Geum.ru

Дипломная работа по предмету Культура и искусство

  • 161. Особливості обслуговування однієї із читацьких груп (спеціалістів)
    Дипломы Культура и искусство

    Видання нормативного характеру

    1. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. №2117-ХІІ // Відомості Верховної Ради України .-1992.-№21.-С. 294.
    2. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України // Відомості Верховної Ради України .-1996.-№ 7.-С. 121-131.
    3. Про внесення змін до Закону України “ Про бібліотеки і бібліотечну справу” : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2000.- № 23.-С. 403-413.
    4. Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Темат. добірка: У 2 ч. / Кн. палата України; [Уклад. Т.Ю.Жигун]. - К., .... 2002. 2. Ч. 2: Правове регулювання у сфері видавничої та бібліотечної діяльності, 2002. - 220 с.
    5. Автоматизация информационного сопровождения целевых комплексных научно-технических программ / А.Н.Курбатов. - М., 1985. 55 с.
    6. Амлинский Л.З. Взаимодействие органов НТИ и специальных библиотек в информационном обеспечении целевых комплексных прохрапи. - Киев: О-во "Знание" УССР, 1984. 127 c.
    7. Борисова Р.А.. Грабченко А.М. Организация информационного обеспечения целевых комплексных научно-технических программ на базе единого республиканского Съезда // НТИ. Сер. I, Орг. и.методика информ. работы. - 1983. 87 с.
    8. Васильєв О. Нові форми інформаційного обслуговування бібліотекам. Вісник книжкової палати України. № 9, 1999. С.20 21.
    9. Галуга М.В. Особенности информирования учителей. // Библиография. №5, 1996. С. 12 16.
    10. Воронова Л. Проблеми інформаційного забезпечення діяльності банківської системи України. // Вісник НБУ. №12, 1998. С. 45 49.
    11. Добко Т. Інновації в системі бібліотечного сервісу / Т. Добко, Н. Каліберда, Т. Коваль // Бібл. Вісник -2003. - № 6 -С. 13-17.
    12. Захаров А., Козлова Е. Проблемы информационного обслуживания ученых в централизованной библиотечной системе РАН. // Бібліотечний вісник. №5, 2001. С.2 5.
    13. Мельник Л. Бібліотечне обслуговування сьогодні: тенденції і проблеми. // Вісник книжкової палати України. № 9, 1999. С.4 6.
    14. Мельник Л. Диференційоване інформування споживачів в органах НТІ. // НТБ. № 6, 1997. С. 17 21.
    15. Хайцева Л. Информационная служба готова выполнить любой запрос. // Библиотека. № 5, 1997. С. 5 8.
    16. Шкарбан І.Д. Шляхи інформаційної забезпеченості підприємств АПК. // Вісник аграрної науки. №2, 1997. С. 77 78.
    17. Яценко О. Система інформаційного забезпечення бібліографічної діяльності.// Вісник книжкової палати України. № 10, 1999. С.23-28.
    18. Рябова С.В. Основы информационного поиска: Учеб. пособие для студ.всех специальностей. Ч. 1. /С.В.Рябова. Луганск: Изд-во ВНУ им.В.Даля, 2003. 44 с.
    19. Шрайберг Я.Л. Современные тенденции развития библиотечно-информационных технологий: ежегодный доклад // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: 8-я Междунар. конф. "Крым 2001": Материалы конф. 2001. Т.1. С.9-11.
    20. Суворова В. Дистанционное консультирование оперативная помощь специалиста. // Библиотека. 2000. №2. С. 16-18.
    21. Кирш В. Анкетирование, как способ анализа востребованность // Библиотека. 2000.-- №11.С. 43-44.
    22. Терещенко О. Электронный каталог глазами читателя // Библиография.М., 2003. №3. С. 23-26.
    23. Междубиблиотечный абонемент в системе библиотечно-библиографического обслуживания науки и производства: Сборник материалов научно-практической конференции. М., 1972.
    24. Брежнева В.В. Информационное обслуживание сервисный подход // Библиотековедение. 2004. -- №4. С. 27-31.
    25. Рядькина Н.С. Научные библиотеки в информационном обеспечении управления наукой. // Библиотековедение. 2004. -- №3.С. 47-53.
    26. Слуцкая К.К. Удовлетворение запросов читателей критерий качества обслуживания. //Науч. и техн. б-ки СССР. 1987. №3. С. 3-5.
    27. Кожевникова Л. Библиотечное обслуживание в изменившейся системе экономических отношений.//Библиотековедение. 1999. №3. С. 53-
    28. Зотова В. Формування системи інформаційнобібліографічного обслуговування в режимі “запитвідповідь” у Національній бібліотеці імені Вернацького (1918-1924). // Вісн. Кн. Палати.2004. №3.С. 36-38.
    29. Орлеанська Н. Тенденції розвитку та використання інформаційних технологій в бібліографічному обслуговуванні фахівців медичної галузі. // Вісн. Кн. Палати. 2004. №3. С. 14-18.
    30. Гранчак Т. Бібліотечноінформаційні інновації: ідеї, реалії, перспективи. Бібл. вісн. 2003. №6. С. 9-13.
    31. Актуальні питання розвитку бібліотечної справи: Матеріали наук.-практ. конф., Київ, 5-6 жовт. 2000 р. / Держ. наук. мед. б-ка; [Редкол.: Павленко Р.І. та ін.]. - К., 2000. - 140с.
    32. Бібліотека на рубежі ХХІ століття: Матеріали обл. наук.-практ. конф. / Вінниц. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. К.А.Тімірязєва; [Упоряд. і відп. ред.: М.Спиця, П.Цимбалюк]. - Вінниця, 1999. - 83с.
    33. Бібліотека у демократичному суспільстві: Зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., 21-23 листоп. 1995 р., м. Київ / Укр. бібл. асоц.; [Редкол.: Бабич В.С. та ін.]. - К., 1995. - 201 с.
    34. Гайдук С. В. Бібліотека в системі інформаційних комунікацій // Рівненський держ. ін-т культури. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. - Рівне, 1998. - Вип.3. - С.418422. - Бп14524-3
    35. Десятая юбилейная международная конференция «Крым 2003. Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества»: Тема 2003 года: Библиотека и доступность информации в современном мире: электронные ресурсы науке, культуре и образованию: Тр. конф., Судак (основ. прогр.) Алушта, Бахчисарай, КерчьКоктебель, Новый Свет, Симферополь, Старый Крым, Феодосия (выезд. заседания) Автоном. Респ. Крым, Украина, 7-15 июня 2003г.. - М.: ГПНТБ России, 2003.
    36. Зотова В. Організаційні засади формування довідково-бібліографічної служби в Національній бібліотеці ім. В.Вернадського // Вісн. Кн. палати. - 2002. - № 12. - С.29 - 30.
    37. Костенко Л. Сорока М. Бібліотека інформаційного суспільства: Документальні комунікації та інформаційні технології: [Перспективи розвитку бібліотек в умовах домінування інформації на електронних носіях. Напрями розвитку бібліотечної освіти ] // Бібліотечний вісник. - 2002. - № 3. - С.33 - 38.
    38. «Крым 2003. Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества», Юбил. междунар. конф. (10; 2003; Судак)
    39. Кушнаренко Н. Нова бібліотека - нові кадри: Електронна мережа бібліотек // Культура і життя. - 2004. - 31 берез. (№ 12). - С.4.
    40. Ляшенко Л. Модель інформаційного забезпечення бібліотекарів: [Сучасна система інформаційного забезпечення бібліотекарів ] // Вісн. Кн. палати. - 2002. - № 8. - С.20 22.
    41. Науково-технічні бібліотеки в єдиному інформаційному просторі України Sсіеnсе-tесhnісаl Lіbrаrіеs іn thе Whоlе Іnfоrmаtіоn Еnvіrоnmеnt оf Ukrаіnе: Міжнар. наук.-практ. конф.: Тез. доп. та повідомл. / Держ. наук.-техн. б-ка України та ін.. - К., 2000. - 142 c.
    42. Нашинець-Наумова А. Іноваційна бібліотечна технологія як об'єкт автоматизації // Вісн. Кн. палати. - 2002. - № 4.
    43. Пинда Л. А. Бібліотека на допомогу інформатизації суспільства. Координація і кооперація інформаційно-бібліографічного обслуговування науковців і спеціалістів сільського господарства Львівської області // Всеукраїнський Конгрес бібліотекарів: (1; 1992; Київ). Сучасні проблеми бібл.-бібліогр. справи на Україні. - К., 1992. - С.4547. - А562796
    44. Тодощенко Г. Бібліотека НДІ - на допомогу вченим // Всеукраїнський Конгрес бібліотекарів: (1; 1992; Київ). Сучасні проблеми бібл.-бібліогр. справи на Україні. - К., 1992. - С.5051.
    45. Трансформація ролі бібліотек в інформаційному суспільстві: Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 40-річчю б-ки Технол. ун-ту Поділля, 15-16 жовт. 2002 р. / Технол. ун-т Поділля; [Редкол.: В.М.Петрицька та ін.]. - Хмельницький, 2003. - 113 с.
    46. Зайченко Н.Я . Електронний реферативний журнал: яким йому бути? // Наук. пр.
    47. Нац. б-ки України ім. В.І.Вернадського. 2002. Вип. 8. С. 379-383.
    48. Електронні журнали. К.: Британ. Рада в Україні, 1999. 140 с. (The British Council. Б-ки в інформ. сусп-ві).
    49. Павлуша І.А. Створення та розвиток електронних бібліотек в Україні: бібліотекознавчий аспект (кінець XX початок XXI ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України, Нац. б-ка України імені В.І.Вернадського. К.: НБУВ, 2002. 20 с.
    50. Ярошенко Т.О. Електронні журнали нові можливості в інформаційному забезпеченні науки та освіти // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська Академія»К. Т.19: Спец.випуск.-Ч.1./ НаУКМА, Редкол.: В. Брюховецький (голова) та ін. К., 2001.С.2731.
  • 162. Особливості розвитку романської архітектури західнослов’янських країн
    Дипломы Культура и искусство

