Geum.ru

Східноукраїнський національний університет

Вид материалаКонспект

Содержание


Тема 11. загальна характеристика розвитку економічної теорії у хх столітті
Тема 12. кейнсіанство та його особливості в різних країнах
Дж. Кейнс (1883 – 1946)
Е. Хансен (1887–1976)
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

ТЕМА 11. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ У ХХ СТОЛІТТІ




  1. Основні напрямки економічної теорії ХХ сторіччя та їх подальший розвиток.
  2. Фактори, що впливають на появу та розвиток економічних концепцій.


К ХХ сторіччю економічна думка підійшла, маючи у своєму активі визнані у світі школи:

- французьку – фізіократів;

- англійські школи класичної політекономії та мікроекономіки;

- німецьку – "історичну";

- австрійську – граничної корисності;

- швейцарську – загальної економічної рівноваги;

- шведську – математичного моделювання;

- американську – інституціоналізму.

Крім того, початок ХХ сторіччя відзначився появою нової навчальної дисципліни та спеціальності "Економіка" й значним розширенням спектра досліджень, що складають базу для нових теорій та концепцій.

Економічні теорії ХХ сторіччя збагатилися так званими представниками "нео", тобто з’явились різновиди неокласичної концепції економічного розвитку мікро- й макросуб’єктів господарювання: неолібералізм, неоконсерватизм, неоінституціоналізм, тощо.

Всесвітня економічна криза 1929-1933 років обумовила становлення одного з найважливіших напрямків економічної думки ХХ сторіччя – кейнсіанства, що доводить необхідність макрорегулювання економіки.

Підсумовуючи еволюцію економічної думки ХХ сторіччя, можна визначити три "стовпи", на яких базується світова економічна теорія: концепції ринкових відносин, державного регулювання та інституціоналізму. Багато економістів визначає тенденцію зближення визначених "стовпів", традицій економічної думки, стверджуючи, що ХХ сторіччя – це домінування економічних вчень епохи ринкових відносин, що регулюються.

В напрямку дослідження сучасних ринкових відносин розвиваються теорії недосконалої конкуренції (Е. Чемберлен,
Дж. Робінсон) та теорії соціального контролю над економікою (німецький неолібералізм або ордолібералізм В. Ойкена). В сучасній версії неолібералізм виразився в низці неоконсервативних теорій: американському монетаризмі (М. Фрідмен), теоріях економіки пропозиції та раціональних очікувань, що з’явилися на початку 70-х років та започаткували так зване вчення "нової класичної макроекономіки".

Як визначалося раніше, з середини 30-х років ХХ сторіччя набув розвитку значний й перспективний напрям економічної думки – кейнсіанство, вплив якого відчули всі течії та школи. Кейнсіанство в його різновидах та неоконсерватизм стали визнаватися як протилежні концепції теорії й практики господарювання, але мали деякі близькі за сенсом положення, що заклали основи неокласичного синтезу
(Дж. Хікс, П. Самуєльсон), що розуміється як поєднання неокейнсіанських та неоліберальних ідей щодо конкуренції, ціноутворення та державного регулювання.

Поява інституціональних теорій трансформації суспільства відбиває подальший розвиток ідей неокласичного синтезу, підкреслюючи значущість кейнсіанського підходу. Сучасний інституціоналізм (неоінституціоналізм) впевнено відстоює ідеї неокласичної традиції, згідно якої, держава має створювати умови, передусім правові, для ефективної конкуренції (Вірджинська школа,
Р. Коуз, Дж. Б’юкенен).

