Валютнi операцii банку (на прикладi дiяльностi АКБ "Приватбанк")
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
чай у формi фiнансових коефiцiСФнтiв за даними публiчноi звiтностi;
аналiтичнi показники (iндикатори), призначенi для оцiнки конкретного виду ризику (валютного, вiдсоткового, кредитного, iнвестицiйного, незбалансованоi лiквiдностi та iн.) в процесi внутрiшнього аналiзу дiяльностi банку.
У процесi оцiнювання ризикiв вiтчизняних банкiв найбiльш вживаними та доступними для зовнiшнiх аналiтикiв залишаються непрямi показники ризиковостi. Вибiр показникiв визначаСФться економiчною сутнiстю та специфiкою того чи iншого виду ризику. Наприклад, для валютного ризику таким iндикатором вважають величину вiдкритоi валютноi позицii банку.
Одним iз важливих iнструментiв у процесi оцiнювання та управлiння ризиками СФ аналiз iенарiiв альтернативних варiантiв, за якими можуть розвиватися подii в майбутньому. Такий аналiз базуСФться на оцiнцi перiоду часу, впродовж якого банк наражаСФться на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовiрностi його реалiзацii. Наявнiсть ризику означаСФ iснування кiлькох iенарiiв, якi вiдрiзняються i за ймовiрнiстю настання подii, i за можливими наслiдками. Самi iенарii мають бути описанi та сформульованi на основi експертних оцiнок, тобто субСФктивними методами. Кiлькiснi характеристики кожного з обраних iенарiiв визначаються iз застосуванням обСФктивних методiв (математичних, статистичних). У процесi управлiння банкiвськими ризиками виникають багатофакторнi залежностi з численними зворотними звязками, якi не пiддаються формалiзацii. Коли цим знехтувати, сутнiсть процесу може настiльки спотворитися, що буде дискредитовано саму iдею застосування формалiзованого пiдходу. Кiлькiснi методи, як засвiдчуСФ практика, дають змогу пiдвищувати ефективнiсть управлiння ризиками в банкiвськiй справi лише до певноi межi, а далi виникають невиправданi iлюзii i ризик зростаСФ. На цьому етапi управлiнського процесу порiвнюють реальний i допустимий рiвнi ризикiв. Це даСФ змогу визначити, якi ризики i якою мiрою може взяти на себе банк, а також зясувати, чи виправдаСФ очiкувана дохiднiсть вiдповiдний ризик.
Виправданий, або допустимий, ризик розглядаСФться як необхiдний складник стратегii i тактики ефективного менеджменту. Пiд допустимим розумiють такий ризик, реалiзацiя якого не загрожуСФ життСФдiяльностi банку, а випадковi збитки меншi за очiкуваний прибуток i розмiр спецiальних резервiв, призначених для вiдшкодування можливих втрат. У такому разi ризик оцiнюють, виходячи з розмiру недоотриманого прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюСФться як сума сформованих резервiв i розрахункового значення прибутку. Межi допустимого ризику кожний банк встановлюСФ самостiйно, керуючись власними мiркуваннями та обраною стратегiСФю управлiння.
Ризик, що СФ загрозливiшим для банку порiвняно з допустимим, називають критичним. Критичний ризик характеризуСФться такими втратами, розмiри яких перевищують резерви та очiкуваний прибуток. Верхня межа критичного ризику визначаСФться розмiрами капiталу банку. У разi реалiзацii критичного ризику банк не лише не отримаСФ прибутку, а й може втратити власнi кошти, за рахунок яких компенсуються фiнансовi втрати.
Якщо можливi наслiдки реалiзацii ризику сягають рiвня вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофiчний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активiв. У широкому розумiннi до категорii катастрофiчних вiдносять ризик, повязаний з прямою загрозою для життя людей, екологiчними катастрофами та iн.
Цiновi ризики мiнiмiзуються за допомогою методiв хеджування, що базуються на проведеннi операцiй з похiдними фiнансовими iнструментами (деривативами) на строкових фiнансових ринках. Необхiдною умовою здiйснення операцiй хеджування СФ активно дiючий строковий ринок, який створюСФ можливостi для проведення фiнансових операцiй у будь-який час i в будь-яких обсягах. В Украiнi, наприклад, строковий ринок перебуваСФ на стадii становлення, тому застосування методiв хеджування вiтчизняними банками обмежене.
З погляду можливостi застосовування окремих методiв управлiння доцiльно вирiзнити кiлька груп фiнансових ризикiв, обСФднавши iх за ознакою можливостi застосування тих чи iнших методiв мiнiмiзацii. Це групи ризикiв, якi можуть бути:
диверсифiкованi;
застрахованi;
прохеджованi;
зниженi за допомогою iнтегрованого управлiння активами i пасивами банку.
Якщо рiвень ризику з якоiсь причини не вдаСФться мiнiмiзувати, керiвництво банку може прийняти рiшення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рiвня досягаСФться обмеженням обсягiв операцiй, у звязку з якими виникаСФ ризик, i (або) скороченням перiоду часу, упродовж якого банк наражаСФться на вiдповiдний ризик. Обмеження обсягiв операцiй забезпечуСФ зменшення розмiрiв можливих втрат, а скорочення ризикового перiоду даСФ змогу знизити ймовiрнiсть настання негативноi подii.
Монiторинг ризику це процес функцiонування регулярноi незалежноi системи оцiнювання та контролю за ризиком з механiзмом зворотного звязку. Система монiторингу ризикiв допомагаСФ корегувати поточну дiяльнiсть згiдно iз сигналами попередження, що iх вона генеруСФ з використанням механiзму зворотного звязку. Результативнiсть системи управлiння ризиками в цiлому залежить вiд ефективностi системи монiторингу. За такого пiдходу до органiзацii процесу управлiння менеджери середньоi ланки вiдповiдають i ?/p>