ОсобливостСЦ номСЦнацСЦi у сучаснСЦй нСЦмецькСЦй фемСЦнСЦстськСЦй прозСЦ та специфСЦка ii перекладу
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
ття мовцями.
Як обовязковий компонент мовленнСФвоi дСЦяльностСЦ, номСЦнацСЦя реалСЦзуСФ думки людини в зСФднаннСЦ з граматичними структурами. Чим повнСЦше передають одиницСЦ номСЦнацСЦi типи вСЦдносин, тим бСЦльше iхня значимСЦсть для органСЦзацСЦi висловлення.
У ходСЦ суспСЦльно-СЦсторичного освоСФння предметного свСЦту людина пСЦзнаСФ речСЦ СЦ явища "називаючи, даСФ iм СЦмена, формуСФ новСЦ поняття, установлюСФ мСЦж ними визначенСЦ звязки СЦ взаСФмозалежностСЦ".
РЖменування в мовСЦ завжди змСЦстовно, воно опосередковано мисленням. Процес СЦ результати позначення за допомогою мовних одиниць звязанСЦ з формуванням понять, у яких природнСЦ властивостСЦ речей, явищ данСЦ в перетворенСЦй на основСЦ людських потреб формСЦ, у видСЦ знятоi предметностСЦ, СЦдеальнСЦ.
НовСЦ позначення створюються не тСЦльки для того, щоб фСЦксувати результати пСЦзнавальноi й емоцСЦйноi дСЦяльностСЦ людини, але СЦ для того, щоб зробити цСЦ результати надбанням СЦнших людей. В актСЦ номСЦнацСЦй у художньому текстСЦ прослСЦджуСФться також його прагматична спрямованСЦсть - бажання щось пояснити своСФму спСЦврозмовнику, звязати своi СЦнденцСЦi зСЦ знанням адресата СЦ його характеристик, емоцСЦями. Перебування засобСЦв подСЦбного впливу на адресата вимагаСФ когнСЦтивних зусиль, а самСЦ спонукання мовця - наслСЦдок його участСЦ в адресатнСЦй спрямованостСЦ акта спСЦлкування.
Вивчення номСЦнативного аспекту комунСЦкативних одиниць у художньому текстСЦ одержало широке поширення в останнСФ десятирСЦччя. Говорячи про специфСЦку номСЦнацСЦi мовленнСФвих одиниць, В. Скаличка писав: "... завдання мовлення - погодити нову реальнСЦсть з вСЦдомою, тобто з досвСЦдом. Засобом для цього СФ представлення новоi реальностСЦ за допомогою фСЦксованих образСЦв. ГоворСЦння - сполучення мови з новою реальнСЦстю". "СутнСЦсть номСЦнацСЦi, - писав Г.В. Колшанський, - полягаСФ не в тСЦм, що мовний знак позначаСФ рСЦч чи якимсь образом спСЦввСЦдноситься з рСЦччю, а в тСЦм, що вСЦн репрезентуСФ деяку абстракцСЦю як результат пСЦзнавальноi дСЦяльностСЦ людини", абстракцСЦю як вСЦдображення реальних предметСЦв СЦ явищ у свСЦдомостСЦ.
РСЦч чи явище - це тСЦльки вихСЦдна ланка в дослСЦдженнСЦ шуканоi форми конкретного знання про предмет, за яким закрСЦплюСФться.
НомСЦнацСЦя повинна тому розглядатися як "мовне закрСЦплення понятСЦйних ознак, що вСЦдображають властивостСЦ предметСЦв". Таким чином, перед актом номСЦнацСЦi повинно знаходитися формування тСЦСФi структури свСЦдомостСЦ, що шукаСФ форми своСФi фСЦксацСЦi.
Адекватне вивчення номСЦнативного аспекту мови вимагаСФ насамперед дослСЦдження його змСЦстовноi сторони, взаСФмини мови з мисленням СЦ дСЦйснСЦстю. ПСЦзнання закономСЦрностей номСЦнацСЦi спричиняСФ бСЦльш глибоке зрозумСЦння ролСЦ людського фактора в мовСЦ, розкриття функцСЦональноi взаСФмодСЦi всСЦх дСЦлянок системи СЦ структури мови, оскСЦльки мовна технСЦка покликана забезпечувати реалСЦзацСЦю розумово-комунСЦкативних потреб СЦ намСЦрСЦв людини.