Отже, основні напрямки або "стовпи" економічної думки ХХ сторіччя у своєму розвитку демонструють дію двох тенденцій: до поєднання та до розмежування. Домінування тієї або іншої тенденції визначається комплексом факторів, що взагалі обумовлюють появу й розвиток економічних теорій, концепцій. До цих факторів належать:
  • об’єктивні умови, потреби та інтереси економічної практики;
  • праці й погляди представників більш ранніх концепцій, їх підходи, термінологія, проблематика;
  • взаємовплив національних шкіл;
  • розвиток суміжних розділів економічної науки – статистики, математики, демографії, соціології та ін;
  • удосконалення методів наукового дослідження;
  • розширення методів наукового дослідження;
  • розширення (зміна) тематики і поглядів на предмет економічної науки;
  • рівень взаємозв’язку узгодження окремих розділів економічної теорії.


Контрольні питання:
  1. Охарактеризуйте основні напрямки розвитку економічної теорії у ХХ сторіччі.
  2. Визначте передумови формування неокласичного синтезу.
  3. Охарактеризуйте фактори, що вливають на появу й подальший розвиток економічних концепцій.
  4. Прокоментуйте перспективи розвитку основних домінуючих напрямків економічної думки ХХ сторіччя.


Література: 1. 131-171; 8. 202-216; 9. 200-212.




ТЕМА 12. КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

В РІЗНИХ КРАЇНАХ


1. Методологія макроекономічної теорії Дж. Кейнса.

2. Концепція ефективного попиту і теорія державного регулювання економіки.

3. Кейнсіансько-неокласичний синтез і його представники.


Головним теоретиком кейнсіанства є Дж. Кейнс (1883 – 1946) з роботами: "Кінець вільного підприємництва" (1926 р.) ; "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) .

Методологія Кейнса базується на визначенні специфіки предмету та методів досліджень. Предметом є кількісні, функціональні залежності між макроекономічними перемінними. До методів, що використані Кейнсом, відносять: математичний, суб’єктивно-психологічний та емпіричний.

Кейнс вивів декілька функціональних залежностей між перемінними. Передусім, він сформулював пряму залежність обсягу продукту і доходу від розміру зайнятості при незмінних засобах виробництва. Кейнсом визначена формула сукупного суспільного продукту з погляду натурально-речовинної та вартісної структури.

На основі виведених залежностей Кейнс сформулював положення теорії “ефективного попиту”. Головною задачею визначається досягнення такого рівня сукупного попиту, що приведе до рівноваги загальних доходів і витрат. При ефективному попиті фірми мають максимальний прибуток і зацікавлені в рості зайнятості. Підтримуючи ефективний попит, держава повинна регулювати процентну ставку, наближати її до рівноважного рівня, при якому інвестиції зрівнюються з заощадженнями. Держава має провести заходи, що забезпечують ріст національного доходу. Це можна зробити, маніпулюючи граничними схильностями населення, насамперед граничною схильністю до споживання, тобто заохочуючи населення купувати товари, що обумовлює мультиплікативний ефект росту сукупного продукту.

Мета державного втручання в економіку полягає в тому, щоб за допомогою бюджетних витрат досягти рівноважного стану національної економіки. Кейнс розробив систему методів державного макрорегулювання економіки. Це, передусім, регулювання заробітної плати вбік її зниження, вплив на інфляцію шляхом зменшення або збільшення маси грошей, збалансування кредитно-грошового обігу з метою одержання рівноважної ставки відсотка.

Найголовнішою проблемою стабілізації депресивної економіки вважається збільшення зайнятості на основі приватних інвестицій. Масове хронічне безробіття, розглядається як наслідок недостатнього ефективного попиту. Стверджується, що автоматично рівновага сукупних витрат (сукупного попиту) і сукупних доходів не досягається автоматично, отже, держава повинна підтримувати сукупний попит.

Розглядаючи основні ідеї економічної концепції Кейнса, слід визначити, що суб'єктивно-психологічний підхід до дослідження макроекономічних явищ, зближує Кейнса з представниками неокласичного напрямку. В результаті сформувався так званий кейнсіансько-неокласичний синтез, у якому поєднуються елементи макроекономічного аналізу кейнсіанського і неокласичного напрямків економічної теорії.