    Наявність двох напроти стоячих апсид, завершаючих головний неф, пояснюється тим, що храм присвячений Діві Марії і св. Олексію. Внизу, в західній апсиді поряд з вівтарем, було поховано якогось духовного діяча високого звання, найімовірніше, пов'язаного безпосередньо з будівництвом храму і з пожертвуваннями на нього. На вівтарі поблизу зображення Ісуса Христа, що сидить на престолі на фоні зоряного неба, в оточенні Марії, Іоанна Хрестителя і тетраморфів, ілюструючих бачення Єзикиїля, служили літургію за спокій душі померлого. Призначення західної апсиди в Тумі ідейне і функціонально відповідає, як здається, призначенню західної абсиди храму норбортанців в Кнехтстедені (долина Рейну), де є герб Альберта фон Шпонхейма, приходського священика з Аквізграна (Ахена), яким було закінчено побудова храму. В 1162 році він дав гроші на споруду для себе гробниці, а частково і на убрання храму, за рахунок чого ввійшов розпис західної апсиди, безпосередньо пов'язаної із заупокійною службою. Важче знайти аналогію, що пояснює призначення верхньої частини західної апсиди з емпорами. Мабуть, мають рацію ті дослідники (Валицький, Захватовіч), які відводять це місце для покровителів коллегіати з княжого роду і для їх наближених. Починаючи з капели Каролінгів в Аквізграні, саме таким було, головним чином, призначення емпор, особливо їх західній частині. До типу храмів долини Рейну належить ця коллегіата і по просторовому тому, що розташовує, і по своєму зовнішньому кам'яному убранню, сконцентрованому в прекрасному північному порталі, який є головним входом коллегіати. В кам'яному різьбленні, мотиви якого були навіяні роботами північноіталійських майстрів, можна знайти риси, характерні для майстерні, організованої при кафедральному соборі в Майнці. Місцеположення коллегіати недалеко від ленчицького граду і тісний зв'язок її архітектурної форми з «другим» кафедральним собором на Вавелі не випадкові. Початок будівництва в Тумі співпадає із смертю Болеслава Кривоустого і початком феодальної роздробленості. Прагнучи зберегти єдність в королівстві, стоячи на його варті, гнезненський архієпископ Яник, передбачуваний ініціатор будівництва, шукав можливості створити платформу об'єднання і співпраці і з цією метою організував часті з'їзди церковного і політичного характеру. При напружених відносинах між спадкоємцями Болеслава Кривоустого ця платформа носила характер опозиції вдови Кривоустого, молодших княжих дітей і архієпископа сеньйору, власнику краківської землі. Це пояснює неможливість влаштовувати з'їзди в Кракові і вибір для зустрічей місця з центральним тим, що розташовує по відношенню до володінь молодих князів. Цим же була викликана (для додання блиску і пишності цим зборам) свідома імітація прекрасного з польських соборів кафедрального собору в Кракові. Вплив долини Рейну на романську архітектуру, початок якому був встановлений «другим» кафедральним собором на Вавелі і монастирським костьолом в Могильний, не закінчився на коллегиаті в Тумі. Яскравим прикладом є костьоли-близнята в Енджеюві і Прандоцині, що відносяться до XII століття. В плануванні невеликого однонефного магнацького будинкового костьолу був реалізований принцип зіставлення західної апсиди з емпорами східній апсиді з вівтарем. Над західною апсидою з емпорами, як символ гордості феодала засновника костьолу, підноситься восьмерик башти, що є в той же час свідоцтвом високої технічної майстерності будівників, що приплюснув, поза сумнівом, раніше тих, що брали участь в одному з великих будівництв в долині Рейну. Про це говорить також ретельне обтісування каміння і форма багатого кам'яного декору. Нарядні архивольти віконних отворів і південного порталу, прикрашені багатим орнаментом і знаком цеху у вигляді пальми, примушують пригадати майстерню при кафедральному соборі в Спірі. Докладний аналіз тектонічних і декоративних деталей нині вже не існуючих споруд, що взагалі або лише частково збереглися: костьолу в Чхуві і коллегіати у Вісліці вказує на те, що в Малій Польщі протягом першого і другого тридцятиліття XII століття постійно діяли майстерні долини Рейну.

