Східноукраїнський національний університет

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 15. економічні концепції західноєвропейської соціал-демократії Е. Бернштейн (1850-1932) Р. Гільфердінга (1877—1941) Р. Люксембург (1871-1919) Тема 16. розвиток радянської економічної думки М.Д. Кондратьєв (1892-1938) Л.В. Канторовича (1912-1986), В.С. Немчинова (1894-1964) Контрольні питання Список рекомендованої літератури

Подобный материал:

• Східноукраїнський національний університет, 2834.55kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2589.71kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
• Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
• Східноукраїнський національний університет, 1383.6kb.
• Східноукраїнський національний університет, 307.07kb.
• Східноукраїнський національний університет, 404.71kb.
• Східноукраїнський національний університет, 707.5kb.
• Східноукраїнський національний університет, 579.02kb.
• Східноукраїнський національний університет, 266.3kb.

ТЕМА 15. ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ

1. Виникнення й сутність ревізіонізму

2. Європейський соціал-демократичний рух і його представники
   
3. Ліворадикальний напрямок європейської соціал-демократії
   

Виникнення ревізіонізму, батьком якого став Е. Бернштейн (1850-1932), тісно пов'язане зі складними процесами становлення й розвитку монополістичної стадії капіталізму.

У 1899 р. Е. Бернштейн опуб­лікував книгу "Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії", яка була концентрованим виразом усіх поправок ревізії.

Е. Бернштейн висунув теорію "економічної вартості", що являла собою синтез трудової теорії вартості та вчення про граничну корисність. Двоїстий характер економічної вартості визначається, з одного боку, корисністю (споживною вартістю), а з другого — вартістю витрат виробництва (трудовою вартістю). Засновник ревізіонізму заперечував як абсолютне, так і віднос­не погіршення стану найманих робітників. Факти розвитку акціонерної форми капіталу та збільшення кількості дрібних акціонерів подані як свідоцтво децентралізації та демократизації капіталу. Ці процеси вели до збільшення кількості власників, зростання добробу­ту робітничого класу та, як наслідок, до подолання класових кон­фліктів буржуазного суспільства.

Імперіалізм трак­тується як вступ до нової соціальної фази, для якої характерне мирне, поступове переростання капіталізму в соціалізм, тобто революція неефективна й безплідна. Метою соціал-демократичного руху було проголошено визволення профспілок і ко­операції від усіх законодавчих обмежень, захист праці та обмеження прав щодо розпорядження капіталістич­ною власністю.

Стосовно проблеми шляхів переходу до соціалістичного суспіль­ства теоретики соціал-демократії розділилися на ревізіоністів і орто­доксальних прихильників марксизму. Серед орто­доксів у західноєвропейській соціал-демократії кінця XIX - початку XX ст. слід виокремити К. Каутського (1854-1938). Його теоре­тичні погляди мали складну еволюцію. На початку своєї діяльності він перебував під впливом мальтузіанства, лассальянства, а такі його праці, як "Економічне вчення К. Маркса" (1886 р.) та "Аграрне пи­тання"
(1899 р.), були значним внеском у захист і розвиток теорії марк­сизму.

У 1899 р. К. Каутський виступив проти ревізіонізму і марксизму з книгою "Бернштейн і соціал-демократична програма. Антикритика", проте він не підтримував марксистів у питанні перетворення суспільства. К. Каутський передбачав і обґрунтовував епоху соціальних револю­цій, однак завоювання влади він сприймав як досягнення парламент­ської більшості.

З початку ХХ сторіччя К. Каутський, досліджуючи імперіалізм, став прихильником ортодоксального напрямку. Імперіалізм, на думку К. Каутського, - це колоніальна політика великих держав, які прагнуть монополізувати частину світового ринку шляхом заво­ювання аграрних країн. К. Каутський стверджував, що подолати імперіалістичну політику можна методами вільної тор­гівлі й мирної демократії, залишаючись у рамках капіталістичного ладу. Логічним завершенням ідей К. Каутського стала його теорія "ультраімперіалізму" - фази розвитку капіталізму, коли політика монополій пошириться й на зовнішню політику, а міжнародний союз імперіалістичних держав і спільна експлуатація світу інтернаціональ­ним фінансовим капіталом усуне суперництво національних капі­талів.

