Східноукраїнський національний університет
| Вид материала | Конспект |
- Східноукраїнський національний університет, 2834.55kb.
- Східноукраїнський національний університет, 2589.71kb.
- Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
- Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
- Східноукраїнський національний університет, 1383.6kb.
- Східноукраїнський національний університет, 307.07kb.
- Східноукраїнський національний університет, 404.71kb.
- Східноукраїнський національний університет, 707.5kb.
- Східноукраїнський національний університет, 579.02kb.
- Східноукраїнський національний університет, 266.3kb.
ТЕМА 13. ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ. НЕОЛІБЕРАЛІЗМ
- Математична школа, її різновиди та розвиток.
- Неоконсерватизм 40 – 50 років ХХ сторіччя. Фрейбургська школа.
- Неолібералізм 60-х років ХХ сторіччя. Чикагська школа.
Формуванню математичної школи передує суб’єктивна концепція вартості; розроблена в роботах А. Курно (1801-1897) та Г. Госсена, і в якої відчувається значний вплив ідей маржиналізму. Концепції Курно і Госсена займають проміжне становище між австрійською і математичною школами. Їх принципи отримали розгорнений вираз в теоріях лондонської, шведської та лозаннської шкіл.
Засновником лондонської школи є В. Джевонс (1835-1882) з роботою "Теорія політичної економії" (1871 р.).
За допомогою математичних прийомів Джевонс сформулював умови одержання споживачами максимальної корисності при мінімальних витратах. Ця ідея викладена їм в теорії цінності. Джевонс першим висунув ідею кривої байдужності, що ілюструє зміни корисності споживчих пар товарів. Крім того, він сформулював ряд теорем і правил купівельної поведінки споживачів.
Як більшість прихильників ідей маржиналістського напрямку економічної думки, Джевонс розробляє основні ідеї теорії вмінювання. Він математично довів, що цінність будь-якого чинника виробництва визначається через цінність готового продукту. Узгодження оцінок чинників виробництва здійснюється через механізм вибору оптимальної технології, при якій один з чинників може замінюватись іншим. Таким чином, Джевонс математично обґрунтував теорію заміщення виробничих ресурсів, що мають бути застосовані фірмою.
З появою робіт Джевонса стали говорити про розвиток математичного напрямку маржиналітської економічної теорії. Шведська школа теорії граничної продуктивності стала значним етапом в розвитку цього напрямку.
Головним представником шведської школи є К. Вікселль (1851-1926) з роботою "Цінність, капітал і рента" (1893 р.).
Вікселль розробив математичну модель оптимального розміру фірми у тому випадку, коли додаткові прибутки зрівняються з додатковими витратами. Якщо фірма перетворюється у монополію, то пошук оптимального обсягу випуску ускладнюється: монополія може підвищити ціну і не збільшувати обсяги виробництва, користуючись своїм виключним становищем на ринку.
Вікселль вважав, що в економіці повинна застосовуватися кредитна модель ринкової ціни (на рівень товарних цін повинна впливати купівельна спроможність грошей і динаміка процентної ставки). Функціонування цієї моделі не потребує втручання держави в економічні процеси, тому що процентна ставка автоматично приходить до рівноваги.
Математичні розробки Вікселля значно збагатили неокласичну теорію вартості і ціни. Використовуючи математичні методи аналізу, Вікселль спробував з'єднати вчення про граничну корисність австрійської школи з теорією цінності математичної школи. Він явився засновником теорій недосконалої конкуренції і кредитної теорії кон'юнктури.
До основних концепцій лозаннської математичної школи передусім відносять теорію споживчого вибору, розроблену В. Парето (1848-1923) з роботою "Посібник з економічної політики" (1906 р.) та В.Бароне (1889-1924 рр.).
В теорії споживчого вибору лозаннської школи категорія кардиналістської або абсолютної корисності, що була головною в концепції австрійської школи, замінена категорією ординалістської або відносної корисності. Замість "граничної корисності" вживається поняття - "порядок переваги" товарів для покупців. Порядок переваги визначається за допомогою кривих байдужності, що розробив
Ф. Еджуорт (вчень та послідовник ідей Маршалла і Джевонса). Парето і Бароне сформулювали основні правила поведінки покупця, що використовує криві байдужності та лінії бюджету.
Отже, у концепції представників лозаннської школи наданий повний опис особливостей раціональної поведінки покупця на ринку. Крім того, їх теорія явилася своєрідним "поштовхом" для появи теорії раціональної поведінки конкурентної фірми на галузевому ринку - теорії технологічних множин, що була запропонована К. Ерроу і
Ж. Дебре.
Однією з найзначніших концепцій лозаннської школи виступає теорія загального рівноважного аналізу (ТЗР), засновником якої був
Л. Вальрас (1834-1910) з роботою "Елементи чистої політекономії" (1874 р.) .
