Східноукраїнський національний університет

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 2. економічна думка стародавього світу та середньовіччя. меркантилізм Арістотеля (384 —322 до н. е.). Г. Скаруффі (16 століття) А. Серра (16-17 століття)

Подобный материал:

• Східноукраїнський національний університет, 2834.55kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2589.71kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
• Східноукраїнський національний університет, 1383.6kb.
• Східноукраїнський національний університет, 307.07kb.
• Східноукраїнський національний університет, 404.71kb.
• Східноукраїнський національний університет, 707.5kb.
• Східноукраїнський національний університет, 579.02kb.
• Східноукраїнський національний університет, 266.3kb.

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. МЕРКАНТИЛІЗМ

1. Економічна думка Стародавнього Сходу та античного світу.
   
2. Економічна думка епохи феодалізму.
   
3. Меркантилізм.
   

Особливістю економічної думки стародавнього світу була її не­віддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчен­ня часто збігається з ученням про державне управління або є части­ною певних філософських концепцій.

Слід виокремити ряд творів (передусім античних авторів), присвя­чених практичним рекомендаціям щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань (таких, як організація праці рабів і проблеми відносин з ними).

Незважаючи на незрілість деяких положень економічної думки дав­нини, багато її теоретичних результатів увійшли до скарбниці еконо­мічних досягнень людства. Передусім це твори філософів–мудреців стародавнього Єгипту (Іпусер поч. XVIII ст. до н.е. "Ідеальний деспот"); Месопотамії (Кодекс законів царя Хаммурапі XVIII ст. до н.е.); Стародавньої Індії (Каутілья "Артхашастра" кінець IV ст. до н. е.) та Стародавнього Китаю (Конфуцій 551 – 479 рр. до н.е.).

Вивчаючи основні положення економічних думок вчених стародавнього світу, слід відзначити, що ними обґрунтовується необхідність:

• формування ефективної організації рабовласницького господарства, впорядкування системи трудових повинностей рабів;
  
• складання моделі централізованої влади з метою налагодження оподаткування, захисту прав приватної власності, організації фінансових "відомств" для чіткого документованого обліку доходів і видатків.
  

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні про­блеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. е. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля.

Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць таких видатних вчених стародавньої Греції, як Ксенофонт (430— 355 до н. е.) і Платон (427—347 до н. е.). Ксенофонт ідеалізував порядки аграрного господарства, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на від­мінності між споживчою й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав не­обхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збере­ження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відобра­ження у творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Платоном, має бути три класи населення: філософи, які керують суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Платон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — при­родна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філо­софи та воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними матеріальними благами. Характер­на риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збага­чення, торгівлі, лихварства.

Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля (384 —322 до н. е.). Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях "Нікомахова етика", "Полі­тика" власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити просте господарство. Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель увів понят­тя економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задово­лення потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання спожив­них вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно. Аналізуючи форми вартості, Арістотель вва­жав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовува­тися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від міно­вої торгівлі (Т-—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).

Економічна думка Стародавнього Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовлас­ницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфе­ра економіки, організація рабовласницького виробництва.

Видатними представниками економічної думки Стародавнього Риму були Катон, Варрон, Колумелла.

Всі ці автори є виразниками інтересів рабовлас­ників, господарства яких орієнтувалися на ринок. На їх думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки, отже, слід надати рабовласницьким віллам і латифундіям товарного ха­рактеру, інтенсифікувати рабську працю, неефективність якої може привести до занепаду латифундій. Автори додають, що система дрібного селянського землекористування (колонат) раціоналізує організацію рабовласницьких господарств.

Зародження й розвиток нового суспільного строю феодалізму охоплює період від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI—XVIII ст. Він базувався на приватній феодальній власності на землю та позаекономіч­ному примусі безпосередніх виробників-селян, які мали власне дрібне господарство.

Економічні погляди епохи феодалізму були викладені в працях видатних представників середньовіччя Ібн Хальдун (1332-1406) та Ф.Аквінського (1225-1274).

Діяльність Ібн Хальдуна пов'я­зана з арабськими країнами Північної Африки. Йому належить про­гресивна для того часу теорія суспільного прогресу, в основі якого ле­жать економічні чинники ("соціальна фізика"). Згідно з цією теорією на початку свого розвитку людство перебувало у стані дикості; далі людське суспільство проходить два основні етапи: примітивність і ци­вілізацію, які відрізняються за способом добування засобів існування.

Економічні ідеї канонічного права були систематизовано викла­дені й розвинені у вченні Ф. Аквінського. Він обґрунтував існування рабства та кріпосництва, але верховним володарем усіх речей проголосив Бога. У його праці "Сума теології" центральною стала проблема "справедливої ціни", яка забезпечує доход певним верствам суспільства після відрахування всіх витрат виробництва.

Гроші вчений аналізував як засіб торгівлі та обігу, який має певну внутрішню цінність. Як і Арістотель, Фома Аквінський вважав, що гроші не можуть породжувати гроші, а тому засуджував лихварство, але обґрунтовував справедливість отримання земельної ренти як частини виготовле­ного землею продукту й винагороди за працю з управління господарством. Отримання прибут­ку торговцями — це, на думку вченого, винагорода за ризик і підприємливість та оплата їхньої власної праці.