У ранніх працях теоретика австрійської та німецької соціал-де­мократії Р. Гільфердінга (1877—1941) переважала критика пред­ставників історичної та суб'єктивної школи політеконо­мії, захист економічної теорії та методу К. Маркса. Книга Р. Гільфердінга "Фінансовий капітал" (1910 р.) - найбільш сут­тєве досягнення західноєвропейської соціал-демократичної думки з питань імперіалізму. У ній зібрано й теоретично узагальнено великий фактичний матеріал, що відображає зміни в економіці й політиці капіталізму кінця XIX — початку XX ст. Р. Гільфердінг проаналізу­вав якісно нові явища: розвиток капіталістичного кредиту, збільшен­ня кількості акціонерних товариств, утворення фіктивного капіталу, діяльність фондової біржі, механізм біржової спекуляції, концентра­цію капіталу, фінансовий капітал та його вплив на внутрішню й зов­нішню політику імперіалізму. Сутність фінансового капіталу була зведена до панування банківського капіталу над промисловістю, що дало Р. Гільфердінгу змогу зробити висновок про можливість пере­будови капіталізму шляхом "соціалізації" сфери обігу. Р. Гільфердінг наголошував також на можливості ство­рення єдиного картелю, який забезпечив би безкризовий розвиток економіки. Таким чином, він був прихильником теорії "організова­ного капіталізму".

Погляди лівого крила західноєвропейської соціал-демократії відображені у творах Р. Люксембург (1871-1919) і К. Лібкнехта (1871-1919).

Р. Люксембург стверджувала, що політична економія перестане існувати з того моменту, як анархічне капіталістичне господарство буде змінене на планомірний, організований і керований господарський устрій. Водночас вона відзначала своєрідність умов проведення соціалістичної революції в Росії та неможливість її повторення в розвиненіших капіталістичних країнах.

К. Лібкнехт довів, що переплетіння інтересів найбільших промис­лових і банківських капіталістів виходять далеко за національні рам­ки. Його заслугою став аналіз союзу монополістичних об'єднань з державним апаратом і звідси воєнної загрози імперіалістичних задумів. Імперіалізм К. Лібкнехт визначав як явище надбудовного характеру, певний вид політики держави.

Більша частина представників соціал-демократичного руху не сприйняла жовтневої революції в Росії, диктатури пролетаріа­ту, партії нового типу та ін. У 20-ті роки XX ст. західна соціал-демо­кратія перетворилася на відкрито реформістський рух, спрямований на співробітництво праці й капіталу, з чіткою антифашистською спрямованістю. З кінця 50-х років соціал-демократія повністю ввій­шла в капіталістичну систему, із партії робітничого класу стала націо­нальним політико-економічним вченням. Ідеа­лом сучасної соціал-демократії є політична стабільність і соціальна рівність, які досягаються шляхом індикативного планування, соціаль­ного регулювання, самоуправління, демократизації виробництва й суспільства в цілому, плюралізму світоглядних концепцій.


Контрольні питання:

1. Визначте роль і місце Е. Бернштейна в західноєвропейській со­ціал-демократії.

2. Що таке ревізіонізм? У чому його ідеологічне призначення?

3. Порівняйте економічні погляди К. Каутського та Р. Гільфердінга.

4. Сформулюйте суть теорій "ультраімперіалізму" та "організова­ного капіталізму".

5. Розкрийте специфіку поглядів лівого крила західноєвропейської соціал -демократії та їх еволюцію.


Література: 5. 60-64; 10. 171-178.