Основу теорії загальної економічної рівноваги, запропонованої
Л. Вальрасом, складає теорія функціональної вартості, в якій ринкова ціна - це результат суб'єктивного порівняння витрат виробництва і корисності. Ринкові ціни встановлюються одночасно по всім товарам і на всіх ринках, і в економіці виникає загальна економічна рівновага.
Ринковий механізм сам здійснює "намацування" рівноважних цін. Вальрас вважає, що рівняння рівноваги можуть здійснюватися тільки в умовах ідеальної конкуренції, коли не порушується жодне з вимог конкурентної поведінки суб'єктів. Загальна рівновага повинна встановлюватися автоматично при мінімальному втручанні держави, оскільки ринок - "сила", що спроможна саморегулюватися.
Дослідження порушень умов статичної рівноваги економічної системи, що складають систему функціональних залежностей, були проведені в роботах послідовників Л. Вальраса. Його функціональна теорія вартості стала основою неокласичної мікроекономічної теорії оптимальності, розробленою В. Парето і В. Бароне.
Згідно теорії економічної оптимальності, ринок саморегулюється і приводить економіку до оптимального рівня. В цих умовах стан економічної системи, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб, не погіршивши при цьому положення жодного із суб'єктів Парето назвав оптимальним. У той же час Парето вважає справедливим існуючу в суспільстві нерівність у розподілі прибутків.
Парето і Бароне є засновниками неокласичного варіанту теорії планової економіки. Вони вважали, що держава може впливати на рівень прибутків суспільства за допомогою планування. Плановий механізм "намацування" цін повинний поєднуватися з ринковим механізмом таким чином, щоб створити кращі умови для саморегуляції ринку.
Неоконсерватизм 40-50-х років ХХ сторіччя був представлений фрейбургською школою, особлива принадність якої складалася в тому, що нею була розроблена оригінальна концепція ринкової перебудови тоталітарної моделі народного господарства. Німецький неолібералізм подав неокласичне рішення соціально-економічних проблем депресивної економіки, що відрізняється від кейнсіанської макроекономічної моделі регулювання.
Головними представниками західногерманського неолібералізму є В. Ойкен (1891-1950) з роботою (видана після смерті автора) "Основи національної економії"(1959 р.); О. Рюстов (1885-1963) з роботою "Порівняння капіталізму і соціалізму" (1949р.); В. Рьопке (1899-1966) з роботою "Цивільне суспільство" (1948р.); Л. Ерхард (1897-1977) з серією статей в журналі "Ордо". У рамках німецького неолібералізму цього періоду розвивалися такі економічні концепції: теорія конкурентного порядку; теорії соціального ринкового господарства та сформованого суспільства.
В теорії конкурентного порядку виділяються два типи господарських порядків і економічних систем: ринкове господарство та центрально-кероване.
Для життєздатності країн повинен затвердитися конкурентний порядок, при якому підтримується досконала конкуренція ринкового господарства та регулюється процес розподілу доходів. Державне втручання повинно бути пристосоване до функціонування ринку, у такому випадку господарство країни можна назвати соціально-організованим. Продовженням теорії конкурентного порядку є теорія соціального ринкового господарства.
Соціально-ринкове господарство протиставляється державі із соціалістичною економікою з одного боку, капіталістичної державі - з іншого. Ознаками оптимального втручання держави в економіку вважається перш за все інституціональне гарантування конкуренції і проведення активної кон'юнктурної і зовнішньоторговельної політики, щоб досягти позитивного сальдо торгового балансу. Здійснення соціальної політики забезпечить належний рівень розподілу прибутків, що виключить надмірне багатство і надмірну бідність. Якщо ці цілі будуть виконані, то вважається, що держава досягла стану сформованого суспільства.
Сформоване суспільство - це таке суспільство, яке об'єднує принципи свободи ринку з принципом соціального вирівнювання, що передбачає створення для всіх суб'єктів суспільства рівних можливостей проявити свої здібності. Населення має диференціюватися не за класовою ознакою, а за проявом особистих якостей і здібностей, і головним принципом взаємовідносин у суспільстві повинно стати співробітництво.
В Америці сучасний неолібералізм поданий монетаристською економічною теорією. Виділяють чикагську школу монетаризму, головним представником якої є М. Фрідмен (1912) з роботами: " Капіталізм і свобода" (1962 р.), "Оптимальна кількість грошей і інші дослідження" (1969 р.), " Гроші й економічний розвиток" (1973 р.).
Монетаризм як специфічний різновид кількісної теорії грошей будується на тому, що на ринку встановлюється автоматична відповідність заощаджень і інвестицій, отже процентна ставка сама приходить у рівновагу без допомоги держави. Економіка сама досягає стану рівноваги завдяки "вмонтованих стабілізаторів", до яких відносять механізм конкурентної боротьби, ринковий механізм ціноутворення і грошового обігу. Втручання держави в економіку повинно бути мінімальним або обмеженим.
