Східноукраїнський національний університет

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 10. економічна думка в росії та в україні (xix – початок xx ст.) Г. Плеханова (1856 М. Туган-Барановського (1865-1919) В. Дмитрієв (1868

Подобный материал:

• Східноукраїнський національний університет, 2834.55kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2589.71kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
• Східноукраїнський національний університет, 1383.6kb.
• Східноукраїнський національний університет, 307.07kb.
• Східноукраїнський національний університет, 404.71kb.
• Східноукраїнський національний університет, 707.5kb.
• Східноукраїнський національний університет, 579.02kb.
• Східноукраїнський національний університет, 266.3kb.

ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В РОСІЇ ТА В УКРАЇНІ

(XIX – ПОЧАТОК XX СТ.)

1. Легальний марксизм і народництво: ідейне протистояння.
   
2. Пропаганда Марксового вчення: М. Зібер і Г. Плеханов.
   
3. Економічні погляди М. Туган-Барановського.
   
4. Економіко-математичні концепції В. Дмитрієва та Є. Слуцького.
   

Розвиток політичної економії в пореформений період відбувався в умовах, коли феодальна формація в Росії та Україні поступалася міс­цем капіталістичному ладу. Цим пояснюється антикріпосницька спря­мованість економічної думки, що спиралася на деякі положення кла­сичної школи, теорії К. Маркса та інших шкіл політекономії. Легаль­ний марксизм виник як ідеологія російської та української ліберальної буржуазії й був відображенням специфічного становища цього класу наприкінці XIX ст. У боротьбі з народниками він керувався висновками про істо­ричну прогресивність капіталістичного ладу, але не сприймав ре­волюційного змісту марксизму. Аргументація легальних марксистів П. Струве (1870-1944), М. Туган-Барановського (1865-1919),
С. Булгакова (1871-1944) ґрунтувалася на вивченні сучасної їм економічної дійсності, реальних процесів капіталістичного роз­витку.

Критиці доктрини народництва була присвячена книга П. Струве "Критичні зауваження до питання про економічний розвиток Росії" (1894 р.), у якій він торкався питань природи та ролі держави, характе­ру переходу від капіталізму до соціалізму, проблем реалізації суспіль­ного продукту. П. Струве намагався відірвати економічну систему К. Маркса від його революційних висновків, стверджуючи, що мож­на бути марксистом, але не бути соціалістом і революціонером.

М. Туган-Барановський також займався дослідженнями нового, капіталістичного виробництва й ринку. Свідченням цього є його тво­ри "Промислові кризи в сучасній Англії" (1894 р.) та "Російська фаб­рика в минулому й нині" (1899 р.), де зібрано колосальний фактичний матеріал, викладено історію промислового розвитку Росії та Англії.

Ідейним виразом інтересів селянства, дрібних виробників, їх зро­стаючого протесту як проти залишків кріпосництва, так і проти мо­лодого капіталізму стало народництво (70–90-ті роки XIX ст.). На­родники виступили з критикою капіталізму, оцінюючи його як рег­рес в економічному житті Росії, і протиставили йому особливий само­бутній шлях країни до соціалізму через устрій общинного селянства й кустарів. У загальній теорії народництва розрізняють дві течії: рево­люційну (70–ті роки) і ліберальну (80–90-ті роки), які являли собою процес еволюції цього напрямку економічної думки. Революційні на­родники прагнули підняти трудові маси селянства на боротьбу з ца­ризмом і поміщицьким землеволодінням. Вони йшли в народ "бунту­вати" його, переконані в можливості селянської соціалістичної рево­люції, яка відкриє шлях до капіталістичного розвитку на базі само­бутньої общинної організації селянського життя. Народники вважа­ли, що капіталізм руйнує потенційну базу соціалізму — общину. Це була концепція "селянського соціалізму", яка своїм корінням визна­вала ідеї "общинного соціалізму" О. Герцена (40-ві роки XIX ст.). Го­ловні течії революційного народництва мали певні відмінності, але зберігали єдність з основних питань, їх очолювали П. Лавров (1823–1900), М. Бакунін (1814–1876),
П. Ткачов (1844–1885).