  • 163. Отношение человека и Абсолюта в религиозной системе христианства на материале анализа текста "Благовенствие от Фомы"
    Дипломы Культура и искусство

    . Фундаментальная категория философии, являющаяся смысловым центром практически любой философской системы. Сложность философского определения человека состоит в невозможности однозначного подведения его под какое-либо более широкое родовое понятие (например, природа, Бог или общество), поскольку человек - это всегда одновременно микрокосм, микротеос и микросоциум. Тем самым философское постижение человека всегда разворачивается не просто через реконструкцию его сущностных характеристик, но через осмысление его бытия в мире, человеческого мира, где «человек - это в известном смысле все» (Шелер). В рамках истории философии человек традиционно понимался в единстве таких его основных модусов, как тело, душа и дух. При этом тело выступает одновременно как элемент природы, в соответствии с интерпретацией которой можно говорить о его основных образах в истории философии и науки (микрокосм, механизм и организм), и как собственно человеческое тело, определяемое не только через его биологические особенности, но и через особый спектр таких исключительно человеческих чувств и состояний, как стыд, смех и плач. Душа также может пониматься в двух основных ракурсах: во-первых, как жизненный центр тела, «дыхание», являющееся той силой, которая, будучи сама бессмертной, очерчивает срок телесного существования; во-вторых, как экзистенциальное начало, индивидуализирующее человека в обществе и описывающееся в философии через проблемы свободы воли, свободы, творчества, игры. Дух воплощает в себе фундаментальную сущностную идею «человечности» как таковой, где видовая особенность человека во времена Аристотеля связывалась преимущественно со свойствами разумности и социальности. Вместе с тем, в понятии духа отражается не только феномен духовности как интегративного начала культуры и общества, но и личностные характеристики отдельного человека, где личное характеризуется через индивидуальное воплощение социально-значимых качеств, преломленных в фокусе «Я», самосознания. Следует помнить, что выделение тела, души и духа, осуществляемое в рамках философского анализа, далеко не раскрывает всех сущностных особенностей человека. Конкретный человек - это практически всегда исключение из общего правила, уникальная целостность, где в индивидуальном личностном опыте достаточно трудно дифференцировать телесный, душевный и духовный уровни. [9, с.803]

  • 164. Отношение человека и абсолюта в шаманизме Якутии на материале текста "Песня о саламе"
    Дипломы Культура и искусство
  • 165. Отображение Божьего образа в женщине
    Дипломы Культура и искусство

    Сила моя! Тебя буду воспевать я, ибо Бог - заступник мой, Бог мой, милующий меня.Psalm 62:8 Народ! надейтесь на Него во всякое время; изливайте пред Ним сердце ваше: Бог нам прибежище.Psalm 63:7 ибо Ты помощь моя, и в тени крыл Твоих я возрадуюсь;Psalm 70:5 Я же беден и нищ; Боже, поспеши ко мне! Ты помощь моя и Избавитель мой; Господи! не замедли.Psalm 71:7 Для многих я был как бы дивом, но Ты твердая моя надежда.Psalm 72:12 ибо он избавит нищего, вопиющего и угнетенного, у которого нет помощника.Psalm 78:35 и вспоминали, что Бог - их прибежище, и Бог Всевышний - Избавитель их,Psalm 81:1 Начальнику хора. На Гефском орудии. Псалом Асафа. Радостно пойте Богу, твердыне нашей; восклицайте Богу Иакова;Psalm 94:22 Но Господь - защита моя, и Бог мой- твердыня убежища моего,Psalm 113:9 [Дом] Израилев! уповай на Господа: Он наша помощь и щит.Psalm 113:10 Дом Ааронов! уповай на Господа: Он наша помощь и щит.Psalm 113:19 Боящиеся Господа! уповайте на Господа: Он наша помощь и щит.Psalm 118:6 Господь за меня- не устрашусь: что сделает мне человек?Psalm 118:7 Господь мне помощник: буду смотреть на врагов моих.Psalm 119:114 Ты покров мой и щит мой; на слово Твое уповаю.Psalm 145:5 Блажен, кому помощник Бог Иаковлев, у кого надежда на Господа Бога егоOdes 1:2 bohqo.j bohqo,j nnmsc kai. kai, cc skepasth.j skepasth,j nnmsc evge,neto, gi,nomai viam3s moi evgw, rpd-s eivj eivj pa swthri,an swthri,a nafsc ou-to,j ou-toj rdnms mou evgw, rpg-s qeo,j qeo,j nnmsc kai. kai, cc doxa,sw doxa,zw vifa1s auvto,n auvto,j rpams qeo.j qeo,j nnmsc tou/ o` dgms patro,j path,r ngmsc mou evgw, rpg-s kai. kai, cc u`yw,sw u`yo,w vifa1s auvto,n auvto,j rpamsИОВ 22:25И будет Вседержитель твоим золотом и блестящим серебром у тебя,ИОВ 29:12 потому что я спасал страдальца вопиющего и сироту беспомощного.

