Валютнi операцii банку (на прикладi дiяльностi АКБ "Приватбанк")
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
?мпоненти [60]:
полiтику i положення щодо керування валютним ризиком, що повиннi бути розглянутi i затвердженi наглядацьким Рада або правлiнням банку, вiдповiдно принципам корпоративного керування. Такi полiтика та положення повиннi пiдлягати перiодичному переглядовi;
механiзм керування валютною позицiСФю банку вiдповiдно до затвердженоi полiтики i положеннями по валютних операцiях i керуванням валютним ризиком;
набiр форм звiтностi для наглядовоi ради, правлiння або профiльних колегiальних органiв банку щодо валютноi позицii в розрiзi валют, на iндивiдуальнiй i сукупнiй основi.
Крiм того для бiльш ефективного керування валютним ризиком рекомендуСФться:
здiйснювати перiодичний аналiз вiдкритоi валютноi позицii банку за допомогою ризику-моделi вартiсть/надходження для вимiру чутливостi до змiн валютних курсiв;
застосовувати для зменшення величини валютного ризику методи хеджування.
Банкам також наполегливо рекомендуСФться враховувати найкращий свiтовий досвiд керування лiквiднiстю, що, зокрема, викладена в документi Базельського комiтету з банкiвського нагляду Наглядовi вказiвки щодо керування ризику нерозрахунку по операцiях в iноземнiй валютi (№73 вересень 2000 року).
Валютний ризик визначаСФться ймовiрнiстю втрат, повязаних зi змiною курсу однiСФi валюти щодо iншоi. Валютний ризик виникаСФ в тих субСФктiв господарськоi дiяльностi, якi мають на балансi активнi, пасивнi або позабалансовi статтi, деномiнованi в iноземнiй валютi [68].
У процесi управлiння валютним ризиком, який вiдноситься до цiнових ризикiв, банки застосовують низку спецiальних методiв, обСФднаних спiльною назвою хеджування. Механiзм хеджування забезпечуСФ компенсацiю фiнансових втрат, що сталися через змiну ринковоi цiни того чи iншого iнструменту за однiСФю позицiСФю, доходами за iншою (компенсуючою) позицiСФю. Хеджування даСФ змогу суттСФво знизити або навiть уникнути цiнових ризикiв.
Успiшна дiяльнiсть банку в цiлому великою мiрою залежить вiд обраноi стратегii управлiння ризиками. Мета процесу управлiння банкiвськими ризиками полягаСФ в iх обмеженнi або мiнiмiзацii, оскiльки повнiстю уникнути ризикiв неможливо.
Ризиками можна i потрiбно свiдомо управляти, керуючись такими правилами:
усi види ризикiв взаСФмоповязанi;
рiвень ризику постiйно змiнюСФться пiд впливом динамiчного оточення;
ризики, на якi наражаються банки, безпосередньо повязанi з ризиками iхнiх клiСФнтiв;
банкiри повиннi намагатися уникнути ризикiв навiть бiльше, нiж iншi пiдприСФмцi, оскiльки вони працюють не з власними, а з чужими грошима.
Процес управлiння ризиками складаСФться з таких етапiв:
- iдентифiкацiя усвiдомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
- квантифiкацiя вимiрювання, аналiз та оцiнювання величини ризику;
- мiнiмiзацiя зниження чи обмеження ризикiв за допомогою вiдповiдних методiв управлiння;
- монiторинг здiйснення постiйного контролю за рiвнем ризикiв з механiзмом зворотного звязку.
Складнiсть практичноi реалiзацii етапу iдентифiкацii ризику залежить вiд джерела виникнення та характеристики ризику. Механiзм прийняття управлiнських рiшень у банкiвськiй установi маСФ не лише iдентифiкувати ризик, а й давати змогу оцiнити, якi ризики i якою мiрою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдаСФ очiкувана дохiднiсть вiдповiдний ризик. Проте iдентифiкацiя та аналiз ризику на якiсному рiвнi СФ необхiдною, проте ще не достатньою процедурою.
Кiлькiсне оцiнювання рiвня ризику це важливий етап процесу управлiння, який маСФ включати оцiнювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банкiвських операцiй, органiзацiйних пiдроздiлiв i фiнансовоi установи в цiлому. Водночас потрiбно оцiнити й ризики освоСФння нових ринкiв, банкiвських продуктiв i напрямiв дiяльностi. Ризик економiчних рiшень оцiнюСФться сподiваними втратами, що СФ наслiдками цього рiшення. Ступiнь ризику вимiрюСФться втратами (збитками), яких можна очiкувати в разi реалiзацii цього ризику, а також ймовiрнiстю, з якою цi втрати можуть статися. Коли ймовiрнiсть втрат висока, а розмiр iх малий або навпаки збитки малоймовiрнi, хоча й оцiнюються як суттСФвi, то ризик вважаСФться невисоким (малим). Отже, методи оцiнки ризику, якi формалiзують процес вимiрювання та розрахункiв, мають визначати три основнi компоненти ризику:
розмiр (величина) сума можливих втрат;
ймовiрнiсть настання негативноi подii;
тривалiсть перiоду впливу ризику.
Ймовiрнiсть настання певноi подii визначаСФться за допомогою обСФктивних i субСФктивних методiв. ОбСФктивнi методи визначення ймовiрностi ТСрунтуються на обчисленнi частоти, з якою в минулому вiдбувалася ця подiя. Це методи теорii ймовiрностей, економiчноi статистики, теорii iгор та iншi математичнi методи. СубСФктивнi методи спираються на використання оцiнок i критерiiв, сформованих на пiдставi припущень, власних мiркувань i досвiду менеджера, оцiнок експертiв, суджень консультантiв, порад консалтинговоi фiрми та iн. СубСФктивнi методи застосовують тодi, коли ризики не пiддаються кiлькiсному вимiрюванню квантифiкацii.
Для оцiнки величини фiнансових ризикiв банку в основному використовують три групи показникiв:
статистичнi величини (стандартне вiдхилення, варiацiя, дисперсiя, коефiцiСФнт бета);
непрямi показники ризиковостi дiяльностi, обчисленi зазви