Ліберальні народники, що групувалися навколо журналу "Росій­ське багатство", відмовилися від орієнтації на радикальне усунення залишків кріпосництва шляхом "селянської соціалістичної револю­ції" й перетворилися на дрібнобуржуазних реформістів. Вони висту­пили з програмою "дрібних справ", вимагаючи розширення селян­ського землеволодіння, упорядкування орендних відносин, забезпе­чення селян позичками для розвитку їхнього господарства, створен­ня мережі ощадних кас і сховищ на селі. В. Воронцов (1847–1918), М. Даніельсон (1844–1918), М. Михайловський (1842–1904) та інші ліберальні народники порушували питання про перспективу капіталістичного шляху розвитку й говорили про "штучність" росій­ського капіталізму, його незначні позиції в економіці країни, про па­нування небуржуазного "народного виробництва", яке представлено общинним селянством і кустарними промислами. Вирішальну роль в обґрунтуванні ідейної безпідставності народництва відіграли праці Г. Плеханова про утвердження капіталізму в Росії наприкінці XIX ст.

Ідеї марксизму та твори його основоположників істотно вплива­ли на суспільно-економічну думку Росії та України. Одним з перших коментаторів і пропагандистів першого тому "Капіталу" був М. Зібер (1844 —1888), який відіграв важливу роль у розвитку економіч­ної теорії в Україні. Коло його наукових інтересів було досить широ­ким: від аналізу економічного стану країни до теорії класичної шко­ли та досліджень ранніх стадій розвитку суспільства. Предмет політе­кономії М. Зібер визначав як систему виробничих відносин, що до­сліджуються за допомогою методу наукової абстракції на основі пізнання економічних законів. Він займався питаннями трудової теорії вартості, заперечуючи визначення вартості товару витратами на його виробництво та не погоджуючись з визначенням вартості як співвідношення попиту й пропозиції. М. Зібер обстоював теорію чистого доходу Д. Рікардо та теорію додаткової вартості К. Маркса, неодноразово наголошуючи, що дослідження автора "Капіталу" є логічним продовженням і завершенням класичної англійської політ­економії.

У середині 70-х років XIX ст. почалася революційна діяльність Г. Плеханова (1856–1918) – першого російського марксиста. Його погляди мали складну теоретичну еволюцію – спочатку він по­діляв ідеї революційного народництва, потім сприйняв Марксову тео­рію і розповсюджував її, але надалі відійшов від "більшовицьких" методів та ідеології. Г. Плеханов при­ділив велику увагу критиці народницьких концепцій, стверджуючи, що зростання капіталізму в Росії на базі внутрішнього ринку — не­заперечний факт, а некапіталістичний шлях еволюції неможливий. Конкретизуючи предмет політекономії, учений розрізняв власне виробничі відносини (соціально-економічні) і відносини, що визначають організацію продуктивних сил (органі­заційно-економічні).

Розвиток маржиналізму та інституціоналізму знайшли найбільш яскраве відображення у творах М. Туган-Барановського (1865-1919), який виступав за об’єднання трудової теорії вартості та вчення про граничну вартість. Стверджуючи, що теорія граничної корис­ності лише суб'єктивна, а трудова теорія лише об'єктивна, він робив висновок про їх взаємодоповнюваність. Пізніше він обґрунтував за­кон, згідно з яким граничні корисності вільно відтворюваних госпо­дарських благ пропорційні їх трудовим вартостям. Ця політекономічна формула стала основою багатьох досліджень російських, україн­ських, а потім радянських економістів-математиків; її сприйняли й зарубіжні вчені. Цей факт ще раз підтверджує, що в економічній тео­рії мають право на існування всі концепції та погляди, неприпусти­мим є упереджений підхід до досліджуваних явищ.

