Розвиток мотивiв спiлкування дiтей дошкiльного вiку з однолiтками
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
СЧ генетичноСЧ форми спiлкування дошкiльники мають цiлеспрямованiсть налагодити мiж собою дiлову спiвпрацю. Ця спрямованiсть i складаСФ головний змiст СЧх комунiкативних потреб. При ситуативно-дiловому спiлкуваннi дошкiльники зайнятi спiльною справою, вони тiсно кооперованi, i хоча щось кожний i виконуСФ iндивiдуально, дiти все ж стараються погоджувати дiСЧ для досягнення СФдиноСЧ мети. Цi контакти ми назвали спiвпрацею.
Потреба в iгровiй спiвпрацi опредмечуСФться в дiлових мотивах спiлкування дiтей. Всi головнi мотиви для звернення один до одного виникають у дiтей у процесi СЧх занять: iгри, виконання побутовоСЧ працi i т.д.
Питання, вiдповiдi, пояснення, iронiчнi виклики, насмiшки свiдчать про увагу дошкiльникiв до вмiння i дiСЧ товаришiв в ще бiльш у СЧх бажаннi привернути до себе увагу.
Дiловi якостi самоСЧ дитини i його товаришiв, якi СФ причиною СЧх звернення один до одного, вiдрiзняються неабиякою ситуативнiстю. Зараз i тут от що приймаСФ за розрахунок дитина. Вона чутливо вловлюСФ у СЧх поглядах i мiмiцi ознаки вiдношення до себе, не намагаючись добряче вдивитись в самих партнерiв. Це досягаСФ максимальноСЧ ясностi i бере форму специфiчного феномену невидимого дзеркала. Але ця невидимiсть в дошкiльному вiцi дуже особлива вона спiввiдноситься з ревнивою i пристрасною зацiкавленiстю до всього, що той робить. На 5-му роцi життя дiти постiйно запитують про успiхи своСЧх товаришiв; дають поради; просять приховати вiд однолiткiв своСЧ промахи i невдачi.
Зазвичай дошкiльникам притаманна особлива манера поведiнки. РЗСЧ iнколи називають змаганням чи схильнiстю до конкуренцiСЧ. Для спiлкування мiж собою дошкiльники використовують всi три категорiСЧ засобiв: виразнi, образотворчi i знаковi. Розмовляють дiти мiж собою багато, приблизно в пiвтора рази бiльше, нiж з дорослим, але мова СЧх все ще ситуативна.
Б.Спок повiдомляСФ, що дiти 2-х рокiв хоча i не грають разом, але полюбляють спостерiгати за iграми один одного i просто бути неподалiк. Якщо ж вони грають колективно, то обходяться без усяких церемонiй i лише пiсля 3-х рокiв навчаються рахуватись один з одним. В.С.Мухiна також повiдомляСФ про iнтерес дiтей раннього вiку до iгор один з одним i бачить в цьому основу для подальшого зближення малюкiв. Вона також стверджуСФ, що вже до середини другого року дитина почуваСФ симпатiю до iнших дiтей спiвчуваСФ, допомагаСФ СЧм, iнколи чимось дiлиться, зустрiчаСФ СЧх несмiливою усмiшкою. У Я.Л.Коломiнського (1976) СФ аналогiчнi вказiвки на переважно емоцiйний характер звязкiв мiж маленькими дiтьми навiть i пiзнiше, в дошкiльному вiцi.
Пiсля 3 рокiв взаСФмодiя дiтей рiзко змiнюСФться: вона iнтенсифiкуСФться, зявляСФться iнiцiйованiсть спiлкування (В.М.Мухiна, 1975); дошкiльнята граються не тiльки близько, але i разом; виявляСФться потреба дiтей один в одному (мне надо ребенок Е.А.Аркiн, 1968); дитина перестаСФ безцеремонно ображати iнших дiтей, частiше дiлиться з ними, отримуСФ задоволення вiд спiлкування з ними (Б.Спок, 1971). Ймовiрно, перед ними той перiод дитинства, коли вже не приходиться бути невпевненим в iстиннiй комунiкативнiй дiяльностi дiтей.
Контакти дитини з однолiтками зазвичай починають вивчати тiльки з двох-трьохрiчного вiку. Л.Н.Галiгузова (1983), вивчаючи становлення потреби в спiлкуваннi з однолiтками у дiтей раннього вiку, прийшла до висновку, що ця потреба займаСФ на другому вiковому етапi загалом скромне мiiе в рядi iнших. Ця потреба уступаСФ прагненню дитини до предметного манiпулювання i спiлкування з дорослими. Але на думку Я.Л.Коломiнського (1976) i Т.А.РепiноСЧ (1978), в дошкiльному дитинствi ця потреба iнтенсивно розвиваСФться. Р.РЖ.Деревяненко (1983) рахуСФ, що спiлкування з однолiтками для дiтей 5-6 рокiв вже бiльш привабливе, нiж з дорослими.
Дослiди Л.Н.ГалiгузовоСЧ були направленi на формування двох iнших складових (iнiцiативностi у вiдношеннi однолiтка i чутливостi до його дiй). Автор експериментально прослiдкувала роль двох типiв, формуючих дiяльнiсть, для чого тестуючих роздiлили на двi групи. В однiй групi робились умови для спiльноСЧ предметноСЧ дiяльностi дiтей. Малюкiв помiщали один проти одного за столиком, на якому знаходилось багато рiзних малих iграшок. Умови дослiду дозволяли учасникам спостерiгати один за одним, а при бажаннi i грати один з одним. Дорослi в СЧхнi контакти не вмiшувалися. В другiй групi дорослий в аналогiчнiй ситуацiСЧ пiдтримував всi контакти дiтей, привертав СЧх увагу до дiй партнера, пропонував подивитись один на одного i зробити щось разом i т.д. з кожною групою було проведено по 15 15-хвилинних занять. Данi порiвнювались з результатами контрольноСЧ групи.
Спецiально органiзована можливiсть бачити дiСЧ однолiтка i контактувати з ним викликала у дiтей першоСЧ групи появлення iнiцiативи у вiдношеннi ровесника, однак потреба в спiлкуваннi у них не виникла. Тiльки у тестуючих другоСЧ групи, предметнi контакти в яких було втручання дорослого, поряд з iнiцiативнiстю виникла чутливiсть до дiй однолiтка, а саме, повнiстю сформувалась потреба у спiлкуваннi.
Характер спiлкування з дорослим вiдобразився, перш за все, на кiлькостi довгих i короткочасних контактiв дошкiльникiв з однолiтками. Пiсля ситуацiСЧ негативного спiлкування СЧх число в середньому зменшилось вдвоСФ, а дякуючи хорошому спiлкуванню збiльшилось в стiльки ж разiв. Хороше спiлкування з дорослим збагачуСФ змiст контактiв з однолiтками i суттСФво пiдвищуСФ СЧх взаСФмну доброзичливiсть.
Спiлкування з однолiтком, як i з дорослим, передбачаСФ оформлен