  • 166. Охрана памятников в конце XX – начале XXI веков в общественном сознании
    Дипломы Культура и искусство

    Положительную оценку обстановки, сложившейся вокруг охраны памятников Петербурга, дает Никита Игоревич Явейн, сейчас руководитель архитектурного бюро «Студия-44», член Совета по сохранению культурного наследия, в прошлом глава КГИОП. Видимо большое значение играет практика прошлого. Кто как не он знает работу государственной инспекции изнутри: «Я не знаю ни одной страны в мире, где законодательство по охране исторических памятников было бы идеально отрегулировано. И думаю, что это невозможно. Экспертные оценки носят субъективный характер, а потому не вписываются в законодательство. Безусловно, наше федеральное и региональное законодательство по охране объектов культурного наследия достаточно несовершенно и часто нарушается. Но на Западе оно еще более расплывчатое. Сплошь и рядом случаи, когда исторические объекты не консервируются должным образом и разрушаются буквально на глазах. Но ради справедливости надо отметить, что, например, во Франции и Бельгии такие прецеденты с историческими зданиями тоже не редки. Правда, там климат помягче. А петербургскому КГИОП очень трудно в такой ситуации бороться с инвесторами или собственниками, которые могут просто заявить, что у них нет денег на консервацию. Юридических оснований отобрать права собственности или долгосрочной аренды при этом недостаточно. Механизмы борьбы с такими приемами ограниченны и болезненны. Это судебные разбирательства, которые затягиваются на годы. А за это время многострадальное здание уж точно развалится. И будет ли новый инвестор, которому перейдут права на памятник, лучше старого, еще неизвестно». Губернатор Санкт-Петербурга: «Могу без преувеличения сказать, что этот труд сродни подвигу. Вашему профессионализму и опыту вверено сохранение уникальной жемчужины мирового градостроительного искусства. Трудно представить более ответственную и почетную задачу». В другом разговоре с представителями прессы Никита Игоревич защищает процесс приватизации, который правительство считает одним из методов сохранения культурного наследия: «В принципе, это нормально, если памятник, даже очень известный, обретает частных владельцев. Другое дело, критерий отбора покупателей и пользователей часто не очень понятен. Последнее время я что-то не слышал, чтобы собственник сознательно доводил ценное здание до аварийности. Примеры на ум не приходят. Противоположные примеры есть: скажем, крепость БИП в Павловске. Это был руинированный объект, а когда пришёл частный владелец (или долгосрочный арендатор, я точно не знаю), теперь там много что сделано. Это значимый, выдающийся памятник». На самом деле схема очень проста: город предоставляет инвестору здание (как правило, аварийное) с условием, что компания его отремонтирует в срок, установленный Администрацией города. Все работы выполняются по заданию КГИОП и под его наблюдением. При реализации проекта с хорошим качеством и в установленный срок инвестор получает право собственности на объект. Таким образом были отреставрированы особняк Тенишевых (Английская наб., 6), особняк Шереметьева (Шпалерная ул., 18), Варшавский вокзал (наб. Обводного кан., 118) и другие объекты.

  • 167. Пастель и её применение в дизайне интерьера
    Дипломы Культура и искусство
  • 168. Первые двадцать лет деятельности сокольского движения в чешских землях (1862-1882)
    Дипломы Культура и искусство

    Упомянутая исследовательница Клэр Нольте вместе с Джорджем Кирхом и Отелло Гаррисом была также одним из редакторов «Энциклопедии этничности и спорта в США», в которой есть статья про «Словацкое гимнастическое общество "Сокол"», основанное в 1896 году. Первые же словацкое сокольское общество было основано в 1892 году в Чикаго, в 1893 - в Нью-Йорке, в 1895 - в Бриджпорте (Коннектикут). Последние два объединились в вышеназванное центральное общество, тогда как чикагское отказалось сделать это, осуждая совмещение в рамках этого объединения собственно спорта и страхового дела. В то время как в Словакии выражение национальной гордости было под запретом, отмечают исследователи, американский «Сокол» стал центром не только словацкого спорта, но и всей их национальной культуры. Выпускалось ежемесячное издание «Словацкий Сокол» (затем «Сокол Таймз»). Также сообщается, что в 1905 году словацкое сокольское общество города Пассаик (Нью-Джерси) пыталась добиться официального признания католической церкви, но ему было отказано в этом, так как в «соколы» принимали, согласно установлению Тырша, всех славян. Тогда местное общество было переформировано в «Католический Сокол города Пассаик», к последнему примкнул ряд других обществ.

  • 169. Первые живописцы Башкортостана
    Дипломы Культура и искусство

    На полотне «На Руси» изображен берег Волги у Царева кургана. Первое впечатление, будто перед нами «крестный ход»: несут икону с огромным черным ликом Спаса. По одну сторону от него - старик монах в схимнической ризе, по другую - высокий. Средних лет священник! Но нет! - вы вглядываетесь: это не священник, как и вся эта процессия совсем не «крестный ход»! Это русский царь в золотом одеянии XVI-XVII вв., в шапке Мономаха, с посохом и прочими, полагавшимися царю, атрибутами. Налево от этой центральной группы, слегка в глубине, голый, резвящийся старец - юродивый, вокруг которого странницы и монахи увиваются в каком-то хлыстовском радении. Сзади главной группы, направо от иконы, несметная толпа народа, мужчин и женщин разных возрастов, разных эпох, различного общественного положения. В последних рядах в перспективном уменьшении, вы замечаете Ф.М. Достоевского, Льва Толстого и Владимира Соловьёва. За всей этой огромной толпой высился бесчисленный ряд красных пик и священные стяги воинства Российского, сопровождающего толпу верхом на лошадях. А впереди всей этой пёстрой, но чрезвычайно гармонично сочетающейся массы народа, несколько поодаль от неё, шагах в 6- 8-ми от иконы черноликого Спаса, идёт светловолосый мальчик с маленькой котомкой на плечах, идёт безмятежно вперёд лёгкой поступью, широко раскрыв устремлённые вдаль большие голубые, полный веры глаза.

