Geum.ru

Східноукраїнський національний університет

Вид материалаКонспект

Содержание


Тема 14. інституціоналізм
Т. Вевленом (1857-1929)
О. Вільямсом (1932 р.н.)
Д.Норта (1921 р.н.)
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

ТЕМА 14. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ




  1. Американський інституціоналізм 20 – 30 рр. ХХ сторіччя та
    його різновиди.
  2. Інституціональні концепції 60–70-х років. Формування
    концепцій індустріального суспільства.
  3. Сучасний інституціоналізм:
    • теорія транзакційих витрат і прав власності. Р. Коуз;
    • теорія суспільного вибору. Дж. Б'юкенен;
    • інституціональна концепція нової економічної історії. Д. Норт і Р. Фогель.


Інституціоналізм з'явився в умовах переходу капіталізму в монополістичну стадію як узагальнення особливостей взаємодії різних соціально-економічних факторів у розвитку сучасного капіталізму.

На початку 20-х років склалося три основних напрямки американського інституціоналізму: соціально-психологічний на чолі з
Т. Вевленом (1857-1929), роботи: "Теорія дозвільного класу" (1899 р.), "Інженери і система цін" (1921 р.) ; соціально-правовий, очолюваний Дж. Коммонсом (1862-1945) з роботою "Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії" (1934 р.); кон'юнктурно-статистичний, лідером якого був У. Мітчелл (1874-1948) з роботою "Лекції про типи економічної теорії" (1935 р.).

Представники соціально-психологічного напрямку інституційна-лізму, критикуючи паразитичний спосіб життя заможних класів, вважали, що майбутнє за суспільством, звільненим від влади бізнесу і функціонуючим в інтересах усього соціуму. Для цього необхідно реформування суспільства. Суть реформи складається в прискоренні НТП і зростанні ролі науково-технічної інтелігенції. У результаті реформ повинен скластися новий порядок, при якому управління промисловим виробництвом буде передано соціальній раді техніків, і ринкова економіка звільниться від паразитизму і марнотратства.

Представник соціально-правового напрямку Дж. Коммонс, так само як більшість інституціоналістів, вважав систему бізнесу неефективною, оскільки капіталізм вільної конкуренції досяг фінансової стадії, яка характеризується посиленням "соціальних конфліктів" через монополістичну "нечесну" конкуренцію підприємців.

Усунення соціальних протиріч у суспільстві ознаменує перехід до стадії адміністративного капіталізму, коли уряд має бути підконтрольним суспільній думці і здійснювати демонополізацію економіки.

У. Мітчелл виявив вплив неекономічних факторів (психології, поведінки) на економічні фактори (кредит, фінанси, ціни) за допомогою вивчення кількісних показників і встановлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктурі) цих показників. Єдиним механізмом подолання протиріч, що виникають у різних фазах ділових циклів, є державне регулювання в сфері кредитно-грошового і фондового ринків у поєднанні з рішенням соціально-культурних проблем.

Післявоєнні інституціональні концепції, що сформувались у 60-х роках ХХ ст. належать до соціологічного напряму економічної теорії і за основу розвитку суспільства беруть зміни в техніці виробництва (теорія стадій суспільного розвитку, теорії індустріального суспільства). Представниками цього напрямку є американські економісти А. Берлі,
У. Ростоу, Дж. Гелбрейт.

А. Берлі обґрунтував теорію демократизації капіталу, згідно якої економічна система сучасних розвинутих країн стає "народним капіталізмом" завдяки масовому розповсюдженню акціонерних товариств. Берлі вважав, що відбувається дифузія власності, що приводить, в свою чергу, до революції в доходах та управлінській революції.

Держава повинна коригувати всі ці процеси, прийнявши на себе, згідно Дж. Гелбрейту, функції держави загального благоденства, перерозподіляючи доходи через держбюджет і забезпечуючи громадянам гідний рівень життя й добробуту.

В умовах посилення НТР ряд економістів (Дж. Гелбрейт, У. Ростоу) висунули технократичні теорії, в яких містяться спроби пояснити сутність основних соціально-економічних явищ, що відбуваються. На думку вчених, технічний прогрес привів до формування "індустріального суспільства" з високим рівнем машинного виробництва й посиленою активністю держави в галузі економіки.

Різновидами теорії індустріального суспільства є теорія постіндустріального суспільства, де обґрунтовано значущість державного планування в процесі розвитку суспільства; теорія стадій розвитку У. Ростоу, де визначено рівень соціально-економічного розвитку, якого дійшла більшість індустріальних країн; теорія інформаційного суспільства Д. Белла, де доведено, що сучасне суспільство зайняте в основному наданням й придбанням послуг різного характеру. Обмін послугами й інформацією приводить до посилення гармонізації суспільства.

