Geum.ru

Східноукраїнський національний університет

Вид материалаКонспект

Содержание


Література: 1. 38-53; 6. 360-385; 8. 63-85.
С. Сісмонді (1773-1842)
Т.-Р. Мальтусом (1766-1834)
Ф. Бастіа (1801-1850)
П. Прудон (1809-1865)
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Література: 1. 38-53; 6. 360-385; 8. 63-85.




ТЕМА 5. КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ



1. Теорії кризового та безкризового розвитку капіталізму в першій половині XIХ ст.

2. Дрібнобуржуазна критика капіталізму, зародження соціа-лістичних ідей.


На початку ХІХ ст. почалося формування критичного напряму класичної політекономії. Цей напрям пов'язаний з розробкою концепцій кризового або безкризового розвитку капіталізму.

До концепцій першого типу відносять економічні погляди
П. Прудона, С. Сісмонді, Т.-Р. Мальтуса; до другого – економічні вчення Ф. Баста, Ж.-Б. Сея.

Засновником концепції кризового розвитку капіталізму став
С. Сісмонді (1773-1842) з роботою "Нові начала політичної економії або про багатство в його відношенні до народонаселення" (1819 р.).

Розробляючи основні положення своєї економічної концепції, Сисмонді слідом за Смітом і Рікардо, трактує вартість як суму прибутків, вважаючи, що прибутки населення витрачає в основному на особисте споживання, тому виробництвом можна зневажити. Сисмонді створив своєрідну модель кризового розвитку капіталізму,

згідно з якою дія природного закону народонаселення приводить до перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї, отже реальна зарплата менше мінімального рівня. Оскільки купівельні можливості знижуються через низьку зарплату, то знижується сукупний суспільний попит. На думку Сисмонді, введення техніки з метою одержання більшого прибутку, підвищує продуктивність праці найманих робітників, але й збільшує безробіття. У результаті загальний купівельний попит робітників знижується, а купівельний попит капіталістів недостатній, тому що вони частину прибутку змушені витрачати на накопичення капіталу. В кінцевому результаті сукупна пропозиція перебільшує сукупний попит. При тривалому існуванні цієї макроекономічної диспропорції наступає криза надвиробництва.

Серед можливих шляхів виходу з кризи Сисмонді передусім передбачав збільшення розмірів споживання "третіх осіб" (селян, ремісників, дрібних торговців); обов'язковий розвиток зовнішнього ринку, особливо торгівлі зі слаборозвиненими країнами, щоб мати прибуток від нееквівалентної торгівлі; гальмування за допомогою державного втручання вільної конкуренції підприємців; підвищення споживчого попиту населення (забезпечення робітників мінімумом зарплати і організація соціального страхування). Сисмонді вважав, що капіталізм, заснований на машинному виробництві, є регресом суспільства, а не прогресом, оскільки породжує економічні кризи.

Розглянувши основні положення економічного вчення С. Сисмонді, можна зробити деякі висновки:

- Сисмонді надав критику капіталізму з дрібнобуржуазних позицій. Його економічна теорія - це одна з теорій економічного романтизму, а на практиці – пропаганда антифритредерської економічної політики;

- Сисмонді виступив за активну макроекономічну діяльність держави щодо регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, тому вважають, що його економічна концепція є передвістником багатьох сучасних теорій макрорегулюровання економіки.

Своєрідна критика капіталізму проведена Т.-Р. Мальтусом (1766-1834), священиком, викладачем коледжу Кембріджського університету. Використовуючи протиріччя класичної політекономії, Мальтус виклав свою теорію вартості і прибутків в роботах: "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815 р.); "Принципи політичної економії" (1820 р.).

Теорія вартості Мальтуса еклектична і суперечлива, тобто, під вартістю розуміється з одного боку, кількість праці, витраченої на виробництво даного товару, з іншого боку, кількість праці, що необхідна для виготовлення товару, який обмінюється на даний. Прибуток товаровиробника трактується Мальтусом як різниця між ціною і вартістю товару. Прибуток у нього є надлишком до вартості, і може бути отриманий в процесі обміну товарів.

Мальтусом сформульована теорія народонаселення, у якій ростом населення керує "природний закон". Суть цього закону складається в тому, що населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній, внаслідок чого утворюється розрив між темпами росту населення і темпами росту продуктів споживання. Зменшити ці кризові явища можна шляхом насильницького скорочення населення (ведення війн, зменшення заробітної плати нижче мінімуму), заохочення безшлюбності, епідемій і т.п. Мальтус вважає, що збільшити виробництво предметів споживання неможливо, тому що діє абсолютний закон спадної родючості землі, суть якого в тому, що додаткові вкладення капіталу в землю не дають відповідного приросту сільськогосподарської продукції. Оскільки попит більше пропозиції, проблема реалізації стає нерозв'язною, і наступає криза недовироблення. Виходом із кризи є активізація попиту третіх осіб (земельних власників, армії, церкви, держави). Ці треті особи потребують прибутків, і одержуючи їх, будуть стимулювати виробництво товарів.

