радить Величко Л.П. (журнал «Біологія і хімія», в-во «Педагогічна преса». – 2009. – №2. – С.13-15).

Перевірка та оцінювання результатів навчання на уроках хімії є однією з актуальних проблем, що здійснюватиметься відповідно до вимог компетентнісного підходу до навчання [3] та є важливим стимулом самостійної роботи школярів. Функції перевірки та оцінювання: контролювати, навчати, діагностувати, коригувати, стимулювати, мотивувати, виховувати [7]. Опираючись на їх можливості, вчитель хімії не лише визначить рівень навчальних досягнень учнів, а й зверне увагу, що учням потрібно повторити, уточнити, систематизувати, а також з’ясувати причини труднощів, які виникають у процесі навчання, та виявити прогалини у засвоєному і внести корективи щодо їх усунення, а також сформувати уміння школярів зосереджено й відповідально працювати, застосовуючи прийоми контролю й самоконтролю, рефлексії навчальної діяльності.

За рекомендаціями Міністерства освіти і науки України обов’язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів є поточне, тематичне, семестрове, річне та державна підсумкова атестація.

Пометун О.І. та Фрейман Г.О. вважають, що технологія оцінювання на засадах компетентнісного підходу повинна складатися з таких дій [4]:

1. Визначення очікуваних результатів уроку, а саме: які знання учні мають засвоїти і на якому рівні; якими вміннями, навичками вони повинні оволодіти; які цінності, орієнтації учні можуть сформувати.
   
2. Вибір показників (критеріїв) оцінювання результатів (дій учнів).
   
3. Визначення мети (об’єкта) оцінювання (з опорою на можливості оцінювання).
   
4. Вибір конкретної стратегії оцінювання відповідно до мети та вибраних критеріїв оцінювання. Наприклад, під час проведення практичної роботи, оцінити якість індивідуальної роботи учня: вміння працювати з приладами та хімічними реактивами, дотримання правил техніки безпеки тощо.
   
5. Вибір шкали оцінювання уроку, яка повинна відповідати вимогам дванадцятибальної системи. Проте рівень стартових комунікативних можливостей можна оцінити категоріями «високий», «достатній», «середній», «початковий»; глибину засвоєння уміння, з урахуванням частоти його використання учнем у діях, такими категоріями, як «завжди використовує», «використовує достатньо часто (рідко)», «не використовує».
   

Особливо такий підхід важливий під час проведення хімічного експерименту.

6. Визначення шляху доведення до відома учнів очікувань учителя. Дуже важливо заздалегідь повідомляти учням очікувані результати, критерії оцінювання, мету оцінювання, конкретні методи оцінювання (спостереження за визначеними показниками, розв’язування задач, повідомлення, есе тощо), шкалу оцінювання.

Оцінювання може відбуватися під час повторення чи вивчення нового матеріалу, його актуалізації, виконання вправ, домашніх завдань, розв’язування задач.

Учитель має право відвести певний час на уроці для оцінювання учнів у вигляді таких прийомів: тест на знаходження, наприклад, відповідності; експрес-опитування з допомогою завдань типу «продовжити формулювання правила», «заповнити схему», «дати визначення» тощо; розширене опитування, під час якого вчитель пропонує учням дати повну відповідь на поставлене запитання з поясненням того чи іншого явища з прикладами та аргументами; контрольне або творче завдання під час роботи в групі (підготовка реферату чи повідомлення; розв’язування задачі); спостереження, що є одним із головних методів оцінювання з опорою на раніше заготовлені форми для його проведення та оцінювання роботи учнів [5].

Наприклад, оцінювання групової праці можна здійснювати за такою формою:

Діяльність учня (оцінюється в балах)	Прізвище та ініціали учня
1. Виконано завдання: а) повністю б) частково
2. Висував ідеї, ставив додаткові запитання
3. Допомагав іншим (пояснював, давав поради, розповідав)
4. Вміє активно працювати в групі
5. Проявляє ініціативу в організації роботи групи, розподіляє завдання, вирішує, коли потрібно підвести підсумки роботи в групі
Всього балів

Самооцінку самими учнями своєї роботи чи товаришів можна проводити за такою формою:

№ п/п	Прізвище та ініціали учня	Дай оцінку діям учнів і собі
		подав ідею	виконав обов’язки	допомагав іншим	працював самостійно	вислуховував інших
1.	1.
	2.
	3.
	4.
2.	Виходячи з особистого внеску, оціни за 12-бальною шкалою себе ______, товариша ___________

Доцільно зауважити: поточне оцінювання здійснюється в процесі поурочного вивчення теми з метою встановлення рівнів розуміння та первинного засвоєння окремих елементів змісту теми, встановлення зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок [7]. Форми поточного оцінювання: індивідуальне, групове, фронтальне опитування. Об’єктом поточного оцінювання є знання, вміння та навички, самостійність оцінних суджень, досвід творчої діяльності та ставлення до навколишньої дійсності, що проявляється учнями під час індивідуального, групового чи фронтального опитування в процесі роботи з діаграмами, графіками, схемами, виконання хімічних дослідів тощо. Інформацію, яку отримує вчитель під час поточного контролю, є основною для коригування своєї роботи на уроці.

З допомогою тематичного оцінювання, якому підлягають основні результати вивчення теми чи розділу, можна забезпечити усунення безсистемності в оцінюванні, підвищення об’єктивності оцінки знань, умінь і навичок, індивідуальний та диференційований підхід до організації навчання, систематизацію та узагальнення навчального матеріалу тощо. Тематичну оцінку доцільно виставляти з урахуванням всіх форм поточного оцінювання.

Семестрове оцінювання здійснюється за результатами тематичного оцінювання. Семестрова оцінка підлягає коригуванню. У разі її підвищення виставляється уже скоригована оцінка.

Річне оцінювання за результатами семестрового оцінювання є підсумковим.

Державна підсумкова атестація учнів проводиться відповідно до Положення про державну підсумкову атестацію у системі загальної середньої освіти. З метою вироблення вмінь учнів працювати зі зразками завдань, що матимуть місце під час підсумкової державної атестації, на уроках та в позаурочний час можна розв’язувати вправи для державної підсумкової атестації з хімії, рекомендовані Міністерством освіти і науки України (Дубовик О.А. Завдання для державної підсумкової атестації з хімії за курс старшої школи (у формі контрольних робіт). – Тернопіль: Мандрівець, 2010. – 68 с.).

У старшій школі за рекомендаційними документами Міністерства освіти і науки України можна впроваджувати такі форми оцінювання, як рейтингова система та портфоліо.

Відповідно до Концепції профільного навчання в старшій школі доцільно забезпечити можливість учнів вивчати курси за вибором чи навчатися факультативно. Учні 8-9 класів протягом 2-х років навчання повинні вивчити не менше 2-х – 3-х курсів, у старшій школі (3 роки навчання) – не менше 4-х – 5-ти курсів за вибором. Вивчаючи курси за вибором, учні зможуть поглиблено вивчити предмет, що допоможе їм визначитися у виборі майбутньої професії та сприятиме залученню їх до участі в олімпіаді.

Для організації вивчення курсів за вибором та роботи факультативів Міністерство освіти і науки України рекомендує Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з хімії. Варіативна складова Типових навчальних планів. 5-12 класи / Упор.: Дубовик О.А., Фіцайло С.С. – Тернопіль: Мандрівець, 2010. – 272 с.

З більш детальною інформацією щодо організації навчально-пізнавальної діяльності школярів на уроках хімії ви зможете ознайомитися на сторінках журналу «Біологія і хімія в школі», в-во «Педагогічна преса». – 2010. – №4.