Неоінституціоналізм як самостійний напрям економічної думки набув визнання у 80-90-х рр. ХХ ст. Продовжуючи інституціональні традиції, представники неоінституціоналізму працюють на межі економічної теорії та інших суспільних наук – соціології, права, політики. На відміну від старого інституціоналізму 20-30-х рр. ХХ ст., неоінституціоналізм не тільки не протистоїть неокласиці, але сам є подальшим розвитком неокласичних методологічних підходів. Використовуючи інструментарій мікроекономічної теорії, неокласики вивчають такі поза ринкові явища, як: освіта, парламентські вибори, злочинність, тощо. Це проникнення неокласичної економічної теорії в суміжні соціальні дисципліни отримало назву економічного імперіалізму, теоретиком якого був Г. Беккер.

В сучасному інституціоналізмі виділяють наступні основні сфери досліджень:
  • економніко-правові дослідження (теорія прав власності та транзакційних витрат);
  • економіко-політологічні дослідження (теорія суспільного вибору);
  • економіко-історічні дослідження (нова економічна історія).

Основними представниками теорії прав власності є Р. Коуз
(1910 р.н.) з роботами: "Природа фірми" (1937 р.), "Проблема соціальних витрат" (1960 р.) та О. Вільямсом (1932 р.н.) з роботою "Економічні інституції капіталізму. Фірми, маркетинг, укладання контрактів" (1985 р.).

Головною складовою теорії прав власності є концепція транзакційних витрат, за якою вважається, що поряд з виробничими (трансформаційними) витратами існують транзакцій ні витрати, які трактуються як витрати ресурсів для забезпечення виконання зобов’язань індивідів за контрактами, що укладені. Транзакційні витрати забезпечують перехід прав власності із одних рук до інших і охорону цих прав. Правові закони мають сприяти зниженню транзакційних витрат, ліквідуючи штучні перешкоди на шляху взаємовигідного укладання й виконання контрактів.

Економічна теорія прав власності стверджує, що має бути сукупність правових норм, які регулюють доступ суб’єктів до рідкісних ресурсів. Визначення, або специфікація цих норм знижує невизначеність у взаємовідносинах суб’єктів, створюючи умови для оптимального використання ресурсів та ефективного функціонування ринку.

Висновки представників теорії економіки права підтверджують теорему Р.Коуза, в якій доводиться: якщо права власності чітко визначенні й транзакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінним й ефективним незалежно від змін у розділі прав власності.

З теореми Коуза випливає декілька важливих теоретичних висновки: ринок автоматично усуває зовнішні ефекти (екстарналії), що відчувають споживачі за результатами господарювання фірм; посилання на зовнішні ефекти – недостатня підстава для державного втручання в ринкові процеси, навпаки, це спростування так званого "фіаско" ринку.

Одним із напрямків, пов’язаних з використанням методології неокласичної економічної теорії для вивчення соціально-політичних явищ і процесів, є теорія суспільного вибору, представником якої був Дж. Б'юкенен (1919 р.н.) з роботами: "Теорія суспільного вибору"
(1972 р.), "Свобода, ринок та держава: політична економія у 80-х роках" (1986 р.), "Політична економія держави загального добробуту" (1988 р.).

Представники теорії суспільного вибору, послідовно застосовуючи принципи класичного лібералізму та методи мікроекономічного аналізу, об’єктом дослідження зробили сам процес прийняття урядових рішень. Політика розуміється як арена конкурентної боротьби урядовців за доступ до розподілу ресурсів та місця на ієрархічній дробині влади. Автори теорії суспільного вибору вважають, що не можна повною мірою покладатися на результати голосування за принципом більшості, оскільки це не забезпечує справжніх переваг суспільства стосовно економічних благ (парадокс голосування). Отже, в теорії суспільного вибору аргументована теза неоінституціоналістів про "фіаско" держави щодо доцільності прийняття макроекономічних рішень з позицій суспільства.

Неоінституціональна концепція нової економічної історії пов’язана з роботами Д.Норта (1921 р.н.): "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966 р.) та
Р. Фотеля (1926 р.н.) "Нова економічна історія, її відкриття та методи" (1966 р.).

Для нової економічної історії характерним є використання нових методів економічних досліджень: застосування статистичного аналізу, гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення подій минулого й прогнозування майбутнього. Представники нової економічної історії намагалися відтворити історичні події на "кількісній" основі, тобто як математичні моделі поведінки людей у відповідності до системи існуючих інституцій (формальних – законів, правил; неформальних – норм поведінки, традицій, звичаїв). Нова економічна історія вважає, що інституції – це "правила гри", що задають суспільству систему стимулів, знижують невизначеність подій, роблять соціальне середовище передбачуваним, дозволяють приймати більш виваженні рішення.


Контрольні питання:
  1. Охарактеризуйте напрямки інституціоналізму початку ХХ ст.: загальні риси та відмінності.
  2. Розкрийте етапи еволюції ідей інституціоналізму у 60-ті роки ХХ сторіччя.
  3. Основні ідеї теорії індустріального суспільства та їх розвиток.
  4. Розкрийте джерела виникнення неоінституціоналізму.
  5. Охарактеризуйте основні ідеї теорії транзкційних витрат і прав власності.
  6. Методологія теорії суспільного вибору.
  7. Нова економічна історія в системі концепцій неоінституціоналізму.


Література: 3. 75-80; 5. 92-99; 9. 190-199; 10. 163-170.