Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? собi, а дослiдження самоi пiзнавальноi дiяльностi людини. Перш нiж пiзнавати свiт, вважаСФ Кант, потрiбно пiзнати своСФ пiзнання, встановити його межi i можливостi. Це був великий поворот фiлософii до людини. Кант вважаСФ, що людський розум пiзнаСФ не речi в собi, а явища речей, результат iхньоi дii на органи вiдчуттiв людини. Речi в собi стають явищем завдяки апрiорним формам споглядання (простiр-час) та апрiорним формам мислення (якiсть, кiлькiсть, причиннiсть, реальнiсть та iн.), тобто таким формам, якi мають позадосвiдне походження. Наступна сходинка пiзнання це розум, який, за Кантом, завершуСФ мислення i при цьому, не створюючи нiчого нового, вiн заплутуСФться у невирiшених протирiччях так званих антиномiях чистого розуму. Кант вважаСФ, що таких антиномiй чотири, але вирiшити iх неможливо, оскiльки кожну з тез, що складають антиномii, можна однаково логiчно довести або спростувати. У своСФму вченнi про антиномii людського розуму Кант упритул пiдiйшов до розробки дiалектичноi логiки, де протирiччя виступають як необхiдна умова розвитку знання.
У фiлософii Канта поСФднанi матерiалiзм (визнання обСФктивного iснування речей в собi) та iдеалiзм (твердження про апрiорнi форми споглядання i розсудку) з агностицизмом (заперечення пiзнання обСФктивноi дiйсностi). Це своСФрiдний компромiс мiж матерiалiзмом та iдеалiзмом. Дуже глибокi думки висловлюСФ Кант i в iнших сферах, зокрема в галузi етики. Вiн багато пише про людину як частину природи, про людину як кiнцеву мету пiзнання, а не як засiб для будь-яких цiлей, тобто визнаСФ самоцiннiсть людини. Кант ставив питання про спiввiдношення понять людина i особистiсть. Вiдомий Кант i як творець вчення про надiсторичну, незалежну вiд умов життя, загальну для всiх людей мораль. Вiн створив вчення про так званий категоричний iмператив (закон, повелiння), що iснуСФ в свiдомостi людей як Вiчний iдеал поведiнки. Наявнiсть такого iмперативу надаСФ людинi свободу i разом з тим в сукупностi створюСФ всезагальний моральний закон для суспiльства.
24.Фiлософське вчення Гегеля. Протирiччя мiж методом i системою у його фiлософii.
Якщо в цiлому характеризувати фiлософiю Гегеля, то потрiбно сказати, що це найвiдомiший фiлософ обСФктивного iдеалiзму, який у рамках своСФi обСФктивно-iдеалiстичноi системи глибоко i всебiчно розробив теорiю дiалектики. Вiн зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирiшити проблему тотожностi мислення i буття. Основнi працi: Наука логiки, Енциклопедiя фiлософських наук, Феноменологiя духу, Фiлософiя права, Фiлософiя iсторii та iн. В коло його iнтересiв входили всi сфери життя природа, людина, ii свобода, закономiрностi суспiльного життя, логiка, право тощо.
Заслуга Гегеля полягала також у тому, що вiн весь природний, iсторичний i духовний свiт вперше подав у виглядi процесу, тобто у виглядi руху, змiн, у перетвореннях, у розвитку. Але цей унiверсальний процес вiн вiдобразив своСФрiдно iдеалiстично. Гегель вважав, що обСФктивно, незалежно вiд нас iснуСФ абсолютний Дух, як самостiйна, унiверсальна, духовна субстанцiя свiту. Цей абсолютний Дух. абсолютна iдея чи розум, постiйно розвиваючись, на певному його етапi породжуСФ, вiдпускаСФ з себе своСФ iнше природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжуСФ субСФктивний Дух людину, мистецтво, релiгiю i найвищий прояв цього духу фiлософiю. ОбТСрунтовуючи iдею розвитку, Гегель сформулював основнi закони дiалектики, показав дiалектику процесу пiзнання, довiв, що iстина СФ процесом. Розробляючи фiлософiю iсторii, Гегель перший пiдкреслив, що основною проблемою вивчення соцiального буття людини СФ вивчення дiалектики субСФктивностi побажань кожноi окремоi людини i обСФктивностi, закономiрностi створюваноi людьми системи суспiльних вiдносин. Гегель критикував розумiння свободи як вiдсутнiсть всiляких перепон. Таке розумiння свободи СФ свободою порожнечi, говорив вiн. Гегель пiдходить до формули свободи як пiзнаноi необхiдностi.
Основне протирiччя фiлософii Гегеля протирiччя мiж дiалектичним методом i метафiзичною системою. Непослiдовнiсть його дiалектики полягаСФ в тому, що вся вона була звернена в минуле i не поширювалась на пояснення сучасного i майбутнього. Гегель скрiзь установив абсолютнi межi розвитку: в логiцi такою межею СФ абсолютна iстина; у природi людський дух; у фiлософii права конституцiйна монархiя; в iсторii фiлософii його власна фiлософська система. Гегель вважав, що розвиток iсторii завершуСФться, досягши рiвня Прусськоi iмперii, пiсля чого iсторiя вже не розвиваСФться в просторi i часi. Вiдтак, фiлософiя Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхiдностi п?/p>