В основі господарства (у тому числі й соціалістичного), на думку М. Туган-Барановського, лежать потреби та інтереси людини. Обґрун­тування необхідності переходу до соціалізму вчений здійснив у двох аспектах: етично-правовому й матеріалістичному. Ідея верховної цін­ності людської особистості та права на свободу поєднується в нього з думкою про необхідність встановлення "господарської системи найви­щої продуктивності" — соціалістичної.

Великий вплив на сучасну політекономію справила теорія економіч­них циклів і криз М. Туган-Барановського, яка стала панівною на по­чатку XX ст. в Росії. Її автор вважав, що ні класична школа
А. Сміта й Д. Рікардо, ні концепція С. Сісмонді не розкривають справжніх при­чин криз. Він звернув увагу на тісний зв'язок між зміною цін на засоби виробництва та рухом процесу нагромадження грошового капіталу, який іде або на збільшення інвестицій, або на утворення фонду за­ощаджень. Цими ідеями М. Туган-Барановський передбачив сучасну інвестиційну теорію циклу, центром якої є ідея "заощадження - інвестиції" як головна пружина циклічних коливань. Не погоджуючись із популярною теорією недоспоживання, М. Туган-Барановський вихо­див з того, що недостатній споживчий попит може компенсуватися розширенням інвестиційного (виробничого) попиту. Інвестиційні мо­жливості зменшуються внаслідок обмеженості банківських ресурсів, установлення невигідних умов застосування позичкового капіталу, а головне – диспропорційності розподілу вільних коштів між сферами економіки.

Шляхом поєднання трудової теорії вартості й теорії граничної ко­рисності пішли видатні економісти-математики: В. Дмитрієв (1868–1913), Є. Слуцький (1880–1948) та інші. У своїй головній праці "Економічні нариси" (1904 р.) В. Дмитрієв запропонував економіко-математичні моделі цін, побудовані на синтезі теорії граничної корисності й теорії витрат виробництва на трудовій основі. Він ви­ходив з того, що під час визначення рівня товарної ціни необхідно враховувати умови як виробництва товару, так і його споживання в замкненому виробничо-технологічному та споживчому комплексі. Аналізуючи рівні й динаміку цін, він використовував два визначен­ня ціни: 1) ціну можна розкласти на загальну суму заробітної плати, прибутку та ренти по всьому комплексу виробництва та споживання товарів як споживчого, так і виробничого призначення; 2) ціну мож­на виразити загальною сумою повних витрат праці як первинного фактора виробництва.

Є. Слуцький, видатний український економіст-математик, ґрунтовно проаналізував функції корисності як певної системи надання пере­ваг. Він започаткував теорію поведінки споживача в разі зміни його доходів і товарних цін завдяки аналізу споживчого попиту. У світовій економічній думці Є. Слуцького визнано одним з родоначальників праксеології – науки про принципи раціональної діяльності людей та її використання в економічних дослідженнях. Він намагався зняти з функції корисності її психологічну оболонку та подати її як об'єктив­ну математичну характеристику надання споживачем переваг за пев­них економічних обставин.

Рівновага бюджету спо­живача існує тоді, коли функція корисності максимальна. Отримані Є. Слуцьким результати дали можливість моделювати попит спожи­вача й сприяли подальшому розвитку математичної школи маржиналістської традиції.


Контрольні питання:

1. Порівняйте економічні погляди "легального марксизму" та народництва.

2. Охарактеризуйте основні економічні ідеї М. Туган-Барановського.

3. Поясніть, чи правомірно відносити В. Дмитрієва та Є. Слуцького до математичної школи політекономії або до маржиналістського на­прямку.

4. Доведіть правильність двоїстого визначення ціни В. Дмитрієвим.


Література: 5. 65-71; 8. 129-136, 182-201; 9. 234-253; 10. 179-200;

12. 7-113.