Отже, Мальтус є передусім прихильником росту невиробничого споживання. Ним вперше чітко сформульована думка про межу продуктивності землі, як чинника виробництва. Економічне вчення Мальтуса відрізняється зайвою біологізацією економічних відносин і процесів, і антикризові заходи, що він запропонував, носять реакційний характер.
Значним теоретиком без кризового розвитку капіталізму був
Ж.Б. Сей (1767-1832) з роботами: "Повний курс практичної політичної економії" (1829 р.); "Катехізис політекономії" (1817 р.).

Сей запропонував плюралістичне трактування вартості, відповідно до якого вартість має багато визначень, оскільки залежить від різноманітних чинників: суб'єктивної оцінки корисності товарів; витрат виробництва; співвідношення попиту і пропозиції. Головними, на думку Сея є витрати чинників виробництва.

В теорії чинників виробництва, тісно пов’язаній з теорією послуг, Сей сформулював ідею економічної "тріади", у якій кожний чинник виробництва закономірно одержує свою частку загального прибутку (капітал – прибуток; земля – ренту; праця – заробітну плату).

Сей сформулював основні положення теорії компенсації, суть якої складається в тому, що застосування машин, які потребують витрат, має компенсуватися ростом добробуту всього населення.

Крім того Сеєм була запропонована оригінальна теорія відтворення, або теорія збуту, відповідно до якої всяке виробництво породжує прибутки, на які купуються товари (закон ринків Сея), що обумовлює відсутність кризових явищ.

Отже, розглядаючи основні ідеї економічної концепції Ж.-Б. Сея, треба зауважити, що замість ідеї експлуатації найманої праці, розробленої Смітом і Рікардо, він запропонував ідею гармонії класових інтересів. Сей, також як і Сміт, був прихильником лібералізму або фритредерства в економічній політиці, і потребував "дешевої" держави, тобто скорочення державних витрат, і зведення до мінімуму втручання держави в економіку.

Одним з найактивніших послідовників ідей Сея був Ф. Бастіа (1801-1850) з роботами: "Економічні софізми" (1846 р.); "Економічні гармонії" (1849 р.). Бастіа вважав, що послуги фірмам-виробникам надають також позичкові капіталісти.

Позичковий відсоток є платою за відстрочене споживання. Земельна рента подається як різновид відсотка на капітал, вкладений у землю. Отже, між фермерами і земельними власниками немає протиріччя. Суспільство, на думку Бастіа, являє собою гармонійне співробітництво класів, що обмінюються своїми "послугами".

Ідея "гармонії" інтересів усіх класів суспільства, що запропонував Бастіа, стала основою розробки моделей безкризового розвитку економіки в сучасних умовах.

В історії економічної думки одним із видатних критиків капіталізму є П. Прудон (1809-1865) з роботами: "Що таке власність" (1840 р.); "Система економічних протиріч, або філософія злиднів" (1845-
1846 рр.); "Сповідь революціонера" (1849 р.).

Прудон розробив власну теорію розподілу праці. На думку Прудона, в основі економічного розвитку лежить розподіл праці, що сприяє як росту багатства ("гарні сторони"), так і росту злиднів ("погані сторони").

Суспільство повинно усунути "погані" сторони розподілу праці і поліпшити "гарні" за допомогою “конституйованої” вартості. Згідно теорії “конституйованої” вартості Прудона, продукти набувають вартості тільки в обміні, коли об’єднується споживча вартість та мінова вартість.

На основі теорії вартості Прудоном розроблена теорія грошей, суть якої полягає в тому, що коли товари будуть обмінюватися по “конституйованій” вартості, то гроші не потрібні, тому що сама вартість є еквівалентом товару. Замість паперових грошей мають бути "робітничі" гроші, які є посвідченням, що видається товаровиробникам Народним банком.

Концепція безгрошового обміну Прудона пов’язана з його теорією прибутків. Всі прибутки Прудон поділив на трудові і нетрудові. На думку Прудона, всі форми нетрудових прибутків є результатом нееквівалентного обміну між різноманітними класами, причому, власність великого капіталу - це накопичені нетрудові прибутки. Власність трудящої буржуазії, дрібних власників - це результат трудових зусиль.

Держава повинна захистити інтереси робітничих класів за допомогою введення безгрошового товарообміну та надання виробничо-споживчим асоціаціям безпроцентних кредитів. Для підвищення ефективності цих заходів Прудон припускає здійснити декілька політичних реформ, які передбачають створення такого управління суспільством, яке здійснювалося б з метою досягнення загальної справедливості та послідовної реалізації плану "соціальної ліквідації" держави як апарату управління.

Отже, в економічному вченні Прудона критика капіталізму набуває досить різкого соціалістичного характеру. Прудон вважає, що без "третіх осіб" (трудящої буржуазії) неможливий розвиток капіталізму, і пропонує утопічну модель безгрошового товарообміну. Він також є засновником дрібнобуржуазної реформістської теорії, суть якої полягає в тому, що капіталізм можна реформувати шляхом удосконалення лише сфери обміну.

Контрольні питання:
  1. Теорія недовиробництва та перенаселення Т.-Р. Мальтуса.
  2. Модель кризового розвитку капіталізму С. Сімонді.
  3. Школа Сея - Бастіа про ідею класової гармонії.
  4. Соціалістичний характер висновків з економічної концепції
    П. Прудона.


Література: 1. 54-72; 9. 76-89, 112-133; 10. 75-106.