ТЕМА 16. РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

1. Теорія сімейно- трудового господарства О.В. Чаянова.
   
2. Проблеми економічної динаміки М.Д. Кондратьєва.
   Методологія планування.
   
3. Концепція цін оптимального планування Л. В. Канторовича і
   В.С. Немчинова.
   

На рубежі 20-30 років ХХ сторіччя почала формуватися політична економія соціалізму, суть якої полягала в обґрунтуванні можливостей й шляхів розвитку центрально-керованої системи. Сформувався організаційно-виробничий напрямок радянської економічної думки, теоретиком якого виступив О.В. Чаянов (1888–1937). У своїх роботах "Порівняння статистичних методів з методами при­родничих наук", "Сутність і межі науки", "Чи існує принципова різни­ця між дослідами і методами статистичного дослідження?" О. Чаянов доводив, що найбільш ефективни­ми формами ведення сільського господарства є невеликі сімейно-трудові господарства, які уособлюють не сферу виробництва, як в общині або в артілі, а сферу обігу, де економічні відносини регулюються торгівлею, збутом і кредитною кооперацією.

В своїй теорії сімейно-селянського господарства шлях до кардинального підвищення ефективності аграрного сектору Чаянов вбачав у масовому розповсюдженні кооперації, її антикапіталістичному і антибюрократичному змісті. Він виступав проти державної ко­операції. Вигоди кооперації, на думку вченого, полягають у відносно низьких цінах на продукцію і у додаткових прибутках її членів.

Великим досягненням О. Чаянова є теорія диференціальних оптимумів сільськогосподарського підприємства, яка залежить від природно-кліматичних, географічних умов, біологічних процесів і зводиться до знайдення точки, в якій сума всіх витрат на одиницю продукції буде мінімальною.

В цей же період працював і М.Д. Кондратьєв (1892-1938). Світову славу і визнання принесли йому роботи: "До питання про поняття економічної статистики, динаміки і кон'юнкту­ри", "Великі цикли економічної кон'юнктури" (1926 р.) та інші.

Центральною у колі наукових інтересів М. Кондратьєва є пробле­ма економічної динаміки. Наукову значущість цієї проблеми вчений по­яснював тим, що тільки динамічні закономірності можуть вказати шлях і форми переходу подій із сучасної майбутньої стадії розвитку. Розробку проблеми економічної динаміки М. Кондратьєв без­посередньо пов'язував із прогностичною функцією економічної науки.

М. Кондратьєв виділяв періоди коливань економічної активності: сезонні, тривалістю від 1-3 роки; торговельно-промислові цикли тривалістю 7-11 років; великі цикли кон'юнктури - 50-60 років.

Датуючи перехід від висхідної до спадної фази великого циклу рубежем 20-х років, учений передбачив Велику депресію, яка охопила Захід у 30-х роках. Кондратьєв підтвердив гіпотезу про існування довгочасної циклічності об’ємним фактичним і статистичним матеріалом, застосувавши новий для того часу статистичний метод аналізу тимчасо­вих рядів.

М. Кондратьєв був прихильником активного державного втручання в економічні процеси через систему державного планування, у якому важ­ливу роль відіграє економічне прогнозування.

Ринок розглядався як зв'язуючий ланцюг між націоналізова­ним кооперативним і приватним секторами економіки. Значення плану вчений вбачав у забезпеченні більш швидкого, ніж при спонтанному розвитку, темпу росту продуктив­них сил, а також збалансованого росту виробництва. Поєднання ринкових і планових принципів Кондратьєв вважав придатним для всієї економіки. Однак зазначену концепцію він модифікував залежно від сектору. В сільському господарстві мають переважати непрямі впливи на ринок, а в націоналізованій промисловості - прямі.

Відповідно до загальної концепції соціалістичного планового виробництва всі категорії товарного господарства, в тому числі ціни, повинні були мати "планові якості". Проте в практиці планового ціноутворення, облік суспільно–необхідних витрат праці зводився до обліку фактично середньо галузевих витрат.