  • 170. Поздняя любовь
    Дипломы Культура и искусство

    Петь и играть «по слуху» на гармонике, гитаре и балалайке он начал с тех пор, как только себя помнил. Однако первые уроки игры на баяне он получил в десятилетнем возрасте у одного из старших братьев Якова талантливого музыканта, композитора, посвятившего много лет своей жизни педагогической работе с детьми. После Великой Отечественной войны он некоторое время работал в Сибирском государственном русском народном хоре и настоял, чтобы младшему брату купили баян. Окончив в Новосибирске краткосрочные курсы по игре на баяне, Пархоменко возвратился в родное село и устроился музыкальным работником в детский дом. В 1947 году на областном смотре художественной самодеятельности в г. Томске на него обратил внимание председатель жюри, известный музыкант, дирижер М.И. Маломет. Моисей Исаевич был живой историей музыкальной жизни Томска. Он начал работать в Томском музыкальном училище еще до революции и вел многие специальные предметы, в том числе: симфонический оркестр, дирижирование, теоретические дисциплины, чтение партитур и другие. Кроме того, он курировал в области художественную самодеятельность, председательствовал в жюри конкурсов. Узнав, что Пархоменко не имел профессионального музыкального образования, был «самоучкой», а играл на конкурсе вальс Шопена и концертную обработку народной песни, он настоятельно рекомендовал учиться. Но поступить в музыкальное училище в этом году не удалось, т.к. был призван на военную службу.

  • 171. Понятие и сущность религиозных конфликтов
    Дипломы Культура и искусство
  • 172. Попечение Русской Православной Церкви о пожилых людях
    Дипломы Культура и искусство

    Пифагор относил к началу старости возраст 60 - 80 лет и ассоциировал его с зимним временем года. Гиппократ относил начало старости к возрасту 56 - 63 года. В Спарте человек, достигший 60 лет, считался старейшиной. В Древней Греции пожилыми считались люди с 60 лет. В Китае 60 - 70 лет - желанный возраст, только лишь с 70 начиналась старость. Средневековые деятели эпохи Возрождения началом старости у мужчин считали возраст 50 лет, а у женщин - 30 лет. В России население с 60 лет - увядающее поколение. Русский демограф А. П. Рославский-Петровский, живший в первой половине XIX века, относил старость к 61 году. Французские физиологи XIX века указывали на 55-60 лет, как на начало старости. Немецкий физиолог М. Рубнер, живший в 1854-1932 гг., наступление старости соотносил с 50 годами, а почтенную старость - с 70 годами. По данным ассоциации здравоохранения США на 1939 год, ранняя старость наступает в 65 лет, а сама старость - в 75 лет. У. Фарр в середине XIX века возраст 60 - 80 лет описывал как признание своих заслуг, а 80 - 100 лет - как почётную старость. Советские демографы возраст с 60 лет считали послерабочим. Английский геронтолог D.B. Bromley в 1978 году старость отсчитывал с 70 лет. Бернсайд делал следующую градацию возраста: 70 - 79 лет - старческий, 80 - 89 лет - позднестарческий, а с 90 лет - дряхлость. По международной классификации возрастов: 65 - 74 - ранний период старости, с 75 - старость. Английские физиологи XX века возрастом старости считали превышающий 50 лет. Немецкие антропологи XX века началом старости называли возраст 60 лет. Международное сообщество считает 60 - 75 лет пожилым возрастом, 75 - 90 лет - старческим возрастом, а людей, достигших девяноста лет - долгожителями. Елютина выделяет три стадии старения: стадия «удаление от дел» или «отставка» - 65 - 70 лет; стадия старости - 70 и более лет; стадия дряхлости, болезненной старости и смерти. В нашей стране в 1965 году принята следующая периодизация: пожилой возраст у мужчин охватывает период с 61 до 74 года, у женщин - с 56 по 74 год; старческий возраст у мужчин и у женщин продолжается с 75 до 90 лет, долгожителями считаются и мужчины, и женщины старше 90 лет. Многие авторы считают, что в России процесс старения протекает с существенными отклонениями от нормы. Международные стандарты, согласно которым старческим является возраст 75 - 89 лет, для современной России являются слишком оптимистическими. В нашей стране старение, а также связанное с ним ограничение деятельности человека наступает значительно раньше. Тем не менее, считается, что старые люди, которым сейчас за 70 лет, являются более здоровыми и работоспособными, чем их ровесники много лет назад, а следовательно, живут дольше.

  • 173. Послання апостола Павла в їх діалектичному взаємозв’язку філософської та богословської складових
    Дипломы Культура и искусство