Отже, коментуючи основні положення економічних поглядів вчених середньовіччя, слід зауважити, що:

1. економічна думка західноєвропейського середньовіччя була втис­нута в релігійно-етичну оболонку через панування у країнах Західної Європи ідеології католицизму;
   
2. порівняно з античністю суспільна дум­ка часів феодалізму зробила великий крок вперед у проголошенні ідеї рівності людей перед Богом і розумінні того, що тільки праця є джерелом багатства;
   
3. панування натурального господарства та кріпосництва в період кла­сичного середньовіччя не виключало дослідження вченими середньовіччя розвитку товарного виробництва.
   

З кінця XIV ст. в економіці багатьох країн Західної Європи спостерігався перехід від натурального господарства до товарно-грошової організації суспільного виробництва з активною роллю у цьому процесі торгового капіталу.

В таких умовах розвивався меркантилізм – напрямок економічної думки, що підкреслював значення торгового капіталу і сфери обігу в процесі накопичення приватного і суспільного багатства й обумовив політику державного протекціонізму.

В економічній літературі розрізняють два етапи розвитку меркантилізму: ранній і пізній меркантилізм.

Головним положенням раннього меркантилізму (монетарної системи) була теорія грошового балансу, що обґрунтовує політику утримання грошей у країні. З цією метою заборонявся вивіз грошей і скарбів за кордон. Торгівля валютою була оголошена державною монополією і затвердилася система біметалізму (фіксованого співвідношення між золотими і срібними грошима). Обмежувався імпорт товарів, зокрема, створювалися "складські місця" для торгівлі іноземними товарами, і всі грошові суми, виручені від продажу, іноземці були зобов'язані витратити на покупку місцевих товарів.

Обмеження імпорту поєдналося з різнобічною підтримкою експортних товарів: установлювалися високі ціни на експорт, підтримувалося створення національних мануфактур. Меркантилісти вважали, що в результаті знецінювання грошей іноземні купці зможуть придбати більше місцевих товарів і тому будуть зацікавлені в перекарбуванні своїх грошей у монети місцевого зразка.

Отже, ранній меркантилізм демонструє поєднання номіналістичного трактування грошей, коли вони розглядаються як умовні знаки, позбавлені вартості, з металістичним трактуванням, коли грошовий обіг ототожнюється з товарним обміном, і золото (срібло) за своєю природою визнаються грошима.

До найбільш відомих дослідників раннього меркантилізму відносять італійських банкірів і торговців Г. Скаруффі (16 століття), з роботою "Міркування про монету" (1570 р.), і Б. Даванзатті (1529 – 1606), знаменитого своєю роботою "Читання про монету" (1582 р.). В Англії одним з видатних прихильників ідей раннього меркантилізму був У. Стаффорд (1554 – 1612), що виступив у першій третині XVII століття з трактатом "Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників".

У пізньому меркантилізмі (комерційній, або мануфактурній системі) центральним пунктом є теорія активного торгового балансу. Під багатством розуміється вже надлишок продуктів, що повинний перетворитися на зовнішньому ринку в гроші. На думку пізніх меркантилістів, держава стає тим заможніше, чим більше різниця між вартістю вивезених і завезених товарів. Така різниця забезпечується декількома способами: шляхом вивозу виробів своєї країни; за рахунок активного заохочення національних мануфактур (надання вигідних кредитів і податкових пільг); за рахунок допущення імпортних товарів на національний ринок за умовою позитивного сальдо в зовнішній торгівлі; за допомогою посередницької торгівлі (перепродажу товарів інших країн за кордоном) та дозволу вивозу грошей за кордон. Зрілий меркантилізм на відміну від раннього послідовно дотримував ідей металістичної теорії грошей.

Типовими представниками пізнього меркантилізму вважають італійського торговця А. Серра (16-17 століття) з роботою "Короткий трактат про причини, що можуть привести до достатку золота і срібла в країнах, що не мають рудників, стосовно до Неаполітанського королівства" (1613 р.). В Англії одним з видатних представників пізнього меркантилізму був Т. Мен (1571 – 1641). Основна праця Т. Мена "Багатство Англії в зовнішній торгівлі, чи баланс зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства" (1630 р.). Розгорнуте формулювання ідей меркантилізму у Франції дав А. Монкрентьєн (1576 – 1621) в роботі "Трактат політичної економії" (1615 р.).

Політика меркантилізму держав періоду пізнього феодалізму полягала в активному протекціонізмі, підтримці розвитку національного капіталу, зокрема, заохоченні створення торгових монополій, у розвитку мореплавання і флоту, захопленні колоній, підвищенні оподатковування імпортних товарів для фінансування всіх цих заходів.

Розгляд особливостей теорії і практики меркантилістської системи дозволяє сформулювати кілька висновків. Передусім слід зауважити, що меркантилізм виник наприкінці XV століття як спроба теоретичного обґрунтування системи заходів економічної політики, що відстоювалась торговцями. Меркантилізм сформулював основні положення металістичної теорії грошей. Багато сучасних економістів підкреслюють, що прогресивність меркантилізму як теорії й економічної політики складається в орієнтації на розвиток капіталістичної мануфактури, комерціалізації всього національного господарства.

Обмеженість меркантилізму бачиться в тому, що основною областю науково-практичних досліджень була обрана лише сфера торгівлі. Між тим меркантилізм позначив перехідний період у зародженні економічної думки як самостійної галузі людських знань про суспільство і закони його соціально-економічного розвитку.