ЗвСЦдси - актуальнСЦсть проблем, звязаних СЦз процесом СЦ результатами, насамперед, у теорСЦi мовноi номСЦнацСЦi. ЗадачСЦ СЦ сфера додатка такоi теорСЦi дослСЦдження СЦ висновок закономСЦрностей того, як дСЦйснСЦсть, вСЦдбита в категорСЦях мислення, втСЦлюСФться в значеннях мовних форм, який вплив роблять мислення СЦ практична дСЦяльнСЦсть людей на становлення СЦ прийняття суспСЦльством мовних знакСЦв.
Дивна властивСЦсть акта номСЦнацСЦi полягаСФ в тСЦм, що будучи спочатку актом СЦндивСЦдуальноi дСЦяльностСЦ людини й обСФктивуючи в сутностСЦ субСФктивну структуру свСЦдомостСЦ, що склалася по визначених причинах у розумСЦ однСЦСФi людини, цей акт по своСФму матерСЦальному результатСЦ - сформованому мовному позначенню - стаСФ надбанням мовцСЦв тСЦСФю ж мовою, тобто дозволяСФ спСЦввСЦднести тСЦло знака зСЦ сформованою структурою свСЦдомостСЦ, визначеним значенням.
Як пише Н.Д. Арутюнова, "при утвореннСЦ висловлення приходить у дСЦю кСЦлька функцСЦональних механСЦзмСЦв мови: один з них забезпечуСФ створення мовленнСФвоi номСЦнацСЦi подСЦi (якщо воно не може бути позначено одним словом), СЦнший маСФ своСФю метою визначення (номСЦнацСЦю) теми повСЦдомлення СЦ що повСЦдомляСФться, третСЦй спрямований на актуалСЦзацСЦю найменування - його спСЦввСЦднесення СЦз ситуацСЦСФю мов визначною подСЦСФю, моментом мови та учасниками мовленнСФвого акта, четвертий виявляСФ мету комунСЦкацСЦi"|. У кСЦнцевому рахунку перед нами два головних механСЦзми, що забезпечують вибСЦр (створення) структури висловлення СЦ вибСЦр одиниць номСЦнацСЦi, що заповнюють цю структуру.
Людина не може самостСЦйно й оригСЦнальне переробляти всСЦ, що зустрСЦчаються в життСЦ ситуацСЦi. Поступово у всСЦх членСЦв даного мовного колективу створюються стереотипнСЦ установки, що визначають однаковий спосСЦб членувати обСФктивну реальнСЦсть СЦ тСЦ риси, що сприймаючий у першу чергу зауважуСФ в предметах СЦ ситуацСЦях СЦ закладаСФ в основу найменування.
Лише при свСЦдомСЦй установцСЦ на те, щоб розповСЦсти щось СЦншСЦй людинСЦ, думка надСЦляСФться в мовну форму, СЦ щоб стати вже в новСЦй якостСЦ, у видСЦ судження, висловлення, вона перетерплюСФ в художньому текстСЦ ще одну видозмСЦну, народжуючи особистСЦсний змСЦст майбутнього мовного висловлення. З думки треба як би вибрати те, що потСЦм ввСЦйде в мову СЦ те, що в мозку людини СЦснуСФ дифузно, повинне бути упорядковано.
Семантика вступаСФ у свою дСЦю на етапСЦ узгодження особистСЦсного змСЦсту з мовними значеннями, звязуючи однСЦ змСЦсти з координатами й опорними крапками описуваноi ситуацСЦi, а СЦншСЦ - з вСЦдносинами мСЦж ними. "Речення не здатне передати нескСЦнчену складнСЦсть одиничноi ситуацСЦi - воно може тСЦльки вказати (за допомогою слСЦв) ii опор