    Сутність релігії, звичайно, і справедливо вбачається в особливому єднанні людини з Богом, духу людського з Духом Божим. При цьому кожна релігія указує свій шлях і свої засоби до досягнення цієї мети. Однак, завжди залишається непорушним постулат загально-релігійної свідомості про необхідність духовної єдності людини з Богом для досягнення вічного життя. Ця ідея червоною ниткою проходить через усі релігії світу. Бог, лише частково відкривши Себе в Старому Завіті, зявився в гранично доступній людині повноті в Своєму Сині, і можливість єднання з Ним стала особливо виразною і відчутною завдяки створеній Ним Церкві. Церква - це єдність у Дусі Святому всіх розумних створінь, що підпорядковуються волі Божій і в такий спосіб входять у Боголюдський Організм Христа - Тіло Його (Еф.1; 23).[10, 134-137]. Тому Церква є сімя святих. Однак членство в ній обумовлено не простим фактом прийняття віруючим Хрещення, Євхаристії й інших таїнств, але й особливою причетністю Духу Святому. Якщо стара (Еф.4,22) природа успадковувалася нащадками Адама в природному порядку, то народження від Другого Адама (1Кор. 15,47) і прилучення Духу Святому відбувається через свідомий, вольовий процес особистої активності, що має дві принципово різні ступіні. Перша, коли віруючий духовно народжується в таїнстві Хрещення, одержуючи сімя (Мф.13, 3-23) Нового Адама і тим самим стаючи членом Його Тіла -Церкви. Преподобний Симеон Новий Богослов говорить: ...увірувавши у Сина Божого... кається... у колишніх гріхах своїх і очищається від них у таїнстві Хрещення. Тоді Бог Слово входить у хрещеного, як в утробу Приснодіви, і перебуває в ньому як сімя. Але Хрещенням людина не перетворюється автоматично з старої людини (Еф.4,22) у нову (Еф.4,24). Чоловік, очищаючись від усіх гріхів своїх і уподібнюючись тим первозданному Адаму, зберігає, за висловом преподобного Максима Ісповідника, пристрасність, тлінність і смертність, успадковані ним від згрішивших прабатьків, у ньому залишається схильність до гріха. Тому та святість, до якої людина покликана таїнством Хрещення, ще не досягається. Цим таїнством покладається лише її початок, а не здійснення, людині дається лише насіння, але не саме древо, що приносить плоди Духа Святого. Другою ступінню є те правильне (праведне) духовне життя, завдяки якому віруючий зростає в чоловіка здійсненого, у міру повного віку Христового (Еф.4,13) і стає здатним до прийняття особливого освячення Духом Святим. Тому що насіння Хрещення в християн лукавих і ледачих (Мф.25,26) так і залишається не пророслим і тому марним (Ін.12,24), але потрапляючи на добру землю, дає сходи і приносить відповідний плід. Цей плід (а не насіння) і означає шукане прилучення Духу Святому - святість. Притча про закваску, що жінка, узявши, поклала в три міри борошна, поки не скисло все (Мф.13,33), наочно виражає характер цієї таємничої зміни людини і його прилучень Духу Святому в Церкві і дійсне значення в цьому процесі таїнств. Як закваска, покладена в тісто, робить свою дію поступово і при цілком визначених умовах, так і закваска Хрещення переквашує плотську людину в духовну (1Кор. 3,1-3), у нове тісто (1Кор. 5,7) не моментально, не магічно, але в часі, при відповідній духовно-моральній зміні, зазначеній у Євангелії. Таким чином, від християнина, що одержав талант виправдання даром (Рим.3,24), залежить погубити його в землі свого серця (Мф.25,18), або помножити. Останнє й означає особливе прилучення Духу Святому хрещеного. І це один з найважливіших принципів православного розуміння духовного життя, християнської досконалості, святості. Просто і коротко він був виражений преподобним Симеоном Новим Богословом: Усі старання і весь подвиг християнина повинний бути звернений на те, щоб стяжати Духа Святого, тому що в цьому і складається духовний закон і благобуття.[8; 257]. Про це ж говорив в одній з бесід і преподобний Серафім Саровский: Ціль життя християнського складається в стяжанні Духа Божого, і це ціль життя всякого християнина, що живе духовно.[7; 124-126]. Існує, на перший погляд, як би якась розбіжність між поняттям святості у Священному Писанні, особливо Нового Завіту, і традицією Церкви. Апостол Павло, наприклад, називає святими всіх християн, хоча за своїм моральним рівнем серед них були і люди далекі від святості (1Кор. 6, 1-2). Навпроти, із самого початку існування Церкви і в усі наступні часи святими нею переважно іменуються християни, що відрізняються особливою духовною чистотою і ревнощами християнського життя, подвигом молитви і любові, мучеництвом за Христа і т.д. Однак обидва цих підходи означають не розходження в розумінні святості, але лише оцінку того самого явища на різних рівнях. Новозавітне вживання терміна виходить з того, якими покликані бути віруючі, що дали обіцянку Богові доброї совісті (1Пет.3,21) і отримали дар благодаті Хрещення, хоча в даний момент і є ще плотськими, тобто грішними і недосконалими. Таким чином, за думкою отця Павла, святість - це: по-перше, сторонність стосовно світу гріха та його заперечення; по-друге, вона конкретний позитивний зміст, тому що природа святості Божественна, вона онтологічно затверджена в Богові. У той же час, святість, підкреслює він, - не моральна досконалість, хоча вона і зєднана з нею нерозривно, але - спорідненість понад світним енергіям. Нарешті, святість є не тільки заперечення, відсутність усякого зла і не тільки явище іншого світу, Божественного, але і непорушне твердження світової реальності через освячення цієї останньої. Ця, третя, сторона святості є силою, що перетворює не тільки людину, але і світ у цілому так, що буде Бог усе в усьому (1Кор. 15,28). У кінцевому рахунку все створіння повинно стати іншим і виявляти собою Бога. Але в цьому процесі з боку створіння активну роль може грати тільки людина, тому на неї покладається вся повнота відповідальності за творіння (Рим. 8, 19-21). І тут з особливою силою відкривається значення святих, що стали в умовах земного буття початком (Рим. 11,16) майбутнього загального і повного освячення. [16, 60-63].

  • 174. Постановка пъесы "Звезда над крышей" в школьном театре "Поколение"
    Дипломы Культура и искусство

    Существует мнение, что этой техникой должны владеть не актеры, а режиссеры, ответственные за сценическую композицию спектакля. Но истинный артист никогда не удовлетворится ролью слепого исполнителя предписанной режиссером мизансцены. Руководствуясь указаниями автора и режиссера, он будет сам создавать ее в содружестве со своими партнерами. Даже в том случае, когда мизансцена предложена режиссером, актер должен не механически воспроизвести, а творчески осмыслить ее, сделать своей, оправдывая и обогащая заданный пластический рисунок собственными эмоциями. Кроме того, в искусстве переживания каждое повторение спектакля не есть точная копия предыдущего. Играя всякий раз по-сегодняшнему, актер будет постоянно обновлять не только внутренний, но и внешний рисунок роли, а значит, и мизансцену. Не нарушая целого, то есть установленной сценической композиции, он всегда должен чувствовать себя свободным в выборе деталей. «Единство и взаимопроникновение детали и целого мы можем наблюдать в любой прекрасно построенной мизансцене, воплощенной коллективом актеров, - справедливо утверждает А.Д. Попов, - если только каждый исполнитель - художник, а не пешка в руках режиссера, механически выполняющая режиссерский рисунок». Иными словами, качество мизансцены определяется не только искусством режиссуры, но и творчеством актеров, воплощающих сценический замысел.

  • 175. Постановочний план вистави за п’єсою Олександра Фредро "Згасла свічка"
    Дипломы Культура и искусство