Щоб знайти вихід із такої ситуації, що виникла внаслідок застосування моделі ціноутворення на базі СНЗП, була запропонована модернізована концепція "планової ціни", у якій враховувались не лише затрати праці, але й якість, споживчі властивості продукту, його корисний ефект у споживача, суспільна необхідність у ньому.

Концепція цін оптимального плану була висунута у працях
Л.В. Канторовича (1912-1986), В.С. Немчинова (1894-1964) та ін.

Авторами відзначено, що якщо відомі обмеження на всі види виробничих ресурсів у певний пе­ріод, то мета даної економічної системи може бути виражена фор­мально у вигляді цільової функції (критерію оптимальності). В результаті може бути визначений оптимальний план, за умов реалізації якого буде досягнуто найкраще значення цільової функції; всім ви­дам ресурсів у цьому плані можуть бути поставлені відповідні економічні (за термінологією Канторовича - об'єктивно зумовлені) оцінки. Склавши таким чином оптимальний план, дер­жава одночасно може визначати систему цін, стимулюючи виконання плану.

Намагаючись довести переваги соціалістичного виробництва у викори­станні НТП, у 70-ті роки радянські економісти були вимушені констату­вати, що не вироблено дійового економічного механізму, який би на основі державного плану стимулював інноваційну – інвестиційну активність підприємств та водночас регламентував розвиток ринкових відносин та підприємництва.


Контрольні питання:

1. Розкрийте досягнення О. Чаянова в теорії підвищенні ефективності аграрного сектору.
   
2. Охарактеризуйте теоретичні дослідження М. Кондратьєва в теорії економічної динаміки і планування.
   
3. Визначте зміст математичних теорій Л. Канторовича і
   В. Немчинова.
   

Література: 1. 234-253; 8. 373-404; 10. 308-332.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна

1. Агапова И.И. История экономических учений: Курс лекций. - М.: Юрист. 2001.
   
2. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. - М.: Политиздат. 1985.
   
3. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень. Конспект лекцій. - К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.
   
4. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. - М.: Дело. 2000.
   
5. Нестеренко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. - К.: МАУП. 2000.
   
6. Ковалев И.Н. История экономики и экономических учений. - Ростов-на-Дону: Феникс. 1999.
   
7. Костюк В.Н. История экономических учений. - М.: Центр. 2001.
   
8. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2002.
   
9. Ядгаров Я.С. История экономических учений. Учебник для вузов. - М.: Инфра-М, 2001.
   
10. История экономических учений. Уч. пособие. Под общ. ред. Г.А. Шмарловской. - Мн.: Новое знание, 2001.
    
11. Історія економічних вчень: Підручник: У 2-х ч./ За ред. В.Д. Базилевича. 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2005.
    
12. Політична економія: Навч. посіб./За заг. ред. Г.А. Огняна. – К.: МАУП, 2003.
    

Додаткова

1. Брагинский С.В., Певзнер Я.А. Политэкономия: дискуссионные проблемы, пути их обновления. – М.: Мысль, 1991.

2. Бартенев С.А. Экономические теории и школы: Курс лекций. – М.: Изд-во "БЕК", 1996.

5. История экономических учений. /Под ред. Рындиной М.Н., Василевского Е.Д., Голосова В.В. – М.: Высшая школа, 1983.
   
6. Кризис современной буржуазной политэкономии. – М.: Мысль, 1980.
   
7. Критика немарксистских концепций в преподавании политэкономии./ Под ред. Смирнова А.Я. – М.: Высшая школа, 1990.
   
8. Осадчая И.М. Консерватизм против реформизма: (Две тенденции в буржуазной политэкономии). – М.: Мысль, 1984.
   
9. Экономическая энциклопедия: политэкономия. – М.: Изд-во "Советская энциклопедия", тт. 1-4, 1972.