Значними представниками кейнсіансько-неокласичного синтезу є Дж. Хікс (1904-1989) з роботою: " Криза кейнсіанської економіки" (1974 р.) та П.Самуельсон (1915 р.) з роботою: " Проблеми американської економіки" (1962 р.) .

В економічні концепції Хікса – Самуельсона з’ясовано, що інвестиції фірм бувають автономні і індуцировані. Автономні інвестиції задані заздалегідь і викликають мультиплікаційний ефект доходу. Індуцировані інвестиції – це ті, що утворюються на основі росту доходу і ведуть до подальшого його збільшення за допомогою ефекту акселерації. Теорію мультиплікатора Хікс поєднав із теорією акселерації, в якій запропонована більш досконала модель макроекономіки.

Вчення Кейнса здобуло багато прихильників, особливо в післявоєнні роки, коли на перший план висунулися проблеми економічного зростання і макроекономічної оптимальності. Майже всіх послідовників теорії Кейнса умовно можна поділити на ортодоксальних кейнсіанців, які трактували теорію ефективного попиту як стратегічну теорію рівноваги в умовах неповної зайнятості, помірних кейнсіанців, які розглядали концепцію Кейнса як теорію нерівноваги; нарешті, представників неокласичного синтезу, які вважали кейнсианську теорію окремим випадком неокласичної теорії загальної рівноваги.

Найбільш видатними прихильниками ортодоксального кейнсіанства вважаються Е. Хансен (1887–1976) з роботами: "Ділові цикли і національний доход" (1959 р.) , "Посібник по Кейнсу" (1963 р.) та
Р. Харрод (1890-1978) з роботою "До нової економічної динаміки"
(1967 р.).

Основою динамічної теорії циклу Хансена є теорія кон'юнктури, відповідно до якої промисловий цикл – це кон'юнктурне коливання виробництва, або відхилення кривої динаміки виробництва від лінії рівноваги. Причина коливань кривої динаміки, тобто причина економічних криз полягає у дії закону спадної прибутковості капіталу і частки споживання, що знижується. Отже, Хансен визнає теорію недоспоживання С. Сісмонді і розвиває її, використовуючи принцип акселерації Дж. Хікса – П. Самуельсона.

Щоб акселераційний ефект був максимальним, держава повинна здійснювати антикризову програму на кожній фазі циклу з метою активізації вбудованих стабілізаторів, використовуючи податкову систему, тобто підвищувати ставки податків під час підйомів і знижувати під час спадів; впливати на інвестиційний та споживчий попит незалежно від фази циклу.

Розвиваючи ідеї Хансена, Харрод в теорії економічної динаміки визначає необхідний обсяг капіталу, достатній для росту найважливіших елементів виробництва при капіталомісткому, капіталозберігаючому та капіталонейтральному типах технічного прогресу. Забезпечення динамічної рівноваги у Харрода зв'язане з підтримкою постійних темпів росту національного доходу на основі регулювання заощаджень, рівня безробіття, споживання і інфляції. Харрод вважає, що варто дотримуватися нейтрального типу технічного прогресу як найбільш доцільної форми розвитку економіки, "підбадьорюючи" її в період кризи і "прохолоджуючи" у період перегріву. Як прихильник активного державного втручання в економіку Харрод вважає, що необхідно проведення державної структурної політики, що регулює темпи і напрямки капіталовкладень, політики регулювання (заморожування) зарплати і грошової політики, що підтримує певний рівень інфляції.


Контрольні питання:
  1. Кейнсіанська концепція ефективного попиту.
  2. Теорія державного регулювання економіки Кейнса.
  3. Кейнсіансько-неокласичний синтез та його представники.
  4. Динамічна теорія циклу Е. Хансена про основні задачі державної економічної політики.
  5. Модель економічної динаміки Р. Харрода і її особливості.


Література: 1. 172-184; 6. 499-517; 7. 149-167; 8. 217-256.