    Мандрівники намагаються зясувати, хто ж з них винен в катастрофі. Чоловік говорить, що якби дама не переодягалась десять разів, то вони ще вдень проїхали б небезпечне місце і їх не застигнув би дощ і карета не перекинулась. А дама говорить, що якби він не спав і розбуджував би кучера, то катастрофи б не сталось. І чим більше вони зясовували причину, тим більше сварились. Питання лишилося не зясованим. Запановує довготривала мовчанка. Її порушує дама сповіщаючи, що вона промочила ноги. Обуренню чоловіка немає меж, адже він виніс її на руках, тільки що із чобіт вилив дуже багато води, а вона обурюється, що промочила ноги. Далі потрібно привести себе до належного вигляду і вона просить, щоб її супутник вийшов з хатинки. Ну це, на думку чоловіка, ні на що не схоже: на вулиці дощ, холодно і темно. Він категорично відмовляється. Дама різними засобами хоче змусити супутникам бути до неї уважнішим і поступливим, а чоловік хоче звільнитися від її присукувань, тому що з жінками йому завжди не щастило вони завдавали йому неприємності. Вирішивши спробувати останній засіб, він пропонує дамі заснути, тому що уві сні не говорять. Але дама відмовляється спати на “жахливому” ліжку. Тоді чоловік вирішує самому лягти спати, але дама не дає йому здійснити цей задум: адже це жахливо спати в присутності дами. Терпець чоловіка починає уриватися. Коли дама просить води він приносить лійку, коли просить запалити вогонь, він роздратовано показує їй одну тріску, відмовившись дмухати в грубку. Зате в попелі виявилася печена картопля, котра і помирила супротивників. Після вгамування голоду у чоловіка зявився чудовий настрій, потягнуло на відвертість і він розповів, чому він так не терпить жінок. Одного разу на балу його за ногу зачепила якась дама і він шкутильгав цілий тиждень. Іншим разом в театрі загорілася гасова лампа, одна дама виявилася охоплена полумям, він кинувся гасити вогонь. І після цього два тижні прохворів. Так само жалюгідно закінчилися й інші спроби прийти на допомогу дамам. І найчастіше дами були пристаркуваті. Розповідаючи ці історії він так апетитно їв і картопля так смачно пахла, що супутниця не витримала і попросила картоплю. Щоб їсти картоплю дамі довелося зняти шляпу з густою вуаллю і чоловік побачив, що його супутниця молода і гарна. І якщо раніше вона намагалася привернути його увагу, то зараз чоловік намагається проявити себе з кращої сторони перед милою дамою. Пояснює свою поведінку декількома хвилинами раніше, намагається прислужитися їй, безперестанку вибачається. І звичайно ж, молода дівчина приймає його вибачення, до того ж супутник молодий і гарний. Тепер відбувається справжнє знайомство. Непомітно між ними виникає кохання. Воно ще несміливе, полохливе, тремтливе, як вогник свічки. Але, звичайно ж, їх кохання зміцніє з часом: стане щирим і ласкавим, теплим і яскравим, як промінь сонця в чудовий літній день. І вони пронесуть його через все життя.

  • 176. Постановочний план вистави за п’єсою Степана Васильченка "На перші гулі"
    Дипломы Культура и искусство

    Вулицею проходить Северин, який щоночі обходить село з клепачкою, лякаючи “злодіїв”. Помітивши Савку і Василину, дід Северин заводить розмову про молодь, яка наробившись за день, не заспокоюється і ввечері, влаштовуючи гулянки. Савка і Василина згадують свою молодість. Їх увагу привернув чийсь кашель. Савка і Василина ховаються в хату. До воріт підходить Тиміш. Савка говорить Тимошу, що дочку загнав в хату і нікуди не випустить. Тимоша це обурює, але він іде з двору, відчувається, що він не погодиться з Савкою і щось задумав. Савка зачиняє ворота і двері в хату та лягає спати. Не спиться лише Оленці, тай як можна заснути, коли з різних кутків села чути спів, гомін молоді, сміх. Оленка сидить в хаті біля розчиненого вікна і розмовляє з мамою, яка знаходиться десь в хаті. Вона намагається переконати маму, що вже достатньо доросла, щоб не тільки працювати, але й піти на вечорниці, про те “як важко той вечір сподіваний утеряти”, і що, як не пустять “то серце... розірветься на дві половінки”. До вікна підходить Тиміш і гукає Оленку іти з ним, бо їх чекають хлопці і дівчата, і наказували, щоб Тиміш не приходив без Оленки. Оленка боїться ослухатися батьків і відмовляється. Тиміш висловлює Оленці свої почуття, цілує її, Василина застукує хлопця і дівчину “на гарячому”. Оленка ховається в хаті, на її місці з вікна виглядає Василина. Тиміш вмовляє Василину відпустити з ним Оленку на вечірку, доводить що він хороша людина і почуття до Оленки у нього щирі. Щоб переконати Василину, Тиміш, навіть, танцює перед нею. Василина відмовляє Тимошу і зачиняє вікно. Тиміш погрожує, що як не відпустите добром, буде гірше. Він сідає на призьбі, відчиняє вікно і починає розказувати казочку про те, як жили чоловік і жінка, мали дочку, не пускали її на вечорниці, і щось сталось таке, що цілу ніч вони не могли заснути. На допомогу Тимошу приходять парубки і дівчата, які почали “славити” Савку і Василину. З хати виходить заспаний Савка. Савка намагається вигнати Тимоша, говорить, що не буде так як хоче Тиміш, але хлопець не відступає. Тиміш пішов, але знову повернувся і тепер він переходить до рішучих дій він приносить опудало. Ставить ого коло вікна і починає розмовляти на два голоси, вимагаючи щоб Савка і Василина пустили Оленку на вулицю. Оленка з вікна попереджає Тимоша щоб тікав, бо батько взяв батога, а мати рогача і ідуть з хати. Тиміш через вікно ховається в хаті. Савка і Василина кидаються до опудала, думаючи, що це Тиміш, але бачать, що помилились. Розуміють, що Тиміш сховався в їх хаті. Савка біжить в хату за Тимошем, Василина стереже біля вікна, але Тиміш примудряється втікти. Василині ця пригода здається смішною все таки вона на стороні дочки. Савка розсердився на неї. Почав кричати, що за дочкою повинна мати дивитись. Савка і Василина зчиняють галас на все село. Оленка намагається їх втихомирити. Савка, з пересердя, говорить Олені, щоб ішла з хати. Олена відмовляється, думаючи, що потім батько накаже її. Василина і Тиміш говорять, щоб Оленка ішла на вечорниці, поки батько пускає, при цьому Тиміш глузує з Василини, та не витримує і починає ганятися за Тимошем з рогачем, запрошуючи на допомогу діда Северина. Савка не витримує і свариться на всіх: і на Василину, і на Оленку, і на Тимоша. Гамір збільшується. Савка втрачає терпець і буквально виганяє Оленку на вечорниці. “Ну й діти!...” - робить висновок дід Северин. А з вулиці чути сміх, веселі вигуки молоді, спів, а десь в садку розспівався соловейко.

