Дизайн-освiта майбутнього вчителя трудового навчання
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
обничоСЧ дiяльностi i з самого початку не призначалась для виробництва продуктiв (предметiв) фiзичного споживання. Якщо говорити, наприклад, про стародавнiй танок, то вiн, хоча i мiстить в собi елемент трудового процесу, як правило, значно "вiдсторонений", позбавлений натуралiзацiСЧ, умовний, i являСФ собою вже не трудове, а художнСФ дiйство, що маСФ iншу мету, iншi засоби i функцiю.
Вже найелементарнiшi танцi, пiснi, малюнки, прикраси, татуСЧровки свiдчать про те, що змiст середовища, що сприймаСФться, i виготовлених предметiв, мiстить в собi якусь "надбавку", до чуттСФвих даних, не обовязково обумовлену потребами цiлiсного функцiонування iндивiда в суспiльствi. Зокрема, мистецтво СФ засобом задоволення потреб, що виходять за межi повсякденностi i простоСЧ необхiдностi. Отже, в безкорисливому спогляданнi i специфiчному переживаннi, яке викликаСФться як певними природними речами i явищами, так i "спрацьованими" людиною, один iз проявiв розумноСЧ доцiльностi людського буття, без якого вона не може досягти своСФСЧ цiлiсностi, гармонiСЧ i щастя. Особливу роль тут покликане виконувати естетичне, в першу чергу прекрасне.
Естетичне це специфiчний засiб i "орган" гармонiзацiСЧ людини, вiдновлення СЧСЧ функцiональноСЧ життСФздатностi i цiлiсностi, вирiшення всiх дихотомiй, що утворились в результатi протирiч життя, життСФвих конфлiктiв i порушення духовноСЧ цiлiсностi i душевного балансу. Тому потреба в естетичному, в красi, найбiльш нагальна тодi, коли людина втрачаСФ свою тотожнiсть з дiйснiстю, вступаСФ з нею в конфлiкт, або в моменти занепаду духу, втрати iдеалiв i вiри в своСЧ сили. Так вважали Пiфагор, Платон, Аристотель, а пiзнiше Кант, Шiллер, Шеллiнг, Регель та iншi. [26]
Зокрема, Ф.Шiллер в "Листах про естетичне виховання." писав, що одна лише краса може придати iндивiду суспiльнi якостi, тiльки смак вносить гармонiю в його духовне життя, роблячи його цивiлiзованим, розумним i гуманним. Краса, по Шiллеру, як своСФрiдна "гра" здiбностей, що веде до якогось "розширення", з одного боку, сприяСФ обСФднанню духовного з тiлесним, сучасного з минулим i майбутнiм, а з другого, свiдчить про наявнiсть iдеалу, за яким вивiряСФться дiйснiсть, i який виступаСФ в ролi внутрiшнього iмпульсу до "гри".
Твердження, що краса "весела гра", в процесi якоСЧ людина" одержуСФ безкорисливе задоволення вiд свобiдного виявлення духовних i фiзичних сил, хоч i мiстить в собi елемент правди, ще не пояснюСФ природи i сутностi краси, естетичного взагалi, адже людина не виключно радiсна, а естетичне не зводиться до сприйняття i переживання прекрасного. Саме задоволення як природне прагнення людини до комфорту, гармонiСЧ, балансу сил, заради чого вона здiйснюСФ часом величезну затрату сил i засобiв в рiзних сферах суспiльноСЧ практики, СФ лише тимчасовим станом органiзму в момент задоволення тiСФСЧ чи iншоСЧ потреби (фiзичноСЧ чи духовноСЧ), вкрай субСФктивне i випадкове. Тому, на думку Гегеля, воно СФ "щось вторинне i те, що супроводжуСФ справу, воно не СФ мiрилом, за допомогою якого судять про рiч".
Естетичне переживання, хоча i СФ суто iндивiдуальним актом, що здiйснюСФться добровiльно, без будь-якого примусу ззовнi, СФ глибоко соцiальним процесом, строго детермiнованим певним суспiльством як цiлiсною системою, положенням iндивiда в суспiльствi i умовами його буття, його вихованням, станом, настроСФм тощо. Пригнiчена, придавлена турботами або хворобами людина, навiть високоосвiчена або заможна, не здатна сприймати i найпрекраснiшi твори або видовиська.
Отже, нi "весела гра", нi "принцип любовi", нi "егоСЧзм" не пояснюють сутi прекрасного, естетичного взагалi, i воно не утворюСФ само по собi особливого царства, оскiльки СФ лише одним iз проявiв дiйсного життя i задовольняСФ цiлком конкретнi потреби цього життя. Навiть те, що ми називаСФмо "чистою красою" прекрасне в природi, зауважуСФ Кант, звязане з моральними задатками того, хто сприймаСФ, його способом думати i уявленнями про добро, яке завжди присутнСФ в естетичнiй оцiнцi. Тому естетична насолода, на його думку, на вiдмiну вiд приСФмного, яке супроводжуСФ прагматичне, завжди несе в собi якiсть. Створюючи "емпiрично прекрасне", тобто твори мистецтва, СЧх автори вносять "примусове", або як говорять, "якийсь механiзм, без чого дух... був би позбавлений тiла i зовсiм випарувався". Естетичне обумовлюСФться суспiльним життям i вiдношенням людей в СЧх взаСФмодiСЧ мiж собою i з природою, життСФдiяльнiстю людини в умовах, що постiйно змiнюСФться. Основна ж функцiя естетичного не в зняттi несприятливостi середовища шляхом внесення його в зовнiшню дiйснiсть як таку, а в упередженнi дисонансiв i усунення негативноСЧ ентропiСЧ в психiцi людини, що викликана не стiльки боротьбою з силами природи, скiльки конфлiктами мiж людьми, всiСФю сукупнiстю мiжособистiсних вiдношень, а також в необхiдностi соцiальноСЧ активiзацiСЧ людини i збiльшеннi СЧСЧ творчого потенцiалу. Як специфiчна грань практичноСЧ дiяльностi i особливий "зрiз" духовного свiту людини, естетичне СФ якимсь "органом" самозбереження людини i пояснення СЧСЧ життСФздатностi, що налаштовуСФ роботу психiчних механiзмiв до рiвня цiлiсного функцiонування в суспiльствi за принципом зворотного звязку. Естетичне сприйняття СФ дiалектичним процесом, обумовленим, з одного боку, наявнiстю в iндивiда естетичноСЧ потреби, а з другого, вiдповiдним обСФктом, здатним в якостi предмета потреби викликати певне специфiчне переживання i оцiнку. В процесi естетичног