Теорія інфляції монетаристів є логічним продовженням їх теорії грошей. Монетаристи урізноманітнили форми інфляції та запропонували однофакторну модель інфляції: посилення інфляційних процесів пов'язане лише з помилками держави в регулюванні грошового обігу.
Монетаристи відзначили, що коли держава занадто довго зловживає інфляційним очікуванням населення, то в економіці відбувається прискорення інфляційних процесів, що супроводжується не зниженням безробіття, а його подальшим ростом. Процентна ставка автоматично досягає рівноваги на ринку капіталів. Отже, держава має планувати мінімальне втручання в саморегулювання ринку капіталів.
Теорія економіки пропозиції стала розроблятися на засаді економічної концепції монетаризму, і її представниками є А. Лаффер, Дж. Гільдер. Дж. Ванніскі, Дж. Кемп.
Прибічники теорії економіки пропозиції вважають, що економіка стихійно саморегулюється, отже не повинно бути прямого або непрямого втручання держави в економічні процеси. Держава своєю необдуманою податковою політикою може спровокувати ріст інфляції і негативно вплинути на обсяги запропонованої продукції.
Відстеження реакції економічних суб’єктів на інфляційні коливання було підставою для розробки основних положень теорії раціональних очікувань. Її представниками є Дж. Мут. - "Раціональні очікування в теорії ціноутворення" (1961 р.), Р. Лукас, Т. Сарджент.
Вважається що всі суб'єкти ринку поводяться раціонально, адаптуючись до майбутньої зміни цін (тобто змінюють пропозицію продукції або попит на неї), коли одержують відповідну інформацію. Однак тривала та очікувана всіма суб'єктами інфляція призведе тільки до росту цін, оскільки у довгостроковому періоду фірми пристосуються до інфляційних процесів, і інфляція може посилитися.
Викладення основних макроекономічних концепцій неолібералізму дає змогу зробити деякі висновки. По-перше, кожна з концепцій відрізняється ставленням до втручання держави в економічні процеси. По-друге, головними проблемами економічної стабілізації і розвитку є високий рівень безробіття та інфляції; по-третє, економічна діяльність держави повинна сприяти розвитку фірм.
До неоконсервативних концепцій, що розглядають проблеми регулювання економіки на мікрорівні, відносять теорії функціонування й розвитку монополій, зокрема, теорію монополістичної конкуренції, що описує ситуацію недосконалої конкуренції.
Основними представниками теорії монополістичної конкуренції є: Е. Чемберлін (1899-1967) з роботою "Теорія монополістичної конкуренції" (1933 р.) та Дж. Робінсон (1903-1983) з роботою "Економічна теорія недосконалої конкуренції" (1933 р.).
В теорії монополістичної конкуренції виділяються три форми монопольної влади на ринку: чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія.
В умовах монополістичної конкуренції велика фірма, використовуючи своє виняткове становище на ринку, може одержувати високий прибуток, навіть скорочуючи свої виробничі потужності. В моделі олігополістичної конкуренції найпоширенішою формою боротьби фірм на ринку є "гонка за лідером": якщо одна фірма встановила ціну, то інші повинні слідувати за нею. Чим більше монополістична конкуренція тяжіє до чистої монополії, тим більше регульована ціна не залежить від обсягу випуску. Отже, держава на ринку, де конкурують монополії, повинна проводити економічну політику, яка не припускає, щоб великі фірми перетворилися в монополію і знищили вільну конкуренцію.
Автори теорії монополістичної конкуренції вважають, що з появою монополій розходження між дрібними і великими фірмами стирається, оскільки вважається, що будь-яке підприємство може здійснювати диференціацію своєї продукції. Стверджується, що економіка олігополій у цілому більш ефективна, ніж економіка монополій, оскільки усі виробничі поліпшення продукції настільки перекривають ріст цін, що споживач має специфічний надлишок, суть якого складається в тому, що корисніше придбати продукцію, яка має підвищену якість.
Контрольні питання:
- Визначте різновиди математичної школи.
- Розгляньте теорію економічної оптимальності лозаннської школи.
- Розкрийте сутність теорії функціональної вартості Л. Вальраса.
- Назвіть особливості раціональної поведінки покупців в теорії споживчого вибору В. Парето і В. Бароне.
- Прокоментуйте основні положення економічної концепції німецького неолібералізму.
- Сформулюйте основні положення американського монетаризму.
- Теорія монополістичної конкуренції та олігополії
Е. Чемберлена та Дж. Робінсона.
Література: 1. 186-202; 8. 257-285; 9. 227-234; 10. 255-289.