  • 177. Постановочный план спектакля по пьес Н.В. Гоголя "Ревизор"
    Дипломы Культура и искусство

    В конце декабря 1828 Гоголь приехал в Петербург с широкими (и смутными) планами о благородном труде на благо Отечества. Стесненный в материальных средствах, пробует свои силы в качестве чиновника, актера, художника, зарабатывает на хлеб уроками, В печати Гоголь дебютировал дважды. Сначала - как поэт. В 1829 опубликовал стихотворение “Италия" (без подписи) и написанную еще в Нежине подражательную (в духе немецкой романтической школы) поэму “Ганц Кюхельгартен” (под псевдонимом В. Алов). Последняя получила в журналах отрицательные рецензии, после чего Гоголь постарался сжечь все имевшиеся у книгопродавцев экземпляры тиража. Второй дебют был в прозе и сразу поставил Гоголя в число первых литераторов России. В 1831-32 вышел в свет цикл повестей “Вечера на хуторе близ Диканьки” - не содержавших уже, в отличие от первого опыта, “ничего германского и прежнего". Гоголь познакомился в то время с В.А. Жуковским, П.А. Плетневым, бароном А.А. Дельвигом, А.С. Пушкиным. Своими повестями он стал известен при Дворе. Благодаря Плетневу, бывшему воспитателем Наследника, в марте 1831 Гоголь вступил в должность младшего учителя истории Патриотического института, находившегося в ведении имп. Александры Феодоровны. Лето 1831 писатель провел на родине, в Васильевке. Проездом в Москве он познакомился с М.П. Погодиным, Аксаковыми, И.И. Дмитриевым, М.Н. Загоскиным, М.С. Щепкиным, Киреевскими, О.М. Бодянским, М.А. Максимовичем и др. Пребывание в первопрестольной послужило ему толчком к размышлениям о принципиальных отличиях между самобытной (“старосветской”) культурой России и новейшим европейским “просвещением" “цивилизованного" Петербурга, критика которого была развернута им в цикле т. н. “петербургских” повестей. Эти размышления легли позднее, после нескольких лет пребывания Гоголя за границей, и в основу противопоставления “идиллического", “несовременного", но культурно-ценного Рима и духовно-пустого, суетного Парижа в повести “Рим".

  • 178. Православие и народная культура как базовые элементы духовной жизни восточнославянского населения Кубани. Теория и генезис
    Дипломы Культура и искусство
  • 179. Православие и современная культура
    Дипломы Культура и искусство

    «Новая форма тотальности всемирная Сеть (компьютерная. О.Н.) была создана в тот исторический момент, когда потерпел крах тоталитаризм советского образца... Так родилось воистину идеократическое государство... настоящая республика умов, которые... сами запускают свои умственные станки и сами возделывают свои умственные поля в чистом виртуальном пространстве... Книга стоит вне мира, над миром. Сеть... объемлет мир собой... все шире и шире распахивает перед сознанием свои врата, чтобы сомкнуть их в глубине подсознательного... Чего не хватает россиянам в послесоветской жизни?.. Не хватает Мирской Святости и даже Вдохновенного Душегубства и Кощунства... И вот это Огромное опять надвигается на нас... из тепло мерцающих экранов, откуда на всех на нас глядит... миллионоокая Другая Жизнь... чуть подмигивающим взглядом Веселого Человека, любителя жить и давать жить другим. Миллионолистная книга, которая не требует перенести свою правду в жизнь, а сама легко, одним нажатием клавиши... пускает гулять по саду расходящихся троп... Для такой Сети, как Интернет, все традиционные способы высказывания и уровни звучания оказываются недостаточными. Не годятся для этого и расслабленные языки постмодернизма, сложившиеся на основе изношенности книжных текстов и продвинувшие еще дальше процесс их обветшания. Книги, которые двигали мир порою жестоко и кроваво, стали раздергиваться на мелкие клочки, глумливые или бессмысленные цитаты. Все эти маленькие игры хороши для домашней обстановки... Но для Сети... нужен другой порядок идей, к которому лишь иногда приближались самые дерзкие из философов. Нужна большая Гераклитовская игра».(38)

  • 180. Православие, наука, культура
    Дипломы Культура и искусство

    Выполненные исследования на основе изложенной методологии, в том числе исследования человеческого организма выявили то, что динамика, в основе которой лежит асимметричность нашего мира, в разных временных периодах предопределяет возможность структуре в виде её, условно говоря, голографического изображения, отразится вследствие взаимосвязанности “матрёшёк” в бесконечное пространство. И как показали наши эксперименты и результаты измерений характерной формы гравитационного сигнала от формирующейся новой структуры, имеющей строго определенные физические характеристики, скорость его распространения значительно превышает скорость света равную 300000км/сек. не менее чем в 10 раз. Для этого сигнала, например предвестника образующейся новой структуры в литосфере, которая и проводит к сильному землетрясению, а так же определяет возникновение и траектории движения циклонов, нет преград и нет экранов, что можно объяснить только тем, что в этом процессе участвуют “скрытая” или “скрытая” и “темная” масса Вселенной или то, что мы называем субструктурным уровнем материи. Этот предвестник на первом этапе своего существования не имеет четких границ, носит размытый вид и описывается системой уравнений относящихся к, так называемому, странному аттрактору понятию, сформулированному и используемому в синергетике. Начало формирование новой структуры, происходит в однотипных по геологии и морфологии структурах литосферы независимо от места (геодезической координате) их расположения. Однако, остаться в устойчивом состоянии и в дальнейшем получить развитие вплоть до проявления землетрясением новая структура может там, где удерживается по отношению к близлежащим структурам литосферы в максимальной степени знак потенциала соответствующий знаку потенциала ядра планеты. Поэтому над местом будущего сильного (М? 6, 0) землетрясения устанавливается, как правило, аномально высокое давление (аномальная антициклоническая ситуация). Причем, этот факт наиболее четко выявляется при прохождении через эту зону циклона или фронтов циклонов, то ли в пределах уже существующего антициклона. В зависимости от сочетания этих факторов проявление землетрясения может переместиться на тысячи километров по подобной геологической и морфологической структуре действует механизм передачи информации из зоны паритетного действия полей через поле преимущественного взаимодействия в другую геодезическую координату, где также активно формируется зона паритетного взаимодействия. Окончательное формирование новой структуры характеризуется всплеском голографического отображения этой структуры в особо низкочастотном, но строго определенном диапазоне. В связи с этим в зоне будущего землетрясения накануне разрядки (окончательного формирования новой структуры) происходит резкое нарушение синхронизации структур мозга животных, обычно функционирующих в диапазонах частот, близких к осознаваемому, и особо низких частот, относящихся к функциональной деятельности структур, обеспечивающих интуитивное (неосознанное) восприятие информации. В результате у животных (змеи, грызуны, скот, рыбы и проч.) возникает чувство тревоги, беспокойства. Причем у животных, как известно, более явно проявляется именно интуитивное восприятие мира, чем у людей и поэтому сбой традиционных режимов частот вызывает у них чувство тревоги, беспокойства, ощущение опасности.