Вiдповiдальнiсть за завдану шкоду за цивiльним законодавством
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вина заподiювача шкоди. Норми цивiльного права не встановлюють рiзного обсягу вiд того: заподiяна шкода умисно чи з необережностi (на вiдмiну вiд кримiнального права) в обох випадах шкода вiдшкодовуСФться у повному обсязi. Форма вини потерпiлого може мати значний лише у тому випадку якщо йдеться про змiшану вiдповiдальнiсть.
На вiдмiну вiд кримiнального права, дiСФ презумпцiя винностi заподiював шкоди вважаСФться винним, поки не доведе, що дiяла невинно. Оскiльки встановлена презумпцiя невинностi правопорушника, то позивач у заподiяннi шкоди. РЖ, навпаки, на вiдповiдача поденний тягар доказування того, що його вина з завданнi шкоди вiдсутня.
У випадках, передбачених цивiльним законодавством, обовязок вiдшкодування, як виняток iз загального правила може бути покладений на заподiювача шкоди незалежно вiд наявностi його вини, тобто i за випадкове заподiяння (вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану джерелом пiдвищеноi небезпеки) [50].
Роздiл 2. ВИДИ ВРЖДШКОДУВАННЯ ШКОДИ
2.1 Вiдшкодування майновоi шкоди
Цивiльний кодекс Украiни передбачаСФ два способи вiдшкодування майновоi шкоди: вiдшкодування в натурi (на особу, яка заподiяла шкоду, накладаСФться обовязок надати рiч такого ж роду i якостi, усунути за свiй рахунок пошкодження та iн.) або повне вiдшкодування завданих збиткiв.
Вибiр конкретного способу вiдшкодування належить потерпiлому. Якщо вiдшкодовувати шкоду в натурi неможливо або це не вiдповiдаСФ iнтересам потерпiлого. То збитки вiдшкодовують шляхом виплати вiдповiдноi грошовоi компенсацii. Розмiр збиткiв, що пiдлягають вiдшкодуванню потерпiлому, визначаСФться вiдповiдно до реальноi вартостi втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робiт, необхiдних для вiдновлення пошкодженоi речi.
Пiд збитками розумiють: понесенi потерпiлим витрати; вартiсть знищеного чи пошкодженого майна; неотриманi доходи.
У пунктi 9 Постанови Пленуму ВСУ тАЬПро практику розгляду судами цивiльних справ за позовами по вiдшкодування шкодитАЭ вiд 27 березня 1992 р. передбачено, що у разi неможливостi вiдшкодування школи в натурi потерпiлому збитки вiдшкодовуються в повному обсязi вiдповiдно до реальноi вартостi на час розгляду справи про втрачене майно або робiт, якi необхiдно виконати, щоб усунути негативнi наслiдки неправомiрних дiй особи, яка завдала шкоду [22].
Захищаючи iнтереси потерпiлого власника в умовах iнфляцii, Пленум ВСУ в Постановi тАЬПро судову практику в справах по позовам про захист права приватноi власностiтАЭ вiд 22 грудня 1995 р. у п. 12 пiдкрiплюСФ, що коли виконання рiшення суду буде затримано з вини боржника i за цей чаiiни на майно збiльшаться, кредитор вправi предявити з цих пiдстав додатковi вимоги про вiдшкодування збиткiв [23]. На практицi найбiльш поширений спосiб вiдшкодування шкоди вiдшкодування завданих збиткiв. В такому разi спочатку до суду подаСФться позовна заява.
Одним iз спецiальних делiктiв СФ вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану працiвником юридичноi або фiзичноi особи. ЦК Украiни у ч. 1 ст. 1172 передбачаСФ, що юридична або фiзична особа вiдшкодовуСФ шкоду, завдану iхнiм працiвникам пiд час виконання ним своiх трудових (службових обовязкiв).
Порiвнюючи iз загальними умовами успiшноi вiдповiдальностi, цей вид спецiального факту надiлений певними особливостями.
Насамперед протиправнiсть дiяння полягаСФ в тому, що особа повинна вчиняти не просто протиправне дiяння (дiло або бездiяльнiсть), а вчиняти його за таких умов:
1) коли мiж нею та вiдповiдною юридичною чи фiзичною особою СФ трудовi (службовi) правовiдносини;
2) коли шкода завдаСФться безпосередньо пiд час виконання трудових (службових) обовязкiв.
Наявнiсть мiж працiвником та юридичною чи фiзичною особою трудових правовiдносин, а також строк виникнення чи припинення цих правовiдносин визначаСФться трудовим договором (контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову робот в дану органiзацiю, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керiвного органу або рiшенням суду та iншими юридичними актами, якими оформляСФться введення особи до числа працiвникiв певноi юридичноi чи фiзичноi особи. Це означаСФ, що лише за таких умов особа може визнаватися працiвником юридичноi або фiзичноi особи. Якщо говорити про службовi правовiдносини, характернi для рiзних видiв службовцiв, то пiдставою iх виникнення буде вiдповiдний адмiнiстративний акт. При цьому в ЦК Украiни передбачаСФться, що протиправне дiяння може вчинятися не лише за наявностi мiж особами трудових (службових) правовiдносин, а й за наявностi мiж ними цивiльно-правових пiдрядних вiдносин. (ч.2. ст. 1172 ЦК УКРАРЗНИ), або ж правовiдносин участi (членства) у пiдприСФмницьких товариствах чи кооперативах (ч. 3. ст. 1172 ЦК УКРАРЗНИ) [34].
Пiд поняття тАЬвиховання трудових (службових) вiдносинтАЭ слiд розумiти, що особа здiйснюСФ обумовлену трудовим договором (контрактом), iншими локальними чи адмiнiстративним актом роботу, як правило, на територii юридичноi чи фiзичноi особи протягом робочого часу. При цьому працiвник (службовець) може здiйснювати трудовi (службовi) вiдносини як поза межами юридичноi чи фiзичноi особи (наприклад, вiдрядження), так i в неробочий час (наприклад, понадурочнi роботи), i тому цi ознаки СФ факультативними [49].
Основною ознакою СФ те, що працiвник (службовець) виконуСФ роботу, доручену йому згiдно iз зазначеними розпорядчими актами, незалежно вiд того, маСФ вона одноразовий, тимчасовий чи настiйний характер.
При цьому, ?/p>