Економiчнi основи функцiонування ринку банкiвських послуг в УкраСЧнi
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
ми активами, прибутковiсть дiяльностi та iншi показники. Кредитоспроможнiсть приватних осiб визначаСФться на пiдставi як загальноСЧ вартостi майна позичальника, так i розмiру його постiйних доходiв (з урахуванням зобовязань, узятих на себе iншими платоспроможними особами).
У разi позитивного вирiшення питання про кредитування клiСФнта мiж ним i банком укладаСФться кредитний договiр, в якому фiксуються основнi умови надання позики (цiлi, строки, суми, процентнi ставки, права й обовязки сторiн).
Визначення умов кредитування безпосередньо мiж банком i позичальником дозволяСФ пiднести органiзацiю кредитних вiдносин на якiсно новий рiвень, що означаСФ добровiльне прийняття на себе субСФктами кредитування взаСФмних зобовязань, вiд виконання яких залежить ефективнiсть СЧх дiяльностi, утворення прибутку i задоволення економiчних iнтересiв партнерiв кредитного процесу. В результатi цього адмiнiстративне регулювання кредитних вiдносин на основi методичних вказiвок державних органiв поступово замiнюСФться дiСФю економiчних важелiв i стимулiв, якi визначають оптимальнi умови банкiвського кредитування. Данi умови можуть бути сформульованi таким чином:
1. Всi кредитнi взаСФмовiдносини мiж банком i позичальником здiйснюються на основi чiткого дотримання основних принципiв кредитуваня: строковiстi, забезпеченостi, платностi, цiльового характеру кредиту.
Строковiсть кредитування передбачаСФ обовязкове встановлення перiоду користування позиченими грошовими коштами та строку СЧх повернення банку. Необхiднiсть встановлення такого строку повязана, по-перше, з тим, що кредит виражаСФ вiдносини, основою яких СФ надання грошових коштiв у тимчасове користування, а, по-друге, кредит видаСФться на задоволення тимчасових потреб, що визначаються особливостями дiяльностi конкретного позичальника.
За адмiнiстративного регулювання економiки основою для визначення строкiв користування позиками служила планова оборотнiсть цiнностей пiдприСФмств i зниження СЧх запасiв. Строк повернення кредиту встановлювався вiдповiдно з передбаченим планом моментом завершення окремих стадiй або всього кругообороту оборотних виробничих фондiв i фондiв обiгу, тобто моментом появи у господарств джерел отримання коштiв для погашення позик. Однак, така система не виключала можливостi порушення строкiв користування кредитами пiдприСФмствами, в результатi чого строкова заборгованiсть за позиками перетворювалась на прострочену, яка, в свою чергу, неодноразово погашалась за рахунок коштiв державного бюджету, що в кiнцевому пiдсумку призводило до нiвелювання сутi кредиту як економiчноСЧ категорiСЧ.
В сучасних умовах принцип строковостi повинен забезпечуватися перш за все найбiльш доцiльним i ефективним спрямуванням коштiв, отриманих в кредит, встановленням економiчно обгрунтованого строку користування позикою з урахуванням умов розподiлу доходiв вiд операцiй, у яких використовувались позиченi кошти.
Як видно iз наведених у додатку 3 даних, у сруктурi наданих комерцiйними банками кредитiв переважають короткостороковi кредити. Частка довгострокових кредитiв на 1.02.2006 р. складала лише 18,3%. Разом з тим попри зниження обсягiв кредитiв, наданих у 2005 роцi господарюючим субСФктам в нацiональнiй валютi, кредитнi вкладення в iноземнiй валютi стрiмко зросли - особливо у 2004 2005 рр., коли офiцiйний курс гривнi щодо долара США знизився iз 189,9 до 342,7 грн. за 100 доларiв, тобто на 80,5% у 2001 р. та до 521,6 грн. у 2005 р.., тобто на 52,2%.
Крiм того, невпевненiсть комерцiйних банкiв як кредиторiв у стабiльностi нацiональноСЧ валюти i значнi девальвацiйнi очiкування господарюючих субСФктiв призводять до того, що частка довгосторокових кредитiв в iноземнiй валютi перевищуСФ СЧхню частку в нацiональнiй валютi.
В структурi заборгованостi за кредитами, наданими субСФктам господарювання (додаток 4) переважають строковi кредити -79%, хоч частка прострочених та сумнiвних порвняно велика - вiдповiдно 11% i 3%.
Донедавна принцип забезпеченостi кредиту трактувався таким чином, що виданi банком позики повиннi мати реальне матерiальне забезпечення. Сума виданого кредиту повинна була вiдповiдати розмiрам створюваних запасiв товарно-матерiальних цiнностей або здiйснюваних виробничих затрат. При цьому, якщо знижувались залишки матерiальних цiнностей, пiд якi надавались кредити, або знижувався розмiр прокредитованих затрат, то отриманi позики вважались незабезпеченими i пiдлягали погашенню. Таким чином, товарно-матерiальнi цiнностi, що виступали забезпеченням кредиту, вважались реальною гарантiСФю його погашення.
Наслiдком такого пiдходу до принципу забезпеченостi стало те, що банками здiйснювався скрупульозний контроль за кожною виданою позикою, тодi як ефективнiсть використання кредитiв в цiлому пiдприСФмствами i органiзацiями вiдходила на другий план. Це призводило, з одного боку, до дрiбязковоСЧ опiки банком позичальникiв, обмеження СЧх прав, а з другого - до наявностi великоСЧ кiлькостi неплатоспроможних органiзацiй, оскiльки досить часто у забезпечення кредиту приймалися неякiснi товарно-матерiальнi цiнностi, реалiзацiя яких була повязана iз значними труднощами.
При переходi до ринкових вiдносин принцип забезпеченостi кредиту слiд трактувати у бiльш широкому розумiннi. Як засвiдчуСФ практика, наявнiсть безпосереднього матерiального забезпечення ще не даСФ банку впевненостi у своСФчасному поверненнi позики. Тому в сучасних умовах при оцiнцi забезпеченостi ?/p>