Психолого-педагогiчнi умови iнтелектуального розвитку молодших школярiв
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?, яка сформувалась у процесi соцiалiзацiСЧ, виховання, але мала також й iндивiдуальнi передумови, тому СЧСЧ змiст СФ одним з найбiльш важливих результатiв виховання та навчання [5 6]. Тому важливим СФ вивчення рiзних компонентiв самосвiдомостi дитини, СЧСЧ емоцiйно-цiннiсного ставлення до себе, мотивацiйноСЧ сфери, прояву креативних здiбностей. У навчально-виховному процесi досить часто потрiбно диференцiювати форми органiзацiСЧ навчання, методи педагогiчного впливу на особистiсть, навчально-виховнi завдання, способи оцiнювання знань, умiнь та навичок учнiв тощо, враховуючи iндивiдуальнi особливостi i цим самим сприяти розвитку iнтелектуальних здiбностей [7, с.14].
Дiти молодшого шкiльного вiку прагнуть до взаСФмин як iз ровесниками, так iз дорослими. Вони вiдчувають себе нещасними, коли перебувають поза взаСФмовiдносинами. Потяг дитини до взаСФмовiдносин явище природно зумовлене. Воно впливаСФ на кожний аспект життСФдiяльностi особистостi.
Однак молодший школяр через вiдсутнiсть необхiдного досвiду взаСФмодiСЧ з ровесниками, так i дорослими, а також через недостатню сформованiсть усталених соцiально значущих способiв дiяльностi та поведiнки часто потрапляСФ в ситуацiСЧ так званих девiацiй, тобто вiдхилень вiд заданих норм i вимог, якi за вiдсутностi певних корекцiйних заходiв на наступних етапах розвитку можуть привести до психiчних розладiв. Адже школяр, який усвiдомлюСФ таке становище, може переживати i тривогу, i почуття сорому. Педагогу слiд бути уважним до такого стану дитини i, найголовнiше, своСФчасно розпiзнавати його, а далi вибудовувати СФдино психологiчно правильну тактику взаСФмин з вихованцем.
У дитини потрiбно пiдтримувати всi СЧСЧ намагання зробити свою поведiнку суспiльно схвальною i надмiрно не акцентувати СЧСЧ свiдомiсть на всiляких прорахунках i негараздах, не застосовувати суворi каральнi санкцiСЧ. В iншому випадку дитина вироблятиме шкiдливу звичку приховувати вiд авторитетних дорослих певнi дiСЧ або вчинки i обманювати СЧх. Така поведiнка, зрештою перетвориться в необхiднiсть, зумовлену самими ж значущими дорослими [67]. У рамках цього процесу вiдбуваСФться також формування попереджувальних прийомiв i поведiнкових проявiв примирення, таких як. Наприклад, вербальне вибачення. Але такi дiСЧ дитини виявляються нещирими, призводять до розвитку в неСЧ лицемiрства. Особливiстю молодших школярiв СФ те, що у них проявляСФться схильнiсть до пiклування стосовно значущих людей. Однак, щоб ця тенденцiя мала подальший позитивний розвиток, потрiбна тактовна поведiнка цих людей до дитини. Уявiмо собi, що на СЧСЧ пiклування дорослий чи ровесник вiдповiдаСФ образою, глузуванням тощо. За таких обставин у школяра закладаСФться основа до недоброзичливого ставлення до життя в цiлому, за якого оточуючi люди бачаться ворогами [37]. Саме в цьому i полягаСФ серйозна драма, яка тiльки може статися у дитинствi, оскiльки така позицiя, як правило, служить суттСФвою перепоною Для набуття корисного життСФвого досвiду пiд час наступних стадiй розвитку. Аналогiчна ситуацiя може виникнути за умови, коли дитина вiдчуваСФ потребу у пiклуваннi до самоСЧ себе [11]. Для СЧСЧ реалiзацiСЧ вона використовуСФ дiСЧ, завдяки яким ця потреба вже одного разу була задоволена: звертаСФться по допомогу, радиться тощо. Але подальша поведiнка, яку вона вiдчуваСФ з боку дорослого i яка, по-перше, не СФ тотожною попереднiй, а, по-друге, виявляСФться недоброзичливою, викликаСФ у неСЧ тривогу, а в деяких випадках навiть бiль. Вихованець раптом виявляСФ, що прояв потреби у власному пiклуваннi, адресованiй значущiй особi, iнодi обертаСФться переживанням дискомфорту. Внаслiдок цього дитина стаСФ обСФктом глузування, вона вiдчуваСФ себе приниженою, побитою у переносному, а iнколи i в прямому значеннi слова [14, с.4].
У такiй ситуацiСЧ хiд особистiсного розвитку спотворюСФться i, вiдчуваючи потребу у пiклуваннi, дитина передбачаСФ страх i бiль. Вона розумiСФ, що СЧй зовсiм невигiдно демонструвати потребу у пiклуваннi й очiкувати СЧСЧ прояву з боку оточуючих значущих для неСЧ людей. Натомiсть дитина виражаСФ дещо iнше, недоброзичливе ставлення, яке було б виправдане лише за умови ворожого щодо неСЧ оточення [18].
Саме тому вихованець демонструСФ агресивну поведiнку. Так у дитини
розвиваСФться уявлення про те, що будь-який прояв потреби в пiклуваннi
неодмiнно викликаСФ бiль, тривогу i страх. Друге надбання недоброзичливiсть як домiнуючий аспект ставлення до життя. Тож педагог маСФ своСФчасно i послiдовно закладати у дитини основу СЧСЧ доброзичливого ставлення до людей i життя у цiлому. З цiСФю метою вчитель демонструСФ такий тип поведiнки, який викликаСФ у вихованця позитивнi переживання радостi, задоволення. СимпатiСЧ. Враховуючи закономiрнiсть, згiдно з якою вчитель виступаСФ для дитини у молодшому шкiльному вiцi основною значущою фiгурою, вiн маСФ бути не просто пасивним обСФктом для наслiдування. Цього замало. Оскiльки його образ, який створюСФ собi та чи iнша дитина, досить спрощений, схематичний, не вiдображаСФ всiх чуттСФвих моментiв його особистостi.
Доцiльно, щоб учитель у вiдкритiй бесiдi й у доступнiй для дитини формi розкривав важливi риси своСФСЧ особистостi, розповiдав про шляхи свого духовного зростання тощо. Виховний потенцiал таких дiй зростатиме, якщо вихователь прямо заявляСФ, що такий-то вихованець у таких-то дiях схожий на нього [71, с.16].
Теплi й дружнi мiжособистiснi взаСФмини педагога i дитини призводять до розумiння нею того факту, що вона почуваСФться затишно i безпечно, бо схожа на людину, яка СФ частиною СЧСЧ життя