Розвиток мотивiв спiлкування дiтей дошкiльного вiку з однолiтками
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
о вiку сфера спiлкування з однолiтком бiльш вербалiзованiша i вона скорiш стимулюСФ до використання мови, нiж комунiкацiя з дорослим. В спiлкуваннi з дорослим дiти частiше обходяться невербальними засобами жестами, проханнями, поглядами i т.д. При цьому у дитини СФ за основу рахувати, що дорослих його розумiСФ. ВзаСФмодiючи з однолiтком, дитина повинна завжди використати максимально яснi, чiткi i однозначимi засоби спiлкування, тобто мову.
Однак в реальному спiлкуваннi дошкiльникiв мова, як правило, вплетена в СЧх практичну взаСФмодiю вона супроводжуСФ експресивно-мiмiчнi рухи i предметнi дiСЧ дiтей. Ближче до 6-7 рокiв спостерiгаСФться рiзке збiльшення можливостей дошкiльникiв до мовноСЧ взаСФмодiСЧ. Примiчене виникнення в мовi повторiв, аналiз яких дозволяСФ нинi виявити зайву iнформацiю i повiдомлення партнеру послiдовностi деяких подiй. Характерно, що у цьому вiцi школярi, як правило, здатнi розмовляти по телефону. До 6 рокiв вже можлива мовна комунiкацiя однолiткiв без пiдтримки на спiльну наглядну ситуацiю.
Однак навiть наявнiсть активних розвернутих висловлювань дiтей не даСФ за основу рахувати, що мова стала самостiйним засобом спiлкування, оскiльки вони (висловлювання) нерiдко залишаються без вiдповiдi i не вказують взаСФмодiю на поведiнку однолiткiв.
Основу розвитку змiсту спiлкування дитини складаСФ перехiд ситуативних до позаситуативних форм спiлкування. При ситуативнiй формi засоби спiлкування вiдображають тi чи iншi елементи обставин взаСФмодiСЧ. Позаситуативна форма характеризуСФться тим, що змiст спiлкування не наглядний i виходить за рамки конкретних обставин. РДдиний засiб позаситуативного спiлкування мова. Всi iншi засоби комунiкацiСЧ не можуть передати той змiст, який не представлений в наявнiй ситуацiСЧ i не маСФ вiдношення до подiй, дiючим тут i зараз.
Перехiд вiд ситуативного мовного спiлкування до неситуативного маСФ принципове значення не тiльки для комунiкативноСЧ дiяльностi, а й для всього психiчного розвитку дитини. Тому, розглядуючи змiст мовних контактiв дошкiльникiв в обох сферах спiлкування, дуже важливо проаналiзувати мiру його ситуативностi.
Такий аналiз був предприйнятий Л.Б.МiтСФвою (1984), яка порiвняла кiлькiсть i характер позаситуативних висловлювань дошкiльникiв i СЧх спiлкування з дорослими i однолiтками.
Отриманi данi Л.Б.МiтСФвоСЧ свiдчать про те, що в спiлкуваннi з дорослим рiвень позаситуативностi на протязi усього дошкiльного вiку виявляСФться вище, нiж в контактах з однолiтком. Цей факт предявляСФться сповна закономiрним, тому що саме дорослий через мовне спiлкування виводить дитину за межi безпосередньо сприйнятоСЧ ситуацiСЧ, вiдчиняючи перед ним широкий соцiальний свiт.
При аналiзi кожноСЧ категорiСЧ з точки зору ситуативностi i позаситуативностi входячих в неСЧ типiв вияснилося, що найбiльшу вагу у структурi змiсту спiлкування на всiх порах дошкiльного вiку мали висловлювання дiтей про себе i про свого однолiтка.
Хоча спiввiдношення категорiСЧ Я i Ти з вiком змiнюСФться (дiти все менш говорять про себе i все бiльше про iншу дитину), СЧх сумарне значення залишаСФться постiйним (близько 70 %). Всерединi категорiй Я i Ти чiтко видiлялися ситуативнi i позаситуативнi висловлювання.
До ситуативних вiдносились висловлювання дiтей про дiСЧ, створюваних тут i зараз:
а) констатацiя i демонстрацiя власних вчинкiв i зацiкавленiсть до поведiнки ровесникiв (Дивись, що я роблю. А я будинок будую. Що ти робиш? Що це у тебе?);
б) оцiнка i власних дiй, i дiй, якi виконуСФ партнер (Ти все не так робиш. Я все правильно зробив. Мiй будинок краще);
в) прагнення допомогти однолiтку чи прохання про допомогу (Допоможи менi ляльку вдягти. Дай менi свою машину. Давай я тобi допоможу);
г) органiзацiя i планування спiльних дiй (Давай у ляльки будем грати. Давай ти менi кубики будеш подавати, а я будувати, а потiм навпаки).
Аналiзуючи вiкову динамiку видiлених типiв висловлювань, ми зясували, що у молодших дошкiльникiв (3-4 роки) переважають субСФктивно-оцiнюючi порiвняння своСЧх i чужих дiй, направлення на протиставлення Я i Ти. У старших дошкiльникiв суттСФво збiльшуСФться кiлькiсть плануючих висловлювань про органiзацiю спiльноСЧ дiяльностi i обСФднання зусиль.
З вiком не тiльки збiльшуСФться число пiзнавальних висловлювань, але i збiльшуСФться ступiнь СЧх позаситуативностi. СтаСФ можливою бесiда дошкiльникiв на пiзнавальнi теми. Роздуми про моральнi норми та iнших людей займають незначне мiiе в спiлкуваннi дiтей, хоча з вiком СЧх частотнiсть трохи збiльшуСФться (вiд 1 до 6 %). Як правило, цi висловлювання вiдносяться до ситуацiСЧ взаСФмодiСЧ дiтей i не визивають розгорнутого дiалогу.
Л.С.Виготський писав, що дитина опираСФться на вiдрив вiд речей i дiСФ з СЧх значеннями, але невiдривно вiд iншоСЧ реальноСЧ речi i iншоСЧ дiСЧ. Це i СФ перехiдний характер гри, який робить СЧСЧ промiжною ланкою мiж чисто ситуацiйною повязанiстю раннього дитинства i мисленням, вiдiрваним вiд реальноСЧ ситуацiСЧ.
Характерно, що в молодшому дошкiльному вiцi, коли у дiтей практично не зустрiчаються позаситуативнi висловлювання в iнших категорiях, всерединi рольовоСЧ гри вони нерiдко розмовляють про речi i явища, не предявлених у ситуацiСЧ СЧх взаСФмодiй. Д.Б.Ельконiн вказував, що у грi дошкiльникiв виникаСФ занадто багатий мовний звязок, повiдомляючи сенс кожнiй окремiй дiСЧ. Дитина не тiльки жестикулюСФ, але i сама пояснюСФ свою гру iншому.
Вiд 4 до 5 рокiв спiлкування однолiткiв налаштовано на СЧх практичну iгрову дiяльнiсть iз важкiстю в